Харківський Національний Університет ім. В.Н. Каразіна: історія сучасності

Вступ.

1. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна - один із найстаріших університетів Східної Європи.

2. Засновник Харківського університету, учений та просвітник В.Н. Каразін.

3. Випускники Харківського університету.

4. Музей історії Харківського університету.

5. Вікові традиції та сучасні інформаційні технології.

6. Харківський Національний Університет ім. В.Н. Каразіна: пріоритетні напрямки розвитку.

Список використаних джерел.

Вступ

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна стояв у витоків усієї вищої освіти Харківщини. Від нього походять Національна юридична академія, Національна фармацевтична академія, Харківський медичний університет, Харківський педагогічний університет, Харківська зооветеринарна академія, Харківська академія культури, Харківський економічний університет та інші вищі навчальні заклади.

Сьогодні університет має 20 факультетів: біологічний, фізико-технічний, радіофізичний, фізичний, комп’ютерних наук, філософський, механіко-математичний, геолого-географічний, економічний, іноземних мов, історичний, філологічний, фундаментальної медицини, хімічний, соціологічний, психології, юридичний, факультет підвищення кваліфікації, фізико-енергетичний. Останній був створений разом із Інститутом проблем машинобудування НАН України.

На факультетах, у Центрі міжнародної освіти, у Центрі довузівської підготовки навчається близько 12 тис. студентів та слухачів, близько 400 аспірантів, працює до 1,5 тис. викладачів і наукових співробітників, серед яких понад 200 докторів наук, професорів та близько 800 кандидатів наук, доцентів.

Підготовка фахівців у Харківському національному університеті здійснюється за 115 спеціальностями та спеціалізаціями, охоплює весь спектр сучасної класичної університетської освіти.

1.Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна - один із найстаріших університетів Східної Європи

Перший університет на українських землях, що входили до складу Російської імперії, заснований 1804 року з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали чужинці, головним чином німці; найвизначніші з них - філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Число студентів у 19 ст. постійно зростало: 1805 - 57, 1810 - 118, за 1860-их років - приблизно 425, 1887 - 1520.

Урочисте відкриття університету відбулося 29 січня 1805 року. Університет вписав багато яскравих сторінок в історію українського національного відродження ХІХ–ХХ ст., дав потужний імпульс перетворенню Харкова на крупний науковий і культурний центр, освітянську столицю України, по праву займає вищі шаблі всеукраїнських рейтингів серед класичних університетів і добре відомий далеко за межами України.

Історія Харківського національного університету є невід’ємною частиною інтелектуальної, культурної та духовної історії України. З Харківським університетом пов’язані імена таких усесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П.П.Гулак-Артемовський, О.М.Ляпунов, М.І.Костомаров, М.П.Барабашов, М.М.Бекетов, Д.І.Багалій, А.М.Краснов, М.В.Остроградський, В.А.Стеклов, О.О.Потебня, О.В.Погорєлов та багато-багато інших.

Харківський університет – єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог І.Мечников, економіст С.Кузнець, фізик Л.Ландау.

Почесними членами та почесними докторами університету в різні часи було обрано визначних діячів науки та культури різних країн: І.В.Гете і О.Гумбольдта, Івана Франка і Лева Толстого, П.П.Семенова-Тян-Шанського та інших.

Серед почесних докторів університету – перший президент України М.С. Грушевський.

З університетом пов’язане видання перших вітчизняних газет і часописів, створення перших наукових товариств.

За роки існування університет закінчили понад 130 тис. осіб. Імена вихованців університету увічнені в географічних назвах, назвах космічних об’єктів, рослин і мінералів, законів і формул. Близько 60 випускників університету стали дійсними членами і член-кореспондентами Національної Академії наук України.

Становлення Харкова як крупного промислового, наукового, культурного центру відбулося завдяки діяльності університету. Багато вулиць міста названо на честь професорів, науковців, вихованців університету.

Щорічно студентами університету стають абітурієнти, серед яких близько 30% – медалісти та 10% – призери третього і четвертого етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад.

Університет є одним із найбільших наукових центрів України. У ньому представлені практично всі напрямки сучасної фундаментальної науки. До складу університету входять НДІ хімії, НДІ біології, НДІ астрономії, Фізико-інженерний інститут, Інститут високих технологій.

В університеті працює 21 академік і член-кореспондент НАН та галузевих академій України і 50 лауреатів Державної премії. Активно діє понад 20 всесвітньо відомих наукових шкіл, працює 11 спеціалізованих рад із захисту докторських дисертацій та 5 із захисту кандидатських дисертацій. Щорічно вченими університету публікується близько 60-65 монографій, збірників наукових праць, понад 2 тис. статей та тез доповідей, проводиться 20-25 міжнародних конференцій.

Університет є головною науковою організацією кількох міжнародних космічних програм. Науковці університету співпрацюють за міжнародними програмами з ученими США, Канади, Росії, Німеччини, Туреччини, Китаю, Японії, Швейцарії, Болгарії, Англії та інших країн світу.

В університеті з 1808 року функціонує Астрономічна обсерваторія, яка є однією з провідних астрономічних установ України, де проводяться фундаментальні і прикладні дослідження з фізики Сонця, планет, астероїдів, комет і супутників.

Ботанічний сад університету було засновано в 1804 році. Це найстаріший в Україні Ботанічний сад, який є державним заповідником і в якому зібрана унікальна колекція рослин, представників різних ботаніко-географічних зон усього світу.

Музей Природи університету заснований в 1807 році і є одним із найстаріших вузівських музеїв світу. Щороку музей відвідує понад 22 тис. екскурсантів. У 23 залах музею (площею 2 тис. кв. м) розміщено близько 250 тис. експонатів за такими розділами: походження людини, дарвінізм, зоологія, геологія. При університеті діє Музей археології та етнографії Слобідської України, колекція якого налічує близько 150 тисяч одиниць зберігання.

Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету заснована 30 січня 1805 року. За рішенням Міністерства культури України (1987 р.) вона визнана установою, що має особливе громадське значення. Загальний фонд бібліотеки нараховує 3,5 млн. примірників, серед них - 50 000 унікальних видань (17 інкунабул, понад 1000 рукописів, 300 палеотипів; прижиттєві видання класиків світової літератури, науки та культури).

Указом Президента України у жовтні 1999 року Харківському університетові надано статус “національного” і присвоєно ім’я його засновника – В.Н.Каразіна.

Із 2003 року згідно з Указом Президента України Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна має найвищий статус самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу.

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна здійснює широку програму міжнародного співробітництва, є активним членом міжнародної спільноти провідних європейських та світових університетів. Він здійснює угоди про співробітництво з 61 організаціями-партнерами у 25 країнах світу.

Разом з іншими провідними університетами Європи підписав у 1988 році Велику Хартію університетів, яка започаткувала Болонський процес.

Університет є співзасновником Євразійської Асоціації університетів, входить до Всесвітньої та Європейської Асоціацій університетів.

У листопаді 2004 року Харківський університет відзначив 200-річчя від дня підписання Стверджувальної грамоти про його заснування, а в січні 2005 року – 200-річчя від дня його відкриття.

Ректор – доктор соціологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Віль Савбанович Бакіров

Перший проректор – кандидат економічних наук, професор Володимир Вікторович Александров

Проректор з наукової роботи – доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАНУ, заслужений діяч науки і техніки України Ілля Іванович Залюбовський

Голова Наглядової ради – академік НАНУ, герой України Петро Тимофійович Тронько.

2. Засновник Харківського університету, учений та просвітник В.Н. Каразін

Василь Назарович Каразін (1773-1842 рр.) - видатний український учений і просвітитель належав до активних діячів харківського культурного осередку, що діяв у другій половині ХVІІІ - першій третині XIX ст. і згуртувався навколо самобутнього українського мислителя і поета Г.С. Сковороди та його послідовників.

Свою активну громадську діяльність Каразін розпочав, склавши низку сміливих проектів–перетворень в Росії у початковий період царювання Олександра І. Він був одним з ініціаторів створення першого у Європі Міністерства народної освіти. За його ініціативою в 1803 р. у Харкові був започаткований третій у Російській імперії університет. У 1819 - 1820 рр. Каразін був віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності, редагував журнал “Соревнователь просвещения и благотворения”.

В.Н. Каразін залишив після себе грунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії. Самобутніми були його ідеї відносно використання електрики й одержання штучних діамантів.

Один із найосвіченіших людей Росії першої половини XIX ст., він увійшов у науку як різнобічний учений, автор ряду демократичних концепцій. Йому належить велика роль у розповсюдженні прогресивних ідей в Україні. Сучасники і нащадки порівнювали його діяльність в Україні з діяльністю Михайла Ломоносова в Росії і Бенджаміна Франкліна в Америці. З 1999 р. ім’я В.Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету.

У 1872 році з нагоди сторіччя від дня народження засновника Харківського університету В.Н. Каразіна Рада Імператорського університету з ініціативи відомого письменника Г.П. Данилевського звернулася до уряду з проханням дозволити розпочати підписку на спорудження в місті пам'ятника видатному громадському і науковому діячу. Ця пропозиція була схвалена багатьма громадянами. Зокрема, Харківські губернські збори асигнували 5 тис. рублів. Збір коштів тривав багато років, а водночас підшукувалося місце для спорудження монумента. Більше тридцяти років тривала копітка підготовка. Нарешті, пам'ятник роботи скульптора І.І. Андреалетті та архітектора академіка О.М. Бекетова вирішили відкрити 16 січня 1905 року. Але події 1905 року, зокрема російсько-японська війна та перша російська революція, порушили ці наміри. Через це святкування сторіччя університету відійшло на другий план. Але про нього не забули, про що свідчать дві дати "1805-1905", які викарбовано на пам'ятнику.

Пам'ятник В.Н. Каразіну було відкрито 20 червня (за старим стилем) 1907 року - в Університетському саду біля воріт на вулицю Сумську, там, де зараз знаходиться пам'ятник Шевченку. У церемонії взяли участь харківський віце-губернатор, попечитель учбового округу, міський голова, ректор університету Д.І. Багалій та інші. В.Н. Каразін зображений у мить свого історичного виступу перед харківським дворянством 31 серпня 1802 року (напевно, за пропозицією Д.І. Баталія). Пам'ятник відлитий з темно-червоної бронзи, а навколишня територія впорядкована, на що додатково витратили ще 5-6 тис. рублів. Пізніше монумент перенесли на вулицю Університетську до корпусів університету та університетської Свято-Антоніївської церкви. У вересні 1963 року відбулося відкриття нового висотного корпусу Харківського державного університету на центральній площі міста. Поруч з будівлею в саду ім. Т.Г. Шевченка на початку каштанової алеї встановили пам'ятник його засновнику.

Указом Президента України в 1999 році Харківський університет не лише отримав статус національного, але й ім'я його засновника. Готуючись до святкування 200-річчя університету, було прийнято рішення про перенесення пам'ятника до головного корпусу. 6 серпня 2004 року пам’ятник В.Каразіну встановлено на майданчику перед головним корпусом університету.

3. Випускники Харківського університету

Видатними професорами ХДУ до 1917 були: філологи - І. Срезневський, М. і П. Лавровські, О. Потребня, С. Кульбабкін; етнографи - А. Метлинський, М. Сумцов; історики - П. Гулак-Артемовський, Д. Багаллай, В. Бузускул; правники і соціологи - І. Тимковський, Д. Качановський, М. Ковалеський; економіст - В. Левитський; статистик - О. Рославський-Петровський; математики - В. Імшенецький, О. Ляпунов, Т. Осиповський; фізики - М. Пильчиків, Д. Рєжанський; фізико-хімік - М. Бекетов; хіміки - В. Тимофєєв, В. Данилевський; ботаніки - В. Арнольді, В. Палладін, А. Краснов; геологи - Н. Борисяк, І. Леваковський. На медичному факультеті викладали - Є. Гордієнко, Т. Ванцетті; крім них, хірурги - М. Трінклер, В. Ґрубе; офталмолог - Л. Гіршман; анатом - В. Воробйов; патологоанатоми - В. Крилов, М. Мельников-Раздеванков й інші.

Серед видатних випускників уныверситету у різні часи були: математик - М. Остроградський, біолог - І. Мечников, статистик - П. Кеппен, філолог - О. Потебня, історик - М. Костомаров та інші.

Певний час Харківский університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820 - 50-их роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і навіть викладання. 1863 університет у новому статуті здобув часткову автономію. Майже ціле століття заклад перебував у первісних старих приміщеннях; будинок медичного факультету і гуртожиток збудував на власні кошти цукрозаводчик І. Харитоненко в кінці 19 ст. Нові корпуси університету збудовано за ректорства Д. Багалія на початку 20 ст.

Харківский університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 - на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 - О. Єфименковій. 1907 Сумцов, Багалій і М. Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

За революції 1917 - 20 в університеті велася боротьба між прихильниками російської орієнтації й українського курсу. Частина найзапекліших русифікаторів вибула з України, а більшість українських професорів залишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в реорганізованих радянською владою на базі університету установах: в Академії теоретичних знань (1920 - 21), Харківському Інституті Народної Освіти (ХІНО, 1921 - 30), Харківському Інституті Народного Господарства та фізико-хімічному і юридичному інститутах. 1932 - 33 на їх базі відновлено університет, який складався з 7 факультетів: фізико-математичний, хімічний, біологічний, геолого-географічний, літературно-лінґвістичним, історичним (з філософським відділом), економічним з (відділом економічної географії). 1936 Харківському державному університету надано ім'я російського письменника О. Ґорького (хоч він не мав ніякого відношення до Харківського Університету). За війни університет евакуйовано до міста Кзил-Орди в Казахстані. У 1943 - 44 ХДУ повернувся до Харкова. В його складі діють тепер факультети і відділи (1977): механіко-математичний, фізичний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, загальнонауковий, заочний та вечірній. Науково-освітня робота ведеться на 85 кафедрах, в науково-дослідних інститутах хімії, біології, у лабораторіях, астрономічній обсерваторії, ботанічному саду і музеях: археологічному, геолого-мінералогічному та природознавчому. Бібліотека університету нараховує понад 3 млн книг, є аспірантура. На 1977 р. в ХДУ навчалося близько 12 000 студентів (1963 - 10700), у тому числі 300 іноземних громадян, здебільшого з країн третього світу. Працює 900 осіб викладацького персоналу.

4. Музей історії Харківського університету

Музей історії Харківського університету – один із перших музеїв, створених при вищих навчальних закладах України. Він відкрив свої двері для відвідувачів у грудні 1972 р. Організатором і першою головою Ради Музею була В. І. Астахова.

За 30 років свого існування Музей історії Харківського університету здобув визнання одного із кращих центрів музейної справи вищих навчальних закладів. Він був неодноразово нагороджений Почесними дипломами, зокрема, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1977 р.), Міністерства культури СРСР (1984 р.).

Постановою Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР від 20 грудня 1985 р. Музей історії ХДУ було віднесено до ІV категорії. Рішенням Ученої ради Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна від 30 листопада 2001 р. Музей історії був підпорядкований історичному факультету, залишившись, водночас, загальноуніверситетською структурою. Того ж року він першим отримав свідоцтво про реєстрацію музею при закладі освіти, видане Харківською обласною державною адміністрацією.

28 січня 2005 р., під час святкування 200-річчя Харківського університету, у новому приміщенні на II-му поверсі головного корпусу відбулось урочисте відкриття нової експозиції Музею. Переобладнання Музею було здійснено за фінансової допомоги Асоціації випускників, викладачів і друзів Харківського університету.

Сьогодні в Музеї нараховується понад 15 тисяч одиниць зберігання основних фондів і близько 800 одиниць допоміжних. У фототеці музею, створеній Є.В. Сімоновським, зібрано близько 10 тисяч негативів, що висвітлюють історію Харківського університету.

До ювілеїв видатних університетських учених та знаменних подій у житті університету та країни у приміщенні Музею готуються тимчасові виставки. Співробітники Музею здійснюють значну науково-фондову та науково-дослідну роботу, зокрема, поповнюють і упорядковують фонди, накопичують відео- та фотоматеріали, збирають спогади викладачів та вихованців університету, щорічно готують «Календар пам’ятних дат», поповнюють «Книгу почесних докторів», «Книгу заслужених професорів, викладачів та співробітників», займаються просвітницькою та видавничою роботою.

При Музеї засновано Клуб любителів історії університету, що об’єднує викладачів і студентів історичного факультету та співробітників Музею. На його засіданнях планується обговорення цікавих фактів з історії університету, пошук нових експонатів і матеріалів.

Щорічно музей відвідують понад три тисячі студентів, старшокласників, гостей міста та університету.

Музей історії Харківського університету був визнаний одним із кращих центрів музейної справи вищих навчальних закладів м. Харкова. Співробітники Музею регулярно надають методичну допомогу в організації музейної справи вузівським та шкільним музеям, беруть участь у науково-методичних семінарах з музеєзнавства. У 2004 році Музей став одним із засновників «Асоціації співробітників музеїв вищих навчальних закладів м. Харкова». Її головою було обрано генерального директора музейного комплексу університету професора Є. П. Пугача.

5. Вікові традиції та сучасні інформаційні технології

Центральна наукова бібліотека (ЦНБ) Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна – одна з найстаріших та найкрупніших книгозбірень України - заснована 1804 р. водночас з Університетом за ініціативи В.Н.Каразіна. ЦНБ є освітнім, інформаційним та культурно-просвітницьким підрозділом університету.

У 1992 р. бібліотеку включено до „Переліку установ культури та мистецтва, що мають особливу громадську значимість”.

ЦНБ – зональний методичний центр для бібліотек вищих навчальних закладів міст Харкова, Сум, Глухова, Полтави.

Фонд: понад 3 300 000 примірників, у т. ч. наукової літератури – понад 1 760 000, навчальної – біля 1 150 000, художньої – близько 400 000.; більше 700 000 видань зарубіжної літератури.

Участь у проекті "ЕЛЕКТРОННА ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ БІБЛІОТЕК" - EIFL Direct (Electronic Information For Libraries): повнотекстові бази даних журналів іноземних та вітчизняних видавництв у електронній формі - понад 17 000 назв.

Щорічно передплачується більше 400 назв газет і журналів України та Росії, електронні бібліографічні бази даних публікацій (книжкових, журнальних та газетних статей, рецензій, авторефератів) України та Росії. Працює віртуальний читальний зал дисертацій Російської державної бібліотеки. Передплачуються повнотекстові бази даних російських журналів «Вопросы экономики», «Мировая экономика и международные отношения».

Унікальний фонд рідкісних видань і рукописів (до 1825 р.) - 50 000 прим., у т. ч. колекції інкунабул (19), палеотипів (300), значні колекції українських та іноземних стародруків (17-18 століть), прижиттєві видання класиків науки та літератури.

5 оригіналів видань Івана Федорова, у т. ч. „ Новый завет с псалтырью”, Острог, 1580 р. ; „Острозька біблія”, 1581 р.

Хронологічні рамки колекції рукописів (до 1000 прим.) - з ХІI по ХХ століття. Серед рукописів: Універсал українського гетьмана І.Мазепи (1704 р.), Літопис Грабянки (поч. ХІХ ст); чудові колекції грецьких, польських рукописів; листи І.Я. Франка до Н.Кобринської (1884-1886 рр.) та інші.

У бібліотеці зберігаються перші журнали та газети в Україні, що вийшли з друкарні Університету: “Харьковские известия” (1817-1823), “Харьковский Демокрит” (1816), “Украинский вестник” (1816-1820), “Украинский журнал” (1823-1825) та інші.

Автоматизована бібліотечно-інформаційна система обслуговування, що забезпечує доступ, як до унікальних історичних фондів, так і до електронних ресурсів, у т. ч., через Інтернет. Студенти можуть одночасно замовляти з центрального книгосховища до читальних залів та абонементу до 30 примірників, а викладачі - необмежену кількість.

92 комп’ютера , бібліотечне програмне забезпечення „LIBER-MEDIA”, Інтернет-мережа .

Електронний каталог (більше 600 000 записів) з електронним замовленням надається для користування як у бібліотеці, так і через мережу Інтернет цілодобово.

5 абонементів, 11 читальних залів, Центр Інтернет-технологій, служба міжбібліотечного абонементу, інформаційний Центр “Вікно в Америку”, віртуальний читальний зал РДБ , служба „ Віртуальний бібліограф”, 2 спеціалізованих зала каталогів, електронний „Бібліотечний форум”. Відкритий доступ до фондів.

ЦНБ постійно веде роботу з удосконалення інформаційно-бібліотечного обслуговування шляхом використання як традиційних, так і сучасних інформаційних технологій.

6. Харківський Національний Університет ім. В.Н. Каразіна: пріоритетні напрямки розвитку

Із початку ХІХ століття Університет робить важливий внесок у розвиток освіти і науки на теренах Східної Європи і відіграє провідну роль у становленні модерної української культури, перетворенні Харкова на провідний інтелектуальний, промисловий і культурний центр.

За всіх часів Університет відстоював високі цінності свободи наукового мислення і творчого педагогічного пошуку, толерантності, людяності та відкритості.

Університет є невід’ємною частиною світової та європейської академічної спільноти як член Міжнародної Асоціації Університетів, Європейської Асоціації Університетів, співзасновник Євразійської Асоціації Університетів. Університет був серед тих провідних європейських університетів, які 1988 р. підписали у Болоньї «Magna Charta Universitatum».

Університет, як і інші класичні університети, на порозі постіндустріальної цивілізації зустрівся із серйозними викликами постіндустріального розвитку: глобалізацією і диференціацією вищої освіти; радикальною трансформацією ринків праці; виникненням принципово нових технологій та провайдерів освітніх послуг; загостренням конкуренції на регіональному, загальнонаціональному та світовому рівнях; фундаментальними змінами місця і ролі класичних університетів у сучасному суспільстві тощо. Взяти активну участь у вирішенні завдань розвитку особистості, суспільства, нації та держави, що поставлені Національною доктриною розвитку освіти, забезпечити збереження та зміцнення лідерського статусу Університету на національному та міжнародному рівнях неможливо без запровадження програмно-цільового підходу до планування розвитку Університету.

Подальший розвиток Університету потребує чіткого визначення його місії, визначення довгострокових пріоритетних завдань, напрямів, способів діяльності в новому соціокультурному контексті. Напередодні вступу у третє століття своєї історії Університет визначає у цій концепції загальні стратегічні підходи свого розвитку на 2005-2010 рр.

Концепція має на меті:

– визначити головні напрями розвитку Університету на початку ХХІ сторіччя, нагальні завдання та підходи до їх розв’язання;

– спрямувати науково-педагогічний потенціал колективу викладачів, співробітників і студентів на злагоджену творчу роботу;

– ознайомити широку громадськість з пріоритетами діяльності Університету;

– допомогти керівництву Університету та його підрозділів приймати ефективні управлінські рішення в конкретних ситуаціях навчальної, наукової, виховної роботи.

Місія Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна викристалізувана його двохсотлітнім історичним досвідом і концентрується у формулі: ПІЗНАВАТИ–НАВЧАТИ–ПРОСВІЩАТИ. Вона полягає в тому що

– ПІЗНАВАТИ - збагачувати наукову картину світу і долати межі накопиченого знання шляхом взаємопов’язаних фундаментальних наукових досліджень людини, суспільства, природи, втілювати отримані наукові знання в ефективні сучасні технології розвитку матеріального і духовного;

– НАВЧАТИ - готувати інтелектуальну еліту нації, високопрофесійних, духовно багатих, патріотичних фахівців і громадян шляхом органічного поєднання ґрунтовних наукових досліджень, якісної викладацької діяльності, творчої виховної роботи;

– ПРОСВІЩАТИ - зберігати, поширювати і розвивати непроминальні цінності української і світової культури, сприяти невгасимому духовному розвитку суспільства і людини.

Університет допомагає людині жити, мислити та діяти у широкому просторі історії та культури, поєднуючи досвід минулого, проблеми та ризики сьогодення, загрози та перспективи майбутнього.

Місія Університету поширюється на Слобідський край, Україну і людство.

Місія Університету формується на засадах університетської автономії, університетської демократії і університетської відповідальності.

Інноваційний прорив на якісно новий рівень навчання і досліджень, що передбачає:

– функціонування Університету як дослідницького на основі постійного поглиблення нерозривного зв’язку передових методів навчання та наукових досліджень;

– збереження і посилення провідної ролі Університету в національній класичній університетській освіті;

– відкритість Університету, активна інтеграція до світового інформаційного простору;

– повноправна участь університету в Болонському процесі, входження до єдиного європейського освітнього та наукового простору;

– втілення у всіх видах діяльності гуманістичної ідеї, забезпечення статусу університету як корпорації людей, які віддають перевагу духовним цінностям, культурі і науці, соціальна підтримка співробітників і студентів.

Пріоритетні напрямки розвитку

1. Динамічний розвиток наукових досліджень і ефективне просування власної науково-технічної продукції на регіональному, національному та світовому ринках:

– забезпечення пріоритетного розвитку фундаментальних досліджень як основи освіти та підготовки кадрів з випереджаючим урахуванням тенденцій світової науки;

– створення динамічної науково-освітньої системи, що розвивається на основі власних ресурсів;

– створення оптимальних умов для розвитку науково-технічних, технологічних та пошукових досліджень, спрямованих на вирішення глобальних і регіональних завдань.

Засади:

– розвиток провідних наукових шкіл та нових перспективних напрямів, що мають світовий рівень досліджень;

– поглиблення міжнародного, міжгалузевого, міжвузівського та внутрішньоуніверситетського співробітництва на основі спільних наукових програм, проектів, розробок, структурних підрозділів, використання та створення спільної науково-технічної бази, організація і проведення спільних семінарів, конференцій різного рівня тощо;

– удосконалення системи організації та стимулювання наукових досліджень, що ґрунтується на об’єктивних показниках роботи;

– створення інфраструктури комерційного використання результатів наукових досліджень, зокрема менеджментно-маркетингової діяльності з упровадження науково-технічних та технологічних розробок;

– формування інвестиційного фонду для підтримки новітніх фундаментальних досліджень і талановитої наукової молоді, творчого зростання науковців;

– створення можливостей широкого використання комп’ютерного експерименту та високоефективних засобів обробки результатів досліджень для різних галузей наукової діяльності.

2. Забезпечення високої і стабільної якості навчального процесу відповідно до визнаних міжнародних стандартів та витоків «суспільства знань» («Knowledge society»)

Мета – досягнення високої конкурентноспроможності університету на регіональному, національному і світовому освітянських ринках шляхом випереджального розвитку елітарної освіти.

Засади:

– зміна ціннісних орієнтирів навчання з «культу знань» на «культ мислення», переорієнтація навчального процесу на розвиток у студентів здібностей творчого роз’язання нестандартних проблемних ситуацій, самостійного орієнтування в інформаційних потоках, перехід до проблемно-дослідницької моделі навчального процесу;

– орієнтація освітніх стандартів університету на підготовку професіональної та управлінської еліти, вихід університету на лідируючі позиції в розробці та запровадженні новітніх навчально-педагогічних технологій;

– лібералізація навчального процесу з наданням широкого спектру освітніх послуг, запровадженням безперервної університетської освіти, забезпеченням індивідуальних підходів, міждисциплінарної мобільності та паралельного навчання;

– гнучке й оперативне реагування на динаміку ринку праці шляхом коригування та перегляду номенклатури спеціальностей та спеціалізацій;

– розвиток системи пошуку та залучення обдарованої молоді, моніторинг кар’єрного зростання випускників за допомогою розвитку системи зворотних зв’язків;

– випереджальний розвиток навчання іноземних студентів із викладанням іноземними мовами;

– залучення до навчального процесу провідних науковців світу, українських та зарубіжних вищих навчальних закладів, академічних наукових установ;

– застосування внутрішнього та зовнішнього контролю якості освіти, зокрема з використанням принципів зворотнього зв’язку і розвитком системи психологічного та соціологічного моніторингу і психологічної підтримки освітнього процесу;

– створення сприятливих умов підготовки навчально-методичних матеріалів нового покоління, у тому числі з залученням до творчих колективів талановитої студентської молоді;

– упровадження у навчальний процес освітніх інформаційних ресурсів для забезпечення умов самостійної роботи студентів;

– підвищення конкурентноспроможності випускників університету шляхом надання умов вільного оволодіння іноземними мовами та сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями;

– забезпечення провідної ролі університету в регіональній освітній системі, в тому числі шляхом обґрунтування та втілення ідеї створення університетського навчального округу.

3. Вдосконалення кадрової та соціальної політики, оптимізація функціональних, кваліфікаційних, демографічних параметрів науково-педагогічного і науково-дослідницького персоналу

Мета – створення умов і стимулів розвитку кадрового потенціалу і продуктивної праці колективу співробітників і студентів, спроможного на виконання місії університету.

Засади:

– розробка та втілення механізмів підвищення мотивації діяльності та безперервного професійного зростання науково-педагогічних працівників і науковців;

– упровадження та стимулювання заходів, спрямованих на спадкоємність кадрового потенціалу науково-педагогічних працівників університету та приток талановитої молоді;

– перетворення контрактної системи наймання науково-педагогічних працівників на дієвий інструмент кадрової політики та вирішення актуальних завдань розвитку університету;

– зміцнення корпоративного духу співробітників і студентів університету, створення сприятливих соціально-економічних, побутових умов та умов праці і навчання;

– формування комплексної ефективної системи стимулювання науково-педагогічних, методичних інновацій, підготовки підручників і монографій (матеріальні і моральні заохочення, оптимізація навчального навантаження, фінансування стажувань у провідних українських та зарубіжних закладах освіти і наукових центрах тощо);

– створення культу здоров’я і здорового способу життя.

4. Розвиток потенціалу й організаційних можливостей Університету як центру культурного життя і просвітницької діяльності

Мета – посилення і розширення інтелектуального та морального впливу Університету на внутрішнє та навколишнє середовище, сприяння розвитку духовних потреб людей через їх знайомство з надбаннями класичної культурної спадщини, досягненнями сучасної української та світової культури, популяризацію наукового знання.

Засади:

– збереження, примноження та пропаганда університетських культурних традицій шляхом створення системи культурно-просвітницьких осередків;

– перетворення університету на справжній інтелектуальний та культурний центр регіону;

– сприяння збереженню національної та етнічної ідентичності, діалогу та взаємодії різних культур;

– посилення ролі морально-етичних норм і стандартів у всіх аспектах діяльності університету;

– забезпечення відкритого й толерантного спілкування викладачів, співробітників та студентів університету;

– видавнича діяльність, активна взаємодія із засобами масової інформації, розвиток PR-діяльності.

5. Демократизація та оптимізація управління Університетом в цілому та його підрозділами

Мета – використання та розвиток можливостей університетської автономії та вдосконалення інфраструктури університетського комплексу, підвищення ефективності та оперативності управління університетом та його підрозділами в умовах, що швидко змінюються, залучення максимально широкого кола членів колективу до обговорення, прийняття, реалізації управлінських рішень, контролю за їх виконанням.

Засади:

– забезпечення адекватності, відкритості, гнучкості, економічності, саморефлексії системи управління, поєднання адміністративних і самоуправлінських засад, розвиток колегіальних форм обговорення, прийняття та реалізації управлінських рішень на всіх рівнях;

– забезпечення єдності навчального, наукового і виробничого процесів, безперервності і наскрізного характеру підготовки кадрів на етапах довузівської, вузівської і післявузівської освіти;

– підвищення ролі студентського самоврядування як рівноправного партнера в управлінні університетом;

– розширення повноважень університетської громадськості в розробці та реалізації рішень щодо розвитку університету та його підрозділів;

– динамічний розвиток і розгалуження інфраструктури управління;

– розвиток багатоканальної системи фінансування освітянської діяльності університету, створення фондів матеріальної та фінансової підтримки новітніх напрямів наукової, навчальної, методичної діяльності;

– формування комерційних структур для забезпечення потреб університету і надання послуг юридичним та фізичним особам;

– запровадження стратегічного планування університету та його підрозділів, сприяння міжфакультетській та міжкафедральній взаємодії;

– підвищення якості управлінських рішень шляхом обробки інформаційних потоків за допомогою комп’ютерних технологій та сучасних телекомунікаційних систем;

– створення та постійне оновлення соціального паспорту університету як складника інформаційної бази прийняття управлінських рішень;

– удосконалення системи інформаційної безпеки;

– вдосконалення системи інформування громадськості, співробітників і студентів про плани, події, рішення керівництва університету.

Висновки

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна створений у 1804 р. Указом імператора Олександра І. Зараз відповідно до Указів Президента України від 11 жовтня 1999 р. № 1313 та від 28.05.2003 р. № 454 Університет є самоврядним (автономним) національним вищим навчальним закладом України.

Із початку ХІХ століття Університет робить важливий внесок у розвиток освіти і науки на теренах Східної Європи і відіграє провідну роль у становленні модерної української культури, перетворенні Харкова на провідний інтелектуальний, промисловий і культурний центр.

Університет був піонером у становленні багатьох пріоритетних напрямів науки, підготував десятки тисяч висококваліфікованих фахівців. Із Харківським університетом пов’язана діяльність Нобелівських лауреатів І. Мечникова, Л. Ландау, С. Кузнеця, всесвітньо визнаних математиків М. Остроградського, О. Ляпунова, В. Стеклова, С. Бернштейна, О. Погорєлова, І. Тарапова, В. Марченка, Н. Ахієзера, фізиків І. Ліфшиця, К. Синельникова, А. Вальтера, В. Хоткевича, О. Ахієзера, біологів В. Данилевського, О. Нагорного, М. Буланкіна, В. Нікітіна, хіміків М. Бекетова, М. Ізмайлова, астронома М. Барабашова, філологів О. Потебні, О. Білецького, медиків Л. Гіршмана, М. Тринклера, істориків Д. Багалія, В. Бузескула, правознавців Д. Каченовського, В. Корецького та багатьох інших видатних вчених.

Потужний науково-педагогічний потенціал, розвинена матеріальна база, широта і різноманітність напрямів підготовки фахівців визначають роль Університету як одного з лідерів національної системи освіти і науки.

За всіх часів Університет відстоював високі цінності свободи наукового мислення і творчого педагогічного пошуку, толерантності, людяності та відкритості.

Список використаних джерел

1. Гаташ В. Університет - Матриця майбутньго //Дзеркало тижня. 2005. - 29 січня

2. Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. - Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954-1989

3. Європейська та українська культура в нарисах : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /М-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти, Харківський нац. ун-т радіоелектроніки, Харківський нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна ; За ред. І. З. Цехмістро, В. І. Штанько, В. С. Старовойт. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 319 с.

4. Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Харків. - 1998. - Т.8 / Ред. колегія: Л.Ушкалов, С.Вакуленко, В.Головченко та ін. - 1999. - 253 с.

5. Оглоблин-Глобенко М. Харківському Університету 150 років, ЗНТШ, т. CLXVII, Нью-Йорк - Париж - Мюнхен 1958

6. Харьковский государственный университет 1805 – 1980. Исторический очерк. – Х.: Вища школа; Изд-во при Харьк. ун-те, 1980. – 160 с.

загрузка...
Top