Життєвий час студента

Вступ.

1. Позанавчальна пізнавальна діяльність студента.

2. Життєві домагання особистості студента та його життєвий час як психологічний феномен.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Кардинальні зміни соціально-економічної політики країни викликали необхідність реформування освітньої галузі, що відображено в основних положеннях Конституції України, Національній доктрині розвитку освіти, Законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту” та інших державних документах. Особлива увага у процесах перетворень приділяється проблемі національного виховання, яке є органічною складовою освіти і ґрунтується на засадах гуманізму. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. Реалізація цієї мети здійснюється у всіх навчальних закладах України, зокрема, і в закладах фінансово-економічного профілю, де набуто значного позитивного досвіду організації гуманістичного виховання студентської молоді. Цей процес супроводжується пошуком і застосуванням нових виховних технологій, форм, методів, засобів формування особистості, яка визнана найвищою цінністю суспільства.


1. Позанавчальна пізнавальна діяльність студента

позанавчальній пізнавальній діяльності, яка стає для них усвідомленням поєднання вимог суспільства, міри індивідуальної свободи та об'єктивних обставин. Ця ситуація є однією з умов цілеспрямованого впливу на процес формування соціальної зрілості особистості студентів.

Виявивши активність у пізнавальній діяльності і творчо в ній самореалізуватися можна тільки на основі усвідомлення своєї неповторності та вміння застосовувати її.

Для студентів, які виявляють творчу пізнавальну активність, властивий індивідуальний стиль діяльності, що сприяє формуванню в професійному навчанні та за його сприяння більш високого рівня соціальної зрілості особистості.

Своєрідною властивістю особистості соціально зрілого студента є зростання поза навчальної пізнавальної активності, що дає змогу здійснювати зворотній вплив на оточення. Ця властивість знаходить вияв і тоді, коли студент усвідомлює не тільки ту обставину, що зближує його з іншими студентами своєї спеціальності, а і свою відмінність у креативному самовираженні в реалізації професійної мети.

Удосконалюючи свою пізнавальну діяльність, студент усвідомлює себе не тільки як соціально зрілу особистість, а і як соціально –професійну одиницю. Завдяки цьому студент усвідомлює і відчуває свою значущість для тих, хто його оточує, розуміє відповідальність за себе перед ними, потім перед собою та як вищий ступінь відповідальність за себе і за оточення перед іншими.

Самоосвіта є основою самостійної пізнавальної діяльності студента, яка реалізується на основі цілеспрямованої потреби студента в постійному оновленні та засвоєнні знань за допомогою різноманітних джерел. В процесі самоосвіти людина пізнає свої сутнісні рушійні сили, що переходять у свідоме прагнення збільшити свій багаж знань, здобувати нові знання в процесі цілеспрямованої, самостійної професійної діяльності.

Самоосвітня пізнавальна діяльність може спрямовуватися викладачем, але студент самостійно виконує необхідні завдання, розширює та поглиблює здобуті в процесі професійного навчання знання. Для студента позанавчальна пізнавальна діяльність є автономною, тому що вона спонукається та регулюється внутрішніми потребами, інтересами його особистості. Студент самостійно визначає цілі самоосвіти, обсяг та способи здобуття знань, форми самоконтролю.

Формування інтелектуальної активності майбутнього фахівця забезпечується предметно - професійною пізнавальною діяльністю, а соціальна зрілість студента формується за допомогою діяльності щодо засвоєння норм взаємостосунків з іншими людьми.

Пізнавальна діяльність студента поєднана спрямованістю формування соціальної зрілості як власної особистості, так і інших суб'єктів навчально –виховного процесу, що зумовлює зміст позанавчальної пізнавальної діяльності студентів, який моделюється з опором на знання цього змісту в цілісній структурі особистості, в руслі взаємостосунків та потреб, які визначають рівень розвитку особистості.

В умовах сьогодення зростання рівня соціального самовизначення студентів за допомогою активізації їх у поза навчальній пізнавальній діяльності пояснюється тим, що, виявляючи таку активність студент формує такий рівень соціальної зрілості, яки сприяє не лише забезпеченню оволодіння новими знаннями, а і позитивно сприяє власному розвитку особистості.

В процесі організації позанавчальної пізнавальної діяльності зростанню рівня соціального самовизначення студентів сприяють наступні заходи:

- поглиблення методів теоретичного та практичного аналізу, дослідження прийомів постановки нових завдань, аналіз наявної ситуації як проблеми, перехід до новаторських дій;

- розширення обсягу та оновлення змісту інформації, зростання ерудиції, оволодіння вищим рівнем професійного світогляду;

- оволодіння сукупним аналізом наявних проблем, обґрунтування різних поглядів й можливості їх збігання;

- оволодіння прийомами та засобами втілення різних соціальних ролей, вияв гнучкості в прийнятті відповідної ролі, наслідування і виконання відповідних функцій, які лежать в основі оволодіння додатковими спеціальностями (або розширення інформаційно –змістовного навантаження однієї спеціальності) і як результат формування фахівця більш широкого профілю.

Додаткове володіння довільними уявленнями студента про особистісні показники як власного розвитку, так і розвитку своїх колег на основі вимог сучасного розвитку суспільства забезпечує пізнавальна діяльність.

Позитивний вплив на розвиток соціальної активності студентів здійснюється за допомогою побудови аргументів та організації відповідних вимог, виходячи з наявності полі мотивації навчально –виховної діяльності в цілому й практично –ціннісної необхідності взагалі. Запас міцності знань та установок з минулого, підтримка й розвиток їх у теперішньому часі, відповідний перехід до перспективних мотиваційних установок, зростання інтересу та його усвідомлення щодо пізнавальної діяльності, розуміння можливостей додатково одержаної інформації для подальшого соціально –професійного зростання здійснює позитивний вплив на розвиток соціальної активності студентів.

Можна виділити причини, які відрізняють активність студентів в участі у поза навчальній пізнавальній діяльності:

- різниця у мотивації участі в пізнавальній діяльності;

- різниця в баченні можливості застосування додатково здобутої інформації;

- відмінність у попередньому соціальному досвіді;

- різні мотиви оволодіння спеціальністю.

Слід зазначити що самостійна пізнавальна діяльність студентів є визначальною у формуванні їх особистості за допомогою розвитку саморегуляції пізнавальної діяльності, синтезу пізнавального мотиву й способів самостійної оцінки.

Оптимальне поєднання технологічності та творчого підходу позитивно впливає на роботу студентів у напрямку пізнавальної діяльності. Технологічність передбачає оволодіння прийомами, засобами, операціями для забезпечення етапності, відповідності цілей змісту та методам навчання, зростанню їх результативності. Елементи творчого підходу дають можливість застосувати окремі технологічні знання та навички до конкретних умов.

Активна участь студента в позанавчальній пізнавальній діяльності сприяє ефективному зростанню рівня соціальної зрілості його особистості. Завдяки цьому він оволодіває здатністю значно ефективніше впливати на формування соціальної зрілості колег по навчанню.


2. Життєві домагання особистості студента та його життєвий час як психологічний феномен

Питання життєвих домагань особистості у наш час, коли в державі відбуваються динамічні зміни, що супроводжується виявом кризових ознак в усіх сферах життя суспільства, набуває особливої гостроти. Це зумовлено низкою обставин. Зокрема, по-перше, функціональною роллю життєвих домагань у цілісній структурі особистості; по-друге, динамічним характером цього особистісного утворення, його залежністю від конкретики життєвих ситуацій особистості на певному етапі її життєвого шляху; по-третє, виключним значенням етапу навчання особистості у вищій школі з огляду на можливості корекції з одного боку, а з іншого - узгодженістю цих життєвих домагань з професійним наміром, що безпосередньо залежить від адекватності професійного вибору студента.

Саме поняття „життєві домагання” є порівняно новим. Аналіз наукової літератури свідчить, що дослідження психологічних аспектів домагань особистості розпочали К.Левін, Ф.Хоппе. Так, К.Левін увів поняття рівень домагань для позначення прагнення індивіда до мети такої складності, яка на його погляд ,відповідає його здібностям. Науковець довів, що успіх у діяльності людини залежить не стільки від реальної складності роботи, скільки від її оцінки власних можливостей, щодо розв’язання проблеми. Причому вибір ступеню складності завдання визначається попереднім досвідом, а переживання успіхів і невдач – ставленням людини до мети.

Л.А.Лєпіхова відмічає, що домагання – це рівень мети, пов’язаний з бажанням, прагненням, пориванням особистості одержати більше, скоріше й ліпше щось таке, чого досі не було. Досягнення чи недосягнення бажаного впливають як на поведінку, так і на життєві плани людини. Але слід зазначити, що цей дослідник виокремлює ще й поняття „рівень життєвих домагань”, змістом якого виступає оцінка особистістю своїх психічних потенцій та співставлення їх з імовірністю досягнення чогось бажаного, нового, що підтверджує цінність її досвіду та упевненість в своїй успішності. Рівень життєвих домагань „тут і тепер” своїми витоками спирається на досвід вже наявних досягнень і орієнтований на перспективи майбутнього життєздійснення. Минулий досвід успішності вирішення життєвих проблем впливає на вибір рівня домагань у теперішньому часі, і в тому, наскільки особистісний вибір адекватний ситуації і потенціалу людини, виявляється її зрілість та мудрість.

Відмітимо, що посилену увагу у вищезазначеному плані потребує, на наш погляд наукова позиція Т.М.Титаренко, яка визначає поняття „життєві домагання”, як постійне зважування, оцінювання своїх потреб і здібностей та запиту з боку соціуму, а також очікування у майбутньому такої самореалізації, яка задовольняла би як плани особистості, так і потреби суспільства, забезпечувала б стійку самоповагу та визнання значущого оточення, Тобто його можна розглядати як більш широке поняття, яке охоплює „рівень життєвих домагань” та „рівень домагань” особистості.

До того ж, Титаренко Т.М. слушно зауважує, що домагання є специфічним механізмом випереджальної регуляції життєдіяльності. Тому їх об’єктом, на її думку, є не сьогоднішнє життя, а життя майбутнє. Йдеться не про те, що є, а те, чого прагну, тому що я саме того життя вартий, до того ж це не просто абстрактні уявлення людини про майбутнє, а радше емоційно забарвлені, конкретні проекції у завтрашній день своїх сьогоднішніх найсміливіших очікувань, прагнень і сподівань. Отже, як зазначає вчена, щоб були наявними життєві домагання, людині необхідно оцінювати себе за певними критеріями, стандартами. Останні мають мотиваційний ефект і виступають орієнтирами для змін у житті, що планується. Домагання „оцінюють” наявне, що хотілося б, аби було, що має змінитися, аби життя більш задовольняло.

У зв’язку з вищезазначеним слушним, нам видається, судження Абульханова-Славської К.О., яка стверджує, що домагання являють собою не тільки самооцінку і навіть не тільки відношення до себе; вони скоріш виражають відношення людини до світу, до людей і, головне, до життя на основі того або іншого відношення до себе. Відтак, домагання являють собою узагальнене уявлення про себе, про те, на що претендує, має надії, чого очікує людина від життя, чого вона хоче і вважає, що достойна отримати від життя.

Існує точка зору (Л.А.Лєпіхова), що життєві домагання, які неадекватні особистісному потенціалу, перешкоджають соціально-психологічному розвиткові людини, закріплюють невпевненість, знижену самооцінку, провокують появу комплексів неповноцінності, негативних рис характеру (агресивності, заздрості, нещирості), або відмову від життєвих перспектив.

До того ж, на думку Абульханової – Славської К.О. та Березіної Т.М. задоволеність життям залежить від здатності особистості оптимально узгоджувати свої можливості і бажання з умовами, що склалися (1).

Намагаючись поглибити психологічні уявлення про феномен „життєві домагання” варто врахувати ще одне зауваження науковців (зокрема, Титаренко Т.М.): кожна людина здатна передбачати якість свого майбутнього життя, залежність цієї якості від себе. Критерії просування до жаданої мети – це цілком зрозуміле, але глибоко пережите відчуття правильності для себе того способу життя, того напрямку руху, який буде обрано сьогодні.

К.О. Абульханова-Славська пропонує розрізняти життєву, психологічну та особистісну перспективи як відмінні одне від одного явища. Причому психологічну перспективу вчена розуміє як здатність людини свідомо в когнітивному плані передбачати майбутнє, прогнозувати його, уявляти себе в цьому майбутньому, і ця здатність залежить від типу особистості. Так, у одних уявлення про майбутнє пов’язані за своїм характером з професійним вибором, у інших – з домаганнями у сфері особистісного життя (друзі, кохання, сім’я). Ці відмінності в різновиді перспектив зумовлені прагненням молодих людей до реалізації себе, у тих сферах життя, що найбільшою мірою відповідають їх ціннісним орієнтаціям. Особистісна перспектива відображає рівень зрілості особистості, потенціал розвитку, здатність до організації часу власного життя. Життєва перспектива включає усю сукупність обставин та умов життя, що сприяють оптимальному особистісному просуванню, саморозвитку, самоактуалізації.

Отже, з урахуванням існуючих наукових позицій серед психологів ми намагались з’ясувати особливості життєвих домагань саме у студентів – майбутніх вчителів.

Перш за все нас цікавило, яким майбутні вчителя уявляють, прогнозують, очікують своє майбутнє життя, якими вони бачать себе в ньому, яке місце в майбутньому житті займає обрана ними професія. Для цього майбутнім учителям початкових класів Ізмаїльського державного гуманітарного університету (загальна кількість респондентів становила 52 особи) пропонувалось написати твір-роздум на тему: „Моє майбутнє: яке воно і який я в ньому? Місце педагогічної професії в ньому”.

Отримані результати аналізу творів показують, що 73% студентів пов’язують своє майбутнє саме з професією вчителя, а решта - практично не пов’язують свої життєві наміри з обраною ними професією. До того ж, кожний третій респондент виявив досить невиразні, неоднозначні, подекуди навіть суперечливі думки відносно життєвого шляху і свої домагань. Зазначене свідчить про наявну серед частки студентів тенденції не „заглядати у майбутнє, а жити сьогоднішнім днем”.

Таким чином, є всі підстави вважати актуальною проблему формування життєвих домагань майбутніх фахівців освітньої галузі, надзвичайно корисним і визначення психологічних механізмів її розв’язання.


Висновки

Позанавчальна діяльність повинна бути спрямованою на розвиток професійно значущих якостей, сприяти особистісному становленню майбутніх вчителів та створенню власного позитивного іміджу. Щодо майбутніх філологів, то позанавчальна діяльність повинна також збагачувати їх словник й мовлення, підвищувати загальну та мовну культуру. Враховуючи системність як невід’ємну характеристику виховного процесу вищого навчального закладу, можна уявити багатогранний характер позанавчальної діяльності, яка у контексті створення професійно-педагогічного іміджу майбутніх філологів спрямована на формування особистісних (комунікативних, гуманітарних, аутопсихологічних) та професійних (проектувальних, адаптаційних, творчих, загальнолінгвістичних, соціокультурних та інших) вмінь, необхідних для майбутнього становлення спеціалістів з філологічних дисциплін. Виходячи з необхідності формування певних якостей та вмінь, треба визначити спектр методів та засобів виховання у позанавчальній діяльності.

Форми організації виховання поділяються на масові, групові (гурткові) та індивідуальні. До масових форм виховної роботи можна віднести наступні: читацька конференція, тематичні вечори, вечори запитань та відповідей, літературні вікторини, зустрічі з видатними людьми, «круглі столи», творчі та лінгвістичні змагання, олімпіади, екскурсії тощо. Групові форми виховної роботи включають гуртки художньої самодіяльності, творчі лабораторії, випуск стінної газети, підготовку радіо- и телепередач, проведення походів, роботу студентських клубів, асоціацій, студій та центрів, підготовку вистав, театралізованих вечорів, фестивалів, тематичних лекторіїв та семінарів, проведення КВК, складання проектів та видання журналів, організацію дискусійних клубів, тренінгів спілкування, рольових та ділових ігор. Індивідуальна позанавчальна робота повинна ґрунтуватися на особистісних інтересах студентів та орієнтуватися на розкриття їх творчого потенціалу.


Список використаної літератури

1. Грищенко В. О., Архипов О. Г., Журомська Л. М. Самоменеджмент: Навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля; Холдинг МЖК "Мрія". — Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2006. — 192с.

2. Комар Ю. М. Самоменеджмент навчання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Донецький ін-т ринку та соціальної політики. — Донецьк : ДІРСП, 2005. — 132с.

3. Лукашевич Н. Самоменеджмент. Теория и практика: Учебник. — К. : Ника-Центр, 2007. — 344с.

4. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 1 : Деловая карьера: путь к успеху. — 126с.

5. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 2 : Практикум деловой карьеры. — 327с.

6. Русинов Ф. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений: Учеб. пособие / Федор Михайлович Русинов (ред.). — М. : ИНФРА-М, 1996. — 351с.

7. Сухова И. М. Самоменеджмент студента: Практ. пособие для студ. и преподавателей — М. : АНМИ, 2001. — 92с.

загрузка...
Top