Податкове планування та його місце в системі загальної фінансової стратегії підприємства

Вступ.

1. Сутність та принципи податкового планування та його місце в системі загальної фінансової стратегії підприємства.

2. Особливості податкового планування на мікрорівні.

Висновки.

Список використаної літератури.

1. Джерела інформації для аналізу податкових платежів підприємства.

2. Види податкового контролю та їх характеристика.

3. Вільні економічні зони та їх місце в загальній системі податкового регулювання.


Вступ

Податкове планування - це цілеспрямована діяльність суб'єкта підприємницької діяльності, яка здійснюється за допомогою сукупності планових дій, об'єднаних в єдину систему, і передбачає вибір оптимальних варіантів фінансово-господарської діяльності з метою оптимізації податкових платежів та збільшення прибутковості. Податкове планування - процес творчий, який потребує індивідуального підходу, але у цьому процесі можна виділити низку послідовних етапів, на основі яких базується фінансово-господарська діяльність підприємства. Податкове планування з цих позицій необхідно розглядати як невід'ємну складову підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Даючи визначення податкового планування на рівні підприємства (мікрорівні) як системи заходів суб’єктів господарювання, спрямованої на максимальне використання можливостей чинного законодавства з метою законної оптимізації (саме оптимізації, а не мінімізації) податкових платежів, автори водночас визначають об’єкт і суб’єктів податкового планування:

— об’єкт – процес нарахування та сплати суб’єктами податкового планування податків і зборів;

— суб’єкти – юридичні та фізичні особи, в інтересах яких реалізують заходи щодо податкового планування.

Податкове планування — це діяльність з розробки та практичного застосування схем, які дозволяють знизити податковий тиск, це методи і заходи, спрямовані на збільшення коштів, які залишаються в розпорядженні підприємства після сплати належних податків.


1. Сутність та принципи податкового плануваннята його місце в системі загальної фінансової стратегії підприємства

Оскільки податок — це примусове вилучення в дохід держави певних коштів, цілком природно, що платник податків, оцінивши усі законні способи, має право вибрати той із них, який дозволить зменшити збитки. Буває, хоча й не часто, що підприємство не користується пільгами, прямо передбаченими податковим законодавством. Інколи пільги або інші послаблення в законодавстві, непомітні з першого погляду. Використати усі легальні можливості зменшення податкового тиску — законно і, що більше, розумно. Часто завдяки грамотному застосуванню норм законодавства сума податків значно зменшується.

Податкове планування — це діяльність з розробки та практичного застосування схем, які дозволяють знизити податковий тиск, це методи і заходи, спрямовані на збільшення коштів, які залишаються в розпорядженні підприємства після сплати належних податків. При цьому податкове планування повинне спиратися не лише на аналіз поточного законодавства, а й на загальну принципову позицію фіскальних органів з питань оподаткування та перспективне законодавство для уникнення в майбутньому додаткових податкових витрат при ухваленні тих чи інших законів.

При цьому податкове планування повинне спиратися не лише на аналіз поточного законодавства, а й на загальну принципову позицію фіскальних органів з питань оподаткування та перспективне законодавство для уникнення в майбутньому додаткових податкових витрат при ухваленні тих чи інших законів.

Податкове планування доцільне завжди: і коли підприємство процвітає, і коли воно балансує на межі рентабельності або, що гірше, на грані банкрутства. За грамотного підходу поліпшення становища не буде пов’язане з податковими порушеннями і їх наслідками.

Податкове планування доцільне завжди: і коли підприємство процвітає, і коли воно балансує на межі рентабельності або, що гірше, на грані банкрутства. За грамотного підходу поліпшення становища не буде пов’язане з податковими порушеннями і їх наслідками. Податкове планування умовно можна розділити на стратегічне та поточне.

Стратегічне податкове планування передбачає вибір місця реєстрації, його територіальне розташування, юрисдикцію, вибір організаційно-правової форми та видів діяльності, визначення часток та складу засновників, формування внутрішньої організаційної структури фірми.

Поточне податкове планування — це вибір облікової політики фірми, форм оплати праці найманих працівників, вибір найоптимальнішої стратегії і тактики під час укладання господарських договорів, планування податкових платежів, безпосереднє застосування схем з оптимізації податкових платежів[6, c. 102-104].

Обґрунтована система податкового планування підприємства здатна достатньою мірою мінімізувати ризики, що виникають у зв'язку з оподаткуванням господарської діяльності. А при прийнятті управлінських рішень податкове планування є обов'язковим інструментом керівництва підприємства. Однак окремі заходи щодо оптимізації оподаткування не стануть повноцінною системою податкового планування підприємства доти, доки вони не будуть здійснюватись у рамках єдиного стратегічного плану розвитку й діяльності підприємства. Без наявності принципових положень, методів і способів розробки (застосування) окремих податково-оптимізаційних заходів і схем податкове планування не може бути реалізоване за призначенням, а виступатиме лише в ролі інструмента мінімізації податкових платежів у короткостроковому періоді – без планування діяльності підприємства й розвитку бізнесу на довгострокову перспективу.

Таким чином, при систематизації податкового планування на перший план має виходити обґрунтовування його принципів і методів, створення методології планування оподаткування підприємства. Податкове планування включає процес податкової оптимізації – заходи, пов’язані з досягненням необхідних пропорцій усіх фінансових аспектів операцій. Податкове планування полягає в розробці і впровадженні різних законних схем зниження податкових відрахувань, за рахунок застосування методів стратегічного планування фінансово-господарської діяльності підприємства. В умовах жорстокої фіскальної політики держави і на тлі економічної кризи податкове планування дозволяє бізнесу вижити. Існує думка, що податкова оптимізація (її часто навіть називають мінімізацією) проводиться лише з метою максимального зниження податкового тягаря, тому розглядається вона лише через призму протистояння платника податків, з одного боку, і фіскальних органів держави – з іншого.

Насправді поняття податкового планування набагато ширше – воно є одним з регуляторів процесу управління, оскільки оптимізація податків не завжди відповідає стратегічним потребам підприємства. Відмова від мінімізації оподаткування в окремих випадках не означає відмову від застосування податкового планування, навпаки, податкове планування служить одним з основних видів загальноекономічного планування і впорядковує господарську діяльність підприємства відповідно до стратегії його розвитку. Термін “податкове планування” викликає в більшості чиновників асоціацію з кримінально караним ухиленням від сплати податків. Але насправді податкове планування є здоровою альтернативою тіньової економіки[3, c. 28-29].

Будь-який підхід до проблеми економії і ризику змушує застосовувати комплекс спеціальних заходів з “маневрування” та адаптації до непостійного законодавства. Активна діяльність у цьому напрямі, при справедливому посилюванні фіскального контролю з боку держави, є немислимою без розуміння принципів податкового планування. Очевидно, що в ідеалі податкове планування має бути перспективним, оскільки помилкові рішення можуть спричинити великі фінансові втрати. Тому податкове планування має ґрунтуватися не лише на вивченні текстів чинного податкового законодавства, але й на загальній принциповій позиції, яку займають податкові органи з тих чи інших питань, на положеннях проектів податкових законів, дослідженні напрямів і змісту податкових реформ, що розробляються, а також на результатах аналізу напрямів здійснюваної урядом податкової політики.

Ефективність податкового планування завжди слід співвідносити з витратами на його проведення. Слід також співвідносити цілі податкового планування зі стратегічними пріоритетами підприємства. Право платника податків вживати заходів, спрямованих на законне зменшення своїх податкових зобов'язань, можна обґрунтувати тим, що платник податків має право захищати свої права, що охороняються законом (передусім право власності), будь-якими, не забороненими законом, способами.

Розглядаючи податкове планування, перш за все слід акцентувати увагу на плануванні виручки від реалізації, (об'єму продажів) і, отже, на плануванні собівартості (витрат виробництва і звернення). Це пояснюється жорсткою зв'язкою: "виручка від реалізації - собівартість - прибуток - податок на прибуток", в якому податкове планування виступає як один з видів планування взагалі. Необхідність податкового планування багато в чому визначена сучасним податковим законодавством, що спочатку передбачає різні податкові режими, залежно від статусу платника податків, напрямів і результатів його фінансово-господарської діяльності, місця реєстрації і організаційної структури підприємства. Очевидно, що в ідеалі таке планування повинне бути перспективним, оскільки багато рішень, що приймаються в рамках проведення операцій особливо при проведенні крупних інвестиційних програм, вельми дорогим і їх "компенсація" може спричинити за собою значні фінансові втрати.

Успішність побудови системи податкового планування не в останню чергу залежить від наявності налагодженого, раціонально організованого документообігу на підприємстві. Організація системи податкового планування вимагає, крім усього іншого, наявності певних ресурсів: фінансових, матеріально-технічних, інтелектуальних. Таким чином, враховуючи можливу відповідальність за невдалі спроби податкових оптимізацій при систематизації податкового планування на підприємстві, бажаним є залучення сторонніх спеціалізованих організацій або фахівців, які мають досвід у цій сфері і можуть оцінити й намітити шляхи систематизації податкового планування на підприємстві[7, c. 56-58].


2. Особливості податкового планування на мікрорівні

Податкове планування на мікрорівні має здійснюватися за такими основними етапами:

- Формування мети і завдань, визначення сфери виробництва і обігу, напрямів господарської діяльності підприємства.

Правильне і точне формулювання мети створення підприємства, завдань, які воно має розв'язувати у процесі своєї фінансово-господарської діяльності, визначення сфери і напрямів вкладання капіталу дає змогу оптимізувати податкові платежі за рахунок вибору різних ставок і об'єктів оподаткування.

- Врахування регіональних особливостей в оподаткуванні фінансово-господарської діяльності.

Цей етап податкового планування безпосередньо пов'язаний із регіональною диверсифікацією діяльності підприємства, що дає змогу використовувати податкові переваги окремих територій. Виділяють, як правило, три групи регіональних утворень із різними системами оподаткування:

- спеціальні (вільні) економічні зони своєї країни. У межах цих зон законодавчо встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності й спеціальний порядок встановлення податкового режиму;

- країни з більш пільговою податковою системою. Такі країни можуть бути об'єктом регіональної диверсифікації діяльності підприємства у тому разі, якщо з ними встановлені широкі господарські зв 'язки і діє пільговий митний режим. Для українських підприємств об 'єктом такої регіональної диверсифікації є, як правило, країни СНД й інші прикордонні держави;

- офшорні території. При здійсненні регіональної диверсифікації діяльності вибір конкретної офшорної території залежить від конкретної мети господарської діяльності підприємства, податкового режиму, розвитку комерційної і фінансової інфраструктури та інших умов. Привабливість відкриття офшорних підприємств полягає не тільки у можливостях легального зменшення податкових платежів, а й у інших перевагах, а саме: забезпеченні візової підтримки держави — реєстрації, відкритті за кордоном валютного рахунка тощо.

- Вибір однієї з наявних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

На цьому етапі вирішується питання про вибір однієї з наявних організаційно-правових форм юридичної особи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, повне товариство) або форми підприємства без створення юридичної особи[4, c. 137-139].

- Регулювання бази оподаткування.

Важливою складовою податкового менеджменту й одним з основних етапів податкового планування на підприємстві є регулювання бази оподаткування щодо податків, які сплачує підприємство.

Принципово важливим із позиції податкового планування є джерело сплати податків, яке значною мірою визначає конкурентоспроможність продукції, можливості її збуту і в кінцевому підсумку фінансові результати підприємницької діяльності. До таких джерел належать: собіваргість продукції, виручка від продажу, прибуток (дохід).

Виручка від продажу продукції є джерелом сплати ПДВ, акцизів, вивізного мита.

Регулювання бази оподаткування зазначених податків потребує розв'язання двох взаємопов'язаних завдань: точного визначення можливого об'єкта оподаткування і здійснення контролю за цінами. При розв'язанні першого завдання необхідно враховувати залежність бази оподаткування від виду діяльності. Знання і врахування у практичній діяльності всіх галузевих особливостей визначення бази оподаткування дасть змогу уникнути помилок при розрахунку сум податків, які підлягають сплаті до бюджету, і, відповідно, втрат від можливого застосування штрафних санкцій.

Контроль за цінами виходить за межі податкового планування, але знання механізму ціноутворення необхідне податковому менеджеру на стадії прийняття рішень.

Для зменшення можливих втрат слід ураховувати й особливості методики розрахунків окремих податків, а також усі фактори ризику, які так чи інакше впливають на розмір сплачуваних податків.

Прибуток підприємства є джерелом сплати податку на прибуток.

На планування податку на прибуток значно впливають такі фактори, як вибір форми бізнесу, облікової політики, структури корпоративного капіталу, наявність дочірніх компаній і (або) офісів в інших податкових юрисдикціях (разом із міжнародними аспектами операцій компанії) тощо.

З позиції податкового менеджменту регулювання бази оподаткування з податку на прибуток є одним із найважливіших напрямів планування. При цьому увага податкового менеджера (консультанта) має бути звернена на врахування усіх факторів, які впливають на формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, тобто прибутку, що визначається шляхом зменшення обсягу валового скоригованого доходу звітного періоду на розмір валових витрат і амортизаційних відрахувань платника податків.

Управління формуванням валових доходів і валових витрат має бути спрямоване на зменшення оподатковуваного прибутку. Податковий моніторинг господарських операцій і детальне обґрунтування джерел фінансування тих чи інших витрат підприємства дають змогу зменшити базу для нарахування податку на прибуток.

У процесі податкового планування необхідно прогнозувати можливі вигоди і втрати від застосування того чи іншого методу амортизації основних засобів і на цій основі приймати рішення про запровадження Його у свою облікову політику.

Проблема регулювання бази оподаткування щодо податків, джерелом сплати яких є фонд оплати праці, зводиться до обмеження зростання чисельності тих, хто працює, і контролю за формуванням фонду оплати праці.

Усі податкові платежі незалежно від джерел їхньої сплати у кінцевому підсумку зменшують чистий прибуток підприємства. Врахування усіх факторів, що впливають на базу оподаткування, дає змогу не тільки позитивно вплинути на розмір прибутку шляхом оптимізації податків, а й перешкодити виникненню штрафних санкцій, зменшити таким чином загальний рівень витрат, пов'язаних з оподаткуванням.

- Виявлення можливостей зменшення бази оподаткування за рахунок прямих податкових пільг[5, c. 119-121].

При використанні підприємством прямих податкових пільг необхідно враховувати, що всі вони мають цільовий характер. У відповідності з метою їх надання і використання у процесі податкового планування всі податкові пільги поділяють на групи у вигляді:

* зниження податкових ставок за видами діяльності й у окремих галузях;

* звільнення від сплати податків окремих категорій підприємств;

* звільнення від сплати податку окремих видів господарських операцій і продукції робіт і послуг;

* врахування регіональних відмінностей у системах оподаткування.

- Врахування непрямих податкових пільг.

Наприклад, щодо податку на прибуток суть непрямої пільги полягає в тому, що на витрати необхідно віднести якнайбільшу суму, дозволену законодавством (наприклад, у вигляді застосування методу прискореної амортизації, різних методів оцінки надходження й вибуття запасів, середньозваженої собівартості, ідентифікованої собівартості тощо).

Отже за рахунок умілого використання непрямих податкових пільг підприємство може значно зменшити базу оподаткування і, відповідно, суму податкових платежів.

- Оцінка ризику здійснення податкових правопорушень.

Для того, щоб уникнути податкових правопорушень, слід детально вивчити і знати основні положення Конституції України, податкового, цивільного, адміністративного і кримінального законодавства.

- Приведення бухгалтерського, податкового обліку і звітності у відповідність із чинними нормами.

Належний стан усіх видів обліку на підприємстві дає змогу отримувати об'єктивну інформацію про фінансово-господарську діяльність підприємства.

Із позиції податкового планування важливим є аналіз типових помилок і порушень в оподаткуванні, які виникають унаслідок неефективного функціонування системи обліку і звітності на підприємстві.

Причин помилок багато, і вони можуть бути викликані як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. До об'єктивних причин можна віднести:

- нестабільність податкового законодавства, що ускладнює роботу бухгалтерів, фінансистів;

- відсутність постійних і повних інформаційних каналів із питань податкового законодавства та інші причини.

До суб'єктивних причин податкових помилок належать:

- слабка базова підготовка облікових працівників;

- недостатня увага бухгалтерів до наявних каналів отримання інформації про податкове законодавство, бухгалтерський, податковий облік тощо.

- Складання і контроль за виконанням податкового календаря.

Податковий календар призначений для контролю і прогнозування правильності обчислення термінів сплати до бюджету податкових платежів. Податковий платіжний календар є складовою платіжного календаря підприємства і використовується у системі оперативного управління грошовими потоками з операційної діяльності підприємства.

Цей плановий документ розробляють на підприємстві в цілому, і містить він, як правило, тільки один розділ - "графік податкових платеже ". У ньому відображають усі види податків, зборів та обов'язкових платежів, які перераховуються підприємством до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних цільових фондів.

- Раціональне розміщення активів і прибутку підприємства.

На цьому етапі вирішуються питання про раціональне розміщення активів і прибутку підприємства, враховують не тільки очікувану дохідність інвестицій, а й податки, які сплачуються при отриманні такого доходу.

- Планування сум податкових платежів у майбутньому періоді.

У більшості випадків планові розрахунки загальної суми податкових платежів здійснюються за такими основними видами податків і зборів: податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, збори у Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд обов'язкового державного соціального страхування віл нещасних випадків на виробництві.

- Оцінка ефективності податкового планування підприємства.

Кількісна оцінка ефективності податкового планування, що реалізується підприємством, погребує системних показників, які б давали змогу оцінювати:

У рівень податкового навантаження на підприємство;

У рівень впливу окремих заходів податкового планування на розмір податкових зобов’язань підприємства;

У ефективність податкового планування й податкової стратегії підприємства загалом.

Результати податкового планування необхідно також оцінювати не тільки виходячи із сум економії податків і отриманих вигід, а й із точки зору зменшення можливих збитків і витрат, які були б неминучими при веденні господарської діяльності без урахування наявних особливостей оподаткування[8, c. 79-82].


Висновки

При здійсненні податкового планування потрібно усвідомлювати, що використання сприятливих податкових режимів вимагатиме від платника податків у багатьох випадках зміни форми і навіть змісту його діяльності. В першу чергу, такі зміни стосуються тих ознак, на які орієнтується податкове законодавство при визначенні податкових зобов'язань юридичних і фізичних осіб:

1) об'єкта оподаткування (заміна (зміна) об'єкта оподаткування, або перенесення терміну виникнення податкових зобов'язань);

2) суб'єкта оподаткування (заміна самого платника податків);

3) податкової юрисдикції (перехід з однієї на іншу);

4) різноманітні пільги.

Першоосновою при застосуванні на підприємстві податкового планування, звичайно, є досконале знання і належне розуміння податкового законодавства. Крім того, найбільшу ефективність забезпечує послідовне та узгоджене використання різних методів податкового планування, які мають враховувати особливості діяльності підприємства і можуть бути розроблені тільки для кожного окремого платника податків.

Податкове планування на підприємстві передбачає можливість вибору пільгового режиму оподаткування, запровадженого державою з метою підтримки пріоритетних секторів економіки видів діяльності або для соціального захисту населення, використовуючи систему наданих законодавством пільг, підприємство може переорієнтувати свою фінансово-господарську діяльність із метою оптимізації оподаткування та збільшення доходів. Отже, прийняттю рішення про здійснення певного пільгового напрямку роботи має передувати відповідний розрахунок доцільності використання податкових пільг.


Список використаної літератури

1. Войчук Г. Податковий менеджмент: посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2008. — 120с.

2. Іванов Ю. Корпоративний податковий менеджмент: Магістерська програма / Харківський національний економічний ун-т / Юрій Борисович Іванов (ред.). — Х. : ХНЕУ, 2005. — 336с.

3. Іванов Ю.Б., Карпова В.В., Карпов Л.Н. Податкове планування: принципи, методи, інструментарій. Монографія. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2006. – 272 с.

4. Кравчук Г. Податковий менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Міжнародний науково-технічний ун-т ; Чернігівський ін-т інформації, бізнесу і права. — Чернігів : РВК "Деснянська правда", 2005. — 331с.

5. Крисоватий А. Податковий менеджмент: Навч. посіб. / Тернопільська академія народного господарства. Інститут фінансів. — Т. : Карт-бланш, 2004. — 308с.

6. Паранчук С. Податковий менеджмент: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл/ Національний ун-т "Львівська політехніка". — Л. : Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2005. — 276с.

7. Рева Т. Податковий менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 281с.

8. Тимченко О. Податковий менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 150с.


1. Джерела інформації для аналізу податкових платежів підприємства

Аналіз існуючого механізму управління податковими потоками показує, що основний недолік системи - відсутність зворотних зв'язків між органами, що здійснюють безпосереднє управління податковими потоками і процесами вторинного перерозподілу коштів, їх використання, контролю за джерелами доходів платників податків і їх витратами. У результаті відсутня можливість оцінки витрат платника податків є його реальних доходів і порівняння їх з тими, які офіційно ним оголошені або зафіксовані в бухгалтерській документації.

Тому під організаційно-економічним механізмом безпосереднього управління потоками податкових платежів розуміється система заходів організаційного і економічного характеру, здійснюваних уповноваженими державними органами, направлених на стабілізацію потоків податкових платежів, вироблення і реалізації рішень по стабілізації цих потоків і відшкодуванню нанесеного збитку.

Таким чином, організаційно-економічний механізм управління потоками податкових платежів є складною, багатофункціональною системою, яка є конкретно-історичною формою регулювання і управління всією сукупністю суспільних відносин з приводу обчислення, збору, розподілу і перерозподілу податків і інших обов'язкових платежів.

У складі цього механізму можна виділити дві відносно самостійні, але такі, що знаходяться у відносинах ієрархічної підлеглості підсистеми: сукупність органів законодавчої і виконавчої влади, чиї рішення формують податкову політику держави і саму податкову систему і підсистему безпосереднього управління податковими потоками. Особлива роль в цій підсистемі належить податковим органам. Зв'язки і відносини цієї підсистеми і її функції по безпосередньому управлінню податковими потоками, що розглядаються як організаційно-економічний механізм безпосереднього управління податковими потоками і повинні стати предметом подальших досліджень з позиції усунення відсутності зворотних зв'язків між органами, що управляють податковими потоками і органами, що забезпечують процеси вторинного перерозподілу доходів[1, c. 62-63].

2. Види податкового контролю та їх характеристика

Податковий контроль є самостійним напрямом державного фінансового контролю. Характерним для нього є певна стадія фінансової діяльності — стадія мобілізації коштів до публічних грошових фондів. Забезпечення режиму суворого додержання приписів норм податкового законодавства зобов'язаними суб'єктами податкових правовідносин є головною метою податкового контролю. Від ступеня ефективності контрольної діяльності органів, що здійснюють податковий контроль, безпосередньо залежить рівень доходів бюджетів та державних цільових фондів. Податковий контроль виступає гарантією задоволення публічних майнових інтересів та важливим чинником соціально-економічної стабільності держави, її фінансової безпеки.

Податковий контроль, здійснюється у конкретних формах, які мають обов’язкове законодавче закріплення. Форма податкового контролю — це сукупність конкретних організаційно-процесуальних заходів, які здійснюються уповноваженими суб'єктами в процесі контрольної діяльності. Таким формами є: податкові перевірки, облік платників податків, оперативно-бухгалтерський облік податкових надходжень, контроль за відповідністю витрат фізичних осіб їх доходам. Іншими формами податкового контролю виступають: отримання пояснень платників податків, податкових агентів; перевірка даних обліку і звітності; огляд приміщень і територій, що використовуються з метою отримання доходу (прибутку).

З точки зору теоретичного аналізу податкового контролю важливого значення набуває класифікація його видів. Відповідно до обраного критерію, податковий контроль можна класифікувати за кількома підставами.

Залежно від часу проведення контрольних заходів слід розмежовувати попередній, поточний та наступний податковий контроль.

Попередній податковий контроль у часі передує здійсненню фінансово-господарської діяльності платників податків. Цей вид контролю охоплює взяття на облік платників податків в органах державної податкової служби та органах фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. З метою організації ефективного попереднього податкового контролю створюються різні державні реєстри платників податків, які містять систематизовану інформацію про них та забезпечують єдиний державний облік.

Поточний контроль здійснюється в процесі фінансово-господарської діяльності платників податків. Цей вид передбачає використання різних методів, серед яких слід виділити облік податкових надходжень до бюджетів та державних цільових фондів, перевірку правомірності використання податкових пільг, проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування.

Наступний контроль здійснюється за підсумками звітного податкового періоду. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів[4, c. 142-143].


3. Вільні економічні зони та їх місце в загальній системі податкового регулювання

За останні кілька десятиліть розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ) стало одним з помітних нових явищ у світовій економіці. У світовій практиці вони з'явилися наприкінці 50-х – початку 60-х років і одержали широке поширення в багатьох країнах. Досить сказати, що на початку 90-х років за різними оцінками у світі нараховувалося понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, а працює в них більш 3 мільйонів чоловік.

Ні у вітчизняній, ні в закордонній літературі поки не існує єдиної оцінки і навіть загальноприйнятого визначення вільної економічної зони. У самій загальній формі можна затверджувати, що вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.

Спеціальні (вільні) економічні зони (ВЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій.

Вільні економічні зони можна класифікувати наступним чином:

– вільні економічні зони, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;

– вільні економічні зони як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів;

– вільні економічні зони, в яких поєднуються характеристики перших двох зон.

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р.. Цей Закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та ін.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету Міністрів України "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14 березня 1994 р. № 167і, якою зазначену Концепцію було схвалено[6, c. 124-126].

Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов'язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:

Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:

· Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);

· Фіскальних, пов'язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;

· Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді - за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано - у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;

· Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян[7, c. 179].

загрузка...
Top