Політична економіка як наука

Теоретичні питання.

1. Предмет дослідження політичної економії як науки.

2. Економічні категорії і закони.

3. Макроекономічна нестабільність: інфляція та безробіття.

4.Базисна модель загальної ринкової рівноваги «сукупний попит - сукупна пропозиція».

Розкрити зміст категорій і понять.

Тести.

Список використаної літератури.

1. Предмет дослідження політичної економії як науки

Розмаїття напрямів і шкіл у політичній економії визначає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва в розвитку людського суспільства та предмета політекономії.

Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо. З цього приводу у свій час А. Маршалл писав: «Політична економія, або економічна наука (economic), займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського сус-пільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, що найтіснішою уявою пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту».

Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. П. Самуельсон, автор підручника «Економікс», стверджує, що економікс, або політекономія, вивчає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів. Деякі економісти (наприклад, С. Фішер) не роблять акцент на виборі саме таких ресурсів, а предметом вивчення в економікс називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг.

Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Зокрема, економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) — на тому, що люди в процесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у певні відносини.

Зв’язки і залежності, характерні для системи виробничих відносин, виражаються економічними законами. Тобто, політична економія — це наука про найзагальніші економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людського суспільства ці закони політекономічна наука розглядає як об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі і свідомості людей. Економікс так само не заперечує, що предметом його вивчення є економічні закони (які ще називаються принципами), але він не розглядає їх як об’єктивні, а трактує як вірогідні.

Значна розбіжність існує між політекономією та економікс при характеристиці згаданих законів. Так, політекономія досліджує закон вартості, закон цін, закон обігу грошей, закон концентрації виробництва, закон підвищення продуктивності праці, закон економії часу і багато інших. Економікс оперує такими законами, як закон (принцип) спадної віддачі, обмеженості ресурсів, граничної корисності тощо.

2. Економічні категорії і закони

Економічні законивиражають внутрішні, суттєві, постійні причинно-наслідкові (детерміновані) зв’язки між економічними явищами і процесами. Вони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Одночасно економічні закони істотно відрізняються від законів природи, оскільки виникають і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей, а також, на відміну від перших, діють не вічно.

Класифікуючи економічні закони, виокремлюють такі типи:

загальні, тобто закони, властиві всім економічним системам (закон підвищення суспільної продуктивності праці, закон економії часу та ін.);

специфічні— це ті закони, що функціонують у межах однієї економічної системи (основний економічний закон);

стадіальні, що діють лише на одній зі стадій розвитку економічної системи, наприклад закон породження монополій концентрацією (централізацією) виробництва.

Механізм дії економічних законів зумовлений їх об’єктивним характером. Механізм використання включає насамперед пізнання законів людьми та врахування їх вимог при розробці економічної політики.

Оскільки економічні закони виражають взаємодії економічних відносин і продуктивних сил, тож предмету політичної економії можна дати розширене трактування. Це — наука про економічну структуру суспільства. Схематично економічну структуру можна уявити такою

Економічні категорії— це теоретичні поняття, абстракції, що відображають реально існуючі економічні відносини (потреби, інтереси, ціни, прибуток, власність і т.ін.). Кожний закон нібито «групує» навколо себе визначену кількість економічних категорій.

Політична економія як наука має фундаментальний характер. Проте вона обмежена щодо свого предмета. Іншими проблемами економічного порядку займаються такі напрями в економічній науці, як мікро- і макроекономіка.

Мікроекономікарозглядає економічну систему на мікрорівні, досліджує діяльність окремих економічних суб’єктів, характеризує їх поведінку і пояснює, ким, як і чому економічні рішення приймаються на цьому рівні, наприклад, що, скільки і коли купити або продати і т. п.

Макроекономікадосліджує економіку як єдине ціле, у системі, комплексі всіх її проблем на рівні народного господарства. Макроекономіка вивчає великомасштабні економічні процеси (походження і природу прибутків населення, багатства нації в цілому, продуктивність суспільної праці і чинники, що її визначають, динаміку процента, безробіття та його природу і т.ін.) і шукає шляхи розв’язання загальноекономічних проблем (як створити нові робочі місця, як захистити
економіку від інфляції, як підвищити загальний рівень життя населення країни, як забезпечити макроекономічне зростання тощо).

Мікро- і макроекономіка як складові економічної теорії перебувають у нерозривній єдності, у взаємозв’язку. Одночасно поділ економічної науки на мікро- і макроекономіку певною мірою є умовним. Це тим більше природно, якщо зважати на те, що обидві ці значні частини економічної теорії досліджують свої проблеми на основі пізнання законів і категорій, які є предметом політичної економії.

Позитивна політична економія намагається формулювати наукове уявлення на основі відкритих економічних законів і категорій, базуючись на об’єктивності; тому вона вільна від суб’єктивних оцінних суджень. Нормативна політична економія виражає оцінне судження певної групи людей щодо економічних законів та економічних категорій, їх практичного використання. Оцінні судження або нормативні твердження виникають на рівні обґрунтування економічної політики.

3. Макроекономічна нестабільність: інфляція та безробіття

Термін «інфляція» (лат. inflatio - надування) з'явився в обороті в середині XIX ст. як відображення кризового стану грошової системи США, що виник внаслідок величезного випуску в обіг паперових доларів у роки Громадянської війни 1861-1865 pp. Ототожнення інфляції із знеціненням грошей і зростанням товарних цін продовжує існувати і в наших підручниках.

Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення.

Але, на нашу думку, сучасна інфляція пов'язана не лише з падінням купівельної сили грошової одиниці, а й охоплює загальноекономічні процеси, що народжують дисбаланс і протиріччя як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, обмежує виробниче і особисте споживання, вражає інші сфери економічного життя суспільства.

Формами прояву інфляції є зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, хронічний бюджетний дефіцит, падіння валютного курсу національної грошової одиниці, а в кінцевому рахунку, зниження купівельної спроможності грошей.

Чисельні прояви інфляційного процесу свідчать про багатоманітність чинників, які його формують.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

• нестача сукупного ефективного попиту;

• негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність робочої сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

• демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

4.Базисна модель загальної ринкової рівноваги «сукупний попит - сукупна пропозиція»

За визначенням П. Самуельсона, рівновага - це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв'язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв'язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічнарівновагаєконкурентно-ринковою.

Формування її відбувається за певних умов:

  • по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів;
  • по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;
  • по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;
  • по-четверте, наявність розвинутої ринкової інфраструктури.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу.

Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Поняття «сукупний» означає, що величини макроекономічного рівня виступають в агрегованому вигляді. Тому попит на рівні національної економіки виступає як сума індивідуальних попитів при даному рівні цін на всі товари і послуги. Іншими словами, сукупний попит (Aggregate demand — AD) є сума планованих витрат на придбання кінцевої продукції. Однак це не просто механічна сума визначених величин, а якісно нове утворення з властивими йому закономірностями.

Сукупний попит — це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції — різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними).

Однак форму кривої сукупного попиту не можна пояснити ні ефектом доходу (коли зі зниженням ціни на певне благо грошовий дохід дає змогу придбати більшу його кількість, не відмовляючись від інших благ), ні ефектом заміщення (коли зі зниженням ціни на певне благо в покупця є стимул купувати це дешевше благо замість тих, які тепер відносно дорожчі.

Сукупна пропозиція (Aggregate supply — AS) — це загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована в національній економіці у відповідності з наявним рівнем ціп.

Графічно сукупна пропозиція представлена у вигляді кривої, кожна точка якої виражає залежність між реальним обсягом національного виробництва і рівнем цін.

Обрис кривої сукупної пропозиції є предметом гострих дискусій. Кейнсіанці вважають, що економіка часто не досягає рівня повної зайнятості і повного використання потужностей, що ціни є негнучкими. Тому сукупна пропозиція представлена горизонтальною лінією.

Неокласики дотримуються тієї думки, що гнучкість цін і заробітної плати обумовлює постійне прагнення економіки до повної зайнятості, і крива сукупної пропозиції вертикальна.

Сукупна пропозиція — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін {інші обставини залишаються без змін). Національна економіка може відреагувати на зміни в сукупному попиті як збільшенням обсягу реального продукту, так і зміною рівня цін. Характер зв'язку між рівнем цін та обсягом реального національного продукту залежить від тривалості періоду, впродовж якого взаємодіють сукупні попит і пропозиція.

У макроекономіці точиться полеміка з приводу форми кривої сукупної пропозиції, яку позначимо AS(від англ. aggregatesupply). Нині більшість економістів уважають, що ця форма залежить від того, який проміжок часу аналізується — короткостроковий чи довгостроковий. Згідно з цим поглядом, у короткостроковому періоді взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією визначає обсяг національного продукту, рівень зайнятості, ступінь завантаження виробничих потужностей, а також індукує інфляційні імпульси. У короткостроковому періоді крива ASмає висхідну траєкторію.

Розкрити зміст категорій і понять

Первісне нагромадження капіталу– процес перетворення основної маси дрібних товаровиробників(здебільшого селян) у найманих робітників шляхом відокремлення їх від засобів виробництва та перетворення останніх у капітал. Епоха первісного нагромадження капіталу охопила у XV-XVII ст. Західну Європу. В своїх класичних формах процес первісного нагромадження проходив у Англії, де в кінці XV ст. Поширилось так зване обгороджування земель

Норма додаткової вартості – це точний вираз ступеня експлуатації робочої сили капіталом.

Органічна будова капіталу– для дальшого аналізу Маркс запроваджує поняття органічної будови капіталу, за яким співвідношення двох частин капіталу — постійної і змінної (вартості засобів виробництва і вартості робочої сили) під впливом науково-технічного прогресу змінюється на користь постійної частини капіталу.

Концентрація капіталу– зосередження, нарощування капіталу завдяки об'єднанню капіталів різних власників, а також за рахунок перетворення прибутку на капітал (джерело майбутніх доходів).

Централізація капіталу- це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання раніше самостійних капіталів.

Економічний суверенітет– 1. Економічна незалежність держави, її право самостійно вирішувати внутрішні і зовнішні економічні питання, без втручання в них будь-якої іншої держави. 2. Економічна свобода суб'єктів господарювання при виборі форм власності і сфери прикладання своїх знань, можливостей, професійної майстерності, способів розподілу доходів, споживання матеріальних благ. Вона невіддільна від економічної відповідальності громадян і реалізується на базі законодавчих державних норм.

Економічна транзитологія– як сучасна галузь економічного знання виділяє декілька підходів щодо тактики, методів та швидкості трансформації посттоталітарних суспільств. Економісти, які беруть участь у полеміці, здебільшого погоджуються в тому, що швидкість і глибина системних перетворень в окремо взятих країнах залежить від наявних умов, спільних же для всіх рецептів бути не може.

Лібералізація економіки– розширення свобод економічної діяльності, повне або часткове зняття політичних, юридичних і адміністративних обмежень приватної ініціативи. Ці процеси ведуть до підвищення кількості й ролі ефективних, тобто відповідальних власників.

Трансформація економічних систем– дослідження еволюції особливостей та регіональної динаміки трансформаційних процесів в країні можуть слугувати базою для обґрунтування концепції ринкової трансформації економічного простору, його продуктивних сил, сприятимуть удосконаленню територіальної організації виробництва, формування нової інноваційно-інвестиційної моделі розвитку національної економіки, інтеграції її у світовий простір.

Державне регулювання економічних трансформацій. Нинішній етап розвитку продуктивних сил України характеризується значними трансформаційними процесами, які мають чітко виражену регіональну динаміку. Вихідним уявлення про територію є економічний простір, який вміщує множину об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти різних таксономічних рангів, промислові та інші підприємства і об'єкти, рекреаційні райони, транспортні мережі, інженерні комунікації і т.д. Трансформаційні процеси та структурна перебудова у регіонах повинна базуватися на більш активній інвестиційній та інноваційній діяльності та управлінні цими процесами. Щодо структурної трансформації, то в її основі покладено зміну компонентів — елементів системи, потужностей і масштабів виробництва, взаємозв'язків та виробничих пропорцій, а також зрушення в цілісності і типах соціально-економічних систем. Функціональна трансформація несе в собі зміни функцій систем, самого процесу та механізму їх функціонування в залежності від поставленої мети. Стосовно організаційної трансформації, то це — зміна форм організації виробництва в системах, поповнення і підвищення їх комплексності, посилення їх організованості на забезпечення сталості розвитку. Процес управлінської трансформації супроводжується зміною планування, регулювання, фінансування та самої управлінської структури в соціально-економічних системах. Просторова трансформація на фоні суспільно-економічних змін на еволюційній території розвитку передбачає формування нових прогресивних видів територіальної організації продуктивних сил, зміну територіальних пропорцій різнопланового характеру, упорядкованість існуючих на становлення нових регіональних форм суспільного виробництва, регулювання їх розвитку.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 526 с.

2. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. - 408 с.

3. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

4. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

5. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

6. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

7. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Во-линцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 671 с.

8. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 508 с.

9. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. - Львів: Світ. –2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. - 2006. - 678 с.

загрузка...
Top