Кодифікація Юстиніана

Вступ.

1. Передумови, необхідність та встановлення кодифікації Юстиніана.

2. Особливості створення Кодексу Юстиніана.

3. Дигести Юстиніана як джерело римського приватного права.

4. Складові частини кодифікації Юстиніана.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Незважаючи на різнобічний розвиток римського права у класичний період, питання про його кодифікацію упродовж довгого часу не ставилось. Право розвивалось і кодифікація могла обмежити преторів і юристів у їхній діяльності щодо пошуку найдоцільніших рішень в окремих справах. Тому й не була втілена в життя думка Цезаря привести все громадянське право до певної системи.

Спроби кодифікації почалися тоді, коли римське право, досягнувши високого ступеня розвитку, вже так інтенсивно не вдосконалювалося. Реальною стала й практична потреба привести хоч у якусь систему величезну кількість імператорських законодавчих актів, закріпити в систематичній формі існуюче право. Перші спроби систематизації імператорського законодавства(наголошуємо — не кодифікації, а систематизації) були зроблені приватними особами (юристами). Зокрема, наприкінці III ст. (295 р.) був укладений кодекс Грегоріана, названий на його честь. У ньому зібрані конституції імператорів починаючи від Адріана. Кодекс дістав офіційне визнання і використовувався аж до появи кодифікації Юстиніана.

Як доповнення до кодексу Грегоріана наприкінці III ст. створено кодекс Гермогеніана, також названий на честь його укладача. Він містив 120 конституцій, поділених за змістом на 69 титулів. У 438 р. за імператора Феодосія II був виданий перший офіційний збірник конституцій — сосіех Тпеосіозіапш. У ньому зібрано розпорядження імператорів з початку IV ст. Вони систематизовані за окремими питаннями: кодекс поділяється на 16 книг, а книги — на титули. В кожному титулі розпорядження наведені у хронологічному порядку.

Проте найважливішою стала кодифікація римського права, проведена після падіння Західної Римської імперії, східно-римським імператором Юстиніаном (527-565) у Візантії.


1. Передумови, необхідність та встановлення кодифікації Юстиніана

Уже на відносно ранньому етапі свого історичного розвитку юридична техніка й у цілому культура римського права виявили потребу й прагнення до узагальнення й уніфікації джерел права й правових норм, що випливають із них. Це прагнення особливо підсилилося в імператорський період, коли уніфікація правозастосування в інтересах єдиної правової політики стала практичною державною необхідністю у власних інтересах влади. Розвиток юридичної науки в перші століття н.е. викликало до життя перші частки систематизації правових джерел і аналогічного значення комплексні юридичні праці. Так, наприкінці ІІ - початку ІІІ ст. юристом Папирієм Юстом був складений систематичний збірник постанов імператора Марка Аврелія в 20 книгах. Приблизно в той же час інший відомий юрист - Юлій Павло - звів воєдино все на той час оприлюднені декрети імператорів. Тоді ж була оприлюднена офіційна кодифікація преторського едикту. Справа кодифікації виправлень видно, було взаємозалежно із правовою політикою імператорів, і узагальнення саме імператорських постанов розглядалося як головне в цій роботі. На початку ІV в. був складений Кодекс Григориана, у якому узагальнювалися конституції імператорів за 196-295 р. Кодекс складався з 14 книг, що підрозділялися на титули, і включав, що було головним, справжні й повні тексти колишніх актів. Трохи пізніше був складений ще один аналогічний Кодекс Гермогеніана, що служив як би продовженням попереднього, охоплюючи постанови за 291-365 р. Але й той, і іншого минулого тими ж приватними кодифікаціями, щоправда, що одержали офіційне визнання.

В V ст. при імператорі Теодозії був виданий (за зразком попередніх) уже офіційний збірник імператорських конституцій - Кодекс Феодосія (438 р.) в 16 тематичних книгах. У кодексі вперше був зроблений відбір тільки чинного законодавства. Всі згодом видане імператорами узагальнювалося у вигляді зборів т.зв. новел - Novellae leges. Але з падінням Західної Римської імперії в історичному житті римського права утворилася свого роду пауза; подальший рух, а разом з тим і розвиток кодифікації довелося вже на Візантію.

Досвід приватних і офіційних кодифікацій показав важливість створення єдиного збірника права, укладення зводу, в якому було б як цивільне, так і преторське законодавство і який міг би служити твердою основою під час здійснення правосуддя. З плином часу ця потреба відчувалася дедалі гостріше. Після видання кодексів Грегоріана, Гермогена та імп. Феодосія імператорські конституції видавалися й далі, в той час як багато з них виявилися вже скасованими. Отже, постала конча потреба в перегляді кодексів та їх доповнень., Панівний клас Римської імперії був зацікавлений в анулюванні застарілих норм в оновленні права. На здійснення цієї мети була спрямована і політика в, галузі законодавства [4, c. 53-54].

Уже Феодосій II мав намір зробити загальний перегляд як конституцій, так і юридичної літератури, і укласти єдиний цілісний звід, але задум свій не здійснив. Виконав цей план у найширшому масштабі візантійський імператор Юстиніан.

Величезна праця складання Юстиніанівського зводу виконувалась під керівництвом видатного юриста того часу Трибоніану в декілька прийомів і в порівняно короткий термін.

Насамперед Юстиніан вирішив упорядкувати конституції, які були видані після Теодозіанського кодексу, і переглянути попередні кодекси, вилучити все застаріле, а діюче об'єднати в один збірник.

З цією метою Юстиніан у лютому 528 р. призначив комісію з десяти осіб, серед яких був і згаданий Трибуніану. Через рік комісія закінчила свою роботу і в квітні 529 р. був обнародуваний Кодекс Юстиніана і тим самим анульовані попередні кодекси.

2. Особливості створення Кодексу Юстиніана

У часи правління Юстиніана Східна Римська імперія набула значної сили і впливу. В результаті успішних воєн значно розширено кордони держави. Юстиніан намагався відновити колишню територію, велич і славу Римської імперії. Він провів низку внутрішніх реформ у державі — системи управління, збройних сил, фінансів, розпорядився кодифікувати право. Йшлося вже не про систематизацію римського права, а про його кодифікацію — зібрання, опрацювання, усунення архаїзмів, застарілих, недіючих джерел, пристосування права до сучасних потреб.

Для здійснення кодифікації 528 р. Юстиніан призначив комісію у складі 10 осіб на чолі з константинопольським професором права Теофілом. Комісії було доручено систематизувати імператорські конституції. Три попередні кодекси імператорських конституцій значно полегшили справу і вже через рік було опубліковано зібрання конституцій усіх римських і візантійських імператорів під назвою Кодекс Юстиніана. Це була не проста систематизація, а творча праця з усуненням архаїзмів, повторень, недіючих розпоряджень тощо. Кодекс містив 12 книг, які поділялись на титули. Кожен титул мав свій заголовок. У титулах містилися окремі конституції, пронумеровані із зазначенням дати їх прийняття та імені імператора, котрий їх видав. Великі конституції розбиті на параграфи.

Кодекс є цінною пам'яткою римського права, але періоду його занепаду з домінантою церковних приписів, "божественних повчань". Не випадково вже перша книга містить конституції з церковного права. Вона починається з санкцій за богохульство, ганьблення святої трійці, церкви тощо. Далі йде виклад прав і привілеїв церкви, обмеження правоздатності єретиків, іудеїв та ін. З другої по восьму книги присвячені приватному праву, дев'ята — кримінальному, 10-12 — положенням про державне управління.

Кодекс дійшов до нас не в оригіналі, а у вигляді рукописів IX-XII ст. Для вивчення суті справжнього римського права він має значно менше значення, ніж три наступні частини кодифікації [7, c. 38-40].

Для кодифікації всього іншого римського права Юстиніан створив у 530 р. нову спеціальну комісію у складі 17 осіб під керівництвом одного з вищих імператорських урядовців Трибоніана. До комісії увійшли визначні юристи того часу, зокрема професори правових шкіл у Константинополі і Бериті — Костянтин, Теофіл, Леонтій, Доротей, Анатолій та ін. Вона мала переглянути всі праці юристів класичного періоду, вибрати найцінніші з них, привести їх до певної системи, вилучити повторення і протиріччя. При цьому комісії була надана повна свобода дій — вона могла скорочувати праці, змінювати тексти уривків, пристосовуючи їх до нових умов життя, робити доповнення, змінювати застарілі поняття та терміни новими. Такі зміни та оновлення згодом дістали назву інтерполяцій.

Через три роки робота над кодифікацією праць видатних римських юристів була завершена і опублікована як Дигести, або Пандекти. Вони, по суті, — найважливіша частина кодифікації, складаються з 50 книг, які, однак, не мають заголовків. Кожна книга поділяється на титули (окрім 30-32 книг, що не мають титулів). Усього в Дигестах є 432 титули, поділені на фрагменти, великі фрагменти — на параграфи. Кожен фрагмент містить уривок з праць одного юриста, котрий стосується конкретного питання чи інституту права, зі зазначенням імені юриста і назви його праці.

Кодекс являє собою збірник імператорських конституцій і складається з 12 книг. Кожна книга ділиться на титули (підрозділи в ряді законів), а титули - на параграфи. Книга І містить конституції, які торкаються церковного права, джерел права і різних імператорських чиновників; книги 2-8 - цивільне право; книга 9 - кримінальне право; книги 10-12 - положення про державне управління. Усередині титулу розміщені окремі конституції у хронологічному порядку.

Систематизувавши конституції, Юстиніан приймає рішення упорядкувати юридичну літературу. З цією метою в грудні 530 р. була створена нова . комісія, в складі якої працювали представники правових шкіл Константинополя, Беріте та інших міст. Комісія мала досить складне завдання: треба було зібрати всі твори класичних юристів, зробити з них витяги і все застаріле вилучити, замінивши новим, а всі розбіжності усунути. Врешті, весь цей матеріал треба було відповідно систематизувати.

Це складне завдання комісія виконала в надзвичайно короткий термін. Уся зібрана юридична література була переглянута, систематизована і зведена в єдине ціле. У грудні 533 р. цей величезний звід одержав назву Дигести, або Пандекти, був опублікований і вступив у дію.

Дигести становлять центральну частину Юстиніанівського зводу, найбільшу за розмірами і найціннішу за своїм змістом. Усі цитати розподілені в 50 книгах, які своєю чергою поділяються на певну кількість титулів з відповідними заголовками. У середині кожного титулу теж у певному порядку розміщені цитати, кожна з яких починається із зазначення автора і твору, з якого вона взята.

Треба зазначити, що в період абсолютної монархії практика римського права часто відступала від тих положень, які були з такою майстерністю зроблені класичною юриспруденцією. Але при всьому тому вже та обставина, що в основу Юстиніанівського зводу були покладені твори класичних юристів, означало для того часу безспірне відновлення римського права, повернення до його кращих начал. Завдяки Дигестам класична література була збережена від повної загибелі, а її багатющі плоди захищені від безнадійного викривлення [1, c. 43-45].

Водночас з роботою над укладенням Дигестів під загальним керівництвом Трибоніану професорами Теофілом і Доротеєм був укладений переважно для навчальних цілей офіційний елементарний підручник цивільного права, який отримав назву Інституції. У листопаді 533 р. Інституції були санкціоновані і вступили в дію.

Головним джерелом Інституцій був однойменний твір римського юриста Гая, побудований за принципом поділу права на три групи: 1) про осіб; 2) про речі; 3) про форми процесу. Аналогічно побудовані й Інституції Юстиніана.

Але поки укладались Дигести та Інституції, законодавство невпинно розвивалося, що змушувало уряд переглянути низку спірних питань. Деякі з них були замінені самим Юстиніаном, який оголосив у вигляді наказів 50 нових рішень.

Упродовж цих років законодавча діяльність і справді пожвавлюється: у

529 р. було видано майже 80 конституцій, у 530 - близько 130, у 531 – майже 100. Отже, коли робота над Дигестами та Інституціями була завершена, Кодекс, виданий у 529 р. багато де в чому вже застарів. Щоб узгодити з новими частинами Юстиніанівського зводу, комісія переробила його заново, і в листопаді 534 р. цей Кодекс був опублікований у новій редакції.

Отож до Кодексу Юстиніана увійшли всі закони римських імператорів, видані з часів правління імператора Андріана (117-138) до 534 р. У це число входили закони самого Юстиніана, видані ним до 534 р. Накази, які виходили після того, називалися новелами, і деякі з них набули істотного значення, спричинивши повну реформу в деяких галузях права (наприклад, у галузі спадкування). Юстиніан планував у міру нагромадження новел їх систематизувати, але його задум залишився нездійсненим. До наших днів дійшло декілька частин збірників новел, які розглядаються як остання, завершальна частина Юстиніанівського законодавства.

На думку Юстиніана, усі названі частини кодифікації мали становити єдиний Звід права, хоча вони й не були тоді об'єднані однією загальною назвою. Лише у Середньовіччі, коли відродилося вивчення римського права (починаючи з XII ст.), весь Юстиніанівський звід набув загальної назви Corpus juris civilis - Звід цивільного права. Під цією назвою він відомий і тепер[9, c. 65-67].


3. Дигести Юстиніана як джерело римського приватного права

Звід Юстиніана не подібний до сучасної кодифікації. Його укладачі проявили самостійність у виборі наданих в їх розпорядження матеріалів, відповідно до вимог і духу того часу. Звідси і випливають усі переваги і недоліки цього законодавства. Перевага його полягає в тому, що тут перед нами право у своєму русі і розвитку, а не в одних лише визначеннях і правилах: воно начебто створюється з окремих практичних ситуацій внаслідок обговорення та спорів юристів.

Дигести Юстиніана — це збірник творів римських юристів, що містить їх вислови і думки з найбільш важливих питань римського права. Над створенням Дигест працювала комісія на чолі з Трібоніаном, який був квестором священного імператорського палацу і брав участь у створенні Кодексу. До складу комісії входили 15 чоловік, з яких два професори з Константинопольської академії (Теофіл і Кратин) та два з Беритської академії (Дорофецій і Анатолій), а також 11 адвокатів. У розпорядження комісії Трібоніан надав свою особисту юридичну бібліотеку, яку складали рідкісні видання римських юристів. Крім того, він зібрав звідусіль більше як 2 тис. творів римських юристів різних часів. Комісії необхідно було вивчити більше як 3 тис. сучасних друкованих листків або більше як 100 об’ємних томів. Із усієї цієї кількості творів необхідно було вилучити найкраще і об’єднати разом таким чином, щоб створити стрункий, логічний збірник, зручний для користування діючими суддями і адвокатами-практиками. Деякі дослідники, наприклад, австрійський учений Франц Гофман (у 1900 році) висловив сумнів щодо можливості створення Дигест за три роки. 16 грудня 533 року Дигести було обнародувано і повідомлено учителям права, а в імперії Юстиніана вони вступили в законну силу 30 грудня 533 року.

Виданню Дигест передувала конституція “Deo auctore” від 15 грудня 530 року, де Юстиніан вказує причини створення Дигест та дає настанови Трібоніану та його комісії щодо мети їх діяльності та змісту Дигест. Так, необхідність Дигест зумовлена тим, що: а) усі галузі законів, створені від заснування Риму і йдуть від Ромулових часів, змішані настільки, що вони поширюються безмежно і їх не здатні охопити ніякі здібності людської природи; б) після створення Кодексу Юстиніана, затвердженого 7 квітня 529 року, завдяки якому вирішено малі і незначні справи, було почато загальне і найбільш повне виправлення права для того, щоб зібрати і виправити усі римські узаконення і включити до однієї книги багаточисленні розрізнені томи авторів [8, c. 54-56].

Перед Трібоніаном та його комісією було поставлено наступні завдання: а) створити із усіх книг з римського права одну, яка вмістила б усі; б) щоб не було ніяких можливих повторень і протиріч; в) не слід змішувати твори осіб, які визнані авторитетами, та твори тих осіб, які такими не були; г) усунути усе те, що є недосконалим, щоб твір був достатнім і найпрекраснішим; виправити усе неправильно написане; д) в усіх частинах книг не повинна мати місце ніяка антиномія, а повинні бути єдина згода, єдина послідовність, без протиріч; е) для того щоб уникнути повторень, не дозволяється повторно використовувати положення із старого права, так як непорушності закону імператорських конституцій уже досить для їх юридичної сили, окрім випадків випадкового поділу чи усунення прогалин в тексті чи неповноти дослідження.

Якщо уважно прочитати передмову Юстиніана до Дигест, то ми зрозуміємо, що вони були створені не з причин нестачі юридичних документів, починаючи з епохи Ромула, а навпаки, через надзвичайно велику їх кількість та велику кількість юридичних моментів до цивільного права, що перевищує людські здібності.

Дигести мають досить своєрідну внутрішню структуру, яка сьогодні покладена в основу побудови багатьох кодифікованих актів (наприклад, новий Цивільний кодекс України побудований за пандектною системою). Вони складаються з 50 книг, які поділяються на титули, що містять витяги із творів 39 римських юристів, як правило, епохи язичних імператорів. Витяги ці містять ім’я автора і назву твору, з якого вони взяті. Їх прийнято називати законами — leges. Деякі з новітніх письменників говорять у цьому випадку про фрагменти, так як ці витяги мають мало спільного із законами; у сучасному розумінні — це наукові дослідження, які ніяк не втратили свого характеру від того, що Юстиніан проголосив їх законами.

Дигести Юстиніана увійшли до історії правознавства як Пандекти (Pandekten), що містять загальну теорію приватного права, яка розроблена багатовіковою теоретичною і практичною діяльністю римських юристів, тому їх використовували не лише як закони, але і як підручник.

У західній юридичній літературі загальна теорія цивільного права, яка покладена в основу кожного сучасного цивільного кодексу, відома як пандектне право. Основними працями з пандектного права є курси пандектів Ж. Гудсмана, Г. Дернбурга, Віндшейда та інших. Так, вони визначають пандектне право як загально-германське цивільне право римського походження. Загально-германське цивільне право складається з трьох головних частин, а саме: а) з римського права у тому вигляді, в якому воно встановлено в юстиніанівських Corpusjuriscivilis; б) з норм канонічного права; в) із звичаїв і законів германського походження. Серед цих трьох складових частин римське право займає перше місце; так як більшість норм загально-германського права — римського походження. Але більшого значення має та обставина, що вся система загально-германського права ґрунтується на римських правових ідеях. Наприклад, поділ права на публічне і приватне, розмежування особистих і речових прав у сфері майнових прав та інше [2, c. 47-49].

Відносно критики тексту Дигест, то слід звернути увагу на наступні правила: 1) в манускриптах чи взагалі не буває роздільних знаків, чи вони зустрічаються рідко: видавці часто ставили їх довільно і переміщали; 2) співзвучні склади іноді упускалися; 3) інколи зустрічаються переміщення букв і складів; 4) скорочення, sigla, що міститься в Corpus juris, не зважаючи на заборону Юстиніана, інколи пояснюють помилкою чи взагалі залишають без уваги; 5) відносно критики тексту Базиліка і особливо давніх Scholies, які не досліджені повністю, слід мати на увазі, що перевагу з них мають ті, які є екстрактами з Доротейського вказівника, який є буквальним перекладом одного із компіляторів.

Відносно тлумачення тексту Дигест, а також і усього зводу Юстиніана, то слід керуватися наступними вказівками:

1) Дигести, які повинні були, як і Кодекс, бути збірником законів, повинні були містити в собі лише постанови, що мали силу ще за часів Юстиніана. Тому не слід дивуватися, що компілятори могли робити такі зміни, модифікації і доповнення, які на їх думку були необхідними у зв’язку з поставленою метою. Це спричинило наявність великої кількості фрагментів, які увійшли до Corpus juris і не мають нічого спільного із справжнім текстом. Таким чином, видозмінені положення тексту відомі під іменем «Emblemata Triboniani».

2) Компілятори, які не бажали робити скорочення, що було взагалі заборонено, відображали одну частину тексту, упускаючи решту. Звідси причина того, що ми не знаходимо в їх текстах логічного зв’язку, який існує в оригіналі.

3) У зв’язку з цим виникла так звана подвійна інтерпретація, яка мала місце в ті часи, коли було необхідним надати деяким висловам інший зміст.

4) Щоб зрозуміти деякі місця Дигест, слід звертати увагу на ім’я юрисконсульта і на назву книги, з якої фрагмент взято, а також і на зміст твору. Компілятори часто розміщували свої витяги там, де не слід було їх розміщувати, що надавало їм іншу суть порівняно з оригіналом.

5) Дигести містять в собі фрагменти, які суперечать між собою і не відповідають деяким місцям Кодексу чи Інституцій, хоча Юстиніан не допускав ніяких протиріч.

На жаль, надійність Дигест у розумінні пізнання творів римських юристів у їх оригінальному вигляді викликає сумнів. Справа в тому, що комісія по створенню Дигест скорочувала, додавала, виправляла оригінальний текст римських юристів. Додатки та виправлення називають зазвичай інтерполяціями (emblemata Triboniani). Звідси важко бути впевненим, що цитуючи будь-яке місце з дигест, ми ознайомимося з оригінальним текстом того чи іншого юриста. Тому в науці було зроблено спробу: 1) найбільш у повному обсязі встановити і зібрати інтерполяції; 2) розробити засади, за допомогою яких було б можливим відновити оригінальний текст юристів чи лише констатувати інтерполяцію .

Таким чином, Дигести Юстиніана є найбільш значною частиною кодифікації Юстиніана, що дійшла до наших часів. Саме в Дигестах закладено основу загальної теорії цивільного права, основні положення якої були рецепійовані до сучасного цивільного права і законів країн Європи. Крім того, процес рецепції триває і сьогодні, про що свідчить структура та зміст нових кодифікованих актів та інших законів. Завдяки Дигестам до нас дійшли твори видатних римських юристів, як Юліана, Папініана, Павла, Ульпіана та багатьох інших. Твори цих видатних юристів важливі і для пізнання римського права. Але вони мають для нас тим більше значення, що в їх основі лежать праці попередніх юристів. Тобто в творах видатних римських юристів, що збереглися в Дигестах, начебто зосереджено усе право юристів стародавнього світу. Дигести Юстиніана не є актом безумовним, оскільки безумовних актів взагалі не існує. Але Дигести, як і усе римське право, є результат юридичної праці тієї частини людства, на долю якого переважно над усіма досі відомими історичними народами випало найбільше збагачення культури права. Римське право не є саме право, як і грецьке мистецтво не є саме мистецтво; але розумовий капітал людства в такій же мірі виріс від грецького мистецтва, як і від римського права [5, c. 36-38].


4. Складові частини кодифікації Юстиніана

Властиво кодифікацією права, у єдності принципів переробки правових джерел і систематизаційних завдань, можна вважати лише три перші складові частини Кодексу.

"Інституції" (Іnstіtutіones) представляли систематизований виклад основ права: загальні початки правозастосування й систематичний виклад догматичних принципів головним чином приватного права. "Інституції" підрозділялися на 4 книги й 98 титулів; книги були наступними: 1) загальне вчення про право й вчення про суб'єктів прав - особах, 2-3) загальні інститути речового права й зобов'язального 4) вчення про позови й принципи правозастосування в суді. Із цього часу аналогічна схема систематизації права стала називатися інституційної. У числі найбільш принципових понять правової культури "Інституції" містили вихідне визначення змісту правозастосування й знання права як постійного прагнення відплачувати кожному його належне: Justіtіa est constans et perpetua voluntas, jus suum cuіque trіbuendі. У свою чергу юриспруденція, тобто наука права, визначалася як "знання речей божественних, дорівнює й людських, пізнання справедливого, так само як і несправедливого". На загальне вчення про право, представлене в "Інституціях", найбільший вплив зробили принципи стоїчної філософії еллінізму.

"Інституції" не були викладом тільки відверненої філософії права. Юстиніан прямо наказав, що вони мають значення обов'язкового зводу основ права, а всі текстуальні правоположення мають силу, рівну іншому законодавчому збірникам як затверджені імператором. Тобто зафіксовані в "Інституціях" норми права були в повному змісті нормативними вимогами.

Дигести, або Пандекти, (Dіgesta, Pandectae) були самою об'ємною частиною зводу. Вони представляли систематичну компіляцію цитат - уривків з робіт найбільш відомих римських правознавців. Усього в складі "Дигест" нараховують до 9200 уривків з 2 тис. робіт, що належали перу 39 відомих юристів І -V ст. н.е., причому в більшості випадків укладачі приводили досить певні вказівки на назви й навіть розділи використаних праць. Це була свого роду енциклопедія римської юриспруденції, але відбивала в т.ч. і правові пріоритети. Так, найбільше число відгуків довелося на частку робіт Ульпіана (2462), Павла (2083), Папініана (595), Помпонія, Гаю, Модестина, Юліана (по нескольку сотень). "Дигести" розділялися на 50 книг по різних юридичних темах, усередині книг - на титули й окремі фрагменти. Фрагменти також розташовувалися не довільно: спочатку систематизувалися фрагменти, що коментують юридичні проблеми, поставлені у відомому тоді творі юриста Сабіна по цивільному праву; потім тлумачення до постійного, преторському едикту - випливаючи його системі й питанням; на закінчення давалися відповіді практичної спрямованості, головним чином дотримуючись творів Папініана; у деяких титулах "Дигест" був також додатковий Appendіx – додаток [10, c. 32-34].

"Дигести" у цілому також являли собою структурований звід висловлень і правоположень: весь матеріал умовно підрозділявся на сім частин. У першій (кн. 1-4) розглядалися загальні питання права й вчення про суб'єктів права - особах; у другий (кн. 5-11) - "про право осіб на свої власні й на чужі речі, про захист права власності", тобто речове право; у третій (кн. 12 -19) - про зобов'язання двосторонніх, або виникаючих з "взаємної довіри"; у четвертої (кн. 20-27) - про забезпечення зобов'язань, про свій рід витратах і позовних вимогах із зобов'язань і про зобов'язання, пов'язаних з реалізацією сімейних і опікунських прав; у п'ятої (кн. 28-36) - про заповіти; у шостий (кн. 37-43) - про найрізноманітніші правові колізії, розв'язуваних по суддівському розсуді; у сьомий (кн. 44-50) трактувалися питання, зв'язані, переважно з карним і публічним правом; остання книга присвячувалася старим юридичним виразам, термінології, висловленням, прислів'ям і т.п.

Укладачі "Дигест" не могли, зрозуміло, уникнути певних протиріч між різними текстами різних авторів, поділюваних століттями й відмінністю юридичних поглядів. Спробою частково вирішити цю проблему було коректувальне редагування, поновленння текстів старих правознавців. Це породило т.зв. інтерполяції, тобто вставки, тлумачення, зроблені укладачами й порушували іноді хід думки й логіку юридичної оцінки інституту в рамках більше ранніх принципів. Так, ліквідувалися настільки важливі раніше для Ульпіана розходження в термінології в питаннях власності або різні конструкції позовних вимог для різних категорій римських громадян (що вже пішло в історію). Однак зміст інститутів відтворювався, і за цими змінами вони деформувалися, здобували інший вид. Для догматики римського права в цілому це несуттєво, але для історії римського права створює саму принципову проблему з'ясування справжнього змісту класичних інститутів і принципів.

При оприлюдненні "Дигест" імператор Юстиніан заборонив навіть писати до них коментарі: вони представляли офіційно законодавчий документ не менш, ніж властиво правоволоження законів; дозволялося тільки робити витяги й переклад на грецьку мову.

Кодекс (Codex) був систематизацією 4600 імператорських конституцій, починаючи з 117 р., в 12 книгах і 765 титулах. В 1- й книзі втримувалися постанови по церковному праву, відносно джерел права, а також державної служби й обов’язків чиновників, у книгах з 2-ї по 8-му в основному минулому узагальнені акти імператорів по цивільному праву й судочинству, в 9-й книзі - по кримінальному праву, в 10-12-й - по державному управлінню, фінансам і т.д. При систематизації зберігалися дати видання конституцій і імена їхніх государів, приблизно зберігалися незмінними, але однозначно судити про цю тотожність неможливо через відсутність порівняльних текстів.

Збори Новел (Novellae), які вважаються умовно додатковою четвертою частиною Кодексу Юстиніана, було зв'язано вже із приватної систематизаторською діяльністю після смерті імператора. Збереглися три збірники, перший з яких зі складений в 556 р. і включив 122 конституції; два інших (що містять 134 і 168 актів) ставляться до другої половини VІ ст. Крім узагальнення імператорських постанов, у них є едикти начальників великих провінцій і взагалі багато у їхньому змісті стосувалося керування провінціями й специфіки нововведень у спадкоємному праві.

Отже, кодифікація Юстиніана по розмаху незмірно перевершувала всі попередні. Її відрізняли широка творча основа, величезна кількість джерел, серйозність, послідовність їхньої обробки.

Кодифікаційні роботи, що вимагають прийняття нових рішень у формі конституцій, викликали активну законодавчу діяльність імператора. Протягом трьох років було прийнято близько 300 конституцій. Таким чином, вийшло, що до кінця роботи кодифікаційної комісії (533 р.) розроблений Кодекс фактично застарів і вимагав перегляду. Комісія знову його переглянула, обновила, привела у відповідність із кодифікацією. У новій редакції він був прийнятий в 534 р. [3, c. 52-54]


Висновки

Імператор Юстиніан увійшов до світової історії не лише як останній римський правитель (за деякими джерелами перший візантійський правитель), який об’єднав більшу частину Східної і Західної Римської імперії, а головним чином як імператор який усвідомлював, що держава ґрунтується не лише на силі зброї, але і на праві. Він провів кодифікацію усього римського права і законів для створення єдиної правової системи, за допомогою якої намагався повернути стабільність Римській державі.

Кодифіковані Юстиніанівські збірники римського права відомі сьогодні як Corpusjuriscivilis(ця назва затвердилася за ними після їх видання Діонісієм Готофредом).

Таким чином, Кодекс Юстиніана являє собою збірник законів (імператорських конституцій) у точному значенні цього слова. Він складається з 12 книг, кожна ділиться на титули з особливим заголовком. Усередині титулу розташовані окремі конституції із вказівкою ім'я імператора, що прийняло її, і дати прийняття. Книга 1 містить конституції по церковному праву, 2 - 8 - цивільному праву, 9 - карному праву, 10 - 12 - положення про державне керування.

Для кодифікації юридичної літератури в 530 р. була створена спеціальна комісія з 17 чоловік під головуванням того ж Трибоніана. Перед нею було поставлене завдання переглянути всі твори класиків, вибрати найцінніше , привести в певну систему, виключити повторення й протиріччя й т.д. При цьому комісії була надана повна свобода дій - вона могла змінювати тексти уривків із творів, робити до них свої доповнення, виключати окремі не підходящі положення - одним словом переробляти (поліпшувати) за своїм розсудом. Застарілі поняття, терміни, положення комісія заміняла новими. Такі заміни, підміни й відновлення пізніше одержали назву інтерполяцій.


Список використаної літератури

1. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України; За ред. В.Д. Гончаренко. - К.: Видавничий дім, 2002. - 714 с.

2. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: Атіка, 2005. - 255 с.

3. Бостан Л. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Людмила Бостан, Сергій Бостан,; Наук. ред. С. М. Тимченко; М-во освіти і науки України, М-во внутрішніх справ України, Запорізький юридичний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 671 с.

4. Глиняний В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Володимир Павлович Глиняний,; Одес. нац. юрид. академія. - 5-те вид., перероб. і доп.. - К.: Істина, 2005. - 767 с.

5. Дахно І. Історія держави і права: Навчальний посібник-довідник для студентів ВНЗ/ Іван Дахно,. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 405 с.

6. Омельченко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Ірина Омельченко, Олег Сорокін, Валентин Череватий,; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. - 132 с.

7. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник/ Микола Страхов,; Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого, Акад. правових наук України. - 2-е вид., переробл. і доп.. - К.: Видавничий дім, 2003. - 582 с.

8. Хома Н. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Наталія Хома,. - 4-те вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 474 с.

9. Шевченко О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак./ Олександр Оксентійович Шевченко,; Відп. ред. І.Д.Борис. - К.: Вентурі, 1997. - 303 с.

10. Шостенко І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник/ Іван Шостенко, Оксана Шостенко,; МАУП. - К.: МАУП, 2003. - 101 с.

загрузка...
Top