Редагування наукових, науково-популярних, ужиткових видань

Вступ

1. Поняття ''літературне редагування''

2. Структура твору

3. Характеристика газети ''Українське слово''

4. Редагування текстів у газеті ''Українське слово''

4.1 Приклади редагування текстів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

За останні сорок років у межах теорії і практики редагування і, особливо, наукового напряму "Літературне редагування" у працях професорів Р. Іванченка, В. Різуна, М. Феллера склалася система знань про текст і твір (повідомлення), які дозволяють дати низку рекомендацій, що мають характер стандартів. Також чимало таких рекомендацій сформулював доцент З. Партико у навчальному посібнику "Нормативне редагування".

Літературне редагування є, мабуть, найважливішим етапом обробки тексту перед його появою у вигляді статті чи матеріалу на газетній шпальті. Адаптація тексту для читацького сприйняття, точна передача авторського задуму є настільки вирішальними для забезпечення ефективного спілкування з читачем, що потребують постійної і посиленої уваги всього редакційного колективу.

Мета: характеристика редагування видань на прикладі тижневика газети „Українське слово”.

Основні завдання роботи:

  1. поняття ''літературне редагування''
  2. показати структуру твору
  3. характеристика газети ''Українське слово''
  4. редагування текстів у газеті ''Українське слово''
  5. поняття періодичних видань України.

1.Поняття „літературне редагування”

Розглядаючи поняття літературного редагування, професор В. В. Різун зазначає: "Ознакою перетворення ремесла у фах є наявність осмисленої, усвідомленої системи необхідних операцій, здатних забезпечувати досягнення конкретних виробничих цілей. Ця система будується на наукових засадах, вона передбачає аналіз трудових операцій, відбір найбільш ефективних, технологічноємних дій, що забезпечують працю і швидке досягнення оптимального результату".

Літературне редагування є, мабуть, найважливішим етапом обробки тексту перед його появою у вигляді статті чи матеріалу на газетній шпальті. Адаптація тексту для читацького сприйняття, точна передача авторського задуму є настільки вирішальними для забезпечення ефективного спілкування з читачем, що потребують постійної і посиленої уваги всього редакційного колективу.

Однак, незважаючи на це, у структурі редакцій сучасних газет майже немає спеціальних підрозділів, на які було би покладено здійснення саме літературного редагування. На перший погляд, для редакції питання “Що подавати?" набагато принциповіше і важливіше за питання “Як подавати?". Але чи справді це так? Місце і роль процесу літературного редагування текстів у роботі сучасної редакції ми спробуємо розглянути у цій статті на прикладі організації роботи редакції тижневика “Українське слово".

2.Структура твору

Структура твору повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, і відповідати очікуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективно працювати повідомлення буде лише тоді, коли враховано й те, на основі якого матеріалу і в який спосіб зможе обмірковувати його читач, як оцінить (свідомо чи підсвідомо) доцільність побудови твору.

Мета спілкування може обмежуватися завданням викликати в читача певні думки і дії, які з них випливають. Вона може полягати у передачі адресату теоретичних положень та фактичного матеріалу, необхідного для прийняття рішення, виконання практичних дій, як у галузі виробництва, так і в медицині, побуті тощо. Якщо в першому випадку активно використовують експресивно-оцінні засоби, прийоми зацікавлення і т.п., то у другому - на перше місце виходять висока точність, деталізованість і сухість викладу.

Твір має багатоаспектні авторські (з погляду автора) і перцептивні (з погляду читача) змістові структури. До їх складу входять фактологічна, тематична - композиційна і архітектонічна структури. Вони містять логіко-поняттєву, емоційно-експресивну, комунікативну, інформаційну, психологічну підструктури.

Тематична структура охоплює весь текст і виявляється у тематичних зв’язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути зв’язана з попередньою тематичним зв’язком. Тематичні структури бувають однорідні й неоднорідні. Однорідною структурою називається така тематична структура, яка має одну тему, що проходить через усі фрази. При цьому в тематичній структурі можуть бути наявні тематичні відхилення не більше ніж на одну фразу. Інакше виникнуть побічні теми й однорідна тематична структура перетвориться в неоднорідну.

Неоднорідною тематичною структурою називається така, яка містить мінімум дві теми, одна з яких може бути основною. Неоднорідна тематична структура, в якій важко виділити основну тему, називається аморфною. Нарешті, атематичною є структура, в якій відсутні будь-які тематичні зв’язки, що позбавляє її будь-якої ефективності.

У матеріалі повідомлення повинна виявляти себе структура, що відповідає його меті. Коли такої структури немає - твір ще не визрів, або задум є помилковим.

У плані твору повинно бути знайдене і виділене те, на чому треба наголосити. Важливо виходити з того, чого читач не знає, і включати в текст те, що суттєво необхідно і водночас достатньо знати читачеві. Усе те, що не формує прямо або побічно бажаний продукт читання, у структурі твору є зайвим.

Членування змісту твору залежить як від об’єктивних чинників (видільна роль рубрики, заголовка; архітектонічні елементи тексту, що допомагають виділити факт; мовні засоби, які виділяють факт, і т.д.), так і суб’єктивних: читач вважає фактом щось, що його цікавить, хоча воно у творі й не виділене чітко.

Для однорідної тематичної структури властиві такі зв’язки:

- основний тематичний зв’язок (фрази, зв’язані одним і тим же предметом розповіді);

- субтематичний зв’язок (наступна фраза ієрархічно підпорядкована попередній - від загального до конкретного, від загального до деталі тощо);

- макротематичний зв’язок (наступна фраза є вершиною ієрархії стосовно попередньої фрази - від конкретного до загального).

Неоднорідні тематичні структури включають:

- асоціативний формальний, наприклад звуковий, зв’язок (утворюється паралельна тема на основі звукової асоціації);

- асоціативний змістовий зв’язок (наступна фраза виражає тему, яка асоціативнозв’язана з попередньою).

Теза твору - положення, яке обстоюється, - має бути чітко сформульована і лишатися незмінною впродовж усього твору, повторюватися (у довільній формі) на його закінчення.

Сприйняття твору відбувається за умови, що його структура забезпечує привернення уваги читача, виклик інтересу до змісту, наведення матеріалу, що формує погляди читача. Нарешті, можливі заклик читача до дії, рекомендації, як здійснювати дії, у доцільності яких (конкретно назване те, що відповідає усвідомленому, духовному чи практичному інтересу читача) читач уже переконаний. Водночас відповідні елементи структури можуть уже існувати у свідомості читача, і тоді їхня наявність у творі не є потрібною.

Композиція повідомлення у межах певної теми буде сприйнята читачем за тої умови, якщо тема і її членування будуть виділені ним. Цьому сприяє архітектонічна структура, яка повинна своїми елементами відбивати композиційні елементи.

Елементи архітектоніки- рубрика і заголовок. Коли зазначена в заголовку чи в рубриці тема (підтема) не розробляється і не розкривається у творі, архітектонічні елементи можуть виконати хибну роль, спрямовуючи увагу читача так, що він буде шукати у тексті тему, яка не збігається з авторським задумом і структурою.

Довжина композиційних одиниць залежить від жанру повідомлення, кваліфікації читачів (що нижча кваліфікація, то менша має бути довжина композиційної одиниці) і від композиційної складності повідомлення (що вона вища, то коротшими повинні бути композиційні одиниці).

Довжина композиційних одиниць повинна залежати також від мети сприймання інформації читачами. Для повідомлень, метою яких є задоволення емоційних та естетичних потреб, довжина композиційних одиниць у межах твору може бути максимальною; для повідомлень, які передбачають задоволення пізнавальних потреб, - не повинна перевищувати середнього значення; для повідомлень, які передбачають навчальні цілі, - повинна бути мінімальною. Середня довжина композиційних одиниць одного рівня повинна бути приблизно однаковою.

Обсяги композиційних одиниць одного ієрархічного рівня не повинні відрізнятися більше ніж утричі.

Кількість рівнів композиції залежить від обсягу повідомлення: що більший обсяг, то більшою може бути кількість композиційних рівнів. Уздовж смислової вертикалі композиційні одиниці не слід розгортати більше ніж на три рівні (до винятків належать довідники, в яких кількість рівнів може досягати п’яти).

Якщо є потреба розгорнути композицію вглиб, більше ніж на три рівні, у повідомлення слід уводити внутрітекстову рубрикацію, причому не більш ніж однорівневу, виняток - дворівневу. Розгортання композиційних одиниць уздовж вертикалі залежить від ступеня підготованості читачів: що він вищий, то більше вглибину може розгортатися композиція (для дошколят, читачів із початковою освітою - однорівнева; для читачів із середньою та незавершеною вищою освітою - дво- та трирівнева; для фахівців - три-п’ятирівнева, причому четвертий і п’ятий рівні - внутрітекстові).

На кожному рівні тему (підтему) слід ділити на композиційні одиниці, використовуючи лише одну основу поділу. Після поділу кількість композиційних одиниць завжди повинна бути більшою двох. Після поділу теми на композиційні одиниці не повинно залишатися підтем, що не ввійшли в ці одиниці, і не повинні з’являтися нові, яких до поділу не було. При поділі теми на композиційні одиниці одна підтема не може входити одночасно до двох із них. Під час поділу теми на ієрархічно підпорядковані композиційні одиниці (частини, розділи чи підрозділи) не можна обминати окремі композиційні рівні (переходити відразу від частин - до підрозділів (оминаючи розділи), від розділів - до параграфів (оминаючи підрозділи) і т.д.).

Перехід від однієї композиційної одиниці до іншої повинен бути чітко виражений за допомогою спускових сторінок, рубрик, абзаців та спеціальних знаків переліку. Для довідкової, офіційної, виробничої, навчальної літератури перехід повинен бути особливо чітким. Чим нижча кваліфікація читачів, тим більша потреба у використанні назв композиційних одиниць.

Рубрики одного композиційного рівня в усіх частинах повідомлення повинні будуватися однаково.

Чим тематично більш неоднорідний твір, тим більша ймовірність, що читач не зможе легко вловити логічні зв’язки і це вплине на загальне розуміння змісту повідомлення.

Якщо важливим питанням приділяється незначне місце, читач або не звертає на них уваги, або дійде висновку, що питання не є суттєвими, або відчує незадоволення від нездійсненої автором обіцянки, даної у заголовку, у першому абзаці чи передмові.

Рекламні й агітаційні звернення, здебільшого, не членовані.

Малочленовані повідомлення теоретичного стилю. Не дуже чітке членування знаків може відбивати тут, проте, не поверховість проникнення в предмет, а її протилежність - діалектичність пізнання.

У популярному стилі членування підвищується порівняно з теоретичним, що супроводжується певним обмеженням глибини викладу.

У прикладному мовленні членування найбільш повне, завдяки чому виключається можливість помилкового сприймання. Особливо це стосується мови законів, яка передбачає найвищу точність викладу і повинна виключити можливості жодних кривотлумачень.

Твір членується на одиниці, що мають тематичний характер, - тези.

Теза - судження, що становить ідею твору, або є складовою частиною цієї ідеї. У творі їй відповідає блок - уривок, що містить обгрунтування, доказ, розвиток думки. В описовому повідомленні теза представлена описом одного предмета, явища, в оповідному - одного епізоду. Теза може являти собою також досить складну логічну або психологічну операцію - доведення, спростування, розкриття поняття, формування емоційно-оцінного ставлення до явища.

У структурі твору, або окремого його блоку, можна виділити:

- зачин (експозицію),

- тезу,

- аргументи і демонстрацію,

- висновок (антитезу).

Зачин(як композиційний вузол) підводить читача до тези, формулює її, викликає інтерес до неї, створює певне ставлення до теми, нарешті, - при потребі - визначає порядок її розгляду.

3. Характеристика газети „Українське слово”

"Українське слово"- щотижнева всеукраїнська громадсько-політична газета, що виходить на 16-ти сторінках формату А-3. Оскільки дві сторінки розвороту займає програма телебачення, то щотижня літературне редагування повинні "проходити" тексти, що займають 14 сторінок видання - усього близько 50 одиниць.

Штат редакції включає такі посади:

  • головний редактор;
  • відповідальний секретар;
  • редактори відділів (політики, партійного життя, міжнародного життя, культури);
  • літературний редактор;
  • коректори (двоє);
  • технічні працівники.

Очевидно, що один літературний редактор (який до того ж працює на півставки) не може сам справитись з такою великою кількістю текстів. Через це літературне редагування здійснюється в тій чи інший мірі усіма працівниками редакції (за винятком технічних). Така розпорошеність літредакторської діяльності пояснюється двома принциповими чинниками:

1. Обмеженим фінансуванням видання, що змушує економити, між іншим, і на літературному редагуванні.

2. Наявністю великої кількості історичних, політичних і т. ін. коннотатів - специфічної додаткової інформації, що неминуче супроводжує кожен текст.

Пункт перший є характерним для багатьох сучасних видань. Другий пункт є особливістю "Українського слова" і потребує докладнішого пояснення.

Газета "Українське слово" уже впродовж 60 років є друкованим органом Організації українських націоналістів (ОУН). Довга історія газети, нерозривно пов'язана з історією ОУН, а через неї - з історією визвольних змагань, української еміграції та діаспори, а останнім часом - з відновленням Української держави - спричинилася до створення специфічної шкали цінностей. Цю шкалу і застосовують при підготовці текстів до друку.

У редакційній практиці цей багатолітній історико-політичний субстрат виявляється, наприклад, у тому, що в матеріалах певної тематики події інтерпретуються саме так, а не інакше, деяких осіб не прийнято згадувати взагалі, а на позначення певних понять вживаються чітко визначені лексеми.

Таким чином, літературний редактор у газеті "Українське слово" неминуче повинен опрацьовувати велику кількість позатекстової супутньої інформації, яка наче вершина айсберга, виявляється у редакторських правках. (Одразу слід зазначити, що йдеться про літературного редактора у широкому розумінні, - адже у конкретній ситуації ним є кожен творчий працівник, - а не лише про штатну одиницю.) Невтаємниченій людині механізм цих правок може бути цілком незрозумілий.

Ці, назвімо їх так, "корпоративні" правки слід узгоджувати із загальними вимогами сприйняття тексту читачем, донесенням до нього послання чи ідеї автора. З огляду на вищезазначене, літературне редагування в газеті "Українське слово" виявляється доволі складним, з глибокою, а часом несподіваною мотивацією, процесом.

Тому очевидно, що цей процес у принципі неможливо сконцентрувати і замкнути на одному штатному літературному редакторові.Як бачимо, вузьким місцем усього редакційного ланцюга є штатний літературний редактор. Утім, схема є радше теоретичною. На практиці літературне редагування в тій чи іншій мірі здійснюється на всіх "поверхах" редакційної ієрархії, за винятком хіба що відповідального секретаря та верстки. Причому, штатний літературний редактор робить лише так звані "мовні" правки, що покликані допомогти читачеві розуміти текст, узгодити його з вимогами літературної мови. Усі інші працівники редакції включно із коректорами роблять і "мовні", і "корпоративні" правки.

Принагідно варто згадати про ще один тип правок, які роблять під час редагування текстів працівники редакції. Найвлучніше цей тип окреслює термін "корпоративно-мовні". Річ у тім, що процес кодифікації української мови все ще триває. Опускаючи історію цього процесу, зазначимо лише, що мова тижневика "Українське слово" зазнає відчутного впливу з боку західної діаспори. Він виявляється на різних рівнях, а найчастіше - на лексичному та орфографічному. "Корпоративно-мовні" особливості також становлять чималий обсяг інформації, якою повинен оперувати працівник редакції, коли здійснює літературне редагування текстів.

4. Редагування текстів у газеті „Українське слово”

Отже, процес літературного редагування текстів у газеті "Українське слово" включає такі принципові складові:

1. Власне літературне редагування, тобто доведення текстів до стандартів вільного читацького сприйняття та забезпечення вільного розуміння читачем послання (ідеї) автора - незалежно від історично-політично-корпоративних коннотацій.

2. "Корпоративне" редагування (у певному сенсі - різновид внутрішньої цензури), тобто узгодження текстів із організаційною етикою, політико-історичними симпатіями чи антипатіями.

3. "Корпоративно-мовне" редагування, а саме: дотримання певних традиційно чи ситуативно усталених норм слововжитку, правопису чи орфографії.Лише перша складова з цього переліку вписується у традиційне наукове визначення літературного редагування. Дві інші під це визначення прямо не підпадають, але і 2-га, і 3-тя складові узгоджуються з кінцевою метою літературного редагування - "...забезпечення нормального перебігу читання й оптимального сприйняття тексту" [Феллер М. Д.]У цьому світлі запитання, винесене у заголовок статті (літературне редагування: фах чи мистецтво?), перестає бути риторичним. Під час обробки текстів у редакції "Українського слова" перед літературним редактором (знову ж таки не в "штатному", а в широкому значенні) дуже часто постають взаємовиключні завдання. Такого роду завдання поставили б у безвихідь алгоритмічно запрограмованого фахівця-автомата. Отже, поєднати непоєднуване під силу лише митцеві?

4.1 Приклади редагування текстів

Щоб підтвердити або ж спростувати це суперечливе твердження, звернімося до конкретного матеріалу. Розпочнемо із прикладів власне літературного редагування у виконанні працівників редакції газети "Українське слово".До редакції газети надходить чимала кількість текстів "зі сторони". Саме такі тексти за невеликими винятками і потребують ретельної обробки, перш ніж вони будуть надруковані і потраплять до читача. Ось уривок із одного з листів-спогадів.

Травневі бомбардування Києва у 43-му

Якось пізнього травневого вечора 1943 року, тоді я-підліток, не засвічуючи каганця, щоб не затемнювати вікна, як того вимагала військова обстановка, роздягався спати. Раптом за вікнами, на дворі стався яскравий спалах. Я оторопів. Тоді швидко вибіг на балкон. Переді мною постало щось незбагненне. Я спостерігав з 5-го поверху. Місто було освітлене дивовижним сяйвом. У небі висіли яскраві вогні. Бачилось усе майже, як удень. Це були САБи - світні авіабомби.

Після редагування цей уривок виглядав так:

Травневі бомбардування Києва у 43-му

Якось пізнього травневого вечора 1943 року я, тоді ще підліток, не засвічуючи каганця, як того вимагала військова обстановка, лягав спати. Раптом за вікнами побачив яскравий спалах. Я оторопів. Потім швидко вибіг на балкон. Місто було освітлене дивовижним сяйвом. У небі висіли яскраві вогні. Видно було майже як удень. Це були САБи — світлові авіабомби.

У такий спосіб, не змінюючи стилю оповіді, вдалося уникнути недоречної комічності й передати читачеві атмосферу війни.

Зрештою, іноді доводиться вносити незначні "мовні" правки і до текстів, що пишуться безпосередньо в редакції.

Куди йде український парламент?

Триває перша сесія новообраного парламенту України. Утім, за винятком кількох загальникових ухвал на кшталт визнання незадовільною діяльности уряду, нічого конструктивного досягти не вдалося. Безрезультатно тривають вибори парламентського голови. Ліві і правоцентристи не можуть знайти взаємоприйнятного компромісу і вперто стоять на своєму.

У відредагованому варіанті уривок виглядає так:

Куди йде український парламент?

Триває перша сесія новообраного парламенту України. Утім, за винятком кількох загальних ухвал на кшталт визнання незадовільною роботу уряду, нічого конструктивного досягти не вдалося. Безрезультатно тривають вибори парламентського голови. Ліві і правоцентристи не можуть знайти взаємоприйнятного компромісу і вперто стоять на своєму.

Чимало зусиль доводиться докладати, редагуючи матеріали на "історичні" та "культурні" сторінки газети. Їх пишуть здебільшого люди із науковими ступенями, однак, як виявляється, і вони не застраховані від банальних "мовних" помилок.

Запорожець за Уралом

Перша згадка про українське козацтво датована 1489 роком, а дещо пізніше один з найвидатніших його організаторів, київський шляхтич, намісник черкаський Остафій (Остап) Дашкович боронив Сіверську Україну від московитів, був певний час і комендантом Кричева, що на українсько-білоруському пограниччі (до 1503 р.). Герой антиординських походів Дашкович часом укладав з ними союзи, прокладаючи тим самим шлях Михайлу Дорошенку та Богдану Хмельницькому, котрі в союзі з Кримським ханством громили ворогів України. Відомо, що у 1521 р. Дашкович повів татар на Москву і досяг там значних успіхів, за що й був нагородженим королем Сігізмундом І.Як розуміти виділене курсивом речення? З ким укладав союзи Дашкович? Після довгих і напружених розмірковувань редактор вирішив, що "вони" - це, мабуть, ординці і запропонував таку правку.

Герой антиординських походів Дашкович часом укладав з ордою союзи, прокладаючи тим самим шлях Михайлу Дорошенку та Богдану Хмельницькому, котрі в союзі з Кримським ханством громили ворогів України.

Подібні ситуації, коли проконсультуватися з автором немає змоги, вимагають неабиякої кмітливості від літературного редактора. Іноді доводиться просто вгадувати, що ж мав на увазі автор. Якщо редактор вгадує неправильно, то на нього після опублікування матеріалу може чекати неприємна розмова з автором.

Найбільша кількість "корпоративних" правок вноситься до текстів, що будуть уміщені на "політичні" сторінки газети. Звернімося до кінцівки вже згадуваного тут матеріалу "Куди йде український парламент?". У первісному варіанті вона виглядала так:

Якщо спікера не оберуть наступного тижня, то президент матиме підстави розпустити парламент і ввести президентське правління.

Така інтерпретація подій не відповідала інтересам видавців, тому кінцівку було перероблено.

Затягування з обранням спікера штовхає президента на шлях до можливого розпуску парламенту, що однозначне з введенням президентського правління. Та чи піде на це президент? Слід сумніватися.

Подібні правки зумовлені мінливістю політичної ситуації та необхідністю підтримувати добрі стосунки з тими чи іншими політичними силами. Адже досить часто відбуваються події, які неможливо обійти увагою, але разом з тим і писати про них небажано. У такому разі доводиться вдаватися до тактики "сказати все і не сказати нічого". На практиці це позначає усунення із тексту будь-яких ознак ставлення автора чи редакції до події та осіб, а замість підпису під матеріалом подається посилання на те чи інше офіційне джерело.

Іноді зміст тексту настільки суперечить корпоративним інтересам, що його навіть після ретельного редагування взагалі не дають на набір, або ж знімають вже набраний та зверстаний матеріал зі шпальти.

"Мовно-корпоративних" правок робиться майже у кожному тексті настільки багато, що наводити приклади з конкретних текстів сенсу немає. Зазначимо лише, що найчастіше редакторам доводиться виправляти соціальний на соціяльний, співдружності на співдружности, та робити деякі інші правки, зумовлені впливом правопису 1929 року, яким користується українська західна діаспора.

До цього ж типу правок також належить вживання великої чи малої літери у словах на позначення певних посад, організаційних структур чи військових звань. Наприклад, президент України, голова Верховної Ради, але Голова ОУН, Провід ОУН, Полковник Коновалець.

Слід зазначити, що найбільшого уміння та редакторського хисту потребує корекція обсягів текстів, простіше кажучи - їхнє скорочення. Такі завдання постають перед працівниками редакції буквально щодня, є навіть автори, яких доводиться постійно "коротити". Ось, наприклад:

Кубок знайшов свого господаря

У день Києва, 31 травня, відбувся вирішальний матч у розиграші Кубка України з футболу. У фінальному поєдинку зійшлися два столичні клуби — "Динамо" та ЦСКА. Фінал Кубка України викликав великий інтерес у шанувальників цієї чудової гри — гри мільйонів, як її називають у народі. Інтерес до фіналу підігрівався ще й тим, що до керівництва столичних армійців прийшов новий головний тренер, популярний у минулому гравець київського "Динамо" Валерій Безсонов, який довгий час грав під керівництвом Валерія Лобановського. Отже, учень проти вчителя, популярність проти досвіду. Забігаючи наперед, відзначу, що гра вдалася, справжній кубковий фінал. Учень не підвів свого вчителя.

Хоча Матч почався досить драматично. Не встигла секундна стрілка зробити повний оберт, як на табло центральної спортивної арени країни НСК "Олімпійський" засвітилися цифри - 1:0 на користь "Динамо". Це відзначився кращий форвард динамівців Андрій Шевченко. А результативна атака "Динамо" виявилась наслідком застосування динамівськими футболістами пресингу з перших миттєвостей гри.

Динамівські чемпіони в першому таймі мали відчутну ігрову перевагу і на 33-й хвилині знову майстерно зіграв Шевченко — 2:0. Не зважаючи на велику перевагу в рахунку, напруга матчу не спадала. На всіх ділянках поля йшли жорстокі двобої, котрі нерідко приводили до незначних травмувань гравців. Лікарі команд мали достатньо роботи в цьому матчі.

У другому таймі, коли динамівці на деякий час заспокоїлись, одна з гострих контратак армійців привела до пенальті. Але чудово зіграв на лінії воріт Олександр Шовковський, відбивши небезпечний удар. І все ж через кілька хвилин армійці добились успіху, рахунок став 2:1. Підопічні Безсонова заграли жвавіше, швидше переводячи м'яч на половину поля динамівців. Гра вирівнялася і кінцівка матчу пройшла в обопільних атаках обох команд, але рахунок не змінився.

Таким чином, Кубок знайшов свого господаря, і вручив його динамівцям Києва президент України Леонід Кучма.

"Українське слово" не є спеціалізованою спортивною газетою. Спортивні новини, а також кросворди та фейлетони подаються на останній сторінці, яка не є безмежною. Саме цим насамперед продиктовані скорочення. Але, удаючись до скорочення, необхідно зберегти текст як змістову цілість, хоча й у зменшеному обсязі.

Висновки

Вищенаведені приклади хоча й нечисленні, та все ж дають уявлення про специфіку процесу літературного редагування текстів у тижневику "Українське слово".

Але слід згадати про ще один дуже важливий чинник, що істотно впливає на працю літературного редактора - фактор часу. У редакції тижневика до обробки текстів причетні лише шестеро працівників, яким протягом чотирьох робочих днів необхідно опрацювати матеріал на 14 сторінок газети формату А-3. Тому процес проходження і обробки текстів у редакції є форсованим. Доволі часто працівникам доводиться робити те, від чого застерігають В. Різун, М. Феллер та інші науковці - редагувати текст одразу на всіх рівнях. Річ у тім, що часу на окремий аналіз та корекцію структурного, тематичного, фактологічного та інших рівнів тексту немає. Тому текст редагується "весь одразу".

Безперечно, такий підхід дає виграш у часі. Але він має і суттєву ваду - повз увагу редактора неминуче проходить чимало помилок. Усе ж, для газети такий підхід є оптимальним. Недостатню якість кожного окремого читання, а відтак редагування, компенсує велика кількість читань. Відбувається дублювання процесу редагування на різних стадіях проходження тексту.

Фактично, перше поверхове редагування здійснює головний редактор, коли розсилає тексти редакторам відповідних відділів. Після цього тексти опрацьовують редактори відділів, потім їх читає штатний літературний редактор. Після набору тексти опрацьовують коректори, які нерідко "виловлюють" помилки, пропущені на попередніх стадіях. Зверстаний матеріал знову читає коректор, редактор відділу або черговий редактор. І врешті-решт, текст на шпальтах газети знову потрапляє до головного редактора, який дає остаточне схвалення на вихід матеріалу у світ. Таким чином, текст проходить до семи читок, що, за умови належної кваліфікації працівників та відповідної організації роботи редакції, забезпечує появу якісних матеріалів на сторінках газети.

Але що ж таке літературне редагування - фах чи мистецтво?

Очевидно, що добрий літературний редактор потребує певного рівня фахової підготовки, без якого він не зможе вдосконалюватись, зрештою, робити найпростіші правки. Однак у практичній діяльності літературному редакторові необхідно володіти дуже великим обсягом специфічних знань, залежно від галузі життя чи знання, якої стосуються редаговані ним тексти.

Окрім того, літературному редакторові замало бути лише базою даних. Він повинен уміти свої знання творчо використовувати та постійно їх оновлювати.

Літературний редактор повинен мати відчуття мови та стилю. Ця якість взагалі не піддається алгоритмізації чи автоматизації. І нарешті, літературний редактор повинен сам бути добрим комунікатором - людиною, що може донести до сприймача (у даному разі це читач) ідею чи послання. Тому, поза всякими сумнівами, праця доброго літературного редактора є творчою діяльністю принаймні наближеною до мистецтва.

Ми розглянули працю літературного редактора крізь призму організації редакційного процесу та етапів проходження текстів у газеті "Українське слово". Звичайно, досвід роботи літературного редактора у цьому виданні є багато в чому унікальним, що зумовлюється характером видання та соціальним замовленням його видавців.

Однак багато моментів роботи над текстами у редакції "Українського слова" є не стільки специфічними, як універсальними, характерними для багатьох редакцій сучасних газет. Особливо це стосується стиснення в часі літературного редагування та проведення його за принципом "усе зразу", а також розподілу літредакторської праці між усіма працівниками редакції за винятком технічного персоналу.Показовим для сучасних редакцій є зростання ролі коректора у роботі над текстами. У багатьох редакціях прагнуть мати таких коректорів, що виконують не лише традиційне звіряння набраного тесту з оригіналом, але й вносять до авторського тексту редакторські правки.

Список використаних джерел

  1. Буров К.М. Записки художественного редактора/ К. М. Буров,. -М.: Книга, 1987. -269, с.
  2. Грабовський С. Про особливості національного редагування // "Ї". -2004. -№ 32. - С. 182-187
  3. Западов А. В. От рукописи к печатной странице: О мастерстве редактора/ А. Западов,. -2-е изд., перераб. и доп.. -М.: Сов. писатель, 1982. -303 с.
  4. Зелінська Н. Редактор: сучасні трансформації відомого фаху // Вісник Книжкової палати. -2003. -№ 9. - С.3-5
  5. Іванченко Р.Г. Літературне редагування: Навч. посібник для полігр. ін-тів.. -К.: Вища шк., 1983. -247 с.
  6. Карп'юк Я. Літературне редагування: ремесло чи мистецтво? // Урок української. -2001. -№ 11-12. - С. 19-21
  7. Квитко И.С. Терминоведческие проблемы редактирования. -Львов: Вища шк: Изд-во при Львов. гос. ун-те, 1986. -150, с.
  8. Лазаревич Э.А.Практикум по литературному редактированию: Под ред. А. В. Западова. -3-е изд., перераб. и доп.. -М.: Изд-во МГУ, 1986. -455, с.
  9. Ланда Е.В. Мелодия книги: А. Блок - редактор,. -М.: Книга, 1982. -143 с.
  10. Мохнач-Галицька Є. Методика редагування нормативно-правових актів // Друкарство. -2006. -№ 1. - С. 14-18
  11. Партико З. В. Загальне редагування: Нормативні основи: Навч. посібник,. -Львів: Афіша, 2001. -415 с.
  12. Партико З.Інформаційні норми редагування повідомлень // Вісник Книжкової палати. -2001. -№ 11. - С.12-18
  13. Різун В.В.Літературне редагування: Підручник для фак. журналіст. ун-тів. -К.: Либідь, 1996. -236, с.

загрузка...
Top