Еволюція та етапи становлення капіталу

Вступ.

1. Сутність торговельного капіталу і торговельного прибутку.

2. Еволюція торговельного капіталу (власності).

3. Шляхи підвищення ефективності використання основного капіталу підприємств в сучасних умовах.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Торговельний капітал, відокремлюється у процесі історичного розвитку капіталізму від промислового капіталу і поступово починає розвиватись як відповідно до загальних законів капіталу, так і до власних законів, закономірностей та притаманних їм суперечностей.

Попередником торговельного капіталу був купецький капітал, який сприяв первісному нагромадженню капіталу і становленню капіталістичного способу виробництва. У свою чергу, попередником купецького капіталу був лихварський капітал, який виник за умов розпаду первіснообщинного ладу, зародження товарно-грошових відносин.

У період формування капіталізму і на ранніх стадіях його розвитку промислові капіталісти самі займалися реалізацією виготовленої на їхніх підприємствах товарної продукції. Проте з поглибленням суспільного поділу праці, розширенням масштабів капіталістичного виробництва і ринків збуту ускладнюється механізм управління промисловими підприємствами і реалізацією товарної продукції, зростає час кругообороту капіталу, витрати обігу. Це зумовлює зменшення маси і норми прибутку промислового капіталу і викликає економічну необхідність відокремлення торговельного капіталу від промислового, а отже, і торговельної капіталістичної власності від промислової. Щоб розмежувати торговельний капітал як складову частину промислового капіталу від відокремленої форми торговельного капіталу, в економічній літературі перший із них, ще називають товарним капіталом, речовим змістом якого є певна сума товарів і втіленої в них вартості, у т. ч. додаткової вартості.

Крім того, окремі автори виділяють торговельний капітал у докапіталістичних формаціях, який був основною формою капіталу в той період, а передумовою його формування був простий товарообмін, внаслідок чого торговельний капіталіст привласнював частину додаткового і навіть необхідного продукту на основі нееквівалентного обміну. Такий капітал логічніше називати купецьким, оскільки його суб'єктом були купці.


1. Сутність торговельного капіталу і торговельного прибутку

Торгівельний капітал - це особливий вид колективного капіталу, що функціонує у сфері обігу для перетворення товарного капіталу на грошовий, персоніфікатором якого є окрема група (прошарок) капіталістів. Його приналежність до колективного капіталу зумовлена тим, що торговельний капіталіст, зазвичай, перетворює товарний капітал багатьох промислових капіталістів на грошовий капітал.

Проте таке традиційне визначення недостатньо враховує політекономічний аспект, оскільки не випливає логічно із загальної характеристики сутності капіталу. Якщо врахувати це, то торговельний капітал — це відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками у сфері обігу, що виникають і розвиваються у процесі ведення торгових операцій і базуються, передусім, на привласненні створеного найманими працівниками додаткового, а за певних умов і частини необхідного продукту.

Повніше сутність торговельного капіталу розкривається у його функціях. Основними функціями торговельного капіталу є здійснення торговельних операцій, забезпечення руху сукупного суспільного капіталу та його прискорення, реалізація втіленої в товарі вартості (у т. ч. додаткової вартості), а також створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.

Реалізація цих функцій здійснюється завдяки: а) наявності у торговельних капіталістів спеціалізованих приміщень і устаткування, спеціалізації найманих працівників цієї сфери на виконанні специфічних функцій; б) вивчення товарного ринку, структури попиту, його динаміки, коливань кон'юнктури і можливості впливати на них; в) посилення взаємозв'язку між виробництвом і споживанням (а водночас зростання їхнього незбігання в окремі проміжки часу, що погіршує виконання цих функцій), зниженню витрат обігу, відносному скороченню витрат капіталу і часу, зокрема чистих витрат (порівняно з ситуацією, коли торговими операціями займався промисловий капітал) для перетворення товарної форми продуктів на грошову; г) сприяння процесу поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва й обігу, а отже, і розширенню ринку. Синергічний ефект, що виникає завдяки цьому, дає можливість прискорити оборот промислового і всього суспільного капіталу, опосередковано і безпосередньо створювати частку вар-тості (у т. ч. додаткової вартості), підвищувати сукупний прибуток і норму нагромадження.

Двома формами торговельного капіталу є грошово-торговельний (речовим змістом якого є обіг грошей при здійсненні торговельних операцій) і товарно-торговельний (речовим змістом якого є оборот товарів у процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал). Спільним для них є авансування на витрати обігу і привласнення прибутків на основі експлуатації найманої праці. Водночас частину додаткової вартості створює функціонуючий торговельний капіталіст та менеджери, які представляють його інтереси[1, c. 154-156].

З погляду марксистської політичної економії торговельний капітал безпосередньо не створює додаткової вартості (а отже й прибутку), оскільки не бере участі у виробництві та функціонує лише у сфері обігу. Винятком вважається лише та частка торговельного капіталу, яка авансується на додаткові витрати обігу (на перевезення товарів, їх зберігання, розфасовку, упаковку у сфері обігу) і для здійснення цих операцій авансується постійний і змінний капітал. У цьому випадку, на думку К. Маркса, праця робітників, які виконують такі операції, є продуктивною, створює нову вартість і переносить на товар частину спожитих засобів виробництва. У підручниках із політичної економії радянського періоду ця частина торговельного капіталу, зазвичай, не включалась до складу торговельного капіталу, а його складовими елементами називались: а) капітал обігу, що авансується на придбання товарів; б) капітал, що авансується на чисті витрати обігу (які є непродуктивними витратами капіталу, пов'язаними з перетворенням товарної форми капіталу на грошову і навпаки).

Ці положення нерідко зустрічаються і у сучасних підручниках з політичної економії. Так, в одному з них, виданому львівськими науковцями, читаємо: "місцем функціонування торговельного капіталу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, вони лише тут реалізуються."

Основним недоліком таких поглядів є вузьке тлумачення продуктивної праці, обмеження останньої лише сферою матеріального виробництва, що було властиве класичній школі політичної економії, зокрема поглядам А. Сміта і Д. Рікардо. Сфера послуг (у т. ч. торгівля) у даному випадку залишається ареною непродуктивної праці. Хоча погляди К. Маркса на проблему продуктивної праці були конструктивнішими (порівняно з поглядом класиків) і він вважав продуктивною і частину праці у сфері послуг, ці погляди не отримали концептуального вираження у його економічній теорії.

Насправді, завдяки виконанню основних функцій торговельного капіталу, зайняті у сфері торгівлі наймані працівники, а також торговельні капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, яка набуває форми торговельного прибутку[8, c. 95-96].

Торговельний прибуток частково є результатом перерозподілу частини доходів різних секторів економіки і різних верств населення і привласнюється після реалізації товарів і послуг. Отже, торговельний прибуток — це прибуток, що створюється працею найманих працівників (у сфері торгівлі) і торговельних капіталістів, а також у результаті перерозподілу частини доходів різних секторів економіки і різних верств населення і привласнюється після реалізації товарів і послуг. У контексті суб'єктно-об'єктних відносин економічної власності торговельний прибуток можна визначити як одну із перетворених форм додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками з приводу остаточного завершення виробництв товарів і послуг, їх реалізації і привласнення першими частини сукупного прибутку.

У докапіталістичних формаціях важливим джерелом торговельного (купецького) прибутку (прибутку, привласнюваного класом купців) був нееквівалентний обмін між цінами на товари, придбаними торговими посередниками в одних регіонах країни або за її межами, і цінами, за якими ці товари реалізувалися. Можливість встановлення нееквівалентних цін була зумовлена недостатньою розвиненістю товарно-грошових відносин, роздрібненістю і вузькістю місцевих ринків, значенням цін на однорідну продукцію та іншими чинниками. У даному випадку джерелом торговельного прибутку була частина праці рабів, вільних ремісників і селян, а також селян-кріпаків. Іншим джерелом такого прибутку була праця купців, торгових посередників та інших працівників, зайнятих купівлею-продажем товарів, їх доставкою споживачам. Ця праця у вартісній формі враховувалась у ціні товарів (у формі надбавки до купівельної ціни). У докапіталістичних формаціях панувало просте товарне виробництво і обмін товарів здійснювався, в основному за вартістю. За наявності нееквівалентного обміну купці (або торгові посередники) купували товари нижче вартості, а продавали їх за вартістю або вище вартості.

За умов капіталізму (на нижчій його стадії) закон вартості діє у формі ціни виробництва, до якої входять витрати виробництва і середній прибуток. Ці елементи формують величину ціни продажу товарів промисловими капіталістами торговельним. її можна також назвати виробничою вартістю або вартістю виробництва. У сфері торгівлі до неї додається ціна виробництва даної сфери, до якої включаються витрати праці найманих працівників і торговельних капіталістів. її можна назвати вартістю обігу. Працею зайнятих у сфері торгівлі створюється вартість і додаткова вартість. Наймані працівники створюють основну частку додаткової вартості, але не привласнюють її[4, c. 65-67].

Праця зайнятих у сфері торгівлі є продуктивною. Це зумовлене, по-перше, тим, що у ній на основі суспільного поділу праці зайнята значна частка сукупного працівника (наприклад, у СІЛА близько 25 %), що забезпечує рух і відтворення частини сукупного продукту, а за умов капіталізму — також рух і відтворення частини колективного капіталу. Як відомо, К. Маркс одним із сутнісних визначень соціально-економічного змісту капіталу вважав таке: "Капітал — це рух". По-друге, зайняті у цій сфері наймані працівники, праця яких пов'язана з продовженням процесу виробництва, створюють основну масу додаткової вартості у формі прибутку, що привласнюється торговими капіталістами, отже, збільшують капітал, що є ознакою продуктивної праці при капіталізмі.

По-третє, некоректно припускати (як це робить К. Маркс у "Капіталі"), що промислові капіталісти продають товари торговельним капіталістам нижче вартості, тим більше, коли йдеться про великі промислові компанії. Якщо дотримуватись вимог дії закону вартості у модифікованій формі (ціни виробництва, що утворюються внаслідок внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції), то промислові капіталісти продають свої товари відповідно до вимог еквівалентного обміну. Водночас кінцеві споживачі купують товари і послуги також відповідно до вимог закону вартості, чого не заперечував і К. Маркс. Логічним вирішенням цієї суперечності є введення до наукового обігу категорії "виробнича вартість". Тому вартість, за якою торговельні капіталісти продають товари кінцевим споживачам, може бути призначена кінцевою (остаточною) або відтворювальною. Крім виробничої вартості (ціни виробництва у промисловості), до неї входить вартість, а отже, і ціна обігу (внаслідок цього в ціні формується єдність сфери виробництва і сфери обігу).

По-четверте, у сфері торгівлі близько 80 % зайнятих виконують функції, не пов'язані зі зміною форм вартості. Близько 20 % зайняті у цій сфері працею, пов'язаною зі зміною форм вартості, також забезпечують рух колективного капіталу, що органічно вплітається у відтворювальний процес. Так, у сфері торгівлі у США наприкінці 90-х pp. XX ст. було зайнято майже 23 млн чоловік. Зайняті при цьому наймані працівники створюють специфічну споживчу вартість і вартість у формі послуг, що надається кінцевим споживачам. У такій послузі втілений додатковий продукт, що є результатом як живої праці, так і синергічного ефекту від взаємодії останньої з сучасними засобами праці у сфері торгівлі.

По-п'яте, сфера товарного обігу виконує важливу загальнонаціональну функцію розподілу суспільної продукції на ринку товарів виробничого і невиробничого призначення, в обслуговуванні населення (у США близько 80 % сукупної праці у сфері торгівлі спрямовується на обслуговування особистого споживання).

По-шосте, сфера торгівлі сприяє зростанню продуктивності суспільної праці та підвищенню ефективності суспільного виробництва, зокрема прискорює обіг промислового капіталу, скорочує його витрати.

По-сьоме, сфера послуг (а отже, і торгівля — як її найбільша частина) збільшує загальну суму економічних благ, що споживаються, і, відповідно, сукупної вартості. Ця величина вимірюється різницею між сукупними затратами населення на споживання і обсягом національного доходу. По-восьме, торгівля поглиблює суспільний поділ праці, розширює масштаби ринку[3, c. 108-109].

Водночас праця найманих робітників і службовців у сфері торгівлі є продуктивною тільки тоді, коли немає гіпертрофованої реклами, наявні оптимальна кількість зайнятих у цій сфері працівників, раціональні витрати на обіг, упаковку тощо. Продуктивний характер праці переважної кількості найманих працівників, а загалом у сфері нематеріального виробництва, стає ще більше економічною істиною, якщо взяти до уваги той факт, що у перспективі частка зайнятих у сфері матеріального виробництва розвинених країн світу скоротиться до 5—10 %. Так, за прогнозами учених, до 90 % нових робочих місць у перші два десятиліття XXI ст. у розвинених країнах світу буде створюватись у сфері послуг. Стверджувати у такій ситуації, що джерелом додаткового продукту (а за умов капіталізму додаткової вартості) є лише праця зайнятих у сфері матеріального виробництва, значить підходити до оцінки майбутнього суспільства (а значною мірою, і сьогодення) з критеріями минулих століть, що науково некоректно. Стає очевидною доцільність кардинального переосмислення критеріїв продуктивної праці за умов таких вікових структурних зрушень, поступової модифікації основної мети капіталістичного способу виробництва, про що буде сказано в одній із наступних тем.

Основними формами торговельного підприємництва є оптова і роздрібна торгівля. Оптова торгівля означає процес збуту великих партій товару одних підприємців іншим, внаслідок чого вони не виходять зі сфери обігу. Роздрібна торгівля означає процес збуту товарів підприємцями або посередниками кінцевим споживачам, внаслідок чого вони виходять зі сфери обігу і потрапляють до сфери споживання. За критерієм власності у роздрібній торгівлі розмежовують приватні та колективні капіталістичні торговельні підприємства, кооперативні, державні, колективні трудові, приватні (індивідуальні) трудові, спільні підприємства.

Джерелами торговельного прибутку за умов сучасного капіталізму може бути частка вартості, створеної в дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), в немонополізованому секторі економіки, в державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються. Вона вилучається через механізм ціноутворення, зокрема монопольно високих і монопольно низьких цін великими торговельними монополіями.

Загальною закономірністю формування торговельного прибутку за умов капіталістичного способу виробництва є його відповідність середньому (рівновеликому) авансованому промисловому або торговельному капіталу, що досягається через механізм міжгалузевої конкуренції та процесу переливу капіталу між сферами матеріального і нематеріального виробництва та у межах останнього.

В Україні частка торговельного прибутку привласнюється торговельними посередниками внаслідок ввезення дешевих товарів із розвинених країн світу, які нерідко не знаходять там ринку збуту. Такою діяльністю зайняті майже 3 млн осіб, переважно, з вищою освітою. Особливістю формування торговельного прибутку в Україні є й те, що торговельні організації привласнюють його внаслідок непродуманої політики лібералізації цін та ін. Надмірна кількість посередників, зайнятих у сфері торгівлі лише зміною форм вартості, робить їхню працю значною мірою непродуктивною.

Це означає, що продуктивність праці у сфері торгівлі, відповідно, залежить від вимог дії закону пропорційного розвитку, який має свою специфіку стосовно окремих країн та етапів історичного розвитку[2, c. 113-115].

2. Еволюція торговельного капіталу (власності)

Як і будь-яка інша форма капіталу (власності), торговельний капітал зазнає постійних кількісних і певних якісних зрушень (із нагромадженням кількісних змін) у процесі еволюції економічної системи капіталізму.

Еволюція торговельного капіталу відбувається під впливом розвитку продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а в цілому — технологічного способу виробництва), організаційно-економічних, відносин економічної власності та господарського механізму. Більш конкретно ця еволюція здійснюється під впливом дії таких економічних законів, як концентрації виробництва і капіталу в сфері торгівлі, централізації капіталу в цій сфері, закону конкуренції, основного економічного закону та ін. Дія цих законів значно інтенсифікувалась за умов розгортання НТР, посилення інтеграційних процесів та інших чинників.

Внаслідок дії названих законів та чинників у сфері торгівлі відбувається механізація та автоматизація багатьох виробничих процесів, зокрема у цій сфері широко впроваджується комп'ютерна техніка, створюються гігантські супермаркети, оснащені автоматизованою технікою для виконання торговельних операцій. Так, обсяг недержавного основного капіталу в цій сфері у США за 1980—2000 pp. зріс майже втричі. У Великобританії у сферу торгівлі спрямовується понад 10 % капіталовкладень, частка якої у створенні ВВП досягає 15 % (приблизно така ж частка працездатного населення зайнята у цій сфері, що свідчить про продуктивний характер праці).

Проте значні щорічні обсяги інвестицій у сферу торгівлі не супроводжуються відповідним зростанням продуктивності праці, що зумовлене, по-перше, зростанням вартості робочої сили у цій сфері, по-друге, збільшенням кількості обслуговуючого персоналу при впровадженні нової техніки та іншими чинниками. Все це вимагає значних витрат, які можуть здійснювати, передусім, могутні компанії і зумовлює зростаючу диференціацію серед торгових підприємств (у Англії кількість торговельних фірм за 1994—1996 pp. скоротилась на 91 тис), посилює ступінь концентрації торговельного капіталу, призводить до виникнення і розвитку акціонерних компаній у цій сфері. Так, якщо у 1948 р. на долю акціонерних компаній припадало 57 % загального торгового обороту США, то в середині 90-х pp. — понад 90 %, в т. ч. у роздрібній торгівлі, відповідно, 47 % і більше 85 %.

Внаслідок дії закону монополізації капіталістичного виробництва, зокрема під впливом монополізації промислового та банківського капіталу, а також дії закону концентрації виробництва і капіталу у сфері торгівлі процес монополізації поширюється і на цю сферу. Оскільки монополістична власність не повністю, а діалектично заперечує індивідуальну капіталістичну форму власності (що панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму), то у сфері торгівлі поряд із торговельними монополіями існують середні та дрібні за розмірами капіталістичні торговельні фірми, а також значна кількість індивідуальних (у т. ч. сімейних) підприємств, заснованих на власній праці[8, c. 241-243].

Немонополістичні фірми у цій сфері складають переважну більшість (у США, наприклад, близько трьох мільйонів), проте на частку 50 найбільших торговельних компаній припадає понад 40 % обороту роздрібної торгівлі і понад 60 % оптової торгівлі. Так, гігантська торговельна корпорація "Сіріс Робак" має збутову мережу у складі понад 400 великих універмагів, понад 2,5 тис. бюро торгівлі за каталогами і телефонними замовленнями, більше 30 закупівельних управлінь, які закуповують товари у понад 10 тис. промислових корпорацій. Крім того, вона є власником близько 2500 тис. власних підприємств обробної промисловості. В цілому сумарний оборот 50 наймогутніших роздрібних торговельних монополій зріс у США з 13,9 % у 1955 р. до більше 40 % у 1994 p., а їхній чистий прибуток у 1995 р. становив понад 12 млрд дол.

Наявність власних підприємств торговельних монополій (у т. ч. олігополій або колективних монополій) свідчить про зрощування торговельного і промислового капіталу й утворення торговельно-промислових комплексів. Посилюється інтеграція торгівлі і громадського харчування, торгівлі і відпочинку. Формою зрощування двох форм капіталу є контрактні угоди. Про їх поширення свідчить той факт, що за контрактною системою у розвинених країнах світу реалізується понад 80 % загального випуску товарів. До цієї системи на ролі економічно підпорядкованих членів залучаються дрібні та середні капіталістичні торговельні фірми і навіть некапіталістичні торговельні підприємства.

Формою підприємницької діяльності, а водночас інтеграції великого та дрібного бізнесу й підпорядкування останнього першому в даному випадку є франчайзинг (від фр. franchise — привілей), за якої велика компанія надає невеликим орендованим або самостійним приватним підприємствам (як юридичним особам) виключне право реалізації своїх товарів або послуг під власною торговою маркою упродовж певного часу і в обумовленому місці. Так, у США через форму франчайзингу реалізується майже 35 % роздрібного товарообороту. Велика компанія може при цьому надати консультаційні послуги, пільгові кредити, поручитись за мале підприємство при отриманні ним позик, допомагати у підготовці кадрів тощо. Завдяки цьому мале підприємство мінімізує витрати на рекламу, забезпечує гарантовані надходження товарів, отримує фінансову та правову підтримку від великої компанії. Остання розширює сферу збуту своїх товарів та їх обсяги, економить на інвестиціях, зменшує комерційний ризик, внаслідок чого отримує більший прибуток. Водночас за користування торговою маркою і рекламою мале підприємство виплачує певну частку свого доходу залежно від обсягу продажу або величини валового виторгу. Форма франчайзингу набуває поступово транснаціонального характеру[7, c. 145-147].

Важливим напрямком еволюції торговельного капіталу є певне одержавлення його функцій, інтеграція з державою. В основі цих процесів лежить державна контрактна система, існування за обсягом значного гарантованого державного ринку, виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

На вищій стадії розвитку капіталізму у передових країнах світу починає розвиватись (з 30-х pp.) система маркетингу, яка передбачає комплексне вивчення ринку, стимулювання та формування платоспроможного попиту населення і на цій основі здійснює організацію господарської діяльності фірм, починаючи з конструювання продукції і закінчуючи її збутом і післязбутовим обслуговуванням, про що вже йшлося раніше.

Це посилює організованість і планомірність розвитку торговельного капіталу.

Важливою особливістю еволюції відносин власності у торговельній системі України у 90-х pp. XX ст. було значне зниження частки державної власності. Так, якщо у 1990 р. на торговельних державних підприємствах працювало понад 90 % зайнятих, то лише за період 1994— 1999 pp. чисельність працівників державної торгівлі скоротилась з 280 до 70 тис. чоловік. За цей період зайнятість на підприємствах колективної власності скоротилась із 496 до 426 тис. чоловік, а на підприємствах приватної власності зросла з 13 до 38 тис. осіб.

Водночас у сфері торгівлі, як і в інших сферах та галузях народного господарства, існує високий ступінь експлуатації найманої праці. Так, якщо середня погодинна зарплата у Німеччині наприкінці 90-х pp. XX ст. становила близько 25 дол., у Франції — понад 15 дол., у Болгарії — 0,8 дол., у Росії — 0,7 дол., то в Україні у сфері торгівлі — лише 0,25 дол. Крім того, на початок 2000 р. існувала загальна заборгованість із заробітної плати у сумі майже 85 млн дол. США[8, c. 54-55].

3. Шляхи підвищення ефективності використання основного капіталу підприємств в сучасних умовах

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

• коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

• напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого — від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи:

1) збільшення екстенсивного завантаження;

2) підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту[9, c. 154-156].

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15—20% загального його парку, а внутрішньозмінні простої становлять 10—15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7—1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10—-15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4—6% і модернізувати 6— 8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавлення сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску — у хімічній промисловості; обробка металу тиском, точні методи литва — у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20—30%[10, c. 121-123].


Висновки

У процесі зрощування промислового і торговельного капіталу в одних випадках торговельні фірми підпадають під контроль промислових, в інших відбувається зворотній процес. Наприклад, гігантська нафтова корпорація США "Мобіл ойл" контролює могутню торговельну корпорацію "Монтгомері Уорд", а наймогутніша автомобільна корпорація США "Дженерал моторз" створила власну збутову систему з приблизно 20 тис. дилерів, сумарний капітал яких становить близько половини активів корпорації. У цілому за допомогою посередництва своїх збутових відділень і контрактних угод великі промислові корпорації Америки контролюють близько 40 % оптової торгівлі та понад 30 % роздрібної торгівлі.

Важливою рисою розвитку і функціонування торговельного капіталу за сучасних умов є його певне поєднання з банківським капіталом. Воно продиктоване залежністю процесу реалізації продукції від отримання кредитів. Так, у США на ринках сировини і обладнання понад 90 % обсягів реалізації товарів здійснюється за умови попереднього отримання кредитів. У процесі такого поєднання домінуючою силою виступає, зазвичай, банківський капітал.

Певного поширення у розвинених країнах світу набуває кооперативна торгівля, утворення добровільних закупівельних об'єднань малих та середніх підприємств, які за пільговими цінами купують товари у промислових компаній і розподіляють їх серед членів об'єднання.

Ще однією особливістю розвитку торговельного капіталу є його інтернаціоналізація, на основі якої виникають гігантські торговельні транснаціональні корпорації. Так, у США на частку 250 великих експортних компаній (менше 0,5 % усіх корпорацій-експортерів) припадає близько 80 % усього експорту країни, а 50 наймогутніших із них контролюють близько третини всього торгового експорту країни.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич... Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. - 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. - 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2007. - 687 с.

10. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

загрузка...
Top