Дискреційна фіскальна політика

Вступ.

1. Сутність дискреційної фіскальної політики.

2. Головні завдання дискреційної фіскальної політики та її інструменти.

3. Дискреційна фіскальна політика та її роль у сучасній економіці.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Складовими частинами фіскальної політики держави є: дискреційна політика, що розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає; недискреційна політика(політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок. Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

· стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

· обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.


1. Сутність дискреційної фіскальної політики

Фіскальна політика – це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування. Складовими частинами фіскальної політики держави є:

• дискреційна політика, що розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;

• недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва.

Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до наступного зростання національного продукту[2, c. 96-97].

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Державні видатки являють собою витрати, що пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Сукупні державні видатки (GР – Government purchases) поділяються на чотири категорії, їх можна розрахувати такою формулою:

GР = Сg + Тr + Dg + Ig,

де Сg – споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання); Тr – трансферти приватному сектору; Dg – проценти з державного боргу; Ig – державні інвестиції. Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави (Сg, Тr, Dg), остання категорія – державні капітальні видатки (Ig).

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

• стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

• обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Основою фіскальної політики є бюджет. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то дефіцит/профіцит бюджету – нормальне явище. Більш того, збалансований бюджет посилює циклічні коливання економіки. Бюджет потрібний для досягнення економічної стабільності.

При проведенні фіскальної політики важливу роль відіграє удосконалення оподатковування, тому що система податків регулює циклічність коливань економіки.

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки – це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому розумінні податки – це всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

Дискреційна фіскальна політика змінює ставку податку – розмір податку на одиницю обкладення. Існують такі види податкових ставок:

• прогресивні, тобто розмір податкових ставок збільшується при збільшенні доходу;

• пропорційні, тобто відсоток податкових відрахувань не змінюється від розміру доходу;

• тверді (фіксовані), що установлюються на об'єкти незалежно від їхньої вартості.

Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження. Зниження податків сприяє економічному росту в довгостроковій перспективі і зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимулювання виробництва дає можливість виробляти додаткові товари, що покривають грошову масу[4, c. 105-107].


2. Головні завдання дискреційної фіскальної політики та її інструменти

Дискреційна фіскальна політика – це ціле спрямована маніпуляція витратами і доходами державного бюджету, яка здійснюється на підставі спеціальних державних рішень (парламенту, уряду). Для аналізу дискреційної фіскальної політики спочатку розглянемо спрощену модель, згідно з якою реальний ЧНП залежить від двох чинників: державних закупок і податків. Податки розглядаються тут як незалежні від ЧНП і можуть змінюватися лише за рахунок податкової політики держави. Крім того вплив зазначених чинників на ЧНП буде розглядатися лише через мінливість сукупного попиту, а вплив фіскальних заходів держави на сукупну пропозицію тимчасово вилучається з аналізу. Це стосується і деяких інших ускладнюючих моментів, які насправді впливають на ЧНП, але не є предметом фіскальної політики.

Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, що складається на даний час в економіці та фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація поліпшитися не може. Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів — «умонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.

Функції «умонтованих стабілізаторів» виконують насамперед податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії. Водночас повної збалансованості за допомогою вмонтованих стабілізаторів досягти важко. Тому у фінансовій практиці використовуються одночасно і «вмонтовані стабілізатори», і засоби дискреційної політики.

В межах дискреційної виділяють ще такі два підвиди фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну.

Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів:

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики — жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які — фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії[3, c. 84-86].

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дійовість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.

Проведення активної дискреційної фіскальної політики значною мірою ускладнено. По-перше, стоять на перешкоді труднощі, викликані недосконалістю економічної інформації та методів макроекомічного аналізу. По-друге, зміна структурних бюджетних витрат чи ставок оподаткування передбачає тривале обговорення цих заходів у законодавчому органі та потребує деякого часу для прийняття урядом відповідних рішень. По-третє, самі податки суперечливі, мають технічні вади і якщо їхні зміни тимчасові, то вони не справляють позитивного антициклічного ефекту.

Певні зміни в рівнях бюджетних витрат і податків відбуваються по суті без використання додаткових урядових заходів. Вони забезпечуються внутрішніми, вмонтованими (автоматичними) стабілізаторами, які називають недискреційною фіскальною політикою. Автоматичні стабілізатори — це економічні механізми, дія яких постійно спрямована на пом'якшення циклічних коливань. В індустріальних країнах ними є прогресивна податкова система, трансферти (насамперед страхування з безробіття, соціальна допомога), система участі в прибутках. Ці стабілізатори згладжують проблему тривалості часового лага дискреційної політики, оскільки «включаються» без прямого втручання парламенту.

Як створюється і діє вмонтована стабільність, можна показати на прикладі податкової системи. Вона з'явилася у зв'язку з побудовою системи оподаткування так, щоб фактично від усіх видів податків забезпечувалися більші платежі у міру зростання валового внутрішнього продукту (ВВП). Законодавчо обсяг податкових надходжень не визначається, а встановлюються лише податкові ставки, серед яких найпоширенішими є прогресивні. При використанні їх за умов збільшення ВВП у фазі економічного піднесення доход зростає і автоматично збільшуються податкові надходження, податковий мультиплікатор зменшується, й знижуються трансфертні платежі з бюджету. Це призводить до скорочення особистих доходів, зменшення видатків на споживання і зниження тиску сукупного попиту. Водночас продовжує формуватися надлишок бюджету, накопичується небезпека жорсткої кон'юнктури, визріває інфляційний процес.

При економічному спаді ВВП зменшується, скорочуються сумарні доходи домашніх господарств, підприємств і, як результат, податкові надходження знижуються, а бюджет прямує до дефіцитного стану. Держава в цих умовах має збільшувати свої видатки, які, компенсуючи зменшення приватних витрат, відіграють стабілізуючу роль, обмежують глибину циклічного спаду.

Основні засоби дискреційної фіскальної політики:

- введення або зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов’язаних з витратами держави;

- зміна програм «трансфертного типу» (виплат з бюджету);

- циклічні зміни рівня податкових ставок, які проводяться урядом та парламентом.

Отже, автоматичні стабілізатори можуть пом'якшити циклічність економічного розвитку, скоротити амплітуду коливань ділової активності. Проте їх недостатньо, щоб усунути економічну нестабільність, скоригувати макроекономічні результати, і вони мають доповнюватися заходами дискреційної політики[7, c. 31-33].


3. Дискреційна фіскальна політика та її роль у сучасній економіці

Фіскальна політика має зв'язок з бюджетом, вона є частиною фінансової політики. У свою чергу вона ставиться до податкової політики й припускає активні заходи щодо формування доходів державного бюджету Фіскальне регулювання припускає через стягнення податків, а також виконання певних бюджетних витрат здійснювати вплив на макроекономічне положення, на рівень ділової активності в країні.

Дискретна фіскальна політика - це свідоме маніпулювання законною владою оподатковуванням і державними витратами для стабілізації економіки (напр., зміна податкової ставки, структури оподатковування. Дискретна стимулююча фіскальна політика припускає ріст державних витрат і (або) зниження податкових ставок. Дискретна стримуюча фіскальна політика - це зниження державних витрат і(або) ріст ставок податків. Використовуючи дискретну фіскальну політику держави може регулювати рівень національного виробництва (уведення податкові пільги й диференціації податкових ставок). Вносячи зміни в податкову систему, вона може впливати на ступінь ділової активності підприємств, що відобразиться на рівні національного виробництва.

Проте, незважаючи на безумовно корисні спроможності податкової системи до стабілізації, регулювання економіки не можна здійснювати винятково за допомогою умонтованих стабілізаторів, проведення дискреційної політики є необхідним (під дискреційною політикою розуміється свідоме маніпулювання податками й урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролем над інфляцією і прискоренням економічного росту)[8, c. 249-250].


Висновки

Дискреційна політика ґрунтується на регулюванні державою своїх витрат та зміні рівня податкових ставок.

Збільшення (зменшення) державних витрат збільшує (зменшує) сукупний попит. Зайнятість зростає (спадає) – випуск продукту зростає (спадає), підвищення (зниження) податків зменшує (збільшує) доход, що знижує (підвищує) сукупний попит, зайнятість і випуск продукту спадають (зростають).

Розширююча дискреційна політика збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків.

Обмежувальна політика стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків. Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, розширююча – для циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податковими та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Фіскальна (податково-бюджетна) політика щільно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.


Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання , 2006. - 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. - К.: Основи, 2000. - 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп.. - К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

загрузка...
Top