Аналіз і моделювання політичного ризику

Вступ.

1. Поняття та оцінка політичного ризику.

2. Класифікація політичних ризиків.

3. Оцінювання політичних ризиків.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Різноманітні негативні впливи з боку держави, імовірність змін курсу уряду щодо розвитку національної економіки, вибір його пріоритетних напрямів тощо генерують дію політичного ризику.

Політичний ризик — дія на суб'єкти ринкових і соціальних відносин, чинників, зумовлених особливостями державного устрою, нестабільністю діяльності державних органів влади, здійсненням керівництвом неефективної економічної політики, етнічними і регіональними проблемами, поляризацією інтересів соціальних груп тощо. Політичні ризики є системними (об'єктивними), тобто суб'єкти господарювання не можуть безпосередньо впливати на їх величину, але підприємства повинні зважати на них у своїй діяльності. Основними причинами виникнення політичного ризику є: військові дії, локальні конфлікти, революції; загострення внутріполітичної ситуації в країні внаслідок проведення глобальних політичних заходів (референдумів, виборів); зміни в політичному курсі держави щодо суб'єктів підприємницької діяльності (націоналізація, конфіскація майна, що належить зарубіжним фірмам, тощо); заборона або обмеження зовнішньоекономічних операцій внаслідок зміни геополітичної ситуації в світі чи регіоні (передусім політичного характеру).

Політичний ризик є більшим у країнах, що перебувають на стадії глибоких інстуціональних перетворень, в яких економічна, соціальна і політична ситуація нестабільні, а ринкові інструменти ще повністю не сформувались, відсутні традиції і культура підприємництва. Цей вид ризику залежить від розвитку геополітичної ситуації, стану політичної системи та системи державного управління, їх відповідності (невідповідності) геополітичній та соціально-економічній ситуації країни, діяльності держави. Політичні ризики спекулятивні за своєю природою, можуть створювати шанс при позитивній реалізації або завдавати шкоди при негативній.


1. Поняття та оцінка політичного ризику

Вплив політичного ризику на результати діяльності підприємницької фірми може бути дуже значним. Тому для аналізу і оцінки політичного ризику створена світова мережа спеціалізованих комерційних і некомерційних аналітичних центрів. У країнах з розвинутою ринковою економікою діють авторитетні консультаційні фірми, готові надати замовнику варіанти оцінки ступеня політичного ризику в будь-якій країні. При цьому в політичних ризиках відображається напруженість внутрішньої обстановки у країні, за їх рівнем визначається рейтинг країн.

Оцінити політичний ризик, спричинений діями окремих державних діячів чи урядів, намагалися ще в XIX ст. Відомий банкір Ротшильд у такий спосіб організував систему інформації про політичні події, що одержував повідомлення про них на кілька днів раніше, чим уряд. Поняття «політичний ризик» поширилося в американських бізнесових колах у 1959 р. після приходу до влади на Кубі Ф. Кастро.

Особливостями політичного ризику для підприємців країн з донедавна закритою нестабільною економікою (зокрема, України) є його закордонне походження; недостатня поінформованість суб'єктів підприємницької діяльності; незручності і складності спілкування з постійно змінюваними урядами (кожний з яких може бути джерелом нестабільності); нестабільність ведення бізнесу; відмінності в національній діловій культурі та моралі тощо.

Отже, терміном «політичний ризик» у сучасній економічній діяльності позначають широке коло понять: від прогнозування політичної стабільності до оцінювання всіх некомерційних ризиків, які пов'язані з діяльністю в різних соціально-економічних середовищах.

Політична стабільність — динамічний стан відносин всередині країни та зовнішньоекономічних відносин, що дає змогу соціально-політичній системі зберігати основні якісні характеристики, напрями і тенденції розвитку.

Важливою умовою політичної стабільності є передбачуваність політики, а критерієм внутріполітичної стабільності — ступінь взаємопов'язаності інтересів різних соціальних груп суспільства, держави, окремих громадян. Виокремлюють три рівні внутріполітичної стабільності:

1) стабільність влади — відносна тривалість існування уряду, незмінність його основного складу;

2) стабільність політичного режиму — збереження існуючої політичної і соціальної системи, еволюційний характер політичної ситуації, відсутність політичного насилля;

3) стабільність суспільства — збереження територіальної цілісності держави, забезпечення особистої безпеки і добробуту громадян, поліпшення стану навколишнього середовища, підтримання демографічного балансу.

У вузькому значенні політичний ризик трактують як імовірність фінансових втрат для підприємства через вплив нестабільних політичних факторів в країні розміщення інвестицій. Ризики експорту, імпорту, закордонних інвестицій, націоналізація та приватизація, підвищення податків та податкові пільги, підтримка підприємництва, корупція, контроль за банками, якістю продукції, фальсифікацією товару, митні збори тощо є складовими ризиків політичного характеру.

Політичний ризик для конкретного підприємства значною мірою залежить від його стратегії і тактики. Одна і та сама політична подія чи дія уряду можуть бути несуттєвими чи, навпаки, катастрофічними. Політичні ризики власної країни можуть стати конкурентними перевагами її підприємців, тому що захищають їх від іноземних конкурентів.

Цей вид ризику може бути реалізований внаслідок зміни уже діючих правил і норм податкової та митної політики, політики цін тощо. Окремими джерелами політичного ризику в перехідні періоди від одної соціальної структури суспільства до іншої (вищий вищий, нижчий вищий, вищий середній, нижчий середній, вищий нижчий, нижчий нижчий класи) можуть бути: брак досвіду регулювання соціальних відносин на основі нової правової бази на фоні процесів переділу власності; посилення впливу змін в міжнародному поділі праці, геополітичних, зовнішньополітичних процесах.

Держава перехідного періоду, її політична підсистема повинні підтримувати процеси розвитку виробництва, маркетингу, менеджменту. Необхідна її адекватна реакція на ймовірні можливості та загрози.

Втрати від політичного ризику можуть виникати внаслідок:

— неможливості здійснення господарської діяльності з причин революцій, озброєних конфліктів, акцій протесту, конфіскації товарів, введення ембарго, відмови новими власниками або новою адміністрацією виконувати взяті попередниками зобов'язання;

— несприятливих для соціально-економічного розвитку країни, роботи підприємств, життєдіяльності населення змін податкового законодавства, організації податкової системи, системи податкового обліку;

— введення відстрочки (мораторію) на зовнішні платежі на конкретний термін, заборони або обмеження конверсії національної валюти у валюту платежу, що призводять до втрат в імпортно-експортних операціях тощо.

2. Класифікація політичних ризиків

За факторами виникнення можна виокремити такі групи політичного ризику:

а) ризики націоналізації (експропріація або примусовий викуп владою майна підприємства, обмеження доступу інвесторів до управління активами);

б) ризики трансферту, пов'язані з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти (переведення національної валюти в іноземну: підприємство працює рентабельно, отримуючи прибуток в національній валюті, але не може перевести її у валюту інвестора для того, щоб розрахуватися за зобов'язаннями тощо);

в) ризик розриву контракту внаслідок дій владних структур країни, де знаходиться фірма-контрагент (можливість виникнення ситуації, коли контракт розривається з незалежних від партнера причин, наприклад у зв'язку із змінами національного законодавства. При цьому неможливо використати ні передбачені в угоді штрафні санкції, ні арбітраж);

г) ризик військових дій та цивільних безпорядків (джерелом виникнення можуть бути політичні події, регіональні і етнічні конфлікти, економічна ситуація та ін.).

Політичні ризики за сферою дії умовно поділяють на:

— ризики країни (нестабільність внутріполітичної обстановки, що впливає на результати діяльності підприємств);

— регіональні ризики (нестабільність політичної ситуації в певному регіоні, зокрема при втручанні в підприємницьку діяльність регіональних органів управління);

— міжнародні ризики (пов'язані із політичною нестабільністю між різними країнами або окремими регіонами). Іноді цей вид ризику штучно створюється розвинутими країнами у власних інтересах.

Деякі дослідники виділяють макро- і мікроризик залежно від рівня економічних суб'єктів, на яких він поширюється. Макроризик асоціюють з імовірністю несприятливих політичних обставин, які позначаються на всіх іноземних суб'єктах в країні розміщення. До мікроризиків відносять ризики, які діють на галузь, фірму або окремий проект.

Класифікують політичні ризики на основі окремих подій, ініційованих діями правлячої структури при реалізації певної державної політики, або неконтрольованими силами. Американський політичний діяч Джон-Фіцджеральд Кеннеді (1917—1963) запропонував поділ політичного ризику на екстремальний (будь-які події, джерело яких знаходиться поза легітимними структурами країни: тероризм, саботаж, військовий переворот, революція) та легально-владний (продукт політичного процесу, наприклад демократичні вибори, які приводять до нової влади і змін в законодавстві, що стосуються функціонування підприємств, умов праці, грошової політики, тощо).

Дж.-Ф. Кеннеді розмежовує чотири основні типи політичних систем: авторитарно-традиційна (монархія або військова диктатура), авторитарно-мобілізаційна (тоталітаризм), ліберально-демократична (парламентська або президентська), нова незалежна (колишні колонії).

Найстабільнішими він вважає другу і третю системи, відносно стабільною — першу, найменш стабільною — четверту. Дуже нестабільною вважають політичну систему, за якої військові сили мають змогу і бажання змінити уряд.

Якщо у недавньому минулому країни були громадянські війни, революції, військові перевороти, що позначаються як «остання внутрішня війна», це вважається прецедентом для можливого виникнення майбутніх конфліктів.

Легітимність правлячої еліти означає дотримання більшістю населення урядових розпоряджень. Протилежні тенденції, а також високий рівень державного насильства над громадянами (репресії) посилюють імовірність політичної нестабільності. Прогресивні програми земельних реформ розглядаються як необхідні передумови планомірного переходу від переважно аграрного до індустріального суспільства тощо.

Деякі науковці вважають, що така класифікація не є вичерпною, оскільки лише констатує політичний ризик. На їх думку, основної уваги заслуговує динаміка політичної події, через яку виникає сама дія, оскільки так можна точніше спрогнозувати природу конфронтації або зрозуміти дії політичних сил.


3. Оцінювання політичних ризиків

Міжнародний бізнес, від ефективності рішень якого залежить прибуток, давно акцентує увагу на необхідності чітких кількісних оцінок.

До кінця 70-х років XX ст. більшість міжнародних фірм обмежували свій аналіз політичного ризику і клімату країн місцевими оцінками. Аналіз проводився з точки зору здійснення нових інвестицій. Якщо очікувався надто високий політичний ризик, інвестиції або не розміщувалися, або до вартості проекту додавалася «премія за ризик» для врахування високої імовірності втрат.

Такий аналіз здійснювався за допомогою методів «старих знайомств» і «великих подорожей». Перший метод передбачає складання фахівцями, які ознайомлені з країною і підтримують контакти з впливовими та поінформованими особами, традиційних звітів. Недоліком методу є те, що до аналізу не долучаються аналітики і політологи. Метод «великих подорожей» означає відвідування групою експертів досліджуваної країни і налагодження там контактів з місцевими лідерами, урядовими чиновниками і бізнесменами. Недоліком його є імовірність отримання надто оптимістичного прогнозу, прикрашання реальних фактів.

У 1980 р. спеціалісти світового банку розробили кількісну методику оцінки політичного ризику країни (табл. 1), основою якої є комплекс критеріїв: політичне та економічне середовище (А); місцеві економічні умови (В); зовнішньоекономічні зв'язки (поділені на субіндекси С і Д).

Експертам пропонують визначити рейтинг ризику за бальною оцінкою по кожному критерію, а потім обчислюють показник, який ранжуе країну у списку інших (сумарний мінімальний рейтинг ризику за цією методикою — 75 балів, максимальний — 300 балів).

Про важливість врахування впливу політичного ризику на економічну діяльність свідчить те, що для його аналізу і оцінювання створено світову мережу спеціалізованих аналітичних центрів як комерційного, так і некомерційного характеру. У розвинутих країнах їх нараховується понад 500, більшість центрів знаходиться у США. Найвідоміши-ми некомерційними центрами, що вивчають теорію політичного ризику, є Центр стратегічних та міжнародних досліджень в Джорджтаунському університеті, Дослідний центр міжнародних змін при Колумбійському університеті (Нью-Йорк).

Деякі ділові журнали («Euromoney», «Economist», «Fortune») регулярно публікують рейтинги майже всіх країн, в яких оцінюють поточні політичні ризики ведення бізнесу. Існують комп'ютерні програми для оцінювання ризиків макросередовища. Наприклад, компанія «American Can» з середини 80-х років XX ст. використовує програму PRISM (Primary Risk Investment Screening Matrix), яка опрацьовує інформацію експертів всього світу за 200 параметрами та зводить їх до індексу економічної сприятливості та індексу стабільності.

Поширюється також методика «симптомів раннього оповіщення щодо проблем політичного характеру», в якій використовують ознаки можливих політичних загроз, зокрема зростання насильства та безпорядків, тиск на іноземні компанії з метою найму місцевої робочої сили, посилення імпортно-експортних обмежень тощо.

Для дослідження внутріполітичної нестабільності за-стосовують економетричне моделювання, основою якого є рівняння множинної регресії. Побудована модель відображає політичну нестабільність як певне явище політичного життя визначеної країни, що характеризується широким застосуванням насильства проти уряду у вигляді змов, державних переворотів, громадянських війн, міжнаціональних конфліктів тощо. При цьому розрізняють нестабільність у правлячій верхівці, пов'язану з боротьбою за владу, і соціальну нестабільність, що виникає внаслідок активної діяльності опозиційних соціально-політичних сил.

У класифікації, запропонованій відомими фахівцями світового банку Августо де ла Торре і Д. Некаром, виокремлено внутрішні і зовнішні джерела політичних і економічних факторів ризику (табл. 2.4). Такий поділ умовний, оскільки фактори з різних груп можуть впливати один на одного. Аналіз внутрішніх економічних факторів дає змогу зробити загальну характеристику економічного розвитку країни і визначити найуразливіші області. Недоліком оцінювання внутрішніх соціально-політичних факторів є суб'єктивність. Зовнішні економічні фактори диференціюють рівень впливу зовнішніх обмежень на внутрішню економічну політику: висока залежність і значний розмір зов-нішньої заборгованості посилюють ризик втручання уряду в інвестиційну діяльність. За певних умов зовнішня політична обстановка може зіграти роль каталізатора політичної нестабільності в країні.

Усі розглянуті моделі мають певні переваги і недоліки (в експертних системах не завжди чітко простежуються причинні відносини; економетричні моделі занадто складно забезпечувати поточними джерелами даних про більшість незалежних змінних, необхідних для аналізу; вбудовані моделі можуть бути дорогими, вимагати багато часу на розрахунки і географічно обмеженими). Тому оптимальним є поєднання кращих властивостей кожного з методів, що дає змогу вимірювати ризики й інтерпретувати їх з огляду на завдання оцінки.

Отже, аналіз політичного ризику має певні особливості:

— політична традиція, недосконалість демократичних інститутів і переломний момент історичного розвитку зу-мовлюють значну роль особистісного фактора, який необхідно проаналізувати при оцінюванні політичного ризику;

— істотним фактором невизначеності є наявність безлічі різнотипних політико-територіальних утворень, що мають різний економічний потенціал, неоднорідний національний склад й історичні, політичні, культурні та релігійні традиції. Регіональні конфлікти прямо впливають на загальну політичну обстановку і опосередковано на ситуацію в інших регіонах, оскільки розв'язання регіональних проблем вимагає додаткових субсидій, що призводить до зростання дефіциту загальнодержавного бюджету, змін у податковому законодавстві, скорочення соціальних витрат (а отже, зростання соціальної напруженості), збільшення розміру державного боргу, коливання відсоткових ставок і валютного курсу, тобто погіршення політичного й інвестиційного клімату в країні. Для адекватного аналізу політичного ризику необхідне проведення докладних досліджень окремих регіонів (або груп регіонів), включення регіональних індикаторів у загальну схему оцінки ризику країни.

Для забезпечення державного управління її політична система повинні відповідати певним вимогам:

а) наявність стійких і здатних до конституційного розвитку політичної та економічної системи;

б) цілеспрямоване формування середнього і малого бізнесу з рівнем доходів, який дасть змогу задовольняти не лише фізіологічні потреби громадян, а й потреби у безпеці, повазі та самовираженні;

в) підтримка чесної конкуренції та реальної відповідальності як за державні управлінські рішення, так і діяльність на ринку;

г) забезпечення ефективного та швидкого вирішення конфліктів, погодження рішень на основі закону;

ґ) ефективне використання в інтересах всього суспільства податків, бюджетних засобів та засобів позабюджетних фондів для завоювання і підтримування довіри у громадян й іноземних інвесторів.

Знижує політичні ризики держави раціональне співвідношення функцій економічної мотивації та стимулювання, об'єднання суспільства на основі узгоджених цілей, вміле використання інструментів їх досягнення при подоланні соціально-економічних проблем, які в разі нехтування породжують конфлікти, що гальмують розвиток економіки та суспільства загалом і призводять до економічних ризиків.

Натепер, окрім необхідності підтримання еколого-економічної й еколого-соціальної стабільності, надзвичайно важливим є забезпечення соціально-економічної безпеки та стійкого економічного розвитку, який передбачає вироблення концепції, ідеології, адекватної реакції світової спільноти на кризові явища в біосфері, політиці, економіці. Концепція стійкого розвитку була висунута на конференції Організації Об'єднаних Націй, що відбулась у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. (надалі було проведено ще З міжнародні конференції у різних країнах світу). Концепція і документи всіх конференцій мають спільні принципові особливості:

— центром уваги вирішення глобальних проблем, що постали перед цивілізацією, є людська спільнота, а не окрема організація, держава чи регіон;

— основний напрям розвитку концепції передбачає об'єднання людей різних країн незалежно від політичних і релігійних поглядів, країн проживання, соціального статусу;

— прагнення втілити ідеї концепції сталого розвитку у спільноти людей різних країн — від більш розвинутих до менш розвинутих (конференції було проведено у столицях Скандинавії, Центральної і Східної Європи);

— акцентування уваги на інтересах не лише нинішнього, а й майбутніх поколінь тощо.

На сучасному етапі розвитку суспільства політичні ризики стали одним із важливих орієнтирів при виборі рішень, внаслідок дотримання світовою спільнотою двох базових принципів сучасності: турботи про безпеку в широкому розумінні (технічну, економічну, екологічну, політичну) і забезпечення стимулів одержання переваг (дохід, прибуток, виграш, благополуччя), коли свобода суб'єктів обмежена лише «правилами гри» (відносини власності і умови ринку). Наслідком є зміна поглядів на тенденції розвитку суспільства, його інтереси і оцінку досліджень. Багато міжнародних наукових конференцій і політичних форумів розглядають питання безпеки у глобальних масштабах. Це пов'язано із зростаючою можливістю знищення цивілізації в результаті світової катастрофи: ядерної (наприклад, аварія на АЕС або інших об'єктах ядерної енергетики), екологічної (зокрема, забруднення природного середовища, вичерпання і деградація природних ресурсів, катастрофи техногенного характеру), продовольчої (дефіцит продуктів харчування, погіршення їх якісно-корисних характеристик тощо), демографічної (нерегульоване зростання населення, міграція, погіршення здоров'я і спадкові мутації).


Висновки

Найбільш небезпечний для підприємств, що займаються виробничою діяльністю, є політичний ризик.Політичний ризик це можливість збитків або скорочення розмірів прибутку як слідство державної політики. Політичний ризик пов'язаний з можливими змінами в курсі уряду, змінами в пріоритетних напрямах його діяльності. Облік даного вигляду ризику особливо важливий в країнах із законодавством, що не устоялося, відсутністю традицій і культури підприємництва.

Політичний ризик з неминучістю властивий підприємницькій діяльності. Від нього не можна піти можна лише вірно оцінити і врахувати. Політичні ризики можна поділити на чотири групи:

· ризик націоналізації і експропріації без адекватної компенсації;

· ризик транспорту пов'язаний з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти; ризик розриву контракту через дії влади країни в якій знаходитися компанія контрагент;

· ризик військових дій і цивільний безладдя.

У явищі політичного ризику можна виокремити такі основні елементи:

· можливість відхилення від припустимої політичної мети, заради якої здійснюється обрана альтернатива політичного рішення;

· невпевненість у досягненні поставленої політичної мети;

· можливість настання несприятливих наслідків (матеріальний або фізичний збиток, захворювання, смерть тощо) при здійсненні тих чи інших політичних дій в умовах невизначеності для суб’єкта політичної діяльності, який іде на ризик;

· матеріальні, екологічні, морально-ідеологічні та інші втрати, пов’язані із здійсненням обраної в умовах невизначеності альтернативи;

· очікування небезпеки, невдачі внаслідок вибору альтернативи та її реалізації.


Список використаної літератури

1. Быченков Д. Проблема политического риска: понятие и методы оценки //Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 1. - C. 68-77

2. Кальниш Ю. Політичний ризик у державному управлінні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 2. - C. 314-320.

3. Кривошеїн В. Ризик як атрибут політики //Політичний менеджмент. - 2004. - № 6. - C. 38-47.

4. Марченко С. М. Політичні ризики та державний борг //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 8. - C. 91 - 98.

5. Маханець Л. Зовнішній борг і політичний ризик //Економіка України. - 2000. - № 2. - C. 64-68

6. Михальченко М. Політичні ризики в сучасній Україні: виклики і відповіді //Політичний менеджмент. - 2007. - № 3. - C. 3-12

загрузка...
Top