Прості та складні судження

Вступ.

1. Прості судження, їх види і склад. Категоричні судження.

2. Характеристика і види складних суджень.

3. Логічні відношення між судженнями.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Між поняттям і судженням існує тісний взаємозв'язок - ще Аристотель наголошував, що судження є, власне, розгорнутою формою поняття, а поняття - згорнутою формою судження. Попри дисткутабельність питання про історичну первинність виникнення цих форм мислення, зрозуміло, що вони не можуть існувати окремо.

Судження є більш складною за поняття формою мислення, у ній стверджується або заперечується існування предмета як такого, наявність або відсутність у предмета певної ознаки або відношення між предметами.

Вже на цьому рівні можна виділити такі види суджень:

· атрибутивне - говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки;

· судження з відношенням - порівнюються предмети та явища за ознаками;

· екзистенційне - про наявність або відсутність предмета як такого;

У живій мові судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт "Вечоріло", "Холоднішало" не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження є його істинність або хибність - тобто правдивість або неправдивість віддзеркалення дійсності. На відміну від судження, поняття не має такої характеристики. Істинність або хибність судження є об'єктивною ознакою - воно не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо, що істинність судження завжди є конкретною - вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження "Студент вищого учбового закладу є ерудованою людиною", "Ніч (певна) місячна", "У (земній) добі не 25 годин".


1. Прості судження, їх види і склад. Категоричні судження

Формальна логіка абстрагується від проблеми виникнення і розвитку суджень, їх сутнісної субординації тощо. її цікавить виключно формальний зміст суджень (як й інших форм мислення).

У формі суджень розкриваються зміст і обсяг понять, з'ясовується значення відповідних термінів.

Будь-яке судження має чітку структуру, за якою логіка розрізняє прості і складні судження.

Просте судження складається з поняття про предмет (суб'єкт - S) і поняття про ознаку предмета (предикат - P). Наприклад: "Київ - столиця України". У цьому судженні суб'єктом є поняття "Київ", а предикатом - "столиця України". Іншими словами, суб'єкт включає у собі отримане раніше знання, а предикат - елемент, який утворює нове знання. Між суб'єктом і предикатом існує тісний взаємозв'язок - наявність предикату може стверджуватися (як у наведеному прикладі) і заперечуватися. Наприклад, "Росія не є суто Європейською країною". Таким чином між S і Р є так звана логічна "зв'язка" двох видів - : S є Р і S не є Р.

Крім цього у судженні є така складова, як квантор - вона уточнює об'єм S і стоїть перед ним. Скажімо у судженні "Всі люди смертні" мається на увазі весь об'єм поняття "люди" (кванторне слово - "всі"), а у судженні "С.Ф.Поважний - ректор ДонДУУ" мається на увазі одиничний представник поняття "люди" (можна вжити кванторне слово "цей").

Таким чином повна структура простого судження може бути представлена як:

З позицій класичної формальної логіки просте судження за ознакою повноти (кількістю) об'єму поділяються на :

- загальні (кванторне слово - "Всі") - судження, яке має у якості суб'єкта загальне поняття, а предикат якого належить до всього об'єму суб'єкта - "Усі фінансисти є фахівцями з цінних паперів", "Всі справжні викладачі ДонДУУ втілюють в життя ідеали істини, добра, краси і справедливості", "Всі правознавці не є адвокатами";

- часткові (кванторне слово - "Деякі") - судження, яке має у якості суб'єкта загальне поняття, а предикат якого належить лише до вказаної частини об'єму суб'єкта - "Деякі студенти є відмінниками", "Лише деякі люди можуть вважатися особистостями";

- одиничні (кванторне слово - "це") - судження, яке має в якості суб'єкта одиничне поняття, а його предикат належить до всього об'єму суб'єкта - "Леонід Данилович Кучма - президент України", "Студент Сидоренко В.М. - відмінник".

У свою чергу за якістю зв'язки судження поділяються на :

- стверджувальні (зв'язка "є") - у ньому говориться, що певна ознака визнається як присутня у предмета;

- заперечувальні (зв'язка "не є") - певна ознака заперечується.

Таким чином, об'єднана класифікація суджень за кількістю і якістю виглядає так:

- загальностверджувальні судження - "Всі S є Р";

- загальнозаперечувальні судження - "Всі S не є Р";

- частковостверджувальні - "Деякі S є Р";

- частковозаперечувальні судження - "Деякі S не є Р";

- одиничні стверджувальні судження - "Це S є Р";

- одиничні заперечувальні судження - "Це S не є Р".

Перші чотири види суджень логіка позначає такими символами:

1. загальностверджувальні судження - "А" (від "affirmо" - лат. "стверджую");

2. загальнозаперечувальне судження - "Е" (від першої голосної лат. "nego" - заперечую);

3. частковостверджувальні судження - "І" (від другої голосної "affirmо" - лат. "стверджую");

4. частковозаперечувальні судження - "О" (від другої голосної лат. "nego" - заперечую).

Термін S або Р вважається розподіленим, якщо об'єм одного терміну повністю входить в об'єм іншого або повністю виключається з нього. Тобто термін розподілений, якщо задля вирішення питання про істинність судження необхідно врахувати усі предмети, які є елементами об'єму терміну. Термін вважається нерозподіленим, якщо його об'єм складає лише частку об'єму іншого терміну. Тобто в судженні говориться не про всі предмети, а про частку об'єму загального поняття.

Для прикладу розглянемо такі судження:

1. Загальностверджувальні (А):

1.1. "Всі люди смертні" - суб'єкт є розподіленим, бо повністю входить до об'єму предикату (адже поняття "безсмертні люди" - пусте) , а предикат не розподілений, бо ширше за об'ємом, ніж суб'єкт (смертними є не лише люди);

1.2. "Квадрати - рівносторонні прямокутники" - і суб'єкт і предикат розподілені (бо S і Р - тотожні поняття);

2. Загальнозаперечувальні (Е) - "Жодна з жінок до ХХ сторіччя не була видатним філософом". Тут S і Р розподілені, бо їх об'єми взаємовиключені.

3. Частковостверджувальні судження (І) - "Деякі викладачі є спортсменами" - S і Р не розподілені, бо є поняттями, які перетинаються;

4. Частковозаперечувальні судження (О) - "Деякі люди не мають вищої освіти". У цьому випадку суб'єкт не розподілений, а предикат розподілений. Наприклад суб'єкт "люди" не розподілений тому, що лише про деяких з них кажуть. Предикат судження "ті, що мають вищу освіту" розподілений тому, що жоден з елементів його об'єму не перетинається з об'ємом поняття S (ці "деякі люди").

Просте судження складається з поняття про предмет (суб’єкт - S) і поняття про ознаку предмета (предикат - P). Наприклад: “Київ – столиця України”. У цьому судженні суб’єктом є поняття “Київ”, а предикатом – “столиця України”. Іншими словами, суб’єкт включає у собі отримане раніше знання, а предикат – елемент, який утворює нове знання. Між суб’єктом і предикатом існує тісний взаємозв’язок – наявність предикату може стверджуватися (як у наведеному прикладі) і заперечуватися. Наприклад, “Росія не є суто Європейською країною”. Таким чином між S і Р є так звана логічна “зв’язка” двох видів - : S є Р і S не є Р.

Крім цього у судженні є така складова, як квантор – вона уточнює об’єм S і стоїть перед ним. Скажімо у судженні “Всі люди смертні” мається на увазі весь об’єм поняття “люди” (кванторне слово – “всі”), а у судженні “С.Ф.Поважний – ректор ДонДУУ” мається на увазі одиничний представник поняття “люди” (можна вжити кванторне слово “цей”).

Таким чином повна структура простого судження може бути представлена як:


Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад: “Я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу”, “Студенти ДонДУУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку”. Між цими простими судженнями є зв’язок, який виражається логічним союзом. За видом логічного союзу складні судження поділяють на :

· кон’юнктивні – союз “і” – “Надворі промозгла погода ійде дощ”. Кон’юнктивне судження відбиває істину у тому випадку, коли всі його складові є істинними.

· диз’юнктивне – прості судження поєднуються логічним союзом “або” – “Позивач має право збільшити абозменшити розмір компенсації”. Відзначимо, що диз’юнктивне судження може виступати у формі несуворої диз’юнкції – коли всі складові судження можуть доповнювати одне одного – “Студент буде навчатися добре, якщо буде відвідувати лекції, абозайматися з підручником вдома”, “Деякі продукти застосовуються в їжу у солоному, копченому, консервованому абосвіжому вигляді”. У суворій диз’юнкції істинним може бути лише одна складова судження – “На чергових виборах переможуть абореспубліканці, абодемократи”, “У цьому році я поїду у відпустку абона загальному транспорті, абона особистому”. Несувора диз’юнкція є істинною у випадку, коли хоча б одна з її частин є істинною і неістинною – коли всі її частини не є істинними.

· імплікативне судження – судження, що побудоване за принципом зв’язки деяких простих суджень за допомогою союзу “якщо…, то…”, “коли…, то…”. Наприклад, “Якщонадворі йде дощ, тоасфальт буде мокрим”. “Якщостудент успішно складе заліки та екзамени на сесії, товін буде повноцінно відпочивати на канікулах”.

· еквівалентне судження – прості судження у ньому також зв’язуються за допомогою союзу “якщо…, то…”, але у цьому випадку існує беззаперечна детермінація між посилкою та наслідком (“Якщо і тільки якщо…, то…”, “Аеквівалентно В”). Наприклад, “Якщо і тільки якщо студент вивчить логіку, то він з цього предмету складе залік”.

· негативне (заперечувальне) судження - зміст простого судження заперечується приставками “не-“, “невірним є ...”, “невірно, що...”


2. Характеристика і види складних суджень

Складним судженням називається таке судження, яке складається з кількох простих суджень. Так, судження “Крадіжка – це злочин” є простим судженням, у ньому наявний один суб’єкт ( “крадіжка”) і один предикат (“злочин”). Судження ж “Вирок суду має бути законним і обгрунтованим” – це судження, утворене з двох простих: “Вирок має бути законним”, і “Вирок має бути обгрунтованим”.

Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад: “Я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу”, “Студенти ДонДУУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку”. Між цими простими судженнями є зв’язок, який виражається логічним союзом. За видом логічного союзу складні судження поділяють на :

· кон’юнктивні – союз “і” – “Надворі промозгла погода ійде дощ”. Кон’юнктивне судження відбиває істину у тому випадку, коли всі його складові є істинними – дивись табл. 1.


3. Логічні відношення між судженнями

До сих під ми розглядали прості судження, а також складні, які утворені з кількох простих. В них щось стверджувалося або заперечувалося про взаємини між предметами, а також про ознаки предметів.

Разом з цим у таких судженнях не встановлюється характер взаємодії між суб’єктом та предикатом (або між простими судженнями – у складних). Цей характер має назву модальності і відповідно визначається у так званих модальних судженнях. Утворимо їх:

Ми бачимо, що модальні судження не просто заперечують або стверджують щось – натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору.

Тобто про предмет А можна сказати, що він має властивість В – це буде так зване асерторичне судження. Проте можна доповнити і уточнити, чи є цей зв’язок між А і В необхідним, чи випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним цей зв’язок, чи ні. В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів – завдяки так званим модальним операторам. Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші – у кожній з них існують свої модальності. Нижче у таблиці 6подаються деякі найбільш вивчені їх види.

До кожної з груп модальностей входять три основних модальних поняття. Друге називається слабкою характеристикою, перше і третє – відповідно сильною позитивною і сильною негативною характеристиками. Іноді у якості доповнення вводиться четверте модальне поняття, яке може вживатися для означення об’єднання сильного позитивного та нейтрального.

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

Між судженнями, як і між поняттями, існують взаємовідношення. Вони можуть бути порівнювані (мають загальний суб’єкт або предикат) і непорівнювані. Наприклад, непорівнюваними будуть судження “Україна – незалежна і суверенна держава” і “Деякі з студентів ДонДУУ навчаються за фахом “соціологія”. Порівнювані судження поділяються на сумісні і несумісні за критерієм істинності або неістинності.

Сумісні за істинністю судження виражають одну й ту ж думку повністю або частково. Відношення сумісності поділяють на відношення еквівалентності, логічної підлеглості та часткового співпадіння.

Сумісні еквівалентні судження виражають одну й ту ж думку, однак у різній формі. У таких судженнях однаковий суб’єкт, а предикати різні за формою, але однакові за змістом або навпаки. Також ясно, що еквіваленті судження можуть бути або істинні або не істинні. Наприклад:

“Логіка – наука про закони і форми вірного мислення”

“Наука, яка вивчає закони і форми вірного мислення називається логікою”.

Сумісні судження, що знаходяться у стані логічної підлеглості мають загальний предикат, а їх суб’єкти є поняттями, які знаходяться у стані логічної підлеглості. Наприклад:

“Всі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

“Деякі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

У відношенні логічної підлеглості знаходяться судження А та І, а також Е та О (дивись “Розподіл термінів у простому судженні”). Зрештою відношення між порівнюваними судженнями можна виразити у вигляді схеми, яка традиційно називається “Логічними квадратом” (див. рисунок 1.).

Відзначимо, що за “Логічним квадратом”

- істинність загального судження визначає істинність часткового, підлеглого йому;

- не істинність загального залишає часткове невизначеним;

- істинність часткового судження залишає загальне непідтвердженим (при порушенні цього правила може виникнути логічна помилка “поступове узагальнення”);

- неістинність часткового судження обумовлює неістинність загального.

Таким чином умовивід від загального судження до підлеглого йому часткового завжди буде вести до істинного висновку.

У відношенні часткового свіпадіння (субконтрарності) знаходяться судження І та О. Вони мають однакові суб’єкти і предикати, але різняться за якістю. Такі судження сумісні за істинністю (можуть бути істинними одночасно, але не сумісні за неістинністю). Якщо одне неістинне, то інше обов’язково істинне, якщо ж одне з них істинне, то інше може бути або істинним або ні.

Відношення несумісності суджень за істинністю включають: протилежність (контрарність) і протиріччя (контрадикторність).

Наприклад, контрарними є судження загальностверджувальні та загальнозаперечувальні (А і Е). Вони несумісні за істиністю але сумісні за неістинністю. Якщо одне з протилежних суджень істинне, то друге обов’язково буде неістинним. Якщо ж одне є неістинним, то істинність іншогоє невизначеною.

Контрадикторними є судження А і О, а також Е та І. Вона несумісні за істинністю і несумісні за неістинністю. Це значить, що якщо одне з них істинне, то інше – неістинне і навпаки.

Закономірності, які виражають відношення між судженнями мають велике пізнавальне значення і є важливими для визначення ступені істинності певних суджень, допомагаючи уникнути помилок при безпосередніх умовиводах, які виводяться з одного судження.


Висновки

Судження є більш складною, ніж поняття, формою мислення – воно складається щонайменше з двох понять – суб’єкта і предиката, формуючи висловлювання щодо існування предмета як такого, наявності чи відсутності в нього певних якостей, взаємин між іншими предметами.

Якщо у судженні один суб’єкт і предикат, то воно називається простим. Такі судження поділяються за кількістю об’єму суб’єкта (квантором), якістю зв’язки між суб’єктом та предикатом, а також за модальністю.

Складним судження називають, якщо воно складається з кількох простих, які поєднуються логічними союзами. За видом логічного союзу складні судження поділяють на види.

Між судженнями, які і між поняттями є відношення, знання яких важливе для встановлення істинності того чи іншого судження.

Судження доповнюють понятійне знання, оскільки в них відображаються не тільки загальні та істотні властивості, а й неістотні: на практиці доводиться зважати на будь-які властивості речей.

Ізольовані від судження поняття не виявляють основної логічної характеристики думок — істинності чи хибності, а судження, як відомо, неодмінно є або істинними, або хибними.

Так само, як судження немислиме без його складових — понять, різні види умовиводів немислимі без суджень, які виступають їх (умовиводів) складовими елементами. У цьому знову-таки виявляється роль судження як форми мислення. Перевіркою істинності суджень займається та наука, предметна сфера якої відображена в судженні. Для логіки важливо чітко визначити структуру судження, оскільки це є необхідною умовою розв'язання суто логічних (формально-логічних) задач.


Список використаної літератури

1. Івін О. Логіка: Експериментальний навч. посібник для факультат. курсів за вибором учнів ст. кл. загальноосвітних шкіл, ліцеїв, гімназій/ Олександр Івін,; Міжнародний фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". - К.: АртЕк, 1996. - 231 с.

2. Арутюнов В. Логіка: Навчальний посібник/ Вячеслав Арутюнов, Дмитро Кірик, Володимир Мішин; М-во освіти України. Київ. нац. економічний ун-т. - К.: КНЕУ, 1997. - 186 с.

3. Дуцяк І. Логіка: Навч. посібник для студ. вуз./ Ігор Зенонович Дуцяк,. - Львів: Просвіта, 1996. - 127 с.

4. Жеребкін В. Логіка: Підручник/ Василь Жеребкін,. - 7-е вид., стереотипне. - К.: Знання, 2004. - 255 с.

5. Конверський А. Логіка: Підручник для студ. вуз./ Анатолій Євгенович Конверський,; Анатолій Конверський. - К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. - 394 с.

6. Решетов О. Логіка: Навч. - метод. посіб. для студ. вищ. навчальних закладів/ Олександр Решетов,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. – 52 с.

7. Тофтул М. Логіка: Посібник/ Михайло Тофтул,. - К.: Академія, 2003. - 367 с. .

8. Хоменко І. Логіка: Підручник для студ. вищих навч. закладів/ Ірина Хоменко; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка . - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 335 с.

загрузка...
Top