Геополітика України

Вступ.

1. Геополітичні пріоритети України в сучасному світі.

2. Український вектор в системі міжнародних геополітичних відносин.

3. Європейський вибір незалежної України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу Української держави закладено в Декларації про державний суверенітет України і в Основних напрямах зовнішньої політики України. Головні принципи курсу набули свого подальшого розвитку і закріплення у прийнятій в 1996 р. Конституції України (ст. 18), де зазначається, що “зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Внутрішнє і зовнішнє середовище України обумовлює її геополітичну стратегію, що в 90-х роках характеризувалась як багатовекторна. На той час цей аспект був обумовлений необхідністю збереження стратегічної рівноваги в існуючому геополітичному оточенні і спрямований на зміцнення національної і міжнародної безпеки. Сьогодні проблема геополітичного вибору повинна розглядатися не тільки в площині багатовекторності, а також і в двосторонніх взаєминах з окремими країнами світу. У зв’язку з цим, актуальним стає питання щодо стратегічного партнерства.

Таким чином, актуальність обраної теми полягає в тому, що геополітичні, військово-стратегічні, соціально-економічні та інші зміни, що відбуваються останнім часом, потребують від України удосконалення та формування нових підходів при визначені її геополітичних інтересів. У зв’язку з цим, проблема визначення геополітичних пріоритетів України привертає до себе увагу з боку державних діячів, політиків та політологів, широкого кола громадськості.


1. Геополітичні пріоритети України в сучасному світі

Сучасна світова політика зіткнулась з впливом двох протилежних тенденцій. З одного боку, посилюється взаємозалежність міжнародного співтовариства, що визначається тенденцією до формування всесвітнього, глобального ринку. З іншого боку, піднімається хвиля нового націоналізму.

Розглядаючи сучасну роль США та країн Західної Європи в глобальній силовій структурі, з точки зору геополітичних вимірів та їхнього впливу на майбутнє світу, найбільшу зацікавленість викликають два регіони: Східна Європа та євразійський простір колишнього Радянського Союзу. Саме в цих регіонах відбулася трансформація геополітичної ситуації. Така ситуація логічно веде до суттєвого перерозподілу сил, до нової системи балансирів з можливістю повторення в нових формах традиційної європейської політики союзів та коаліцій. Зміна глобальної геополітичної структури світу стимулює виникнення інших нових центрів сили на міжнародній арені. З цього приводу, можна вести мову про тенденцію зближення або вирівнювання балансу сил, який буде мати більш складний характер.

Дещо інша нова геополітична ситуація складається в Євразії. Внаслідок того, що саме цьому регіонові притаманні потужні дезінтеграційні процеси, він являє собою найбільшу загрозу з точки зору безпеки та рівноваги. Аналіз глобальної геополітичної ситуації свідчить про існуючу необхідність створення ненасильницького світу, цивілізованих відносин між народами, зміцнення чинників довір’я, виключення військових дій з арсеналу засобів вирішення суперечок.

Необхідно відокремити ще один аспект, що здатний через збіг обставин ускладнити геополітичну обстановку, який пов’язаний із зростанням в світовій політиці ролі ісламського фактору. Європейська цивілізація впродовж всієї історії неодноразово конфліктувала з ісламською цивілізацією. Сучасному ісламу притаманне значне піднесення впливу в світовій політиці. Арабсько-ізраїльський конфлікт, іранська революція, перемога моджахедів в Афганістані, активізація ісламського фундаменталізму – все це сприяє непередбаченості нової системи міжнародних відносин.

Основні критерії геополітичного положення України детерміновані її розташуванням між кількома полюсами тяжіння, що характеризуються різним ступенем політичної, економічної та військової могутності. Зважаючи на це, робиться висновок, що для України надзвичайної ваги набуває необхідність вироблення загальних підходів до поняття багатополюсності світу не з позицій протистояння окремих полюсів, блоків, диктату одних держав щодо інших, а з точки зору створення умов для побудови системи трансконтинентального і в перспективі глобального співробітництва з метою вирішення ключових соціально-економічних, гуманітарних, екологічних, інших проблем, загострення яких може становити небезпеку як для окремих держав, так і для людської спільноти в цілому[2, c. 65-66].

Разом з тим, становлення української державності передбачає розробку концепції зовнішньополітичної поведінки країни, на засадах адекватно усвідомлених національних інтересів. Концепція зовнішньої політики України викладена у таких документах, як “Декларація про державний суверенітет” (липень 1990 р.) і “Акт проголошення незалежності України” (серпень 1991 р.). Офіційна позиція Міністерства закордонних справ України спирається на те, що зафіксовано в існуючих нормативно-правових документах, а концептуально представлено в “Основних напрямках зовнішньої політики України”, “Концепції (основах державної політики) національної безпеки України”, у “Програмі діяльності Кабінету Міністрів” тощо. Існують також концептуальні розробки Міністерства закордонних справ щодо відносин з кожною країною, з якою Україна підтримує дипломатичні взаємини. Базовими документами зовнішньої політики України є Конституція України та “Основні напрямки зовнішньої політики України”, де визначені національні інтереси української держави, завдання та головні засади її зовнішньополітичної діяльності.

Головними українськими зовнішньополітичними результатами останніх років є: 1) збереження Україною в системі міжнародних відносин статусу країни з власною позицією щодо головних питань та подій світової політики; 2) можливість інтеграції до європейського співтовариства; 3) приєднання до важливих транспортних проектів; 4) потенціалу України як необхідного елемента системи європейської безпеки; 5) збереження стабільності, передбачуваності та виваженості зовнішньої політики.

Можливі кілька варіантів зовнішньополітичної орієнтації України. Перший і, можливо, більш оптимальний за існуючих обставин варіант, складається з неприєднання України до будь-якого блоку, конструюванні зовнішньої політики на засадах двосторонніх відносин з різними державами. Другий варіант –інтеграція з західними країнами з надією про інвестування, новітні технології та залучення до відповідного способу життя. Третій варіант – створення блоку з країнами Балтії і деякими державами Центральної Європи (Балто-Чорноморське співтовариство або Міжмор’є)[2, c. 196-197].


2. Український вектор в системі міжнародних геополітичних відносин

Україна відіграє важливу геополітичну роль у зв’язку з двома проблемами поза Європою. По-перше, це аспект розробки паливно-енергетичних ресурсів у країнах СНД, особливо в регіоні Каспійського моря. Україна може надати альтернативний шлях для транспортування газу й нафти до Європи. По-друге, геополітичне розташування України надає нову актуальність ролі Туреччини в НАТО. По суті, йдеться про заміну виміру “Схід-Захід” новим – “Північ-Південь”. Відносини з Україною певним чином утримують Туреччину в рамках Європи. З розвитком цих відносин для Туреччини зменшується небезпека бути відстороненою на другий план пріоритетністю Росії для НАТО.

В процесі дослідження було з’ясовано, що в країнах Євросоюзу українське суспільство розглядається як розподілене між Сходом і Заходом, яке не є достатньо проєропейським, щоб поділяти цінності об’єднаної Європи. Відповідно, для України існує три сценарії її майбутнього розвитку: 1) повернення до найтіснішого співробітництва з Росією в межах СНД; 2) існування України як буферної зони між ЄС, НАТО та СНД; 3) поступова інтеграція України до Європейського Союзу.

Усвідомлюючи стратегічне значення відносин України з Росією, спрямованості зовнішньої політики української держави, автор аналізує, як сприймається Україна в російських геополітичних концепціях. В узагальненому вигляді висновки російських вчених-геополітиків зводяться до наступного. Україна має проміжне, “окраїнне” геополітичне розташування між європейською, середньоазіатською, російською геополітичними суперструктурними платами і в цьому полягає її постійна “геополітична несамодостатність”, що не зникає з утвердженням державної самостійності.

Відзначається одна з найголовніших особливостей української геополітики — її багатовекторність і важливість європейської орієнтації нашої геостратегії. Підкреслюється, що на протязі тривалого часу Україна була позбавлена природнього для неї європейського напряму розвитку. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, обрала для себе шлях затвердження в своєму житті загальнолюдських цінностей демократизму, ринкових відносин, світових культурних надбань. Всі означені явища, насамперед, можна вважати досягненням європейської цивілізації і вони просуваються зараз до нас саме з країн Західної Європи. Відтак європейський вектор української геополітики цілком природно починає відігравати для нас на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль в розвитку українського суспільства.

Розпад СРСР і проголошення незалежності України, докорінні зміни в геополітичному просторі Східної Європи поставили перед новим українським керівництвом нагальне завдання – розробити власну геополітичну стратегію. Цілком виправдано був визначений курс на встановлення і розвиток стосунків України з європейськими країнами, входження в європейські економічні і політичні структури, але зовнішньополітичний курс нашої держави обов’язково має бути багатовекторним. Знаходячись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна просто не може не розвивати тісні відносини з усіма державами цих регіонів[8, c. 176-178].

Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вектору. Для нашої держави він був не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а ставав найважливішим засобом і орієнтиром для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього українського суспільства, умовою його “європеїзації”. Україна долучалась до таких загальнолюдських здобутків як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство, відкритість настанов.

Європейський вибір української геополітики визначається важливими соціально-політичними і культурними обставинами. Він природний в інтеграції України до європейських країн, викристалізований з її історії.

Таким чином, європейський вектор української геополітики визначає саму сутність не тільки зовнішнього, але і внутрішнього життя України. Хоч при цьому не можна забувати про те, що Україна розташована між двома різними цивілізаціями і цілком природно належить до них обох. Соціально-політичні та культурні устремління суспільства і особливості складу населення України, його менталітет вимагає розробки такої геостратегії, яка дала б змогу врахувати названі особливості, не обмежуватися альтернативою “Схід – Захід”, а шукати свій власний шлях. Треба сприяти формуванню такого геополітичного простору, щоб забезпечити зняття дилеми “Схід – Захід”.

Разом з тим, з висоти певної історичної дистанції, ми вже можемо з більшою упевненістю відзначити, що на початковому етапі незалежності України багатовекторність її геополітики ще не одержала на практиці виваженого втілення. Геополітична орієнтація на Захід іноді носила безоглядний характер, вся зовнішня і багато в чому внутрішня політика країни зводилася до однолінійного руху під універсальним гаслом “входження до Європи”. Все це практично означало, що зміцненню і поширенню стосунків з європейськими країнами і США надавалася певна перевага порівняно з необхідністю налагодження рівноправних стосунків з Росією та існуючими структурами СНД.

Важливим кроком України на шляху до Європи було формування і затвердження нових геополітичних імперативів, добровільне проголошення курсу на позаблоковість і досягнення нейтрального статусу. Наша держава відмовилась від конфронтаційних підходів минулого і добровільно взяла на себе зобов’язання перед світовим співтовариством про без’ядерний статус держави. Принцип нейтралітету і позаблоковості став одним з основних принципів української геополітики, але це зовсім не означає відхід держави від вирішення нагальних міжнародних проблем. Навпаки, геостратегія України передбачає її активну участь у всіх європейських справах на засадах багатовекторності національної політики, налагодження дружніх стосунків з усіма своїми сусідами[1, c. 129-131].

Таким чином, формування європейського вектору української геополітики відбувалося поступово, починаючи ще з давніх-давен, з часів існування перших українських держав. За роки незалежного розвитку України він зазнав певної трансформації і нового змістовного наповнення. Від безоглядної орієнтації на Захід початку 90-х років країна перейшла до здійснення виваженого і обґрунтованого, але пріоритетного і дійсно стратегічного вектора української геополітики, що займає чільне місце серед геополітичних і соціально-культурних імперативів власного шляху розвитку сучасної незалежної України.

Незалежна Україна постійно поширює міжнародні зв’язки в плані “повернення” до Європи, інтеграції до європейських, євроатлантичних, а також світових структур. Проаналізована політика України по входженню в загальноєвропейський процес, її дії по налагодженню контактів з європейськими структурами, в тому числі з такими впливовими організаціями як Рада Європи, Європейський Союз, НАТО та інші. Акцентована увага на тривалість і складність процесу інтеграції України в Європу, залучення до європейських структур, обумовленого об’єктивними і суб’єктивними факторами.

Проведений аналіз інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури дає підстави стверджувати, що Україна активно співпрацює з ЄС, Радою Європи, НАТО та іншими міждержавними організаціями, які надають їй допомогу в різних сферах суспільного життя, сприяють її інтеграції до об’єднаної Європи.

Серед першочергових пріоритетів зовнішньої політики України особливе місце належить розвитку та поглибленню відносин стратегічного партнерства із Сполученими Штатами Америки. Активний політичний діалог на високому рівні між Україною та США засвідчив, що стратегічне партнерство між двома країнами набуває дедалі більш конкретного виміру і наповнення, стає важливим компонентом міжнародної безпеки.

В українській геополітиці значне місце займає співробітництво України з НАТО. Автор приходить до висновку, що з початку 90-х років відбулися значні події у відносинах Україна-НАТО, зрушення у міжнародних відносинах, а також внутрішньополітичному розвитку України, які змінили загальний контекст ставлення в Україні до НАТО[5, c. 264-266].


3. Європейський вибір незалежної України

Із самого початку незалежного існування важливим пріоритетом геополітичної стратегії України була її інтеграція до Європейського Союзу. В процесі дослідження доведено, що європейський вибір України є незмінним, а місце України як центральноєвропейської держави у сучасній Європі є чітко визначеним. Незаперечним пріоритетом України є набуття асоційованого, а згодом і повного, членства в ЄС.

Так зазначається, що в Україні не в повній мірі розвинені відносини із ЄС. На мою думку, серед чинників, що стримують виведення цих відносин на якісно новий рівень є складна економічна ситуація в Україні, стан інституційного забезпечення політики України щодо ЄС, та внутрішня ситуація в Євросоюзі. Незважаючи на те, що повноцінна інтеграція України у ЄС є справою майбутнього, Євросоюз співпрацює з Україною з широкого кола питань.

Європейський вибір України передбачає не тільки інтеграцію в міждержавні європейські структури, а і розвиток двосторонніх зв’язків з усіма країнами західно-атлантичного світу. Ці дві форми входження України до Європи не суперечать одна одній, а існують на принципі взаємодоповнення.

При цьому така геополітична орієнтація не повинна розглядатися як вулиця з однобічним рухом, коли Україна тільки одержує від багатих розвинутих країн політичну підтримку та фінансову допомогу і нічого не пропонує навзамін. Треба мати на увазі, що від зміцнення незалежного геополітичного становища України виграють всі. Сприяючи його затвердженню, наші західні партнери тим самим посилюють політичну стабільність в регіоні, залучають цілий народ до підтримки загальнолюдських цінностей, принципів демократії і прав людини і врешті-решт поліпшують своє власне геополітичне становище.

Таким чином, практику двосторонніх міждержавних стосунків завжди треба розглядати як співпрацю на взаємовигідній основі. Особливо це стосується зв’язків з Україною, геополітична роль якої та потенційні економічні та культурологічні можливості незабаром можуть стати вагомим внеском в загальноєвропейський політичний процес.

Проведений аналіз розвитку двосторонніх геополітичних зв’язків з державами Західної Європи дає підстави зазначити, що останнім часом активізувалась співпраця з країнами цього регіону. Цьому сприяла політика цих держав стосовно України, враховуючи її роль в новому геополітичному просторі Європи, а також реальні позитивні зміни в нашій державі, бажання активніше інтегруватися до Європи як серед політиків, так і громадян України. Налагодження активного співробітництва на двосторонній основі сприяє активному входженню України в Європу, допомагає реалізувати один із головних векторів зовнішньополітичних взаємин як європейський, який набуває великого значення в контексті стратегічного вибору України. Цей вектор української геостратегії має об’єктивний характер і важливий для існування держави.

Таким чином, Україна (в структурних рамках надскладного геополітичного розташування) вміщена до комплексної системи геополітики, тобто здійснює геостратегію. Розвиткові відносин із ключовими геополітичними партнерами послуговує активне впровадження в життя проєвропейського курсу та успіхів внутрішніх (політичних і економічних) перетворень[7, c. 236-238].

В реалізації європейського напрямку сучасної геополітики України важливе значення має розвиток міжнародних зв’язків з державами Центральної та Східної Європи, особливо з якими Україна має спільні кордони – Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною та іншими. Для цих держав, як і для нашої, загальноєвропейський процес є важливим геополітичним чинником.

Відзначається, що в колишніх соціалістичних країнах Центральної та Східної Європи досить активно здійснюється політична і економічна трансформація. Значно швидкими темпами ніж в Україні, Росії, країнах СНД розгорнувся процес демократизації суспільного життя, перехід до ринкових відносин. Ці глибокі зміни не тільки впливають на міжнародну ситуацію на континенті, але й означаються на східноєвропейській політиці Заходу, Росії, України, їх взаємовідносинах. Розвиток двосторонніх зв’язків України з державами Центральної та Східної Європи в контексті її європейської інтеграції позитивно буде впливати на ефективність нашої сучасної геостратегії.

Таким чином, аналіз процесу формування і розвитку європейського вектору української геополітики дає нам підстави зробити такі основні висновки. Інтеграція України в Європу – це об’єктивний процес сучасності. Він підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни. Український етнос завжди був органічною складовою європейської спільноти. В процесі європейської інтеграції Україна все більше набуває рис впливової європейської держави, дедалі більше перетворюється в реального та активного суб’єкта міжнародних відносин, в справжнього “гравця” на великій геополітичній шахівниці Євразії. Інтеграція України до загальноєвропейського процесу відбувається повільно, але основні причини такого явища треба шукати, насамперед, не в зовнішніх, а у внутрішніх чинниках.

Безумовно, для входження до Європи Україна має вирішити цілу низку політичних, економічних, соціальних і правових проблем. Здійснити політичні і економічні реформи, підвищити життєвий рівень населення, без чого неможлива інтеграція України в європейські і євроатлантичні структури, регіональне самоутвердження нашої держави в Центрально-Східній Європі[8, c. 442-445].


Висновки

Виходячи із власних інтересів і спираючись на набутий досвід взаємодії з різними країнами світу, Україна має відпрацьовувати схему налагодження відносин стратегічного партнерства, що передбачає високий ступінь взаємозацікавленості як у геоекономічному, так і в геостратегічному ракурсах.

Саме усвідомлення кардинальних змін у всіх сферах життя на рубежі століть зумовлювало багатовекторність геостратегії України у постбіполярному світі. Пріоритетність відносин з європейським світом визначається національними інтересами України, яка прагне інтегруватися в європейські структури з урахуванням усіх можливих наслідків для українського народу. У відносинах з НАТО Україна керується положеннями Хартії про особливе партнерство й активно співпрацює з цією структурою в рамках Програми “Партнерство заради миру”.

Відносини з іншими державами Україна має будувати як рівноправний партнер. Україна прагне зберегти і розвивати раціональні економічні і політичні зв’язки, які відповідають її сучасному статусу незалежної і нейтральної держави, обумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Сьогодні виникає нова вертикальна складова просторового виміру – повітряно-космічний простір як сфера озброєної боротьби. В зв’язку з цим, геополітична картина світу значно ускладнюється. Силові відносини з регіональних перетворились на глобальні. Таким чином, загальна інформатизація життя суспільства та держави обумовила новий напрямок сучасної геополітики – боротьба за завоювання та утримання статусу наддержави переходить до якісно нової галузі – боротьби за інформацію.


Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2004. - 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. - К.: Академія, 2003. - 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп.. - К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.

загрузка...
Top