Вплив культурно-дозвілевої діяльності на виховання підлітків

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи організації дозвільної діяльності серед старшокласників.

1.1. Методика організації дозвільної діяльності.

1.2. Основні напрямки дозвіллєвої діяльності серед підлітків.

Розділ 2. Підготовка до організації позакласної дозвіллєвої діяльності.

2.1. Особливості організації позакласної дозвіллевої діяльності старшокласників.

2.2. Шляхи оптимізації освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля підлітків.

Розділ 3. Дозвіллєва діяльність як одна з пріоритетних сфер роботи впливу на старшокласників.

3.1. Дозвіллєва діяльність як одна з пріоритетних сфер роботи.

3.2. Вплив дозвіллєвої діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Національна доктрина розвитку освіти спрямована на формування творчої особистості, здобуття дітьми та підлітками додаткових знань, умінь та навичок за інтересами, допрофесійну підготовку та професійне самовизначення, підготовку їх до соціально-громадської діяльності.

У державних та міжнародних документах з проблем вищої освіти наголошується на необхідності формування нової генерації педагогічних кадрів, підготовленої до якісного забезпечення освітніх потреб особистості, розвитку її інтелектуального та культурного потенціалу. Вирішення цієї проблеми в сучасних умовах вимагає від учителя глибокого усвідомлення особистісно орієнтованої парадигми освіти, творчого підходу до організації навчально-виховного процесу.

Професійні педагоги мають бути такими вповноваженими суспільства, держави, які не лише здійснюють свої основні функції, а й виступають організаторами та ініціаторами педагогічної просвіти всіх, кому тією чи іншою мірою належить займатися вихованням і освітою в різних сферах життєдіяльності людей.

За умов соціально-економічних змін в Україні, відродження національної системи освіти особливого значення набуває формування духовної культури молоді. У Національній доктрині розвитку освіти наголошується, що одним із пріоритетних напрямків реформування освіти визначається підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку. Цим зумовлено підвищення вимог щодо професійних та особистісних якостей сучасного вчителя. Його статус і роль визначаються професійною підготовленістю, сформованістю його професійно-педагогічних якостей, серед яких уміння організовувати позашкільну діяльність учнів посідає особливе місце.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси впливу культурно-дозвілевої діяльності на виховання підлітків.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття «дозвіллева діяльність підлітків»;

· охарактеризувати основні напрямки дозвіллєвої діяльності серед підлітків;

· дослідити особливості організації позакласної дозвіллевої діяльності старшокласників;

· проаналізувати шляхи оптимізації освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля підлітків;

· охарактеризувати дозвіллєву діяльність як одну з пріоритетних сфер роботи впливу на старшокласників.

Об’єктом дослідженняє культурно-дозвілєва діяльність підлітків.

Предметом дослідженнявиступають основні риси впливу культурно-дозвілевої діяльності на виховання підлітків.


Розділ 1. Теоретичні основи організації дозвільної діяльності серед старшокласників

1.1. Методика організації дозвільної діяльності

У науковій літературі можна зустріти вислів, що вільний час - це дзеркало загальної культури особистості [5, с. 18].

Визначення поняття „культура дозвіллевої діяльності" обумовлено розумінням сутності культури взагалі [4, с.6]. У своєму дослідженні ми використовуємо визначення культури, яке міститься в роботах Ю.Л. Афанасьева [1], Е.В. Соколова [6] та ін. На їх думку, культура є мірою і способом реалізації сутнісних сил людини в соціальній діяльності, способом організації та розвитку людської життєдіяльності, втіленій у продуктах матеріальної і духовної праці, системі соціальних норм, духовних цінностях.

Відповідно до мети і завдання нашого дослідження ми розглядаємо культуру організації дозвіллєвої діяльності старшокласників як рівень доцільності її використання стосовно розвитку сутнісних сил учнівської молоді в позашкільному мікросоціумі.

У нашій роботі ми опиралися на базові положення дослідження Г.А. Євтєєвої, присвяченого психолого-педагогічним основам використання вільного часу [2]. Поняття „відпочинок" розглядається авторкою як фізіолого-психологічна характеристика стану людини.

Виділення в методиці організації дозвільної діяльності такої вікової групи як підлітки зумовлено тим, що даний вік є тим періодом у житті людини, від якого найбільшою мірою залежить його соціалізація, формування ціннісних орієнтацій, моральних принципів, становлення як цілісної і самоцінної особистості.

Незважаючи на те, що в 12-14 років складаються певні моральні уявлення і ціннісні орієнтації, вони ще недостатньо стійкі і піддаються корекції. Така корекція може відбуватися як у бік соціально значущимий, так і асоціальний. Це пояснюється тим, що підлітки - прикордонна вікова група між дитинством і дорослістю. Стан "уже не дитина, але ще не дорослий" робить психіку підлітка надзвичайно вразливою, незахищеною від будь-яких впливів. Тому підліток потребує до себе більш пильної уваги й активного, методично різноманітного виховного впливу. Особливо в сфері дозвілля, тому що під час реалізації підлітком свого вільного часу відбувається педагогічно не контрольований активний контакт людини, яка формується, з навколишнім світом, акумулюється необхідний соціальний досвід[24, c. 23-24].

Гострота проблеми підліткового дозвілля посилюється ще і тим, що сучасна школа втрачає вплив на цю частину життєдіяльності підлітка. Зорієнтована насамперед на те, щоб дати знання, школа, за виразом західного теоретика педагогіки Р. Вінкеля, перетворилася в "безперспективну пустелю, в якій стало безглуздо жити". В ній відчувається дефіцит радості. На заняттях не враховуються інтереси і потреби дітей, їхній розум. Тому падає інтерес до знань. Педагогічна авторитарність веде до виховання пасивності й сліпої покори. Виховують, але не дають діяти самостійно. Забороняють те, що з погляду дорослих непотрібно. Привчають підпорядковуватися, а потім вимагають ініціативи.

Відсутність у школі умов, можливості проявити самого себе, свою індивідуальність, задовольнити потребу в дружбі, спілкуванні, спільних захопленнях і розвагах, викликають роздвоєння, протиставлення шкільного й особистого життя: перша половина дня - школа, друга - дійсне життя. Школа сприймається не тільки як зовнішньо обумовлена необхідність і доцільність, а як щось примусове, як "змушенність". В одній школі на стіні було написане таке гасло: "Я вірю в життя після школи!"

Відсутність у школі радості, комфортності, захищеності прирікають на постійне почуття страху перед покаранням, знервованості, депресії, спричиняють у декого появу психічних захворювань, жорстокості, агресивності в різноманітних її формах. Звідси гіперболізоване визначення підлітків як "важких". Причому це поняття часто не диференціюється. До "важких" відносять як тих, хто в силу вікових особливостей сприймає "в штики" всіляке втручання дорослих у свою життєдіяльність, так і тих, чия поведінка асоціальна і межує із правопорушенням. Водночас, так звані важкі найбільше ініціативні й активні.

За трудність найчастіше приймається реактивний опір, мотив якого - захистити або відновити своє відчуття свободи.

Покликана створити виховний вплив на дозвілля підлітків позашкільна або позакласна робота охоплює незначну кількість дітей і далеко не завжди створює умови для дійсно дозвільної, тобто вільної діяльності[16, c. 12-13].

Організація дозвільної діяльності дітей у школі в силу відсутності в ній тієї системи, що притаманна навчальному процесу, вимагає від педагога більшої напруженості та зусиль, ніж урок. У зв'язку з цим найбільше культивованими гуртками в школі є ті, в яких предмет діяльності найбільше чітко обмежений і одночасно дає деякий простір для самовираження. Це гуртки малювання, співу, літератури. Для педагогів вони ще привабливі тим, що за характером занять вони наближені до звичного уроку, тому що потребують оволодіння певними знаннями й уміннями виконавства. При цьому вважається, що участь у таких гуртках -це естетичне виховання. Дотепер у практиці, та й в теорії, залучення до мистецтва розглядається як основний шлях естетичного виховання. Але знати живопис, малювати, розбиратися у поезії, грати в драмгуртку або бути театралом -це значить бути художньо освіченою людиною і, аж ніяк, не естетично вихованою. Прекрасні не тільки й не стільки твори мистецтва, а й подвиг, натхненна праця, людські стосунки. Естетично виховувати - це формувати в людини потребу здійснювати свою життєдіяльність за законами краси.

Такі гуртки художньої творчості, хоча й роблять певний внесок в організацію дозвільної діяльності дітей, все ж не використовують цілком закладений в них виховний потенціал. По-перше, властива їм репродуктивна та виконавча форма занять не призводить до спільної діяльності. По-друге, вимагає від учасників спеціальних музичних і вокальних здібностей. По-третє, практика, що склалася, обмежує всі заняття репетиційним процесом і підготовкою для виступу. Критерієм якості роботи керівника є те, наскільки готові гуртківці до виступів. Оцінюється" виконавський рівень, що руйнує саму суть гурткової роботи. її самоцінність як групової дозвільної діяльності підміняється прагненням до одержання результату. Відбувається штучна екстеріоризація дозвільної діяльності.

Якщо в школі відсутні умови для дозвільної діяльності, немає належної її організації, то активність підлітків виникає спонтанно за місцем проживання[27, c. 35-36].

1.2. Основні напрямки дозвіллєвої діяльності серед підлітків

Сучасне містобудування знищило подвір'я як умовно замкнутий простір, що фіксував межі дитячої спільності. Причому спільності різновіковій, що створювало, говорячи створюється піонерська організація. Піонер - від французького - дослідник, зачинатель чого-небудь.

З самого початку піонерська організація одержує жорстку структуру. Впроваджується вертикальна структура супідрядності від центрального піонерського органу до піонерського загону, ланки. Незважаючи на те, що піонерський рух переймає у скаутського всі організаційні форми - символіку, краватку, збори, вогнища, підняття прапора і навіть скаутське "Будь готовий!", він не стає привабливим для підлітків. У ньому втрачається романтизм, ініціативність, дух свободи. Піонерія перетворюється в ще один контрольований "приводний ремінь" між партією та суспільством. Спадщина такої організації відчувається понині. Так сучасна практика створення скаутських загонів виявила один дуже тривожний факт. При вступі в скаути підліток повинен дати "Скаутську обіцянку" та продемонструвати знання "Скаутського закону". І якщо з обіцянкою усе більш-менш благополучно, то запам'ятовування десяти положень закону дається на превелику силу. Коли один з підлітків після перших же прочитань закону безпомилково відтворив його, здивований керівник запитав його як це йому відразу вдалося усе запам'ятати.

- А що отут запам'ятовувати? - Відповів підліток. - Я живу за цим законом.

На жаль, більшість так відповісти не може й сприймає положення закону як щось привнесене ззовні, звідси й трудність у запам'ятовуванні. А давати різного роду урочисті обіцянки дітей привчили.

Скаутський рух - це в основному організація хлопчиків. Паралельно йому існує й аналогічний рух дівчаток, так званий Гайднес. Коли БП побачив, що в загонах у скаутській формі стали з'являтися дівчата, то він запропонував своїй дружині Агнес адаптувати Скаутінг для дівчат. У результаті в 1910 році з'явилася Асоціація Дівчат - Гайдів.

Гайдн - назва на честь відомих індійських племен, що виділялися спритністю. Прямий лексичний зміст слова "гайд" - людина, що йде попереду і знаходить дорогу.

Дівчата - гайди в усьому світі входять у найбільшу жіночу організацію - Всесвітню Асоціацію дівчат - гайдів і дівчат-скаутів, що за останніми підрахунками має 10 мільйонів членів із 136 країн.

Мета організації:

♦ - сприяти розвитку і формуванню дівчинки як соціально зрілої особистості та її активній участі в усіх сферах життя, залучати дівчат та молодих жінок до гуманітарних цінностей загальнолюдської значимості; всебічно розвивати особистість;

♦ підвищувати культурний рівень;

♦ розвивати відповідальність за себе й інших;

♦ сприяти прагненню до самовиховання та саморозвитку;

♦ виховувати почуття відповідальності та поваги до своєї країни;

♦ впроваджувати в життя закони гайдів.

Закони гайдів та скаутів однакові. У дівчат так само як і в хлопчиків найменша структура в організації - патруль, декілька патрулів - загін. Особлива увага в Гайдінгу звернена на виведення дозвільної діяльності на рівень екстеріоризації. Молодші дівчата повинні піклуватися про те, який внесок у життя товариства вони могли б робити кожного дня. Старші поглиблюють цю концепцію через проведення добровільних добродійних заходів на місцевому, національному та міжнародному рівнях[23, c. 95-97].

На початку 90-х років, коли суспільство чітко усвідомило неможливість подальшого існування СРСР, у Лондоні відбулося засідання Світового комітету Всесвітньої Асоціації Дівчат -Гайдів та Дівчат - Скаутів. На цьому засіданні було прийняте рішення про початок розвитку гайдівського руху на території Радянського Союзу, який припинив своє існування. Для того, щоб новоутвореним державам це було не так важко, за кожною з них для матеріальної та моральної підтримки "закріпили" одну з країн, у яких Гайдінг розвивався з початку сторіччя. Так, наприклад, Україні "дісталася" Норвегія, Росії - Англія, Білорусії - Кіпр.

Розглядаючи Скаутінг і Гайдінг якості можливі варіанти організації дозвілля підлітків, до них варто підходити з позицій варіантності й пошуку власних шляхів рішення проблеми підліткового дозвілля. Про те, що такі шляхи можливі, свідчить Тимурівський рух.

Тимурівський рух не був організований ззовні. Він виник спонтанно як відгук на повість Аркадія Гайдара "Тимур та його команда" і фільм, поставлений за цією повістю. Суть Тимурівського руху полягала в тому, що хлопці за власною ініціативою, за покликом душі взяли під свою опіку сім'ї червоноармійців, допомагаючи їм у різноманітних справах і турботах. Особлива романтика цих справ була в тому, що хлопці здійснювали все це замасковано, непомітно, не афішуючи себе. Тимурівські загони були не просто компаніями підлітків, а організацією, з командиром, штабом, системою оповіщення й спостереження, розвідниками, ритуалом підйому прапора та ін.

Тимурівський рух одержав широке поширення і міг стати основою цілої виховної системи; але цього не відбулося. Його відразу та повсюдно "увігнали" в організоване русло, підпорядкувавши піонерській організації, після чого він втратив свою сутність і перетворився на ще один заорганізований захід. На піонерських зборах потрібно було звітуватися не тільки про те, хто й скільки зробив добрих справ, кому та як допоміг, скільки зібрав металобрухту, а й про свою успішність і т.п.[18, c. 98-99]

Дивлячись на вітчизняний досвід організації дозвілля підлітків, стає зрозумілим, чому він не давав бажаних результатів, а Скаутінг успішно реалізує себе протягом десятиліть. Скаутська група - це жива, самостійна одиниця, що діє за своїм планом та займається тим, що цікаво її учасникам. Ніхто не може нав'язати їй свою програму діяльності.

Приєднуючись до руху скаутів, підліток, якщо він визнає за необхідне, бере на себе обов'язок виконувати певні вимоги, та бере сам на себе відповідальність за ідеї й принципи, що проголошує Скаутінг. Принцип залучення до Скаутінгу - спробуй, можливо бути для тебе це стане сенсом життя.

Відкритість підлітків усьому новому й незвичному при психологічно обґрунтованій та вірній педагогічній організації їх дозвільної діяльності дозволяє не тільки змістовно наповнити їх дозвілля, а й успішно спрямувати його на соціально значимі вчинки[5, c. 56].


Розділ 2. Підготовка до організації позакласної дозвіллєвої діяльності

2.1. Особливості організації позакласної дозвіллевої діяльності старшокласників

Однією з складових у формуванні готовності до організації позакласної дозвіллєвої діяльності старшокласників є гуманізація цього процесу.

З’ясовано, що культурно-дозвіллєва діяльність являє собою специфічне означально-смислове відображення соціальної реальності. Вона актуалізує, інтегрує і творить культурно-дозвіллєву реальність за допомогою інноваційно-діяльнісних засобів, особливих видів і форм. Виникнення особистісної культурно-дозвіллєвої потреби пов’язане з активізацією соціально-культурного поля і характеризується напруженою діяльністю людини. Під впливом включення у соціально організоване культурно-дозвіллєве середовище саме через форми інноваційної культурно-дозвіллєвої діяльності відбувається розвиток і реалізація культурно-дозвіллєвої активності соціальних спільностей. Отже, вона формується шляхом залучення до участі в формах діяльності сучасних культурно-дозвіллєвих закладів у контексті певного культурно-дозвіллєвого середовища.

Інституціональна модернізація культурно-дозвіллєвої діяльності тапідходів до неї вимагає, по-перше, визначення її інноваційних можливостей, по-друге, інтеграції на засадах взаємодоповнення і єдності з традиційними системами культурного дозвілля. Ведучи мову про інституціональну модернізацію культурно-дозвіллєвої сфери, ми, передусім, говоримо про культурно-дозвіллєву систему, що складається із змісту діяльності, її методів, форм, засобів, умов здійснення і показників оцінювання того культурного дозвілля, яке має сприяти повноцінному відтворенню людини, тобто її фізичних, емоційних, інтелектуальних властивостей та її творчому розвитку в процесі спонтанної, а також соціально-організованої культурно-дозвіллєвої діяльності; стимулює розвиток культурних потреб та інтересів, має сприяти формуванню творчої індивідуальності особистості.

Відштовхуючись від широкого поняття “вільний час” у філософському, соціологічному і психологічному визначеннях, розглянуто більш вузького поняття “дозвілля старшокласника”, у психолого-педагогічному розумінні, обгрунтовано розмежування термінів “дозвілля” і “дозвіллєва діяльність”. Враховуючи розвивальну мету організації дозвілля, більш вдалим був визнаний термін “дозвіллєва діяльність”, яким користуються останнім часом більшість дослідників. Ця діяльність визначається як вільна , як така, що обирається індивідом за його потребами та інтересами, а не є викликаною тиском зовнішніх обставин. Проте “вільна” не є безконтрольна: адже, якщо вона не спрямовується педагогом, то опиняється під впливом негативних чинників. За таких умов різко зростають вимоги до школи як соціального інституту і відповідно до педагогічних працівників щодо посилення уваги до організації дозвіллєвої діяльності учнів.

Хоча проблема заповнення вільного часу молоді соціально корисною діяльністю ще з античних часів турбувала теоретиків і практиків виховання, сучасне демократичне суспільство, яке проголосило людину найвищою цінністю, висуває нові підходи у вихованні, в основі яких закладені загальнолюдські цінності, що забезпечують конструктивні відносини людини з природою, людини з людиною, наповнюють життя гідним змістом і роблять його самоцінним і повнокровним[4, c. 352].

Ефективно використаний виховний потенціал дозвілля учнівської молоді може стати важливим інструментом у формуванні корисних членів суспільства за умов професійно грамотного здійснення педагогічної дії на основі гуманістичного підходу до особистості. Проте цей потенціал, за нашими висновками, використовується у навчально-виховному процесі школи ще недостатньо: організація дозвілля в школах знаходиться на низькому рівні; вільний час часто заповнюється нецікавими, формалізованими виховними заходами, на які старшокласники приходять під примусом і без бажання; форми роботи переважно застарілі, вони не відповідають сучасним запитам молоді; до тих заходів, що проводяться у школі, залучаються лише активісти, немає індивідуального підходу для охоплення всіх школярів.

Результатом вивчення психолого-педагогічної літератури, наукових досліджень і практичних пошуків стало уявлення про структуру дозвіллєвої діяльності старшокласників, яка складається з трьох сфер: перша – рекреація фізичних і розумових сил, тобто відпочинок, розваги, спілкування з друзями тощо; друга – задоволення пізнавально-розвивальних потреб – передбачає заняття різного роду цікавими і корисними справами типу читання, хобі, екскурсії, спілкування тощо; третя – задоволення емоційно-духовних потреб – це різного роду творчі дії, захоплення тощо.

Були визначені основні функції дозвілля, а саме: рекреаційна, пізнавально-розвивальна, емоційно та духовно збагачувальна, функція самопізнання та самореалізації, функція формування життєвих перспектив і можливості вибору майбутньої професії, функція соціалізації у плані задоволення потреби у спілкуванні, входження в інші соціальні групи за інтересами, а також психотерапевтична функція, тобто можливість відволіктися від складних життєвих ситуацій[2, c. 8-10].

Історія свідчить, що в критичні періоди свого розвитку цивілізоване людство завжди звертається до моралі, гуманізму, культури, вбачаючи в них реальний шлях свого виживання й майбутнього розквіту. Справді, розв’язати свої складні проблеми наше суспільство не зможе, не подолавши глибоких моральних криз, не пройшовши морального відродження. Без пробудження совісті, обов’язку, людяності та відповідальності, оздоровлення морально-психологічного клімату в навчальних колективах не можна розраховувати на докорінні зміни в найрізноманітніших сферах нашого життя.

Гуманізм – це вираження людяності в усіх різноманітних проявах людської поведінки. Людяність спрямована на розвиток усього розумного, що сприяє життю, а також на оберігання й захист життя людини як цінності.

Гуманізація відносин – це той „логічний центр” загальної системи педагогічної науки, якою може бути сконструйовано вирішення проблем формування особистості, її духовного світу, регуляції поведінки людей, ефективну систему виховання.

Оволодіння культурою спілкування – це необхідна умова гуманізації людських взаємин, оскільки, як відомо, ігнорування законів спілкування створює небезпеку знелюднення, втрати загальнолюдських і гуманістичних цінностей. Доброзичливість, уміння поставити себе на місце іншого, зрозуміти його, поводити себе порядно й благородно – гарантія контактності в спілкуванні, умова формування гуманного ставлення до людей. Цього послідовно й цілеспрямовано вчили школярів. З цією метою застосовували психологічні практикуми й тренінги спілкування, розвитку в учнів комунікативних умінь використовувати науково-популярні тести, опитувальники, вправи, спостереження за повсякденною поведінкою оточуючих людей.

Система позакласної дозвіллєвої діяльності повинна мати певні ознаки. Насамперед, вона найважливішою частиною загальної системи виховання підростаючого покоління, однією з ланок навчально-виховного процесу, здійснюваного школою. У той же час усі елементи позакласної дозвіллєвої діяльності мають забезпечувати досягнення єдиної мети, поставленої перед нею. Взаємодія та взаємопроникнення елементів системи – об’єктивна необхідність. При цьому відсутність будь-якого елементу неминуче призводить до руйнування усієї системи. Разом з цим їй властиві динамізм, внутрішній рух: рік від року змінюються завдання, ускладнюються зміст, структура, методи виховної роботи, до того ж і сама виховна діяльність передбачає безперервний розвиток і вдосконалення. Нарешті, системі позакласної дозвіллєвої діяльності властиве сполучення управління й самоуправління: головними завданнями, самою сутністю педагогічного керівництва нею є розвиток і допомога в реалізації ініціативи та самодіяльності учнів[9, c. 26-28].

Здійснювати ефективне керівництво системою вчитель-організатор може лише тоді, коли в нього є чітке й правильне уявлення про неї. Між тим у практиці й досі відсутнє єдине розуміння системи. Одні її розуміють як послідовність справ у роботі, інші – як періодичну повторюваність заходів, треті ототожнюють її з розвитком усіх напрямків діяльності тощо. Наслідки таких різних поглядів однаково негативні. По-перше, не маючи загального уявлення про систему, викладачі-організатори займаються частковими питаннями, не бачачи зв’язку та взаємозалежності окремих частин, елементів, напрямків, ланок позакласної виховної роботи, так і не дійшовши до осмислення всієї діяльності в цілому. По-друге, якщо побудова системи й досягається, то, головним чином, методом проб і помилок, тобто ціною значних витрат сил і часу, хоча при наявності відповідних знань можна, працюючи цілеспрямовано, досягти високої ефективності набагато швидше, з мінімумом помилок та виснажливих перевантажень.

Але все це стає можливим у разі здатності особистості до концентрації емоційних зусиль, спрямованих на досягнення мети, саморозвиток, самоосвіту. Крім того, особистість має усвідомлювати цінності культури й оволодіти системою знань, умінь та навичок організації позакласної дозвіллєвої діяльності. Отже, тільки за умов цілісного впливу всіх виховних факторів на особистість учня, використання різноманітних форм і методів в організації позакласної дозвіллєвої діяльності дитини можна очікувати ефект у розвитку культурних потреб особистості[14, c. 107-109].

2.2. Шляхи оптимізації освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля підлітків

Актуальність окресленої проблеми визначається тим, що система освіти в інформаційному суспільстві перетворюється на основний генератор соціального розвитку. Тому інституційні та структурно-функціональні зміни в Україні можуть стати чинником формування нової культури, нової моралі, нової орієнтації та розвитку нових культуротворчих здібностей.

Специфіка соціокультурної ситуації в Україні визначає параметри та способи реалізації культурологічного підходу до формування національної школи, в основі їх визначення лежить врахування соціальної обумовленості цілепокладання в системі освіти процесами соціальної модернізації та національно-державного самовизначення. Концептуально культурологічна переорієнтація здійснюється на базі процесів націокультурної ідентифікації, методологічно — на базі зміни характеру культурного наслідування і використання екзистенціального потенціалу процесу «укорінення» індивіда у культурну традицію. Нові форми взаємозв'язку людини та культури формують і принципово нові засади функціонування національної системи освіти, спрямовані на ініціювання процесів самовизначення особою власних життєвих орієнтирів на основі безпосередньої інтеріоризації культурних цінностей, що набувають характеру етичного виміру індивідуального та соціального буття. Змістовно трансляція культури в національній системі освіти повинна здійснюватися на основі реконструйованих під кутом зору нинішніх соціальних цінностей національних культурних традицій з органічним поєднанням їх із цінностями інших культур та загальнолюдськими традиціями та ціннісними орієнтаціями. Практична реалізація культурологічного підходу в педагогічному процесі вимагає психологізації та технологізації освітньої практики. Найбільший гуманістичний потенціал мають педагогічні технології націокультурної ідентифікації та міжкультурного синтезу. Педагогічна технологія націокультурної ідентифікації має справу з аналізом та визначенням власної культурної традиції учнів і базується на психологічному механізмі самовизначення.Педагогічна технологія міжкультурного синтезу забезпечує осмислення та розуміння інших культур, що є важливим в контексті діалогу культур. Реалізація цієї технології є надзвичайно важливою, оскільки вона свідчить про зміну антропологічних основ педагогіки. В сучасному розумінні, освічена людина — це не просто людина знаюча, навіть не людина із сформованими переконаннями, світоглядом, активною життєвою позицією і т.п. Це людина, основні параметри якої визначаються інтеграцією у соціокультурне середовище, підготовлена в цілому до життя в ньому, здатна самостійно орієнтуватися в складних соціокультурних ситуаціях та проблемах, осмислити своє місце в світі[13, c. 144-146].

В останнє десятиріччя ХХ-го століття та на початку ХХІ-го в українській національній системі загальної освіти відбувались та відбуваються такі модернізаційні процеси:

перехід на 12-річний термін навчання, обумовлений вимогами і потребами світової освітньої практики та європейськими інтеграційними процесами;

розвиток шкіл нового типу — гімназій, ліцеїв, спеціалізованих та авторських шкіл, що призвів до змін в наповненні навчального процесу в загальноосвітній школі і дав змогу внести до навчальних планів дисципліни гуманітарного циклу - історія мистецтв, історія культури, різновиди образотворчих, декоративно-прикладних, сценічних мистецтв тощо;

трансформація авторитарної педагогіки;

розвиток педагогіки толерантності шляхом переорієнтації навчального процесу на формування самодостатньої особистості;

комп’ютеризація, інформатизація освіти, що є не лише процесом переведення освітянських технологій на сучасний рівень, але й, передумовою формування в особистості «пошукового знання», вмінь, навичок і потреб самостійно оволодівати знаннями та інформацією;

прогресивний динамізм мовної політики — йдеться не лише про обов’язкове володіння державною мовою, але про необхідність вільного володіння однією — двома іноземними мовами, що вже давно є звичайним явищем в багатьох розвинених країнах світу;

перехід на 12-бальну систему оцінювання та посеместрове навчання — що, з одного боку, є також чинником універсалізації освіти, з іншого — вдосконаленням механізму врахування нахилів та здібностей і оцінювання знань кожного учня [11, c. 8-10].

Перебіг цих тенденцій супроводжувався певними змінами власне в традиційній освіті. Її системно-структурні, змістові та функціональні складові набувають оновлених інтегративних окреслень, що дозволяє навчально-виховній взаємодії реалізуватися не лише в суто педагогічній царині та відповідних закладах чи установах, проте як складовій загальнонаціонального культурного-просвітнього процесу.

На особливу увагу, на нашу думку, заслуговують функціональні інтеракції, що виникають між системами освіти та дозвілля. В філософському тлумаченні функція (від лат. functio — здійснення, виконання) — взаємини двох (групи) об’єктів, за якими зміни одного з них супроводять зміни іншого. Функція в соціології розглядається як роль, що виконується окремим елементом соціальної системи задля її організації та реалізації цілей та інтересів соціальних груп і класів. В сучасному контексті відбувається певна експансія та інтеграція між суто педагогічними та дозвіллєвими, функціями що є наслідком вищезазначених соціально-економічних процесів як загального, так і національного масштабу; має за мету розбудову нової інформаційно-технологічної, антропоцентричної парадигми освіти, реалізується в нових формах освітніх послуг в дозвіллєвому просторі.

Ми простежуємо реалізацію освітніх послуг в сучасних різновидах дозвіллєвої діяльності: фізичному, практичному, культурному і соціальному.

Рекреаційна дозвіллєва діяльність своєю метою має зняття будь-яких фізичних і розумових перевантажень, а також фізичний розвиток; до неї відносяться прогулянки, заняття фізкультурою і спортом, туризм. В практиці сьогодення ці завдання реалізуються дозвіллєвими закладами — клубами, секціями, гуртками — та навчальними закладами — ліцеями і гімназіями, що пропонують не лише аналогічні форми фізичного вдосконалення, але й залучають до цього батьків, сприяючи організованому сімейному дозвіллю та особистісній соціалізації. До того ж, саме в напрямі фізичного дозвілля простежується динаміка створення таких форм, як школа-клуб, школа-культурно-просвітницький центр, де фізичне вдосконалення відбувається за принципами природовідповідності та культуровідповідності — тобто, водночас із реалізацією завдань екологічного виховання та пізнання культурних традицій, звичаїв, досвіду.

Практична дозвіллєва діяльність орієнтована на всі види практичної діяльності, при цьому вона не втрачає своєї співвідносності з дозвіллям. Ця діяльність припускає вільний вибір, що спричинений особистісними нахилами та здібностями — створення різного роду виробів прикладного, побутового, декоративного призначення, садівництво, квітнярство, будівельні роботи і т.п. Означений вид діяльності широко розповсюджений серед всіх соціальних і вікових верств населення, особливо популярний серед пенсіонерів і безробітних. Різновиди цієї діяльності використовуються в програмах реабілітаційних та компенсаторних культурно-просвітніх і спеціалізованих шкільних закладів. Декоративно-прикладні види мистецтв, дизайн одягу, інтер’єру, ландшафту також дедалі частіше зустрічаються в програмах діяльності освітніх закладів нового типу[22, c. 35-36].

Культурно-дозвіллєва діяльність спрямована на орієнтацію та наближення людей до естетичних, духовних і пізнавальних цінностей і відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку особистості. Саме в сфері культурного дозвілля найбільш виразно проявляється соціальна відмінність між окремими верствами населення.Надзвичайно цікавим нам здається в контексті аналізу трансформацій освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля досвід діяльності шкіл-парків під керівництвом М.Балабана та О.Леонтьєвої в Москві та Єкатеринбурзі. Школа-парк виникла як заклад додаткової освіти, спочатку як муніципальний, потім — як федеральний експериментальний майданчик. Прообразом сучасної школи-парку є відкриті студії Античної Греції. Сучасні прототипи — це «Парк-школа» Саммерхілл в Великобританії та «Садберрі Веллі» в США. Корінь «парк» несе двоєдине семантичне наповнення: з одного боку як аналог «відкритої школи», «школи без стін», містить акцент на моделі вільного виховання, з іншого — слово «парк» використовується в значенні «набір, сукупність, мережа'.

Школа-парк базується на об’єднаннях дітей різного віку у відкритих студіях. Вчитель в такій школі — це лідер-експерт, до якого звертаються в разі необхідності. Навчання здійснюється в системі вікових вертикалей, між якими часто виникає позитивно-направлене змагання. Старші учні поводяться як майстри, а молодші — як підмайстри. Вчитель проводить урок в стилі відкритої мовної гри. Ігри реалізуються на матеріалі практично будь-якого підручника для школи чи вищого навчального закладу освіти. Замість оцінювання існує самооцінка. Оцінки вводяться в трьох останніх випускних класах. Школа-парк — це структура, що інтегрує різновікові студії, в кожній з яких домінує конкретна дисципліна чи вид діяльності. Освітній процес побудований на щоденному вільному виборі кожним учнем однієї чи декількох студій. При цьому заняття в студіях базуються не на обов’язковому вивченні навчального матеріалу програми у визначеній послідовності, а на творчому засвоєнні предмету на підставі, перш за все, особистісної пізнавальної активності дитини.[6, c. 12-15]

Досвід діяльності освітніх закладів нового типу, що склався в останні десятиріччя минулого століття в Україні та Росії (ми вважаємо за можливе порівняння педагогічного здобутку двох країн, оскільки він ґрунтується на спільній педагогічній спадщині, традиціях, ідеях та принципах) — дає можливості говорити про трансформацію функцій, які раніше розглядались як суто дозвіллєві, на освітні, що в свою чергу призвело до відповідної перебудови педагогічних моделей. Практика діяльності цілого ряду гімназій обох країн передбачає формування наступних культурологічних зон освітнього простору: культура спілкування та взаємин, естетична привабливість (дизайн зовнішнього та внутрішнього інтер’єру, дотримування норм естетики та етикету в усіх різновидах навчальної та позанавчальної діяльності), оптимізація режиму дня, місяця, року у відповідності до психофізіологічних вимог розвитку і формування дітей кожної вікової категорії; організація навчальної діяльності, дозвілля, праці. Поєднання таких (або аналогічних до них зон) в єдину структуру дає можливості розглядати й усвідомлювати освітні заклади нового типу та навчально-виховну діяльність, що здійснюється останніми, вже не як «сукупність освітніх послуг», а як культурний простір, формуючи середовище, що активно сприяє становленню кожної конкретної особистості.

Для соціально-дозвіллєвої діяльності ключовою виступає комунікація. Це — спілкування у сімейному колі, виховання дітей та інші види соціального дозвілля, в яких процес соціалізації виходить за межі сім’ї - нестандартні контакти, необхідні для встановлення психо-емоційної рівноваги. При цьому спілкування є важливим фактором соціалізації, фундаментальною основою людського буття. В дозвіллєвому спілкуванні головну роль відіграє субкультура комунікаторів і оточення, в якому воно відбувається. В сучасних умовах ми не можемо обминути віртуальне спілкування в мережі INTERNET, відзначаючи його інформаційне, пошукове, освітнє наповнення. Освітньо-інформаційні послуги щодо користування мережею INTERNET, володіння базовими навичками РС-користувача та набуття додаткової освіти або спеціалізації в галузі комп’ютерних інформаційних технологій пропонують навчальні заклади — в межах навчального плану, як факультативний курс, та культурно-просвітницькі — в першу чергу, бібліотеки, культурно-просвітницькі центри, також спостерігається розповсюдження нових форм - INTERNET-кафе та INTERNET-клубів[11, c. 22-24].


Розділ 3. Дозвіллєва діяльність як одна з пріоритетних сфер роботи впливу на старшокласників

3.1. Дозвіллєва діяльність як одна з пріоритетних сфер роботи

В умовах переходу ло нових соціальних відносин перед суспільством у цілому і педагогами, зокрема, постає проблема пошуку нових виховних ідеалів, врахування впливу різноманітних соціалізуючих чинників. Тому сучасне становлення особистості пов'язане з переосмисленням багатьох духовних цінностей і норм моралі, де дозвіллева діяльність виступає як соціально-педагогічне явище, стає важливою сферою життєдіяльності, у процесі яких індивідуум отримує новий соціальний досвід, відновлює фізичні, емоційні та інтелектуальні сили.

У наш час все більшу увагу привертає до себе позашкільна сфера соціалізації, і. зокрема, дозвіллева діяльність старшокласників. На думку ряду науковців саме вона стає пріоритетною в роботі соціальних педагогів.

Вивчення педагогічного потенціалу дозвіллєвої діяльності старшокласників. її сутності та педагогічних функцій необхідне для розкриття механізмів впливу дозвіллєвої діяльності на розвиток юної особистості, визначення умов ефективної реалізації її можливостей.

У науковій літературі стосовно проблем дозвіллєвої діяльності слово „потенціал" вживається достатньо активно в сполученнях „культурний потенціал1'. ,луховний потенціал4", „творчий потенціал" тошо.

Актуалізація потенційних можливостей дозвіллєвої діяльності здійснюється через численні функції. Більшість учених наділяє статусом головних дві функції дозвіллєвої діяльності: розвиваючу і компенсаторну (рекреаційну). їм підпорядковані комунікативна, регулятивна, орієнтаційна тошо [5, с.72].

Головною метою розвиваючої функції є спрямованість на розвиток сутнісних сил старшокласника. У більш вузькому сенсі вона проявляється в розвитку природної обдарованості особистості. Компенсаторна функція виконує важливу роль у реалізації потенціалу дозвіллевої діяльності старшокласників. Саме вона відволікає індивіда чи якусь тимчасову групу старшокласників від участі в напружених формах інтелектуальної діяльності для того, щоб відпочити і отримати емоційну розрядку. Орієнтаційна функція дозвіллевої діяльності детермінована прагненням старшокласників до особистісної самореалізації в різних сферах. Комунікативна функція. Поруч з традиційними формами спілкування завдяки впровадженню нових інформаційних та комунікативних технологій набувають поширення нові форми спілкування через систему електронної мережі між людьми незалежно від місця проживання.

На регулятивну функцію покладається важливе завдання забезпечення оптимальних пропорцій різних видів діяльності в загальній структурі вільного часу старшокласників. Одним з найбільш важливих способів соціального регулювання є стимулювання. Вияв і ефективне використання стимулюючих факторів у раціональній організації дозвіллевої діяльності старшокласників стає важливою педагогічною справою суб'єктів соціалізуючих і виховних впливів.

Активно сприяє реалізації педагогічного потенціалу вільного часу старшокласників його ігрова функція. Для старшокласників ігрова діяльність має важливе значення: вона поєднує принципи розважальності, змагання, використання великої кількості ролей.

Художньо-соціалізуюча функція обумовлена впливом художньої інформації та художньо-творчої діяльності на розвиток особистості, її художнього світу. Мистецтво стає потужним каналом художньої соціалізації значної частини старшокласників, основною формою якої найчастіше визначається самостійна, ініціативна.

У науковій літературі можна зустріти вислів, що вільний час - це дзеркало загальної культури особистості [5, с.18].

Він „може здійснюватися і в складних заняттях (у визначених часових та енергетичних мережах), і в активних формах, інакше кажучи, шляхом переключення з одних занять на інші"[2, с.65]. Дослідниця визначає дозвіллєву діяльність як складову частину проведення вільного часу, присвячену найбільш поширеним заняттям переважно рекреаційного характеру, на рівні більш чи менш пасивного відпочинку, розваг та елементарних форм просвітництва. А до піднесеної діяльності авторка підходить як до діяльності, шо вимагає більш високих рівнів розвитку мотивації та здібностей, а тому й більш високої кваліфікації педагогічного керівництва. Вона включає самоосвіту, громадську, наукову діяльність, різні види художньої самодіяльності і творчості та спрямована на розвиток здібностей до відтворення і утворення духовних цінностей [2, с.66].

На підставі цих дефініцій, а також за ознаками характеру впливу на активність і самодіяльносте особистості нами були визначені три основних групи занять, які має використовувати соціальний педагог у своїй роботі із трьома групами старшокласників, а саме:

- перша група - це заняття, що активно розвивають здібності і створюють можливості творчості (креативно-розвиваюча діяльність);

- друга група - це заняття, які задовольняють духовні та фізичні потреби (дозвіллєво-рекреативно);

- третя група - це заняття межові (вони дозволяють долати антисоціальну спрямованість дозвіллєвої діяльності частини старшокласників).

До першої групи (креативно-розвиваюча діяльність) входять види діяльності, які розвивають здібності; вона складається з двох підгруп, одна з яких вміщує продуктивні (творчі) заняття, друга - репродуктивні з елементами творчості. До підгрупи продуктивних занять віднесені різноманітні види самодіяльної творчості. До другої - самоосвіта, громадська і культурно-освітня діяльність, заняття в аматорських об'єднаннях, відправлення релігійних потреб тощо.

Друга група вміщує види діяльності, які задовольняють пізнавальні, фізичні, емоційні інтереси та потреби і стимулюють відповідні види активності.

Третя група - це тренінги, дискусії, туристичні походи та інші активні форми занять, що дозволяє долати як непродуктивні форми проведення вільного часу (перегляд великої кількості розважальних телепрограм, ледарювання тощо), так і деструктивні (хуліганство, „пошуки пригод", вживання алкогольних напоїв, наркотиків, захопленість азартними іграми та іншими антикультурними заняттями)[17, c. 34-36].

Безумовно, у даній класифікації різниця поміж трьома основними групами досить відносна. Вони виокремлюються з метою формування педагогічних завдань по формуванню раціонального стилю використання вільного часу з урахуванням і поступовим переведенням особистості з рівня менш продуктивного на більш розвиваючо-продуктивний.

Аналіз проблеми дозвіллєвої діяльності старшокласників включає в себе кількісні та якісні характеристики. До перших відносяться структура та обсяг різних видів діяльності, до других -його зміст і сутність.

Одним з об'єктивних показників рівня культури вільного часу старшокласників може бути, на наш погляд, реальний вибір діяльності, запропонований соціальним педагогом, тобто важливого значення набуває інфраструктура дозвіллєвої діяльності. Не менш важливим фактором раціонального використання вільного часу є підготовленість старшокласників до усвідомленого вибору саме тих занять, які найбільше сприяють збагаченню духовного світу, розвитку здібностей і реалізації потреб та інтересів юної особистості.

Таким чином, на підставі аналізу наукової літератури ми можемо виокремити основні для нашого дослідження поняття, до яких ми відносимо вільний час і культуру дозвіллєвої діяльності старшокласників.

Вільний час старшокласників - це частина позанавчального часу, атрибутивною ознакою якого є вільна діяльність за власним вибором. За своєю сутністю і змістом вільний час старшокласників доповнює навчальний і заповнюється навчально-пізнавальною, громадською культурною діяльністю, різними формами дозвілля.

Культура дозвіллєвої діяльності старшокласників - важливий компонент загальної культури; це спосіб опанування творчим потенціалом вільного часу, міра реалізації соціально-культурного потенціалу особистості, міра набутих нею умінь та навичок регулювання вільного часу.

Вважаємо, що становлення юної особистості пов'язане з процесом осмисленням багатьох суспільних цінностей - де дозвіллєва діяльність виступає як соціально-педагогічне явище, важлива сфера життєдіяльності, котра активно сприяє самореалізації і соціалізації. Сьогодні ми бачимо труднощі в організації змістовного дозвілля, які викликані, по-перше, загальною комерціалізацією цієї важливої соціальної сфери, і. по-друге, самоусуненням держави від проблем дозвілля. На думку Л.А. Затуліветер, у сучасному суспільстві загострилися суперечності між природними потребами індивіда до розширення діапазону своєї дозвіллєвої діяльності і жорсткою регламентацією пропонованих моделей проведення вільного часу [3, с.4]. У зв'язку з цим набуває принципово нового значення проблема використання вільного часу старшокласника, раціональної організації дозвіллєвої діяльності. Тому, дозвіллєва діяльність розглядається нами як механізм впливу на процес неконтрольованої соціалізації у позашкільній діяльності старшокласника. Ми погоджуємось з думкою Г.А. Евсеєвої, що дозвіллєва діяльність - це категорія педагогічна і вона неоціненна для розвитку інтелекту, формування світогляду, ціннісних орієнтацій особистості. Організовуючи роботу із старшокласниками у позашкільному соціумі, соціальний педагог повинен пам'ятати, що на відміну від навчальної діяльності, межі дозвілля не можуть бути строго регламентовані, оскільки вибір форм і методів визначається інтересами і потребами суб'єкта, зростанням їх самостійності[25, c. 72-74].

Дозвіллєва діяльність старшокласників визначається ступенем активності суб'єкта, його відношенням до цієї діяльності. Залежно від того чи даний процес носить пасивний чи активний характер, дослідники виділяють такі рівні дозвіллєвої діяльності як: споживання, творчість, екстеріоризація. У свою чергу споживання може бути: пасивне (як нижчий рівень розвитку складається з таких видів занять, як перегляд телепередач, прогулянки, прийом гостей тощо); активне (риболовля, полювання, туризм, відвідування театрів, виставок, спортивних змагань тощо) та цілеспрямовано активне споживання (складається з різних захоплень - занять спортом, подорожей, колекціонування тощо). Творчість як рівень дозвіллєвої діяльності з достатньо високим ступенем узагальнення - охоплює ті види занять на дозвіллі, коли людина з суб'єкта споживання перетворюється в суб'єкт творення. Екстеріоризація дозвіллєвої діяльності може здійснюватися поширенням знань, ідей, художніх цінностей та іншої інформації з метою формування відповідних поглядів, уявлень, а також як організація соціально корисної дозвіллєвої діяльності інших людей.

Предметом нашого дослідження є старшокласники, як особлива і специфічна група, якій притаманні характерні риси, ознаки та система ціннісних орієнтацій. Загалом, старшокласники як соціальна група вирізняються своєю субкультурою, цілями і цінностями, поведінкою, оцінкою та ставленням до оточуючого середовища. Дозвіллєва діяльність старшокласників є сукупністю творчих занять і відпочинку. Вважаємо, що соціальний педагог повинен володіти спеціально розробленими технологіями організації дозвіллєвої діяльності старшокласників і активно їх застосовувати. При цьому брати до уваги ту обставину, що структура і зміст дозвіллєвої діяльності старшокласників зумовлюється відмінними від інших формами дозвіллєвої поведінки та типами дозвіллєвої діяльності, котрі, до речі, залежать як від об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. На нашу думку, одним з об'єктивних показників рівня духовної культури старшокласників може бути реальний вибір дозвіллєвої діяльності, запропонований суспільством учнівській молоді. На жаль, необхідно констатувати, що цей вибір, у цілому, перешкоджає роботі соціального педагога, метою якої є сприяння формуванню гармонійно розвиненої особистості[26, c. 106-108].

3.2. Вплив дозвіллєвої діяльності

У вітчизняній практиці організації дозвіллєвої діяльності молоді поряд із традиційно працюючими фахівцями цієї галузі: культпрацівниками, вихователями, керівниками технічної творчості, художньої та іншої самодіяльності – введена підготовка соціальних працівників і соціальних педагогів, функціональними обов’язками котрих є організація дозвіллєвої діяльності в її різноманітних формах. Водночас володіння теорією і методикою педагогічної організації дозвілля не є прерогативою перерахованих вище фахівців. Педагогіка дозвілля – органічна складова частина діяльності практично всіх працівників системи освіти, проте визначальна частка організації дозвілля школярів лежить на класному керівникові, тому необхідно розробити наукові основи педагогіки дозвілля й підготувати до цієї діяльності майбутніх учителів під час навчання у вищому педагогічному закладі.

Похідними означених видів дозвіллєвої діяльності є такі функції дозвілля: психологічна, соціальна, терапевтична та економічна.

Психологічна функція дозвілля, в свою чергу, розподіляється на три підфункції: розвага, розвиток особистості та відпочинок. Відпочинок, за узагальненою думкою сучасних теоретиків дозвілля, вважається головною складовою сучасного дозвілля, оскільки за останні десятиріччя значно зросло нервово-психологічне навантаження в процесі праці, професійного та ділового спілкування, телекомунікацій, користування транспортними засобами [3]. Відпочинок дає можливість розрядки, спокою і свободи від різного роду обов’язків. Розвага поширює і доповнює відпочинок, надає йому більш динамічного змісту, стає джерелом миттєвого забуття туги, занурення в гру. Гра розглядається як важлива складова розваги, набуває значення основної функції дозвілля, що сприяє становленню міжособистісних стосунків незалежно від соціального статусу індивіда. Про це, зокрема, свідчить процес демократизації традиційних елітарних видів дозвілля. З іншого боку, гра в своєму розмаїтті стає дедалі впливовішим чинником в закладах дошкільної підготовки та позашкільної діяльності — традиційних, та особливо, в інноваційних, де виступає як складова розвиваючого навчання.

Наступною функцією дозвілля є функція особистісного розвитку. Вона передбачає не лише орієнтацію людини на інтелектуальний, художній, фізичний розвиток у вільний час, але й наявність цілком свідомої потреби в цьому розвитку. В сучасних умовах реалізаціїя цієї функції відбувається в декількох напрямах:

в культурно-просвітніх установах - клубах, культурно-просвітніх центрах, будинках культури, дитячої та юнацької творчості, бібліотеках, музеях та парках — шляхом оновленням форм і технологій діяльності;

в межах додаткового (факультативного) компоненту навчальних планів традиційних освітніх закладів — на заняттях гуртків, студій, спортивних секцій;

в програмах інноваційних освітніх закладів, де спостерігаються суттєві зміни щодо змісту і форм організації навчально-виховного процесу, до того ж досить часто долається традиційний розподіл на «навчальну» та «позанавчальну» діяльність, оскільки йдеться про створення оптимальних умов, орієнтованих на розвиток кожної особистості, який не може відбуватися тільки в чітко окреслених часових і просторових межах, оскільки має тривати постійно[10, c. 37-38].

Щодо терапевтичної функції дозвілля, то якщо спочатку її розглядали як об’єднання психологічних функцій: відпочинку (розрядки) і розваги, що надають можливості людині підтримувати оптимальний психофізіологічний стан, то в умовах сьогодення ми звертаємо увагу на рекреаційно-оздоровчий та реабілітаційний компоненти цієї функції.

І нарешті ми звертаємось ще до однієї, але конче важливої функції дозвілля - економічної. Вона сформувалась під впливом соціально-економічних зрушень, які відбувались в розвинених країнах світу у другій половині ХХ-го століття і вплинули на всі сфери людської життєдіяльності, не обминувши й феномен дозвілля. Йдеться про інтенсивний розвиток процесу скорочення робочого і зростання обсягу вільного часу, створення сучасної індустрії дозвілля, що призвело до масового споживання дозвілля й довело його економічну прибутковість. Втратили силу раніше популярні положення про працю і дозвілля як взаємовиключні сфери людської життєдіяльності, уявлення про непродуктивність дозвілля в економічному сенсі. Внаслідок означених факторів індустрія дозвілля за прибутками міцно увійшла до першої десятки прибуткових галузей світової економіки і посідає в різних країнах від 3-го до 9-го місця[3, c. 11-13].


Висновки

1. На підставі вивчення психолого-педагогічної літератури було теоретично обґрунтовано сутність базового поняття “організація дозвіллєвої діяльності старшокласників” як планомірної, впорядкованої системи умов, дій та суб’єктів – учасників педагогічного процесу, котра спрямована на проведення вільного від навчання часу на пізнавально-розвивальному та емоційно і духовно збагачувальному рівнях.

2. Проведене дослідження ролі дозвіллєвої діяльності у формуванні особистості старшокласників показало, що, по-перше, у житті учнів старшої школи вільний від навчання час посідає важливе місце як час для відновлення фізичних і розумових сил, можливість займатися улюбленими справами; по-друге, вільний час має величезний виховний потенціал, адже він надає можливість вільного розвитку особистості за її бажанням й інтересами, забезпечує умови вибору будь-якої діяльності без зовнішнього тиску; по-третє, некерованість дозвіллям з боку батьків і школи може мати і позитивні, і негативні наслідки (негативні переважають).

3. Виявлено, що дозвіллєва діяльність старшокласників характеризується певними ознаками (не регламентованість, багатопредметність, різноманітність, рухливість, швидкоплинність), виконує різні функції (рекреаційна, пізнавально-розвивальна, емоційно і духовно збагачувальна, функція самопізнання та самореалізації, функція формування життєвих перспектив, функція соціалізації, психотерапевтична функція), має рівневу структуру (рівень споживання, рівень творчості та рівень соціально корисної діяльності).

4. Функціональні трансформації, що відбуваються у галузі освіти та дозвілля детермінують впровадження інновацій до існуючих форм і методик організації педагогічного процесу, та розбудову оригінальних, часом альтернативних моделей і технологій. Сучасні умови формування особистості спричиняють долання традиційних меж розподілу між «навчальним», «позанавчальним», «вільним» часом тощо, оскільки йдеться про створення різноманітних, проте постійно функціонуючих умов для розвитку та саморозвитку індивіду.

5. У наш час все більшу увагу привертає до себе позашкільна сфера соціалізації, і, зокрема, дозвіллєва діяльність старшокласників. На думку ряду науковців саме вона стає пріоритетною в роботі соціальних педагогів.

Вивчення педагогічного потенціалу дозвіллєвої діяльності старшокласників, її сутності та педагогічних функцій необхідне для розкриття механізмів впливу дозвіллєвої діяльності на розвиток юної особистості, визначення умов ефективної реалізації її можливостей.


Список використаної літератури

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Аспект пресс, 1998. – С.137-303.

2. Бардашевська Ю.О Характеристика підготовки майбутніх учителів до організації дозвіллєвої діяльності старшокласників/ Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – 2005. – № 7. – С. 8-12.

3. Бардашевська Ю.О. Організація дозвіллєвої діяльності старшокласників (майстер-клас): Програма й методичні рекомендації для студентів вищих навчальних педагогічних закладів. – Вінниця: ВДПУ, 2006. – 36 с.

4. Бардашевська Ю.О. Підготовка майбутнього вчителя до організації дозвіллєвої діяльності старшокласників/ Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць. – Вип. 9. – Кн.2. – К., 2006. – С. 352.

5. Бардашевська Ю.О. Роль дозвіллєвої діяльності у формуванні особистості школяра/ Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: Методологія, теорія, досвід, проблеми // Зб.наук.пр. – Випуск 7 / Редкол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. – Київ – Вінниця: ТОВ фірма “Планер”,2005. – С. 55-59.

6. Бех І.Д., Радул В. Педагогічна культура і розвиток соціальної зрілості особисті вчителя // Наукові записки. Випуск 32. Ч.1. Серія «Педагогічні науки». – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. – С. 12-17.

7. Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи: Монографія. – К.: ІЗМН, 1997. – 192 с.

8. Бочарова В.Г. Педагогика социальной работы – М.: Просвещение, 1994-С.41-86.

9. Вишняк А.И. Тарасенко В.И. Культура молодежного досуга. – Киев: Высшая школа, 1988-53с.

10. Вульфов Б.З., Поташник М.М. Организатор внеклассной и внешкольной воспитательной работы. – К.: Рад. школа, 1984. – 214 с.

11. Грушин Б. Творческий потенциал свободного времени. – М: Профиздат, 1980-С 5-27.

12. Ерасов Б.С. Социальная культурология: Учебное пособие. – М: Аспект пресс, 1997.-С.196-233.

13. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / За ред. Л.В.Сохань, І.Г.Єрмакова та ін. – К.: Богдана, 2003. – 520 с.

14. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

15. Каташинська І.В. Шляхи оптимізації освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля // http://www.knukim.edu.ua

16. Кисилева Т.Г., Красильников Ю.Д. Основы социально-культурной деятельности: Учебное пособие. – М.: Издательство МГУК, 1995.-136с.

17. Клубоведение: Учебное пособие / Под ред.Ковшарова В.А.-М.: Просвещение, 1972.-С.29-46.

18. Культура досуга. – Киев: Высшая школа, 1990.-С.92-108.

19. Культурно-досуговая деятельность: Учебное пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М.-М.: Издательство МГУК, 1981.-48с.

20. Мансуров Н.С. Теоретические предпосылки программирования развития личностиной активности. – М.: Просвещение, 1976.-С.40-43.

21. Мосалев Б.Г. Досуг. – М.: Изд-во МГУК, 1995.-85с.

22. Новаторов В.Е. Организаторы досуга. – М., 1987.-62с.

23. Петрова З.А. Методология и методика социологических исследований культурно-досуговой деятельности: Учебное пособие. – М.: МГИК, 1990.- С.92-108.

24. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч.-метод. посібник / Ред. рада В.М.Доніна та ін. – К.: Освіта, 1996. – 179 с.

25. Семашко А.Н. Система и принципы эстетического воспитания студенчества // Эстетическое воспитание студентов / Под ред. М.Ф.Овсянникова. – М.: Просвещение, 1980. – С. 70-77.

26. Скрипунова Е.А., Морозов А.А. О предпочтениях городской молодежи // Социс – 2002. – №1. – С105-110.

27. Стрельцов Ю.А. Методика воспитательной работы в клубе. – М.: Просвещение , 1979.-С.27-74.

загрузка...
Top