Мiсцеве самоврядування в Україні

Одним з найважливiших питань, що стоять зараз перед Президентом та Верховною Радою України є органiзацiя влади в Українiтаким чином , аби втримати ситуацiю в державi пiд контролем в умовахжорстокої економiчної кризи та за допомогою такої структури владизабезпечити накiнець проведення в Українi економiчних реформ, без якихдержава приречена. Велика роль в системi влади вiдводиться якразорганiзацiї влади на мiсцях, населенних пунктах таадмiнiстративнотерiторiальних одиницях. Адже будь-якi самi прогресивнiпочинання в Києвi не принесуть бажаних результатiв , якщо влада намiсцях буде неефективною. Зараз пiдготовлено новий проект закону "Промiсцевi ради народних депутатiв", який по концепцiї суттєвовiдрiзняється вiд прийнятого , Верховною Радою в першому читаннi влипнi 1994 року. Враховуючи той факт, що це вже 4-й варiант закону заперiод травня-жовтня 1994 року, можна зробити висновок, що модельорганiзацiї мiсцевої влади в Українi до сих пiр не вiдпрацьована, хочановообранi мiсцевi ради та їх голови приступили до роботи. Длярозумiння ситуацiї , що склалася та прогнозування можливого розвиткуподiй навколо цiєї проблеми, необхiдно згадати етапи реформуваннямiсцевої влади в Українi протягом останнiх рокiв.

Iсторичний огляд. До 1990 року реальна влада в Українi як в Києвi такi на мiсцях належала партiйному керiвництву, тому цей перiодрозглядати недоцiльно, оскiльки повернення до такого стану речейнавряд чи можливе. В 1990 роцi , разом з обранням народних депутатiвУкраїни, були обранi i мiсцевi органи влади - мiсцевi ради народнихдепутатiв. Саме тодi,коли починався рух за розподiл влади назаконодавчу i виконавчу в колишньому Союзi, цей принцип був закладенийi для мiсцевих рад, де з'явився i Голова Ради i Голова виконкому.Укладачi тодiшнього союзного закону не врахували, що на мiсцевомурiвнi такого розподiлу влад не буває, тому поява мiж Головою Ради тавиконкомом ще одної особи- Голови виконкому взагалi владу таперсональну вiдповiдальнiсть розмило зовсiм. Конкуренцiя мiж головамирад та головами виконкомiв плюс романтизм новообраних рад , якi хотiливирiшувати все, незважаючи на закон i можливостi мiсцевогогосподарства, показали вади такого закону i в Sкраїнi 7 грудня 1990року був прийнятий свiй Закон:

"Про мiсцевi Ради народних депутатiв Української РСР та мiсцевесамоврядування". Варто вiдмiтити, що цей закон був досить важливимкроком на шляху до демократизацiї мiсцевої влади i наближав структурувлади в Українi до аналогiчних структур європейських демократiй. Аджесаме в цьму законi з'явилось поняття "базового рiвня" мiсцевоготипу, мiста. Це мало надати прiорiтет саме населенним пунктам, а саметам проживають люди i саме там має концентруватись мiсцева влада. Алеi в цьому Законi не вдалося повнiстю вiдiйти вiд старих догм прототальний державний(колись партiйний) контроль та iєрархiчнупiдпорядкованiсть.

Статя 2 Закону, визначаючи систему мiсцевого самоврядування,закрiпила: "Система органiв мiсцевого самоврядування включає:сiльськi,селищнi, районнi, мiськi, районнi у мiстах, обласнi ради народнихдепутатiв та їх органи, якi є державними органами мiсцевогосамоврядування;"

Таке визначення рад одночасно державними органами та органамимiсцевого самоврядування не дозволило чiтко роздiлити державнi iсамовряднi функцiї цих органiв, що призвело до появи конкуренцiї мiжрадами населених пунктiв та районними i особливо обласними радами.Крiм того, обласнi ради та їх виконкоми фактично вийшли зпiд впливувлади, стали проводити свою власну полiтику, вiдмiнну вiдполiтики держави, що ще бiльше стало поглиблювати кризовi явища вдержавi. Пiсля обрання Президента України, для забезпечення виконанняфункцiй Президента, як глави виконавчої влади та гаранта додержанняКонституцiї України i з метою послаблення негативних наслiдкiв надтовеликої автономностi обласних рад, Верховною Радою України 26 березня1992 року була прийнята нова редакцiя Закону, який одержав назву: "Про мiсцевi Ради народних депутатiв та мiсцеве та регiональнесамоврядування". За цим Законом вводились новi визначення для раднародних депутатiв. "Органами мiсцевого самоврядування є сiльськi,селищнi, мiськi Ради народних депутатiв". Районнi та обласнi Радинародних депутатiв визначались як органи регiонального самоврядування.Виконкоми районних та обласних рад лiквiдовувались i на рiвнi районiвта областей вводились посади Представники Президента, якi очолилидержавнi адмiнiстрацiї - органи державної виконавчої влади на мiсцях.Це була майже класична форма органiзацiї влади вiд столицi $. села,яка мала забезпечити широке самоврядування поряд iз сильною державноювиконавчою владою. Представники Президента якраз мали забезпечитивертикаль виконавчої влади та єднiсть територiї держави. На жаль,призначення Представникiв Преидента не вирiшило проблем оптимiзацiїструктури влади. На цi посади не завжди призначались люди, здатнiорганiзувати роботу, а партiйнi функцiонери, якi не були призначенi

Представниками, а залишились Головами Рад без влади, радянське лоббi уВерховнiй Радi розпочали шаленну атаку на iнститут представникiв,намагаючись таким шляхом послабити позицiї Президента. Сам Президенттакож не здiйснював контрольних функцiй над своїми Представниками,довгий час не звiльняючи з посад особливо одiозних фiгур. Внаслiдокусунення Президента вiд спiвпрацi з Урядом, не вдалося органiзуватиробочi вiдносини мiж Урядом та Представниками Президента. Все цепривело до того, що Верховна Рада України 12-го скликання, з мовчазноїзгоди Президента скасувала iнститут Представникiв Президента, прийнялазакони за якими обранi новi мiсцевi ради та Голови рад, якi уособлюютьв собi представницьку та виконавчу владу.

Можливi варiанти законодавчого врегулювання проблеми органiзацiїмiсцевої влади. Парадокс нинiшньої ситуацiї в Українi якраз полягає втому, що обранi органи мiсцевої влади, в першу чергу це стосуєтьсярайонного та обласного рiвня не мають власної законодавчої бази, аджеза Законом "Про мiсцевi Ради народних депутатiв та мiсцеве iрегiональне самоврядування" ради населенних пунктiв можуть працювати iнинi. Що ж стосується районної та обласної ланки то правованевизначеннiсть статусу цих рад та їх Голiв є дуже небезпечною. Доврегулювання цього питання може бути кiлька пiдходiв, кожен з яких маєсвої позитивнi та негативнi сторони.

1. Найбiльш радикальним iзрозумiлим є, звичайно, прийняття нового закону, який би врахувавсьогоднiшню ситуацiю i визначив правове поле для всiх органiв мiсцевоївлади. Але чи можливе зараз прийняття такого досконалого закону? Всiпопереднi закони, що приймались Верховною Радою, були приреченi нанедосконалiсть тому, що вони приймались постфактум, тобто коли владаобрана, а концепцiя органiзацiї влади не визначена. Зараз ситуацiяаналогiчна. Досить зрiвняти лише три останнiх проекти закону, умовно,про мiсцеву владу, щоби це побачити.

1) Проект "Про мiсцевесамоврядування в Українi."(ред. травень 1994) Стаття 5. Ради - органимiсцевого самоврядування.

2) Проект "Про мiсцевi Ради народнихдепутатiв." (ред. +(/%-l 1994) Стаття 1. Мiсцевi Ради народнихдепутатiв - органи державної влади i самоврядування.

3) Проект "Промiсцевi Ради народних депутатiв".(ред. жовтень 1994) Стаття 1. Радинародних депутатiв - органи мiсцевої влади. Три проекти i три рiзнихпiдходи. I це цiлком закономiрно, адже самоврядування населеннихпунктiв та "самоврядування" районiв i областей навряд чи можна звестиоднiєї формули i примирити мiж собою iнтереси рад населеннихпунктiв та територiальних одиниць. Тим паче, що навряд чи в когосьiснує впевненнiсть, що така система мiсцевої влади для України єоптимальною i цей закон буде дiяти в Українi досить довго. Тобто вбудь-якому випадку це буде тимчасовий закон.

2. Взяти за основу Закон" Про мiсцевi Ради народних депутатiв та мiсцеве i регiональнесамоврядування" i внести туди необхiднi змiни , що стосуютьсярайонного та обласного рiвня, врахувавши повноваження державноївиконавчої влади, якi були прерогативою Представникiв Президента, тареалiзувавши виконавчу вертикаль через Голiв вiдповiдних рад. Але iцей, на перший погляд простiший шлях, не є досконалим, оскiлькебудь-яке зараз введення пiдзвiтностi, пiдпорядкованостi Голiв радв коллiзiю iз всенародним обранням цих осiб, причому тодi,коли такої пiдпорядкованостi взагалi не iснувало. Ще одним з найбiльшслабких мiсць i дiючого законодавства про мiсцеву владу i приведенихвище проектiв, є в тому, що в жодному з цих документiв не розписана ,як потрiбно, фiнансово-економiчна частина, що якраз i визначає i силувлади i реальне управлiння ситуацiєю.В Українi ж цим питанням фактичнонiхто не займається, тому навiть реалiзацiя модної зараз тези пропередачу величезних прав, особливо в бюджетнiй та податковiй сферi, нарiвень областей проблем мiсцевої влади не вирiшить, якщо нерозроблений механiзм збору мiсцевих податкiв та їх розподiлу мiжрiзними радами.

3. Незалежно вiд того, яким шляхом пiде Верховна Рада,шляхом прийняття нового закону чи шляхом внесення вiдповiдних змiн додiючого, назрiла нагальна необхiднiсть розпочати роботу над створенняконцепцiї органiзацiї влади в Українi, з урахуванням оптимiзацiїадмiнiстративного устрою держави. Це питання дуже складне, i потребуєсер'йозних дослiджень та наукових розробок. Але ця робота могла б бутивикористана в новiй Конституцiї України. От тодi , пiсля прийняття нового, детально розробленого закону про мiсцеву владу, де передбаченi всi необхiднi для ефективного функцiонування влади механiзми, можнапроводити." i вибори мiсцевої влади, уже пiд закон, а не навпаки.

Що говорить свiтовий досвiд. Аналiз побудови влади в демократичнихкраїнах показує, що незалежно вiд форми правлiння, мiсця знаходженнякраїни є багато спiльного. що характеризує органи мiсцевої влади. Напроаналiзованих моделях органiзацiї влади у президентськихреспублiках, таких як США та Францiя, парламентських республiках -Iталiя та Австралiя, конституцiйних монархiях - Нiдерландах таНорвегiї викристалiзувались такi спiльнi для всiх демократiй принципи:- найширше самоврядування притаманне якраз населенним пунктам, -економiчну основу самоврядування становлять мiсцевi податки, збори тамунiципальна власнiсть, - органи самоврядування самостiйнi в межахкомпетенцiї, визначеної законом, - державна влада здiйснюється , як, iншими органами влади, а не органами самоврядування, -забезпечення iнтересiв держави в адмiнiстративнотериторiальниходиницях здiйснюється через державну виконавчу владу, - координацiяроботи органiв мiсцевого самоврядування, та контроль за дотриманнямзаконодавства цими органами реалiзується або через представникiвдержави, або через призначення голiв рад Главою держави, - арбiтром увирiшеннi спорiв мiж органами самоврядування та державою чигромадянами є суд, - органи самоврядування мають бути максимальновiдкритi для громадянина.

Висновки.

Кардинально вирiшити, питання органiзацiї влади на мiсцяхзараз навряд чи можливо. Україна потребує нової концепцiї органiзацiївлади як в центрi так i на мiсцях. Ця концепцiя може бути реалiзованав новiй Конституцiї України. Досвiд демократичних країн свiту показує,що в умовах економiчної кризи i полiтичної нестабiльностi проходитьцентралiзацiя влади, в iнакшому випадку ослаблення центральної владина фонi економiчної кризи приводить до розпаду держави. Теза про те,що вихiд з кризи можливий через бiльшу автономiю регiонiв не знаходитьiсторичного пiдтвердження, а досвiд Криму цю тезу взагалi спростовує.В цiй ситуацiї для України найбiльш прийнятним, скорiш за все єфранцузська модель органiзацiї влади - широке самоврядування на рiвнiнаселенних пунктiв i сильна державнавлада в префектурах, звичайно з урахуванням українських особливостей.

Чим коротші строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієї ж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть випуск продукції й скоротиться термін окупності капіталовкладень.

Розподіл капітальних вкладень між об'єктами будівництва (з урахуванням нормативних строків спорудження) та концентрація їх на пускових будовах - важливі умови підвищення їхньої ефективності.

Тим часом подовження строку будівництва нарівні з уповільненням обороту капіталовкладень призводить до подорожчання будівництва.

Важливий фактор ефективності капіталовкладень — удосконалення відтворювальної структури основних фондів завдяки підвищенню частки реконструкції та технічному переоснащенню діючих основних фондів.

Ефективність капіталовкладень значною мірою визначають розвиток матеріально-технічної бази будівництва, рівень заводської готовності будівельних конструкцій і деталей, темпи переоснащення будівельних організацій на основі нової техніки й підвищення рівня механізації основних і допоміжних робіт.

Зростання частки типових проектів у будівництві знижує кошторисну вартість об'єктів, скорочує строки спорудження їх, підвищує продуктивність праці.

Важливий напрямок підвищення ефективності інвестицій — удосконалення організаційних форм будівництва, збільшення рівня концентрації виробництва в будіндустрії. Удосконалення структури будівництва передбачає поєднання проектування й будівельні роботи в один технологічний ланцюжок, який дасть змогу в коротші строки вводити в дію виробничі потужності й об'єкти.

При визначенні напрямків інвестиційної політики слід враховувати такий фактор підвищення ефективності капіталовкладень, як збільшення частки витрат на устаткування, тобто на активну частину основних фондів. Тож в інвестиційній політиці харчової промисловості пріоритетом має бути технічне переоснащення діючих підприємств.

Список використаної літератури

1. Інвестиційний клімат галузі // Вісник податкової служби України. - 1998. - № 6. - C. 12-13

2. Бутнік-Сіверський О. Інвестиційна привабливість підприємства // Харчова і переробна промисловість. - 2005. - № 5. - C. 13-15

3. Загорняк Н. Інвестиційна діяльність у харчовій промисловості України // Економіка України. - 2003. - № 2. - С.47-51

4. Майорова Т. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник/ Тетяна Майорова,; Міжнар. науково-техн. ун-т. -К.: ЦУЛ, 2003. -375 с.

5. Музиченко А. Інвестиційна діяльність в Україні: Навчальний посібник/ Анатолій Музиченко,. -К.: Кондор, 2005. -405 с.

6. Сватков Л. Основні напрямки інвестиційної політики в харчовій промисловості // Харчова і переробна промисловість. - 1998. - № 7. - C. 4-7

7. Сватков Л. Шляхи поліпшення інвестиційного клімату в харчовій промисловості України // Харчова і переробна промисловість. - 1999. - Листопад-грудень. - C. 3-5, 28-30

8. Шпак Ю. Стан та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в харчовій промисловості // Економіст. - 2005. - № 8. - C. 83-86

загрузка...
Top