Шкільна комунікація

Вступ.

1. Формування культури спілкування – одна із важливих проблем навчання.

2. Спілкування вчителя з учнями.

3. Характеристика спілкування між учнями.

4. Основні джерела сленгу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Спілкуватися — то є ставати членом спільноти, а це означає співпереживати, ставати духовно близьким, дотримуватися норм співжиття. Визначальним тут є зв’язок між членами спільноти, але безперечно цей зв’язок має бути не так фізичним, як духовним. Факт духовної єдності й наявність спільних форм духовного зв’язку творять спільноту. Спілкування, або комунікація, й означає встановлення такої єдності за допомогою відповідних форм духовного єднання (духовних зв’язків). Духовне єднання є нічим іншим, як роботою душі й розуму. Таким чином, порозуміння є важливим чинником спілкування, оскільки тільки розумове єднання може свідчити про спілчанську єдність, єдність думки і справи.

Отже, спілкування, якщо воно відбувається, передбачає такі ознаки:

1) комунікаторів — тих, між ким відбувається спілкування, зокрема комуніканта — того, хто ініціює процес спілкування, виступає його адресантом, і комуніката — того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом;

2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, — спільну свідомість, спільну культуру;

3) спільну форму духовного буття — мову;

4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замінюють мову в певних ситуаціях, — письмо, іноземні мови та ін. знакові системи;

5) при потребі створені спільнотою засоби спілкування — книги, періодичні видання тощо;

6) соціально-психологічну здатність до спілкування — здатність говорити, висловлювати думки, почуття згідно з виконуваною соціальною функцією й соціальними приписами та здатність слухати, сприймати й розуміти висловлене залежно від соціальної функції слухача/читача, а також соціальних вимог.


1. Формування культури спілкування – одна із важливих проблем навчання

Шкільне життя передбачає взаємодію учнів і педагогів. Учитель і учень — їхні особисті взаємини на уроках і поза ними безпосередньо впливають на весь навчальний процес, визначають його успіх.

Виникнення та успішний розвиток міжособистісного спілкування можливий лише тоді, коли між його учасниками існує взаєморозуміння. Те, як учителі та учні сприймають та розуміють один одного, впливає на процес спілкування та відносини, які складаються між ними та за допомогою яких вони здійснюють взаємну діяльність.

Найважливішу роль у цьому процесі відіграє професіоналізм учителя та навчальна атмосфера, яку вчитель створює на своїх уроках. Усе це тісно пов'язано з характером та стилем взаємовідносин учителя і учня та їхнім безпосереднім спілкуванням.

Основними результатами успішного спілкування завжди є взаємопорозуміння й згода: згода слухача з мовцем, згода чинити, як того вимагає співрозмовник і ситуація.

Процес спілкування може бути ускладнений суперечками, непорозумінням, але спілкування завжди має завершуватися повною згодою. Згода на 30% означає те, що спілкування, на жаль, теж відбулося лише на 30%.

Уже в ранньому віці в дитині закладаються основи культури, у тому числі і культури спілкування. Маючи певну базу, людина протягом свого життя прагне до підвищення своєї культури. До цього її підштовхує бажання постійно відкривати для себе щось нове в навколишньому світі. Якщо культура спілкування закладена в людині з дитинства і стає нормою її життя, то вона буде виявлятися і в екстремальних ситуаціях, тобто несвідомо. Мовленнєвий етикет формує поведінку людини — спонукає її поводитись у певний спосіб відповідно до конкретної ситуації, у якій дуже чітко можна побачити вплив мови на людину, на її поведінку.

Одним із засобів людського спілкування є мова — система словесних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного досвіду людства. Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розуміють один одного і взаємодіють. За допомогою мовлення (практичного використання мови для спілкування), засобом якого є слова, здійснюється вербальна комунікація. Оскільки будь-яке повідомлення не залишає людину байдужою, то в спілкування завжди включені емоції — невербальна комунікація.

Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найкраще діють на адресата із урахуванням конкретної ситуації, поставлених мети і завдань. До них відносяться: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство і розмаїтість, виразність, правильність. Кожен, хто бажає підвищити свою культуру мовлення, повинен розуміти, що таке національна мова, в яких формах вона існує; чим книжна мова відрізняється від розмовної; що таке функціональні стилі мовлення; чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти; що таке мовна норма; засвоїти і розрізняти навички відбору і вживання мовних засобів у процесі діяльності; оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.

Оскільки саме у 5-6 класах закладаються основи знань, вмінь та навичок учнів шкільного курсу рідної мови, тому і формування основних амінь культурного етикетного спілкування має відбуватись в 11-12-річних дітей[4, c. 32-33].


2. Спілкування вчителя з учнями

У сучасній педагогіці надається перевага демократичному напряму навчання та виховання, який передбачає взаєморозуміння й повагу один до одного. Саме особливості характеру та стилю роботи вчителя впливають на ефективність процесу навчання та виховання, адже вплив — це той психологічний механізм, через який викладач взаємодіє з учнями.

Подібною характеристикою для педагога є його стиль спілкування. Стиль — це усталена система способів та прийомів, які викладач використовує у взаємодії. Він залежить від особистісних якостей педагога і параметрів ситуації спілкування. Щодо якостей, які визначають стиль спілкування педагога, то тут дослідники виділяють ставлення вчителя до учнів і володіння організаторською технологією [3, с.25]. При цьому ставлення педагога до учнів може бути активно-позитивним, пасивно-позитивним, ситуативно-негативним, стійким негативним.

Виокремлюють п'ять головних стилів спілкування між вчителем та учнями:

1. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Засадовим для нього є активно-позитивне ставлення до учнів, закоханість у справу, що передається дітям, співроздуми та співпереживання щодо цікавих і корисних заходів. За такими вчителями діти ходять слідом, бо вони наповнюють їхнє життя радістю, гордістю за успіхи в колективних справах. «Щоб справа йшла добре, за макаренківською традицією, у школярів та педагогів мають бути одні, спільні турботи. Педагоги не керують школярами, а разом із ними дбають про справи школи, ніякого протиставлення «ми» і «ви». Замість однобічних впливів педагога на учнів — спільна творча діяльність вихованців разом із вихователями і під їхнім керівництвом».

2. Стиль педагогічного спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Демонстрація дружнього ставлення — запорука успішної взаємодії. Цей стиль ґрунтується на особистісному позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь і повагу до дітей. Це позитивний стиль спілкування, проте в перспективі його розвитку слід мати творчий союз на підставі захоплення справою. Окремі педагоги неправильно інтерпретують стиль дружби і перетворюють дружні стосунки на панібратські, що негативно впливає на весь навчально-виховний процес. Встановлюючи дружні взаємини з вихованцями, варто прислухатися до застережень А. Макаренка: «З вихованцями керівний і педагогічний персонал завжди має бути ввічливим, стриманим . педагоги і керівництво ніколи не повинні припускати зі свого боку тону фривольного: зубоскальства, розповідання анекдотів, жодних вільностей у мові, передражнювання, кривляння тощо. Зовсім неприпустимо, щоб педагоги і керівництво у присутності вихованців були похмурими, роздратованими, крикливими».

Виявляючи дружнє ставлення і маючи зацікавленість у справі, завжди можна залучити учнів до спільного пошуку, співтворчості.

3. Нерідко молоді вчителі, не вміючи встановити дружніх взаємин на ґрунті самовіддачі, обмежують спілкування формальними стосунками і обирають стиль спілкування-дистанції. У цих педагогів може бути в цілому позитивне ставлення до дітей, але організація діяльності ближча до авторитарного стилю, що знижує загальний творчий рівень спільної з учнями роботи (пасивно-позитивне ставлення плюс авторитарність в організації справи призводять до того, що в класах може бути чудова дисципліна, висока успішність, проте значні прогалини у моральному вихованні учнів). Дистанція між учителем і учнем повинна бути, однак це не головний критерій стосунків. Жартома Макаренко навіть визначив її математично: 1 метр, бо менше — «на голову сядуть», а більше — зникне теплота. Дистанція — показник провідної ролі педагога: що продуктивнішою для дитини є провідна роль учителя, то органічнішим і природнішим для неї є елемент дистанції. Дистанція залежить від рівня авторитету вчителя, визначається учнями, хоча скеровується педагогом.

4. Спілкування-дистанція є певною мірою перехідним етапом до такого негативного стилю, як спілкування-залякування. Вдаються до нього ті молоді педагоги, котрі не в змозі організувати спільну діяльність, адже для цього потрібні професійні навички. Ось форми ситуативного вияву спілкування-залякування: «Не чекайте на екзамені п'ятірок. Знайте, що двійок вашому класові, хоч кілька, а буде», «Слухайте уважно, а то зараз викличу .» Така форма спілкування показує, як діяти не слід. Загалом, жорстка регламентація руйнує творчу атмосферу.

5. Спілкування-залякування поєднує в собі негативне ставлення до учнів і авторитарність у способах організації діяльності.

Що ж до правил спілкування педагога з учнями, то їх перелік на сьогодні такий:

єдність слова і діла, вимогливість до себе і інших, зібраність у справах, вчинках, словах, чесність, обов’язок, педагогічна і громадська відповідальність, увага, чуйність, терпіння, наполегливість, самоаналіз ефективності педагогічного впливу, самокритичність, вміння виправляти власні помилки, педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.

До всього вищезазначеного можна додати ще декілька показників, які відіграють у спілкуванні педагога з вихованцями найбільшу роль.

По-перше, чемність – форма взаємовідносин між людьми, яка включає в себе такі людські прояви, як уважність, готовність стати в пригоді кожному, хто цього потребує.

У житті можуть зустрічатися ситуації, коли педагог змушений мати справу з людиною, котра з різних причин не заслуговує на повагу. Але це не дає йому права принижувати її. Треба за всіх обставин залишатися чемним.

Складовими чемності є коректність, люб’язність, делікатність та тактовність. Коректність – це здебільшого офіційна, суха чемність, уміння “тримати себе в руках” у будь-яких ситуаціях, навіть конфліктних. Проявляти коректність – це означає зберігати свою гідність і свого партнера зі спілкування.

Люб’язність – чемність, у якій виразно проявляється прагнення бути приємним і корисним іншим.

Делікатність – чемність, що виявляється педагогом особливо м’яко, чутливо стосовно неврівноважених , вразливих, егоїстичних , навіть злих дітей. Часто це діти з проблемних або неповних сімей., де панують жорстокі взаємини, відсутній емоційно-позитивний мікроклімат.

Тактовність – почуття міри, якої слід дотримуватися у стосунках з іншими людьми.

Для її належного прояву педагогові необхідно уміти відчувати ту межу, за якою в дитини, колеги чи в когось із батьків може виникнути образа, не робити зауважень у присутності інших людей, не ставити запитань, які можуть викликати біль у співрозмовника або поставити його в незручне становище.

Величезне значення у спілкуванні має скромність – уміння зіставляти власну самооцінку з думкою інших, не переоцінювати себе, свою значимість.

Всі ці гуманістичні норми мораль є критеріальними показниками етики спілкування вихователя, педагога з дітьми (звичайно, за умови засвоєння їх на належному рівні).

Та слід мати на увазі, що всі вищезазначені принципи потрібно використовувати доцільно, і лише в необхідній мірі. Інакше, приємні відчуття від спілкування можуть зруйнувати штучність, недовіра, завелика театральність, а навчання стане для учня мукою, непотрібним емоційно непривабливим заняттям.

Є шість основних рівнів (або способів) спілкування.

Перший - це так би мовити "нуль спілкування" - "заглиблення в себе" (наприклад, мовчазна черга перед кабінетом лікаря або пасажири одного вагона метро). Тут слід зауважити: якщо це і "нуль", то не "абсолютний". За власним досвідом кожен знає, що навіть, коли не висловлено жодного слова, люди все одно придивляються один о одного, виникають гіпотези і оцінки про того чи іншого, складається "орієнтовна основа" спілкування, хоча ми про неї і забудемо, коли вийдемо з черги чи вагону.

Другий рівень - це ритуали - формалізовані варіанти спілкування, що визначаються прийнятими суспільством нормами (привітання, прощання, подяка за послуги).

Третій рівень - робота. Тут не треба особливих пояснень, бо кожен знає, що таке плідне, конструктивне робоче спілкування.

Четвертий - розваги. Є певні правила, тон, доречний для спілкування у різних за характером і складом компаніях, товариствах.

П'ятий рівень - "ігри" в концепції Е. Бьорна одне з центральних понять. Ця книга, що одержала всесвітнє визнання так і називається: "Ігри, в які грають люди". Що ж таке гра? Це - спілкування на двох рівнях, коли людина зображує одне, а насправді має на увазі зовсім інше. Будь-яка гра має свого роду пастку, яка спрацьовує при наявності у противника слабкого місця (сентиментальність, дратівливість), на якому можна зіграти. Результат "гри" завжди обопільний і полягає у почуттях, інформації. Багато чого загадкового у людських стосунках зумовлено саме іграми. Беручи на себе певну "роль", попадаючи в неї, людина зв'язується нею, у спілкуванні відбувається своєрідний психологічний біг на місці… Ось достатньо типова ситуація: дитина одержала двійку і від неї вимагають запевнень, що надалі вона "старатиметься", або "добре вчитиметься". Нарешті запевнення в цьому одержане, але як воно власне, виконуватиметься, що для цього для цього потрібно - лишається за рамками, "гра закінчена". Для мами її можна було назвати "я так для неї стараюся!", а для дитини - "Не засмучуй маму!". Наступного разу гра почнеться з дебюту "Тобі не можна вірити!", а відповідь буде "Я забув…" або "До мене чіпляються!". У фіналі такої гри обох учасників чекає розрив, відчуження, гіркота, взаємна образа, втілені у формулах: "Це безнадійна дитина…" і "Я ні на що не здатний…"

І останній і найвищий рівень спілкування близькість. Тут людина відверта, щира, безкорислива, коли вона звернена до іншої всіма силами душі. Однак близькість у спілкуванні може проявлятися тільки з одного боку від однієї людини.

Учитель повинен з перших моментів для дитини виступати в ролі помічника, наставника. Однак у початковій школі вчитель - це ще й друг. Не зрячи ж говорять, що школа - другий будинок, а вчитель - друга мама.

Спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю рухів та жестів. Діти ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. Емоційність у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі. Діти це не мають навичок самоконтролю. Часто у їх голосі відчувається впевненість у собі, але вона одразу зникає, коли у розмову вступає доросла людина.

Якщо уважно придивитися до стилю спілкування окремих дітей у конфліктних ситуаціях, можна помітити, що їхні стосунки, що будуються на позиції “Дитя – Дорослий”. Такі стосунки відбуваються на певному негативному рівні. при розмові спостерігається зверхність одного із співрозмовників.

Керуючись метою виховання навичок спілкування та співробітництва для того, щоб навчити вчитися маленького школяра, докорінно змінюється зміст діяльності вчителя в розвивальному навчанні. Тепер головне його завдання не “донести”, “пояснити” і “показати” учням, а організовувати спільний пошук розв’язання завдання, яке виникло перед ним. Учитель виступає як режисер міні-вистави, що народжується безпосередньо в класі.

В середній та старшій школі необхідна демократизації взаємин між учителями й учнями, вона обумовлена тим, що вчителі викладаючи свій предмет, зможуть робити на учнів величезний вплив, як особистим прикладом, так і зацікавити їхнім вивченням предмета допомогти їм реалізуватися як особистостям. Кожна поява вчителя в класі виглядає як складне переплетення ниток психологічних контактів. Контакт цей повинен бути дуже міцним і теж час повинен поєднувати духовне життя вихователя й вихованців.

3. Характеристика спілкування між учнями

Спілкування дитини складається під вирішальним впливом спілкування із дорослими, слухання їх мови. Мова розвивається поступово, процес розвитку складається із декількох етапів. На першому році життя дитини створюються анатомо-фізіологічні і психологічні передумови опанування мовою. Цей етап розвитку мови підготовчий. Дитина другого року життя практично опановує людську мову. Але ця мова носить аграматичний характер: в ній немає відмінювання, прислівників, прийменників, хоча дитина уже будує речення. Граматична правильна усна мова починає формуватися на третьому році життя. Але і тут дитина робить багато помилок. У старшому дошкільному віці в дитини розвинуте усне мовлення.

Говорячи про спілкування молодших школярів, передусім можна виділити конструктивні і деконструктивні її ознаки. Серед конструктивних це, передусім, почуття симпатії до однолітків, емпатії, товариськості, дружби; це співпереживання, турбота про нього і допомога йому.

Деструктивні – антипатія, неприязнь, агресивність, що спрямована на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди ровеснику; нечесність або заперечення того, що відповідає дійсності, ігнорування соціальних норм “правил для учнів”, тощо.

У сфера спілкування учнів, особливо старшої школи можна виділити жаргонізми та жаргонну лексику. Для слів цієї сфери характерна традиційність, стійкість. Багато слів диря — директор; Камчатка, Чукотка — останні парти; училка — вчителька; хімоза — учитель хімії та ін. вживаються упродовж багатьох століть. Ці лексеми складають ядро шкільного жаргону, забезпечуючи його стійкість. Проте з'явилися певні нововведення й у цій групі слів. Наприклад, такі слова, як чит, піт — вчитель, реп — репетитор, зафіксовані вперше й відсутні в словниках молодіжних жаргонів. Одночасно із появою нових слів можна спостерігати перехід до пасиву таких жаргонізмів, як Камчатка, Чукотка, училка, диря. Незважаючи на те, що вони майже не вживаються, всі школярі розуміють їх значення.

До сфери дозвілля належать такі слова, як: відак, мафон, кліпейшн, дискач, поп, рок, попса, гоп-компанія, кореша, тусовка, шухерити, замочити, махатися. Для слів цієї групи характерне переважання лексем, запозичених із інших жаргонів, зокрема із жаргонів музикантів (у меншості) і неформальних угруповань (у більшості). Наприклад, кліпейшн, мафон, поп, рок, попса тощо (муз. жарг); завалити, замочити, урити — вбити; махатися, мочитися — битися; мочити, гасити — бити; бухло — пиятика; бухати — пиячити (неформ. жарг.). Слід підкреслити, що в останні декілька років зросла кількість лексем, які перейшли із жаргону неформальних угруповань до шкільного. Наявність слів, пов'язаних із культом сили та хуліганства, в шкільному жаргоні, особливо використання їх молодшими школярами, має викликати найбільше занепокоєння, тому що є проявом насилля на мовному рівні. Можна сказати, що використання таких слів є вже початком бійки, нехай і на вербальному рівні. Лексеми цієї групи найбільше піддаються впливові моди і є змінним компонентом шкільного жаргону.

4. Основні джерела сленгу

Пласт сленгової молодіжної лексики великою мірою становлять новоутвори (неологізми), які формуються і змінюються разом зі змінами в суспільстві. За свідченням доктора філологічних наук Лесі Ставицької, «сучасний молодіжний сленг є ніби посередником між інтержаргоном та мовною практикою народу, розмовно-побутовою мовою широких верств населення, яка послуговувалась і завжди послуговуватиметься здатністю української мови до продукування стилістично знижених, іронічних, гротескних лексичних засобів, що в сучасних умовах демократизації стилів спілкування і виявляються адекватними жаргонним і сленговим номінаціям».

Лексеми утворюються під впливом найрізноманітніших факторів, серед яких особливо виділяються: кримінальний жаргон, інтержаргон, власна інтерпретація серед молоді деяких термінів, зокрема медичних, тощо.

Багато лексем молодіжного сленгу семантично дублюють поширені в інтержаргоні одиниці без будь-яких трансформацій: шари, моргала, баньки (очі); лимон (мільйон грошових одиниць); стріляти (просити); поїхати (збожеволіти); бичок, чинарик (недопалок); кабак (ресторан); хахаль (кавалер, наречений); кішка (жінка легкої поведінки); миша (кишеньковий злодій); криса (той, хто краде у своїх); малахольний (ненормальний); чорнило (червоний портвейн); біоміцин (вино «Біле міцне»); шнобель, нюхало (ніс); замокрушити (вбити.

Походження деяких слів молодіжного сленгу зрозуміти досить легко. Так, наприклад, не становить труднощів пояснення таких слів як зубр (людина, яка присвячує забагато часу навчанню), це слово, вочевидь, пішло від дієслова зубрити (вчити напам’ять); подібна ситуація в словах парохід (той, хто відвідує пари) та парогуль (той, хто пропускає заняття) що складаються з двох основ пара та ходити (в першому випадку ) і гуляти (в другому); гуртак (гуртожиток) та інші. Цікавим є походження слова кентавр – підлабузник. Подібні слова є досить поширеними і завойовують позиції, через те, що мають яскраво виражене іронічне забарвлення, а це притягує молодь, адже володіти добрим почуттям гумору – це «модно», «класно» і «хіпово». Власне, почуття гумору допомагає підліткові виділитися з загалу та підкреслити свою особистість[8, c. 61-62].


Висновки

Таким чином, роль культури спілкування у формуванні культури людини в цілому є надзвичайно важливою. Проблема формування культури спілкування потребує подальшого дослідження, недостатня розробленість цієї проблеми в шкільній практиці вказує на необхідність створення експериментальної методики, спрямованої на формування в школярів культури спілкування. Як зазначав Антуан де Сент-Екзю-пері, найбільшою розкішшю, що гідна людини, є радість людського спілкування. Щоб мати успіх у мистецтві спілкування, треба його опановувати й застосовувати у щоденній практиці.

Але все ж у молодіжній субмові є чимала кількість власне українських сленгізмів: дискогопалка – дискотека, лягти в краватку – покінчити життя самогубством, скинься в тюбик – там вогко і прохолодно – поводься тихіше, дріт – телефон, «мавпа», «жаба», «кракозябра» – комп’ютерний значок @, гальмо – людина, яка повільно реагує на все (поряд з цим словом вживається і суто російське «тормоз» з тим самим значенням), тусівка – компанія (аналогічно до російськомовного «тусовка»); останні два слова, як бачимо, є перекладом сленгових номінацій з російської на українську мову зі збереженням змісту.


Список використаної літератури

1. Єрмоленко С. Вивчення жаргонізмів //Українська мова та література. - 2004. - № 38. - C. 11-13.

2. Жаргон украинских студентов //Позакласний час. - 2007. - № 10. - C. 82-84

3. Масенко Л. Українська жаргонологія: проблеми становлення //Українська мова та література. - 2006. - № 38. - C. 3-4

4. Мосенкіс Ю. Український молодіжний сленг. Стан і перспективи досліджень //Дивослово. - 2007. - № 12. - C. 32-35.

5. Примачик І. Особливості українського комп’ютерного жаргону//Українська мова та література. - 2006. - № 38. - C. 11-15

6. Радчук В. Сленг - це виклик рутині //Віче. - 2007. - № 21-22. - C. 54-55

7. Сіріньок К. Молодіжний сленг як складова загальномовної культури нації //Українська мова і література в школі. - 2005. - № 5. - C. 69-70.

8. Шур І. Шкільний жаргон //Рідна школа. - 2001. - № 10. - C. 61-62

9. Чмут Т.К. Культура спілкування. Навчальний посібник для студентів і викладачів вищих навчальних закладів. — Хмельницький: «ХІРУП», 1999. — 358 с.

загрузка...
Top