Податкові системи та види податків

1. Характеристика податкової системи Великобританії або США, Японії, Росії.

2. Системи оподаткування в Україні.

3. Види податків та порядок їх нарахування та сплати до бюджету.

4. Відповідальність платників податків за порушення законодавства про оподаткування.

5. Податки на доходи фізичних осіб.

6. Порядок нарахування податків власникам транспортних засобів.

Список використаної літератури.


1. Характеристика податкової системи Великобританії або США, Японії, Росії

В минулому Англія дотримувалася такої системи оподаткування, яка виходила від джерел доходів платник, тобто податки з доходів вилучаються в рамках тої адміністративно-територіальної одиниці, де вони одержані. При цьому кожна стаття доходу (прибуток, дивіденди, проценти) може обкладатися податком окремо, але по одних і ти самих правилах і однаковими ставками. В рамках цієї податкової системи проблема подвійного оподаткування вирішується в односторонньому порядку, як правило, для фінансових органів країни, в якій знаходиться власник доходів іноземного походження, ці доходи юридично недоторкані. Таким чином, доходи корпорацій, компаній, фірм, які реалізують свою діяльність в межах різних фірм, де податкові системи, побудовані виходячи із територіального принципу походження доходу не попадають під подвійне оподаткування. Але на практиці таке трапляється дуже рідко в зв'язку з реальними відмінностями є пояснення джерел доходу національними законодавствами.

В 1973 році Англія прийняла іншу систему оподаткування. В рамках цієї системи не пред'являються податкові скидки вітчизняним інвесторам за кордоном. З точку зору податкових інтересів власнику капіталу із країни, яка має роздільну систему обкладення, більш цілеспрямовані інвестовані свої засоби в країнах з частково звуженою сферою подвійного оподаткування. Базою для гармонізованої моделі обкладення рахується система, яка полегшує податки на акціонерів.

Сучасна податкова система Великобританії складається з п'яти груп податків:

1) прямі податки на доходи;

2) непрямі податки;

3) місцеві податки;

4) податки на ділову активність;

5) інші податки.

За складом усі податки Великобританії поділяються на загальнодержавні та місцеві. Причому переважають загальнодержавні — до 90 % усіх податкових надходжень. Податки поділяються на прямі та непрямі, а також на ті, що стягуються з фізичних та юридичних осіб.

Найважливішим податком з фізичних осіб є прибутковий податок, який становить близько 65 % усіх прямих податків, що надходять до державного бюджету[7, c. 158-159].

Оподаткування фізичних осіб залежить не тільки від розміру доходу, а й від джерела його одержання, тобто існує так званий розподільчий принцип. Залежно від джерела одержання доходи поділяють на шість шедул (частин), які оподатковуються за особливою методикою:

1) заробітна плата, пенсії, допомога та інші трудові доходи;

2) дивіденди та інші відсотки й виплати, які може одержувати громадянин від різних компаній та фірм;

3) доходи від власності на землю, майно, споруди, житло, які здаються в тимчасове користування іншим особам;

4) доходи від державних цінних паперів;

5) доходи від здійснення комерційної діяльності;

6) доходи від використання з комерційною метою різних лісових масивів.

Доходи фізичних осіб умовно поділяються на зароблені та інвестовані.

Прибутковий податок стягується із сукупного річного доходу з урахуванням особливостей їх розрахунку (кожної шедули) та пільг, передбачених чинним законодавством.

Існує загальний порядок сплати податку, приблизно як і в Україні, — на підставі декларації, яка заповнюється платником податку в терміни, визначені чинним законодавством. При цьому громадяни, які одержують тільки заробітну плату, в кінці року можуть таку декларацію не заповнювати.

При оподаткуванні прибутковим податком мають місце різні знижки, серед яких найвідчутнішими є особисті та сімейні. їх розмір та порядок надання затверджуються та змінюються парламентом держави й переглядаються майже щорічно. Крім знижок, платнику податку можуть надаватися й різні пільги — неповним родинам, які потребують допомоги хатньої працівниці, сліпим та ін.

Залежно від річного доходу існують три ставки прибуткового податку: 20, 25, 40 %.

Система державних доходів Японії має свої особливості. По-перше, вони полягають у досить високій долі неподаткових доходів – 15% у державному (центральному) бюджеті, 25% – у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження від позик. По-друге, для Японії властива висока централізація податкових поступлень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів. (Для порівняння: в США за рахунок місцевих податків нерідко формується до 75% доходної бази місцевих бюджетів, а в Україні питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів у цілому складає лише 2%). По-третє, в Японії співвідношення окремих видів оподаткування в державному і місцевих бюджетах співпадає: і там, і там більше половини припадає на прибуткові податки, на другому місці знаходяться майнові податки, на третьому – податки на споживання[7, c. 215-217].

Головні складові сучасної податкової системи Японії:

- податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

- податок на прибуток корпорацій;

- податок на майно фізичних та юридичних осіб;

- податок на спадщину та дарування;

- акцизи;

- податок на додану вартість;

- мито;

- податок на проживання (в деяких джерелах – податок на жителів).

Прибутковий податок Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу. Для прибуткового податку на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) передбачено три рівні оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою розподілу надходжень даний податок має комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального поділу країни. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева шкала ставок прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими справляється національний прибутковий податок. Ставки префектурного податку диференційовані від 2 до 4%, муніципального – від 3 до 12%. Відповідно загальна норма оподаткування знаходиться в діапазоні від 15 до 76% (!). Під обкладання даним податком попадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки. Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків на строк до 5 років для деяких категорій платників. У 2004 р. уряд прийняв рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів.

Податок на прибуток корпорацій також має комбіновану систему розподілу доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка – 33,48%; префектурна – 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка – 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб’єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

Податок на майно фізичних і юридичних осіб справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити. Найдавніша, а в феодальну епоху майже єдина, форма майнового оподаткування в Японії – земельний податок. У середні віки вносився натурою в розмірі десятої частини урожаю, сучасний податок справляється на основі кадастрової оцінки землі.

Податок на спадщину та дарування справляється у випадку передачі власності, (оціненої в ринкових цінах або за ціною придбання), за заповітом і за актом дарування. Ставки податку диференційовані в залежності від вартості спадкового (дарованого) майна та характеру родинних зв’язків. Так, для спадкоємців, які не відносяться до дітей, батьків, сестер і братів, ставка підвищується на 20%, але в будь-якому разі у максимумі не може перевищувати 75% вартості долі спадкоємця. В оподатковувану базу не входить вартість майна, одержаного від родичів для підтримки мінімуму існування та здобуття освіти, а також власність, заповідана державним, громадським, науковим, благодійним і релігійним організаціям.

В 1989 р. був запроваджений 3%-ний податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.

Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при перевищенні певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при вартості до 7,5 тис. ієн (близько 75 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується 3-х процентний акциз[3, c. 152-155].


2. Системи оподаткування в Україні

Сукупність податків і зборів до бюджетів та Державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер і необхідні державні для виконання її функції. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнених державою податків завжди є збільшення інформаційних тенденцій. Збільшення маси або напрямку податків призводить до зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб’єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.

Інколи підприємства штучно утримують низькі ціни за свою продукцію з метою, щоб, з одного боку зменшити абсолютну масу податкових платежів до бюджету, з іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати кінцеву реалізацію своїх товарів за посередництва тіньових комерційних структур. Зрештою все одно спрацює механізм ринку: споживач оплачує продукт за ринкової ціною, Разом із тим для держави стає безглуздим збільшення податків, оскільки основна маса прибутку присвоюється виробником і посередником безконтрольно.

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна схарактеризувати як створення основ, реформування самої податкової системи (впровадження податків, характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою, наприклад, податку на додану вартість, наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом[2, c. 42-44].

Податки є формою фінансових відносин мі державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Податки і збори – це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах. Визначених законодавчими актами України.

Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм власності, і внесків фізичних осіб.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і обов’язкові платежі. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України (ст. 2 Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування № 77/97 від 18 лютого 1997 р.).

Об’єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування[4, c. 15-17].

3. Види податків та порядок їх нарахування та сплати до бюджету

Всі податки можуть бути розділені на види за різними ознаками.

Залежно від характеру платника розрізняють:

а.) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо); б) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо).

За формою обкладення податки поділяються на прямі та непрямі.

До прямих, або прибутково-майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до піни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки своєю чергою поділяються на:

а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.

До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. До них належать акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито.

Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на: а) загальнодержавні; б) місцеві[8, c. 72-74].

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове соціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

До місцевих податків віднесені податок із реклами та комунальний.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) віднесені:

1) готельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезнімань; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей; 12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір із власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, установлюваний обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються-виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки поділяються на; а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше - податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально)[9, c. 62-64].

4. Відповідальність платників податків за порушення законодавства про оподаткування

За порушення податкового законодавства передбачена фінансове - адміністративна та кримінальна відповідальність платників податків.

Штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов'язання (без урахування пені і штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пеня - це плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Нарахування пені починається від першого робочого дня:

а) наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання - при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податку;

б) наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні - при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами.

Терміном закінчення нарахування пені є день сплати (прийняття банком платіжного доручення) або, якщо податковий борг погашається шляхом стягнення коштів і активів, - день відчуження активів із права власності.

Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті[3, c. 46-48].

5. Податки на доходи фізичних осіб

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

Законодавче регулювання оподаткування фізичних осіб в Україні протягом 90-х років XX століття і дотепер було досить стабільним, якщо порівнювати його з іншими податками і зборами. 5 липня 1991 року було прийнято Закон Української РСР «Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства» №1306-XIІ. Дію цього Закону було зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92.

На сучасному етапі розвитку податкової системи України виникла необхідність оптимізувати механізм оподаткування доходів фізичних осіб. З цією метою 22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV, набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає, що нарахування та сплата податку здійснюється двома типами суб'єктів: самостійно платником податку або податковим агентом.

Податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»[1, c. 56-57].

Стосовно оподаткування окремих видів доходів платника податку законодавець визначає суб'єкта, який виступає податковим агентом та нараховує, утримує та сплачує відповідну суму податку до бюджету. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (нарахуванню) до бюджету в строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Якщо окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності[8, c. 37-39].

6. Порядок нарахування податків власникам транспортних засобів

Платниками зазначеного податку є юридичні та фізичні особи (як українські, так і іноземні, або особи без громадянства), які мають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні. До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней тощо, що сплачують податок до місцевих бюджетів за місцем перебування власників транспортних засобів. До числа платників не належать філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. Тому обчислювати та вносити до бюджету податок з власників транспортних засобів повинні саме юридичні особи.

Податком з власників транспортних засобів оподатковуються транспортні засоби, що у встановленому порядку підлягають реєстрації з одержанням реєстраційних знаків (державних) для участі в дорожньому русі. Реєстрація, перереєстрація або технічний огляд транспортних засобів без пред'явлення квитанції і платіжного доручення про сплату податку не проводиться. Хотілося б зробити одне зауваження. Річ у тім, що навряд чи правомірно акцентувати увагу на тому, що платником є власник транспортного засобу. У певній ситуації ним користується особа за генеральним дорученням, і реально податок оплачує вона, а не власник. Саме цю особливість враховано Законом України від 16 червня 1999 р. «Про внесення змін у деякі закони України щодо фінансування дорожнього господарства», де зазначено, що податок сплачує або власник, або від його імені особа, якій передано право користування.

Графіки проходження технічного огляду узгоджують з органами місцевого самоврядування, в обов’язковому порядку подають органам Державної податкової адміністрації, ці графіки, зазвичай, передбачають проведення техогляду до 1 серпня. При перенесенні дати проведення техогляду підприємство зобов'язане вчасно сповістити про це органи Державної податкової адміністрації. Необхідно звернути увагу на те, що Рекомендаціями про порядок обліку платників нарахування податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (затвердженими Державною податковою адміністрацією України за погодженням з Державтоінспекцією, Держтехоглядом і Держфлотоглядом України) встановлено обов'язкове щорічне проходження технічного огляду тим транспортом (як юридичних, так і фізичних осіб), що використовується в комерційних цілях. Якщо для таких транспортних засобів передбачено проведення техогляду два або більше разів на рік, податок сплачується перед проходженням першого з таких техоглядів[8, c. 315-317].


Список використаної літератури

1. Іванов Ю. Податкова система: Підручник/ Юрій Іванов, Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк,; Міністерство освіти і науки України. - К.: Атіка, 2006. - 918 с.

2. Буряк П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Катерина Беркита, Богдана Ярема,; М-во освіти і науки України. - Київ: ВД "Професіонал", 2004. - 222 с.

3. Довгалюк В. І. Податкова система/ В. І. Довгалюк, Ю. Ю. Ярмоленко; М-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 315 с.

4. Крисоватий А. Податкова система: Навчальний посібник/ Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк,; М-во освіти і науки України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 331 с.

5. Олійник О. Податкова система: Навчальний посібник/ Олександр Олійник, Ігор Філон,; М-во аграрної політики України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 452 с.

6. Онисько С. Податкова система: Підручник/ Стефанія Онисько, Іван Тофан, Оксана Грицина,. - 3-є вид., випр. і доп.. - Львів: Магнолія плюс: Видавець В. М. Піча, 2006. - 333 с.

7. Піхоцький В. Податкове законодавство в запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/ Володимир Піхоцький,; Мін-во освіти і науки України , Львівська державна фінансова академія. - К.: Вид-во "Ірина-прес", 2006. - 591 с.

8. Система оподаткування та податкова політика: Навчальний посібник/ В. Б. Захожий, Я. В. Литвиненко, К. В. Захожай та ін.; Під керівн. та наук. ред. В. Б. Захожая, Я. В. Литвиненка; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 465 с.

9. Соколовська А. Податкова система держави: Теорія і практика становлення: Монографія/ Алла Соколовська,. - К.: Знання-Прес, 2004. - 454 с.

загрузка...
Top