Братства: їх унікальність і значення в розвитку української вищої школи 16-17 століття

Вступ.

1. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств.

2. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні.

3. Братські школи як українські національні навчальні заклади в XVI - XVIII ст.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

В історії нашої країни XVI-XVII ст. були періодом складних економічних перетворень і політичних подій, коли міцніла і розвивалась Російська держава, а на Україні точилася боротьба народних мас проти феодального, польсько-шляхетського поневолення і католицизму. Визвольні селянські війни під керівництвом Богдана Хмельницького закінчилися великою за своїм історичним значенням подією - Переяславською радою, яка в січні 1654 року прийняла рішення про возз'єднання України з Росією. Рішення Переяславської ради знаменувало здійснення споконвічних прагнень та сподівань українського народу і було поворотним етапом в його історичному житті.

У підготовці цього історичного акту певну роль відіграли братства і створенні ними освітні заклади. Перше братство у Львові в 1449 році, а потім і в інших містах і селах України. Братства об'єднували ремісників, селян, запорізьких козаків, купців і навіть українських магнатів. Братства створювалися для боротьби проти польської шляхти та уніатів, а також проти необмеженої влади церковних феодалів.

Виникнення і роль православних братств у процесі розвитку української духовності в пізньосередньовічну та барокову епохи аналізовано не раз. Знову звернемось до авторитетної думки В. Антоновича, внесок якого в осмислення даного питання важко переоцінити: «Міщани й нижче духовенство скупчують свою боротьбу в Церковних Братствах. Братства позасновувано в багатьох західноукраїнських містах ще перед повстанням церковної Унії. Зразу вони мали завдання дбати про Православіє та збереження в чистоті християнської моральності, яка дуже потерпіла через те, що шляхтичі захопили вищі церковні посади. Патріархи Костянтинопольські признали Братствам значення зберігачів чистоти церковної науки та християнської моральності, й забезпечили їх існування ставропігіяльними Грамотами, які звільняли церковні Братства від залежності від місцевих ієрархів». Така мета братств, що була заявлена ще до початку уніонізації Церкви, мала підґрунтям, на нашу гадку, якраз аскетичне відродження гнаної, невладної «бідної» (у значенні небагатої) Церкви. Церкви, далекої від світу. До певної міри православні братства були в той період чимось схожим до домініканців часів заснування ордена св. Домініка з їх ідеалізацією аскези, освіти, науки й невладності Церкви й віддаленості від світу. Історичні обставини, що виявили себе в потужному наступові у той час іншого віросповідування й культури, змусили, певне, перших братчиків обернути ці принципи на оборону власне Православної Церкви, а не лише її аскетичної чистоти.

Звертає на себе увагу й той факт, що духовно-освітній рівень православних українських братств (які, як пам’ятаємо, складались далеко не з родових шляхтичів – тогочасної еліти суспільства) був таким, що йому беззастережно довіряли вселенські патріархи оборону християнської чистоти суспільства, гарантуючи свою довіру до братств ставро-пігіяльними грамотами. Гадаємо, що середньовічна православна церква мала підставою для такого рішення перш за все беззаперечний лицарський духовний консерватизм членів православних братств, їх ясне бажання захистити чисті джерела Віри Христової від духовних й тілесних нападників, а по-друге, – бачила в православних братствах перспективу очищення чистим служінням всієї церкви, яка вже тоді потребувала звільнення від людської звичаєвості і традицій.


1. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств

Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI—XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії. Кінець XVI й початок XVII ст. позначилися пробудженням "сплячого генія" українського народу. Після Брестської унії 1596 р. активізується діяльність братств, що виникали при православних церквах. Вони не обмежувалися релігійними справами, а вважали своїм основним завданням поширення освіти серед українського населення та захист православ´я перед католицтвом й одночасно захист української нації. При братствах засновувалися школи, друкарні, які ставали основними осередками розвою національної культури. Особливо активну роботу проводили Віденське (1588), Берестейське (1591), Мінське (1592), Більське (1594), Могилівське (1597), Луцьке (1597), Київське (1615) братства.

Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у місті Острозі заснував вищу школу — Острозьку греко-слов´яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька академія. За декілька десятків років функціонування академія підготувала 500 випускників, багато з яких стали організаторами й реорганізаторами вже існуючих шкіл, відігравши таким чином чималу роль у поширенні освіти серед українського та інших на родів. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. Тут побачило світ перше повне кириличне видання Святого письма — знаменита Острозька Біблія (1581 p.). Тривалий час точилася дискусія щодо статусу Острозької академії: чи можна називати її вищою? Професор A.M. Алексюк вважає, що розглядати це питання необхідно з урахуванням історичного періоду її існування. На той час, порівняно з іншими школами, Острозька академія стояла вище. Проте донині це питання залишається відкритим. Дослідники історії розвитку освіти ще на початку 70-х років XX ст. висловлювали припущення, що школи "вищого типу" існували ще за часів Київської Русі. Є також думка, що перша вища школа в Києві була заснована 1037 р. у храмі Святої Софії. Вона готувала кадри "вищого духовенства і феодальної знаті". Частина дослідників схильна залишатися на позиції, згідно з якою першим вищим навчальним закладом на терені східного слов´янства була Києво-Могилянська академія.

В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов´язані з медициною, філософією, богослов´ям та ін. Для викладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвропейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працювали Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст. — жовтень 1594 р.) — перший ректор академії, автор полемічного трактату "Ключ царства небесного" Дамін (світське ім´я Дем´ян) Наливайко (друга половина XVI ст. — 1627р.) — український церковний і культурний діяч, письменник, перекладач; Мелетій (Максим) Смотрицький (1578—1634) — відомий український письменник і громадський діяч, доктор медицини, єпископ, ректор Київської братської школи, проповідник; Ян Лятос — професор Краківського університету, математик, астролог, доктор медицини і філософії; Іова(Іван) Княгининський (бл. 1550—1621) — український церковно-освітній діяч, письменник-полеміст та багато інших. Серед вихованців академії був і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) розпочався процес занепаду Острозької академії, і в 1624 р. вона припинила існування, оскільки внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич відкрила на її базі єзуїтську колегію.

З відродженням незалежної Української держави Острозька академія як вищий навчальний заклад розпочала нову сторінку в історії вищої школи нашої держави.

Україна за географічним положенням належить до європейських країн, тому розвиток культури в Європі XV—XVI ст., коли відбувалося повернення до кращих традицій античного мистецтва і літератури, що згодом дістав назву Ренесанс, або Відродження, справив благодатний вплив на культуру українського народу. У межах загальнокультурного процесу європейських країн розвивалися письменство, шкільництво, почала складатися система освіти: монастирські школи, школи при соборах та університети.

Орієнтиром були країни Західної Європи. Йшлося не лише про розширення загальноосвітніх шкіл різних рівнів, а передусім про становлення університетської освіти.

У 1750 р. у Глухові за підтримки імператриці Росії Єлизавети Петрівни було обрано останнього гетьмана України — Кирила Розумовського. Перед цим він здобув вищу освіту в університетах Західної Європи, побував у Франції, Італії, Німеччині. Очевидно, під впливом побаченого у цих країнах щодо організації освіти у К. Розумовського виникла ідея відкриття Батуринського університету. На той час Батурин був гетьманською столицею України. У 1760 р. була завершена робота над проектом Батуринського університету. Ознайомлення з цим документом дає підстави стверджувати, що майбутній університет за структурою і змістом діяльності мав бути прогресивним освітнім закладом. Проте задуми К. Розумовського не справдилися: імператриця своїм указом від 10 листопада 1764 р. скасувала гетьманство в Україні, у 1775 р. було зруйновано Запорозьку Січ, а невдовзі у 1783 р. було введено кріпосне право.

Все ж прагнення українського народу до розвитку освіти не вдавалося знищити. У вересні 1820 р. у Чернігівській губернії було відкрито Ніжинську гімназію вищих наук. Ініціатором виникнення цього закладу були Олександр Безбородько (1747— 1799) і його родичі. Гімназія вищих наук функціонувала 13 років. Протягом цього часу відбулося вісім випусків. Майже 100 випускників здобули добру освіту. У гімназії навчалися М.В. Гоголь, Є.П. Гребінка, В.М. Забіла, Н.В. Кукольник, український етнограф О.С. Афанасьев (Чужбинський), байкар Л.І. Глібов, український етнограф, фольклорист К.М. Сементовський.

У своїй боротьбі братства широко використовували школи, друкарні і молодіжні організації - "Младенческие братства". Особливу увагу вони приділяли створенню шкіл, серед яких найвідомішими були: Львівська (1586), Віленська (1592), Мінська (1592), Дубнівська (1604), Замостівська (1606), Брестська (1615), Київська (1615), Луцька (1624), Полоцька, Могилівська, Кам'янець - Подільська, Вінницька та інші. Вищі вчителі братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав "Грамматику словянского язика" (1596), Мелетій Смотрицький - "Грамматику словенскую" (1613). Про досвід роботи братських шкіл України знав великий чеський педагог Я.А. Коменський.

Діяльність братства мала такі напрямки: охорона благочестя та порядку, благоустрій братства і боротьба за національну самостійність, охорона православ'я. Останній напрямок діяльності братства не вказувався у статутах із цілком зрозумілих причин. Можливо, це дало привід багатьом дослідникам розглядати братства як мирні організації. Але відомо, що кожен, хто вступав до братства, складав присягу ("цілували кожен за всіх і всі за кожного чесний хрест") стояти за православну віру "до останньої краплі крові", "до останнього подиху".

Загалом, у XVI – XVII столітті в Україні існувало п’ять груп шкіл, які хоч і були різні за своїм ідеологічним спрямуванням, але мали деякі спільні організаційні форми та методи навчання: братські школи і школи в полках; школи при монастирях і церквах (парафіяльні);школи протестантських общин – кальвіністів, лютеран, аріан; католицькі школи орденів єзуїтів і піар; школи Запорізької Січі.

Все ж таки, особливо велика заслуга у сраві пожвавлення шкільної освіти належить братствам – громадським організаціям православних міщан, а потім і селян в Україні і Білорусі XVI – XVIII століття. Адже братства були могутнім демократичним рухом, спрямованим на боротьбу проти національного гноблення й тиску, на ті основи християнства, які відповідали глибинним інтересам українського народу. Братські школи були найголовнішим засобом цієї боротьби.

Аналіз усіх аспектів роботи братських шкіл України свідчить про глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні. Головними елементами системної організації цього процесу є такі ідеї:

· Глибоке національне виховання, розвиток і освіта підростаючого покоління.

· Чітка організація педагогічного процесу.

· Ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання.

· Чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.

Вивчення документів, які стосуються братських шкіл, свідчить про те, що всі зазначені елементи тісно пов’язані з історією. Культурою, боротьбою за незалежність та збереження національної самобутності українського народу. Розглянемо кожен з цих елементів.

Учні братських шкіл, як правило, вивчали рідну (“просту”) мову, слов’янську, грецьку, латинську й польську, але не однаковою мірою. Особлива увага приділялась вивченню слов’янської мови, У ній братчики бачили засіб збереження народності й зміцнення зв’язків з іншими слов’янськими народами. Викладання цієї мови в школах полягало у вивченні спочатку букв і складів, потім читання, граматики та церковного співу. Для кращого засвоєння мови учням заборонялось у школі розмовляти між собою розмовною мовою. Один запитував іншого грецькою мовою, а той, кого запитували, мав відповідати слов’янською. Цією мовою читались лекції, нею були складені й деякі підручники. Учителі розрізняли слов’янську і рідну мови, зазначаючи. Що не всі терміни можна перекласти із слов’янської на рідну мову. І. Вишенський рекомендував друкувати книги і статути слов’янською мовою. А що незрозуміле, просто тлумачити, викладати. Для навчання грамоти цією мовою в Україні було надруковано велику кількість букварів, Перший такий буквар склав Лаврентій Зизаній, назвавши його “ Наука к чтению и пониманию письма словенського “.

Крім вивчення слов’янської мови, у братських школах приділялося багато уваги мистецтву складати вірші цією мовою. Учні, змагаючись один з одним, не тільки складали вірші під час навчальних занять риторики та піїтики, а й у вільний час. Від них також вимагалось складати вірші до кожного великого свята, до кожної визначної події. Учителі та учні даних шкіл складали також історичні вірші, де прославляли подвиги запорізьких козаків. Мандруючи під час канікул і на свята Різдва і Великодня по всіх містах, групи учнів братських шкіл співали вірші на базарах, ярмарках, у будинках хуторян. Таким чином, деякі із складених спудеями (студентами) вірші ставали народними піснями України. Високим рівнем викладання співу братські школи значною мірою вплинули на народну музичну культуру України.

Важливе в братських школах відводилося моральному та фізичному вихованню. Обов’язковими рисами кожного сина вважалися сміливість, витривалість, хоробрість, невибагливість. Крім того, кожен юнак мріяв стати воїном Запорізької Січі.

Розглядаючи елементи класно-урочної системи навчання, потрібно зазначити, що в роботі братських шкіл вперше спостерігається групова організація навчальних занять. Чітка організація простежувалась уже з прийому учня до навчального закладу.

Загалом, навчання в братських школах ділилось на два етапи: початкове і середнє.

Початкове навчання – це читання (розпізнавання букв та їх складання, пояснення прочитаного, осмислення і розуміння). Письмо, вивчення граматики, лічба, церковний спів та порядок.

Середнє навчання охоплювало вивчення граматики, риторики, діалектики, музики. Учні вивчали слов’янську, українську (просту),грецьку, латинську та польську мови.


2. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні

У визволенні від національного і релігійного гніту українського народу важливу роль відіграли братства, які були розповсюджені в Україні у XVI-XVII ст. Братства – це організації міського населення, передусім ремісників і купців, які об’єднувалися з метою боротьби проти ополячення та окатоличення українського населення. До братств приймалися всі православні незалежно від національності, соціального походження чи майнового стану. Перше братство започаткували 1449 року львівські міщани при церкві Успенія. Згодом ці організації розповсюдилися по всій правобережній Україні, були вони і в Білорусі.

Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи.

Історичні джерела про перші братські навчальні заклади обмежені. Спочатку це були невеликі школи з одним учителем, який одночасно виконував обов’язки дяка та писаря братства. Шкільна кімната знаходилася у братському будинку. У зміст навчання входило читання, письмо, рахунок і вивчення катехізису. З посиленням національного і соціального гніту у першій пол. XVII ст. більшість братських шкіл перетворилися у школи підвищеного типу. Братчики розуміли, що для успішного ведення боротьби проти агресивних нападів польсько-литовської шляхти, елементарна освіта була недостатньою.

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586 року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи того часу. За зразком цієї школи відкрилися братські школи і в інших містах: Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кременці, Луцьку і ін.

У братських школах підвищеного типу крім читання, лічби, письма та хорового співу, вивчалися "сім вільних мистецтв". На високому рівні вивчали предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику; предмети квадривіуму вивчалися на дещо нижчому рівні, крім музики. Остання виступала одним із основних навчальних предметів.

У вивченні мов братські школи, як правило, пройшли дві стадії: греко-слов’янську, потім – латино-польську. На першому місці завжди стояло вивчення слов’янської мови. На другому місці – грецької мови, оскільки вона давала змогу засвоювати на високому рівні античну наукову літературу.

На другій стадії розвитку братських шкіл вивчалася ще й латинська мова, яку спочатку не вивчали, адже нею велись богослужіння у католиків. Пізніше братчики зрозуміли необхідність латині, оскільки вона є мовою західної науки (для продовження освіти у західних навчальних закладах). Польську мову вчили аби влада дозволила відкрити школу. У першій чверті XVII ст. почали викладати українську мову.

Про організацію роботи братських шкіл дає уявлення статут Львівської школи "Порядок шкільний" 1586 р. Він свідчить про демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до дітей визначалось не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства. Досить серйозні вимоги ставилися до вчителя. Він повинен бути благочестивим, розумним, не п’яниця, не блудник... Всього у статуті нараховується 16 подібних вимог.

Навчання у школі платне, хоч найбіднішим учням надавалась допомога. Батьки у присутності двох свідків укладали зі школою письмову угоду, де зазначались форма оплати, те, чому школа повинна навчити дитину, а також обов’язки батьків по сприянню дітям у навчанні. Кожного тижня призначалися 2-3 чергових учні, які приходили у школу раніше від інших, розтоплювали піч, прибирали, слідкували за поведінкою решти школярів.

У школі був запроваджений учбовий рік, який починався 1 вересня, введені літні канікули (липень-серпень). Влітку навчання розпочиналося о 9 годині ранку, а взимку – дещо пізніше. Навчальний день починався молитвою. Після читання молитви кожний учень відповідав вчорашній урок і показував виконані вдома письмові роботи. Потім починали вивчати новий матеріал. Після обіду учні знову приходили до школи і переписували завдання на наступний день. Тут же в школі вони вивчали задані уроки, опитуючи один одного. Ввечері вдома діти повинні були прочитати вивчений у школі урок перед батьками. У суботу повторювалося все, що було вивчене за тиждень. У цей день учитель більш тривалий час проводив з учнями моральні бесіди.

Спеціалісти прослідковують аналогію між статутом Львівської братської школи та твором Я.А.Коменського "Закони добре організованої школи".

Братські школи відіграли важливу роль у національному відродженні. Вони виховували своїх учнів в дусі патріотизму, любові і поваги до рідної мови, до культури свого народу.

3.Братські школи як українські національні навчальні заклади в XVI - XVIII ст.

Вони почали створюватися у 80 - х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ'я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися братські школи в різних містах України. В першій половині XVII братські школи засновувалися і в деяких селах.

Братські школи були двох типів: елементарного та підвищеного, які докорінно відрізнялися від інших існуючих шкіл, приміром, протестантських, католицьких, православних монастирських та національних: єврейських, вірменських тощо. Предмети у цих школах викладалися рідною мовою, вивчалася антична література, філософія, розвивалися розумові здібності учнів, певною мірою - демократизація.

Слід зазначити, що історичні свідчення про перші навчальні заклади, організовані братствами, обмежені. Відомо, що шкільна кімната розміщувалась у братському будинку. Вчителя, який виконував обов'язки дяка та писаря, обирали на загальних зборах братства. Платню він отримував з прибутків церкви, а також із коштів, що платили батьки за навчання дітей. За добру роботу вчитель міг отримати "святкові" - 5,5 гроша.

Інформацію про те, як організовувався навчальний процес знаходимо у Статуті Львівської братської школи, де визначався режим навчальної діяльності учнів, окреслювалося коло їхніх обов'язків, а також учителів, батьків та опікунів.

Учнів, як правило, ділили на три групи: одні вчилися розпізнавати літери, інші - читати і. вчити напам'ять певний навчальний матеріал треті - міркувати, пояснювати прочитане. Читати і писали вчилися слов'янською мовою. Учнів навіть знайомили зі слов'янською нумерацією.

До змісту освіти у школах першого типу, крім читання та письма, входила лічба, малювання, вивчення катехізису, особливе місце займали співи. Навчання-проводили у суботу. Як відомо, церковний хор складався з учнів. У деяких братських школах, наприклад у Київській, практикувався багатоголосий спів у 4, б, 8 голосів.

У школах запроваджувались елементи класно урочної системи навчання, а також різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко практикувалось повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань стежили виділені на кожний тиждень чергові учні. В школі часто бували батьки учнів, які допомагали вчителям доглядати за поведінкою дітей. Віддаючи дітей до школи, батьки підписували з ректором школи договір, в якому зазначалися обов'язки школи і батьків.

При братських школах існували так звані "братства младенческие", основна мета яких-моральне виховання юнацтва. Слід зазначити, що всі учні братської школи входили до таких молодіжних братств.

Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідає Львівське братство. Перші відомості про нього датуються 1463 р. У 1586 р. братство отримало окремі права від антіохійського патріарха Иоакима, які були закріплені й поширені константинопольським патріархом Єремієм.

Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який став зразком для інших братських шкіл.

О 9-й ранку розпочиналися заняття влітку, а взимку вчитель сам визначав час початку навчання. Учень займав місце в класі, яке визначалося результатами його успіхів. Якщо хтось із учнів не заявлявся на урок - учитель посилав когось із вихованців з'ясувати причину. Навчальний день починався з молитви, а потім школярі відповідали домашнє завдання і перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього вчитель пояснював новий матеріал і видавав учням завдання, щоб вони переписали їх вдома. Іноді урок проходив у формі бесіди чи диспуту. Потім відпочинок. Діти обідали і знову поверталися до школи, виконували і перевіряли домашні завдання один у одного.

Статут передбачав не тільки режим навчальної діяльності учнів, а й регламентував роботу вчителів. Так за поведінкою вихованців стежили спеціально призначені вихователі або старші вихованці школи.

Особливої уваги, на наш погляд, заслуговують стосунки братської школи і батьків, які були зафіксовані у статуті. Коли, батько приводив сина до школи, то підписував угоду з учителем, де зазначалося, чого школа має навчити учня. Крім того, в угоді визначались і обов'язки батьків чи опікунів - сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угода підписувалась, у присутності двох свідків, найчастіше це були сусіди. Обов'язком батьків була перевірка домашнього завдання.

До школи приймались діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. А сироти були під повною опікою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. Дидаскал має вчити й любити всіх дітей зарівно, зазначено у Статуті Львівської братської школи, - як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що по вулицях ходять, поживи просять". Становище учня в школі залежало не під матеріального стану батьків, а від його особистого успіху у навчанні та поведінці.

Що стосується змісту освіти носив, гуманітарний характер. Зокрема, вивчали граматику грецької, слов'янської, латинської, польської мов.

Діалектику і риторику викладав один учитель. Підручники з цих предметів були написані латинською мовою, але у Статуті Львівської братської школи були вказівки щодо вивчення цих дисциплін та філософських наук за посібниками, написаними слов'янською мовою.

Серед предметів, які вивчали в школі - курс інтегрованої математики. Наприклад: арифметику вивчали разом з геометрією й астрономією. Були поширені і предмети естетичного циклу: малювання, співи.

Кінець XVI - початок ХVII ст. знаменувалися поширенням віршування. Вірші складали вчителі й учні. До нашого часу дійшли вірші Л. Зизанія, К. Ставровецького, Й. Борецького, П. Беринди та ін.

У 1592 р. при підтримці гетьмана запорозьких козаків Сагайдачного Львівське братство одержало від короля Сигізмунда III право викладати в школі сім вільних наук (граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику).

Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ елассонський, який склав граматику "Адельфостер" і викладав грецьку мову. Львівська братська школа мала сильний викладацький колектив. Це Стефан Зизаній - викладач грецької мови, Лаврентій, Зизаній - викладач слов'янської, Кирило Транквіліон, Ставроведький - автор релігійно-моральних міркувань, Іов Борецький - викладач грецької та латинської мов, Памва Веринда - лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника - словника енциклопедичного типу.

Львівська братська школа не тільки постачала братським школам навчальні посібники, а й готувала для них учителів.

Неабияку роль у розвитку освіти і культури в Україні у першій половині XVII ст. відіграла Київська братська школа підвищеного типу, яка пройшла шлях від школи через колегію до академії.

Це одна з найвизначніших братських шкіл в Україні у XVII ст., яка була заснована Київським Богоявленським братством у 1615 році, її статут затверджений у 1620 році за зразком Львівської братської школи. Школу могли відвідувати вихідці з різних суспільних верств - козаки, міщани і шляхта, яка була невдоволена експансією католицизму.

Серед засновників Київського братства були визначні діячі української культури З. Копистянський, Т. Земка. Гетьман П. К. Сагайдачний оголосив про вступ до Київського братства всього реєстрованого козацтва. Київське братство було одним із центрів боротьби українського народу проти церковної унії. При сприянні братства 1620 року всупереч забороні польського уряду відновлено православну церкву ієрархією, яку очолив І. Борецький. Заслугою київського братства було заснування Київської братської школи. Матеріальну основу діяльності братства становили внески членів. У 1645 році Є. Гулявичівна передала свою садибу з землями в Києві на Подолі для заснування монастиря, шпиталю для прочан та школи для дітей шляхти та міщан. У 1625 - 1626 роках Київське братство отримало від російського уряду значні кошти для будівництва і оздоблення Богоявленської школи - визначної пам'ятки архітектури. В умовах наступу контрреформації в кінці 30-х років XVII ст. Київське братство змушене було припинити свою діяльність.

Ще однією визначною братською школою була Луцька. Цей навчальний заклад був заснований Луцьким братством у 1617 році. Діяльну участь в її створенні брали Л. Древинський і Д. Малинський. Статут школи засновувався на "Порядку шкільному" Львівської братської школи. Схвалені братством "Артикули прав" містили правила поведінки учнів. У Львівській братській школі навчалися сини міщан Луцька православних шляхтичів Волині. В школі високого рівня досягло викладання граматики, риторики і поетики, хорового співу. Ставили театральні спектаклі, окремі учні писали вірші українською літературною мовою того часу. Викладачами школи були ченці братського монастиря Є. Ілковський (керівник школи 1628), П. Босинський (бакалавр 1634), художник Й. Кондзелевич та інші.

Українська церква, церковні братства, діяльність братських шкіл стали епохальним явищем в історії українського шкільництва, що забезпечило його дальший бурхливий розвиток. Вони виплекали й перед усім світом показали нову генерацію освічених людей України, творчих інтелектуалів, палких патріотів, мужніх захисників свого народу від нашестя польських колонізаторів, носіїв і пропагандистів ідей української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця, почуття поваги до представників інших народів.

Таким чином, братські школи відіграли величезну роль не тільки в поширенні освіти й розробці педагогічної теорії, а і в боротьбі українського народу за своє визволення від гніту польських загарбників, їх вплив можна вбачати в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, і в селянських повстаннях; і в початках козаччини, і в народженні нових могутніх духовних і наукових центрів, зокрема Києво-Могилянської академії.


Висновки

Становлення та розвиток національної системи освіти має вирішальне значення при творенні самосвідомості народу в процесах його самопізнання та утвердження, а передусім у розвитку власної культури, бо всі культурні навички ґрунтуються таки на освіті. Тут слід відзначити, що розвиток освіти й педагогіки в Україні в XVI – XVII столітті проходив у складних історичних умовах. Це була епоха боротьби українського народу проти соціального і національного гніту, феодалізму. Разом з тим ця класова боротьба пригнічених мас України зливалась з боротьбою за свою незалежність, культуру, мову. У руслі цієї боротьби були створені численні братські школи та школи Запорізької Січі, які мобілізували свої зусилля на боротьбу з католицизмом, унією, з православними єпископами, які складали основу вищої ланки феодального суспільства. В колах молоді, яка здобувала освіту спершу в нижчих і середніх школах, типу монастирських чи судових православних, питання збереження національного обличчя не стояло так гостро, як у тих, хто навчався у протестантських чи римо-католицьких.

Загалом, питання становлення середньої та вищої школи вирішувалося с українському суспільстві животрепетно, бо йшлося про виховання української людини, без чого край, як казав В.Тяпинський, “не міг мати майбутнього.” Відтак, найактивніші й найкультурніші люди тогочасного суспільства беруться за впровадження національної освіти – цим починають займатися братства, які засновують низку братських шкіл (середнього типу). Важливий внесок у подальший розвиток української освіти зробили й школи, засновані в Запорізькій Січі.

Важливим тут є з’ясувати ті основні витоки, які визначали основні принципи, що лежали в основі розвитку освіти та педагогічної думки в Україні в XVI – XVII столітті.


Список використаної літератури

1. Артемова Л. Історія педагогіки України: Підручник/ Любов Артемова ; ред. : Т. В. Ковтуненко. - К.: Либідь, 2006. - 421 с.

2. Булгак О.В. 370 років тому Лаврська школа була об'єднана з Київською братською школою у Київську колегію (1632)/ О.В.Булгак //Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2002. - 3-й кв.. - C. 77-82.

3. Год Б. Виховання у братських школах України і європейська педагогіка 16-17 століть //Рідна школа. - 2005. - № 1. - C. 52-55.

4. Коба Л. Братські школи в Україні 15 ст. //Початкова школа. - 1994. - № 11. - C. 45

5. Левківський М. Історія педагогіки: Підручник для студ. вищих навч. закладів/ Михайло Левківський; М-во освіти і науки України. - 2-е вид., доп.. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 369 с.

6. Мазур П. На Запорозьку Січ... до школи //Освіта . - 2006. - № 6. - C. 15

7. Максимюк С. Педагогіка: Навчальний посібник/ Світлана Максимюк,; М-во науки і освіти України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. - К.: Кондор, 2005 2009. - 670 с.

8. Мельничук О. Історія педагогіки України: Навчальний посібник/ Ольга Мельничук,. - 2-е вид., доп. і перероб.. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2001. - 179 с.

загрузка...
Top