Податкові системи країн Південної Америки та їх особливості

Вступ.

1. Грошово-кредитна та податкова системи країн Південної Америки.

2. Податкові реформи у країнах Південної Америки.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У Південній Америці живе більше 330 млн. чоловік. Чисельність населення зростає досить швидко. Воно характеризується змішуванням расових ознак людей.

Податкова система є найважливішою частиною загальної економічної стратегії та фінансової політики як держави, так і окремого підприємства. Як складова бюджетної системи держави податкова система є інструментом державного регулювання економіки.

Податкова система визначається тією фінансовою та загальною стратегією, яка існує в суспільстві. Тому кожна держава має свою податкову систему з певними особливостями. Крім того, необхідно зважати на те, що у світі не існує ідеальної податкової системи. Кожна з них має певні переваги та недоліки.

Особливості розвитку грошової системи латиноамериканських країн значною мірою зумовлені переходом до експорто орієнтованої моделі, яку почали впроваджувати в цих країнах з кінця 80-х років. Підвищення ролі національної валютної системи та валютна політика у розвитку грошової системи латиноамериканських країн є результатом передусім залежності від зовнішніх факторів економічного розвитку, міжнародних ринків та іноземних інвестицій. Істотні зміни відбулись у національній валютній системі, передусім у механізмах встановлення валютного режиму. До початку реформ 80-х років у країнах Латинської Америки, як правило, застосовувалися фіксовані валютні курси. Це сприяло появі нелегального валютного ринку, ціни на якому були вищі порівняно з офіційним курсом.


1. Грошово-кредитна та податкова системи країн Південної Америки

Характерною ознакою розвитку грошових систем країн Південної Америки упродовж 80-х років були інфляційні процеси. Високі темпи інфляції зумовлювалися багатьма факторами.

Так, у Бразилії протягом здійснення політики прискореної індустріалізації для досягнення стабілізації широко використовували механізм індексації. Майже автоматично відбувалося вирівнювання співвідношення цін і заробітної плати, податкових платежів, фінансових і кредитних нормативів. Індексація відігравала роль механізму контролю у грошово-кредитній і фінансовій сферах, запобігання "доларизації" господарства. Проте вона стала одним із факторів стимулювання інфляції. Високі темпи інфляції та високі процентні ставки на початку 90-х років призвели до розширення спекулятивних операцій банків. Висока прибутковість внутрішніх цінних паперів давала змогу залучати кошти банків і дрібних національних вкладників, що не сприяло росту виробничих інвестицій в економіку країни. Як тільки було досягнуто фінансової стабілізації в економіці країни, багато банків, які заробляли в цей період на спекулятивних операціях, стали банкрутами, що спричинило кризу банківської системи Бразилії.

Фінансова стабілізація, що передбачала подолання передусім наслідків руйнівної інфляції (934 %) в економіці цієї країни, здійснювалася на основі заходів, сформульованих так званим Літнім планом. Згідно з цим планом передбачалося скасувати індексацію банківського відсотка залежно від темпів інфляції, відмовитися від механізму автоматичної індексації заробітної плати, ліквідувати дефіцит державного бюджету та здійснити грошову реформу — запровадити "новий крузадо".

Наприклад, у Сурінамі — у 8,5 раза, у Бразилії — у 2,7, в Аргентині — у 2, у Перу — у 2,8 раза. Після лібералізації валютного курсу нелегальний і офіційний валютні курси майже вирівнялись.

У результаті припливу великих обсягів іноземного капіталу центральні банки деяких країн регіону змушені були скуповувати іноземну валюту, щоб уникнути надмірного подорожчання національної грошової одиниці. Проте незважаючи на вжиті заходи у 1997 р. в багатьох країнах відбулося подорожчання національної валюти. У деяких країнах регіону (найяскравіший приклад — Аргентина) стабільність грошового обігу досягається жорсткою прив'язкою національної валюти до долара США або до кошика твердих валют (у Бразилії). Проте внаслідок підвищення курсу національної грошової одиниці знижується конкурентоспроможність експорту та збільшується дефіцит торгового і платіжного балансів (в Аргентині, наприклад, у 1990—1997 рр. імпорт збільшився у 7,4 раза, а експорт — у 2 рази). Характерною ознакою кредитної системи країн Латинської Америки є домінування державних компаній у кредитній сфері.

Наприклад, у Бразилії 108 державних банків та інших кредитних установ концентрують понад 50 % активів кредитно-фінансових установ. Тільки частка "Банку де Бразил" становить майже чверть депозитів комерційних банків країни[2, c. 98-99].

У 80-х роках у більшості південноамериканських країн здійснено реформи фінансової системи, спрямовані на її лібералізацію, обмеження прямого впливу держави. Ці реформи передбачали:

· скасування обмежень процентної ставки, оскільки низькі процентні ставки в умовах високої інфляції утруднювали акумулювання ресурсів банками;

· зменшення норми обов'язкового резервування в середньому до 15 %;

· скорочення програм кредитування за пільговими ставками;

· приватизацію державних комерційних банків;

· підвищення ролі центральних банків, посилення їх незалежності від уряду і міністерства фінансів.

Особливістю кредитної системи південноамериканських країн є сильні позиції іноземного капіталу. Так, в Аргентині в результаті надання однакових прав місцевим та іноземним фінансово-кредитним установам підвищилася роль іноземних банків. На них припадає 3/5 кредитних операцій у країні.

У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету, інфляцією та процентними ставками не такий промовистий, однак визначальну роль фіскальної рестрикції в успішному проведенні антиінфляційного плану "Real" (липень 1994 р.) важко заперечити. У минулому в цій країні не раз виявлялося, що навіть екcтремально високі процентні ставки неспроможні приборкати інфляцію, якщо нічого не робилося для скорочення дефіциту бюджету. Приміром, від початку 1989 р. реальні процентні ставки були високими (план "Verao"), однак значний дефіцит бюджету (18,6% від ВВП) звів нанівець боротьбу з інфляцією — у листопаді—грудні 1989 р. її місячні темпи перевищили 40%. Отже, погіршення сальдо бюджету в 1995 р. нагадує про можливість повторення мексиканського "сценарію".

Досвід Аргентини, Бразилії та Чилі не заперечує висновку про "пригнічування" приватних інвестицій видатками уряду (інструментальне цей вплив здійснюється через механізм реальних процентних ставок). В Аргентині у 1991 — 1994 рр. обсяги інвестицій зростали в середньому на 8% щорічно, у повній відповідності до успіхів у досягненні збалансованого бюджету. І навпаки, рівень інвестицій знизився у 1995 р., що можна пояснити збільшенням дефіциту бюджету. Не випадково наступного, 1996 р. досягнення збалансованого бюджету розглядалося як основний елемент фіскальної політики. У Мексиці комбінована дія навіть досить незначного дефіциту бюджету, інфляції та високих процентних ставок знизила рівень інвестицій у 1995 р. до рекордно низької позначки — 19,4% від ВВП (це на 5% менше, ніж у 1992 р., коли перевищення доходів бюджету над його видатками було найпромовистішим)[5, c. 102-104].

Досвід переконує, що найважче поєднати загальне скорочення урядових видатків із зростанням видатків на економічне обслуговування (транспорт,зв'язок, інфраструктура) та соціальні потреби (освіта й охорона здоров'я). Водночас логіка політичної "коректності" заважає зменшенню субсидій та ліквідації сумнівних соціальних гарантій. Це особливо помітно в Бразилії — країні, де, як жартують, існує 595 партій (по одній на кожного депутата парламенту). В 1994 — 1995 рр. бразильські парламентарії заблокували процес приватизації, реформу пенсійної системи, зусилля уряду щодо скорочення видатків бюджету тощо. Тим часом в окремих штатах на 22 діючих припадає 330 полковників у відставці. Якщо для пересічного бразильця пенсійний стаж становить 30 — 35 років, то для депутата парламенту — лише 8 років. Системи безплатного навчання та охорони здоров'я також надають переваги тим, у кого вищі доходи. В Бразилії на одного студента витрачається 8804 дол. США, що набагато більше, ніж у Німеччині — 5900 чи Канаді — 3975 дол. США. Водночас у занедбаному стані перебувають початкова та середня освіта. У сфері охорони здоров'я на 12000 найзаможніших пацієнтів витрачається стільки ж коштів, як на решту 40 млн. громадян.

Щодо податкової системи, то в більшості країн Латинської Америки на момент реформи її спотворювали складна структура податків, обмеженість податкової бази, недосконале законодавство. Ситуацію ускладнювали ухиляння від сплати податків та корумпованість податкових служб. У 1974 р. у Колумбії на кожне песо хабара держава втрачала удвадцятеро більше. У Бразилії щорічні втрати від ухиляння од сплати податків у 1990 — 1994 рр. становили 40 млрд. дол. США . Наприкінці 1980-х рр. у Аргентині платити податок вважалося невдалим жартом. Не дивно, що саме в цій країні 1991 року провели найпослідовнішу податкову реформу. В Чилі це робили поступово протягом 1985 — 1990 рр. Успішною була податкова реформа у Болівії в 1985 — 1986 рр. В усіх випадках забезпечувалися універсальні вимоги: збільшення доходів бюджету, ефективність, справедливість, прозорість.

Досвід країн Латинської Америки не заперечує висновку, що зниження ставок оподаткування збільшує надходження до бюджету. Приміром, у Болівії в 1986 р. ставку податку на дохід знизили із 45 до 10%, а замість понад 400 податків на роздрібний продаж запровадили єдиний ПДВ зі ставкою 10%. У підсумку частка податків у ВВП Болівії зросла з 1,9% у 1984 р. до 7% у 1987 — 1988 рр.". Подібним чином зниження ставок податку на дохід збільшило надходження до мексиканського бюджету з початку 1990-х рр.

Водночас зниження ставок оподаткування не може розглядатися поза контекстом скорочення урядових видатків та проведення структурних перетворень. Інакше — це популізм. Окрім приватизації, перспективним супутнім заходом є перехід до приватних схем соціального страхування. Як висловився архітектор аргентинських реформ Домінго Кавальйо, "джерелом пенсій для тих, хто працює, повинні стати їхні власні заощадження, а не податки, що дедалі зростають" . Перші приватні пенсійні фонди ще в 1981 р. почали створювати у Чилі. У 1993 р. подібний експеримент розпочато в Перу, а в 1994 р. — в Аргентині та Колумбії.

Завдяки високому рівню розвитку сільського господарства добувної та виробничої промисловості і сектору послуг, також як і великій кількості працездатного населення, за рівнем ВВП Бразилія перевищує будь-яку країну Латинської Америки. Зараз країна розширює свою присутність на світових ринках. Головні експортні вироби включають авіаційну техніку, каву, транспортні засоби, сою, залізну руду, помаранчевий сік, сталь, тканини, взуття, електроапаратуру та цукор.

Згідно Міжнародному валютному фонду і Світовому банку, Бразилія має дев'яту за розміром економіку в світі. Економіка Бразилії дуже різноманітна із значними варіаціями між регіонами. Найбільш розвинена промисловість сконцентрована на Півдні і Південному сході. Північний схід - найбідніший регіон Бразилії, але зараз він починає привертати нові інвестиції.

Бразилія має самий розвинений промисловий сектор в Латинській Америці, який складає третину її ВВП. Бразилія виробляє дуже різноманітну продукцію, від автомобілів, сталі та нафтопродуктів до комп'ютерів, літаків і споживчих товарів. Після підвищення економічної стабільності, забезпеченою Plano Real, бразильські і багатонаціональні бізнес-структури активно інвестують в нове обладнання і технології, велика пропорція з яких закупається в північно-американських підприємств.

Внутрішній державний борг у Бразилії досяг рекордного значення на фоні зростаючих державних витрат. Податки вже представляють значну частину національного доходу і є серйозним тягарем для всіх соціальних класів, зменшуючи можливості для інвестицій. Крім того, ведення бізнесу важке через високі ціни на ліцензування та бюрократичний процес реєстрації підприємств.

Поточний ріст економіки нижче, ніж у більшості латиноамериканських країн, Китаю та Індії. Бразилія опустилася на 11 позицій у Індексі конкурентоспроможності Світового економічного форуму з 2003 до 2005 року[7, c. 153-156].


2. Податкові реформи у країнах Південної Америки

Досвід окремих країн застерігає від використання занижених ставок податку на прибуток. Після трьох років експериментування в Аргентині у 1990 р. ставку цього податку підвищили з 20 до 30%. Трохи раніше це зробили в Чилі, де ставка податку на прибуток зросла від 10 до 30%. З іншого боку, недоцільно пов'язувати ефективність роботи підприємств тільки зі ставкою оподаткування". Не менш промовистим є вплив конкуренції, цінової та грошової стабільності, лібералізації зовнішньої торгівлі та ринку робочої сили. В Аргентині у 1991 — 1994 рр. продуктивність праці підвищилась на 42% , а ВВП зростав щорічно в середньому на 7,7%, незважаючи на вищі податки та припинення державної "підтримки" у всіх формах (прямі субсидії, протекціонізм, заниження обмінного курсу песо тощо).

У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальну функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальна і регулюючої функції. Зупинимося на них докладніше.

Так за допомогою податків держава намагається зменшити соціальну напруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Це досягається гнучкою податковою політикою , наданням усіляких податкових пільг : пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючим свою кваліфікацію. Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

Регулююча функція податків також широко використовується державою. Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон'юнктури. Підвищення податків - звичайний засіб боротьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові стимули для капіталовкладень, а маневруя рівнем непрямих податків - впливати на фонд споживання в цілому, на рівень цін.

Податкова реформа в Аргентині виявила ще одну особливість — гармонізація податків ефективна лише у разі розширення податкової бази. В 1990 р. ліквідацію різноманітних "тимчасових" податків (на банківські депозити, на фінансові операції тощо) було поєднано із зниженням мінімального рівня оподатковуваного доходу та обмеженням практики податкових пільг. У 1991 р. ухиляння від сплати податків почало каратися тривалим ув'язненням; служби оновленої податкової інспекції (001) отримали додаткові права у контролі за сплатою податків великими приватними компаніями[1, c. 85-87].

Загалом у більшості країн Латинської Америки, як і всюди у "третьому" світі, частка податку на доходи громадян у загальній сумі податкових надходжень залишається невисокою — не більш як 20%. Нові джерела оподаткування пов'язуються із впровадженням податку на нерухомість, на землю, на автомобілі, а також встановленням акцизних зборів на тютюнові вироби та алкогольні напої. Деякі податки, наприклад на предмети розкоші, корисні не так для зростання доходів бюджету, як з погляду соціальної справедливості". У більшості випадків податкова реформа супроводжується значними політичними ускладненнями. Прикладів не бракує. Податкова реформа 1974 р. в Колумбії готувалася кілька років і виявилася надзвичайно успішною: в 1975 р. податкові надходження зросли на 45%''. Однак уже наступного, 1976 р. пакет заходів "удосконалили" парламентарії, а спритні ділки відразу ж знайшли шляхи, як обійти законодавство. У підсумку початковий ефект було значною мірою втрачено. В Бразилії поміркований пакет заходів податкової реформи (раціоналізація понад 60 податків та зборів, уніфікація двох податків на роздрібний продаж, зміни в пенсійних платежах) розглядають уже два роки — успіхів аніякісіньких.

В Аргентині енергійні зусилля міністра економіки Д. Кавальйо щодо скорочення видатків бюджету та збільшення податкових надходжень значною мірою зумовили його відставку влітку 1996 р. По-перше, передбачалося подальше скорочення державного апарату на 20 тис. осіб. По-друге, було ліквідовано всі пільги для платників податку на дохід, у т. ч. для суддів та членів парламенту. Ставка ПДВ залишилася на попередньому рівні (21%), однак пільг теж не залишилося. Нарешті ставка податку на товари розкоші зросла від 0,5 до 1,0% (очікувалося, що це збільшить доходи бюджету на 800 млн. дол. США ).

Найбільшу питому вагу в загальному федеральному бюджеті США має прибутковий податок з фізичних осіб. Він може розраховуватись двома способами: дохід окремого громадянина або дохід сім’ї (дохід сім’ї складається з доходів усіх її членів).

Для розрахунку цього податку визначаються всі доходи:

· заробітна плата;

· дохід від підприємницької діяльності;

· пенсії (з усіх джерел, у тому числі з недержавних фондів);

· державна допомога;

· доходи з інших джерел (наприклад, від цінних паперів).

Деякі доходи (приміром, від продажу майна або цінних паперів) оподатковуються спеціальним податком або податком у складі особистого доходу.

Із загальної суми валових доходів відраховуються витрати, пов’язані з одержанням валового доходу. До них належать:

· придбання земельних ділянок;

· придбання обладнання;

· придбання приміщень, будівель, споруд;

· різні поточні витрати.

Ці витрати враховуються у громадян, які займаються як підприємницькою діяльністю, так і вільними професіями. Після відрахування з валового доходу перерахованих витрат одержують чистий дохід.

З нього вираховують:

· неоподатковуваний мінімум доходів;

· внески у благодійні фонди;

· місцеві податки;

· відсотки, одержані за цінні папери урядами штатів;

· аліменти;

· витрати на медичне страхування (не більш ніж 15 % оподаткованої суми);

· відсотки за іпотечним боргом та від застави нерухомості тощо.

Дохід оподатковується за прогресивною шкалою. Платники податку поділяються на чотири категорії, які мають різні ставки та межі доходу[6, c. 144-146].

Основні положення податкової системи Бразилії прописані в конституції 1998р., що містить основні принципи оподатковування, повноваження податкових органів різних рівнів, а також порядок розподілу податкових доходів.

По конституції податки можуть бути встановлені як федеральним урядом, так і адміністраціями штатів і муніципалітетів. У цьому полягає особливість основного закону Бразилії, що гарантує право податкового нормотворчества всім суб'єктам федерації й указує, які податки, збори й обов'язкові відрахування можуть засновуватися й збиратися владою різних рівнів.

Податкові повноваження суб'єктів федерації. Федеральний уряд: на зовнішньоторговельні операції - на експорт і імпорт товарів і послуг; на дохід з будь-яких джерел; на промислову продукцію - обчислюється як ПДВ; на фінансові операції - кредитно-обмінні, страхові, фондові; на землі, використовувані в сільському господарстві. Уряди штатів: на заповідане й дароване майно; на оборот товарів і надання транспортних послуг з переміщення продукції між штатами й муніципалітетами, послуги зв'язку - обчислюється як ПДВ на товари й ряд послуг; на автотранспорт. Адміністрації муніципалітетів: на будівлі й використання міський територій; на дарування нерухомості; на послуги - за винятком оподатковуваних на рівні штатів.

Конституція дозволяє центральному уряду вводити обов'язкові відрахування (збори), які повинні здійснюватися при умовах, певних федеральними законами; збори на соціальні цілі; збори, спрямовані на зміну умов професійних або економічних груп. Штати й муніципалітети мають із засновувати нові збори, що охоплюють тільки суб'єктів, що діють на їхній території, і використовувати отримані по них засобу для виконання бюджетних завдань, створення особливих умов для зазначених суб'єктів, для асигнувань на соцпотреби.

Серед уже "діючих зборів основними є наступні (усе ставляться до федерального): на фінансування соціального забезпечення (COFІNS); на програми соціальної інтеграції й забезпечення федеральних службовців (PІ/PASEP); на соціальне страхування (з фонду зарплати підприємств і доходу індивідуальних підприємців); соціальний збір із чистого прибутку юросіб (CSLL); зі здійснюваних фінансових операцій (CPMF).

Основною метою більшості бразильських податків є створення умов для виконання завдань держуправління на всіх рівнях. Однак деякі з них носять переважно регулюючий характер, зокрема податок на фінансові операції й податок на промпродукцію, які використовуються урядом як інструменти грошової й промислової політики.

Конституція визначає обов'язкові податкові трансферти між федеральним урядом, штатами й муніципалітетами. Вони можуть бути прямими або через спеціально створювані фонди. Трансферти завжди направляються з більше високого державного рівня на більше низькі: з федерального - у штати й муніципалітети, зі штатів - у муніципалітети.

Перелік обов'язкових трансфертів: штати й муніципалітети збирають податок на прибуток із всіх доходів, які виплачуються із засобів відповідних бюджетів, засобів компаній і організацій, підлеглих штатам або муніципалітетам, засобів організацій, заснованих і фінансованих цими суб'єктами федерації; муніципалітетам належить 50% від податку на землі, використовувані в сільському господарстві й, що перебувають у границях муніципалітету; муніципалітетам належить 50% від податок на автотранспорт, зареєстрований на їхній території; муніципалітетам належить 25% від податку на оборот товарів і надання транспортних послуг (у т.ч. мінімум 3/4 від вартості, створеної на їхній території й 1/4 - по законодавству штату); 30% податку на фінансові операції й угоди із золотом залишається в штаті, а 70% - у муніципалітеті, звідки переводяться засоби[3, c. 196-198].


Висновки

Податки мають досить високу питому вагу в дохідній частині бюджету будь-якої держави, тому що вони є основним джерелом його наповнення. В усіх країнах світу витрати держави плануються виходячи з дохідної частини, тобто з кількості зібраних податків. Якщо при плануванні з’являється дефіцит бюджету, уряд при введенні нових податків, обов’язкових зборів та платежів повинен передбачати можливі негативні наслідки насамперед для населення і підприємців.

Податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будь-якої країни.

Податки впливають на настрої рядових громадян, на поведінку національних еліт, знаходяться у фокусі фінансово-економічних досліджень, постійно перебувають під вогнем критики. До передумов побудови і функціонування національних податкових систем відноситься економічне, політичне, соціальне і культурне середовище. Сутність оподаткування залежить від природи людини в її ставленні до призначення і діяльності держави.

Податки потребують багатоаспектного осмислення, що перетворює науку про них в міждисциплінарну галузь знання. Оподаткування – складна сукупність соціально-економічних явищ і суспільно-державних відносин, що породжують далекосяжні умовиводи і наслідки. Адже в сукупності індивідуальних ставлень платників до податків відображений економічний, морально-етичний і політичний стан суспільства.


Список використаної літератури

1. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.

2. Бех Г. В., Дмитрик О. О., Кобильнік Д. А., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П. Податкове право: Навч. посіб. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.П. Кучерявенко (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 400с.

3. Гега П. Основи податкового права: Навч. посіб.. — 4.вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2003. — 307с.

4. Комарова І. Податкові системи України і зарубіжних країн: навч.-метод. посібник / Бердянський ун-т менеджменту і бізнесу. — Донецьк : Юго-Восток, 2007. — 304c.

5. Крисоватий А. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Т. : Економічна думка, 2001. — 258с.

6. Литвиненко Я. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 208с.

7. Марченко В. Податкове право: Навчально-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2004. — 225с.

загрузка...
Top