Концепції демократії

1. Сучасні концепції демократії.

2. Переваги та недоліки демократично-політичного режиму.

Список використаної літератури.


1. Сучасні концепції демократії

Сучасна демократія рішуче відрізняється від класичної, хоча і зв'язана з нею, як, утім, і з класичною монархією й аристократією, з тимократією і теократією, з іншими приватними формами правління. Відмінність сучасної демократії від безлічі ранніх змішаних систем полягає в послідовності і раціональності з'єднання випробуваних часом політичних структур і зв'язаних з ними функцій. Те, що ми називаємо демократичними принципами і процедурами власне кажучи є раціональними засобами забезпечення стійкості і стабільності масивних, щільних і багаторівневих політичних систем сучасності. Сучасна демократія в результаті з'являється як раціональне і критичне освоєння складними модернізованими політичними системами спадщини всіх трьох епох, гнучке і прагматичне його використання.

Що значить бути демократом сьогодні? Відповідей на це питання може бути дана безліч. З погляду розглянутих проблем бути демократом означає насамперед знайти здатність до неупередженої і всебічної оцінки максимального числа, а в ідеалі всіх наявних альтернатив. Це означає також максимально повне знання політичної спадщини всіх епох політичного розвитку, здатність раціонально освоїти ця спадщина і використовувати його в повсякденному політичному житті.

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. При оцінці демократії та її важливого принципу – суверенітету народу - вона класифікується як загальна та соціально обмежена. До початку ХХ ст. ні одна з існуючих демократій не надавала всьому дорослому населенню рівних політичних прав. Це були класові (для власників) або патріархальні ( для чоловіків) демократії.

Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави.

Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як в центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади. Достатньо влучно сказав про суть представницької демократії німецький політолог Ральф Дарендорф. Він вважає, що демократія – це не правління народу, якого просто не буває. Демократія – це уряд, обраний народом, а якщо необхідно, то й народом скасований; крім того, демократія – це уряд зі своїм особистим курсом[8, c. 165-167].

Наголосимо, що ні одна з цих форм у “чистому вигляді” не існує. Політична реальність показує, що поєднання форм прямої і представницької демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечувати право меншості на опозицію. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах. Закріпленні Конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії. При цьому першорядні у міжнародному праві визначаються такі політичні права і свободи, як свобода слова, переконань, віросповідання для всіх людей, незалежно від їх раси, статі, мови і релігії. У демократичному суспільстві гарантується недоторканість особи, її житла, забороняється обмеження у виборі місцепроживання громадян, забезпечується право на виїзд і в`їзд у свою країну.

Демократія передбачає вільну діяльність всіх політичних партій, суспільно-політичних об`єднань, організацій, рухів, які діють в рамках закону. Для демократичної форми правління характерна багатопартійність.

Важливий атрибут демократії – принцип поділу влади у системі державної влади. Згідно цьому принципу законодавча, виконавча і судова влади відокремлені і досить незалежні одна від одної. Проте, вони постійно взаємодіють між собою, врівноважують одна одну.

Обов`язковою умовою демократії є гласність про всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації – це теж атрибут демократичного суспільства.

У демократичному суспільстві значна роль у системі державного устрою відводиться місцевим органам самоуправління, здійснюється раціональний поділ компетенції і повноважень різних рівнів влади. Саме місцева влада найбільш близька до народу і від її дій залежить повсякденне життя громадян. Тому ступінь демократичності суспільства виявляється тим, який статус і обсяг повноважень місцевих органів влади, а також рівень її доступності для людей.

Такі основні принципи, критерії і цінності демократії. Проте не варто ототожнювати демократію із втіленням усіх сподівань, здійснення яких прагне людина. Безперечно, демократія має переваги, але і вона може стати “тиранією більшості”, переродитися на диктатуру парламенту або парламентської більшості. Із 180 незалежних держав світу тільки приблизно 40 можуть бути названі демократичними у загальноприйнятому сенсі цього слова. Але, навіть, вони далекі від ідеалу, бо значною мірою третина населення приречена на вічну маргинальність. Побудувати суспільство, яке б було суспільством для всіх – неможливо, а сам процес демократизації тривалий і тяжкий. І все ж таки людство, за словами У. Черчілля, не вигадало досі нічого кращого, ніж демократія[11, c. 119-121].

В сучасній політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М.Рокар вважає реальність взаємозв`язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями – сердцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення “нової форми демократії”. Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація.Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати “четвертою владою”. Нову форму демократії М.Рокар називає “інформаційною демократією”.

Канадський проф. М.Бунге пропонує концепцію “інтегральної технодемократії”. Засоби ії досягнення – це освічене володарювання народу в усіх царинах – економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М.Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередством кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи.

В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія – це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід – емпіричний підхід.

Від розуміння сутності демократії значною мірою залежать реальні щляхи її здійснення. Демократія – це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія – благо народу тільки тоді, коли вона відповідає політичній культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соціальні передумови. В іншому випадку - вона перероджується в охлократію – владу натовпу – й приводить до хаосу і анархії[5, c. 216-218].

2. Переваги та недоліки демократично-політичного режиму

Демократія - одна з основних форм правління, політичної організації суспільства, держави і влади, політичний режим, що розвивається і прогресує в історії, звичайно зв’язаний з республіканською формою держави.

Демократичний режим характеризується економічною, політичною та ідеологічною різноманітністю (плюралізмом), не допускає монополізації в будь-якій з цих сфер. Рівень демократії при цьому безпосередньо не залежить від кількості існуючих і конкуруючих політичних партій і організацій, від однопартійного чи коаліційного складу уряду. Він залежить від рівня політизації населення і свідомої підтримки суспільством окремих партій, рівня політичної культури партійних функціонерів і громадян.

Політичне життя у країнах з демократичним режимом має проходити на засадах гласності та врахування громадської думки. Дуже важливо, щоб поряд з підкоренням меншості рішенням, прийнятим у конституційному порядку більшістю, проводилися консультації і дебати між окремими суб'єктами політичних відносин з мстою узгодження різних точок зору, досягнення компромісу або консенсусу, запобігання конфронтації, гарантування миру і злагоди у суспільстві.

За умов демократичного режиму слід забезпечити охорону прав усіх громадян, включаючи й представників меншостей. Тому більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю -етнічною, політичною, релігійною - зберігаються визначені законом права. На неї поширюється принцип рівності всіх перед законом. Меншість має право висувати власні ініціативи, бути репрезентованою у різних державних органах (наприклад парламентських комісіях), мати у процесі дебатів своїх співдоповідачів, критикувати виконання прийнятих рішень тощо. Більшість не може просто ігнорувати меншість, а зобов'язана уважно розглядати й обґрунтовано відповідати на її критичні зауваження. Саме в Інтересах меншості найважливіші політичні рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів.

Особливо слід підкреслити, що найважливішою рисою демократичного режиму є те, що він характеризується одночасно як режим законності. Жодні зміни державного керівництва не дозволяють відмовитися від цього режиму, відхилитися від дотримання чинного, правового за змістом, законодавства.

Безумовно, навряд чи можна говорити про існування в сучасному світі моделі ідеальної демократії. Зз наших часів в окремих країнах спостерігається відсутність тих чи інших перерахованих вище ознак і принципів демократії чи відхилення від них. Це, наприклад, порушення власного законодавства, спроба занадто обмежити окремі права людини, вводити без істотних підстав режим президентського правління тощо. Наявність згаданих явищ в умовах збереження переважної частини ознак і принципів, притаманних демократичному режиму, не може розглядатися як знищення цього режиму, не виключає Його існування, хоча й у вужчих рамках[4, c. 172-174].

Політичний режим демократичного типу має своєю соціально - економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов свого життя і будують відносини один з одним на основі обміну та домовленості.

Політичними передумовами цього режиму є:

· відсутність єдиної, обов'язкової для всіх державної офіційної ідеології, яка однозначно визначає мету суспільно - історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення;

· наявність вільно формуючих позадержавних політичних партій, що відображають соціальну диференціацію громадянського суспільства;

· обмеження політичної ролі партій участю у виборах, на яких вони виступають із розробленою виборчою програмою,що відображає інтереси групи громадянського суспільства, яка представляється партією;

· функціонування політичної системи, що допускає боротьбу, конкуренцію політичних партій, утворення коаліцій політичних сил, які прагнуть до парламентської більшості;

· існування меншини, що не визначає державну політику, і тому не несе за неї відповідальність, в функцію якої входить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативних програм суспільного розвитку та ін.;

· наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку, вуличні демонстрації, мітинги і т.п.), за допомогою яких суверенні суб'єкти громадянського суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя.

Реалізація названих передумов і робить політичний режим демократичним. Головне в політичному режимі - порядок і умови формування державної влади. Інакше кажучи, демократичний режим робить можливим послідовно - визначаючий зв'язок населення з партіями, партій через періодичні збори з представницькою владою, представницької влади з владою виконавчою. Вважається, що такий порядок - і в цьому ми бачимо головну перевагу демократичного політичного режиму - забезпечує систематичну зміну правителів мирним шляхом[7, c. 89-91].

До переваг демократії можна віднести наступні: демократія дозволяє всім суспільним групам артикулювати та гармонійно узгоджувати свої інтереси та потреби; демократії, на відміну від недемократичних форм, притаманні найкращі адаптивні властивості щодо пристосування до мінливого середовища, чому сприяє цілий ряд її принципів: плюралізм, демократична співучасть, опозиція, періодична виборність влади. Плюралізм забезпечує багатоманітність соціальних альтернатив і тим самим розширює діапазон політичного вибору і вірогідність віднайдення оптимального варіанта розвитку. Демократичне співробітництво дозволяє враховувати при прийнятті політичних рішень різноманітні погляди, позиції різних суб'єктів політики. Опозиція сприяє всебічному аналізу, а головне вчасній критиці проектів політичних рішень. Періодична конкурентна виборність влади забезпечує своєчасне виправлення помилок, гнучке корегування політичного курсу; загальний недолік всіх недемократичних політичних систем - непідконтрольність населенню. Гарантувати і забезпечувати права і свободи людини і громадянина, захищати громадян від свавілля з боку держави, суспільства може лише демократична форма правління;демократія стимулює соціальну емансипацію особистості, повагу до її гідності;демократія потрібна не тільки окремим громадянам, а й самому суспільству. В умовах послаблення харизматичної та традиційної легітимації, влада, щоб бути ефективною, потребує визнання її народом, що найкращим чином забезпечується через демократичні процедури.

Над недоліками демократії почали задумуватися давно і скрізь. Так, сербський мислитель кінця ХІХ століття Коста Станович писав: «Демократія, парламентаризм, громадські свободи, прогрес, культура та інші поняття, що складають основу політичного словника… (лише) — суть слова і вирази… бувши “загальновизнаними”, покликані приховати суворі їхні (можновладців) дії та вчинки».

Політолог А. Гарригу в своїй книжці «Голосування і чеснота. Як французи стали виборцями» починає дослідження з 1848 року, тобто з того давнього часу, коли почалося впровадження сучасних демократичних інститутів. Він пише: «… “Вільні вибори” — це балаканина. Потрібна … велика доза сліпоти, щоб однозначно вихваляти встановлення “вільних” виборів та вищі форми участі в них, як яскравий доказ спокусливості демократії… Уся виборча система — це суцільна фальсифікація, шахрайство з виборчими бюлетенями, списками виборців, підрахунком голосів тощо».

І там само: «Виборча демократія, виборно-представницька система в її послідовному розвитку доходить до самозаперечення».

Самозаперечення системи очевидне, це так, але самознищення неугодної форми правління — проблематичне, як і ненасильницьке усунення парламентаризму з людського суспільства.

Щоправда, з'явиться «фашизм», завдяки якому демократія (на якийсь час) зійде зі сцени, але й сам її гробар виявиться поваленим внаслідок таємної світової «дипломатії» та світової війни, організованої цією «дипломатією»[10, c. 246-248].

Сучасна демократія потребує, перш за все, економічно самостійних громадян; високої правосвідомості та поваги людей до влади; а також великих грошей.

Сучасна демократія потребує, перш за все, економічно самостійних громадян; високої правосвідомості та поваги людей до влади; а також великих грошей. Формальне визнання демократії та намагання пересадити демократичні форми на невластивий їм та непідготовлений грунт веде до небажаних наслідків, які можна бачити і з досвіду пострадянської України:

• поняття “демократія” і “демократ” перетворюються у похідну фразу, якою кожний користується за своїм смаком – або як почесним званням, або як лайкою, або як маскою;

• демократичні інститути спотворюються, що підриває довіру до них, і до влади взагалі;

• під прикриттям демократичної демагогії при владі залишається переважно та ж сама номенклатурно-бюрократична еліта, лише трохи розбавлена “демократами”, але значно більше оплутана мафією;

• народ так само далекий від влади, як і раніше, або ще більше (“делегована демократія” – латиноамериканський варіант);

• авторитет влади падає ще більше – демократія перетворюється в анархію.

Необхідно скоріше звільнитись від сприйняття демократії як панацеї від усіх бід, і перш за все усвідомити, що демократичні механізми дуже погано пристосовані до кризових ситуацій (де потрібно приймати оперативні і часто непопулярні рішення). Демократія має обмежену цінність. Це засіб, а не мета, “утилитарное приспособление для защиты социального мира и свободы личности; она ни безупречна ни надёжна сама по себе” (Ф.Хайек). Тому не треба надавати демократії абсолютного значення. Не треба також:

1) ототожнювати демократію з конкретною особистістю (такий “гарант демократії” може дуже швидко перетворюватись в авторитарного диктатора);

2) ототожнювати демократію з класом (розподіл на “чистих” і “нечистих” веде до придушення особи і диктатури);

3) ототожнювати більшість з істиною. Кожна конкретна більшість завжди є меншістю по відношенню до усього людства – у просторі і в часі. Більшість здатна до пізнання тільки банальних, зпрощених істин, в той час як дійсні прозріння притаманні лише геніям. Тому в Біблії говориться: “Не будеш з більшістю, щоб чинити зло”[3, c. 56-59].


Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2004. - 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. - К.: Академія, 2003. - 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп.. - К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. - 311 с.

10. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. - Суми: Університетська книга, 2001. - 405 с.

11. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. - К.: Либідь, 2002. – 573 с.

загрузка...
Top