Президент і прем’єр – міністр: характер взаємовідносин

Вступ.

1. Правова природа інституту президентства та його відносин з прем’єр-міністром.

2. Характеристика особливостей правових відносин президента з прем’єр-міністром.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

В становленні України як правової, демократичної, соціальної держави важлива роль належить Президенту України, який є главою держави, гарантом її суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення прав людини та громадянина. Інститут президентства в Україні знаходиться на стадії становлення. Відповідно, є необхідність врахування всього позитивного що є у правовому регулюванні даної інституції в інших країнах світу, особливо у США. Оскільки інститут президентства виник саме у цій країні і довів свою дієздатність і ефективність у процесі функціонування понад двох століть. Президенти України і США посідають чільне місце у державному механізмі своїх країн, суттєво впливають на всі аспекти державного і суспільного життя.

Розбудова незалежної демократичної держави в Україні потребує реформування державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення його діяльності у відповідність з вимогами сьогодення. Це, безумовно, передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенцій між усіма органами державної влади. У вказаному аспекті суттєве значення має оптимізація юридичного визначення компетенції вищих органів державної влади, оскільки саме вони визначають зміст і загальну спрямованість внутрішньої і зовнішньої політики Української держави.

Конституційні норми, присвячені правовому статусу Президента України, виходячи з їх загального характеру, дають можливість широкого тлумачення повноважень глави держави. Це містить загрозу викривлення дійсних намірів законодавця і фактичного виходу Президента України за межі своєї компетенції.


1. Правова природа інституту президентства та його відносин з прем’єр-міністром

Інститут президентства в державному механізмі має особливе значення, що зумовлюється місцем і роллю глави держави у вирішенні актуальних питань економічного та політичного характеру, процесу державотворення. Інститут президентства у об’єктивному змісті – це сукупність конституційно-правових норм, що регулюють порядок виборів глави держави, його юридичний статус у структурі державного механізму, його компетенцію, порядок припинення повноважень, умови і підстави конституційної відповідальності.

В конституціях зарубіжних країн для характеристики президентської влади найбільш широко вживаним є термін «глава держави» (Україна, Росія). Конституція Італії зазначає: «Президент Республіки є Главою Держави...». Аналогічним чином визначений статус президента і в Конституції Угорщини: «Главою держави Угорщина є Президент республіки...». У конституціях низки країн спеціально підкреслено, що президент є главою виконавчої гілки влади. Згідно Конституції США, «виконавча влада надається Президенту Сполучених Штатів Америки». У тому ж дусі сформульована Конституція Мексики: «Здійснення верховної виконавчої влади покладається на особу, що іменується «Президентом Мексиканських Сполучених Штатів». За Конституцією Франції, «президент... забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад». Аналогічну роль відводить главі держави і сучасна Конституція Румунії: «Президент... забезпечує дотримання Конституції і нормальне функціонування публічної влади». З цією метою президент діє як посередник між органами державної влади, а також між державою і суспільством, є «вищою посадовою особою» (Росія з 1991 по 1993 роки). Іноді президент має номінальне значення, виконуючи в основному церемоніальні обов’язки, і володіє незначними повноваженнями, що характерно для ФРН [3, c. 221].

У конституціях США і Мексики прямо не визначено, що президенти цих країн є одночасно і керівниками урядів, і главами держав. Такий дуалізм статусу президента в даних президентських республіках - явище саме собою зрозуміле. Ні Конституція США, ні Конституція Мексики не передбачають окремої посади керівника уряду, а в тих країнах, де разом з посадою президента існує посада керівника уряду, проблема конституційного розмежування їх повноважень розв'язується по-різному. Так, Конституція Італії є однією з тих сучасних Конституцій, де достатньо чітко проведене розділення повноважень між президентом і главою уряду. Якщо президент - глава держави, то, Голова Ради Міністрів керує загальною політикою уряду і несе за неї відповідальність. Таким чином, конституційне право Італії наділяє виконавчою владою перш за все керівника уряду, а не главу держави - президента.

Приблизно так само розв'язується проблема розмежування повноважень президента і глави уряду в Конституції ФРН. В конституційному праві Федеральної Республіки Німеччина немає норми про те, що президент - це глава держави; про його статус сказано, що Федеральний президент представляє Федерацію в міжнародно-правових відносинах. В той же час в Конституції ФРН чітко визначено конституційний статус глави уряду – канцлера. Федеральний уряд складається з Федерального канцлера і федеральних міністрів. Ця правова норма прямо вказує на те, що президент не є главою виконавчої влади і таким чином не виникає ніякої правової невизначеності в розмежуванні повноважень між главою держави і керівником уряду.

В тих країнах, де існують посади президента і прем'єр-міністра, неминуче виникають проблеми розмежування їх повноважень. Навіть в такій демократичній та правовій державі, як Франція, вони далеко не однозначно вирішені на рівні конституційного права. Конституційна модель V Республіки спочатку заклала основи для потенційного конфлікту між президентом і головою Ради міністрів. На відміну від, скажімо, Конституції Італії або Угорщини, в Конституції V Республіки немає окремого положення, що прямо визначає президента як главу держави. Це випливає з духу Конституції, але спеціальна правова норма як така відсутня. У ст. 9 вказано: «Президент головує в Раді Міністрів» і в той же час в ст. 21 зазначено: «Прем’єр-міністр керує діяльністю Уряду». Такий очевидний дуалізм конструкції французької вищої виконавчої влади в Конституції дає юридичні підстави і президенту, і прем'єр-міністру претендувати на керівництво урядом» [5, c. 56]. Ступінь взаємодії між президентом і прем'єром в керівництві французьким урядом залежить від цілої низки партійно-політичних чинників, а між главою держави і прем'єр-міністром можливі політичні розбіжності.

В країнах Європи, а також в США, Мексиці і країнах Латинської Америки функції глави держави здійснює одна особа, а його статус в цій якості не викликає жодних сумнівів. В той же час в деяких країнах, що відносяться до «третього світу», президент формально є одноосібним главою держави, але, крім нього, існує ще найвищий колегіальний орган. У Сирії X. Асад очолює найвищий державний орган - Раду Революційного командування, а вже потім він - президент країни. У Туреччині президент є главою держави, але в той же час він є членом Ради національної безпеки. Цьому колегіальному органу, згідно Конституції країни, належить право давати висновки законам, що приймаються парламентом. Подібні колегіальні органи можуть істотно обмежити одноосібний статус глави держави.

В уряді азіатських та африканських країн вся повнота влади фактично належить керівному органу правлячої партії, який визначає кандидатуру на посаду президента країни, і надалі спрямовує його дії. Подібна ситуація була характерна і для низки колишніх соціалістичних країн Східної Європи, що ввели в себе посаду президента. Всі принципові рішення з питань внутрішньої і зовнішньої політики ухвалювалися в цих країнах на засіданнях найвищих органів правлячих комуністичних партій. На чолі партійних органів стояв Генеральний секретар, який до того ж був президентом країни. Очевидно, що за такої моделі партійно-державної влади рішення, що оформлялися як такі, що витікають від президента, заздалегідь обговорювалися в колі партійного керівництва [4, c. 63].

2. Характеристика особливостейправових відносин президента з прем’єр-міністром

У взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів Президент України організує і здійснює ряд повноважень, а саме призначає: а) за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; б) за поданням Прем'єр-міністра України — членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Він утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Президент України у 3-денний строк після одержання згоди Верховної Ради України видає указ про призначення Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України протягом 14 днів з дня свого призначення на посаду вносить Президентові України подання щодо загальної чисельності, посадового і персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Загальна чисельність Кабінету Міністрів України затверджується указом Президента України.

На підставі подання Прем'єр-міністра України Президент України після затвердження загальної чисельності Кабінету Міністрів України видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів України. У списку має бути не менш як дві третини від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Призначення на вакантні посади у складі Кабінету Міністрів України здійснюється Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Указ Президента України про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, скріплюється підписом Прем'єр-міністра України [8, c. 89-90].

Законодавством передбачено ряд повноважень взаємодії Кабінету Міністрів і Президента України, а саме: а) у здійсненні Президентом України своїх повноважень; б) при підготовці пропозицій з питань, що входять до повноважень Президента України; в) у відносинах з Радою національної безпеки і оборони України, апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України, та ін.

Кабінет Міністрів України спрямовує діяльність органів виконавчої влади на здійснення Президентом України повноважень щодо забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності, національної безпеки та обороноздатності, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, додержання прав і свобод людини і громадянина та інших питань, визначених Конституцією України.

У разі підготовки Кабінетом Міністрів України законопроекту з власної ініціативи цей законопроект після схвалення на засіданні Кабінету Міністрів України може бути переданий Президентові України із вмотивованим обґрунтуванням необхідності внесення його в порядку законодавчої ініціативи Президента України для невідкладного розгляду Верховною Радою України.

Відповідно до Конституції України Прем'єр-міністр України подає Президентові України кандидатури для призначення членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, постанову Кабінету Міністрів України про призначення голів місцевих державних адміністрацій, а також пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідно до указів Президента України, якими вводяться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, прийнятих у межах, визначених законом, забезпечує здійснення заходів з координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Кабінет Міністрів України взаємодіє з апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України. У цих відносинах беруть участь як члени Кабінету Міністрів України, так і їх патронатні служби та посадові особи апарату Кабінету Міністрів України.

Посадові особи апарату Президента України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб при Президентові України не мають права давати доручення Кабінету Міністрів України та окремим членам Кабінету Міністрів України.

З викладеного можна зробити висновок, що Президент України, здійснюючи свої повноваження, постійно взаємодіє з Кабінетом Міністрів України, центральними й місцевими органами виконавчої влади [2, c. 131-133].


Висновки

В умовах системної кризи, посилення ролі президента як голови держави є необхідною умовою збереження цілісності політичної системи. Якщо політична система, що захищається, носить демократичний характер, то критерій ефективності авторитарної діяльності президента - наявність балансу між олігархічною й антиолігархічною активністю всіх політичних агентів, якщо припиняються підстави для посилення централізму, ступінь авторитарності повинен знизитися. Мобілізаційний і екстрактивний ресурси суспільства можуть бути ефективно використані лише за умови, що політичний правитель вірно врахує якість “людського матеріалу”, у т.ч. потребу у відчутті власного достоїнства людини, а також переважного типу політичної участі. У стабільній фазі існування системи, інститут президента (правовий) і інститут президентства (політичний) збігаються. Досвід західних (західницьких, ліберально-демократичних) політичних систем свідчить, що, у кінцевому рахунку, функція підтримки демократичної моделі політичної системи є прерогативою президента, як верховного правителя. При цьому президент відіграє роль або глави виконавчої влади (політичного менеджера вищого рангу), або формального глави держави, або ці функції поєднує.

В умовах політичної кризи президент уживає заходів до збереження демократичного ладу суспільства. Комплекс цих мір займає широкий діапазон, що дозволяє виконувати функцію підтримки демократичного характеру політичної системи.


Список використаної літератури

1. Абетка української політики: Довідник/ Авт. кол.: Микола Томенко (керівник), Вікторія Гребельник, Оксана Грязнова та ін.. - К.: Смолоскип, 1998. - 229 с.

2. Костицька І. О. Інститут президентства в Україні: становлення і функціонування: Теоретико-правовий аналіз/ І. О. Костицька; Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи. - К., 2003. - 491 с.

3. Лазор О. Територіальна організація влади в Україні: Навчальний посібник/ Оксана Лазор, Олег Лазор, Анатолій Чемерис,; Мін-во освіти і науки України, Львівський регіональний ін-т державного управління Нац. академії державного управління при президентові України. - К.: Дакор, 2007. - 575с.

4. Погорілко В. Конституційне право України: Підручник/ Віктор Погорілко, Владислав Федоренко; За заг. ред. Віктора Погорілка,; М-во освіти і науки України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, НАН України, Київський ун-т права. - К.: Наукова думка: Прецедент, 2006. - 338 с.

5. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні: конституційно-правовий аспект. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Х.: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 1999. - С. 16.

6. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. - Львів: ЦПД - „Астролябія", 2005. - С. 288.

7. Шатило В. Інститут президентства в системі державної влади України: громадсько-політична література/ Володимир Шатило,. - К.: Український центр політичного менеджменту, 2004. - 159 с.

8. Шляхтун П. Конституційне право України: Підручник/ Петро Панасович Шляхтун. - К.: Освіта України, 2008. - 592 с.

загрузка...
Top