Соціальна політика

3. Розкрийте основні напрямки вирішення проблеми фінансування соціальної політики через податковий механізм. Назвіть глобальні шляхи вирішення проблеми фінансування соціальної політики.

4. Чи відповідає національне законодавство з питань соціальної політики міжнародним нормам.

5. Наведіть приклади участі регіональних структур та недержавних організацій у впровадженні регіональної соціальної політики.

Список використаної літератури.


3. Розкрийте основні напрямки вирішення проблеми фінансування соціальної політики через податковий механізм. Назвіть глобальні шляхи вирішення проблеми фінансування соціальної політики

Формування засад соціально орієнтованої ринкової економіки нашої держави вимагає створення відповідно нової методології та методичної бази для державного регулювання розвитку соціального захисту. Для виконання таких розрахунків в кінці 90-х років минулого століття була розроблена та запропонована економіко-математична модель соціального бюджету, в основу якої закладено три групи вхідних даних, а саме: прогнозні макроекономічні показники та припущення, статистичні дані про об'єкти соціальної політики та законодавчо-нормативна база, яка регулює цю сферу.

Подальший розвиток соціальної політики України залежить від вдалої побудови системи її фінансування, активними аспектами якої є: джерела фінансування, методи формування джерел фінансування та напрями фінансування.

Джерела фінансування соціальної політики поділяються на два основні напрями за формами власності: бюджетні за рівнями бюджетів (Державний бюджет України та місцеві - бюджет АР Крим, обласні, районні, міст Києва та Севастополя бюджети та бюджети органів місцевого самоврядування (міські, селищні, сільські), та позабюджетні - за відповідними рівнями централізації коштів.

Основним методом створення фінансової бази соціальної політики є оподаткування:

· соціально-економічного;

· державно-економічного характеру.

Перша група податків формується населенням шляхом придбання ним товарів і послуг, ціни на які враховують уже певні відрахування, та з відрахувань від особистих доходів громадян. Друга група податків справляється з усіх інших сфер господарської діяльності. Найвагоміші податки соціально-економічного характеру:

· податок на додану вартість (ПДВ);

· податок на прибуток підприємств;

· прибутковий податок з громадян.

Важливим у фінансуванні соціальної політики є вдосконалення місцевого оподаткування.

Фіскальний характер української податкової системи не стимулює подальшого розвитку суб'єктів господарювання формальної економіки, а спонукає їх до "тінізації", що супроводжується значним скороченням бази оподаткування і, як наслідок, веде до зменшення наповнення соціального бюджету.

Держава має забезпечити вилучення та перерозподіл частини отримуваних в суспільстві високих доходів, враховуючи, що значна частина таких доходів утворилася не завдяки продуктивності їх отримувачів, а через структурну недосконалість вітчизняних ринків. Відтак певне згладжування надмірної диференціації доходів можливе за рахунок запровадження:

- прогресивної ставки прибуткового оподаткування громадян, яка має передбачати зниження ставки податку для низькодохідних категорій населення та запровадження більш високої ставки – для високодохідних; розрахунок адекватної шкали оподаткування може передбачати збереження нинішнього загального рівня податкових надходжень, оскільки позитивний ефект очікується саме від зміни розподілу доходів;

- оподаткування нерухомості, яка знаходиться у власності фізичних осіб, а також нерухомості невиробничого призначення, яка належить юридичним особам, з передбаченням чіткої загальнодоступної соціальної пільги, яка виключатиме оподаткування реально використовуваного власником житла;

- впорядкування розрахунку величини та сплати рентних платежів за використання надр, аграрних, природно-кліматичних, рекреаційних ресурсів.

Мету соціальної політики потрібно реалізовувати поетапно: серед першочергових цілей виокремлюються ліквідація і недопущення надалі заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій і соціальної допомоги; формування системи державних мінімальних соціальних стандартів (соціальних нормативів); законодавче закріплення порядку визначення й використання показника величини прожиткового мінімуму, уточнення методики його розрахунку; уведення податкового кодексу. Передбачається також підвищення мінімальних державних гарантій заробітної плати і трудових пенсій до рівня прожиткового мінімуму певних груп населення; перегляд системи та бази оподаткування грошових прибутків з метою їх справедливішого розподілу; створення повноцінної системи захисту трудових прав громадян; початок широкомасштабної пенсійної реформи й реформування системи соціального страхування й житлово-комунального господарства.

Незважаючи на досить високі темпи приросту асигнувань, важко однозначно визначитися: чи відбувається реальне покращення ситуації в галузях соціальної сфери і чи стали соціальні послуги якіснішими та доступнішими для населення завдяки збільшенню бюджетного фінансування.

Отже, фактичне забезпечення соціальної спрямованості бюджетної політики потребує, по-перше, визначення пріоритетних напрямків бюджетного фінансування соціальної сфери, а по-друге, забезпечення адекватної оцінки впливу структури і обсягів соціальних видатків бюджетів на показники рівня якості життя населення [5, 140].

Ситуація, що склалася в соціальній сфері, не дозволяє відкладати її реформування на пізніші терміни. З огляду на це виникла необхідність переосмислити орієнтири формування соціально-економічної політики. Вона має спрямовуватися на органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з активною соціальною політикою [6, 4].

Основними недоліками існуючої системи соціальних виплат громадян як складової системи соціального захисту є те, що в значній їх частині не досягається мета здійснення таких державних виплат − зменшення безробіття, під категорію малозабезпечених часто потрапляють громадяни із середнім рівнем забезпеченості або навіть достатньо багаті громадяни. Існуюча система є недостатньо адресною і громіздкою в документальному оформленні.

На сучасному етапі удосконалення системи фінансування соціальних виплат є цілий ряд невирішених проблем, пов’язаних із наявністю фінансових можливостей бюджетів місцевого самоврядування. Через відсутність коштів надання соціальних послуг у ряді населених пунктів не проводиться, а якщо і проводиться, то за рахунок коштів громадян і у зовсім незначних сумах із місцевих бюджетів. Разом з тим, отримання на ці виплати міжбюджетного трансферту або врахування цієї категорії видатків при визначенні обсягу закріплених доходів місцевих бюджетів дасть можливість значно ефективніше використовувати бюджетні кошти.

Отже запропоноване спрощення системи надання пільг і проведення соціальних виплат дасть можливість значно скоротити витрати на їх нарахування і облік, а також підвищить рівень зацікавленості громадян в економному витрачанні енергоресурсів, з яких надаються пільги і субсидії.


4. Чи відповідає національне законодавство з питань соціальної політики міжнародним нормам

Сьогодні практично не існує у світі країн, які б при вирішенні своїх політичних, економічних та інших проблем не вступали у відповідні відносини з іншими країнами світу та міжнародними організаціями. На фоні тенденції формування єдиного економічного простору спостерігається розширення міждержавного співробітництва. Проте цьому процесу суттєво заважає, серед інших факторів, існуюча різноманітність національних правових систем, їх нездатність швидкої адаптації з міжнародно-правовими.

Зміст найважливіших конвенцій з питань захисту прав людини до цього часу невідомий широкому загалу. Існуюча юридична практика засвідчує, що забезпечувати права, не відомі або не доведені до широкої громадськості, неможливо. Для ілюстрації такого стану правосвідомості в нашій державі зробимо посилання на результати загальнонаціонального опитування «Права і свободи людини в оцінках громадян України», яке було проведено у вересні 1999 р. в рамках міжнародного проекту Програми розвитку ООН в Україні «Захист прав людини». За даними цього дослідження, громадяни України у разі порушень їх прав та свобод в основному звертаються за допомогою до судів та місцевих органів влади. Однак, як ми знаємо, діяльність судів у питаннях захисту прав людини не відповідає вимогам часу і особливо там, де слід застосовувати норми та принципи європейських конвенцій. Негативно позначається на захисті прав людини і те, що в Україні досить слабо розвинутий правозахисний рух. Свій потенціал та можливості у боротьбі за соціально-економічні права трудящих могли б реалізувати професійні спілки. Проте більшість населення України їм не довіряє, вважаючи, що роль профспілок зводиться, як і раніше, до формального представництва інтересів працюючих людей.

Оцінюючи проаналізовану ситуацію, можна зробити висновок, що імплементація норм та стандартів Європейського права у національне законодавство поки що перебуває у початковому стані. Є всі підстави для твердження, що зазначене питання набуло ознак суттєвої державної проблеми. І на це наш Інститут уже звертав увагу два роки тому на організованій ним Конференції «Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом».

Аналіз діяльності по приведенню національного законодавства у відповідність з Європейським правом однозначно засвідчує наявність об'єктивних труднощів у цьому процесі. Перш за все поки що держава виявляє свою неспроможність до реалізації проголошеного нею стратегічного курсу, спрямованого на входження до Європейського Союзу. Намагаючись прискорити процес входження до європейських структур, ми фактично зобов'язались у надзвичайно стислі терміни здійснити докорінну перебудову національного законодавства. Проте українська сторона не уявляла і не могла уявити всю складність переходу до відкритої, демократичної правової держави.

Дається взнаки відсутність у нашій державі як сприйнятливої і зрозумілої для всіх верств суспільства концепції європейської інтеграції, так і комплексних програм встановлення та розвитку відносин з міжнародними організаціями Європи з чітко визначеними цілями, завданнями і механізмами їх реалізації. У нас сьогодні відсутні програми гармонізації нашого законодавства з правовими системами тих міжнародних організацій, де ми вже є їх членами. Зокрема, суттєву шкоду у справі приведення українського законодавства у відповідність з нормами міжнародного права заподіює неузгодженість дій виконавчої та законодавчої гілок влади, спрямованих на забезпечення контролю за дотриманням вимог ратифікованих міжнародних договорів, а також розроблення пропозицій щодо їхньої імплементації у національне законодавство. На мою думку, є гостра потреба провести з цього питання парламентські слухання.

Розроблення загальнодержавної програми реформи правової системи України гальмується через відсутність комплексної оцінки та загальної характеристики всього масиву міжнародних конвенцій, зокрема Ради Європи. Відсутність перекладних видань всього масиву європейських конвенцій унеможливлює проведення відповідних наукових досліджень.

Для України першочерговими завданнями повинні стати:

- забезпечення політичної волі керівництва та критичної маси зацікавлених у трансформаційних процесах громадян;

- забезпечення макроекономічної стабільності і сталого економічного зростання;

- підтримка фінансової і грошової політики на належному рівні;

- запобігання бюджетному дефіциту, високому рівню інфляції, нестабільності національної валюти;

- досягнення інтеграції української економіки в світову економіку та світовий ринок;

- реформування системи соціального розподілу в сфері видатків та доходів;

- затвердження плану заходів з гармонізації національного законодавства в соціальній сфері з нормами ЄС;

- проведення двосторонніх консультацій ЄС – Україна, метою яких має стати вирішення і узгодження таких питань, як захист вітчизняного та європейського споживача, вільне, без кордонів, переміщення осіб та вільний рух робочої сили;

- визначення організаційної структури та уповноважених органів щодо реалізації даного питання, при цьому необхідно чітко розмежувати функції та обов’язки координатора та виконавців окремих галузевих програм (одним з можливих варіантів може стати наступна схема: постанова уряду – закріплення функції координатора між Україною та ЄС за МЗС України – закріплення фахової координаційної функції за Міністерством юстиції України – створення окремих спеціалізованих підрозділів в галузевих міністерствах);

- створення окремого уповноваженого органу з гармонізації законодавства України з нормами ЄС, основною функцією якого будуть здійснення загального керівництва і координація дій галузевих міністерств та відомств;

- кожне галузеве міністерство повинно нести відповідальність за якість розроблених проектів законодавчих норм та актів, їх відповідність правовій системі ЄС, узгодження їх з Міністерством юстиції України.

- створення єдиної системи підготовки кваліфікованих кадрів.

5. Наведіть приклади участі регіональних структур та недержавних організацій у впровадженні регіональної соціальної політики

Сукупність організацій, що за характером своєї діяльності є перехідними між державою та ринком, одночасно вирішують господарські та соціальні завдання та працюють на суспільну користь.Кінцевою метою діяльності організацій соціальної економіки не є перерозподіл прибутку.

Охоплювані таким визначенням організації соціальної економіки виконують широкий спектр задач, до яких належать соціальне забезпечення, медичне обслуговування, спорт та відпочинок, екологія, мистецтво та культура. В одних випадках вони надають послуги суспільству, в інших створюються для задоволення потреб лише власних членів. Тут і далі ми визначатимемо відповідний сектор як сукупність організацій в Україні, охоплюваних Законами України "Про об'єднання громадян", "Про благодійництво та благодійні організації", "Про молодіжні та дитячі громадські організації", "Про свободу совісті та релігійні організації", НДО, охоплювані Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", проектом Закону України "Про непідприємницькі організації". Таким чином, поняття соціальної економіки не поширюється на такі організації, як політичні партії, бізнесові організації, профспілки, організації роботодавців, об’єднання за інтересами, що представляють ширше коло громадянського суспільства.

Неурядові організації України привертали увагу урядовців і політиків з моменту створення, тому питання про дальші можливості їх розвитку є дуже важливим. Вивчаючи літературу присвячену проблемам розвитку неурядових організацій можна зустріти різні варіанти їх класифікацій, але спільними для неурядових організацій є соціальний характер їх діяльності [2, с.478].

Особливість діяльності громадських організацій як суб’єктів соціальної політики полягає в тому, що кожна з них здатна оптимізувати процес реалізації своїх функцій за умови, що якнайповніше використовуватиме способи, форми впливу на соціальне буття, що характерні лише для цієї організації, відбивають її специфіку, неповторність, відмінність від інших. Кожна громадська організація задовольняє свої специфічні соціальні інтереси й потреби, які може реалізовувати людина, громадянин як її член лише в її межах. Зазначене об’єктивно розширює громадську основу, соціальне поле реалізації особистістю в певній організації власних різноманітних соціальних потреб. У цьому зв’язку важливо подолати традиції копіювання в діяльності окремих громадських організацій форм і методів діяльності державних органів чи політичних партій з регулювання соціальних процесів, що характерно для пострадянської дійсності. Необхідно шукати власні, характерні для тієї чи іншої самокерованої організації способи й форми самореалізації як суб’єкта соціальної політики. Урахування особливостей такої діяльності кожною з громадських організацій має важливе практичне значення в реалізації завдань соціальної політики.

Серед громадських організацій як суб’єктів соціальної політики найважливіше місце посідають профспілки — найбільша громадська організація, яка об’єднує мільйони людей. Об’єктивними факторами, що зумовлюють широкі можливості профспілок як суб’єкта соціальної політики, є відкритий характер цієї організації, її доступність; масовість профспілкових лав; охоплення профспілковим членством усіх категорій працюючих; широка соціальна основа, тобто профспілки включають представників основних класів, соціальних груп, верств, прошарків суспільства. Нові соціально-економічні реалії суспільства, складні, неординарні процеси, що відбуваються у профспілковому русі, зумовлюють необхідність переосмислення ролі цієї організації у здійсненні нею соціальної політики.

В Україні ресурси для створення неурядових організацій формуються через державні програми та відповідні гранти. Дуже часто мета з якою це фінансування надається організації та дійсність розходиться. Новостворені організації отримавши грант забувають з якою метою були створенні і займаються іншим проектом, щоб знову отримати грант.

Нестача ресурсів пов’язана також з відсутністю попиту на діяльність неурядових організацій. Громадяни України майже не знають про роль, функції та можливості неурядових організацій. Крім незнання українці практично не приймають участі в діяльності неурядових організацій. До активної громадської участі в Україні за даними опитування залучено 4,7% громадян, а не залучено 82,6% опитаних. Стосовно членства то 69,3% заявили, що вони не належать до жодних організацій, 21,2% є членами профспілок, 3,6% - партій, 3% - клубів за інтересами [5.49].

З липня 2003 року в Україні діяв проект „Розвиток громадянського суспільства в Києві та обраних регіонах України”. Регіонами були обрані Рівне, Херсон і Суми. До 2007 року було налагоджено реалізацію Проекту на національному та регіональному рівнях. Створено Центри соціального партнерства в Рівному, Херсоні та Сумах. Головна мета діяльності таких центрів - це вирішення місцевих програм у соціальній сфері.


Список використаної літератури

1. Барсуков А. Регіональна соціальна політика: інформаційне забезпечення її формування та реалізації: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.09.01 / НАН України; Інститут регіональних досліджень. — Л., 2006. — 20с.

2. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Олексій Перепадя (пер.з англ.). — К. : Основи, 1996. — 237с.

3. Головатий М. Соціальна політика і соціальна робота: Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 560с.

4. Гончарова С. Соціальна політика: Навч. посібник / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 198с. — Бібліогр.: с. 189-193. — ISBN 966-676-060-6.

5. Гриненко А. Соціальна політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 309с.

6. Драгомирецька Н. Управління соціальними та культурними проектами/ Національна академія держ. управління при Президентові України. Одеський регіональний ін-т. — О. : ОРІДУ НАДУ, 2008. — 276с.

7. Іванова О. Соціальна політика: теоретичні аспекти: Курс лекцій / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". Школа соціальної роботи. — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. — 107с.

8. Семигіна Т. Порівняльна соціальна політика: Навч. посібник. — К. : МАУП, 2005. — 276с.

9. Шевчук П. Соціальна політика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — 2-ге вид. — Л. : Світ, 2005. — 400с.

10. Ягодка А. Соціальна інфраструктура і політика: навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — Вид. 2-ге, доопрац. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 392с.

загрузка...
Top