Державний бюджет і бюджетна політика

Вступ.

Розділ І. Теоретико-методологічні засади державного бюджету та бюджетної політики.

1.1. Бюджетна політика України, її основна риси та елементи.

1.2. Сутність та формування державного бюджету України.

1.3. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави.

Розділ ІІ. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки.

2.1. Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки.

2.2. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації.

2.3. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України.

Розділ ІІІ. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи.

3.1. Основні напрями бюджетної політики України.

3.2. Головні проблеми та перспективи розвитку бюджетної політики.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Бюджетна політика держави як важлива складова економічної політики країни є системною сукупністю цілей, включаючи пріоритетні (з точки зору національних інтересів), наукових підходів і конкретних заходів щодо цілеспрямованої діяльності держави в цілому з регулювання бюджетного процесу, управління бюджетами всіх рівнів, ефективного використання бюджетної системи для вирішення економічних і соціальних завдань країни. Отже, як видно з цього визначення, складовою бюджетної політики є сукупність її пріоритетів або національних інтересів у цій сфері діяльності держави.

Для того щоб проаналізувати теперішній стан із визначенням пріоритетів бюджетної політики, варто спочатку визначитися з критерієм віднесення тих чи інших цілей бюджетної політики до пріоритетних. Критерієм віднесення цілей бюджетної політики до пріоритетів може бути такий підхід: пріоритети бюджетної політики повинні реалізуватися тільки за рахунок бюджетних коштів і мати чіткий орієнтир кількісного характеру. Виходячи з цього, не слід плутати поміж собою дві категорії «пріоритет бюджетної політики» та «пріоритет соціально-економічного розвитку країни».

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні аспекти бюджетної політики та державного бюджету.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити риси бюджетної політики в Україні;
  • охарактеризувати сутність та формування державного бюджету України;
  • дослідити зв’язок бюджетної політики України з розвитокм національноїекономіки;
  • проаналізувати засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави;
  • розглянути бюджетну політику стимулювання економічного зростання;
  • дослідити проблеми та негативні наслідки проведення бюджетної політики останніх років;
  • проаналізувати результати зміни бюджетної політики та її вплив на розвиток економіки України;
  • визначити необхідні умови для успішного здійснення процесу соціалізації бюджету;
  • розглянути вплив бюджетної політики на бюджетний процес у країні;
  • запропонувати шляхи вирішення проблем, які виникли в останні роки в бюджетному процесі в Україні.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема державного бюджету та державної політики України.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси державного бюджету.

Предметом дослідження виступає формування державної політики України та її вплив на соціально-економічну стабільність країни.

Розділ І. Теоретико-методологічні засади державного бюджету та бюджетної політики

1.1. Бюджетна політика України, її основні риси та елементи

Бюджетна політика впливає на бюджетний процес, який інтегрує окремі його складові: розгляд, затвердження, виконання і контроль за бюджетними коштами. Слід зазначити, що бюджетну політику розробляє Міністерство фінансів України, як це й передбачено Указом Президента України "Про Положення про Міністерство фінансів України" від 26 серпня 1999 року п. 108/99. В Указі серед основних завдань міністерства на першому місці — розробка та проведення єдиної фінансової, бюджетної, податкової політики. У Конституції України відзначено, що Верховна Рада затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього, контролює виконання бюджету, приймає рішення щодо звіту про його виконання (ст. 85).

Зазначимо, що поняття "Бюджетна політика" в економічній літературі тлумачиться неоднозначно. В Бюджетному кодексі України замість бюджетної політики сформульовані основні принципи бюджетної системи (ст. 7). Хоча ці поняття взаємопов'язані, але вони не тотожні. Термін "бюджетна політика" характеризується, з одного боку, як сукупність заходів держави щодо використання фінансових ресурсів, а з іншого — як інструмент регулювання економіки регіонів країни. Є й інші визначення. "Бюджетна політика (або фіскальна політика) (fiscal policy) звичайно, на думку окремих фахівців, означає використання оподаткування і державних видатків для регулювання сукупного рівня економічної діяльності". Аналізуючи складові фінансової реструктуризації вітчизняні фінансисти дійшли до висновку, що "фінансова політика полягає у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання". Зішлемося на наступне визначення бюджетної політики фінансистом Ц.Г. Огонь. "Бюджетна політика — це цілеспрямована діяльність держави у фінансово-бюджетній сфері"[24, c. 29].

Дещо по-іншому формулюють бюджетну політику вчені Російської Федерації, які зазначають, що "Бюджетна політика — сукупність рішень, які приймаються органами законодавчої (представницької) та виконавчої влади на виконання заходів, пов'язаних із визначенням основних напрямів розвитку бюджетних відносин і формування конкретних шляхів їх використання в інтересах громадян, суспільства держави"3. В такому контексті дещо звужено розглядається роль бюджетної політики у відтворювальному процесі. Автори посібника "Казначейська система" під бюджетною політикою розуміють сукупність форм, методів впливу державних органів на бюджетні відносини4.

Подібні визначення бюджетної політики можна було б продовжувати, але й з наведених можна зробити висновок, що основний зміст бюджетної політики полягає у забезпеченні формування реального державного бюджету на наступний рік на макро- і мікрорівні.

Зазначимо, що поряд із бюджетною політикою існує поняття "бюджетна резолюція", яку іноді ототожнюють із бюджетною політикою, яка тісно взаємодіє з бюджетною резолюцією. Остання, на відміну від бюджетної політики, визначає основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік: комплекс соціальних асигнувань, обсяг адміністративних витрат, у тому числі на утримання центральних органів влади, доходи й видатки державного бюджету, обсяг ВВП, рівень інфляції тощо.

З метою розв'язання соціально-економічних проблем держава використовує інструменти втручання в економіку підприємств, особливо коли країна знаходиться в стані фінансової кризи, що й зумовлює розробку відповідної бюджетної політики. Досить зазначити, що у 1998 році, коли розгорнулася світова фінансова криза і Україна опинилася на межі дефолту, Верховна Рада України прийняла постанову "Про основні напрями бюджетної політики", у якій передбачалося різке скорочення коштів на державне споживання, відновлення та розвиток вітчизняного виробництва, приріст доходів держави за рахунок неподаткових надходжень, а також консолідація коштів усіх державних цільових фондів (крім ПФУ) й позабюджетних фондів міністерств і відомств, які створили основу для економічного зростання, тощо. Завдяки цим, а також комплексу заходів, розроблених Верховною Радою України, в країні було створено умови для зростання економіки. Україна, на відміну від інших держав, не відчула фінансових потрясінь.

Враховуючи нинішній критичний стан економіки, обмеженість фінансових ресурсів слід було б у бюджетній політиці на 2007 рік передбачити скорочення бюджетних коштів на державне споживання, зокрема на медичне обслуговування депутатів і членів Уряду. Є й інші статті, які доцільно було б дещо скоротити, а вивільнені кошти спрямувати на розвиток економіки країни, підвищення життєвого рівня населення[26, c. 38-41].

1.2. Сутність та формування державного бюджету України

Державний бюджет, як основний фінансовий документ держави, постійно знаходиться в центрі уваги парламенту, уряду, юридичних і фізичних суб'єктів господарювання не лише в період розробки і прийняття відповідного закону, а й протягом року. У ньому відображений дійсний стан економіки країни, сконцентрована значна частина ВВП, який використовується на соціально-економічні потреби країни. За останні п'ять років питома вага ВВП у доходах Державного бюджету України становила 27,6%. У цьому контексті зазначимо, що Україна суттєво відстає від колишніх соціалістичних країн. З розрахунку на одну особу в Україні припадає ВВП 2178 дол., у Росії — 6555, Польщі — 7941 дол. США1.

Досягти економічних показників країн ближнього й далекого зарубіжжя без значного залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, нової технології та виробничої дисципліни неможливо. При цьому значну роль відіграє науково обґрунтована бюджетна політика. Західноєвропейські й інші країни накопичили чималий досвід формування бюджетної політики, кожна країна має свої особливості її проведення, виходячи з конкретної економічної ситуації. При цьому в окремих західноєвропейських країнах (Швеція, Франція, Німеччина й ін.) основні постулати бюджетної політики визначає конституція. Дещо по-іншому відбувається її формування в США, де вона має дві частини: перша — включає фіскальну політику, доходи, видатки, державний борг тощо, а друга — розкриває напрями бюджетної політики.

В умовах перехідної економіки Україна накопичила певний досвід формування власної бюджетної політики. Верховна Рада України щорічно приймає постанову про Основні напрями бюджетної політики на наступний рік, у якій, крім напрямів, даються доручення Уряду стосовно основних напрямів бюджетної політики на відповідний рік у частині спрямування коштів державного бюджету на інноваційний розвиток економіки, промислового комплексу країни. У 2007 році, як і в попередні роки, в Державному бюджеті України концентрується значна частина ВВП, яка становитиме близько 30%. При цьому варто зазначити, що використання бюджетних коштів не менш складне питання, ніж формування джерел доходів. У цьому контексті доцільно підвищити обґрунтування бюджетних програм, які є основним компонентом програмно-цільового методу, оскільки вони забезпечують суб'єктів господарювання необхідною інформацією про ресурси та ефективність використання бюджетних видатків. Бюджетні програми формуються на основі бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками коштів державного бюджету. Держава має підтримувати Державні програми інноваційно-інвестиційного розвитку, оскільки підприємства не мають можливості забезпечити такий напрям за рахунок власних ресурсів. Є й інше джерело — зменшення податків, вивільнені кошти спрямувати на інвестиційно-інноваційний розвиток підприємств[9, c. 14-16].

До Верховної Ради України разом із проектом бюджету на наступний рік подається Державна програма економічного та соціального розвитку, яка повинна розглядатися разом із бюджетною політикою. Однак вона залишається поза увагою парламенту, відкладається на невизначений строк і тим самим знижується ефективність розподілу фінансових ресурсів між пріоритетними галузями народного господарства і регіонами.

В Україні щорічно приймається безліч проектів, значна частина яких залишається без належного фінансування, а тому слід застосовувати середньострокове бюджетне планування, оскільки при виникненні проблем з бюджетними доходами, а їх, на жаль, не уникнути, багаторічні інвестиційні проекти залишаються без фінансування. В разі прийняття на наступний рік нового інноваційно-інвестиційного проекту слід у бюджеті на наступні роки передбачати відповідні витрати на його фінансування.

Бюджетний процес потребує удосконалення, особливо на рівні бюджетів сіл. Розрахунки свідчать, що там, де працюють промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, філіали промислових підприємств, бюджети потребують менше дотацій, оскільки основна частина доходів надходить від суб'єктів господарювання. Надходження коштів до таких бюджетів скоротилися у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Можливості компенсації вилучених доходів за рахунок зведеного бюджету областей обмежені, а тому слід сприяти припливу інвестицій, особливо у депресивних регіонах. Для цього мають бути створені належні умови сплати податків, зокрема ставки їх повинні бути динамічними й одночасно стимулюючими.

Формування бюджетів сіл і селищ потребує особливої уваги, адже значна їх частина позбавлена власних доходів. До того ж в окремих регіонах вилучення коштів відбувається із сільських бюджетів до районних, через що вони позбавлені можливостей фінансувати соціальну сферу, яка знаходиться у вкрай важкому стані. При цьому слід зазначити, що в Україні налічується 28585 сільських населених пунктів, серед яких є чимало таких, особливо в західних регіонах, де проживає до тисячі мешканців, які не мають можливості сформувати власний бюджет і живуть за рахунок дотацій. У зв'язку з цим постало питання про розв'язання фінансових проблем органів місцевого самоврядування шляхом формування таких територій, які б могли формувати свій бюджет за рахунок власних доходів, використавши при цьому досвід Польщі, де у значної частини сформованих населених пунктів проживає близько шести тисяч жителів. Вони формують бюджет в основному за рахунок надходжень від фізичних і юридичних суб'єктів господарювання.

У проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" надається право Раді Міністрів АРК, обласним державним адміністраціям здійснювати розподіл додаткової дотації на зменшення фактичних диспропорцій між дохідною частиною бюджетів з метою вирівнювання забезпеченості бюджетів депресивних територій, врахування особливостей гірських територій і тих, що мають низький показник чисельності населення (ст. 48). Для таких територій це рішення, безумовно, має позитивне значення, однак до кінця фінансову проблему місцевого самоврядування не розв'язує, оскільки депресивні території, як і раніше, залишаються жити за рахунок не власних ресурсів, а дотацій[11, c. 74-76].

1.3. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави

У Бюджетному кодексі України немає поняття «пріоритет бюджетної політики», а використовується категорія «основний напрям бюджетної політики» [1]. Немає такого терміну і в Посланні Президента України Верховній Раді України «Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік» [6]. Тому слід чітко визначитися щодо співвідношення між категоріями «основний напрям бюджетної політики» і «пріоритет бюджетної політики». На наш погляд, напрямів бюджетної політики може бути багато, про що якраз і свідчить аналіз Бюджетних резолюцій Верховної Ради України [2] і Основних напрямів бюджетної політики [3], які відповідно до Бюджетного кодексу України розробляє з 2003 року Кабінет Міністрів України. А от пріоритетів може бути лише декілька. Так, в Основних напрямах бюджетної політики на 2002 рік, представлених Президентом України Верховній Раді України, «основних завдань бюджетної політики» - 8 [6]. В Основних напрямах бюджетної політики на 2003 рік, представлених Урядом Верховній Раді України, таких напрямів визначено в розділах: «Доходи бюджету» - 8, «Фінансування бюджету» - 3, «Видатки бюджету та міжбюджетні відносини» - 4, а загалом їх 15 [3]. До того ж, ці напрями викладено нечітко: в одному місці це напрями, в іншому — цілі, хоча це не одне й те ж. Приблизно такий же підхід до визначення пріоритетів бюджетної політики наведено у Постанові Верховної Ради України від 4 липня 2002 року. Тут пріоритетними напрямами бюджетної політики встановлено такі:

  • забезпечення безумовної збалансованості бюджету;
  • забезпечення соціального спрямування бюджету;
  • послаблення боргового навантаження на державні фінанси;
  • підвищення рівня реальних доходів населення та купівельної спроможності громадян;
  • забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безплатної медичної допомоги, а також соціально-медичне забезпечення ветеранів війни та праці;
  • погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та соціальних виплат і недопущення виникнення такої заборгованості у наступних періодах;
  • забезпечення пропорційного фінансування державних програм, затверджених Верховною Радою України;
  • стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності як фактора економічного зростання;
  • розробка та впровадження податкової реформи [7].

У даному документі вказано 9 напрямів бюджетної політики, які є пріоритетними. Як видно зі змісту наведених напрямів, їх сутність має лише якісний характер і не має кількісного визначення. Крім того, навіть не потрібно рахувати, щоб зробити висновок, що всіх коштів зведеного бюджету країни не вистачить для їх фінансування. Тому їх не можна вважати за пріоритетні напрями бюджетної політики.

Основні напрями бюджетної політики включають також як напрями реформування бюджетної й податкової систем, так і конкретні заходи щодо поліпшення існуючих відносин в економічній сфері країни, а також основні параметри бюджетної політики. Тобто вони значно ширші за сукупність пріоритетів бюджетної політики [3]. Тут ми спостерігаємо ширший об'єкт «докладання зусиль». Тому серед основних напрямів бюджетної політики слід визначати пріоритетні. Пріоритети бюджетної політики мають вужчий об'єкт «докладання зусиль», а саме: вирішення складних проблем економічного й соціального розвитку країни лише за рахунок бюджетних коштів. До того ж, вони кількісно визначені.

Доцільно також визначитися із співвідношенням між захищеними статтями видатків Державного бюджету України та пріоритетами бюджетної політики. Категорію «захищені статті видатків Державного бюджету» започатковано вперше у Державному бюджеті України на 1998 рік. У цьому бюджеті було встановлено, що фінансування витрат на захищені статті Державного бюджету України проводиться в першочерговому порядку. Такими статтями в ньому було визначено:

  • оплата праці працівників бюджетних установ;
  • нарахування на заробітну плату;
  • придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;
  • забезпечення продуктами харчування;
  • виплата відсотків за державним боргом;
  • трансферти органам державного управління інших рівнів;
  • трансферти населенню (пенсії, допомоги, стипендії).

З певними несуттєвими змінами і редакцією зміст захищених статей у складі державних бюджетів на 1999-2002 роки зберігався майже таким самим. Статус захищених статей у законах про державний бюджет, тобто на законодавчому рівні, не визначено, якщо не вважати за статус «першочерговий порядок фінансування захищених статей» і «пропорційність їх фінансування по розпорядниках коштів». Водночас «першочерговий порядок фінансування захищених статей» і «пропорційність їх фінансування по розпорядниках коштів» не означає їх 100-відсоткового забезпечення. Практика їх фінансування свідчить про інше.

Враховуючи це, а також той факт, що категорія «захищені статті» відіграла певну роль і фактично втратила необхідність, доцільно було б від неї відмовитися. Тим більше, що в Основних напрямах бюджетної політики на 2003 рік Кабінет Міністрів України запропонував не затверджувати перелік захищених статей, хоча й з іншим обґрунтуванням, а саме: «виходячи з того, що збалансований бюджет має бути виконаний за всіма видами видатків у повному обсязі» [3]. Введення ж категорії «пріоритет бюджетної політики» повністю поглине категорію «захищені статті» й дозволить виконувати значно ширше функції останньої.

Виходячи з обраного критерію віднесення цілей бюджетної політики до пріоритетних, протягом 1992-2002 років визначено такі пріоритети: до 2001 року - у Бюджетній резолюції Верховної Ради України, з 2003 року – в Основних напрямах бюджетної політики, які подає на розгляд парламенту Кабінет Міністрів України,

Ці пріоритети не відповідають обраному критерію, оскільки для їх реалізації потрібні всі фінанси країни, а також іноземні позики.

Крім того, проведений аналіз змісту Бюджетних резолюцій [2] і Основних напрямів бюджетної політики [3] за вищенаведений період свідчить про наявність суттєвих недоліків у механізмі визначення пріоритетів бюджетної політики, а саме:

  • наявність великої кількості пріоритетів, які практично неможливо реалізувати в умовах вкрай обмежених бюджетних ресурсів;
  • визначення пріоритетів бюджетної політики лише на бюджетний період, тобто на рік. Такий підхід не дає можливості планувати їх на довгостроковий період та не забезпечує проведення послідовної бюджетної політики, спрямованої на здійснення широкомасштабних економічних і соціальних завдань на перспективу;
  • відсутність наступності й послідовності в реалізації визначених пріоритетів;
  • визначення нереальних пріоритетів, які на практиці виявляються недосяжними за даних умов функціонування економіки країни;
  • значний перелік захищених статей бюджету, які теж можна відносити до пріоритетів і які були профінансовані у 2002 році на рівні приблизно 70%;
  • відсутність розрахунку потреби у бюджетних коштах для реалізації пріоритетів бюджетної політики;
  • невідповідність напрямків використання бюджетних коштів визначеним пріоритетам;
  • неузгодженість бюджетних пріоритетів із завданнями Програми соціально-економічного розвитку України[12, c. 3-9].

Подолати вищенаведені недоліки в процесі визначення пріоритетів бюджетної політики можна лише шляхом зміни наукового й методологічного підходу до їх визначення.

Виходячи з результатів проведеного аналізу, до основних засад визначення пріоритетів бюджетної політики доцільно віднести такі:

- інформаційно-аналітичне забезпечення аналізу шляхом запровадження системи моніторингу стану соціально-економічного розвитку країни і реалізації бюджетної політики;

- визначення сукупності показників (індикаторів) стану бюджетної сфери, за якими здійснюватиметься аналіз стану бюджетної сфери і рівень реалізації наміченої бюджетної політики;

- аналіз соціально-економічного розвитку країни і стану бюджетної сфери, включаючи реалізацію бюджетної політики за попередній період (з використанням системного і ситуаційного аналізу, SWOT-аналізу);

- за результатами аналізу — виявлення загроз стану бюджетної сфери і здійсненню бюджетної політики;

- стратегічне планування бюджетної політики з урахуванням результатів аналізу соціально-економічного розвитку країни, стану бюджетної сфери, переліку загроз. Власне визначення пріоритетів бюджетної політики. Прогнозування дії чинників і заходів, які забезпечуватимуть реалізацію бюджетної політики і перспектив здійснення самої бюджетної політики через розробку і реалізацію бюджетних цільових програм за кожним пріоритетом.

Розглянемо детальніше кожну із засад визначення пріоритетів бюджетної політики.

1.Інформаційно-аналітичне забезпечення. Визначення пріоритетів бюджетної політики, їх прогнозування на довготривалий період неможливо без відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення, яке здійснюється відповідно до двох напрямків аналізу:

1) соціально-економічного розвитку країни;

2) соціально-економічного розвитку бюджетної сфери.

В даному випадку завданнями інформаційно-аналітичного забезпечення є:

- визначення інформаційних потреб, достатніх для моніторингу на постійній основі стану соціально-економічного розвитку країни і бюджетної сфери в комплексі;

- організація системи моніторингу стану соціально-економічного розвитку країни й бюджетної сфери; □ встановлення першоджерел інформації щодо соціально-економічного розвитку країни (макропоказники економічного й соціального розвитку), а також стану бюджетної сфери (дані бюджетної статистики) та установ, які мають її надавати;

- добір необхідної інформації (статистичних даних) щодо визначеної сукупності показників, які характеризують соціально-економічний розвиток країни (макропоказники економічного й соціального розвитку) і функціонування бюджетної сфери (дані бюджетної статистики), а також чинників (процесів), які впливають на їх стан;

- оцінка достовірності, повноти і своєчасності надання інформації щодо соціально-економічного розвитку країни й бюджетної статистики;

- попередня обробка отриманої інформації за всіма показниками, які характеризують соціально-економічний розвиток країни, функціонування бюджетної сфери та процеси (внутрішні й зовнішні), які впливають на їх стан;

- аналітична обробка інформації за статистичними показниками та індикаторами бюджетної статистики;

- збирання цільової інформації для поглибленого аналізу конкретних загроз соціально-економічному розвитку країни й бюджетній сфері з виявленням чинників і умов появи загроз [11].

2. Важливим завданням процесу визначення пріоритетів бюджетної політики є встановлення переліку сукупності показників (індикаторів) бюджетної сфери. Це має відбуватися з урахуванням Бюджетного кодексу України та додаткових потреб, пов'язаних із станом перехідної економіки країни.

Так, згідно з Бюджетним кодексом України до індикаторів, які характеризують Основні напрями бюджетної політики, що розробляються Кабінетом Міністрів України і подаються на розгляд Верховної Ради України, відносяться такі: обсяг доходів і обсяг витрат (в грошовому виразі та у відсотках від прогнозного річного обсягу ВВП); граничний розмір дефіциту (профіциту) Державного бюджету України (у відсотках від прогнозного річного обсягу ВВП); частка прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет України; граничний обсяг державного боргу та його структура; питома вага міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України та коефіцієнт вирівнювання для місцевих бюджетів; питома вага капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України [1]. До цих індикаторів доцільно було б додати, враховуючи перехідний стан економіки України, ще такі показники: заборгованість із заробітної плати бюджетних організацій та державних підприємств, пенсій і соціальних виплат; заборгованість підприємств усіх форм власності щодо розрахунків з бюджетом.

3.Проведення аналізу соціально-економічного розвитку країни і стану бюджетної сфери. Основними методами аналізу, які найбільш придатні для цього, є системний аналіз і розробка сценаріїв розвитку подій.

Визначимо засади застосування системного аналізу. В процесі визначення пріоритетів бюджетної сфери, в тому числі виявлення та оцінки її загроз, системний аналіз може ґрунтуватися на таких передумовах:

1) Ієрархічна структура бюджетної сфери країни потребує одночасного погодження пріоритетів бюджетної політики на всіх рівнях управління: держава, регіон, підприємство, особа.

2) Необхідність врахування складності, взаємозв'язку та взаємозалежності між окремими складовими бюджетної сфери на всіх її рівнях.

3) Багатоаспектність проблем функціонування бюджетної сфери, яка свідчить про те, що жодна з них не може бути вирішена без урахування інших її аспектів.

4) Обмеженість бюджетних ресурсів та їх недостатність для розвитку економіки країни й соціального забезпечення населення, яка викликає необхідність пошуку багатьох варіантів вирішення проблем функціонування бюджетної сфери й вибору з їх числа найоптимальнішого.

5) Варіантність використання й заміни бюджетних ресурсів одного одним на різних рівнях управління пом'якшує попередню вимогу. Це також слід враховувати при проведенні системного аналізу соціально-економічного розвитку країни та стану бюджетної сфери[23, c. 25-29].

По відношенню до проведення аналізу соціально-економічного розвитку країни й стану бюджетної сфери, а також визначення загроз бюджетній сфері та чинників, що призводять до них, системний аналіз може включати такі етапи.

I етап - визначення конкретної мети аналізу соціально-економічного розвитку країни і стану бюджетної сфери, яка в нашому випадку полягає у встановленні числового значення індикаторів, що їх характеризують, та виявленні загроз бюджетній сфері і чинників, що сприяють їх появі чи дії. На цьому етапі проводиться попереднє вивчення соціально-економічного розвитку країни й стану бюджетної сфери з метою отримання загального уявлення про характер їх функціонування. Здійснюється структуризація бюджетної сфери на складові, встановлюються якісні критерії та кількісні параметри оптимального стану її функціонування.

II етап - структурний аналіз стану бюджетної сфери й розробка концепцій її розвитку. З'ясовуються взаємозалежності та взаємозв'язки між складовими бюджетної сфери, вивчається її організаційна структура, функції, а також властивості цих складових, виявляються загрози організаційного плану та чинники, що є джерелом їх існування. Визначаються економічні й правові умови її функціонування, чинники, що визначають той чи інший стан бюджетної сфери, а отже її «поведінку». За результатами структурного аналізу розробляються заходи щодо поліпшення організаційної структури, економічних і правових умов функціонування бюджетної сфери.

III етап - функціональний аналіз. Він спрямовується на виявлення функціональних і кореляційних зв'язків між індикаторами та складовими бюджетної сфери, між нею й навколишнім середовищем, між внутрішніми і зовнішніми чинниками, що забезпечують відповідний стан бюджетної сфери. Виявляються загрози бюджетній сфері економічного і правового характеру та чинники їх появи. Моделюється безпечний стан бюджетної сфери, розробляються варіанти переходу до нього.

IV етап - синтезування результатів системного аналізу стану бюджетної сфери. При цьому поєднуються результати проведення структурного і функціонального аналізу, порівнюються варіанти виходу на безпечний стан бюджетної сфери, вибирається оптимальний, оцінюються фінансові, правові, економічні, технічні, інтелектуальні, інформаційні можливості його досягнення та терміни виходу на його параметри.

4. Виявлення загроз бюджетній сфері як негативних чинників, що впливають на темпи й повноту реалізації пріоритетів бюджетної політики в цілому. Загроза бюджетній сфері виникає, коли перевищено порогове значення того чи іншого індикатора, який характеризує цю сферу.

Програмно-цільовий підхід до реалізації пріоритетів бюджетної політики має передбачати такі кроки:

  • визначення пріоритетів бюджетної політики (на середньостроковий період);
  • визначення завдань програми на бюджетний період, напрямів і заходів діяльності, які забезпечують реалізацію пріоритетів (на бюджетний період);
  • розрахунки обсягів коштів, потрібних для реалізації сукупності пріоритетів бюджетної політики;
  • порівняння визначених обсягів коштів з можливостями зведеного бюджету країни. У випадку необхідності пошуку джерел додаткових коштів (позики органів державної влади всіх рівнів, залучення коштів від приватизації тощо);
  • визначення органу державної влади, відповідального за виконання цільової бюджетної програми, як головного розпорядника бюджетних коштів;
  • визначення критеріїв і показників оцінки й аналізу результативності цільової бюджетної програми відносно обсягів витрат, кінцевого продукту (кінцевого результату), ефективності здійснених витрат та якості;
  • виділення необхідних для реалізації бюджетних пріоритетів у рамках цільової бюджетної програми фінансових коштів;
  • організація систематичного контролю виконання цільової бюджетної програми за визначеними критеріями й показниками оцінки результативності;
  • корегування програми (завдань, заходів, обсягів фінансових ресурсів) у випадку відставання від строків програми.

Крім того, у межах цільових бюджетних програм, виконання яких покладено на головного розпорядника, кожний розпорядник бюджетних коштів має розробити стратегію своєї діяльності щодо реалізації пріоритету бюджетної політики не лише на наступний рік, а й на середньострокову перспективу. Використання програмно-цільового підходу до реалізації бюджетних пріоритетів значно підвищує роль головних розпорядників бюджетних коштів у складанні своїх бюджетів. Зростає також відповідальність за використання бюджетних коштів за визначеними пріоритетами бюджетної політики на всіх рівнях бюджетної системи[26, c. 41-48].

Розділ ІІ. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки

2.1. Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки

Останнім часом в українському суспільстві виникла дискусія щодо доцільності підвищення загального рівня доходів населення як основного пріоритету державної політики шляхом соціалізації бюджету, тобто розширення і спрямування основної частини державних витрат на соціальні потреби й споживання. Такий бюджет дехто з видатних вітчизняних політиків і економістів називає бюджетом "проїдання" та критикує його, аргументуючи необхідність формування так званого бюджету розвитку, сутність якого полягає в обмеженні зростання соціальних виплат на користь збільшення державних інвестицій. Основні причини погіршення економічної ситуації в країні вони вбачають у посиленні податкового тиску на економіку шляхом скасування податкових пільг вільним економічним зонам та в неадекватній роботі Уряду. Інші аргументують необхідність соціалізації бюджету низьким рівнем життя населення за високих темпів економічного розвитку.

Емпіричні дослідження впливу структури бюджетних витрат на економічний розвиток не мають однозначних результатів. З одного боку, встановлено, що тільки державні інвестиції, тобто продуктивні бюджетні витрати, позитивно впливають на економічне зростання, а інші або не впливають, або впливають негативно5. З другого боку, навпаки, дослідження підтверджують, що саме державні соціальні витрати мають позитивний вплив на зростання економіки в короткостроковому періоді, тоді як капітальні витрати — негативний6.

Отже, соціалізація бюджету, що має на меті підвищення рівня життя населення, за певних умов може мати як позитивні, так і негативні наслідки для економічного розвитку країни. З цих позицій можна виокремити три можливих варіанти розвитку подій.

Водночас в умовах зростаючого споживчого попиту, з метою захисту національного виробника, владою із низки ходових споживчих товарів було введено обмеження на імпорт, що в поєднанні з обмеженістю внутрішніх виробничих потужностей стало однією з головних причин виникнення "м'ясної", "цукрової", "бензинової" й інших криз на внутрішньому споживчому ринку країни. Результатом останніх стало стрімке зростання цін на відповідні товари, збільшення контрабанди і тіньового сектору економіки.

Отже, різке посилення ролі соціальних витрат у формуванні видаткової частини бюджету в цих умовах призвело до вкрай негативного варіанта розвитку подій і не дало позитивного ефекту в розвитку економіки. Зміна структури розподілу бюджетних коштів на користь споживання випереджала можливості економіки щодо товарного забезпечення стрімко зростаючих споживчих витрат. Результатом такої різкої зміни спрямованості бюджетної політики стали погіршення зовнішньоторговельного балансу, товарні дефіцити й висока інфляція[18, c. 7-11].

Порівнюючи розміри дохідної частини бюджету України за останні три роки, можна помітити такі особливості, що підтверджують наявність описаного зв'язку:

— з ослабленням податкового навантаження на економіку у 2004 році й зниженням частки дохідної частини бюджету у ВВП порівняно з 2003 роком із 28,2 % до 26,5% відбувалося прискорення темпів зростання ВВП із 9,6% до 12,1 %;

— посилення бюджетного тиску на економіку в 2005 році та зростання частки дохідної частини бюджету до 31,6% негативно позначилися на темпах приросту ВВП, що знизилися у відповідному періоді до 2,6%.

Таким чином, уповільнення темпів зростання ВВП України у 2005 році поряд з іншими причинами політичного, економічного й іншого характеру багато в чому зумовлюється й посиленням фіскального тиску на офіційний сектор економіки. Судячи з прийнятого бюджету на 2006 рік, цього року тиск не буде послаблено.

Підбиваючи підсумки, можна зробити такі висновки:

— підвищення ролі соціальних витрат у бюджеті має здійснюватися поетапно з урахуванням виробничих можливостей економіки;

— різка соціалізація і збільшення розмірів бюджету можуть призвести до негативних наслідків для економічного розвитку;

— проведена у 2005 році різка зміна спрямованості бюджетної політики, яка мала на меті підвищення рівня добробуту населення, у ситуації, що склалася, стала причиною досить негативних наслідків для розвитку економіки України, зокрема погіршення зовнішньоторговельного балансу, товарні дефіцити, висока інфляція і значне уповільнення темпів зростання ВВП;

— задля забезпечення позитивного впливу бюджетної системи на розвиток економіки необхідна оптимізація структури й розмірів бюджету з урахуванням структурних особливостей суспільного виробництва та його наявних потужностей[15, c. 33-37].

2.2. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації

Проблемам визначення ролі та місця держави у забезпеченні інвестиційного розвитку останнім часом присвячується досить велика кількість теоретичних досліджень та практичних розробок як в Україні, так і в інших, особливо пострадянських, країнах. Проте на сьогодні залишається відкритим питання забезпечення ефективності державних інвестицій. Існують також розбіжності у поглядах щодо механізмів та форм їх застосування.

Виходячи з постулатів економічної теорії і практики, успішний розвиток економіки будь-якої країни завжди ґрунтується на інвестиційній основі. Саме оновлення основного капіталу є запорукою сталого економічного розвитку суспільства.

На наш погляд, основними якісними і співставними характеристиками розвитку інвестиційних процесів в економіці є такі:

— частина валового внутрішнього продукту, яку суспільство спрямовує на забезпечення подальшого відтворення (частка валових капітальних вкладень у виробленому ВВП);

— величина прямих іноземних інвестицій у розрахунку на 1 жителя країни (цей показник є особливо важливим для країн, що розвиваються);

— структура джерел інвестування (визначення ролі держави (бюджету) у забезпеченні інвестиційного розвитку).

Отже, загальний висновок є таким: в Україні досить гостро постає проблема вкладання коштів в основний капітал. З огляду на надзвичайно високий рівень фізичної та моральної зношеності основних виробничих фондів практично в усіх галузях економіки, збереження такої тенденції є реальною загрозою подальшому суспільному розвитку. Крім того, досить низький рівень бюджетного інвестування економіки свідчить про орієнтованість держави на здійснення в основному поточних витрат, що ще більше ускладнює перспективи реабілітації та модернізації основних виробничих фондів.

На даний час для українського суспільства надзвичайно актуальною є проблема пошуку реальних джерел накопичення та шляхів ефективного використання інвестиційних ресурсів з метою забезпечення відновлення та модернізації основних виробничих фондів.

Вважаємо, що така позиція на даний час є найбільш прийнятною для України, яка не має сьогодні ні чіткої обґрунтованої стратегії розвитку, ні стабільного законодавства, у тому числі у сфері інвестицій, ні більш-менш ефективних механізмів накопичення та вкладання інвестиційних коштів, ні дієвих механізмів контролю за їх використанням.

Сподіваємося, ні у кого не викликає сумніву, що в умовах невизначеності в Україні надзвичайного значення набуває роль держави у формуванні та впровадженні ефективної інвестиційної політики. Причому це завдання є на сьогодні невідкладним і, так би мовити, вирішальним для нашого суспільства особливо з огляду на стан основних фондів практично в усіх сферах економіки, технічну та технологічну відсталість, затратність, неконкурентоспроможність.

І ще одне важливе доповнення. Якщо вести мову про критерії ефективності здійснення інвестування для держави і для приватних інвесторів, то це здебільшого різні критерії. Кінцева ефективність інвестиційної діяльності держави не пов'язана лише з отриманням прибутку, а, швидше, має втілювати суспільні інтереси, нерідко у досить далекій перспективі. Це, звичайно, соціальні інвестиції, які є безпосередньою цільовою функцією держави. Але можна навести і масу інших прикладів невідкладних інвестиційних потреб суспільства, на які ніяким чином не будуть «претендувати» приватні інвестори. Усім відома ситуація у житлово-комунальному господарстві України: надзвичайно високий рівень зношеності та застарілості основних виробничих фондів, висока витратність виробництва, ненадійність та низька якість надаваних послуг. Як наслідок: низька якість (шкідливість) питної води; завдання серйозної шкоди довкіллю (особливо водоймам) внаслідок невирішеності проблем утилізації побутових відходів та належного очищення каналізаційних стоків. Отже, очевидно, що у розв'язанні цих проблем навряд чи можна буде обійтися без участі держави[19, c. 38-41].

Слід зауважити, що державні інвестиції відігравали вирішальну роль у становленні економік, особливо це стосується нестабільних та недостатньо визначених періодів. А такі періоди були характерні у певні історичні часи для усіх країн. Вже стали класичними приклади державного регулювання та інвестування у таких країнах, як:

Німеччина у повоєнний період. Відродження країни (країн) відбувалося через державне планування та інвестування за рахунок коштів, що надходили за планом Маршалла (Західна Німеччина) та допомоги з Радянського Союзу (Східна Німеччина).

Повоєнна Японія. Держава досить жорстко займалася реорганізацією економіки, інвестуючи у пріоритетні галузі.

Франція. Розвиток країни тривалий час відбувався за активної спрямовуючої ролі держави через механізм індикативного планування на середньострокову перспективу. Саме держава здійснювала економічне регулювання і брала активну участь в інвестуванні економіки.

Китай. Значна роль держави у процесі переведення економіки на ринкові засади. Великі обсяги державного інвестування, у тому числі за рахунок залучених державою коштів. Високий кінцевий результат, який спостерігається.

Ці приклади можна продовжувати.

Зауважимо, що більшість країн у своєму розвитку проходили періоди здійснення значних фінансових вкладень — для стабілізації та реструктуризації економіки, підтримки певних галузей та сфер діяльності, забезпечення технологічних проривів тощо. В міру настання стабільних періодів розвитку функції

держави набували яскраво вираженої соціальної спрямованості, а функцію економічного регулювання, у тому числі регулювання інвестиційною діяльністю, як правило, починав здійснювати ринок.

Отже, можна дійти висновку, що сучасний період розвитку української економіки потребує активної участі держави як у формуванні інвестиційного середовища, так і у прямому інвестуванні.

У цілому безпосередня участь держави у здійсненні інвестицій може відбуватися у таких напрямах:

— розробка, затвердження і фінансування цільових бюджетних програм;

— розробка, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних за рахунок бюджетних коштів;

— формування переліку об'єктів будівництва та об'єктів технічного переоснащення для державних потреб і фінансування їх за рахунок коштів державного бюджету;

— надання державних гарантій по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

— надання допомоги в оплаті кредитних коштів по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

— виділення на конкурсній основі певного обсягу бюджетних коштів для реалізації інвестиційних проектів (на умовах платності за використання бюджетних коштів та їх вчасного повернення);

— проведення експертизи інвестиційних проектів, при реалізації яких у тій чи іншій формі використовуються державні кошти;

— контролювання процесу реалізації інвестиційних проектів, що виконуються шляхом використання бюджетних коштів;

— контролювання цільового використання бюджетних коштів у межах реалізації інвестиційних проектів;

— випуск облігаційних та гарантованих державою цільових позик;

— залучення недержавних коштів для реалізації інвестиційних проектів;

— розвиток приватно-державного партнерства при здійсненні державних інвестицій.

Наразі державні інвестиції в Україні здійснюються у таких основних формах: капітальні видатки (видатки розвитку) державного та місцевих бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, а також інвестиційні вкладення за рахунок бюджетів розвитку місцевих бюджетів. Проте нині існують серйозні проблеми щодо ефективності бюджетних інвестицій.

Останнє обумовлюється такими основними чинниками:

— розпорошеністю і недостатньою визначеністю пріоритетів державного інвестування;

— недостатньою обґрунтованістю та прогнозованістю державних інвестицій;

— неспроможністю відповідних виконавчих структур ефективного адміністрування інвестиційних проектів, здійснюваних за державні кошти;

— постійним недофінансуванням (порівняно з планами) інвестиційних проектів, що заморожує вкладені державні кошти і гальмує отримання очікуваного ефекту;

— низькою дисципліною щодо адресного використання державних коштів на цілі інвестування тощо.

Наведені чинники знижують або зводять нанівець суспільний ефект від бюджетного інвестування.

Отже, сучасна практика державного інвестування потребує суттєвого удосконалення та розробки нових підходів до здійснення державних інвестицій[22, c. 61-65].

На наш погляд, досить перспективним, з точки зору підвищення ефективності бюджетного інвестування, може стати створення у складі державного бюджету окремого Бюджету розвитку з визначеними джерелами формування та напрямками використання. Кошти Бюджету розвитку призначаються лише для здійснення інвестиційних вкладень.

Основними принципами формування та функціонування Бюджету розвитку в Україні мають стати такі:

— Бюджет розвитку формується на середньострокову перспективу зі щорічним переглядом і коригуванням відповідно до нового державного бюджету;

— щорічне затвердження Бюджету розвитку здійснюється одночасно із за твердженням державного бюджету;

— аналіз виконання Бюджету розвитку проводиться одночасно з аналізом виконання державного бюджету;

— функціонування Бюджету розвитку здійснюється на основі строковості, платності та вчасного повернення бюджетних коштів, залучених для реалізації інвестиційних проектів;

— відбір інвестиційних проектів для фінансування за рахунок Бюджету розвитку має проводитися на конкурсній основі та з урахуванням чітко визначених критеріїв відбору, серед яких мають бути:

відповідність суспільним інтересам та пріоритетам розвитку України; стабільність фінансового стану виконавця проекту та відсутність заборгованості перед бюджетом;

значний економічний ефект від впровадження проекту; спроможність виконавця здійснювати необхідне співфінансування проекту та вчасно розраховуватися за взяті бюджетні кошти;

— налагодження дієвого контролю та звітності щодо виконання інвестиційних проектів, фінансованих за рахунок Бюджету розвитку, а також контролю та регулярної звітності за цільовим використанням бюджетних коштів.

Як джерела формування Бюджету розвитку можуть розглядатися такі:

— надходження від приватизації державної власності (або їх фіксована частина);

— частина державних доходів від підприємницької діяльності та власності;

— внутрішні та зовнішні запозичення з метою інвестування;

— повернення коштів від раніше здійсненого бюджетного інвестування;

— кошти від повернення кредитів.

Як напрямки видатків Бюджету розвитку пропонуються такі:

— фінансування інвестиційних проектів, що відповідають пріоритетам суспільного розвитку і відібрані на конкурсних засадах;

— надання державних гарантій під інвестиційні проекти, що фінансуються за рахунок недержавних коштів;

— надання державних гарантій під інвестиційні проекти, що фінансуються міжнародними фінансовими організаціями;

— покриття державою (субсидування) частини процентних ставок по залучених недержавних та іноземних кредитах для інвестиційних проектів, що відповідають суспільним інтересам України;

— субсидування місцевих бюджетів розвитку на виконання інвестиційних проектів, що мають регіональне значення[14, c. 5-6].

2.3. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України

Розглядаючи суперечності соціально-економічного розвитку України, вкрай важливо визначити чинники, що характеризують цей процес, а відповідно, й мають негативний чи позитивний вплив. Одним із найсуттєвіших чинників впливу є соціально-економічна політика уряду і її складові: фінансова, бюджетна, грошово-кредитна політика. Реалізація будь-якої політики зумовлює необхідність обґрунтування стратегічних і тактичних цілей, в іншому разі політика має ситуативний, а як результат — суперечливий характер. Конкретизація цілей, визначення пріоритетів дає змогу сконцентрувати адміністративний і економічний потенціали на їхню реалізацію. У цьому контексті особливої ролі набуває визначення стратегії як ідеологічної основи реалізації стратегічних цілей політики уряду.

Механізм реалізації бюджетної політики — це комплекс методів адміністративно-правового й економічного характеру, спрямований на реалізацію стратегічних і тактичних цілей, які за своїм змістом забезпечують у кінцевому результаті реалізацію бюджетної стратегії. Конкретним проявом реалізації бюджетної стратегії є планово обґрунтована динаміка показників бюджету в довгостроковому періоді, щонайменше на 3—5 років і більше, що в кінцевому результаті дає можливість досягти визначених стратегічною метою показників бюджету держави.

Стратегічні цілі бюджетної політики реалізує бюджетна стратегія. Аналіз реалізації бюджетної стратегії в країнах із розвиненою ринковою економікою свідчить про її позитивний вплив на процеси соціально-економічного зростання, стабілізацію, структурну перебудову, інноваційне оновлення виробництва. Але реалізація бюджетної стратегії можлива тільки за наявності певних умов, а саме: відповідної правової бази; політичної волі керівництва країни; наявності необхідного науково-методичного забезпечення цих процесів.

Отже, процес формування бюджетно-податкової політики передбачає передусім визначення цілей і завдань, необхідних для досягнення поставленої мети. З огляду на це у проекті "Основних напрямів бюджетної політики на 2007 рік" мають бути чітко визначені цілі й поставлені завдання на короткострокову і середньострокову перспективу.

Вихідним методологічним положенням у визначенні бюджетно-податкової політики має бути положення про те, що вона повинна слугувати реалізації соціально-економічної доктрини держави. Обравши певну бюджетно-податкову політику, уряд визначає напрям розвитку, а отже, стратегію і тактику досягнення поставлених завдань.

Розглядаючи бюджетну політику України у контексті запропонованого проекту "Основних напрямів бюджетної політики", необхідно насамперед констатувати відсутність обґрунтування запланованого на 2007 рік рівня перерозподілу ВВП через бюджет у взаємозв'язку із прогнозними темпами економічного зростання.

Доходи очікуються у зведеному бюджеті на рівні, не нижчому від планового показника 2006 року, — 30 % ВВП. У розділі "Доходи бюджету-2007" проаналізовано і причини можливих змін щодо податкових надходжень дохідної частини бюджету, але не розглядаються чинники, які визначатимуть обсяги неподаткових надходжень до бюджету наступного року (це надходження від оренди державного майна, дивіденди на корпоративні права держави, надходження від транзиту нафти, газу), а також доходи від операцій із капіталом та офіційні трансферти.

В Україні із 2002 року при плануванні бюджетних видатків почали використовувати програмно-цільовий метод, але його реалізація містить окремі суперечності. Скажімо, у частині капітальних витрат їхні обсяги плануються не на середньострокову перспективу, а лише на рік, що не дає змоги реалізувати інвестиційно-інноваційну складову цієї статті видатків. Підтримуючи в цілому ідею припинення фінансування поточних видатків за рахунок накопичення державного боргу і необхідність переорієнтації на внутрішні запозичення, вважаємо недостатньо обґрунтованою пропозицію фінансування дефіциту Державного бюджету України на 2007 рік переваж-но за рахунок джерел, не пов'язаних із внутрішніми й зовнішніми запозиченнями.

У проекті немає достатньо аргументованих доказів щодо визначення основним джерелом покриття бюджетного дефіциту надходжень від приватизації державного майна. Політика фінансування дефіциту за рахунок нестабільного і складно прогнозованого джерела є помилковою, зважаючи на постійний характер видатків бюджету. У разі недоотримання надходжень від приватизації уряд може зіткнутися із проблемою виникнення дисбалансу в бюджетній сфері[20, c. 3-9].

Окремою складовою бюджетної політики має стати фінансове забезпечення розвитку освіти і науки. В умовах розвиненої ринкової економіки фінансування освіти треба розглядати як засіб зростання інтелектуального капіталу нації. Вища освіта є дуже важливим компонентом людського капіталу, що не лише забезпечує зростання грошових доходів (відповідно і додаткових податків), а й зумовлює значну соціально-економічну віддачу та визначає інноваційну перспективу країни.

Постіндустріальні країни здійснюють фінансування галузей освіти у значних обсягах. За рівнем економічного ефекту асигнування освіти прирівнюється до НДДКР, і тому розвинені країни приділяють цій галузі першочергову увагу. Особливість інтелектуального капіталу полягає в тому, що його використовують країни, які мають високий загальний рівень життя. Інвестиції в інтелектуальний капітал прирівнюються до інвестицій в основний капітал, тому інтелектуальний капітал на сьогодні став головною продуктивною силою розвитку суспільства.

Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на розвиток освіти дедалі більше коштів, розуміючи стратегічну перспективу цих витрат. Структура джерел фінансування освіти свідчить про значимість бюджетного фінансування вищих навчальних закладів як у країнах із ліберальною ринковою економікою (США, Англія), так і в традиційно соціально орієнтованих економіках (Західна Європа, Скандинавські країни). Видатки органів державної та місцевої влади на фінансування вищих навчальних закладів у Нідерландах, Німеччині, Канаді становлять 70—95 % у структурі джерел фінансування.

Використання коштів місцевих бюджетів зумовлене рівнем децентралізації фінансових ресурсів — що більше коштів залишається місцевим органам влади, то вищий обсяг фінансування сфери освіти.

Вважаємо необґрунтованою, а отже, такою, що суперечить стратегії соціально-економічного розвитку й національним інтересам України у формуванні інтелектуального капіталу, пропозицію щодо скасування бюджетного фінансування державних закладів вищої освіти та самофінансування освіти ВНЗ. Навпаки, аналіз досвіду розвинених країн переконує в необхідності збільшення фінансування освіти випереджувальними темпами порівняно із зростанням ВВП з огляду на сучасний етап формування економіки знань.

Необхідним і важливим кроком у реалізації боргової політики уряду України є скорочення зовнішніх запозичень у структурі державного боргу, зміна ситуації, коли понад 70 % боргів держави є зовнішніми (див. табл. 1). Тривале збереження такої структури державного боргу пояснюється, зокрема, тим, що відсоткові ставки на ринку внутрішніх державних запозичень залишаються досить високими порівняно із зовнішніми.

За даними таблиці 1, у 2003-му і 2004 роках спостерігалася тенденція до зростання питомої ваги зовнішнього боргу до 74 % та 75 % відповідно порівняно із 2002-м та 2001 роками, позитивні зміни закріпилися і в 2005 році. Це сприятиме поліпшенню структури державного боргу, збільшенню тієї його частини, яка підлягає сплаті у гривнях. Проте, як зазначено у таблиці 2, борг України в іноземній валюті становить ще дуже велику частку — 79,12 %, зокрема в доларах США — 61,79 %.

В Україні була сформована державна заборгованість переважно в іноземній валюті (долар США, евро, СДР, японська єна), що зробила державний бюджет вразливим до коливань обмінного курсу. Необхідно акумулювати державний борг у стійкій іноземній валюті — це зменшить ризики його зростання відповідно до чинників зміни курсу резервних валют на світовому валютному ринку.

Діями, які практично підкріплювали наміри уряду скоротити зовнішні борги, стало прийняття змін до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", відповідно до яких до кінця року планується істотне скорочення зовнішніх запозичень держави з 8,4 млрд грн. до 3,1 млрд грн. при одночасному зростанні обсягів внутрішніх запозичень із 4 млрд грн. до 6 млрд грн. Можна зробити висновок про намагання уряду припинити фінансування поточних видатків за рахунок накопичення боргів.

Щоб досягти економії бюджетних коштів на обслуговування внутрішніх боргових зобов'язань держави, уряд активно вдається до дострокового погашення великих боргів, зокрема облігацій, що належать НБУ, за рахунок дешевших запозичень. Політика заміщення великих боргових зобов'язань дешевшими виявляється досить ефективною за умов чітко визначеного й обґрунтованого вибору позик, які погашаються в першу чергу[21, c. 126-131].

Отже, з метою утримання боргового навантаження в економічно безпечних межах пріоритетними завданнями державної боргової політики в середньостроковій та довгостроковій перспективі є встановлення стабільного і безпечного співвідношення державного боргу до ВВП; пошук ефективних умов запозичення коштів із точки зору мінімізації вартості боргу; своєчасне й у повному обсязі виконання зобов'язань за державним боргом. Ці заходи сприятимуть підвищенню кредитного рейтингу України як позичальника на світових фінансових ринках.

Необхідно забезпечити мінімізацію вартості й утримання обсягу боргу в економічно безпечних межах; застосування у процесі управління державним боргом операцій із дострокового погашення та інших активних операцій з управління державним боргом для поліпшення його структури та зменшення боргового навантаження на економіку; недопущення неефективного й нецільового використання запозичених коштів і підвищення ефективності їхнього використання.

При здійсненні боргової політики треба додержуватися основних принципів: підтримання оптимальної структури державного боргу за валютою погашення, за термінами погашення, за співвідношенням внутрішньої і зовнішньої складової, видами відсоткових ставок, вартістю обслуговування; забезпечення режиму безумовного виконання державою усіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, узяла на себе при укладенні договорів позики; мінімізації ризиків на ринку державної заборгованості: ризику достатності фінансових ресурсів для обслуговування боргу, процентного, валютного, операційного, юридичного ризику та ін.

Щодо взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами є необхідність продовження практики стимулювання збільшення обсягів фінансових ресурсів територій, завдяки чому у розпорядженні місцевих бюджетів буде залишено більше коштів за умови високих темпів нарощування обсягів доходів, а цьому може заважати застосування диференційованого коефіцієнта (альфа) від 0,6 до 1 при формульному методі розрахунку міжбюджетних трансфертів у 2007 році. При високому значенні індексу податкоспроможності місцева влада може недоотримати кошти з державного бюджету, тому не зацікавлена у нарощуванні доходів від загальнодержавних податків.

Принцип самостійності місцевих бюджетів поки що залишається нереалізованим у бюджетній політиці 2007 року, на сьогодні урядом не запропоновано конкретних шляхів збільшення дохідної частини місцевих бюджетів.

Суперечність реалізації вітчизняної податкової політики зумовлена потребою забезпечення зростаючих соціальних виплат за умови гарантування стабільності податкової системи та прогнозованості податкового навантаження на суб'єктів господарювання.

Податкова система — це "нервова" система економіки й суспільства загалом, тому необхідні дуже вагома аргументація для суспільства при запровадженні нових видів оподаткування та широке громадське обговорення напрямів реформування податкової системи через різні засоби інформації із залученням державних установ, громадських організацій, профспілок, представників центральної і місцевої влади.

На сьогодні податкову політику необхідно розглядати в контексті двох напрямів — забезпечення податкових надходжень бюджетів і використання податків для регулювання ефективного перерозподілу фінансових ресурсів між галузями економіки, соціальними групами, територіями тощо. Тобто податки мають забезпечувати достатність податкових надходжень для виконання поставлених соціально-економічних завдань, воднораз необхідно вибирати такі об'єкти і форми оподаткування, які б не перешкоджали інвестиційній діяльності суб'єктів господарювання. Важливою складовою стабільності й якості функціонування податкової системи, її відповідності завданням соціально-економічного розвитку країни є необхідність прийняття Податкового кодексу, який, у свою чергу, має визначити концептуальні засади податкової реформи[17, c. 58-61].

Розділ ІІІ. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи

3.1. Основні напрями бюджетної політики України

Використовуючи бюджет як провідний інструмент реалізації державної політики, уряди найчастіше схиляються до вчень кейнсіанства або ліберального класицизму. Залежно від обраної економічної теорії у країні використовуються ті чи інші інструменти реалізації бюджетної політики.

Проведення бюджетної реформи в Україні ускладнює завдання уряду у реалізації бюджетної політики. Система провадження бюджетної політики в Україні також перебуває на стадії становлення, однак цей факт не применшує її значення для реалізації державної стратегії. Сучасна вітчизняна економічна наука наголошує на зростанні значення аналізу наслідків впливу бюджету на економічне життя у контексті стабілізації української економіки.

Одним із головних завдань бюджетного процесу є втілення вимог бюджетної політики держави. Метою нашої статті є розгляд і характеристика реалізації сучасної бюджетної політики в Україні упродовж бюджетного процесу.

На сьогодні підготовку Основних напрямів бюджетної політики в Україні згідно з Бюджетним кодексом України проводять три учасники бюджетного процесу. Документ розробляється Міністерством фінансів та схвалюється Кабінетом Міністрів України. Остаточного вигляду (бюджетної резолюції) він набуває після схвалення Верховною Радою і внесення відповідних пропозицій законодавчої влади щодо бюджетної політики України на наступний рік. З одного боку, така схема посилила економічну доцільність бюджетних резолюцій: по суті уряд декларує своє бачення бюджетної політики на наступний рік і шляхом узгодження досягає консенсусу з Верховною Радою щодо пріоритетів бюджетної політики[24,c. 29-33].

Незаперечним є той факт, що реформи та невизначеність у бюджетній сфері заважають провадженню передбачуваної та зваженої бюджетної політики. Відсутність чіткого зв'язку між проголошеними бажаними результатами та безпосередньо змістом затвердженого бюджету, за рахунок якого фінансуватимуться ті чи інші заходи, породжує недовіру самих учасників бюджетного процесу та громадськості до здійснення бюджетного процесу.

У свою чергу, відсутність чітко сформульованих і затверджених законом тактичних планів фінансової політики (на короткострокову та середньострокову перспективу) заміщується низкою підзаконних актів, виданих органами виконавчої влади. Отже, потрібна побудова ефективного бюджетного устрою і створення системи правового забезпечення бюджетної політики та бюджетного процесу[16, c. 52].

3.2. Головні проблеми та перспективи розвитку бюджетної політики

Різке уповільнення економічного зростання у 2005-му та першій половині 2006 року поставило на порядок денний завдання перегляду основних напрямів бюджетної політики, яка проводилася до цього часу.

Бюджетна резолюція на 2007 рік, надана на розгляд Верховної Ради України попереднім Урядом, майже механічно повторювала положення, які були закладені в основні напрями бюджетної політики на 2006 рік, і поряд з невизначеністю конкретних макропоказників та ключових параметрів містила принципи і положення, з якими не можна погодитися країні, що поставила собі за мету забезпечення сталого економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, входження за рівнем та якістю економічного розвитку до групи країн — економічних лідерів у світі, доведення рівня життя населення до європейських стандартів.

Враховуючи практику бюджетної політики останніх 4—5 років та її вплив на розвиток економіки в Україні, основні напрями бюджетної політики на 2007 рік та се-реди ьострокову перспективу повинні базуватися на таких ключових принципах, які переважно були закріплені у Постанові Верховної Ради України на 2007 рік "Про основні напрями бюджетної політики на 2007 рік" від 27.07.2006 року № 42-V.

Основою економічної та бюджетної політики на наступні роки має стати орієнтація на відновлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки України, зниження фіскального навантаження на бізнес, уникнення імпортної залежності країни від ключових для економічного розвитку ресурсів, захист вітчизняного товаровиробника, збільшення соціальних гарантій та піднесення рівня життя людей, базуючись на прискоренні темпів економічного зростання. У розв'язанні цих завдань ми розраховуємо на підтримку української науки, яка повинна запропонувати Уряду стратегічні розробки та наукові обґрунтування з означеної проблематики.

Бюджетна політика на 2007 рік, закладена урядом у проект Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", насамперед буде спрямована на стабілізацію фінансово-економічної ситуації в країні, проведення структурних реформ та ліквідацію негативних наслідків політики попередніх урядів, розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підвищення соціальних стандартів та рівня життя людей, відновлення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки. Доходи зведеного бюджету України на 2007 рік плануються у сумі близько 180 млрд грн, що на 14 % більше від плану на 2006 рік. Прогноз видатків зведеного бюджету становить близько 197 млрд грн, що також на 14 % більше за планові показники на 2006 рік[25, c. 1-3].

Реалізація стратегії економічного прориву потребує удосконалення фінансової політики, яка повинна дедалі активніше впливати на мотиви економічної поведінки суб'єктів господарювання та розвиток соціально-економічних процесів у країні, враховувати інтереси різних верств населення, створювати підґрунтя для підвищення соціальної спрямованості державних видатків.

Уже цього року Уряд розпочне підготовку податкової реформи, яку було призупинено у попередні роки. У цьому контексті одним із ключових положень Державного бюджету на 2007 рік стане зниження частки перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет до 30,2 %, що дасть можливість знизити фіскальне навантаження на економіку приблизно на 10 млрд грн, які залишаться у реальній економіці і будуть спрямовані на розвиток, заснований на сучасних технологіях, інформації, знаннях.

Ми плануємо, що 2008 рік стане роком активної фази податкової реформи, яка супроводжуватиметься реальним зниженням податків. Після завершення податкової реформи, яка триватиме орієнтовно три—чотири роки, для бізнесу розпочнеться період тривалої податкової стабільності, що сприятиме пожвавленню інвестиційних процесів та розвиткові підприємництва. Саме у цей час ми розраховуємо вийти на максимально високі темпи економічного зростання.

Уряд планує зосередити свою увагу на підвищенні ефективності управління об'єктами державної власності, зміцненні дисципліни платників податків; відповідні заходи стануть одними з вагомих засобів впливу на збільшення надходжень до бюджету. Воднораз буде запроваджено жорстку економію бюджетних коштів насамперед на адміністративні витрати органів державної влади, упорядковано пільги, гарантії та умови матеріального забезпечення діяльності керівних працівників установ органів державної влади, підвищено контроль за ефективністю використання бюджетних коштів з метою оптимізації видатків бюджету.

Проект Державного бюджету на 2007 рік, прийнятий до розгляду Верховною Радою України, поряд із збереженням його соціальної орієнтації, містить заходи з реалізації інвестиційних пріоритетів розвитку економіки. Безперечно, цей документ не позбавлений певних проблемних питань, що є наслідком прорахунків, закладених діяльністю попередніх урядів, зокрема це стосується завищених щодо економічних можливостей соціальних зобов'язань, недосконалості та непередбачуваності тарифної політики на ринках природних монополій у сфері енергетики та житлово-комунального господарства тощо.

Бюджетна політика Уряду й надалі спиратиметься на необхідність забезпечення інноваційного розвитку економіки, що передбачає проведення структурних реформ, законодавче врегулювання принципів та механізмів державної підтримки інноваційного розвитку промислового комплексу України на базі національних наукових розробок та новітніх технологій, розвиток механізмів державного інвестування, інфраструктури ринків капіталу. З урахуванням цих завдань до захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету на 2007 рік віднесено видатки на підготовку кадрів вищими навчальними закладами, фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки[10, c. 21-28].

З метою відродження економіки України планується відновити застосування механізмів вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, інноваційних та технопарків, забезпечивши жорстке регламентування порядку їх реалізації і посиливши державний контроль за виконанням відповідних проектів. Повернення до економічно обґрунтованих податкових пільг гарантуватиме новий економічний ривок та прискорення зростання ВВП, що взагалі завжди забезпечує додаткові надходження до бюджету. Підтримка вітчизняного виробника здійснюватиметься й за рахунок повернення оптимального рівня митних ставок.

Уряд планує зосередити свою увагу на розвитку системи державного інвестування, яка передбачатиме чітку пріоритетність державних капітальних вкладень із зосередженням їх на таких ключових для економічного зростання напрямах, як реалізація інноваційних проектів, розвиток інфраструктури, запровадження енергозберігаючих технологій та систем обліку споживання ресурсів, реформування житлово-комунального господарства. Лише на реалізацію програм, пов'язаних із підвищенням енергоефективності економіки, проектом Державного бюджету на 2007 рік передбачено видатки в обсязі близько 1,5 млрд грн. Водночас потребує подальшого удосконалення механізм виділення бюджетних коштів на такі цілі, яке здійснюватиметься переважно на поворотній основі.

Підвищення соціальних стандартів та рівня життя громадян України залишається ключовим напрямом у діяльності Уряду. В проекті бюджету на наступний рік запропоновано зберегти частку видатків соціального спрямування на рівні близько 80 %. Та, на відміну від бюджетної політики, що проводилася попередніми урядами, джерелом прискореного піднесення рівня життя населення має стати не підвищення податкового навантаження, а відновлення прискореного економічного зростання на базі запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки.

У 2007 році та на подальшу перспективу планується поступово підвищувати питому вагу загального фонду місцевих бюджетів, удосконалити механізм розподілу між місцевими бюджетами обсягу дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету, запровадити ефективну систему стимулювання органів місцевого самоврядування до нарощування доходів, закріплених за місцевими бюджетами. Так, уже цього року Урядом запропоновано підвищити планову частку обсягу загального фонду місцевих бюджетів у обсязі зведеного бюджету України до 43,4 %, що перевищує відповідний показник за 2006 рік на 3 %; на 55,5 % збільшити суму субвенцій, які надаються з державного до місцевих бюджетів.

Необхідно продовжити пошук нових важелів управління державним боргом, і насамперед це стосується питань зменшення вартості запозичень і збільшення строку обслуговування боргів.

Принциповим у вдосконаленні бюджетної політики України вважаємо подальше удосконалення бюджетного процесу; впровадження критеріїв оцінки ефективності бюджетної політики; розробку та запровадження методології оцінки впливу прийнятих рішень на довго- та середньострокову перспективу, причому не лише у бюджетній сфері, й а в економіці загалом; підвищення узгодженості процесу бюджетного прогнозування і планування з програмами соціально-економічного розвитку.

У розв'язанні цих складних завдань Уряд і Міністерство фінансів розраховує на активну участь науковців. Економічна наука повинна запропонувати теоретичні та прикладні розробки, що безпосередньо пов'язані з формуванням оптимальної з точки зору забезпечення прискореного сталого економічного зростання моделі фінансової політики, модернізацією бюджетної та фінансової системи загалом, створенням ефективної системи управління державними фінансами.

Необхідно вже сьогодні замислитись над науковим обґрунтуванням владних рішень із тих питань, що постануть перед країною завтра, післязавтра або через кілька років. Уряду необхідні стратегічні рекомендації щодо удосконалення економічної та фінансової політики, запровадження сучасних підходів та механізмів у реалізації складних завдань, що сьогодні постали перед Україною.

Теоретична та прикладна економічна наука повинна бути в авангарді реформування економіки України, стати партнером Уряду й Міністерства фінансів в організації аналітичної та прогнозної діяльності, проведенні структурних перетворень в економіці, оптимізації міжгалузевих пропорцій, удосконаленні системи управління державними фінансами, запровадженні стратегічного планування, налагодженні діалогу із суспільством. Ми очікуємо від науковців пропозицій щодо напрямів реформування фінансової політики, розробки необхідних законодавчих та нормативних документів і організації публічних фахових дискусій з актуальних питань економічної науки і практики[8, c. 3-9].

Висновки

Головним завданням нині та на перспективу має бути напрацювання механізмів. Забезпечення високих темпів економічного зростання у таких напрямах, як удосконалення інституційних умов, активізація ролі держави у господарському житті країни, забезпечення макроекономічної стабільності, недопущення прийняття популістських рішень, не забезпечених фінансовими ресурсами. У досягненні зазначеного важливе місце відводиться питанням удосконалення бюджетної політики, зокрема:

— забезпечення ефективного функціонування податкової системи, мобілізація бюджетних доходів у обсягах, визначених відповідно до вимог податкового законодавства. Податкова система повинна сприяти формуванню ринкового середовища та створенню сприятливих умов для господарювання і водночас забезпечувати стабільне надходження грошових ресурсів до бюджетів усіх рівнів для виконання функцій, покладених на державні та місцеві органи влади;

— формування бюджетних видатків, орієнтованих на стимулювання економічного зростання, з огляду на необхідність забезпечити реалізацію пріоритетів економічної і соціальної політики; створення умов для інвестиційної та інноваційної діяльності; орієнтації бюджетних видатків на досягнення кінцевих соціально-економічних результатів;

створення ефективної системи управління та регулювання бюджетними ресурсами, застосування механізму обліку всіх зобов'язань, здійснюваних центральними та місцевими органами влади при виконанні покладених на них функцій, виробленні критеріїв фінансування зобов'язань, прийнятих у попередні роки;

— здійснення структурних реформ у соціальній сфері. При забезпеченні доступності всіх громадян до отримання базових соціальних послуг, насамперед в освіті та охороні здоров'я, слід досягти підвищення ефективності використання бюджетних коштів шляхом скорочення та/або ліквідації малоефективних і неефективних витрат, підвищення рівня оптимізації видатків у бюджетній сфері. Фінансування установ і закладів соціальної сфери необхідно здійснювати у тісній залежності від результатів діяльності, що дасть змогу усунути практику їх фінансування лише залежно від досягнутого рівня бюджетних витрат і приймати обґрунтовані рішення щодо удосконалення діяльності розпорядників бюджетних коштів;

— реформування міжбюджетних відносин з метою досягнення взаємного розуміння і згоди у питаннях розподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи та адміністративно-територіальними утвореннями, створення належних умов для ефективного використання центральними та місцевими органами виконавчої влади покладених на них функцій.

Зауважимо, що окремі із запропонованих заходів проголошувалися раніше, однак із тих чи інших причин (в основному через протидію бюрократичних та окремих популістських сил) залишаються нереалізованими. Усе це не сприяє економічному та соціальному розвитку країни.

Список використаної літератури

  1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 року № 2542 - III.
  2. Бюджетні резолюції Верховної Ради України за 1995-2002 роки.
  3. Основні напрями бюджетної політики на 2003 рік: Кабінет Міністрів України. — 31 травня 2002року, №34-1888/4.
  4. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році». Офіційне видання. - Київ: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України. - 2002.
  5. Програма діяльності Кабінету Міністрів України: постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року № 779.
  6. Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік. Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. - У кн.: Бюджетна реформа в Україні: проблеми та шляхи розв’язання. Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 25-26 травня 2001 року. - К: НДФІ при Міністерстві фінансів України. — 2001.
  7. Про основні напрями бюджетної політики на 2003 рік. Постанова Верховної Ради України від 4 липня 2002 року, №32-IV.
  8. Азаров М. Я. Формування бюджетної політики економічного зростання //Фінанси України. - 2006. - № 9 . - С.3-9
  9. Буковинський С. Формування бюджетної політики у ринковому середовищі //Вісник Національного Банку України. - 2006. - № 6. - C. 14-21.
  10. Буковинський С.А. Концептуальні підходи до формування перспективного бюджетного плану// Фінанси України. - 2006. -№3.- С 21—28.
  11. Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. — 1998. — № 9.
  12. Буковинський С.А., Комаров В.А. Бюджет розвитку та пріоритети бюджетних інвестицій // Фінанси України. - 2004. —N2 9. — С 3—19.
  13. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т./ Редкол.: Азаров М.Я. (голова) та ін. - К: НДФІ, 2004.
  14. Гальчинський А. Три кроки бюджетної політики // Дзеркало тижня. — 2006. — № 37. — 30 верес.
  15. Гончарук А.Г. Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки //Фінанси України. - 2006 . - № 12 . - С. 33-39
  16. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко й ін. — К., 2004. — С. 52.
  17. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — 2001.
  18. Жибер Т.В. Бюджетна політика України //Фінанси України. - 2005. - № 8. - C. 7-11
  19. Запатріна О. В. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації //Фінанси України. - 2006. - № 4. - С.38-45
  20. Лютий І. О. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України //Фінанси України. - 2006. - № 10. - С.3-12.
  21. Огонь Ц.Г. Доходи бюджету України: теорія та практика. — К., 2003. — С 126.
  22. Плужников І.О. Інформаційно-аналітичне забезпечення прогнозування і планування бюджетної політики держави//Актуальні проблеми економіки. -2002. — № 9.
  23. Плужніков І. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави //Економіст. - 2003. - № 2. - С.25-29.
  24. Полозенко Д.В. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки //Економіка АПК. - 2006. - № 12. - С.29-33.
  25. Про основні напрями бюджетної політики на 2007 рік //Праця зарплата. - 2007. - № 28. - C. 1-3
  26. Януль І. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи //Фінанси України. - 1998. - № 2. - C. 38-48

загрузка...
Top