Нові риси міжнародних відносин й світової політики першого десятиріччя ХХІ ст. та їх особливості

Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти міжнародних відносин в ХХІ ст.

1.1. Найважливіші тенденції формування міжнародного порядку на рубежі ХХ-ХХІ ст.

1.2. Господарські зв’язки в світовій політиці.

2. Місце України у світовій політиці та міжнародних відносинах в ХХІ ст.

2.1. Український вектор в системі міжнародних геополітичних відносин.

2.2. Роль та місце України в цивілізаційному просторі ХХІ століття.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Характерними рисами та особливостями сучасного етапу розвитку світового господарства є посилення процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації виробництва і капіталу, глобалізація світової економіки, інтенсивний розвиток інтеграційних процесів у різних її сегментах і сферах. Інтеграція та інтернаціоналізація господарського життя визначають напрями і пріоритети розвитку глобальної економіки ХХІ століття, формують стратегічні інтереси різних країн та їх об’єднань.

На даному етапі найбільш зрілих форм інтеграційний процес набув в Західній Європі, зокрема в Європейському Союзі. Протягом останнього десятиліття у розвитку цього міжнародного об’єднання європейських країн відбулися і продовжують відбуватися суттєві зміни його кількісних і якісних параметрів, які в силу істотного впливу на всю сукупність сучасних міжнародних економічних відносин потребують постійного всебічного, системного теоретичного дослідження та узагальнення.

Як самостійний суб’єкт світогосподарських зв’язків наша держава має вирішувати питання найбільш ефективної та маловитратної інтеграції, мати чітке уявлення про сучасні напрями та тенденції розвитку світової економіки, міжнародних економічних, в тому числі і валютно-фінансових відносин. Зважаючи на орієнтацію зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного курсу України на інтеграцію в ЄС у середньостроковій перспективі, дослідження валютно-фінансової інтеграції в цьому регіоні світового господарства набуває для неї вирішального значення.

У вітчизняній науковій економічній літературі проблеми західноєвропейської економічної інтеграції, валютно-фінансових відносин, їх впливу на всю систему сучасних міжнародних економічних відносин, інтеграції України в ЄС, її валютно-фінансової політики досліджуються в роботах О.Білоруса, С.Боринця, І.Бураковського, В.Будкіна, П.Єщенка, А.Гальчинського, Л.Кістерського, В.Лисицького, І.Луніної, В.Міщенка, В.Новицького, О.Плотнікова, О.Рогача, А.Румянцева, В.Рокочої, В.Сіденка, В.Степаненка, В.Федосова, А.Філіпенка, О.Шниркова, В.Ющенка.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси міжнародних відносин та світової політики на сучасному етапі.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити найважливіші тенденції формування міжнародного порядку на рубежі ХХ-ХХІ ст.;

· охарактеризувати господарські зв’язки в світовій політиці;

· дослідити місце України у світовій політиці та міжнародних відносинах в ХХІ ст.;

· проаналізувати український вектор в системі міжнародних геополітичних відносин;

· охарактеризувати роль та місце України в цивілізаційному просторі ХХІ століття.

Об’єктом дослідженняє сукупність взаємовідносин, що формуються на регіональному рівні в процесі розвитку світових економік в умовах масштабної, динамічної інтеграції на макро- та мікрорівнях, глобалізації світогосподарських процесів.

Предметом дослідженнявиступають світової міжнародно-економічні відносини в західноєвропейському інтеграційному процесі, інституційно-функціонального механізму європейської валютно-фінансової інтеграції, її регіональні та міжнародні наслідки, форми і напрямки взаємодії України з країнами світу.

Методи дослідження.Методологічну та теоретичну основу роботи становить діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (аналіз і синтез, порівняльний, економіко-математичний метод, метод узагальнення даних, системний підхід). Дослідження побудоване на методологічних засадах економічної теорії. У процесі дослідження використано системний підхід для обґрунтування закономірностей формування інтеграційного об'єднання національних економік через міжнародні економічні відносини, структурний аналіз для з'ясування ієрархії системи інтеграційних процесів входження національних економік до світової системи міжнародного руху капіталу, статистичний аналіз для характеристики сучасного стану та здатності економіки України до активізації участі в процесах міжнародних відносин, властивостей цих процесів у світі.

Практичне значенняотриманих результатів обумовлюється тим, що вони можуть бути використані при реалізації програми інтеграції України до Європейського Союзу, оцінці ефективності, формуванні середньо- та довгострокової валютно-фінансової політики нашої держави, підготовці рекомендацій для установ та організацій, що займаються валютними, фінансовими проблемами.


1. Теоретико-методологічні аспекти міжнародних відносин в ХХІ ст.

1.1. Найважливіші тенденції формування міжнародного порядку на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних відносин. Україна також не є винятком і посідає в світовому співтоваристві і міжнародних зв’язках своє, нехай на сьогодні і скромне, місце.

Найбільш тісними міжнародними стосунками України зі світом є стосунки у сторону цивілізованої Західної Європи.

Вступаючи в ХХІ століття і в нове тисячоліття європейці перегортають нову сторінку своєї історії. Яким буде Європа майбутнього: континент, пронизаний протиріччями між двома-трьома «Європами», чи справді «Спільний Європейський Дім»? Яку роль в загальноєвропейському процесі буде відігравати Україна? Якими будуть взаємини України з Європейським Союзом у новому столітті?

Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішня політика створює передумови для прискорення політичного, економічного і соціального розвитку країни. "Багатовекторність" лежить в основі зовнішньої політики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і на Сході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний для України на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідські відносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розуміння і підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національних інтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічну та цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україна зробила свій "європейський вибір". За будь-яких умов - "європейський вектор" української дипломатії є пріоритетним.

Не можна обминути при розгляді теми "повернення України до Європи" взаємини України із НАТО та його "європейським стовпом" - ЗЄС. В цілому, відносини розвиваються доволі еволюційно. Міжнародна безпека залишається одним із головних елементів співпраці. Участь України у програмі "Партнерство заради миру", спільні військові навчання, миротворчі рятувальні операції, надання гуманітарної та рятувальної допомоги сприяють ефективному діалогові. Східне розширення Альянсу Київ розцінює як крок до стабільності на європейському континенті. Позитивно висловився про взаємини України і НАТО новий Генсек найпотужнішого військового блоку світу лорд Джордж Робертсон, під час свого першого офіційного візиту до України як країни-учасниці програми НАТО "Партнерство заради миру", 27-28 січня 2000 року. На даному етапі Україну влаштовує таке партнерство і питання вступу України в НАТО на сьогоднішній день не стоїть. Щодо стосунків із ЗЄС, то в цілому, ідея набуття Україною асоційованого статусу у військовій структурі Євросоюзу позитивно сприймається обома сторонами. На жаль, без отримання Україною асоційованого статусу в ЄС, сподіватися на асоціацію в ЗЄС марно. Фундаментом для майбутнього розвитку відносин України із цими військовими структурами повинні слугувати власні інтереси. Навіть "позаблоковий" статус України не дискваліфіковує її від вступу до будь-якої воєнно-політичної структури, яка виступає важливим елементом національної, європейської чи трансатлантичної безпеки[11, c. 56-57].

Проголосивши свій європейський вибір Україна, попри всі перешкоди, прагне якнайшвидше влитися до сім’ї цивілізованих народів Європи та світу. Однак цей процес потребує політичної і економічної злагоди, терпіння і часу. За тверженням автора комунікптивної концепції інтеграції американського дослідника Карла Дойча, інтеграційний рух у своєму розвитку проходить три етапи: 1) "етап інтелектуалів", коли його підтримують лише деякі представники інтелігенції; 2) "етап великих політиків", коли до нього приєднуються більш широкі політичні кола; 3) "етап масового руху".

Зробивши навіть поверхневий аналіз сучасної ситуації на Україні, можна стверджувати, що Україна вступила у третій, завершальний етап. Скільки він триватиме і коли перейде у площину вирішення формальних процедур необхідних для вступу в ЄС залежить головним чином від громадян України. Одночасно, хотілось би бачити більше сприяння Україні збоку центрів європейської інтеграції. Отже, для прискорення темпів європейської інтеграції Україні необхідно продовжувати політичні, економічні і суспільні перетворення в державі.

В цілому, Україні і не потрібно форсувати процес набуття асоційованого, а згодом і повноправного членства в ЄС. Вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну, та природно наблизить її до європейських структур, водночас, відсуваючи поняття "багатовекторності" на задній план[3, c. 40-41].

1.2. Господарські зв’язки в світовій політиці

Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електростанцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Наприклад, у 2000 р. зупинено останній енергоблок на Чорнобильській АЕС в Україні, у 2004 р. закрито Литовську АЕС. Ці кроки викликають у країнах численні проблеми: де взяти гроші на закриття, що робити з людьми, які працювали на АЕС, де зберігати ядерне паливо і, звичайно, як покрити нестачу електроенергії.

Екологічна проблема породжена господарською діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови. Тому природі необхідний захист.

Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає на їхній добробут.

Для вирішення глобальних проблем необхідне створення нового типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових принципах співробітництва та взаємодопомоги.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технології;

5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна інтеграція;

7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні[2, c. 104-106].

Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

Наведені вище характерні особливості різних форм міжнародних економічних відносин є узагальненими.

Таким чином, світове господарство є більш високою чим світовий ринок стадією розвитку ринкової економіки, яка включає попри традиційну міжнародну торгівлю вивіз капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і торгівлю технологією, а також утворюючись на цій основі міжнародні по своєму характеру підприємства.

Регулюється світове господарство за допомогою національної (наприклад, представлених державних гарантій інвестицій) і міждержавної економічної політики (наприклад, заключення угод про уникнення двійного оподаткування).

В рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Економіка відкритого типу передбачає ліквідацію державної монополії, зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, рух капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн[6, c. 53-54].


2. Місце України у світовій політиці та міжнародних відносинах в ХХІ ст.

2.1.Український вектор в системі міжнародних геополітичних відносин

Україна відіграє важливу геополітичну роль у зв’язку з двома проблемами поза Європою. По-перше, це аспект розробки паливно-енергетичних ресурсів у країнах СНД, особливо в регіоні Каспійського моря. Україна може надати альтернативний шлях для транспортування газу й нафти до Європи. По-друге, геополітичне розташування України надає нову актуальність ролі Туреччини в НАТО. По суті, йдеться про заміну виміру “Схід-Захід” новим – “Північ-Південь”. Відносини з Україною певним чином утримують Туреччину в рамках Європи. З розвитком цих відносин для Туреччини зменшується небезпека бути відстороненою на другий план пріоритетністю Росії для НАТО.

В процесі дослідження було з’ясовано, що в країнах Євросоюзу українське суспільство розглядається як розподілене між Сходом і Заходом, яке не є достатньо проєропейським, щоб поділяти цінності об’єднаної Європи. Відповідно, для України існує три сценарії її майбутнього розвитку: 1) повернення до найтіснішого співробітництва з Росією в межах СНД; 2) існування України як буферної зони між ЄС, НАТО та СНД; 3) поступова інтеграція України до Європейського Союзу.

Усвідомлюючи стратегічне значення відносин України з Росією, спрямованості зовнішньої політики української держави, автор аналізує, як сприймається Україна в російських геополітичних концепціях. В узагальненому вигляді висновки російських вчених-геополітиків зводяться до наступного. Україна має проміжне, “окраїнне” геополітичне розташування між європейською, середньоазіатською, російською геополітичними суперструктурними платами і в цьому полягає її постійна “геополітична несамодостатність”, що не зникає з утвердженням державної самостійності.

Відзначається одна з найголовніших особливостей української геополітики — її багатовекторність і важливість європейської орієнтації нашої геостратегії. Підкреслюється, що на протязі тривалого часу Україна була позбавлена природнього для неї європейського напряму розвитку. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, обрала для себе шлях затвердження в своєму житті загальнолюдських цінностей демократизму, ринкових відносин, світових культурних надбань. Всі означені явища, насамперед, можна вважати досягненням європейської цивілізації і вони просуваються зараз до нас саме з країн Західної Європи. Відтак європейський вектор української геополітики цілком природно починає відігравати для нас на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль в розвитку українського суспільства[10, c. 57-58].

Розпад СРСР і проголошення незалежності України, докорінні зміни в геополітичному просторі Східної Європи поставили перед новим українським керівництвом нагальне завдання – розробити власну геополітичну стратегію. Цілком виправдано був визначений курс на встановлення і розвиток стосунків України з європейськими країнами, входження в європейські економічні і політичні структури, але зовнішньополітичний курс нашої держави обов’язково має бути багатовекторним. Знаходячись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна просто не може не розвивати тісні відносини з усіма державами цих регіонів[8, c. 38].

Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вектору. Для нашої держави він був не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а ставав найважливішим засобом і орієнтиром для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього українського суспільства, умовою його “європеїзації”. Україна долучалась до таких загальнолюдських здобутків як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство, відкритість настанов.

Європейський вибір української геополітики визначається важливими соціально-політичними і культурними обставинами. Він природний в інтеграції України до європейських країн, викристалізований з її історії.

Таким чином, європейський вектор української геополітики визначає саму сутність не тільки зовнішнього, але і внутрішнього життя України. Хоч при цьому не можна забувати про те, що Україна розташована між двома різними цивілізаціями і цілком природно належить до них обох. Соціально-політичні та культурні устремління суспільства і особливості складу населення України, його менталітет вимагає розробки такої геостратегії, яка дала б змогу врахувати названі особливості, не обмежуватися альтернативою “Схід – Захід”, а шукати свій власний шлях. Треба сприяти формуванню такого геополітичного простору, щоб забезпечити зняття дилеми “Схід – Захід”.

Разом з тим, з висоти певної історичної дистанції, ми вже можемо з більшою упевненістю відзначити, що на початковому етапі незалежності України багатовекторність її геополітики ще не одержала на практиці виваженого втілення. Геополітична орієнтація на Захід іноді носила безоглядний характер, вся зовнішня і багато в чому внутрішня політика країни зводилася до однолінійного руху під універсальним гаслом “входження до Європи”. Все це практично означало, що зміцненню і поширенню стосунків з європейськими країнами і США надавалася певна перевага порівняно з необхідністю налагодження рівноправних стосунків з Росією та існуючими структурами СНД[13, c. 135-137].

Важливим кроком України на шляху до Європи було формування і затвердження нових геополітичних імперативів, добровільне проголошення курсу на позаблоковість і досягнення нейтрального статусу. Наша держава відмовилась від конфронтаційних підходів минулого і добровільно взяла на себе зобов’язання перед світовим співтовариством про без’ядерний статус держави. Принцип нейтралітету і позаблоковості став одним з основних принципів української геополітики, але це зовсім не означає відхід держави від вирішення нагальних міжнародних проблем. Навпаки, геостратегія України передбачає її активну участь у всіх європейських справах на засадах багатовекторності національної політики, налагодження дружніх стосунків з усіма своїми сусідами[1, c. 90-91].

Таким чином, формування європейського вектору української геополітики відбувалося поступово, починаючи ще з давніх-давен, з часів існування перших українських держав. За роки незалежного розвитку України він зазнав певної трансформації і нового змістовного наповнення. Від безоглядної орієнтації на Захід початку 90-х років країна перейшла до здійснення виваженого і обґрунтованого, але пріоритетного і дійсно стратегічного вектора української геополітики, що займає чільне місце серед геополітичних і соціально-культурних імперативів власного шляху розвитку сучасної незалежної України.

Незалежна Україна постійно поширює міжнародні зв’язки в плані “повернення” до Європи, інтеграції до європейських, євроатлантичних, а також світових структур. Проаналізована політика України по входженню в загальноєвропейський процес, її дії по налагодженню контактів з європейськими структурами, в тому числі з такими впливовими організаціями як Рада Європи, Європейський Союз, НАТО та інші. Акцентована увага на тривалість і складність процесу інтеграції України в Європу, залучення до європейських структур, обумовленого об’єктивними і суб’єктивними факторами.

Проведений аналіз інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури дає підстави стверджувати, що Україна активно співпрацює з ЄС, Радою Європи, НАТО та іншими міждержавними організаціями, які надають їй допомогу в різних сферах суспільного життя, сприяють її інтеграції до об’єднаної Європи.

Серед першочергових пріоритетів зовнішньої політики України особливе місце належить розвитку та поглибленню відносин стратегічного партнерства із Сполученими Штатами Америки. Активний політичний діалог на високому рівні між Україною та США засвідчив, що стратегічне партнерство між двома країнами набуває дедалі більш конкретного виміру і наповнення, стає важливим компонентом міжнародної безпеки.

В українській геополітиці значне місце займає співробітництво України з НАТО. Автор приходить до висновку, що з початку 90-х років відбулися значні події у відносинах Україна-НАТО, зрушення у міжнародних відносинах, а також внутрішньополітичному розвитку України, які змінили загальний контекст ставлення в Україні до НАТО[5, c. 137-138].

2.2. Роль та місце України в цивілізаційному просторі ХХІ століття

Аналізу ролі та місця України в цивілізаційному просторі ХХІ століття мають передувати певні термінологічні та методологічні коментарі. Істотна обмеженість можливостей існуючих макросоціологічних концепцій адекватно відобразити важливі зміни в суспільстві і загальні закономірності розвитку глобального політичного процесу потребують розробки нових наукових концепцій, в тому числі на основі досягнень новітньої теорії цивілізацій. Цивілізації визначають більшу частину змін, які відбуваються в сучасному світі.

Головними українськими зовнішньополітичними результатами останніх років є: 1) збереження Україною в системі міжнародних відносин статусу країни з власною позицією щодо головних питань та подій світової політики; 2) можливість інтеграції до європейського співтовариства; 3) приєднання до важливих транспортних проектів; 4) потенціалу України як необхідного елемента системи європейської безпеки; 5) збереження стабільності, передбачуваності та виваженості зовнішньої політики.

Можливі кілька варіантів зовнішньополітичної орієнтації України. Перший і, можливо, більш оптимальний за існуючих обставин варіант, складається з неприєднання України до будь-якого блоку, конструюванні зовнішньої політики на засадах двосторонніх відносин з різними державами. Другий варіант – інтеграція з західними країнами з надією про інвестування, новітні технології та залучення до відповідного способу життя. Третій варіант – створення блоку з країнами Балтії і деякими державами Центральної Європи (Балто-Чорноморське співтовариство або Міжмор’є)[4, c. 93-94].

Тісно пов'язана з першою друга проблема — продовольча. За даними ООН, кількість тих, хто голодує, у світі в 1990 р. становила близько 550 млн чол., і може досягнути 600—650 млн чол. у 2000 р. Особливо важким є становище народів країн, що розвиваються. Власне на ці країни припадає майже 100 % загальної кількості тих, хто голодує.

Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електростанцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Наприклад, у 2000 р. зупинено останній енергоблок на Чорнобильській АЕС в Україні, у 2004 р. закрито Литовську АЕС. Ці кроки викликають у країнах численні проблеми: де взяти гроші на закриття, що робити з людьми, які працювали на АЕС, де зберігати ядерне паливо і, звичайно, як покрити нестачу електроенергії.

Екологічна проблема породжена господарською діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови. Тому природі необхідний захист.

Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає на їхній добробут.

Для вирішення глобальних проблем необхідне створення нового типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових принципах співробітництва та взаємодопомоги.

Протягом ХХ століття утвердилась думка, що цивілізація є одиницею глобального політичного аналізу. В той же час майже поза увагою залишились можливості використання цивілізаційного підходу в міжнародно-політичній науці. Тому особлива увага приділяється дослідженню цивілізації як типологічної одиниці міжнародних відносин, структурі цивілізаційного простору ХХІ століття, системі міжцивілізаційних взаємодій та місці в ній України [4, c. 95].

На межі ХХ і ХХІ століть на передній план висувається фундаментальність цивілізаційної ідентифікації та взаємодії цивілізацій. Можна погодитись з точкою зору професора Гарвардського університету, директора Гарвардської Академії міжнародних та регіональних досліджень Семюеля Хантінгтона, що в ХХІ ст.. цивілізаційні фактори будуть відігравати найважливішу роль у формуванні світової політики, світова політика стала багатоцивілізаційною. На локальному рівні це політика етнічності, на глобальному – це політика цивілізацій. Унікальність сучасної ситуації в світі полягає в тому, що прискорена глобалізація багатьох процесів в планетарному масштабі супроводжується одночасним посиленням рис своєрідності в розвитку регіональних людських спільнот.

Країни-лідери – США, Росія, європейські країни, Японія, Китай представляють різні цивілізації. З восьми найбільш населених країн світу на сьогоднішній день всі належать до різних цивілізацій. Якщо ж розглянути сім найбільш економічно розвинутих країн , то вони належать до п’яти різних цивілізацій. Перехід до багатополюсного світу в сучасних умовах за наявності теперішньої домінанти – США, а також низки потенційних центрів тяжіння різної політичної, економічної, військової ваги, очевидно можливий лише через системну інтеграцію континентальних та трансконтинентальних державних угрупувань. Іншими словами, жодна з країн сучасного світу (за винятком США) не може отримати статус світової держави, не виступаючи складової певного інтегрованого цивілізаційного утворення. Це стосується як європейських країн, так і Росії, Китаю, держав ісламського світу.

Виходячи з цього, особливого значення набуває проблема визначення місця України в світових цивілізаційних процесах.

Проблема цивілізаційної ідентифікації України, як свідчать вибори Президента України 2004 року і вибори в Верховну Раду в 2006 році, здійснює безпосередній вплив як на її внутрішнє життя, так і на проблему її зовнішньополітичного вибору. Для аналізу місця і ролі України в контексті світових цивілізацій вважаємо за необхідне як системне викладення загальних принципів цивілізаційного устрою сучасного суспільства, так і окреслення основних параметрів системи цивілізацій ХХІ століття.

В сучасних умовах важливого значення набуває проблема виявлення потенції та перспектив позитивного діалогу культур та цивілізацій, встановлення механізмів стійкої взаємодії між цивілізаціями як основи для регуляції міжнародних відносин та плідного розвитку.

Сучасна Україна є результатом складної взаємодії різнорідних цивілізаційних пластів. Домінуючу роль в міжцивілізаційних взаємодіях грали як західна, так і російська цивілізація. Саме вони стали визначальними факторами становлення української культурно-історичної спільноти[12, c. 51-52].


Висновки

Для України, як географічного центра Європи, через територію якої традиційно проходили трансконтинентальні торгові шляхи, зближення з ЄС вважається приоритетним напрямом її стратегії поступового входження до західної (західноєвропейської) цивілізації.

Суттєвою компонентою залишається розвиток відносин з Росією, з якою її пов’язує спільні цивілізаційні парадигми.

Метою розвитку відносин з кримськотатарським населенням як перехідною зоною до ісламської цивілізації має стати розробка моделі діалогу з цією цивілізацією.

Таким чином, приходимо до висновку, що цивілізації не були і не будуть єдиними, незважаючи на домінуючий вплив процесів глобалізації. Гострота проблем, які постають перед людством, в тому числі і проблема взаємодії цивілізацій, підкреслює необхідність їх раціонального рішення, сполучення різних систем та цивілізацій. Шлях до стійкої прогресивної еволюції, вирішення міжцивілізаційних конфліктів передбачає організацію глобального діалогу цивілізацій у вигляді ноосферної концепції єдиної системно-цивілізаційної безпеки, по вертикалі – військової, економічної, інформаційної тощо, по горизонталі – інтегруючу безпеку всіх цивілізацій. Це дозволить виявити елементи спільності окремих локальних цивілізацій, спільно використовувати переваги окремих компонентів локальних цивілізацій, з’ясувати витоки та попередити конфлікти між ними, налагодити діалог цивілізацій.

Україна, збагачена досвідом співіснування різних народів та конфесій, має зайняти в цьому процесі гідне місце.


Список використаної літератури

1. Борисенко З. Міжнародна конкурентна політика в умовах глобалізації світової економіки //Економіка України. - 2005. - № 1. - C. 86-92

2. Будкін В. С. Сучасні тенденції регіональних змін в міжнародній торгівлі //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 1. - C. 104-110.

3. Дідківська Л. Формування та розвиток міжнародної системи регулювання конкуренції //Економіст. - 2005. - № 9. - С.40-43.

4. Дерев'янкін Д. Дослідження становлення і розвитку міжнародних економічних відносин //Економіка України. - 2008. - № 4 . - C. 93-95

5. Король В. Міжнародно-правові аспекти двосторонніх торговельно-економічних відносин стратегічних партнерів України- Європейського Союзу та Китаю //Право України. - 2007. - № 10. - С.137-141

6. Мортіков В. Екстерналії в міжнародних економічних відносинах //Економіка України. - 2005. - № 8. - C. 50-57

7. Печуляк В. Міжнародні економічні організації в механізмі регулювання міжнародного економічного співробітництва //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - C. 137-140

8. Прокопчук А.В. Міжнародні торговельно-економічні конфлікти: сутність, природа і класифікація //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 4. - C. 35- 47.

9. Саблук П. Процеси міжнародного руху капіталів та участь у них України //Економіка України. - 2008. - № 8. - C. 56-68

10. Тези доповідей бізнес-форуму "Проблеми та перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні" //Наука та інновації. - 2008. - № 3. - C. 55-74

11. Ткачук Т. Становлення та сучасний стан міжнародних фінансових організацій, їх роль у регулюванні світових економічних процесів //Вісник Національного Банку України. - 2006. - № 4. - C. 56-61.

12. Участь України в регіональних торговельних союзах: вигоди і виклики //Національна безпека і оборона. - 2007. - № 7. - C. 2-53.

13. Шатковська А.О. Членство України в міжнародних фінансових організаціях: основні форми співробітництва //Економіка АПК. - 2006. - № 1. - С.134-140.

загрузка...
Top