Навчальний процес, співробітництво вчителя та учнів

Вступ.

1. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів.

2. Застосування вчителем ефективних прийомів спілкування.

3. Роль навчального співробітництва у навчанні.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель е насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів.[1,124]

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчитель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, — він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку.

Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання потребує від учителя певних знань із суміжних дисциплін. Учителю фізики не можна не знати періодичного закону Д. Менделєєва, а вчителеві хімії — основ квантової механіки, учитель літератури не може обійтися без знання історії, а викладач історії — без знання географії. Особлива роль належить методичній підготовці вчителя. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.

Міцні знання з методики, психології та педагогіки — підґрунтя розвитку педагогічної майстерності. В удосконаленні цієї майстерності важливим є досвід роботи самого вчителя і його колег. Він потребує постійного аналізу, узагальнення, використання в педагогічній діяльності всього кращого і прогресивного.[1, 124-125]

Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).

Діяльність учителя в процесі викладання охоплює планування діяльності (тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; організацію діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі, безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.

Співробітництво вчителя й учня, їхня співдружність і співтворчість значною мірою забезпечують створення „ситуації успіху” сприятливих умов для розкриття творчих можливостей дітей, ведуть до істотної гуманізації освіти. Відомий психолог Л.Виготський зазначав, що в співробітництві дитина виявляється сильнішого і розумнішого, ніж у самостійній роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, розв’язаних нею.

Реалізація ідеї співробітництва у педагогічному процесі нерозривно пов’язана з урахуванням того, що виховні впливи діють на дитину опосередковано, що покладено основу одного із основних принципів педагогічної психології.[1, 125]

1. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання.

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і навички практично значущі для учня в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності учнів; колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків; почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в навчанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків учня в навчанні стимулює його позитивне ставлення до навчання.[3, 321]

Дитина за своєю природою — істота допитлива, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.

Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:

1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом учителя (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв'язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя);

2. Навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно (планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).[3, 322]

Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення — застосування на практиці.Сприймання — відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.

Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі навчання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.Найважливіше на цьому етапі — перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації — зорова).

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між учителем і учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.[4, 278]

2. Застосування вчителем ефективних прийомів спілкування

Співробітництво вчителя з учнем — це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності учнів і вчителів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності. Учні мають зрозуміти та засвоїти основні правила обговорення у класі, водночас і вчителі повинні зрозуміти та засвоїти певні основні прийоми міжособистісного спілкування для полегшення роботи з класом. Нижче наводиться кілька корисних ідей для учнів і вчителів що мають підвищити рівень їх взаєморозуміння та ефективність навчання. Дискусії, доповіді та виконання завдань у класі проходять значно ефективніше, коли кожен учень знає правила та виконує їх. Правила вимагають навчитися користуватися своїми правами та керуватися своїми обов'язками.[5, 342]

Правила обговорення у класі для учнів

1. Слухати один одного - це досягається встановленням візуального контакту з тим, хто говорить. Коли доповідач закінчить, хтось з учасників обговорення стисло узагальнює сказане, перш ніж ділитися власними думками. Деякі вчителі використовують ключ від замка, що його тримає той, хто говорить, тим часом як інші слухають.

2. Говорити по одному - під час групової дискусії лише один учень може говорити в кожний даний момент. Ідея "ключа" спрацьовує тут добре. Слухати і говорити по черзі - два правила, що посилюють одне одного.

3. Триматися в межах теми - учні не повинні відхилятися від головної теми дискусії. Виявляючи тактовність, лідер групи може сказати в такому разі: "Я не певен, що це стосується того, що ми обговорюємо. Чи не допоможете ви мені?" Це дає учневі змогу чіткіше висловитися або зрозуміти, що обговорення пішло не тим шляхом.

4. Ділитися ідеями - учням потрібно, щоб їх заохочували ділитися думками. Кожний учень у класі має почувати себе вільним висловлювати власні ідеї. Нехай учні знають, що їхні ідеї становлять інтерес і будуть належно оцінені. Якщо твердження учня надумане або хибне, вчитель має відреагувати приблизно так: "Багато учнів і дорослих погодилися б з тобою. Проте ми знаємо, що..." У такому разі учень не соромитиметься та не ніяковітиме за неправильну відповідь.

5. Забезпечити самоповагу - всі учні залучаються до участі у класних роботах та обговореннях. Однак учень повинен мати право "пропуску" (пропустити свою чергу висловлюватися) у ситуаціях, болісних для нього.

6. Самовираження учнів має значно більше шансів реалізуватися, якщо вони розуміють, що не погодитися з кимось - нормальна річ, проте не варто судити інших людей за їхні ідеї. Допоможіть учням зрозуміти, на що схоже придушення чужої думки і як почуваються інші в подібних ситуаціях. Нехай учні знають, що така поведінка неприйнятна і неприпустима.

7. Виявляйте повагу до всіх учнів - не може бути неважливих запитань. Будь-яке запитання цінне. Нехай учні знають, що всі їхні запитання сприйматимуться з повагою і за них будуть дані відповіді під час навчання.[5, 343]

Подання ключових ідей, певність учнів у тому, що ви розумієте, про що вони говорять, та втручання, коли учні нечітко висловлюються, необхідні компоненти ефективного викладання. Існує п'ять прийомів спілкування, які допоможуть учителеві заохотити міжособистісні зв'язки, а саме: слухання, відбивання (відображення), з'ясовування, опитування та пошук прикладів.

1. Слухання - це процес, орієнтований на дію, що потребує від слухача використання всіх його чуттів у відповідь на слова та вчинки іншої особи. Вчителі можуть поліпшувати свою здатність слухати, звертаючи увагу на мовні та поведінкові натяки учнів. Учитель може стежити за асоціативністю ідей, змінами у розмові, відкриванням чи закриванням зауважень, рекурентністю посилань, невідповідностями та розбіжностями у спілкуванні та замовчуванні думок.

2. Відбивання (відображення) - це процес дослівного повторення сказаного іншою особою. За помірного використання це допомагає вчителеві переконатися, що він правильно почув учня. Якщо висловлення було перекручено, то відтак учень дістає можливість його переповісти. Цей прийом можна застосовувати також для того, щоб учень міг дізнатися, чи адекватно сприйняте його висловлювання вчителем.

3. 3'ясовування допомагає учням і вчителям виробляти нове розуміння теми створенням різних моделей думки. Як процес воно подібне до інтерпретації. З'ясовування виходить за межі сказаного окремим учнем. Це надає вчителеві певної свободи дій у поєднанні кількох учнівських думок для формування нової концепції розуміння. Учитель при цьому може сказати: "Протягом уроку ви торкалися таких моментів стосовно... Чи може це означати, що ви мали на увазі..?" Таким чином учень дістає можливість поміркувати над новою думкою або ідеєю (і погодитися чи не погодитися).

4. Опитування - допомагає вчителеві зрозуміти, що думають учні з приводу теми. Тут доречними будуть такі поради:

а) ставте відкриті запитання (з можливістю вільного вибору відповіді) типу: "Чи можете ви щось додати?", "Як ви себе почуваєте?", "Чи не хотіли б ви ще щось сказати?";

б) ставте запитання по одному. Не створюйте напруженості серією одночасних запитань. Нехай учень відповідає щоразу на одне запитання;

в) забезпечте учневі можливість відповісти на запитання. Чекайте не менше ЗО секунд, поки він обдумає відповідь;

г) вимагайте обґрунтування відповідей. Підтверджуйте (взнавайте) відповідь учня, дякуючи за участь. Якщо учень відповів фактично неправильно, будьте з ним тактовним і пізніше надайте правильну інформацію;

д) надавайте учневі можливість виходу із скрутного становища. Ставлячи запитання, реагуйте на можливі ознаки хвилювання, страху, неспроможності відповісти.[6, 129]

3. Роль навчального співробітництва у навчанні

Говорячи про роль педагогічного, навчального співробітництва, потрібно враховувати його основні аспекти: 1)взаємодія “учитель-учень”, 2)взаємодія “учень-учень”(у парах чи трійках), 3)загальногрупова взаємодія учнів у навчальному колективі, 4)взаємодія “учитель-учительський колектив” у системі міжпредметних зв’язків.

Під час взаємодії учителя з учнями діяльність першого представляє собою багатогранність педагогічного впливу на учнів. На уроці учитель намагається зацікавити учнів, подає новий матеріал, пояснює ті чи інші явища, демонструє зразки, ставить запитання, вимагає відповіді на них, організовує і керує навчальною діяльністю учнів.

Такі стосунки учителя та учнів розпочинаються з перших днів навчання. Оволодіння діями з позиції учня відбувається швидко у початкових класах завдяки співпаданню початку навчання у школі із провідною мотивацією цього віку – зацікавленістю до навчальної діяльності. Він набуває того досвіду, який дає йому вчитель. Тут переважає фронтальна форма навчання, за якої основними стосунками є “учитель-учень”.

Деякі з учнів навчаються тихо себе вести, не звертаючи увагу на дії своїх однокласників, якщо вчитель до них не звертається. Учень може мовчки дивитись на учителя, не розуміючи при цьому його запитань чи завдань. Він не скаже, що не зрозумів запитання, не попросить повторити, тому що знає: якщо не можеш відповісти, ти не володієш матеріалом і отримаєш погану оцінку. Такі психологічно негативні наслідки поведінки учня у початкових класах вимагають від учителя іноземної мови специфічної педагогічної майстерності та практичних умінь організовувати і підтримувати своє спілкування з класом.[7, 158]

Великого значення під час взаємодії учитель-учень набуває врахування психологічних закономірностей формування провідної мотивації у дітей. А з іншого боку, учитель може використовувати власне навчальну мотивацію – бажання учнів дати правильну відповідь, висловити свою думку, показати свої здібності. У цьому випадку учитель опирається на позитивні емоції учня, викликані гарною оцінкою.

Питання організації співробітництва учнів з учнями та її роль залишаються менш розробленими. З досвіду роботи школи, спілкування між дітьми, спільна співпраця на уроці, яка передбачала би звертання учнів один до одного, обмін думками, дійсне співробітництво, зустрічаються досить рідко. Діти працюють поряд, проте не “разом”.[7, 159]

Але сьогодні навчальне співробітництво на уроках проявляється головним чином при навчанні діалогічному мовленню. І навіть у таких ситуаціях можна спостерігати, як учень, звертаючись до партнера по діалогу, дивиться на учителя і всі вислови адресовані йому. Такі явища мають психологічні пояснення. Для дітей спілкування із ровесниками займає перше місце у їхній діяльності, яка визначає основне спрямування особистості. Основа інтересів дітей цього віку закладена у сферу спілкування з ровесниками. Попередній досвід взаємостосунків у колективі однобічний. Найбільш багатий він для гри і практично відсутній в учбовій діяльності. Тому, починаючи навчати дітей іноземної мови, потрібно враховувати, що необхідно вчити культурі спілкування.

Учителю, організовуючи навчальне співробітництво учнів один з одним на уроках, необхідно враховувати загальні психологічні характеристики спільної навчальної діяльності. Єдність та взаємозв’язок змісту діяльності, структури позицій і сукупності взаємодій визначають конкретну специфічну форму і тип організації навчального співробітництва. Найбільш простий тип організації спільної учбової роботи може бути створений за умов, коли спільний для групи учнів предмет або процес навчальної діяльності розділений на частини, а кожен учень виконує індивідуально свою частинку загальногрупового процесу з усіма разом чи окремо.[8, 264-265]

Завдання сформульовано так, що загальний правильний результат отримується лише тоді, якщо кожний з учнів вірно виконує свої функції. Найбільш складними ситуаціями у цій формі організації є ті, за умовами яких необхідно виділити одного з учасників, який повинен передати іншим зразок чи змоделювати його за правилом, а інші – виконувати дії за зразком. Учитель підводить підсумки, оцінює загальний результат, а діти самостійно оцінюють внесок кожного зокрема.

Майже всі дослідники наголошують на позитивному впливі ролі групового співробітництва на результат діяльності, на особистість учня, на формування навчальної групи як колективу. Це все досягається завдяки діям складних психологічних механізмів, які регулюють міжособистісну взаємодію. Одне із важливих місць серед них займає рефлексія, через яку встановлюється ставлення учасника до власних дій і забезпечується перетворення цієї дії у відповідності до змісту і форми спільної діяльності. У ситуації спільної роботи з іншими учнями виникають і розвиваються рефлексивні моменти діяльності, зокрема дій контролю (самоконтролю), оцінки (самооцінки). Тим самим, навчальне співробітництво сприяє повноцінному формуванню індивідуальних навчальних дій в єдності їхніх компонентів. Виховний ефект співробітництва обумовлюється формуванням у ситуації спільної роботи з однокласниками “умовно-динамічної позиції”. Вона проявляється в умінні людини оцінювати себе не з точки зору іншої, а з різних точок зору у залежності від місця і функції у спільній діяльності.

Характер навчального співробітництва та його організація, зокрема зовнішня регламентація діяльності учасників, набувають особливо великого значення. Призначання ведучого , який повинен регулювати хід обговорення в тріаді, може стати фактором самоорганізації спільної діяльності учасників навчального процесу. Але якими не були би навчальні ситуації, учні засвоюють у першу чергу найбільш елементарні форми спілкування: звертання, контроль дій партнерів, оцінка загальних і окремих результатів, регулювання і узгодження дій усіх членів групи.[8, 265]

Висновки

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури.

Нова доба принесла нове ставлення до навчання і виховання. Зросли вимоги до людини, а надто до її творчих можливостей, і це з усією очевидністю довело неспроможність авторитарного стилю у навчанні.

Розвиток творчого потенціалу людини трактується як основне завдання школи. Для реалізації його потрібно насамперед розглядати учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну, діяльну особистість. Учень- не об'єкт, а насамперед творець свого власного „Я”.

Крізь призму діяльності учня необхідно переосмислити саму структуру навчально-виховного процесу. Такий навчально-виховний процес передбачає певну переорієнтацію функцій вчителя. Різко зменшується питома вага його виконавчої діяльності на уроці, а також зростає функція організаційна. [945]

Учитель повинен стати творцем своєї діяльності й сам відповідати за її результати. Така форма роботи можлива в разі співпраці учителя й учнів. Функції вчителя визначаються як зовнішні щодо системи „учень - предмет”. Учитель є організатором і співучасником навчально-виховного процесу. Проте це не означає, що в системі навчально-виховного процесу роль вчителя зменшується. Навпаки, чим більше вчитель виявляє себе, тим вагомішим буде результат навчально-виховного процесу. Суть проблеми полягає в тому, куди учитель спрямує свої зусилля - на чітку організацію діяльності учня чи на ту роботу, яку повинен виконати учень. Це принципове питання, тому функції учня і вчителя повинні бути чітко розмежовані. У кожного з них є своя діяльність - учень навчається, учитель керує його діяльністю.[9c.129]

Психологічний портрет учителя, налаштованого на особистісно-орієнтоване спілкування: відкритість, доступність, створення для дітей можливостей висловлювати свої думки і почуття; справедливість, довіра до дітей, визнання їх неповторності, гідності; зацікавленість життям учнів, увага до їхніх проблем; емпатійне розуміння (здатність бачити поведінку учня його ж очима, відчувати його внутрішній світ); готовність завжди допомогти учням.

Лише правильний стиль поведінки учителя викликає свободу, довіру, відсутність страху, відкритість, устремління до доброзичливого ставлення у класі.

Список використаних джерел

1. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник, Київ – 2000 р, 259 с.

2. Батіщева Г. О., Зайцева 3. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю. Методичні рекомендації. - К.:А.Л.Д.,1996.

3. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. Львів,1996.

4. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної літератури, 2003.

5. Ягупов В.В. Педагогіка, навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002.

6. Підласий І. Ідеал українського виховання // Рідна школа.1999.

7. Фіцула М.М. Педагогіка. К.,2000.

8. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Педагогика, 1986.

9. Эльконин Д.Б. Психология обучения младшего школьника. – М.: Знание, 1974.

загрузка...
Top