Аналіз рівня стабільності політичної системи сучасної України

Вступ.

1. Суть і основні засоби досягнення політичної стабільності в Україні.

2. Основи стабільності політичного режиму в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сучасне українське суспільство переживає і активно обговорює такі проблеми, як стабільність і конфлікт, консенсус та компроміс, що посідають провідне місце у політичному, економічному і соціальному житті. З того часу, як Україна стала на шлях формування нових політичних і економічних відносин, вона намагається заявити світові про себе як про гідного й перспективного партнера. Країна з потужним інтелектуальним потенціалом, природними і трудовими ресурсами, вигідним геополітичним розташуванням активно шукає важелі для ефективного розвитку свого суспільства. І тому не дивно, що особлива зацікавленість спрямована на вивчення основних теоретичних і методологічних засад політичної стабільності та шляхів її досягнення в Україні.

Політична стабільність виступає суб’єктивним явищем і для її застосування повинна бути ефективна база функціонування політичної системи. Адже саме стабільність і є цінністю для політичної системи, даючи відповідну реакцію на вимоги та виклики, як ззовні так і зсередини. Стабільність стає абстрактною, коли немає механізмів і засобів її реалізації.

Український соціум прийнято вважати відносно стабільним зі стійкою системою політичних відносин, але існує реальність виникнення нестабільності, що зберігається в різних сферах суспільного розвитку: економічного життя, релігійних спільнот, партійної ідеології, національних меншин, старої і нової політичної еліти.

Поряд з політичними чинниками формування стабільності в Україні, вагому роль відіграє економічна стабільність, яка тісно пов’язана із правовою базою, що законодавчими актами та правовими нормами дає можливість розвитку економічного сектору України.


1. Суть і основні засоби досягнення політичної стабільності в Україні

Важливим чинником стабільності є соціально-культурний стан суспільства. Адже відомо, що політична стабільність має аксіологічну цінність і вимірюється засобами дієздатності політичної системи такими, як консенсус і компроміс у прийнятті важливих рішень. Важливим принципом розвитку демократичного українського суспільства виступає також толерантність, як один із атрибутів політичної культури та загальна європейська цінність. Реалізація цих засобів та принципу толерантності покликана сприяти консолідації українського суспільства та досягненню політичної стабільності.

Усе це пояснює і визначає підвищений інтерес до всього, що пов’язане з політичною стабільністю України: структура і зміст системи, характеристика спектра реальних і потенційних конфліктів, напруженості та насильства, можливість країни протидіяти цим конфліктам, і, нарешті, доцільні оперативні і перспективні, відповідні профілактичні заходи з боку України з метою забезпечення своєї стабільності в даний час і найближчому майбутньому.

Потреба об’єктивного аналізу і оцінки реальних та потенційних заходів уряду України, покликаних звести до мінімуму можливі негативні наслідки і підвищити ефективність її реальної політичної стабільності, зумовлює значну зацікавленість даною проблемою[4, c. 156].


2. Основи стабільності політичного режиму в Україні

Становлення відкритого суспільства, демонтаж комуністичного режиму та проведення демократичної модернізації потребують адекватних змін в організації всього суспільного цілого, зокрема в політичній сфері. Причому йдеться про багатопланові, глибинні перетворення, що торкаються основних сторін функціонування політичного режиму в Україні. Завдання його посттоталітарної трансформації ускладнюються кризовими умовами перехідного періоду, тому особливого значення набуває проблема стабільності політичного режиму. По-перше, найшвидше і найменш болюче проведення демократичної модернізації передбачає прийняття в суспільстві та до керівництва політичними процесами нової стратегії стабільності, що відповідає переходу від тотального до конкурентного типу суспільної взаємодії. По-друге, відмова від абсолютизації конфліктності соціальної сфери, полярної несумісності інтересів суспільних груп, що викликано звертанням до ліберального сприймання стабільності, неминуче призводить до необхідності утвердження консенсусної стратегії стабільності, зорієнтованої на формування суспільного синтезу. По-третє, перехід від методів псевдосинтезу комуністичного типу до методів соціально-ліберального синтезу вимагає використання відповідних складових, що сприяли б консолідації українського суспільства. По-четверте, успіх демократичних перетворень в Україні залежить від створення умов для поступової та послідовної реалізації факторів стабільності демократичного політичного режиму. По-п’яте, дисфункції в сфері політичного режиму в Україні, послаблення або ж відсутність факторів стабільності актуалізують пошуки шляхів подолання того становища, що склалося[2, c. 18].

Основою консолідації в політичній сфері має виступити ідеологія центризму та відповідний їй соціально-ліберальний синтез. В ньому може бути стрижень для формування механізмів утворення великих коаліцій та, послідовно, стабілізації законотворчого процесу.

У зв’язку з цим необхідним є формування нової політичної еліти, завдання якої – розробка і запровадження національної ідеї. Перспективною базою останньої повинен виступати синтез цінностей соціального та ліберального порядку. В цьому полягає важливий зміст процесу новітнього державотворення в Україні, без якого не можливе ні спасіння нації, ні розбудова молодої держави.

Для України потрібна насамперед політика взаємодії, а не петрограндизму. Сучасна практика свідчить про руйнівні наслідки використання політичного контролю елітою для пристосування реформ до свого власного становища та інтересів. Стати на заваді цьому може лише формування громадянського суспільства. Наявна можливість його постійно впливати на тих, хто здійснює функції політичної влади.

Факторами стабільності, які також мають за основу прагнення до консенсусу, є: становлення політичної культури громадянського типу, переборення слабкості політичної волі всіх суб’єктів соціальної дії, баланс інтересів основних соціальних груп, рівновага між автономним простором особистості і громадським цілим; усвідомлення особистістю власної відповідальності за свою долю; а завдання держави – гарантувати цивілізований соціальний простір для реалізації особистістю своїх творчих сил; поступове формування середнього прошарку, підвищення його впливовості; в економічній сфері: становлення політики соціального застосування принципів економіки споживання, партнерства та підтримка її державою, формування умов, за яких всі соціальні групи отримали б можливість досягти своїх цілей завдяки режимові[1, c. 55-56].

Щодо політико-інституціональної сфери – необхідне утвердження механізмів політичних і правових гарантій від авторитарних, неототалітарних, охлократичних проявів. Це становлення розвиненої рольової структури і подолання кризи взаємодії; використання методу утворення широких коаліцій; структурація партійної системи в напрямку поміркованого плюралізму; подолання надмірної актуалізації питання про створення відносно сталої більшості в законодавчому органі країни. Порозуміння повинно стати цінністю суспільства і, що надто важливо, – еліти. Від її творчого потенціалу багато в чому залежить розробка новітньої національної ідеї в Україні, становлення впливової ідеології центризму[5, c. 3].

Висновки

Політична стабільність визначається не тільки сукупністю зв’язків між різними політичними суб’єктами, які здатні цілісно і конструктивно співпрацювати між собою, але й володіє можливістю збалансовувати конфліктну ситуацію в соціумі, а також містить у політичній системі механізми, які здатні коригувати досягнення цілісності елементів самої системи та виступати їх гарантом. Політична стабільність призводить до рівноваги стримувань і противаг, що дає можливість уникненню військових сутичок, збройних повстань, насильства.

Політична стабільність – одна із найважливіших категорій у політиці. Особливо ця проблема гостра і важлива для країн перехідного періоду, українського суспільства зокрема. На даному етапі розвитку українського суспільства політична стабільність набуває особливого значення і статусу у прийнятті політичних рішень, оскільки стабільність виступає ключовою цінністю у демократичних суспільствах.

На нашу думку, політичні реалії сучасної України та сучасні українські лідери такі, що змушують констатувати, що модернізація – не оптимальний в даний момент метод оновлення суспільства, оскільки вимагає існування дієвого суб’єкту модернізації. На цю роль не може претендувати в Україні ні політик, ні політичний інститут, ні соціальний прошарок.


Список використаної літератури

1. Кіндратець О. Політичні зміни і політична стабільність //Політичний менеджмент. - 2005. - № 2. - C. 55-67.

2. Кукшерець В. Політичне просвітництво як основа стабільності //Урядовий кур'єр. - 2007. - 6 грудня. - C. 18

3. Поменцева О.П. Толерантність як умова стабільності політичної системи //Віче. - 2007. - № 18. - C. 11-13.

4. Резнік О. Інституціональні чинники стабільності слабоінтегрованого українського суспільства //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2005. - № 1. - C. 155-167

5. Україні найбільше потрібна політична стабільність: З промови Президента України Віктора Ющенка на відкритті IV Всесвітнього форуму українців 18 серпня 2006 року //Урядовий кур'єр. - 2006. - 22 серпня. - C. 3

загрузка...
Top