Основні стратегії ведення виборчої компанії

Вступ.

1. Поняття «виборча кампанія» та «виборча технологія».

2. Основні етапи виборчої кампанії.

3. Методи організації й адміністрування виборів.

4. Технологія й основні стадії виборчої кампанії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Відомо, що у виборчій кампанії звичайно виділяється кілька основних етапів: формування законодавчої бази виборів; оголошення виборів; висування кандидатів (збирання підписів); реєстрація кандидатів; передвиборчі заходи; голосування; визначення результатів виборів (можливе призначення повторних виборів.

Однак з позицій стратегічного управління необхідна для цього робота починається задовго до оголошення виборів, особливо в тій сфері, що стосується інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії. Після нагромадження первинної інформації спочатку проводиться аналіз проблемної ситуації, щоб на цій основі забезпечити найчіткішу постановку висунутого завдання. Іноді на цій стадії з'ясовується недоцільність участі в даній виборчій кампанії або ж попередньо поставлене завдання переформулюється з урахуванням особливостей реальної ситуації. Далі, при наявності помітних шансів на успіх переходять до наступної стадії — розроблюють стратегію виборчої кампанії з позицій поставленого завдання. Одночасно вживають заходів для забезпечення необхідної організованості учасників подій на наступному етапі, коли вирішуватимуться тактичні завдання з участю групи підтримки кандидатів. Саме на цій стадії важливо насамперед робити ставку на сучасну технологію. Однак усе зроблене до цього може виявитися марним, не гарантує очікуваних результатів виборів, якщо не забезпечено необхідний контроль за ходом голосування і за підраховуванням голосів виборців під час підбивання підсумків виборів. Основні етапи діяльності в ході виборчої кампанії:

· організація та управління виборчою кампанією;

· інформаційно-аналітичне забезпечування виборчої кампанії;

· збирання первинної інформації;

· аналіз проблемної ситуації;

· приймання рішень (стратегія кампанії);

· реалізація рішень (тактика кампанії);

· контроль за голосуванням; підраховування голосів;

· результати виборів.

Зупинимось на аналізі основних етапів виборчого процесу докладніше.

1. Поняття «виборча кампанія» та «виборча технологія»

Вибори — це процедура безпосереднього обрання або висунення певних осіб шляхом відкритого чи таємного (закритого) голосування для виконання громадських функцій; один із способів інституювання державної влади, найпоширеніший механізм створення органів та інституцій влади.

Політичні вибори — формування керівних органів державної влади усіх рівнів — партій, громадських організацій — призначення представників будь-якої громади, делегатів до представницьких зборів, з'їздів тощо. Політичні вибори не зводяться лише до самого тільки голосування. Це масова кампанія, широкий комплекс заходів та процедур з формування керівних органів держави. Як такі, вони включають: призначення виборів та визначення дати їх проведення; визначення виборчих округів та виборчих дільниць; утворення виборчих комісій; висунення та реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; власне голосування; підрахунок голосів; оприлюднення результатів голосування; проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

Виборча кампанія — сукупність цілеспрямованих послідовних зусиль, які докладаються протягом певного визначеного законодавством проміжку часу, щоб реалізувати підтримку кандидата виборцями й забезпечити його перемогу в день виборів.

Під час виборчої кампанії відбувається: 1) формування груп прихильників та стимулювання їх активності в день виборів; 2) залучення на свій бік людей, які будуть голосувати, але ще не визначилися, за кого; 3) послаблення позицій опонентів і внесення сумнівів та суперечностей у табір противників.

Кожна виборча кампанія є унікальною. Цю унікальність визначають три умови: 1) особистість кандидата; 2) специфіка моменту — географічні, демографічні, економічні та інші обставини; 3) стратегія виборчої кампанії — політичні цілі, тема, напрям, графік, бюджет тощо.

Розрізняють такі типи виборчих кампаній:

Залежно від рівня представницької влади та розмірів виборчого округу — місцеві малого масштабу (до 5 тис. виборців); місцеві середнього масштабу (2— 20 тис); місцеві великого масштабу (20—50 тис); регіональні (понад 50 тис); регіонально середні — вибори депутатів до Верховної Ради України, мерів у містах (понад 200 тис); загальнодержавні (все населення країни);

залежно від сумісництва — або ці вибори на одному рівні, або ж на декількох рівнях;

залежно від виборчої системи виборчі кампанії проходять за мажоритарною системою, пропорційною чи змішаною системами;

залежно від умов домінування розрізняють виборчі кампанії в умовах власного домінування та виборчі кампанії в умовах домінування іншої сторони (діючий президент та кандидат у президенти).

У сучасній політології поняття «виборча технологія» порівняно нове і, як правило, пов'язане з організацією і проведенням демократичних виборів. Виборчі технології покликані забезпечити найважливішу область взаємодії громадянського суспільства і держави — передачу владних повноважень представникам суспільства за допомогою процедури виборів. У результаті цілеспрямованої політичної діяльності досягається результат: для держави — забезпечення правових норм при організації й проведенні виборчої кампанії, для суспільства — найповніша реалізація, соціальні функції виборів, для кандидатів — здійснення в рівній боротьбі з політичними конкурентами свого права представляти жителів свого округу в державних органах. При цьому виборчі технології не можуть не враховувати об'єктивних умов проведення виборів: правового поля, практики виборчих кампаній, національно-політичних традицій, організаційних і матеріальних можливостей держави.

Тож під технологією виборчої кампанії розуміють сукупність прийомів, методів та засобів впливу на виборця, які засновані на певних наукових розробках, з метою досягнення політичного успіху певною політичною силою на виборах.

Суспільство за всю свою історію винайшло лише три засоби впливу на людину: примус, маніпуляція і співробітництво. Як правило, у виборчих технологіях застосовуються всі три чинники впливу. Однак у суспільствах з розвиненою демократією провідну роль відіграє третій, найгуманніший, спосіб. Але й у найдемократичніших суспільствах не відмовляються (і не відмовляться) від маніпуляції населенням. Отже, виборчі технології — це сукупність політико-організаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об'єднання.


2. Основні етапи виборчої кампанії

Виборчі кампанії, незалежно від типу виборів, мають однакові основні етапи, межі яких визначено типовими політичними подіями.

Після оголошення про призначення виборів висувають кандидатів у депутати. Цей період закінчується реєстрацією кандидатів виборчою комісією. Потім настає період передвиборної боротьби, який закінчується голосуванням. Голосування може проводитися в один чи кілька турів. Після голосування настає період підбивання підсумків виборів і включення обраного представника до активної діяльності у межах органу влади.

Виборча кампанія, проведена на будь-якому рівні державного устрою (загальнонаціональному, регіональному, місцевому) як в органи законодавчої, так і виконавчої влади, має типовий склад учасників цієї події.

Центральними дійовими особами у виборчій кампанії є кандидати в органи влади, яких можуть висувати різні соціально-політичні сили згідно з виборчим законодавством. Кандидати в органи влади прямо чи через помічників створюють свою команду. Як правило, до її складу входять такі учасники виборчої кампанії:

довірені особи, основна функція яких полягає в тому, щоб, зустрічаючися з виборцями, говорячи від імені кандидата, розширити представницькі можливості кандидата у виборчому середовищі;

група підтримки кандидата, завдання якої полягає в тому, щоб створити необхідний соціально-психологічний настрій при зустрічах виборців з кандидатами, при проведенні дебатів між кандидатами та в інших виборчих заходах;

агітатори — особлива група членів команди, які повинні зробити доступними для виборців передвиборну програму й імідж кандидата;

члени команди, які здійснюють зв'язок із засобами масової інформації (ЗМІ). Забезпечуваний законом доступ кандидатів до ЗМІ може мати різну ефективність залежно від професіоналізму цих членів команди.

До команди кандидатів можна з відповідною часткою умовності включити і спонсорів, які підтримують кандидатів матеріально в надії реалізувати через них свої інтереси. До неї можуть входити і представники партій і рухів та приватні особи — добровольці, які підтримують кандидата. Дуже важливою ланкою команди кандидата в органи влади є група соціально-політичної підтримки, функції якої полягають у тому, щоб одержувати необхідну кандидатові об'єктивну інформацію. Практика виборчих кампаній показує, що без ефективної роботи команди, за всіх сприятливих умов надії кандидата на перемогу, як правило, нереальні.

Вирішальним учасником виборів є виборці — люди, які проживають на території виборчого округу і володіють правом голосу. Від їхнього вибору залежить результат кампанії.

І, нарешті, проведення виборів забезпечується державними структурами — виборчими комісіями, органами влади та судами, роль яких полягає в тому, що вони створюють організаційно-правову інфраструктуру виборчої кампанії: дотримання законності й організація реєстрації кандидатів, «нарізування» виборчих округів і виборчих дільниць, оповіщення виборців про проведення виборів, організація проведення виборів, спостереження за дотриманням правових норм при виборах, підбивання їхніх підсумків, а також повідомлення виборців про результати виборів.


3. Методи організації й адміністрування виборів

У міжнародній практиці застосовуються різні методи організації й адміністрування виборів (урядовий, судовий, багатопартійний, експертний тощо).

Урядовий підхід до організації виборів характерний, наприклад, для Німеччини. Відповідальність за проведення виборів лежить на державних органах (міністерстві внутрішніх справ).

Судовий підхід є різновидом урядового підходу. Наприклад, у Пакистані Центральна виборча комісія складається з трьох суддів, призначуваних Президентом з верховних судових органів. У Румунії за допомогою жереба визначається з членів Верховного Суду сім представників до Центральної виборчої комісії.

Багатопартійний підхід полягає в тому, щоб усі зацікавлені партії призначали своїх представників до Центральної виборчої комісії. Цей підхід може спричинювати, по-перше, надмірну кількість членів комісії, а по-друге, не гарантує професіоналізму в її складі.

Експертний підхід передбачає призначення до складу Центральної виборчої комісії за згодою всіх соціально-політичних сил експертів, які мають відповідний досвід і відомі своєю незалежністю.

При розгляді технології виборчої кампанії необхідно враховувати, що цільова функція тут пов'язана з прагненням створити оптимальні умови, які забезпечують досягнення необхідного успіху на виборах. Тому фактично йдеться про цілеспрямоване управління, включаючи організацію планування виборчої кампанії, підготовку кандидатів і групу підтримки. Ті з них, хто зацікавлений у тому чи іншому успіху у виборчій кампанії, повинні мати необхідні для цього ресурси (фінансову базу, матеріально-технічне й інформаційно-аналітичне забезпечення). У ході виборчої кампанії її учасники взаємодіють один з одним, але належна ефективність цієї взаємодії повинна бути забезпечена за рахунок відповідної організованості й пов'язана з конкретною діяльністю, яку зорієнтовано на бажаний результат виборів.

Для цього створюється «команда» професіоналів, яка технологічно забезпечує підготовку кандидата до виборів. До неї входять керівник виборчої кампанії (менеджер), «начальник штабу» — відповідальний за забезпечення організованості кампанії, відповідальний за витрату фінансів, групи «добровольців», прес-секретар, юрист, фахівці, відповідальні за інформаційно-аналітичний супровід виборчої кампанії, політологи, журналісти і т. п.

До роботи в групі підтримки часто залучають консультантів, особливо за необхідності користуватися експертними оцінками чи результатами соціологічних опитувань. Саме на цій ділянці роботи найчастіше відбувається «витікання» конфіденційної інформації, у тому числі і в табір суперників.


4. Технологія й основні стадії виборчої кампанії

Вибори завжди здійснюються в конкретному суспільно-політичному середовищі, і саме через це багато в чому визначається їхній або справді демократичний, або маніпулятивний характер. Це середовище включає ряд параметрів, які відображають його вплив на виборчий процес. До таких належать:

· наявність у суспільстві ціннісного консенсусу, атмосфери довіри, готовності політичних партій, переважної більшості громадян поважати результати виборів;

· повага в державі прав людини;

· електоральна (громадянська) обізнаність виборців;

· демократичний характер реєстрації виборців. Це означає насамперед відсутність будь-якого роду дискримінації: за національною, расовою, майновою чи якою-небудь іншою ознакою. Точність і повнота списків виборців, а також наявність документів, які дають змогу ідентифікувати кожну людину, запобігають можливості фальсифікацій за допомогою позбавлення одних людей права голосу і багаторазового голосування інших;

· демократичний порядок реєстрації і взаємин партій;

· формування незалежних, неупереджених і компетентних органів управління виборчим процесом (насамперед виборчих комісій);

· наявність доступних для всіх механізмів подавання і розглядання скарг і вирішування суперечок, а також ефективних і незалежних органів контролю за дотриманням виборчого закону всіма учасниками електорального процесу, у тому числі й членами виборчих комісій.

Ефективність судового контролю за виборами передбачає суворі санкції за протиправні дії: тюремне ув'язнення, штрафи, скасування реєстрації кандидатів партій і т.п.

Після проведення підготовчих заходів і офіційного призначення строків виборів починається виборча кампанія. Сам цей термін застосовується по відношенню як до всієї держави, так і до окремих кандидатів чи партій. У першому випадку виборча кампанія являє собою комплекс організаційних, політичних, інформаційно-пропагандистських та агітаційних заходів щодо безпосереднього забезпечення виборчого процесу в державі, у другому — систему заходів, спрямованих на успіх конкретного кандидата чи партії.

Перший крок виборчої кампанії — висування кандидатів. Однак починати рекомендується не з розгляду кандидатів, а з вивчення електорату по основних групах: чого яка група виборців хоче, які в них уподобання. Потім визначається, хто з кандидатів найближчий до бажань переважної більшості виборців. На жаль, часто ігнорується необхідність оцінити перспективу можливої конкуренції кандидата з не менш сильними суперниками. Тобто при підбиранні кандидатів звертається увага на рейтинг кожного з них серед можливих суперників, імідж, здатний викликати позитивні емоції.

Найбільше поширення має висування кандидатів партіями, громадськими рухами й організаціями та групами громадян, які зібрали відповідну кількість підписів на їхню підтримку. Висування кандидатів завершується реєстрацією їх.

Інформаційно-аналітичний та агітаційний супровід виборчої кампанії - на цьому етапі спостерігається максимальна активність конкуруючих партій і кандидатів, вони одержують широкі можливості переконувати виборців у своїх перевагах за допомогою ЗМІ, реклами, наочної агітації, безпосереднього особистого спілкування кандидатів та їхніх довірених осіб з громадянами в ході численних поїздок по країні чи по виборчому округу. Агітаційна кампанія дуже впливає на рішення виборців, багато в чому визначає успіх чи невдачу претендентів. Тому організації й проведенню її приділяється особлива увага.

Для ведення виборчої кампанії і головним чином для ЇЇ агітаційного етапу створюється спеціальний штаб, куди звичайно входять головний розпорядник, фінансовий агент, прес-секретар, політичний організатор, координатор графіка кампанії, технічний секретар і помічники. До цього штабу примикають довірені особи, група підтримки кандидата, група соціально-політологічного забезпечування, яка складається з професіоналів — політологів, соціологів, психологів, юристів та іміджмейкерів (фахівців з політичної реклами), а також активісти-добровольці й агітатори, спонсори кампанії і деякі інші її активні учасники.

Сучасні агітаційні кампанії звично ведуться у відповідності з науковими рекомендаціями і з чітко розробленим планом, який складається з таких основних елементів, як аналіз і оцінювання політичної ситуації й уразливих для кандидата місць, стратегія, тактика і графік кампанії, структура керування нею і її бюджет.

Будь-які вибори потребують наявності чималих матеріальних (гроші, приміщення і т. п.), часових (час, необхідний для підготовки і проведення виборів, навчання апарату, друкування бюлетенів і передвиборних матеріалів, вироблення програми і виборчої стратегії, збирання засобів і т. п.) і людських (люди, які беруть участь у виборчій кампанії) ресурсів. Без таких ресурсів вибори або взагалі не відбудуться, або дадуть явні переваги власникам електоральних ресурсів: представникам правлячого угруповання чи великого капіталу, власникам ЗМІ і т. п.

На цій стадії увага зосереджується на «імені» кандидата — зробити його знайомим і таким, щоб він викликав інтерес у виборців. Потім основні зусилля спрямовуються на формування у виборців бажаного «образу» кандидата, який викликає позитивні емоції. Одночасно з використанням контрастів доцільно вести роботу по нейтралізації суперників свого кандидата. І лише потім роз'яснюється політична платформа кандидата.

При виробленні тактики участі кандидата в дебатах, особливо на телебаченні, важливо організувати діалог з сильнішими суперниками, причому бажано опонента поставити в ситуацію постійного виправдовування за свої дії чи минулі висловлювання, демонструючи одночасно свою позицію на вигідних для себе контрастах.

Ефективність роботи підвищується, коли зроблено правильний вибір аудиторії (кому говорити), місця (де) і часу (коли), інформаційних каналів цілеспрямованого впливу (чим) за умови, що звернено особливу увагу на те, хто і як говорить. Частіше у відповідь на неприємне запитання говорять про щось своє замість того, щоб відповідати по суті чи просто відволікають аудиторію на щось інше, наприклад, на критику джерела інформації, про яке йшла мова. Завжди важливо прагнути створити ситуацію співпереживання, емоційного впливу на виборців.

В умовах інформаційно-аналітичного супроводу виборчої кампанії звичайно використовуються прогнозні оцінки.

Голосування і підбивання його підсумків — кульмінаційний етап виборчого процесу. У цей період безпосередньо виражається воля громадян, яка визначає склад органів влади.

У наші дні голосування здійснюється за допомогою спеціальних виборчих машин (перші зразки їх уже наприкінці XIX ст. почали використовувати в США) або виборчих бюлетенів. Останній спосіб голосування розповсюджений набагато ширше. Основним місцем голосування служать виборчі дільниці, хоч у деяких країнах, наприклад у Швеції, дозволяється голосувати і поштою. В одних державах (Австрія, Австралія, Бельгія, Італія, ФРН та ін.) голосування розглядається не тільки як право, а й обов'язок громадян, а за неучасть передбачаються грошові штрафи, громадський осуд чи інші покарання. В інших же країнах (Україна) голосування — справа добровільна.

Відразу ж після завершення голосування виборча комісія чи інший спеціальний виборчий орган починають підраховувати його результати. Між голосуванням і підраховуванням голосів не повинно бути перерви чи затримки, оскільки це може бути використане для різного роду фальсифікацій. У міжнародній практиці найчастіше бувають такі порушення правил голосування і підраховування, як виготовлення і облік зайвих виборчих бюлетенів, пряме приписування голосів одному з депутатів, вилучення бюлетенів, поданих за невигідного кандидата, тощо.

Для того щоб запобігти підробкам, фальсифікації й забезпечити довіру громадян до результатів виборів, необхідний надійний контроль і за голосуванням, і за підбиванням його підсумків. Це забезпечується сформуванням авторитетної виборчої комісії, яка користується довір'ям у конкуруючих партій, із залученням незалежних, у тому числі й міжнародних, спостерігачів, з присутністю спостерігачів і довірених осіб кандидатів безпосередньо на виборчих дільницях. Передбачено контроль за ходом голосування до й у день виборів за умови невтручання безпосередньо в роботу членів виборчих комісій, але з правом звертати увагу на помилки, які допускаються, і вимагати усування їх, наполягати на строгому виконанні норм закону про вибори.

Відсутність надійного контролю за ходом і результатами виборів може перетворити їх в інструмент маніпулювання, скомпрометувати їх в очах громадян, породити масові протести і загострити політичну ситуацію. За підсумками виборчої кампанії доцільний аналіз проробленої роботи по «свіжих слідах», тому що такий аналіз завжди виявляється корисним у майбутньому.


Висновки

Вибори завжди здійснюються в конкретному суспільно-політичному середовищі, яке багато в чому визначає їхній або справді демократичний, або маніпуляційний характер. Це середовище включає параметри, які відображають його вплив на виборчий процес. Нижче наводимо ці параметри.

Наявність у суспільстві ціннісного консенсусу, атмосфери довіри, готовності політичних партій, переважної більшості громадян поважати результати виборів, без чого вільні вибори або взагалі неможливі, або стають інструментом маніпулювання, особливо коли політичні еліти й основні суспільні групи бачать у виборах не засіб примирення і знаходження балансу політичного впливу, а знаряддя зміцнення свого панування і примусу супротивників до покори.

Повага в державі прав людини. Це необхідно для того, щоб і виборці і кандидати почувалися вільними, не піддавалися різного роду погрозам, щоб у суспільстві існувала атмосфера поваги до особистості, до волі більшості і до прав меншості.

Електоральна (громадянська) обізнаність виборців. Вона передбачає, що виборці розуміють, для чого вибори проводяться і як саме вони повинні проходити, знають принаймні найвпливовіші політичні партії, їхні програми і кандидатів, яких вони виставляють, — і взагалі виборці поінформовані про все, що стосується виборів. Громадська освіченість забезпечує свідомість і компетентність рішень, без яких вибори є не волевиявленням народу, а інструментом масового маніпулювання, до якого вдаються еліти.

Демократичний характер реєстрації виборців. Це означає насамперед відсутність будь-якого роду дискримінації: за національною, расовою, майновою чи якою-небудь іншою ознакою. Точність і повнота списків виборців, а також наявність документів, які дають змогу ідентифікувати кожну людину, запобігають можливості фальсифікацій за допомогою позбавлення одних людей права голосу і багаторазового голосування інших.

Демократичний порядок реєстрації і взаємин партій. Партії — головний суб'єкт електоральної активності, політичної участі, організації й мобілізації громадян. Вони — основний претендент на формування парламенту й уряду. В усіх стабільних демократичних державах характер відносин між партіями визначає загальну канву й атмосферу виборів. Для вільних виборів украй важливо, щоб усі партії, які визнають демократичну конституцію, мали можливість реєстрації, висування кандидатів і електоральної боротьби. Удержати партії від порушень закону й етичних норм і тим самим зміцнити загальну атмосферу довіри допомагають міжпартійні угоди про кодекс поведінки партій, для контролю над дотриманням яких звичайно створюються спеціальні комісії, що представляють усіх учасників виборчого процесу.

Формування незалежних, неупереджених і компетентних органів управління виборчим процесом. До них належить насамперед виборча комісія. її функції різноманітні, хоч і не однакові в різних країнах. Найчастіше до функцій виборчої комісії належать: тлумачення виборчого закону, визначення правил і процедур проведення виборів, організація виборчих дільниць, перевірка дійсності зібраних на підтримку кандидатів підписів, реєстрація виборців і кандидатів, підготовка передвиборних матеріалів і підбір апарату, необхідного для проведення виборів, урегулювання суперечок, що виникають, проведення заходів щодо електоральної обізнаності й інформованості громадян, підрахунок і зведення результатів виборів та оголошення їх та загальний контроль за процесом виборів. Неупередженість і незалежність членів виборчих комісій покликані гарантувати наділення їх особливими правами й імунітетом, як це має місце у суддів. Виборчі комісії можуть дуже впливати на перебіг і характер виборів, зокрема й служити інструментом фальсифікації їх.


Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Політологія: наука про політику: Підручник для вищої школи / Василь Григорович Кремень (ред.), Микола Іванович Горлач (ред.). — 3. вид., виправ. та доп. — К.; Х. : Єдінорог, 2001. — 640с.

2. Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна Ольга Володимирівна, Бебик В. М., Головатий М. Ф. Політологія: Підручник / Ольга Володимирівна Бабкіна (ред.), Володимир Павлович Горбатенко (ред.). — 3. вид., перероб., доп. — К. : ВЦ "Академія", 2006. — 568с.

3. Бабкіна О. В., Безродний Є. Ф., Горбатенко В. П., Дмитренко С. П., Дорофей В. Т. Політологія: Посібник для студ. вузів / О.В. Бабкіна (ред.), В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Видавничий центр "Академія", 2004. — 366с.

4. Балтін В. Політологія: Навч.-метод. посіб. / Національний ун-т харчових технологій. — К. : НУХТ, 2005. — 290с.

5. Бойко О. Д., Горбатенко В. П., Денисюк С. Г., Зеленько Г. І., Коваленко А. О., Корнієнко А. О. Прикладна політологія: навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Академія, 2008. — 472с.

6. Вегеш М. М., Остапець Ю. О., Бондар В. Л., Буркало В. В., Зан М. П. Політологія: підручник / М.М. Вегеш (ред.). — 3-тє вид., перероб. і доповн. — К. : Знання, 2008. — 384с.

7. Воробйов Є. Політологія: наука про політику: Підручник для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 4. вид., випр. та доп. — К. : Єдінорог, 2002. — 640с.

8. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2004. - 645 с.

9. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

10. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

11. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

12. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

13. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп.. - К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

14. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.

15. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. - Суми: Університетська книга, 2001. - 405 с.

16. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. - К.: Либідь, 2002. – 573 с.

загрузка...
Top