Розподіл національного доходу та формування доходів населення

Вступ.

1. Розподіл національного доходу.

2. Диференціація доходів населення. Проблема бідних та багатих.

3. Перерозподіл національного доходу та роль у ньому державного бюджету.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Як відомо, процес відтворення включає в себе виробництво, розподіл, обмін та споживання. Дана тема присвячена другій фазі — розподілу.

Створений у виробництві продукт розподіляється. Розподіл можна визначити як процес визначення частки виробленого продукту для окремих суб'єктів економічної системи чи виробничих потреб.

Розподіл здійснюється, в основному, через ринок ресурсів, товарів і послуг. Ринок ресурсів розподіляє доходи на чинники виробництва, а також засоби виробництва як частину виробленої продукції.

Споживчий ринок розподіляє предмети особистого споживання, визначаючи і частку виробників (фірм) у доходах.

Розподіл здійснюється, насамперед, на ґрунті відносин власності — за власністю на виробничі ресурси.

Розрізняють економічну і соціальну функції розподілу. Економічна функція виявляється у впливі розподілу на національну економіку через систему потреб, інтересів та стимулів. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб.

У цілому, завдяки розподілу національного доходу забезпечується існування та розвиток суспільства. Пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті і сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.


1. Розподіл національного доходу

Як відомо, сукупний суспільний продукт за вирахуванням матеріальних витрат (проміжний продукт) становить національний доход. Національний доход створюється в формі необхідного продукту та додаткового продукту. У результаті розподілу і перерозподілу національний доход використовується на споживання і нагромадження.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу поділу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва — власниками чинників виробництва ( капіталу, праці, землі, інтелекту).

Створений національний доход: v + m розподіляється на v — заробітну плату і m — додаткову вартість. Додаткова ж вартість поділяється на прибуток, позичковий процент, ренту і дивіденди.

Потім національний доход перерозподіляється. У результаті перерозподілу одержують доходи не лише власники ресурсів, а й суб'єкти нематеріального виробництва.

Завдяки перерозподілу формуються вторинні, або похідні доходи. Механізм перерозподілу національного доходу включає в себе: державний бюджет, ціноутворення, кредитні відносини, державні позики та ін. Саме в результаті перерозподілу формуються фонди споживання і нагромадження.

Фонд споживання включає в себе:

— особисте споживання населення;

— матеріальні витрати в закладах, що обслуговують населення;

— матеріальні витрати в закладах науки, культури, освіти та ін.

У результаті перерозподілу формуються доходи домогосподарств, які є основою особистого споживання населення.

Доходи населення поділяють на економічні та соціальні. Економічні — такі, які отримуються на основі права власності на певний чинник виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект. Ці доходи виступають як форма реалізації права власності на капітал для своїх власників. Згідно з теорією Ж. Б. Сея — трьох чинників виробництва — (праця, земля, капітал), кожному з названих чинників відповідає своя форма доходу: праці — заробітна плата, капіталу — прибуток, землі — рента.

Соціальні доходи - такі, що надходять від держави через суспільні фонди споживання, трансфертні платежі тощо, незалежно від трудового внеску або участі у підприємницькій діяльності. Джерелами таких доходів можуть бути: компенсації по безробіттю, виплати по соціальному страхуванню, допомоги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

Також доходи поділяють на: трудові - одержані від участі в праці та підприємницькій діяльності; нетрудові — які не залежать від трудових зусиль (дивіденди, проценти, доходи від власності та ін.)[5, c. 261-262].

В Україні існують такі доходи і заробітна плата, доходи від підприємництва, суспільні фонди споживання, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності тощо.

Про заробітну плату та доходи від підприємництва йшлося в попередніх темах. Зупинимось тут лише на суспільних фондах споживання. Ця форма розподілу зумовлена, по-перше, необхідністю соціального захисту населення, особливо малозабезпечених верств, по-друге, необхідністю задоволення тих потреб, які суспільство розглядає як найбільш суспільно значимі й тому прагне забезпечити відносно однаковий доступ до них усіх його членів. Це — освіта, охорона здоров'я, культура тощо. Суспільні фонди споживання за своїм функціональним призначенням поділяють на дві групи: а) фонди суспільного задоволення потреб (безоплатні послуги); б) фонди непрацездатних.

До першої групи відносять: освіту, службу охорони здоров'я, житлово-комунальне господарство, культурно-освітні заклади. Завдяки їм передбачається створення приблизно рівних умов для всіх членів суспільства в задоволенні особливо значущих потреб. їх задоволення не ставиться в залежність від рівня оплати праці й має не адресний, а, як правило, колективний характер.

Друга група - фонди непрацездатних - це пенсійне забезпечення, допомога тимчасово непрацюючим, допомога безробітним, допомога на дітей, інвалідам, малозабезпеченим. Ці фонди розподіляються в грошовій формі, значною мірою залежать від трудового внеску громадян (трудовий стаж та зарплата при нарахуванні пенсій) і переходять в особисту власність.

У розвинутих країнах Заходу суспільні фонди споживання існують у вигляді таких блоків, як: а) соціальне страхування; б) державна допомога; в) система "універсального" забезпечення. Вони функціонують, головним чином, за рахунок різного роду податків і виплат із заробітної плати (самі робітники через податки сплачують певну частину страхових внесків). Частину цих коштів вносять підприємці, включаючи їх до витрат виробництва.

За системою соціального страхування страхові внески обов'язково утримуються із заробітної плати працівників. Соціальне страхування передбачає: а) виплату пенсій за віком та інвалідністю; б) допомогу в разі безробіття, хвороби, трудового каліцтва й професійного захворювання; в) надання медичних послуг (так звана страхова медицина).

Державна допомога надається малозабезпеченим сім'ям або одиноким громадянам, якщо рівень доходів сім'ї тих, хто звертається за допомогою, не перевищує певної суми.

«Універсальна» система соціального забезпечення (найпоширеніша в Швеції, Фінляндії, Норвегії, Канаді, Ісландії) передбачає, наприклад, право на пенсію всіх громадян, які досягли пенсійного віку, стали інвалідами або такі, які втратили годувальника. Пенсії виплачують в однаково для всіх твердо фіксованих розмірах. Кошти для цих виплат одержуються в результаті стягнення спеціального податку з усіх громадян з 16 — 18 років до пенсійного віку.

Доходи населення також поділяють на грошові, натуральні та сукупні. Грошові — у формі грошей, натуральні — у вигляді продуктів, сукупні — в грошовій та натуральній, а також у вигляді пільг із суспільних фондів.

Також розрізняють номінальні і реальні доходи. Номінальні — вся сума доходів у грошовій формі, одержаних з різних джерел. Реальні — кількість матеріальних і духовних благ та послуг, яку реально можна придбати за отримані грошові доходи. Розміри (рівень) реальних доходів населення залежать від рівня оплати праці, роздрібних цін на товари народного споживання й тарифів на послуги, насичення ними ринку, можливості їх придбати, а також від податків і обов'язкових платежів[6, c. 184-186].


2. Диференціація доходів населення. Проблема бідних та багатих

Одним із основних недоліків ринкової системи є нерівність у доходах і виникнення через це бідності. Нерівність доходів населення є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництва; багато у чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також правових норм, які її закріплюють (зокрема, передачу доходів у спадщину).

Нерівність у доходах виникає через такі чинники, як: розбіжність у рівні заробітної плати; доходи від приросту капіталу (акцій, облігацій, нерухомості); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, освіті й професійній підготовці; володіння власністю — землею, основними фондами, житлом, акціями та іншими цінними паперами.

Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому суспільству, досліджується з використанням кривої Лоренца (М.Лоренц — американський економіст, який побудував цю криву).

Надмірну нерівність у доходах засуджували завжди. На цьому ґрунті відбувається перерозподіл доходів, який спрямований на досягнення так званої соціальної справедливості. Можна виділити три напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах:

— соціалістичне вчення, яке виступає проти приватної власності, "незароблених" доходів і прав власності;

— індивідуалістичні доктрини, які стверджують, кожна особа гідна отримати "соціальний мінімум";

— кейнсіанська концепція, котра доводить, що надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує економічне зростання.

Отже, в кожній країні існує проблема бідних та багатих, яка вирішується через перерозподіл доходів, завдяки чому бідні стають багатшими, а багаті — біднішими. Перерозподіл доходів населення здійснюється за такими каналами:

• Через державну податкову систему і державний бюджет.

• Через соціальне страхування.

• Через коливання цін як на чинники виробництва, так і на товари та послуги.

• Через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій[3, c. 314-315].


3. Перерозподіл національного доходу та роль у ньому державного бюджету

У цілому перерозподіл доходів - необхідний елемент функціонування економічної системи. Він дає змогу існувати державі з її апаратом управління і функціями утримувати непрацездатних, долати надмірну нерівність, забезпечувати гармонію суспільних і особистих економічних інтересів.

Перерозподіл національного доходу забезпечує остаточне його використання на споживання та нагромадження.

Нагромадження - це використання частини національного доходу для розширення виробництва, або це — капіталізація доходу. Сума додаткового продукту, що йде на нагромадження, утворює фонд нагромадження. Нагромадження передбачає: по-перше, збільшення виробничих і невиробничих доходів; по-друге, використання додаткової робочої сили, її підготовку і перепідготовку та підвищення кваліфікації. Для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: а) додаткову кількість речових і особистих чинників виробництва; б) додаткову кількість предметів споживання.

Нагромадження здійснюється в таких формах:

1. Виробниче нагромадження - розширення обсягів виробництва, засобів виробництва.

2. Невиробниче нагромадження - збільшення виробництва предметів особистого й суспільного споживання.

3. Приріст резервів і страхових запасів.

Основним джерелом нагромадження виступає додатковий продукт, однак ним може виступати й частина необхідного продукту. Джерелом нагромадження може виступати за певних умов і амортизаційний фонд.

Важливу роль в економіці відіграє розподіл національного доходу на фонд споживання та фонд нагромадження. При одному й тому самому рівні національного доходу зростання фонду споживання веде до зниження нагромадження, тобто розвиток економіки сповільнюється. Зростання фонду нагромадження веде до зниження фонду споживання, що врешті-решт веде до зниження матеріальної зацікавленості людей у поліпшенні стану справ в економіці. Тому для кожної країни існує певне оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням, яке забезпечує достатній рівень добробуту населення і необхідний розвиток економіки (зростання виробництва). Таке співвідношення може характеризуватися нормою нагромадження, тобто відношенням фонду нагромадження до обсягу національного доходу: НН = ФН:НД • 100%.[4, c. 271-272]

Як відмічалось вище, у перерозподілі національного доходу суттєву роль відіграє державний бюджет. Схема цього процесу подано на малюнку

Громадяни, одержуючи доходи, сплачують до бюджету певні податки та інші платежі. Те саме стосується підприємств, котрі з прибутку сплачують теж податки до бюджету та інші платежі. Завдяки податковим та неподатковим надходженням формуються доходи бюджету.

Податкові надходження здійснюються в формі податків на доходи населення (прибутковий податок з громадян та ін.), податків із підприємств (на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизні податки тощо).

До податкових надходжень відносять доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій тощо.

Видатки державного бюджету спрямовуються на:

• Державне управління - законодавчу владу, виконавчу владу, Президента України;

• Судову владу.

• Міжнародну діяльність.

• Науку.

• Національну оборону.

• Правоохоронну діяльність.

• Освіту.

• Охорону здоров'я.

• Соціальний захист та соціальне страхування.

• Культуру і мистецтво та інше.

Суттєву роль у перерозподілі доходів відіграють, окрім державного бюджету, також бюджети областей, міст, районів, сіл, селищ та їхніх об'єднань, тобто місцеві бюджети[7, c. 364-366].


Висновки

У політичній економії виділяють такі концепції розподілу:

— концепція розподілу класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль);

— марксистська концепція;

— маржиналістська концепція.

Сучасна теорія розподілу включає аналіз розподілу так званих соціальних доходів, тобто доходів, наданих економічним суб'єктам незалежно від їхнього внеску у створення валового національного продукту. Держава через податкову систему вилучає частину винагород за використання ресурсів у державний бюджет, а потім розподіляє ці ресурси через витрати на соціальні потреби.

Класифікація доходів відбувається за різними критеріями:

— за суб'єктами привласнення: доходи домашніх господарств; доходи фірм; доходи держави; доходи нації;

— за величиною одержаного доходу: номінальний доходу, чистий доход і реальний доход;

— доходи підприємства: валовий доход, середній доход, граничний доход;

— за чинниками: заробітна плата, рента, прибуток і процент.

У цілому розподіл поряд із виробництвом поєднує виробництво із споживанням.


Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія : [В 2 ч.]: Підручник для вузів, Ч.1 : Загальна економічна теорія, Ч.2 : Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. -К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. -526 с.

2. Заглинський А. Політична економія : Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. -Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. -408 с.

3. Мочерний С. Політична економія : Навч. посіб./ Степан Мочерний,. -К.: Знання-Прес, 2002. -687 с.

4. Політична економія : Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -508 с.

5. Політична економія : Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. -К.: Кондор, 2006. -405 с.

6. Політична економія: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олександр Бєляєв, Володимир Савчук та ін.,; Ред. Костянтин Кри-венко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2003. -352 с.

7. Політична економія : Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. -К.: Академвидав, 2004. -671 с.

загрузка...
Top