Механізм здійснення промислово-кредитної політики

Вступ.

1. Кредитно-промислова політика – чинник економічного зростання.

2. Засади формування кредитно-промислової політики в процесі ринкових перетворень.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Ефективна державна промислова політика особливо важлива тепер — у період формування в країні економіки ринкового типу. Це зумовлено необхідністю чіткого визначення цілей і напрямів структурної перебудови промисловості, підвищення ефективності роботи як окремих галузей, так і кожного підприємства, формування такої нормативно-правової бази господарювання, яка забезпечувала б підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Українська економіка вже дістала того моменту свого розвитку, коли питання безпосередньої ролі держави в управлінні економічним життям науково обґрунтовані і теоретично доказані на користь необхідності державного регулювання практично усіх сфер народного господарства. І перш за все, це стосується економічного розвитку регіонів, який становить основу загальної економічної стабільності усієї країни. Оскільки, в окремий період часу, для певних регіонів є характерними більш високі, в той час як для інших - більш низькі соціальні та економічні стандарти, і таке міжрегіональне співвідношення не є застиглим і може змінюватися під впливом комплексу зовнішніх і внутрішніх обставин, необхідно створення відповідних передумов для формування ефективної регіональної політики, як основи розвитку регіонів України.

Промислова політика являється складовою частиною економічної політики регіону і має стратегічною ціллю створення багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентоспроможного, високоефективного національного промислового комплексу, який надасть можливість забезпечити укріплення економічної незалежності та національної безпеки країни, гідний рівень життя народу, сприятимете інтеграції України у систему світогосподарських зв’язків.


1. Кредитно-промислова політика – чинник економічного зростання

Промислова політика є одним із основних напрямів економічної діяльності держави, сутність якої складає система заходів, спрямованих на якісні й кількісні перетворення промислового сектора та пов’язаних з ним секторів. Складний та суперечливий характер перехідної економіки створює певні методологічні та методичні труднощі її дослідження, оскільки теоретичний пошук здійснюється одночасно з трансформаційними змінами, що суттєво підвищує рівень невизначеності шляхів подальшого розвитку та стратегії формування нової економічної системи. Особливо це стосується вибору пріоритетів, критеріїв та орієнтирів трансформації промислового сектора. Таким чином, актуальним завданням є формування основних параметрів ефективної промислової політики, визначення науково обґрунтованих методів її впровадження.

Можливість України щодо інтеграції до європейської і світової економіки та вступу до СОТ, що призведе до загострення конкуренції на внутрішньому ринку, потребує нових підходів та інструментів економічного розвитку, ефективних засобів промислової політики, особливо таких, що довели свою доцільність як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються.

Промисловий комплекс залишається провідним в економіці України. Попри спад, його частка в структурі ВВП становить досить вагомі 42% (проти 47,4% 2005 року), а промислово-виробничих фондів — 29,2% проти 31,4% . Стабільною залишається частка працюючих у промисловості — 27%.

Незважаючи на жорсткий податковий прес і фінансові труднощі, спричинені високою вартістю кредитних ресурсів, останнім часом у промисловості відбуваються позитивні зміни.

У січні — травні 2007 року значно зросли обсяги виробництва в чорній і кольоровій металургії (відповідно + 18,1% і 20,7% до обсягу січня — травня 2006 року), хімічній промисловості (+7,4%), машинобудуванні (+10,2%), деревообробній галузі (+42,4%), легкій промисловості (+31,4%). Загалом промисловість України за перші п’ять місяців 2000 року випустила продукції (робіт, послуг) у діючих цінах на 54,7 млрд. грн., а це 110,8% порівняно з відповідним періодом 2006 року.

Зростання промислового виробництва на 10,8% — явище безпрецедентне. Таких темпів ми не мали не тільки за роки незалежності, а й за останню чверть століття перебування України в складі Союзу.

Проте темпи промислового виробництва в квітні відносно березня цього року становлять 95,5%, травня до квітня — 100,7%, тим часом як темпи березня відносно лютого були 106,8%[3, c. 52-53].

Мабуть, саме цим значною мірою пояснюються тривожні нотки в економістів і експертів, котрі говорять про ілюзорність темпів через низьку базу попередніх періодів, про короткочасність дії чинника девальвації гривні в 2006-2007 роках, яка не має міцного економічного базису, про гіпертрофовані структурні деформації як фактори ризику майбутніх періодів, про сильну залежність стану справ у металургійному комплексі від кон’юнктури зовнішнього ринку.

Певні побоювання викликає і динаміка показників промислових комплексів, які входять у сферу діяльності Державного комітету промислової політики України, тим паче що вони забезпечують близько 40% ВВП. Як бачимо з таблиці, темпи зростання нерівномірні й аж ніяк не рівноприскорені, не корелюються між собою[6, c. 61].


2. Засади формування кредитно-промислової політики в процесі ринкових перетворень

Важливими функціями державної промислової політики є: вибір пріоритетних напрямів розвитку промисловості, розробка системи протекціоністських заходів, створення режиму найбільшого сприяння перспективним підприємствам для формування "точок зростання", запровадження регулятивних заходів із сертифікації якості промислової продукції.

Реальним і високоефективним фактором підвищення конкурентоспроможності національної економіки є формування і проведення державної промислової політики (ДПП) як органічної частини загальної державної економічної політики. Державна промислова політика передбачає діяльність держави, спрямовану на зростання обсягів виробництва, підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, а також на координацію дій економічних суб'єктів. Як показали дослідження, така політика може або безпосередньо впливати на розвиток окремих галузей промисловості та її структуру, або проявити побічний вплив, використовуючи такі фактори, як технологія, інфраструктура, попит, інституціональні рамки, інновації.

Важливою функцією державної промислової політики є вибір пріоритетів в розвитку промисловості, розробка системи протекціонізму, створення режиму найбільшого сприяння перспективним галузям і підприємствам. Особливо важливу роль державна політика відіграє в розробці сучасної науково-технічної та технологічної політики, в розробці та реалізації крупномасштабних загальнонаціональних програм. Доцільно зробити висновок, що державна промислова політика — це діяльність держави в межах її економічної політики, спрямованої на прискорення економічного прогресу країни, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках, на ефективне вирішення гострих соціальних проблем.

В Україні державна промислова політика, маючи на меті структурні перетворення, повинна оптимально використати ринкові механізми. На нашу думку, такий підхід забезпечить одержання низки переваг, зокрема, введення реальної системи цін, можливість оптимального використання факторів виробництва. В той же час державна промислова політика повинна включати механізм безпосереднього втручання державних органів в структурні перетворення[2, c. 154-155].

Особливий аспект державної промислової політики – забезпечення національної економічної безпеки: створення стійкої, стабільної та гарантованої системи ресурсо- та енергозбереження, підтримання оптимального рівня військово-промислового виробництва і на цій основі - оборони країни.

Аналіз процесу впровадження державної промислової політики дозволяє виділити в ньому три основні етапи: аналіз цілей щодо управління розвитком національної економіки, можливостей їх реалізації та ресурсного забезпечення; визначення стратегії та механізмів її реалізації з метою досягнення цілей промислової політики; розробка системно збалансованих заходів промислової політики, необхідних для реалізації цієї стратегії, а також визначення пріоритетних напрямів цільового забезпечення їх реалізації відповідними ресурсами.

Мета розвитку промисловості в умовах трансформації полягає у створенні сучасного, інтегрованого у світове виробництво, здатного до саморозвитку промислового комплексу, який за основними показниками відповідав би аналогічним утворенням країн-лідерів і забезпечував би можливість розбудови постіндустріальної економіки.

Потенційним джерелом криз української економіки є структура виробництва промислового комплексу, його деформованість, технологічна відсталість більшості галузей, високий рівень монополізації виробництва. Сукупність реалізованих за роки незалежності України заходів на державному та регіональному рівнях сприяла формуванню єдиного промислового комплексу держави, який певною мірою відповідає головним принципам ринкової економіки і може виконувати покладені на нього функції. Проте реформи не доведено до логічного завершення[4, c. 34].

Аналіз промислової політики в контексті загальної макроекономічної ситуації в країні свідчить про те, що втрата державного контролю за інвестиційними процесами, самоусунення державних органів від активної участі в них призвели до некерованості й неефективності процесу розподілу інвестицій з точки зору формування сучасної промислової структури економіки. В українській економіці спостерігається скорочення обсягів інвестиційної діяльності, наслідком чого є падіння обсягів виробництва в усіх сферах економічної системи. Тому важко погодитися з твердженням окремих вчених про те, що з 2007 р. в Україні настає "початок утвердження інвестиційної моделі зростання".

Державна промислова політика в Україні повинна будуватися на таких засадах: відповідності державного замовлення його комерційному характеру, договірній основі і довгостроковим господарським зв'язкам; забезпечення ефективного управління позабюджетними фондами (зокрема, управління ними доцільно довірити комерційним структурам – банкам чи трастовим компаніям, з одночасним розширенням мережі позабюджетних фондів; запровадження комплексу заходів щодо довгострокового кредитування виробництв з боку банків); гнучкості податкової політики місцевої влади; цільового кредитування інвестиційної діяльності тощо.

Державні механізми сучасної промислової політики мають спрямовуватись на всебічну підтримку інноваційних організацій у зусиллях щодо їх забезпечення промислового розвитку ринковими методами; удосконалення правової бази та стимулів подальшого розвитку мережі інноваційних структур; розвиток нових форм взаємодії наукових організацій та підприємств задля створення і впровадження інновацій; покращання систем захисту інтелектуальної власності та просування її на ринок; розширення підготовки кадрів вищої кваліфікації.

Формування досконалого механізму довгострокового кредитування реального сектора, особливо інноваційної сфери, має стати одним з першочергових завдань переходу України до інноваційного типу розвитку, основним напрямком вирішення якого є відпрацювання механізму трансформації заощаджень в інвестиції через банки та системи довгострокового кредитування суб’єкта господарювання[7, c. 95-97].


Висновки

У ряді принципів промислової політики акцент зроблений на дотриманні національних інтересів, соціальної й екологічної орієнтації, сполученні державного регулювання з ринковими механізмами, реалізації програмно-цільового підходу, поглибленні інтеграційних процесів.

З цього приводу, необхідним є наявність чітко відпрацьованих в теоретичному та практичному плані підходів до формування регіональної політики у соціальній та екологічній сферах, а також, окремо у сфері розвитку регіонального промислового комплексу. Регіони України індустріалізовані і потребують сталого розвитку саме у сфері промисловості. Тому чітко скоординована промислова політика, яка впливає на соціальну політику, і в першу чергу це стосується надання робочих місць, та екологічну політику, з проводу охорони навколишнього середовища, у сукупному поєднанні і спроможні надати регіональній політиці того підґрунтя, завдяки котрому вона буде виступати повноцінною структурно вираженою модифікацією виробничої та соціальної функції регіонального розвитку.

Завдяки формуванню ефективної регіональної політики при наявності чітко збалансованих політик соціальної сфери, промисловості і екологічної безпеки на території регіону з’являється можливість створення ефективного господарського комплексу, що дозволяє наблизити рівень матеріального добробуту й проживання населення до світових соціальних й екологічних стандартів. Таким чином, для забезпечення єдності соціально-економічного простору країни, необхідна індивідуально розроблена регіональна політика з урахуванням специфіки кожного регіону, яка дозволить реалізувати існуючий виробничий та економічний потенціал з можливістю подальшого розвитку. Правильно розроблена регіональна політика становить основу гармонійного типу регіонального розвитку, який являється передумовою сталого розвитку усієї країни.


Список використаної літератури

  1. Бодров В.Г. Формування промислової політики в умовах структурно-інноваційного розвитку економіки // Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України. Матеріали науково-практичної конференції. 20 – 21 лютого 2003 р. – К.: НТУУ “КПІ”, 2003. С. 358 – 365.
  2. Горник В.Г. Взаємодія і розподіл функцій держави й регіонів як суб’єктів реалізації промислової політики // Управління сучасним містом. – 2004. - № 3/7 – 9 (15), – С. 154 – 160
  3. Єрохін С. А. Фінансово-економічний механізм промислової політики/ //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 3. - C. 52 - 56.
  4. Захарченко В. Регіональна промислова політика: концептуальні засади і механізми реалізації //Вісник Національної Академії наук України. - 2004. - № 10. - C. 32-46
  5. Мілейко І. Дефекти законодавчого забезпечення функціонування промислової політики держави //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - C. 96-99.
  6. Мілейко І. Промислова політика держави - проблема господарсько-правового забезпечення //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 1. - C. 61-64.
  7. Мілейко І. Промислова політика держави як складний правовий механізм впливу держави на економіку //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 2. - C. 95-98
  8. Перестюк Б. Формування державної промислової політики //Економіка України. - 2001. - № 6. - C. 35-38

загрузка...
Top