Оподаткування в Україні - проблеми та шляхи вдосконалення


1. Сутність і функції податків.

2. Види податків та їх ставок. Основні концепції оподаткування.

3. Оподаткування в Україні - проблеми та шляхи вдосконалення.

Список використаної літератури.


1. Сутність і функції податків

Податок — універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві риси і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Не випадково в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною. Аналіз податків як вихідної категорії, в якій проглядаються основні суттєві риси і властивості фінансів, дає правильний орієнтир для розгляду різних фінансових понять і категорій у чіткій відповідності з процесом економічного розвитку.

Перехід від марксистсько-ленінських догматичних постулатів до науково об'єктивних основ пізнання фінансової науки дав змогу вітчизняним вченим-економістам по-новому глянути на теоретичні засади функціонування податків.

За економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов'язкові платежі, яким притаманні риси податків:

1) податкові платежі: плата за воду, землю — обов'язкові збори, які стягується з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником;

2) відрахування, внески — обов'язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов'язковими платежами є те, що він:

— справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— не має цільового призначення;

— є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки — це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. [10, c. 32-34]

Виходячи із сутності податків, дана категорія розглядається не тільки як економічна, але і як суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних податкоплатників. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обміні податків на суспільні блага і трансфертні платежі. Причому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів (теорія Ліндаля). Цей обмін в фіскальній науці називається "ціни за Ліндалем".

Таким чином, суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Еволюція фінансового знання про суспільний характер податків нерозривно пов'язана з теоретичною концепцією державних благ. Під державними благами мається на увазі такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Такі блага, що мають характер суспільних, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються тільки державою. Причому якщо держава — орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачам за цінами, рівень яких установлюється за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, а оплата державних благ — єдине можливе використання податкових надходжень. У результаті між державою — виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода "блага — податки". [1, c. 25-27]

Вітчизняна фінансова наука при визначенні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкретних функцій цієї категорії.

Функції податку — це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття, можна визначити дві функції даної категорії: фіскальну і розподільчо-регулюючу.

Спочатку податки у всіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. Пізніше держави в більшій чи меншій ступені почали використовувати податкові ставки і податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів, і податки стали виконувати регулюючу функцію, тобто впливати на відновлення (стимулювати чи стримувати його темпи, збільшувати чи зменшувати нагромадження капіталу і платоспроможний попит населення) і сприяти рішенню різноманітних соціальних завдань (таких, як захист низькооплачуваних осіб, перерозподіл доходів для забезпечення соціально незахищених верств населення, здійснення ефективної демографічної політики).

Однак на сучасному етапі розвитку і модернізації механізмів оподаткування відбувається свого роду диверсифікація функціонального призначення фіску, тому на теоретичному рівні в складі основних податкових функцій можна умовно виділити певні підфункції залежно від того, на реалізації якого з аспектів впливу оподаткування акцентується увага або прояв якого ефекту в межах головної функції є найбажанішим у конкретній соціально-економічній ситуації.

Такий підхід, по-перше, суттєво не ускладнює понятійного апарату фінансової науки. По-друге, дає змогу чітко і з достатнім ступенем деталізації зрозуміти специфічне призначення податків як самостійного фінансового явища і в той же час уникнути концентрації уваги на дії податків, що має "побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки".

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях.

Що ж до інтерпретації фіскальної функції, то в сучасній фінансовій літературі спостерігається використання змішаної марксистської і немарксистської наукової термінології. Так, одна група науковців і практиків вважає, що податки акумулюють у бюджетних фондах держави частину створеного національного доходу (вартості необхідного і додаткового продукту). Друга вже застосовує понятійний апарат західної економічної науки, де податки виступають частиною вартості ВВП чи ВНП, а третя комбінує обидва підходи. Таку дещо заплутану ситуацію в науці у перехідний період ми розцінюємо як об'єктивно неминучу. Адже фінансова наука також переживає трансформацію. Так чи інакше, держава, будучи учасником розподільних процесів, примусово відчужує у вигляді податкових вилучень частину вартості створених у суспільстві благ (продукту) для формування своєї казни, що доводить тісний взаємозв'язок між податковими функціями.

Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікро-рівні — впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що застосування терміну "розподільчо-регулююча функція" є найдоцільнішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, механізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім цього, "амортизуючи" кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язку та взаємозумовленості фіскального і регулюючого аспектів функціонування податків.

Сьогодні, поряд з переліченими, виділяють стимулюючу функцію податків. Однак, ми вважаємо, що податкове стимулювання — один із наслідкових ефектів розподільчо-регулюючого впливу податків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції.

По-перше, сам термін "регулювати" означає вносити певний порядок в якусь діяльність, спрямовувати розвиток чи зміну чого-небудь у певне русло. Керуючись таким тлумаченням, вважаємо, що "регулювання" поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи до певних змін процесів, явищ, і реверсний вплив — стримування, сповільнення, послаблення, обмеження.

По-друге, заперечення стимулюючої здатності або, навпаки, виділення самостійної стимулюючої функції податків значною мірою зумовлені психологічними факторами. Так, депресивність вітчизняної системи оподаткування щодо підприємницької та інвестиційної активності породжує заперечення будь-якої стимулюючої дії податків взагалі. З іншого боку — применшення їх значення в директивно-плановій економіці радянського типу і зростання ролі оподаткування на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку країни іноді викликають певну гіперболізацію його значимості як стимулятора економічного зростання. Західні вчені до дослідження регулюючого впливу фіску на соціально-економічні сторони життя суспільства підходять з виважених позицій, без надмірних емоцій. Адже циклічність розвитку зрілих ринкових економік потребує використання податкового механізму не тільки для економічного пожвавлення, а й для захисту від "перегріву" господарської кон'юнктури ринку (кризи перевиробництва).

По-третє, говорити про виконання податками окремої стимулюючої функції недоречно через те, що "конкретні заходи податкової політики впливають на економіку опосередковано, через процеси розподілу і перерозподілу вартісних пропорцій ВНП. Тому між застосуванням форм податкового заохочення платників податків та проявом результатів їх впливу минає певний час. Інколи внаслідок наявності останнього економічна ситуація змінюється настільки, що податкове стимулювання не лише втратить доцільність, а й може стати деструктивним фактором. Крім цього, сам стимулюючий вплив матиме суперечливий характер, викликаючи поряд із позитивними ефектами негативні. Інакше кажучи, економічну реакцію суб'єктів господарювання на зміну податкового механізму спрогнозувати дуже важко, бо вона залежить від цілого ряду інших чинників, які можуть впливати на цей механізм, суттєво віддаляючи його від початкового задуму.

Із з'ясування сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

Справляння податку пов'язано з вартісними пропорціями розподілу ВВП та національного продукту. Причому держава через конкретні ставки та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами, податки — це інструмент державного втручання в економічні процеси, що проходять в суспільстві. Використовуючи такий інструмент, держава повинна оптимально враховувати інтереси трьох сторін оподаткування:

1) держава;

2) платники податку;

3) конкретні громадяни — виборці, які отримують суспільні блага.

Соціально-економічний характер податку проявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В цьому і проявляється природа податку. [9, c. 41- 44]

2. Види податків та їх ставок. Основні концепції оподаткування

Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі.

Податки можна класифікувати за певними ознаками:

1) за економічною ознакою об'єкта оподаткування:

— податки на доходи та прибутки — обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;

— податки на споживання — обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання.

Вони справляються у вигляді непрямих податків;

— податки на майно — обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів).

2) за економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):

— прямі податки — обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

— непрямі податки — обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

3) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:

— загальнодержавні податки — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;

— місцеві податки та збори — обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків:

  • місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;
  • встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (наприклад, США);
  • повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія);

4) за формою стягнення:

— розкладні (розкладкові) податки — обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками — на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;

— квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки — обов'язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок.

Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку;

5) за способом зарахування податкових надходжень:

— закріплені — обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

— регулюючі — обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір);

6) відносно до платника:

— податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

— податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

— змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

7) відносно до джерела сплати:

— податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

— податки, що включаються в ціну товару;

— податки, що сплачуються з прибутку або капіталу. [2, c.31-34 ]

Міжнародна класифікація податків та податкових платежів наступна:

1. Подоходні податки, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості капіталу. Дані податки утримуються з реального чи передбачуваного чистого доходу:

— з приватних осіб і домашніх господарств;

— з корпорацій та інших підприємств;

— податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманий або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами чи іншими активами.

До цієї групи відносяться будь-які податки на доходи від власності, землі чи нерухомого майна, які справляються на основі чистого доходу як частина подоходного податку. Але в цю групу не включаються податки на власність, які справляються на основі доходу з оренди. Дана категорія об'єднує податки з різними базами:

— подоходні податки;

— податки на прибуток;

— податки на доходи з азартних ігор.

2. Відрахування на соціальне страхування:

— внески працюючих за наймом;

— відрахування роботодавців;

— внески працюючих не за наймом чи непрацюючих;

— інші нероздільні відрахування на соціальне страхування.

3. Податки на фонд заробітної плати.

4. Податки на власність:

— періодичні податки на нерухоме майно;

— періодичні податки на чисту вартість майна (з населення і з корпорацій);

— податки на майно, яке передається і отримується у спадщину, податки на дарування;

— податки на фінансові операції і операції з капіталом;

— одночасні податки на власність;

— інші періодичні податки на власність.

5. Внутрішні податки на товари і послуги:

— загальні податки з продаж, податки з обігу чи податки на додану вартість;

— акцизні збори;

— прибутки фіскальних монополій;

— податки на окремі види послуг;

— податки на користування товарами або на право користування товарами чи проведення відповідних видів діяльності (ліцензії на проведення підприємницької діяльності, податки на автотранспортні засоби тощо);

— інші податки на товари і послуги.

6. Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції:

— імпортні мита;

— експортні мита;

— прибуток експортних чи імпортних монополій;

— прибуток від операцій з іноземною валютою;

— податки на операції з іноземною валютою;

— інші податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції. [2, c. 35-36]

3. Оподаткування в Україні - проблеми та шляхи вдосконалення

Удосконалення системи оподаткування в Україні повинно здійснюватися у двох напрямках. По-перше, шляхом створення стимулюючої моделі оподаткування підприємницьких структур. По-друге, через посилення соціального спрямування системи оподаткування у цілому.

Реальні кроки назустріч підприємництву повинні бути зроблені насамперед за рахунок удосконалення оподаткування прибутку підприємств.

Щодо цього слід створити сприятливі умови для самофінансування інвестицій, найважливішими з яких є:

— право вибору методу амортизації;

— можливість прискореної амортизації;

— збільшення норм амортизаційних відрахувань (наприклад, у Німеччині вони у середньому вдвічі більші, ніж в Україні);

— спрощення порядку нарахування амортизаційних відрахувань (йдеться про надання дозволу підприємницьким структурам нараховувати амортизацію з початку податкового періоду).[4, c. 81-82]

Варто надати право підприємствам зараховувати поточні збитки до минулих звітних періодів з виплатою раніше сплаченого податку на прибуток підприємств (у Німеччині підприємці мають право зараховувати збитки поточного звітного періоду або до двох минулих — до 10 млн. марок, або необмежено до майбутніх податкових періодів).

Слід збільшити податковий період із кварталу до одного року з тим, щоб надати можливість суб'єктам підприємництва більше уваги приділяти питанням господарської діяльності, а не щоквартальним перерахункам податків та, як наслідок, оформленню численних фінансових документів (щодо податку на додану вартість — аналогічна пропозиція).

Оподаткування доходів громадян потребує також суттєвого реформування, оскільки прибутковий податок із громадян є найважливішою складовою будь-якої податкової системи. Адже жоден інший податок не має такого широкого кола суб'єктів оподаткування; це єдиний податок, при справлянні якого застосовуються прогресивні податкові ставки і враховуються численні індивідуальні особливості платників податку (вік платника, сімейний стан, наявність дітей тощо); він має велике фіскальне значення — в Україні прибутковий податок із громадян посідає третє місце у структурі податкових надходжень (у Німеччині ж — перше). Той факт, що акцент у податковій системі Німеччини робиться на найбільш соціально справедливий податок — на прибутковий податок із громадян (34,55 % усіх податкових надходжень), яскраво свідчить про соціальну орієнтацію німецької системи оподаткування в цілому.

З метою удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб пропоную реалізувати наступні заходи:

По-перше, більш чітко деталізувати джерела доходів. Доцільною є наступна класифікація доходів громадян: доходи, отримувані від роботодавця; доходи, отримувані від здійснення підприємницької діяльності; доходи від самостійної діяльності (приватні лікарі, адвокати, журналісти, перекладачі та представники вільних професій — художники, літератори, музиканти); доходи від володіння капіталом (у тому числі корпоративними правами); доходи від ведення сільського господарства; доходи від здачі в користування, в оренду приватного майна (насамперед нерухомості); інші види доходів.

По-друге, слід також на рівні Закону "Про прибутковий податок з громадян" визначити такі важливі податкові терміни, як валові витрати, амортизація, адже фізичні особи при здійсненні підприємницької діяльності також несуть витрати і використовують різні основні фонди, що мають властивість зношуватися (те ж саме при отриманні доходів від здійснення самостійної діяльності, від здачі в користування нерухомості — будинків, квартир тощо).

По-третє, раціональним вважаю запровадження диференціації платників податку в залежності від сімейного стану, наявності та віку дітей, відповідно до цього — диференціацію податкового навантаження. У Німеччині вона застосовується при справлянні податку на заробітну плату (складова прибуткового податку з громадян). Кожного платника податку в залежності від вищеназваних критеріїв відносять до певного податкового класу (усього їх 6). Особа без сім'ї та без дітей справедливо буде нести більший податковий тягар. Ще одним важливим інструментом демографічної політики держави у Німеччині є надання права вибору членам сім'ї оподатковуватися разом або окремо'. Застосування цього методу, за умови великої різниці в доходах дружини та чоловіка, дає можливість сім'ї заощадити на сплаті прибуткового податку до 40 тис. марок на рік.

По-четверте, доцільним є прийняття до уваги досвіду Німеччини щодо заліку корпоративного податку та податку на доходи від капіталу до прибуткового податку з громадян власникам корпоративних прав — акціонерам, учасникам ТОВ. Це проводиться з метою прив'язки корпоративного податку та податку на доходи від капіталу до найбільш соціально справедливого податку — до прибуткового податку з громадян, крім того, з метою усунення подвійного оподаткування одного й того ж доходу, а також для врахування при оподаткуванні громадян доходів (збитків) з усіх джерел.

Спочатку на рівні корпорації з прибутку справляється податок на доходи корпорацій за базовою ставкою 45% за умови, що прибуток розподіляється (наприклад, виплачуються дивіденди), — 15% сплаченого податку повертаються корпорації, розподілятимуться відповідно 70% прибутку (брутто-дивіденди).

З цієї величини буде стягнено податок на доходи від капіталу у розмірі 25 % і безпосередньо "на руки" власник корпоративних прав_отримає 52,5 % прибутку (частки прибутку, розрахованої відповідно до розмірів його пайової участі в товаристві).

При обчисленні прибуткового податку з громадян за сукупний оподатковуваний дохід береться прибуток корпорації (частка прибутку) до сплати податків на прибуток юридичних осіб (корпорацій) та на доходи від капіталу (хоча й реально він отримує лише нетто-дивіденди), з якого обраховується прибутковий

В наведеній схемі свідомо проігноровано для спрощення та полегшення сприйняття матеріалу ще два обов'язкових платежі, що стягуються з прибутку, а саме: податок з промислу та надбавку солідарності податок з громадян. Сума прибуткового податку з громадян, належна до сплати, обчислюється як різниця між обрахованим прибутковим податком та сплаченими податками на прибуток корпорацій і на доходи від капіталу.

Усі запропоновані заходи наблизили б прибутковий податок з громадян до ідеалів соціально справедливого оподаткування та зробили б його прозорішим і зрозумілішим для платників,) що одночасно унеможливило б ухилення від сплати податку та полегшило б роботу податкових органів.

Раціональним було б і запровадження ще двох майнових податків — податку на нерухоме майно громадян і податку на спадщину та дарування. Для цього з метою захисту інтересів малозабезпечених верств населення слід установити високу неоподатковувану межу об'єкта оподаткування (приміром, у Німеччині спадщина або дарування від чоловіка дружині чи навпаки в межах 600 тис. марок не оподатковується). [7, c. 165-168]

Список використаної літератури

1. Ісаншина Г. Податковий менеджмент : Навчальний посібник/ Галина Ісаншина,; М-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна академія. -К.: ЦУЛ, 2003. -258 с.

2. Буряк П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання : Навчальний посібник/ Петро Буряк, Катерина Беркита, Богдана Ярема,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -222 с.

3. Гега П. Основи податкового права : Навч. посіб./ Петро Гега, Людмила Доля. -К.: Знання, 1998. -271 с.

4. Катаева Л. Основы налоговой системы : Учеб. пособие/ Людмила Катаева,; Гос. ком. РФ по высшему образованию, Ульяновский гос. технич. ун-т. -Ульяновск: УлГТУ, 1996. -96 с.

5. Крисоватий А. Податкова система : Навчальний посібник/ Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк,; М-во освіти і науки України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. -Тернопіль: Карт-бланш, 2004. -331 с.

6. Литвиненко Я. Податкова політика : Навчальний посібник/ Ярослав Литвиненко,; МАУП. -К.: МАУП, 2003. -222 с.

7. Ляшенко Ю. Оподаткування в Україні : Практикум/ Юрій Ляшенко, Оксана Солдатенко,; Ред. М. П. Клименко; Держ. податкова адміністрація України, Академія ДПС України. -К.: Ірпінь, 2003. -271 с.

8. Оподаткування прибутку підприємств : Збірник актів законодавства [станом на 1 листопада 1997 року]. -К.: Право, 1997. -318 с.

9. Панасюк В.М. Податковий облік : Навч. посіб./ В.М. Панасюк, Є.К. Ковальчук, С.В. Бобрівець; Мін-во освіти і науки України, Тернопільська акад. народ. госп-ва . -Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -262 с.

10. Соколовська А. Податкова система держави : Теорія і практика становлення: Монографія/ Алла Соколовська,. -К.: Знання-Прес, 2004. -454 с.

загрузка...
Top