Політичні підсумки та уроки ІІ Світової війни

Вступ.

1. Структурні зміни політиці воюючих країн після Другої світової війни.

2.Політичні наслідки другої світової війни.

3. Геополітичні наслідки Другої світової війни. План Маршалла.

4. Політичні наслідки Другої світової війни для України. Україна на шляху мирного будівництва.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Друга світова війна (1939—1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 60 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США.

Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися зміни, пов'язані з збільшенням території та населення так званої світової соціалістичної системи, розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав.

Світове господарство охоплювало три підсистеми: господарства економічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Економічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного розвитку. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були науково-технічний прогрес, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міждержавні інтеграційні процеси. Економічне зростання національних господарств залежало від ступеня входження їх до всесвітнього господарства. Посилилося державне регулювання господарських процесів.


1. Структурні зміни політиці воюючих країн після Другої світової війни

Головним підсумком війни був розгром союзниками збройних сил держав "осі" та їх сателітів, що загрожували існуванню світової цивілізації.

Радянський Союз зазнав найбільших втрат серед усіх країн, які брали участь у Другій світовій війні. Загальні втрати СРСР у війні за даними генштабу Радянської армії становлять 27 млн., а за даними незалежної експертизи - 46 млн. осіб.

Протягом шестирічної війни Німеччина втратила 3 млн. чоловік убитими на фронтах, ще 3,8 млн. - серед цивільного населення. За іншими підрахунками загальні втрати Німеччини у війні становили 8-11 млн. чол.

20% населення - 6 млн. чол. втратила Польща. Понад 1,3 млн. цивільних осіб і 300 тис. вояків втратила Югославія. Великобританія втратила 452 тис. солдатів і 60 тис. цивільного населення. Людські втрати США на фронтах і на морі становили 295 тис. чол.

Злочином проти людства була атомні бомбардування японських міст Хіросіми й Нагасакі, так само як і нищення японськими завойовниками китайських, бірманських, філіппінських міст і сіл.

Друга світова війна дала могутній поштовх розвитку науки й техніки. До найбільших відкриттів періоду війни слід віднести виготовлення спільними зусиллями вчених кількох країн атомної бомби, що позначилося на всьому розвитку науки й техніки. Радарні установки, винайдені в Англії для виявлення німецьких повітряних армад стимулювали подальший розвиток радіоелект роніки. Загалом обидва ці напрямки у галузі фізики сприяв форсованому розвитку кібернетики.

Німцям вдалося, хоча й на кінець війни, приступити до серійного виготовлення літаків з реактивними двигунами. До серйозних відкриттів періоду війни відносяться німецькі ракети Фау-1 та Фау-2, що в подальшому зусиллями вчених США та СРСГ трансформувалися у ракети-носії ядерної зброї та космічних кораблів.

До серйозних досягнень світової наукової й інженерної дум належить один з кращих танків періоду війни - радянський танк "Т-34", а також важкий KB, що на той час не мав аналогів у світі.

Величезний парадокс науки полягав у тому, що зусилля вчених підпорядковувалися винайденню ефективніших засобів масового знищення людей, а не засобів їхнього захисту.

Друга світова війна була складним політичним і соціальним явищем. Протягом шести років її характер і цілі учасників змінювались. Досвід війни показав, що в ній велику роль відіграють політичні домагання лідерів. Амбіції державних керманичів особливо зросли на завершальному етапі війни, коли війська за наказами своїх головнокомандуючих, незважаючи ні на які людські втрати, прагнули захопити якомога більше територій, аби забезпечити лідерство вождям у досягненні повоєнних геополітичних переваг.

Війна дала могутній поштовх соціальному, антиколоніальному й визвольному рухам, що, зрештою, призвело до падіння колоніальних імперій і демократизації ряду європейських країн.

Друга світова війна змінила не тільки політичну карту світу, але й долю багатьох народів, зокрема депортованих і тих, що були піддані масовому геноциду. Відбувся розкол окремих народів і країн на два державні формування (В'єтнам, Корея, Німеччина, Китай), що на довгі роки затримало процес їхнього об'єднання.

Одним з результатів війни стало посилення ролі у світі двох наддержав - США і СРСР. Біполярність світу призвела до нестримної гонки озброєнь і неприхованої недовіри й ворожнечі протилежних таборів. [1, c. 112-113].

2 вересня 1945 р. закінчилася найкровопролитніша в історії людства друга світова війна, в якій перемогла антифашистська коаліція народів і держав. Ця перемога мала історичне значення.

1. Це була перемога прогресивних сил людства над фашистською реакцією, над державною системою німецько-нацистської та японсько-мілітаристської тиранії й поневолення народів, над нелюдською ідеологією фашизму. В досягнення перемоги найвагоміший внесок зробили народи й армії передусім СРСР, США, Англії, Франції та Китаю. Важливу роль відіграли інші Об'єднані Нації — члени антигітлерівської коаліції. Назавжди ввійшли в історію героїчні дії Польської й Чехословацької армій, що воювали разом з Червоною Армією, мужня боротьба партизанів, патріотів-підпільників, учасників рухів Опору в Албанії, Болгарії, Югославії, Франції, Греції та інших окупованих фашистами країнах.

2. Вирішальний внесок у перемогу зробив Радянський Союз. Червона Армія розгромила й взяла в полон 507 (з 587) німецьких дивізій і близько 100 дивізій сателітів Німеччини, знищила приблизно 75% її бойової техніки. Понад 10 млн. німецьких солдатів і офіцерів навіки залишилися в радянській землі. Союзники розгромили 176 дивізій гітлерівського райху та його сателітів.

У нещадних битвах збройні сили СРСР зламали хребет головним силам гітлерівців. Фашистські війська так і не здобули Москви, Ленінграда, Сталінграда. Зате Червона Армія штурмом оволоділа Берліном, а перед цим — Бухарестом, Будапештом, Віднем, визволила Варшаву, Прагу тощо.

3. Перемога була досягнута великою кров'ю в найбільшій в історії людства війні. В цій війні брали участь народи 61 держави, понад 80% людства. Бойові дії проходили на території 40 країн Європи, Азії та Африки. Було мобілізовано понад 110 млн. чоловік, за неповними даними, вбито більше ніж 31 млн. військовослужбовців і понад 32 млн. цивільного населення, 35 млн. чоловік поранено.

Радянський Союз втратив 27 млн. чоловік убитими (далеко не остаточна цифра), Німеччина — 13,6 млн., Китай — понад 10 млн., Польща — 6 млн., Японія — 2 млн., США — 405 тис., Англія — 375 тис. тощо. Тільки в Україні гітлерівці вбили 4 млн. мирних жителів, понад 2,2 млн. примусово вигнали на роботу в Німеччину.

4. Перемога антифашистської коаліції привела до кардинальних змін у міжнародних відносинах та у внутрішньому житті більшості країн світу. Вона врятувала народи світу від фашистського поневолення, відкрила шлях до демократичних перетворень. Червона Армія визволила від фашистського рабства 10 країн Європи й частково 2 країни в Азії (загалом з населенням близько 200 млн. чоловік). Понад 1 млн. радянських солдатів та офіцерів загинули в боях за їхню свободу, в тому числі в Польщі — понад 600 тис. чоловік, Чехословаччині — 140 тис., Угорщині — 140 тис., Румунії — 69 тис., Австрії — 26 тис., Югославії — 8 тис., Китаї — 8 тис., у Німеччині — 102 тис. чоловік тощо.

5. Перемога відкрила шлях до могутнього піднесення національно-визвольного руху в Азії, Африці та Латинській Америці, врешті-решт привела до розпаду колоніальної системи. На її уламках пізніше виникло понад 100 нових держав. 6. Перемога підтвердила життєву необхідність для всього людства міждержавного співробітництва заради миру. І нині гарантом міжнародної безпеки залишаються співробітництво і взаєморозуміння демократичних держав, передусім великих ядерних держав сучасності.

7. Перемога в другій світовій війні сприяла підвищенню міжнародного авторитету Радянського Союзу, посиленню його впливу на світову політику. Якщо перед війною СРСР підтримував дипломатичні відносини з 25 державами, а в червні 1941 р. — тільки з 10, то в роки війни 32 країни офіційно встановили з ним нормальні зв'язки. В кінці війни Радянський Союз мав дипломатичні відносини з 52 державами. (В 1990 р. це число досягло 143.) Жодна серйозна міжнародна проблема вже не могла вирішуватися без Радянського Союзу. Після розпаду СРСР в 1991 р. торжество й славу Перемоги свято бережуть народи незалежних держав, що постали на його території.


2.Політичні наслідки другої світової війни

На фронтах війни, в німецьких концтаборах загинуло понад 50 млн. чол., 90 млн. чол. отримали поранення, у т. ч. в СРСР більше 26 млн. чол., Німеччині – 13 млн. чол., Польщі – 6 млн. чол., Франції – 600тис. чол., Англії – 370 тис. чол., США – 400 тис. чол., Італії – 500 тис. чол. Було зруйновано 21 млн. будинків, сотні міст, десятки тисяч сіл.

Воєнну і політичну поразку потерпів блок фашистських держав і їх сателітів. Перемогу здобули держави антигітлерівської коаліції. Плани Гітлера про знищення СРСР і завоювання світового панування провалилися.

У результаті війни були встановлені нові кордони в Європі, ліквідовано фашистські режими в усіх європейських країнах. Значна роль у цьому належала збройним силам СРСР, які втратили вбитими за звільнення Європи 3 млн.чол., у т. ч. в Польщі – 600 тис. чол., Чехословаччині – 140 тис. чол., Румунії – 69 тис. чол.

Головними уроками, що випливають із історії та наслідків Другої світової війни, є спільні дії держав з різним політичним устроєм проти агресора цілком можливі і корисні.

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття. Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота — незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру[5, c. 134-135].


3. Геополітичні наслідки Другої світової війни. План Маршалла

Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія, а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були виснажені війною, їх економіка була підірвана, а борги були велетенськими.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949р. США мали монополію на ядерну зброю). Окрім того США відмовились від доктрини Монро, що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо яких групувалися інші держави.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія, а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були виснажені війною, їх економіка була підірвана, а борги були велетенськими. Загальноєвропейський ВВП за час війни скоротився на 25%.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949р. США мали монополію на ядерну зброю). Окрім того США відмовились від доктрини Монро, що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо яких групувалися інші держави.

Важливим важелем у міжнародних відносинах почала відігравати ядерна зброя. Саме вона стала причиною того, що між двома військово-політичними блоками почалася холодна, а не традиційна війна.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

Міжнародні відносини у повоєнний період набули ідеологічного забарвлення і своїх опонентів країни сприймали як потенційного ворога.

Економічне становище країн Західної Європи, особливе Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Більше того, США, нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їх прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був служити план Маршалла — важливий крок на шляху до створення світового ринкового господарства. План Маршалла — це програма відбудови і розвитку Європи після другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880-1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень-липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

У квітні 1948 p. Конгрес США затвердив план Маршалла (за ім'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949 p. — ФРН. Мета плану — розвиток економіки на "принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності". Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами. Вони були не пасивним об'єктом американської допомоги, а ініціаторами у виробленні та реалізації плану. До його завдань входило відродження виробництва на новій технологічній основі, розширення зовнішньої торгівлі, досягнення міжнародної фінансової стабілізації, встановлення справедливих обмінних курсів. Діяв план Маршалла з квітня 1948 p. по 30 грудня 1951 p. Обсяг допомоги країнам ОЄЕС становив 17 млрд дол. (у цінах 1990 p. 102 млрд дол.). З них 4 млрд дол. асигнувалося протягом перших 15 міс. Американський уряд гарантував капіталовкладення своїх інвесторів, вивезення оптимального прибутку в доларах. Передбачалися скасування мита, обмеження імпорту американських товарів, постачання сировини в США[6, c. 251-253].

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про чотирирічну програму «допомоги іноземним державам». Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними країнами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці плану Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивільнялася внаслідок отримання американської допомоги. США встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни - учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. США видали за планом Маршалла майже 17 млрд, дол., причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949 р.

30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був замінений законом «про взаємну безпеку», прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

У США для організації допомоги була створена Адміністрація економічного співробітництва, місія якої діяла в кожній країні. Допомога надавалася: 1) безпроцентними товарними позиками та "дарами", склад яких визначали США; 2) звичайними кредитами під малі проценти; 3) у вигляді доларової "зумовленої допомоги" в обмін на національну валюту за офіційним курсом. Нею розпоряджалися інші країни для розвитку внутрішньо європейської торгівлі. У 1950 p. ця система була замінена Європейською платіжною спілкою.

Фонди згідно з планом Маршалла розподілялися між країнами не за потребами в інвестиціях, а відповідно до стану платіжного балансу щодо доларової зони. Товари надавалися в розпорядження урядів. Гроші, отримані від їх продажу, надходили в національний банк на спеціальний рахунок (так звані еквівалентні фонди). 95% цих фондів повинні були належати країнам-учасницям, але витрачалися під контролем Адміністрації економічного співробітництва в Європі. Частина їх йшла на оплату сировини, яку вивозили США.

Програма відбудови Європи була виконана. Довоєнного промислового рівня було досягнуто на початку 50-х років. Еквівалентні фонди доповнили внутрішні ресурси капіталів європейських країн. Стабілізувалася система міжнародної оплати. Європейські країни використовували свій потенціал зростання без обмежень. Посилився державний контроль за економікою. Створення ОЄЕС стало імпульсом до європейської інтеграції. Однак значення допомоги за планом Маршалла для різних країн не було однаковим. Найкраще реалізувала його можливості ФРН.

Радянський Союз відмовився від допомоги за планом Маршалла, оскільки США відкинули його вимоги. По-перше, кожна країна мала самостійно визначати свої потреби в допомозі та її форму. По-друге, СРСР вимагав розмежувати країни-союзники, нейтральні та колишніх противників.

Допомога Німеччині повинна бути тісно пов'язана з проблемою репарацій. Історики та економісти не однозначно оцінюють неприйняття Москвою плану Маршалла. Безумовно, що його реалізація була б конструктивним підходом до розв'язання повоєнних господарських труднощів.

Однак поширеним є твердження, що американська допомога в умовах боротьби з комунізмом, що вже розпочалася, планувалася так, щоб поставити СРСР в умови, коли він змушений буде сам відмовитися від участі у плані Маршалла.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринкових господарств в країнах Західної Європи. Вже на початку 50-их років було досягнуто довоєнного рівня виробництва[2, c. 219-221].


4. Політичні наслідки Другої світової війни для України. Україна на шляху мирного будівництва

Наприкінці Другої світової війни знову постало питання про західні кордони України. Підняв його польський емігрантський уряд у Лондоні, розраховуючи повернути західноукраїнські землі до складу Речі Посполитої. Йому вдалося переконати в цьому уряди Англії і США, які захищали цю позицію польського емігрантського уряду на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1944 р.) конференціях керівників урядів — Сталіна, Рузвельта і Черчилля. Рузвельт запропонував «компромісне»-рішення: відірвати від УРСР і передати полякам Львівську, Дрогобицьку, частину Тернопільської та Станіславської областей. Однак, посилаючись на так звану «лінію Керзона», яка визначалася Антантою ще в 1920 р. за етнічною ознакою, радянська делегація відкинула ці зазіхання Польщі, яка перебуваючи під німецькою окупацією, вже знову висувала свої колоніальні претензії. Кримська конференція затвердила кордон Польщі по «лінії Керзона».

9 вересня 1944 р. між Тимчасовим комітетом національного визволення Польщі, що мав прокомуністичний характер, та урядом УРСР з

ініціативи Сталіна був підписаний договір про українсько-польський кордон та переселення українців з Польщі до України, а поляків — з УРСР до Польщі. Тепер з волі Сталіна і Хрущова 17 повітів прадавніх українських земель Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщини, в яких проживало близько 800 тис. українців, назавжди віддавалися Польщі як дарунок за її соціалістичний вибір. Як бачимо, і польські комуністи, як і багато російських, коли переходили від революційних декларацій до практики, виявилися колонізаторами і великодержавними шовіністами. Домовленість про несправедливі кордони, масові депортації українців та поляків суперечила всім міжнародно-правовим актам, цинічно розтоптала права націй на самовизначення, права людини, стала причиною трагедії сотень тисяч українців і поляків, які змушені були покинути Батьківщину.

Процес переселення українців зі своїх прабатьківських земель проходив під тиском. Лише перші 80 тис. чоловік із Закерзоння виїхали добровільно. Більшість українців відмовилися залишати рідні землі, і тоді польські війська та загони служби безпеки, а також шовіністичні загони Армії Крайової розпочали примусове переселення. Спалювалися українські села, винищувалися їх мешканці. Лише весною 1945 р. було вбито, за повідомленнями польської преси, 10 тис. українців. Уряд СРСР не взяв під захист українське населення. І тоді цю місію перебрала на себе УПА. За наказом Романа Шухевича, головнокомандувача УПА, її розгорнули в цих районах бойові дії. Вони громили польські адміністративні структури, руйнували транспортну мережу, розганяли конвої, які супроводжували виселенців. На масові мордування українців загони УПА відповіли знищенням кількох сотень поляків і спаленням їхніх сіл. Польський уряд перекинув проти українських партизанів декілька дивізій, які зав'язали із загонами УПА важкі і тривалі бої. Виселення українців не було завершене: до України переїхало 482 тис. чоловік. Решту польські власті переселили на західні землі Польщі, що відійшли до неї від Німеччини після розгрому гітлеризму, та перемішали з поляками для полегшення асиміляції. Водночас відбувалося виселення поляків, що гальмувалося варшавським урядом. Але під тиском радянських властей і боячись відплатних акцій загонів УПА, майже всі поляки — 480 тис. чоловік — переїхали до Польщі. І хоча елементи примусу мали місце, проте вони не піддавалися терору з боку українців. Історики недостатньо акцентують увагу на тому, що ці акції масових переселень зупинили віковічну конфронтацію поляків і українців. Щоправда ціна цього «примирення» була надто високою[3, c. 341-343].

Емігрантський уряд Чехословаччини також зробив спробу включити українську територію — Закарпаття до складу своєї держави. Однак 26 листопада 1944 р. відбувся організований партійними групами КП(б)У та органами НКВС СРСР з'їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв рішення про вихід краю зі складу Чехословаччини. Цей акт був скріплений угодою про кордон між СРСР і Чехословаччиною в червні 1945 р. і затверджений Президією Верховної Ради СРСР. При цьому 40 тис. чехів та словаків виїхали до Чехословаччини. Але і цього разу сталінське керівництво вдалося до торгівлі українськими землями: район Пряшівщини, заселений українцями, був переданий Чехословаччині. Кордони України продовжували визначати переважно дипломатичні і політичні розрахунки, а не національні інтереси українського народу. Могутні сусіди вкотре примушували українців розплачуватися за бездержавність.

З політичних та дипломатичних міркувань у січні 1944 р. Пленум ЦК ВКП(б), а згодом Верховна Рада СРСР прийняли рішення про розширення прав союзних республік і дозвіл створити наркомати оборони та закордонних справ. Однак заходи по розширенню прав союзних республік насправді так і не були здійснені, бо мотивувалися не турботою про права народів, а утворенням Організації Об'єднаних Націй (ООН). Сталін, бажаючи мати в ООН якнайбільше голосів, хотів провести туди всі радянські республіки. Для цього створювалася ілюзія незалежності союзних республік, у тому числі й України. У лютому 1944 р. в Україні був створений Наркомат закордонних справ, а в березні того ж року — Наркомат оборони. Однак в ООН були включені лише УРСР і БРСР. Наркомат оборони УРСР був незабаром ліквідований, а Наркомат закордонних справ, очолюваний Д.Манільським, лише представляв УРСР в ООН і жодних функцій не виконував. Розширення прав союзних республік виявилося черговим фіктивним кроком Москви в національній політиці,

У травні 1945 р. світова спільнота святкувала розгром німецького фашизму, а у вересні 1945 р. — перемогу над мілітаристською Японією. Війна, яка принесла народам Європи і Азії страждання і незліченні втрати, закінчилася. У Другій світовій війні загинуло понад 50 млн чоловік, з них близько 27 млн радянських людей.

Український народ був втягнутий у Другу світову війну з самого її початку. У складі різних збройних формувань перебувало понад 6 млн українців, з них близько 4 млн — у лавах Червоної Армії. Велику витримку і терпіння, стійкість і відвагу проявили вони в битвах з німецькими окупантами. Високими нагородами відзначено 2,5 млн українських воїнів, 2069 з них — званням Героя Радянського Союзу. Мільйони жителів УРСР героїчно працювали в тилових районах, забезпечуючи потреби фронту у військовій техніці, зброї, продовольстві та медичних препаратах. Лише в східні райони СРСР було евакуйовано 3,5 млн українців. Там, часто працюючи під відкритим небом, в небувало короткі строки, вони разом з людьми інших національностей відновлювали роботу евакуйованих підприємств.

Долаючи незгоди воєнного часу, плідно працювали евакуйовані на Схід Академія наук УРСР, науково-дослідні інститути, вузи, культурно-мистецькі заклади. Видатні досягнення академіка Є.Патона, хірурга-офтальмолога В.Філатова та багатьох інших були значним вкладом у зміцнення економіки, науки та медицини, наближаючи перемогу над фашизмом. Великою популярністю користувалися твори українських письменників і поетів О. Корнійчука, П. Тичини, А. Малишка, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського та кінофільми О. Довженка. Тоді вперше після 20-х років вчені і літератори змогли широко заговорити про історичну пам'ять українців та національне самоусвідомлення народу. І хоча цей настрій був певною мірою контрольованим, проте в багатьох сферах культурного життя евакуйованої на Схід української інтелігенції він був достатньо відчутним. Сталінське керівництво змусило з цим миритися, розуміючи, що війну з фашизмом не можна вести успішно, не спираючись на патріотичні почуття народу.

На піднесення національної самосвідомості українського народу була спрямована діяльність західноукраїнської інтелігенції. Частина її заплатила за це власним життям: фашисти розстріляли поетесу О. Те-лігу, поета І. Ірлявського, редактора газети «Українська дійсність» І. Рогача та багатьох інших. Підпільні друкарні друкували твори Є. Маланюка, О. Бабія, О. Олеся, М. Хвильового, Д. Фальківського. У звільнених від фашизму районах УРСР швидко відновлювалося культурне життя, відбудовувалася мережа вузів, шкіл, бібліотек, театрів і кінотеатрів. І все це працювало на перемогу над ворогом.

Навіть після масового винищення української інтелігенції у 30-х роках інтелектуальний потенціал народу, відроджуючись та розвиваючись, був значним. На алтар Перемоги український народ приніс найбільші жертви: під час війни загинуло втратив 8 млн чоловік (19,1%), з них військові втрати становили 2,5 млн, цивільні — 5,5 млн. Надзвичайно тяжкими були демографічні втрати: якщо у січні 1941 р. в УРСР проживало 41,9 млн осіб, то наприкінці війни їх залишилося 27,4 млн. Таким чином, загиблі у боях, померлі в концтаборах, депортовані, евакуйовані та емігранти становили 14,5 млн. Поряд з цим відбулася приголомшуючих масштабів руйнація народного господарства: цілком або частково було зруйновано 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств. Проте поряд з цими страхітливими наслідками війни український народ мав і деякі позитивні результати: вперше за багато століть завдяки перемозі СРСР у Другій світовій війні всі українці об'єдналися в межах УРСР. Радянська Україна в складі СРСР стала одним із переможців у війні і членом ООН[1, c. 438-441].


Висновки

У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та розвитку національних господарств були різними. Занепад економіки європейських країн, Японії сприяв встановленню економічного панування США. Виробничі потужності країни перевищували потужності всіх індустріальних держав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. У міжнародній валютно-фінансовій системі встановлювалася першість її національної валюти. У європейських країнах скоротилося промислове виробництво.

Панувала внутрішня інфляція. Європейські валюти не конвертувалися, їхній курс був заниженим щодо долара, який став єдиною твердою валютою, і всі країни прагнули отримати його в обмін на свої товари.

Скоротився міжєвропейський обмін товарами і послугами. Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські уряди здійснювали непопулярні заходи для приватного капіталу: контроль цін на основні товари, перерозподіл національного доходу, збільшення грошей в обігу. Через це приватні інвестори переводили свої активи з Європи у США. Для відбудови господарства Європи, стимулювання економічного зростання потрібні були значні фінансові ресурси.

Стан господарства Європи негативно впливав на світову економіку. Реконверсія господарства в США відповідно до потреб мирного часу зумовила появу таких проблем, як скорочення виробництва та зайнятості, необхідність оновлення цивільних галузей. Сполучені Штати повинні були у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та політичного становища допомогти європейським країнам у відбудові господарства. У липні 1947 p. в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи.


Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. - К.: Каравела, 2006. - 239 с.

2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. - К.: Знання, 2002. - 565 с.

3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. - К.: Каравела, 2005, 2007. - 271 с.

4. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. - К.: Либідь, 1997. - 261 с.

5. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. - Пер. з нім. 2-го вид.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. - К.: А.С.К., 2000. - 315 с.

7. Пивовар С. Всесвітня історія: Новітній період 1900-1945: Посібник для 10 кл./ Сергій Пивовар, Анатолій Слюсаренко, Сергій Стельмах. - К.: Академія, 1998. - 383 с.

8. Пивовар С. Всесвітня історія ХХ століття: учбовий посібник/ Сергій Пивовар, Яків Серіщев, Сергій Стельмах,. - К.: Феміна, 1995. - 236 с.

9. Теміров Ю. Всесвітня історія ХХ століття: Основні відомості шкільного курсу: Дати, події, коментарі / Юрій Теміров, Людмила Шикова, . - Донецьк: ВКФ "БАО", 1998. - 93 с.

загрузка...
Top