Економічна діяльність ООН, її рівні. Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР)

Вступ.

1. Економічна діяльність органів ООН. ЕКОСОР.

2. Проблеми функціонування ООН.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Діяльність ООН, що пов’язана із розв’язанням гуманітарних проблем у контексті здійснення миротворчих заходів, до цього часу не висвітлювалася у ґрунтовних наукових дослідженнях у багатоаспектному відношенні.

Значна частина досліджень у гуманітарній сфері була присвячена вивченню взаємозв’язків між гуманітарним, військовим і політичним компонентами миротворчої діяльності. Учені, які розглядали цю проблему, в цілому визнали, що протягом 90-их років відбулася своєрідна мілітаризація міжнародної системи надання надзвичайної допомоги. Разом з тим, наукова полеміка навколо військово-політичного гуманітаризму показує, що існують три діаметрально протилежних підходи щодо визначення місця і ролі гуманітарних програм у загальній системі заходів по підтриманню і приведенню до миру. Більшість учених (Х.Слім, А.Пенроуз, С.Торнберрі, М.Роуз, Л.Мінеар, Дж.Стрімлоу, А.Степанова, М.Неліп, О.Мережко) вважають, що гуманітарна діяльність є невід’ємною складовою миротворчих операцій. Інші науковці (Дж.Лоесчер, Т.Сміт) притримуються тієї позиції, що, хоча особливості сучасних криз зумовили інтегрування гуманітарних заходів у мандати миротворчих операцій ООН, такі заходи завжди залишаються виокремленими від загального політичного контексту. Прибічники обох підходів, як правило, погоджуються з тим, що ООН, попри далеко не однозначні результати військово-гуманітарного втручання, вдалося сприяти розблокуванню криз.


1. Економічна діяльність органів ООН.ЕКОСОР

Робота, яка проводиться ООН протягом року, засновується головним чином на рішеннях Генеральної Асамблеї, тобто волі більшості членів, яка виражається у резолюціях, які приймає Генеральна Асамблея. Ця робота здійснюється:

1) комітетами та іншими органами, створеними асамблеєю для вивчення конкретних питань;

2) на міжнародних конференціях;

3) Секретаріатом ООН – Генеральним секретарем та його персоналом, який складається з міжнародних громадських службовців.

Рада Безпеки, згідно Статутом, несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Рада складається з 11 членів: 5 постійних – Китай, СРСР, США, Англія, Франція і 6 вибраних Генеральною Асамблеєю на 2 роки. Всі члени ООН погоджуються підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх.

Функції та повноваження Ради Безпеки:

1) підтримка міжнародного миру та безпеки;

2) розслідування суперечок, які можуть привести до конфліктів;

3) надання рекомендацій, щодо методів врегулювання таких суперечок;

4) розробка планів для створення системи регулювання озброєння

5) закликати держав-членів організацій до застосування економічних санкцій та інших мір для попереднього або попередження або припинення агресій;

6) застосування військових дій проти агресора;

7) робити рекомендації відносно прийому нових членів;

8) робити рекомендації Генеральній Асамблеї відносно призначення Генерального секретаря.

Економічна і Соціальна Ради були створені Статутом в якості головного органу по координації економічної і соціальної діяльності ООН і спеціалізованих закладів та інститутів. Рішення Економічної і Соціальної рад приймаються простою більшістю голосів.

Економічна і соціальна ради наділені такими функціями та повноваженнями:

1) є центральним форумом для обговорення економічних і соціальних проблем глобального характеру;

2) здійснює дослідження, робить рекомендації у справах економіки, соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров’я;

3) слідкує за дотриманням прав людини.

Протягом року робота Ради проводиться в її допоміжних органах – комісіях і комітетах, які регулярно збираються і подають доповіді Раді. Головні з них – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, або ФАО, Європейська організація континентального транспорту, Міжнародна організація торгівлі, чи ІТО, Міжнародна організація у справах біженців, або ІРО, ООН з питань освіти, науки і культури, чи ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці[4, c. 211-213].

При створенні міжнародної системи освіти опіки Статутом була затверджена Рада з Опіки, в якості одного з головних органів ООН, і на неї була покладене завдання по нагляду за управлінням підконтрольними територіями, які були включені у систему опіки. Рада діє під егідою Генеральної Асамблеї, або у випадку стратегічного розвитку – під егідою Ради Безпеки. Рішення в Раді приймаються простою більшістю. Рада з Опіки вивчає і розглядає звіти урядів з політичного, економічного і соціального прогресу кожної з країн учасниць.

Міжнародний суд є головним судовим органом ООН. До юрисдикції Суду входять всі питання, які передається йому державами і всі питання передбачені Статутом ООН. При прийнятті рішень, суд спирається на такі джерела права:

1) міжнародні конвенції, визнані конфліктуючими державами;

2) міжнародний звичай як доказ всезагальної практики визнані в якості правової норми;

3) загальні принципи права, визнані націями;

4) судові рішення і документи найбільш кваліфікованих спеціалістів.

Міжнародний суд складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки, і які голосують незалежно один від одного. До складу суду не може бути включено двох представників однієї держави. Судді обираються на 9-річний термін і можуть бути переобрані. Місцезнаходження суду – Гаага (Нідерланди).

Секретаріат обслуговує всі органи ООН, виконує програми і втілює в життя політику, прийняту ними. На чолі Секретаріату стоїть Генеральний секретар, який призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Секретаріат, нараховує близько 25 тис. чоловік з більш ніж 150 країн, виконує поточну роботу ООН. Робота Секретаріату включає:

1) керівництво операціями по підтримці миру;

2) організація міжнародних конференцій;

3) складання оглядів світових економічних і соціальних тенденцій і проблем;

4) підготовка досліджень з таких питань, як права людини, роззброєння та розвиток;

5) наділення засобів масової інформації свідченнями про ООН.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН. Важливість цього органу засвідчує той факт, що на нього припадає майже 70 % всіх бюджетних ресурсів, а також персоналу ООН. У 1965 р. кількість членів Економічної і Соціальної Ради було збільшено з 18 до 27 і в 1973 р. — до 54 членів (друга і четверта поправки до Статуту). По регіонах представництво розподіляється так: 14 місць — квота Африки, 10 — Латинської Америки, 11 — Азії, 13 — Західної Європи й інших країн і 6 — країн Східної Європи. Членів ЕКОСОР обирають строком на три роки, щорічно по 18 членів. Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів[10, c. 98-99].

ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві. Як один із шести головних органів ООН Економічна і Соціальна Рада має такі функції і повноваження:

  • обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;
  • проводить дослідження, складає доповіді, розробляє рекомендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;
  • заохочує держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх;
  • скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції;
  • веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН;
  • погоджує діяльність спеціалізованих установ через консультації з ними і надання рекомендацій;
  • надає послуги і допомогу (за ухвалою Генеральної Асамблеї) членам ООН, а також спеціалізованим установам на прохання останніх;
  • консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її компетенції.

Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і подають доповіді і звіти.

Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів. Крім того, сімнадцять спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами про співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через координуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, які мають широку компетенцію і працюють у співробітництві з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну правоспроможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність[8, c. 79-82].


2. Проблеми функціонування ООН

Однією з найскладніших проблем функціонування системи ООН є координація дій її установ. Бюджетна незалежність і конституційна автономія СУ перешкоджають проведенню узгодженої політики, обумовлюють дублювання, розпорошення і без того обмежених фінансових ресурсів.

Немає підстав твердити, що міжнародне співтовариство не приділяло належної уваги проблемі координації. На різних етапах в ООН було створено ряд органів з метою забезпечити узгоджені дії в цій сфері. Фактично існує і функціонує досить розгалужений механізм координації.

Генеральна Асамблея утворила: Дорадчий Комітет з адміністративних і бюджетних питань (ACABQ); Надзвичайний Комітет експертів з вивчення фінансів ООН та її спеціалізованих установ; Об'єднаний інспекційний підрозділ.

Економічна і Соціальна Рада створила: Комітет з координації, Комітет планування розвитку, Керівну Раду Програми розвитку ООН (ПРООН), Дорадчий Комітет з питань застосування науки і технології.

Головну роль у механізмі координації відіграє Адміністративний Комітет з питань координації (АСС), очолюваний Генеральним Секретарем ООН. До складу Комітету входять керівники СУ, Директор ГАТТ, Генеральний Секретар Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Адміністратор Програми розвитку ООН, Директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інші керівні особи системи ООН.

Мета Комітету полягає в забезпеченні необхідних заходів під керівництвом Генерального Секретаря ООН для повнішого й ефективнішого втілення в життя угод, укладених між ООН і спеціалізованими установами. Засідання Комітету відбуваються строго конфіденційно, хоча Комітет і інформує Економічну і Соціальну Раду про свою діяльність.

Високий рівень членів Комітету надавав авторитету цьому органу, але водночас спричинював певні негативні наслідки. Через свою перевантаженість керівники СУ не могли збиратися частіше, ніж 2-3 рази на рік, що не дало змоги Комітету перетворитись в ефективний, оперативний інструмент координації. Як свідчить досвід, кожний керівник СУ прагне відстоювати лише свої відомчі інтереси, а Комітет у цілому більше віддзеркалює погляди спеціалізованих установ, ніж 00Н.

Є органи координації і на рівні спеціалізованих установ Кожна СУ має департамент по координації дій з іншими спеціалізованими установами, органами ООН та регіональним організаціями. Фактична їх роль полягає в тому, що вони лише повідомляють інші організації про свою діяльність. Зрозуміло, що обмін інформацією не забезпечує конче потрібний поділ праці з метою економії ресурсів у розв'язанні проблем. Обмін інформацією не перешкоджає конкуренції між СУ за лідерство в здійсненні нових програм, одержання коштів.

Поряд із створенням адміністративного механізму органів з координації діяльності СУ застосовуються й інші методи, спрямовані на поділ праці і погодження діяльності всіх елементів системи ООН. Один з них — прийняття широких і довгострокових планів економічного й соціального розвитку, у виконанні яких повинні брати участь усі підрозділи системи ООН. Першорядну роль у цьому плані покликані були відігравати Декади розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Перше десятиріччя охоплювало 1961-1970 рр., друге — 1971-1980 рр., третє — 1981-1990 рр., а четверте почалося 1991 р. Ці десятирічні програми спрямовані на зосередження міжнародних дій на конкретних програмах допомоги країнам, що розвиваються. Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада наголошували на необхідності єдиного підходу до економічного й соціального планування з метою сприяння збалансованому розвитку. Проте, незважаючи на певний прогрес у деяких напрямах, ключові завдання Декад не були виконані. Не вдалося також подолати існуючі проблеми координації й кооперації діяльності СУ.

Іншим методом координування є доручення окремим органам і організаціям контролювати і сприяти координації діяльності в певній галузі. Так, ЮНКТАД — одному з органів Генеральної Асамблеї — було доручено сприяти координації діяльності інших органів системи ООН у сфері міжнародної торгівлі.

ЮНІДО координує всю діяльність системи ООН у сфері індустріального розвитку. Проте вжиті різноманітні заходи не привели до встановлення ефективної системи координації діяльності СУ. Слабка координація зумовлюється рядом факторів.

Треба, насамперед, враховувати автономію і незалежність СУ. До того ж члени СУ — як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, — не спромоглися виробити спільну політику стосовно діяльності організацій. Розвинуті країни прагнуть скорочувати зростання бюджетів СУ, а країни, що розвиваються, навпаки, намагаються збільшити ці бюджети. Роль ООН як головного координатора виявилася недостатньо впливовою, а система спеціалізованих установ продемонструвала несприйнятливість до будь-яких спроб реформи зверху з метою забезпечення централізованого керівництва й ефективної координації дій[1, c. 177-179].

Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням СУ і всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріоритетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясування їх позитивних рис і недоліків.

Ефективність функціонування кожної міжнародної організації значною мірою залежить від компетентності і професіоналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналізму кандидатів і принципу справедливого представництва різних країн і континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміцнення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому.

Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеціалізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають виробленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації — в терпеливому пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтересів усіх членів організації[6, c. 169-170].


Висновки

ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру й міжнародної безпеки й розвитку співробітництва між державами, дозволу глобальних проблем, сприяння соціальному прогресу, підвищення рівня життя й захисти прав людини, до складу якої входять 189 держав миру

Більшість із нас чули про діяльність Організації Об'єднаних Націй, пов'язаної з підтримкою миру або наданням гуманітарної допомоги. Однак далеко не завжди й не настільки добре відомо про багатьох інших аспектах її діяльності, які впливають на наше життя.

Організація Об'єднаних Націй є центром рішення проблем, з якими зіштовхується все людство. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями більше 30 пов'язаних з нею організацій, які представляють систему Організації Об'єднаних Націй. День у день Організація Об'єднаних Націй і інші організації її системи ведуть роботу зі сприяння дотриманню прав людини, охороні навколишнього середовища, боротьбі із хворобами й скороченню масштабів убогості. Установи Організації Об'єднаних Націй розробляють норми й правила безпечного й ефективного повітряного сполучення й сприяють удосконалюванню телекомунікацій і захисту інтересів споживачів. Організація Об'єднаних Націй є ініціатором міжнародних кампаній по боротьбі з оборотом наркотиків і тероризмом. Діючи у всіх регіонах миру, Організація Об'єднаних Націй і її установи надають допомога біженцям, здійснюють програми розмінування, допомагають збільшити обсяг виробництва продовольства й зіграють провідну роль у боротьбі зі СНІДом.

У вересні 2000 року члени Організації Об'єднаних Націй, включаючи 147 глав держав або урядів, зібралися в Нью-Йорк, щоб виробити міжнародний порядок денної на початковий період нового століття. За підсумками їхньої зустрічі була прийнята Декларація тисячоріччя, у якій викладені цілі, що піддаються кількісній оцінці, яких необхідно досягти в сімох ключових областях: мир, безпека й роззброювання; розвиток і викорінювання вбогості; охорона нашого загального навколишнього середовища; права людини, демократія й благе керування; захист чутливих; задоволення особливих потреб Африки; зміцнення Організації Об'єднаних Націй.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top