Аналіз громадянської освіти педагогічних працівників як складова управління вищими навчальними закладами

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ.

1.1 Уточнення поняття «громадянська освіта».

1.2. Ретроспективний аналіз концепції громадянської освіти.

1.3 Принципи та методи дослідження.

РОЗДІЛ 2.ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ.

2.1. Зміст та методологія громадянської освіти.

2.2. Формування засад громадянської освіти педагогічних працівників вищих навчальних закладів в Україні.

2.3. Формування засад громадянської освіти педагогічних працівників вищих навчальних закладів в зарубіжних країнах.

РОЗДІЛ 3ПРАКСІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УПРАВЛІННІ ВИЩИМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ В УКРАЇНІ.

3.1.Порівняльний аналіз підходів до громадянської освіти педагогічних працівників в Україні та країнах Західної Європи

3.2. Рекомендації щодо оптимізації громадянської освіти педагогічних працівників в Україні

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

Глобальне поширення демократії стало відповіддю на історичні виклики принципово нової ситуації, що склалась у світі на порозі ХХІ ст., основу якої становить безпрецедентний розвиток постіндустріального суспільства та гуманітарних технологій. Постіндустріальне суспільство потребує відповідної форми політичної організації, яка б забезпечувала умови для розкриття творчих можливостей людини та потенціалу нових технологій, що можливо лише за умов вільного, демократичного суспільства, яке сповідує максиму "вільна людина - розвинене громадянське суспільство - сильна держава" [1, с. 3].

Основою демократичного ладу є людина, спроможна розкрити його потенціал, для якої демократія є природним середовищем задоволення особистих та суспільних інтересів. Саме за демократії розквітає громадянське суспільство - сфера самовиявлення вільних індивідів та їх добровільно сформованих асоціацій, для якої властиві горизонтальні, не санкціоновані державою зв'язки між громадянами, що мають справді колективний характер. Сучасна демократія вимагає від особи не лише політичної активності, а й усвідомлення нею власної ролі і значення в житті суспільства, а також дії у відповідності до власних переконань і цінностей.

В Україні вже тривалий час відбуваються суперечливі та складні трансформаційні процеси в економіці, політиці та національній самосвідомості. В процесі демократизації наша країна подолала певний відтинок шляху і перебуває на етапі становлення політичних інститутів демократії. Проте конституційне закріплення основних інститутів та принципів демократії - лише один з кроків на шляху демократизації. Україні вкрай необхідна консолідація демократії, тобто становлення і відтворення демократичної політичної практики, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної політичної культури, подальше формування та удосконалення різноманітних демократичних структур, звикання людей до життя в умовах демократії.

Важливими етапами на шляху українського суспільства до демократичної консолідації є виховання толерантності, поваги до прав людини, вміння долати стереотипи, знаходити компроміс. Необхідно, щоб громадяни знали свої права і обов'язки, були впевнені, що можуть впливати на зміни в суспільстві, дотримувались закону, мислили критично і незалежно.

Актуальністьзапровадження громадянської освіти в Україні обумовлена тим, що формування демократичної громадянськості є нагальною потребою усіх розвинених держав, а надто тих, що здійснюють суспільно-політичну трансформацію. Мета громадянської освіти - сформувати особистість, якій притаманні демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі в житті суспільства.

Громадянська освіта має базуватися на принципах гуманізму, демократичності, зв'язку з практичною діяльністю, зорієнтованості на позитивні соціальні дії, наступності і безперервності, міждисциплінарності, культуровідповідності, полікультурності, плюралізму. Така освіта включає в себе надання громадянських знань, формування вмінь та виховання чеснот, необхідних людині для життя в демократичному суспільстві. Являючи широкий комплекс освітніх заходів, громадянська освіта може здійснюватися у таких формах, як самостійний навчальний предмет, впровадження елементів громадянської освіти до існуючих шкільних предметів, організація на демократичних засадах шкільного життя, позакласної та позашкільної активності.

У громадянській освіті перевага має бути надана активним методам, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення і базуються на принципах багатосторонньої взаємодії (дискусії, рольові ігри, мозкові атаки тощо).

Громадянська освіта - це вимога часу, тому розвиток та вдосконалення її системи є актуальним завданням для всіх демократичних країн. Багатий досвід громадянської освіти накопичено в умовах зрілих демократій Великої Британії, США, Канади, Франції, Італії, Нідерландів та інших, де створено різноманітні підручники, розроблено навчальні курси, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку та перепідготовку вчителів. Значних зусиль щодо розвитку освіти для демократії докладають і посткомуністичні країни: Польща, Румунія, Латвія, Росія.

Певний досвід у цій галузі має й Україна. Сучасна українська педагогіка спирається на багату спадщину, на кращі традиції у вихованні громадян. Протягом останніх років у нашій країні вжито чимало заходів у впровадження системи громадянської освіти: випущено експериментальні підручники, які нині проходять апробацію, у загальноосвітніх школах діють експериментальні майданчики, проводяться конференції та семінари, Академією педагогічних наук України розроблено проект концепції громадянського виховання. Питання громадянської освіти знайшли відображення у проекті концепції дванадцятирічної освіти. Незважаючи на відмінність підходів, методик та масштабу національних систем громадянської освіти, єдиною залишається їх мета - виховання громадянина, який цінує та готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності і права людини.

В умовах посткомуністичної трансформації розвиток системи громадянської освіти є важливою складовою перехідного процесу до стабільної демократичної системи. Хоча від дня проголошення незалежності процес становлення громадянської культури в Україні пройшов ряд важливих етапів - багатопартійність, альтернативні вибори, розвиток мережі недержавних організацій та добровільних асоціацій громадян, - існуюча в нашій державі система освіти слабо зорієнтована на формування у молоді демократичних цінностей, виховання громадянина демократичної держави. Навчально-виховний процес недостаньо спрямований на формування демократичного світогляду. Серйозною перешкодою на шляху громадянської освіти та виховання є розрив між теоретичними знаннями та повсякденною соціальною практикою.

Громадянська освіта є важливим компонентом демократичних перетворень ще й тому, що звертається до проблем побудови системи, яка визначає і встановлює єдині "правила гри" для організацій та індивідів. Громадяни перехідних суспільств потребують вміння оцінювати конкуруючі пропозиції політики та ідей. Школа, як осередок громадянської освіти, має сприяти розвиткові демократичної політичної культури, формуванню громадянської компетентності, політико-правових знань, політичних умінь, гідності та відповідальності молодих людей, усвідомленню і визнанню ними демократичних принципів життя та пріоритету прав людини.

Відтак, розбудова сучасної системи громадянської освіти набуває надзвичайної актуальності, що обумовлена такими реаліями політичного життя України:

- спонтанністю, неузгодженістю та безсистемністю зусиль, спрямованих на демократизацію суспільного життя;

- небезпечно низьким рівнем суспільного прийняття демократичного ладу та довіри до нього;

- недемократичністю відносин між державою та суспільством і державою та особою.

Демократія - це триваюча спроба відтворити сферу громадянського стану. Отже Україні потрібна така система громадянської освіти, яка б сприяла переходові до демократії, становленню демократичних норм і цінностей особистості та суспільства, заохочувала громадян мислити критично та незалежно.

Тема:„Аналіз громадянської освіти педагогічних працівників як складова управління вищими навчальними закладами”.

Мета: дослідитигромадянську освіту педагогічних працівників як складову управління вищими навчальними закладами.

Завдання дослідження:

1. уточнитиголовні поняття дослідження громадянської освіти;

2. здійснити ретроспективний аналіз громадянської освіти педагогічних працівників;

3. визначити методи дослідження громадянської освіти;

4. здійснити порівняльний аналіз громадянської освіти в управлінні вищими навчальними закладами в Україні та в зарубіжних країнах;

5. розробити рекомендації щодо оптимізації громадянської освіти педагогічних працівників в Україні.

Гіпотезою дослідження є твердження, щопоширювати громадянську освіту в Україні покликана система соціальних інститутів: освітні заклади, сім'я, громадські організації та асоціації, засоби масової інформації. Її розвиток передбачає включення проблематики формування культури громадянськості до дослідницьких програм та планів освітніх і наукових закладів, розробку відповідних навчальних курсів і методичних матеріалів, підготовку та перепідготовку педагогів, широке залучення неурядових громадських організацій та батьків.

Об`єктом дослідження є громадянська освіта педагогічних працівників, як складова управління вищими навчальними закладами.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти вивченнягромадянської освіти педагогічних працівників.

Структура роботи: робота складається з вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаних джерел (50) і має загальний обсяг 114 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

1.1 Уточнення поняття «громадянська освіта»

В останні десятиліття стає все зрозумілішим, що основні проблеми будь-яких суспільних перетворень пов’язані, в першу чергу, з трансформацією свідомості всіх соціальних верств. Власне, ця істина відома здавна. Але, як засвідчує досвід, чомусь щоразу, як тільки проблеми докорінних змін у засадах суспільного облаштування загострюються, еліта, котра прагне втілити “новий порядок”, про цю просту істину геть чисто забуває.

У цьому контексті хотілося б приділити увагу тим складникам освіти, які мають поширювати досвід облаштування соціальних відносин. При цьому на особливу увагу заслуговують проблеми громадянської і політичної освіти та їх змісту.

Слід зауважити, що у вітчизняній літературі цьому питанню й досі надається недостатньо уваги. Але за останній час дещо вдалося зробити науковим колективам, які долучилися до створення низки концепцій громадянської освіти в Україні [12, с. 2]. Вони, паралельно з дослідженнями окремих вітчизняних вчених [12, с. 2], зробили важливий крок у методологічному напрямку дослідження проблем громадянської освіти й виховання. При цьому не можна не помітити, що в нашій країні значно переважає увага до проблем саме громадянської освіти. Проблеми ж політичної освіти залишаються у сфері наукових інтересів тільки окремих дослідників. Чи не єдиним винятком з цього правила є діяльність колективу лабораторії психології політичної освіти Інституту соціальної і політичної психології АПН України на чолі з І. Жадан.

Слід зауважити, що ця проблема привертає помітну увагу і дослідників країн, які в недалекому минулому належали до соціалістичного табору і, як і Україна, вирішують сьогодні багато аналогічних проблем [12, с. 3]. Саме аналіз значної частини цих розвідок може допомогти виокремити найважливіші зразки прийнятного для нашого суспільства досвіду сучасних демократичних країн у вирішенні багатьох проблем засобами політичної освіти.

В країнах Західної Європи закріпилися терміни, якими позначається процес отримання знань про політику та виховання громадянської культури. Здебільшого там використовується поняття “civil education”, яке етимологічно відповідає поняттю “громадянська освіта”. Однак у деяких країнах (Австрія, Німеччина) вживається поняття політична освіта (politische Bildung) [12, с. 3]. Та слід зазначити, що, незважаючи на таку різницю, в цих поняттях поєднують освітянські заходи з формування цінностей, умінь і знань громадянина, принципово важливі для відтворення й розвитку демократичних механізмів у суспільстві. Разом з тим не можна не помітити, що названі поняття нині досить широко використовуються в науковому обігу, але не є більш чи менш узгодженими з точки зору їх сутності та змісту, хоча цей аспект і важливий, і принциповий. Без чіткого визначення понять, усвідомлення їх змістовного навантаження неможливо вирішувати проблеми розбудови громадянської і політичної освіти.

Варто звернути увагу на застереження частини науковців відносно змісту поняття громадянська освіта. “Я намагався підійти до громадянської освіти досить широко. Я не можу нічого робити, доки не дізнаюсь, чим я займаюся. Є моменти, яких я не розумію і досі,” – зазначає завідуючий кафедрою політології Національного університету „Києво-Могилянська академія”, виконавчий директор фонду “Освіта для демократії” С. Кисельов [12, с. 4].

Багато хто сьогодні практично не піддає сумніву важливість та необхідність розбудови громадянської і політичної освіти. Та при цьому важко помітити узгодженість у розумінні їх сутності та співвідношення. В цьому питанні, як правило, немає одностайності, необхідної глибини й логіки аргументації не лише в середовищі вітчизняних дослідників. На цей аспект проблеми звертає увагу, зокрема, І. Жадан у статті “Психолого-педагогічні проблеми політичної освіти молоді”. Вона зазначає, що вітчизняні наука і педагогічна практика й до сьогодні неоднозначно інтерпретують поняття "політична" і "громадянська" освіта.

По-різному визначають їх і в країнах усталеної демократії. Якщо в американській інтерпретації поняття "громадянський" ширше, ніж поняття "політичний," то в німецькій - навпаки. Однак, незважаючи на таку різницю, серед основних завдань освітнього процесу є засвоєння політико-правових знань і навичок взаємодії, а також формування системи потреб і установок особистості, які б відповідали цінностям демократичного суспільства. Далі І. Жадан пропонує розглядати політичну освіту як складову громадянської освіти, засіб формування культури громадянськості [12, с. 6].

Погоджуючись з автором цього твердження щодо загальної постановки проблеми протиріч при тлумаченні змісту понять “політична” і “громадянська” освіта, не можу не заперечити її іншої тези – про необхідність розглядати політичну освіту як складову громадянської освіти. В реальних умовах не можна підходити до вирішення цієї проблеми, механічно встановивши ієрархію між ними. Мабуть, неправильно буде й ототожнювати ці поняття, що можна помітити в твердженнях вже згаданих авторів. Для відповіді на порушені питання необхідно детально проаналізувати сам зміст понять і на цій основі зробити висновки про їх співвідношення. Тому для початку зробимо спробу охарактеризувати сутність вказаних понять, спираючись на твердження частини провідних дослідників, які наводилися в науковій літературі.

Так, зокрема, на думку дослідників наукового колективу на чолі з академіком АПН України О. Сухомлинською, який підготував у квітні 2000 року “Концепцію громадянського виховання дітей і молоді”, громадянська освіта – це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від влади задоволення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства [12, с. 6].

Така концепція є певним кроком у справі теоретичного осмислення багатьох сторін розробки та втілення громадянської освіти в повсякденну практику суспільного життя в Україні. Цінним є те, що автори певну увагу приділяють методологічним аспектам проблеми. Зокрема, в концепції наведено визначення багатьох основних понять, на які спираються автори при її викладені. Так, у вступній частині наведено ґрунтовні визначення понять “громадянська освіта”, “громадянське виховання”, “громадянство”, “громадянське суспільство”, “громадянська культура” тощо. Такий підхід дає можливість зрозуміти позицію авторів та їх бачення всіх аспектів організації та здійснення громадянської освіти.

Але, разом з тим, не можна не помітити, що в наведеному вигляді визначення громадянської освіти є досить широким та загальним. Більше того, схоже, що воно переважно визначає завдання громадянської освіти, ніж її сутність. Крім того, сумнівною здається теза, що громадянська освіта – це “навчання жити”, хоча лише і за умов сучасної держави. При такому розумінні громадянської освіти не слід, однак, забувати, що будь-яке навчання в якомусь сенсі слугує цьому ж.

Якщо бути не дуже прискіпливим, то можна припустити, що таке визначення спрямоване на те, щоб підкреслити думку про актуальність набуття членами сучасного суспільства спроможності бути свідомими учасниками суспільного процесу. Тобто бути спроможними критично та реально оцінювати, в першу чергу, політичні, економічні та культурні процеси, що відбуваються щоденно, та й, мабуть, ті, що відбувалися в історичному минулому. Ця проблема і справді завжди була і сьогодні лишається однією з найважливіших. Здатність кожного індивіда не дозволяти порушувати його прав та дотримуватися законів – омріяна наша мета. Але важливо не тільки це усвідомити й визнати як умову цивілізованого вирішення багатьох проблем суспільства, а й побачити оптимальні та реальні шляхи просування до неї. Можна припустити, що на думку авторів згаданої концепції саме розвиток громадянської освіти (в тому сенсі, як вони її тлумачать) є певним шляхом у цьому напрямку.

Суттєвим є той аспект згаданої концепції, згідно з яким її автори поняття “громадянська освіта” тлумачать як елемент громадянського виховання – формування громадянськості як інтегративної якості особистості, котра дає можливість людині відчувати себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною і захищеною. В ході викладення концепції підкреслюється, що у громадянському вихованні важливе місце посідає громадянська освіта – навчання, спрямоване на формування знань про права і обов'язки людини. При цьому вказується, що громадянська освіта тісно пов'язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості у суспільній сфері, яка передбачає, перш за все, політичну, правову й економічну освіченість і здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства [15, с. 336].

З такого визначення зрозуміло, що у процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. Іншими словами, можна зрозуміти, що громадянське виховання і громадянська освіта як його елемент спрямовані, головним чином, на створення у індивіда певних якостей, притаманних йому як громадянинові. Автори концепції наводять розгорнуте тлумачення цього поняття. На їхню думку, громадянськість є духовно-моральною цінністю, світоглядно-психологічною характеристикою людини, обумовленою її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язане більш або менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, відчуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння домагатися дотримання власних прав та виконувати свої обов'язки [15, с. 337].

Таким чином, як бачимо, тут дається дещо інше тлумачення громадянської освіти, ніж наведене спочатку в розділі основних понять концепції. По-перше, це вже не навчання тому, як треба жити за умов демократії, а навчання правам та обов’язкам людини, а, по-друге, громадянська освіта, крім цього, своїм змістом тісно пов’язується з політичною, правовою та економічною освіченістю. Таке тлумачення дає підстави припустити, що громадянську освіту не слід розуміти як єдину навчальну дисципліну, яку можна викладати поряд з багатьма іншими, пов’язаними з дослідженням суспільних відносин.

Хоч багато хто саме так її і розуміє. Наприклад, учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції “Соціальна компетентність педагога як системотворчий чинник громадянської освіти і виховання” (м. Євпаторія, 26 – 28 вересня 2001 року) у проекті Національної доктрини розвитку освіти України рекомендували визначити громадянську освіту і на факультетах соціально-гуманітарного спрямування вищих педагогічних освітніх закладів ввести спеціалізацію “викладач з громадянської освіти”, включити до навчальних планів вивчення в 9 – 11-х класах загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ та вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації окремий предмет – “Громадянська освіта” чи “Громадянознавство”, інтегруючи в ньому існуючі предмети “Правознавство”, “Людина і суспільство” та інші [15, с. 339].

Крім того, очевидно, що центральними аспектами системи громадянської освіти постають питання функціонування найважливіших сфер суспільного життя. А це означає, що громадянська освіта так чи інакше повинна бути втілена у змісті всієї системи освіти суспільства. Якщо відштовхуватися в цьому питанні від розуміння, характерного для розвинутих демократичних країн, то громадянська освіта є комплексний напрямок навчально-виховної роботи, що поєднує в собі, головним чином, елементи політичної, правової і етичної освіти. Досить проглянути будь-яку програму civil education США, Канади, Франції й інших країн, щоб переконатися в раціональності сказаного. При цьому слід зауважити, що вона не замінює кожної з них окремо, а лише вбирає їх елементи. Таке розуміння дозволяє ще раз підкреслити думку про неприпустимість ототожнювання понять “громадянська” і “політична” освіта, оскільки їх структура не співпадає.

Саме міжпредметний підхід до розуміння змісту і форми громадянської освіти, на нашу думку, повинен стати домінуючим в цілому ще й в силу тієї обставини, що цьому предметові не відповідає жодна наукова дисципліна.

Таким чином, спираючись на наведені визначення громадянської освіти, можна дійти висновку, що найбільш обґрунтованим має вигляд підхід, згідно з яким під нею розуміється система навчально-виховних заходів, метою яких є формування свідомого громадянина, здатного, спираючись на чинну законодавчу базу, захищати свої права та надавати підтримку силам, які реально можуть представляти його інтереси.

При цьому, на нашу думку, ключовою якістю громадянина виступає його здатність діяти в контексті власних інтересів. Чому саме ця якість? Мабуть, тому, що сучасна практика суспільного життя яскраво ілюструє приклади того, як великі групи людей, під впливом різних засобів маніпулювання, своїми діями або бездіяльністю шкодять власним інтересам більше, ніж будь хто інший. Чи не є це реальною життєвою драмою таких людей та реальним розчаруванням для тих, хто це усвідомлює, але неспроможний якимось чином вплинути на свідомість і поведінку ось таких співвітчизників?

Далі, оскільки нас цікавить не лише проблема з’ясування змісту поняття „громадянська освіта”, але і його співвідношення з поняттям “політична освіта”, слід окремо зупинитися на тлумаченні цих понять.

Політичні знання і культура потрібні сьогодні будь-якій людині незалежно від її професії, віку та статі, оскільки, живучи в суспільстві, вона неминуче повинна взаємодіяти з іншими людьми та державою. Без оволодіння такими знаннями особистість ризикує стати розмінною монетою в політичній грі, перетворитися в об'єкт маніпулювання і поневолення з боку більш активних у політичних відносинах сил. Причому ступінь цього ризику в нашому суспільстві досить високий, оскільки політичні процеси в ньому для сучасного покоління є новими та незвичними.

Слід зауважити, що стан політичної культури суспільства не є продуктом запозичених досягнень розвинутих суспільств, як дехто може вважати. На нашу думку, це завжди продукт власного досвіду, який нагромаджується та передається від покоління до покоління. І якщо припустити, що попереднє покоління не мало можливості спиратися на стійкі демократичні традиції, то можна передбачити, що наступне покоління, незважаючи на прагнення офіційних інституцій запровадити інші цінності, зберігатиме риси попереднього покоління в більшій мірі, ніж запозичені зразки, якими прогресивними вони не були б.

Здатність громадян приймати раціональні рішення, брати участь в політиці не формується стихійно, а набувається в ході систематичного оволодіння відповідними знаннями та набуттям досвіду. Сьогодні у всіх індустріально розвинених демократичних країнах існують спеціальні інститути політичної освіти, що допомагають вирішувати ці завдання. Діяльність таких установ не можуть замінити засоби масової комунікації - телебачення, радіо, газети, що подають, частіш за все, не завжди адекватний відбиток подій. Вони мають на меті поширювати інформацію, в тому числі й про політичні події, але не передбачають вироблення уміння громадян самостійно, критично аналізувати одержувану інформацію.

Демократична політична освіта базується на визнанні основних гуманістичних цінностей і, насамперед, волі та гідності кожної особистості, її природних, невід'ємних прав. Вона допомагає індивідуумові правильно оцінити відповідний суспільний лад, усвідомити своє місце і роль у державі, свої права й обов'язки. Головна її мета - навчити людину адекватно орієнтуватися в складному і суперечливому сучасному світі, представляти і захищати власні інтереси, поважаючи інтереси та права інших людей, колективно вирішувати спільні проблеми. Ця освіта спрямована також на формування у громадян поваги до демократичного порядку. Крім того, демократична політична освіта покликана надати політиці людський вимір, стримувати прояви в політичних діях егоцентричної мотивації, нетерпимості та емоційної неврівноваженості, а також ідеологічного класового чи націоналістичного ірраціоналізму, що нерідко виступає під прапором боротьби за тотальну раціоналізацію суспільства.

Незважаючи на те, що політична освіта сьогодні в нашій країні відіграє певну роль у формуванні світогляду широких кіл громадян, все ж сама вона залишається малодослідженою ділянкою освітянської діяльності. З визначенням поняття “політична освіта” серйозних проблем начебто не виникає, тому мало хто намагається сформулювати його змістові складові. Під політичною освітою частіше всього розуміють процес отримання систематизованих знань про політичне життя суспільства.

На практиці такого роду знання найчастіше поширюються у поєднанні із знаннями про економічне та духовне життя. Безперечно, опановуючи історичний досвід, людина, яка навчається, одночасно вивчає й усі сфери суспільного життя, інакше неможливо зрозуміти закономірності історичного розвитку суспільства. Водночас не можна не помітити, що це поняття інколи часто вживається поруч з поняттям “політологічна освіта”. В такій ситуації не може не виникати питання про їх тотожність чи різницю між ними. На нашу думку, проблему можна вирішити шляхом тлумачення поняття “політична освіта” як певної системи передачі знань про політичне життя засобами всіх соціальних інституцій, які в тій чи іншій мірі поширюють знання про нього. Під “політологічною освітою”, скоріш за все, належить розуміти систему фахової освіти спеціалістів у сфері політичного процесу.

У цьому питанні, до речі, склалося певна єдність серед дослідників. Більшість під політологічною освітою розуміє викладання політичних знань, що може здійснюватися на рівні фундаментальної науки, на рівні практично-політичної взаємодії та у площині повсякденного буття. Як суто фахова, фундаментальна політологічна освіта адресується науковцям та викладачам у цій галузі, спрямовується на глибинне осягнення світу політики, держави та права в усій їх складності, суперечливості й багатоманітності, з'ясування тенденцій і закономірностей, принципових питань функціонування влади.

Отож бачимо, що політологічна освіта – це не стільки ознайомлення із сферою політичного життя, скільки глибоке її дослідження та пізнання політичної дійсності в певних закономірностях і зв’язках з іншими сторонами життя суспільства [15, с. 340]. Саме на користь такого її розуміння слугує характеристика її змісту, який складають конкретні проблеми та наявні конфлікти, прийоми й методи суспільної взаємодії, впливу на маси та на державно-політичні інституції, технології партійно-політичної роботи, адміністративного управління, способи проведення політичних кампаній, політичний аналіз та прогнозування, прийняття рішень тощо.

Погодившись з таким підходом, можемо твердити, що поняття “політична освіта” є ширшим у порівнянні з поняттям “політологічна освіта”, оскільки вона вбирає в себе як систему підготовки фахівців політичної сфери, так і систему, по суті, політичного просвітництва в суспільстві, тобто поширення знань про політику серед тих, для кого вона не є фахом.

У зв’язку з цим, повертаючись до з’ясування питання про співвідношення згаданих понять, слід зазначити, що поняття “громадянська освіта” не слід ототожнювати з поняттям “політична освіта”, оскільки його зміст становлять не лише заходи політичного просвітництва, які можна розглядати як елементи громадянської освіти, але й масштабна система освітянської діяльності держави з підготовки фахівців у галузі теорії і практики політики та державного управління. Ці поняття мають точки дотику на так званому політико-функціональному рівні, коли постає проблема вирішення поточних завдань соціуму, його груп та інституцій через мобілізацію ресурсів системи політичної і громадянської освіти на конкретному історичному етапі розвитку (політична дидактика та її застосування на практиці). Але на інших рівнях політична освіта має цілі, які не є характерними для системи громадянської освіти. В першу чергу це стосується рівня цілісного пізнання політичного світу, який має, перш за все, політико-онтологічні цілі, які ми пов’язуємо, як зазначалося вище, з політологічною освітою.

1.2. Ретроспективний аналіз концепції громадянської освіти

Останнім часом у педагогічній літературі часто зустрічається термін "громадянська освіта" (civic education), що вживається переважно в контексті шкільної освіти. Що являє собою цей вид освіти, чому все частіше про нього говорять педагоги Європи та Америки?

У зарубіжній літературі термін "громадянська освіта" означає підготовку дітей до життя в суспільстві як незалежних особистостей і як членів суспільства. Крім передачі знань із класичного набору дисциплін (рідна мова, математика, історія, географія тощо), це ще й викладання правил, згідно з якими людина повинна жити в суспільстві, етичних і моральних норм, за якими дитина буде формувати судження про людей та суспільство і на яких останнє ґрунтується [19, с. 6].

Необхідність і цінність громадянської освіти майже завжди починають усвідомлювати в складні для суспільства часи, у періоди труднощів. Серед труднощiв можемо назвати: геополітичні зміни, котрі ставлять під сумнів рівність "нація = територія = держава"; складнощі плюралістичної демократії, коли відбувається перерозподіл влади, що ламає усталені традиції формування держав-націй; визначення правильної шкали, згідно з якою потрібно розв'язувати проблеми у період перерозподілу влади. Сюди можна також віднести боротьбу із дискримінацією; урбанізацію, котра є свідченням зростання соціальної та територіальної нерівності; прогрес у науці, що збільшує владу людини як над природою, так і над собою; розв'язання проблеми відповідального управління природними ресурсами, котра вимагає переосмислення багатьох принципів економічного розвитку.

Як бачимо, підгрунтя громадянської освіти не є специфічним, характерним лише для тієї чи іншої держави чи континенту, а стосується усієї планети. Без сумніву, у громадянській освіті є величезна кількість питань, на які науковці ще тільки шукають відповіді. Однак є і спiльнi для всіх проблеми, наприклад, людські стосунки, уміння жити у взаємній повазі до свобод один одного, способи контролювання насильства і розв'язання конфліктів, владні стосунки між окремими особами, групами і закладами. Не можна не погодитися, що в дослідженні та висвітленні цих питань саме школа може відігрaвати значну роль. Комітет міністрів Ради Європи прийняв спеціальні рекомендації щодо "навчання і висвітлення прав людини в школах" [19, с. 6]. Однак із досвіду знаємо, що зазвичай школи виконують цю функцію скоріше із примусу, ніж добровільно. На уроках учні отримують переважно академічну освіту з елементами виховання. Тому Рада Європи вирішила виділити громадянську освіту як окремий вид шкільної освіти з власною методологією і площиною діяльності.

Як визначення, так і методологія громадянської освіти оточені політичними й ідеологічними проблемами. Відкинувши суперечки щодо цих питань, можна прийняти за "спільний знаменник" гіпотезу Франсуа Одіг'єра про те, що центральною орієнтацією, метою громадянської освіти є вимір законності, що грунтується на правах людини [20, с. 8]. Більшість європейських шкіл підходить до громадянської освіти з цієї точки зору, хоча декотрі з них значну, коли не головну, увагу приділяють релігійним нормам. За таких розходжень освітяни все більше орієнтуються на законність, що ще раз свідчить про те, що у світі (зокрема у Європі) поволі створюється і розвивається загальна система правил і стандартів, котра сприятиме більшій суспільній гармонії.

Потреба в громадянській освіті стає все нагальнішою і в той же час громадянська освіта стає все складнішою для реалізації в контексті кризи суспільних інститутів, політичної практики й цінностей. Навіть у країнах, котрі мають давні демократичні традиції, аналітики відзначають критичну ситуацію політичних інститутів і практики. Хоча поняття громадянства включає участь у громадських дебатах, прийняття рішень та їх виконання, проте більшість громадян відчуває свою усуненість від прийняття суспільних рішень. Життя в демократичному суспільстві передбачає вільне висловлювання думок і відповідальність за підтримку дискусій про проблеми суспільного життя, що сприяє пошуку найефективніших шляхів їх розв'язання. Тому громадянська освіта повинна сприяти при будові такого демократичного устрою.

Громадянська освіта має великий попит і за результатами численних досліджень викликає у школярів зацікавленість. Частково інтерес дiтей пов’язаний із участю в житті закладу освіти – міні-моделі суспільства. Зацікавленість у даному виді освіти виявляють і дорослі, причому їхні мотиви найрізноманітніші: від реальної потреби в громадянських знаннях до пошуку "панацеї" від нестачі громадянського духу у повсякденному житті. Потрібно сприяти тому, щоб люди свідомо засвоювали принципи демократичного життя і розвивали відповідно до них моделі поведінки. Різноманітність учнівського контингенту в соціальному та культурному планах підкреслює необхідність якомога швидшого введення нового змісту і методів громадянської освіти.

Підготовка дітей до того, щоб вони стали справжніми громадянами, означає вивчення свого та інших суспільств, як сучасних, так і минулих, навчання законів життя в суспільстві, правил, що керують суспільним життям, сприяють розв'язанню конфліктів, організації людських стосунків, застосовуються при розподілі відповідальності та благ. Таке навчання також передбачає виховання в дітей бажання жити разом, заохочення вибору ними мирних процедур у розв’язанні конфліктів, визначення особистих прав та свобод кожного як основного регулятора людських стосунків. Отже, громадянська освiта як навчальний предмет у школі може і повинна включати тему " моральнi цінностi".

Суспільство як комплексне явище доцільно вивчати в системі. Франсуа Одіг’єр визначає такі підходи до вивчення суспільства:

Знання про суспільство, які передаються в системі освіти через шкільні дисципліни соціологію, історію, економіку тощо, мають висвітлювати стосунки, що базуються на владі, та фактори, що їх контролюють, коли головним принципом контролю не є насильство.

Закон і законність розглядаються як набір правил, визначених людиною; вона постійно обговорює, як їх змінювати, адаптувати і застосовувати; закон не розглядають як початок відліку, навпаки, це кінцевий відрізок шляху, що веде «від етичних до моральних намірів, передаючи цінності» (П. Рікоуер) [20, с. 9-10].

Аналіз суспільства, дискусій та суперечок, закону і законності відбувається через ціннісний аспект, оцінку, судження. І хоча етику, мораль, цінності дехто з науковців вважає лише умовним обрієм, який добре видно, але якого не зможе досягти жодна держава [20, с. 10], у процесі розвитку суспільства постійно зустрічаємося із потребою їхнього відображення і застосування у правилах, що керують суспільним життям. Це відображення, усвідомлення етики і моралі – справа кожного, а не лише вузького кола спеціалістів. Саме демократичний імператив робить вивчення моральних цінностей однією із центральних рис громадянської освіти.

Навчальні ситуації в школі повинні організовуватися таким чином, щоб учні могли розвивати як теоретичні знання, так і ті стосунки, відносини, котрі вже встановилися в нашому суспільстві, а також вивчати правила громадських дебатів, у яких їм доведеться брати участь як громадянам [20, с. 11].

Одними із центральних аспектів громадянської освіти є закон і право, що регулюють всі сторони суспільного життя. Однак не можемо стверджувати, що існування системи законів гарантує її справедливість. Навіть за умови справедливих законів немає гарантії їх справедливого застосування.

Питання про те, як визначити справедливість закону, давно цікавить суспільство. Одним із шляхів його розв'язання стало підписання низкою європейських держав Європейської конвенції із прав людини та основних свобод. Тим самим цими країнами було визнано, що їхня система законів грунтується на правах людини. Базою цієї та декількох наступних конвенцій із економічних, соціальних та моральних прав є орієнтація на людину як основну цінність суспільства та на її права. Хоча існують відмінності в інтерпретації прав людини, останні дають групу ціннісних принципів, згідно з якими можемо із практичної й етичної точок зору оцінювати суспільство та людські стосунки:

Людство є джерелом і повноправним власником закону, його початковою і кінцевою точкою, адже закон створюється людством і задля людства.

Глобальне дотримання прав можливе тільки за реалізації їх на індивідуальному рівні, у міжособистісних стосунках, реальне за умови поширення їх на всіх осіб та їх групи,

Повага до прав кожного гарантується повагою до прав один одного. Всі люди рівні перед законом. Взаємоповага і рівність означають, що права і обов'язки існують і виконуються паралельно.

Охорона прав означає участь у формуванні законів. Розвиток закону повинен відбуватися шляхом вільного обговорення, у якому беруть участь усі.

Звертатися до закону – значить розв'язувати конфлікти мирним шляхом, не знищуючи супротивника.

Громадянські і політичні, економічні і соціальні права людини взаємопов'язані, а їхні взаємовідносини є постійним джерелом дискусій, особливо із приводу ролі держави та громадянської влади у їх збереженні та задоволенні.

Сфера діяльності закону обмежена, закон не може домінувати над усім й контролювати все. І хоча обов'язок громадян – поважати закони, однак це не заперечує можливості і необхідності критичного ставлення до них. Із цієї точки зору права людини вказують на необхідність аналізувати (із погляду етики і моралі), на чому закони грунтуються. Навчання законів у школі має включати цей аналітичний аспект, який, у свою чергу, має містити елемент випередження, оскiльки закони постійно змінюються відповідно до змін у суспільстві.

Названі принципи потребують розгляду на міжнародному рівні, що сприятиме поступовому узагальненню, універсалізації законів. Глобальних, міжнародних масштабів набуває і питання розвитку науки й контролю за оточуючим середовищем.

Розвиток громадянської освіти має задовольнити багато вимог, назрілих в суспільстві. Назвемо найголовніші:

Сприяти інтеграції молоді шляхом конструктивного використання правил суспільного життя, що створюються й реалізуються в шкільному середовищі.

Громадянська освіта має спиратися не на викладання стандартів, що більшою чи меншою мірою сприймаються як імперативи, а на критичне розуміння законів та процесу їх створення і застосування.

Визначати суттєві зв’язки між правилами та обов’язками, які молоді люди часто сприймають як контраст між обов’язками для себе і правами для дорослих, що створює бар’єр між цими віковими категоріями і зводить вимоги прав до вимог прав робити, хто що хоче. Виховувати дітей як громадян Європи – спiльноти, що не тільки є вільною торговою зоною, а передовсім базується на цінностях, законі і правилах суспільного життя.

Залучати школярів та студентську молодь до виявлення ініціативи і прийняття рішень у формі тих чи iнших ідей щодо законів, представлення суспільного життя та участі в ньому.

Вказувати на існування прямого зв’язку між вивченням соціальних проблем із правової точки зору і відстоюванням свого погляду на них. Хоча всі соціальні науки намагаються досягти повного розвитку тем і аргументів, вивчення специфічних соціальних ситуацій iз юридичної точки зору сприяє створенню критичної відчуженості, котра необхідна для розумних суперечок, незважаючи на те, що повсякденний юридичний досвід справляє враження соціальної дискримінації.

Звертатися до закону, щоб контролювати насильство і таким чином протистояти будь-якому вияву приватного правосуддя, котре, як свідчить історія, завжди було надто поспішним.

Виробити підхід до проблем сьогодення шляхом визначення їх результатів і можливих шляхів розв'язання. Останнє особливо важливе, оскільки пов’язане із прийняттям рішень і дій, а не просто з усвідомленням та оцінюванням.

Ці вимоги актуальні для всіх країн, котрі намагаються виховати справжніх громадян. Найкращим знаряддям для їх задоволення є громадянська освіта. Яке місце має відводитися цьому специфічному курсу, не схожому на інші предмети, у шкільній програмі? Точка зору дитини, рішення, котрі вона прийматиме, і виконання їх на практиці залежатимуть від того, яку форму матиме викладання громадянської освіти в школі.

В ідеальному варіанті громадянська освіта мала б пронизувати весь шкільний досвід, усе шкільне життя учня. Це можна назвати загальним, всеохоплюючим підходом до визначення місця громадянської освіти, котрий пояснюється тим, що за будь-яких змісту, викладання і методів не уникнути критичного розгляду цінностей і правил суспільного життя, котрі викладаються в тому чи іншому предметі. Тому завдання громадянської освіти мають взяти на себе всі вчителі. Таке зобов’язання означало б, що школа відіграватиме значну роль у громадянській освіті. У багатьох країнах академічні традиції не ігнорують цiєї можливості. Однак у деяких, наприклад, Франції, такому підходу протистоять, вважаючи, що вчитель зобов'язаний давати правдиві чи принаймні об’єктивні знання і не повинен нести відповідальності за громадське життя.

На противагу широкому підходу існує інший, обмежуючий, котрий ставить громадянську освіту у певні часові й тематичні рамки. упродовж яких формуються знання, уміння і навички у сфері громадянської компетентності. Тому громадянську освіту розглядають як окрему дисципліну у багатьох європейських освітніх системах. На думку експертів Ради Європи, немає жодних суперечностей між існуванням окремого предмета «громадянська освіта» і необхідністю включення тих чи інших аспектів громадянської освіти в різні навчальні предмети і взагалі в шкільне життя.

Серед основних методів викладання громадянської освіти педагогічна практика виділяє три моделі:

1. Уроки з етики.

Найчастіше вони проводяться у формі лекцій-роздумів із чіткими нормативними завданнями, із використанням справжніх або вигаданих прикладів і можуть бути корисними, хоча останнім часом все безрезультатніші, навіть у початковій школі, де такий вид навчання закріпився найміцніше.

2. Активні методи.

Включають дослідження, незалежну роботу, використання ЗМІ, вивчення документації тощо. Однак не зважаючи на високу ефективність, ці методи застосовуються мало або неефективно; зокрема найважливіші завдання (підбиття підсумків, спілкування і формальне визнання вивченого) часто нехтуються.

3. Формальне навчання.

Учитель передає знання в нейтральній формі, однак це обмежує громадянську освіту вивченням організаційних схем, що забезпечують часткову і відірвану від життя характеристику політичних інститутів; вивчення того, як вони працюють, зупиняється саме там, де мусили б починатися дискусії та обговорення, оскільки останнi учителеві важко контролювати [8, с. 146].

Багато освітян успішно комбінують ці моделі, створюючи найбільш відповідні для вивчення громадянської освіти методи.

І, зрештою, важливим є питання оцінювання, котре як невід’ємний елемент будь-якого предмета допомагає йому набути того чи іншого статусу. Суперечності і конфлікти в громадянській освіті спричиняють вагомий вплив на оцінювання. Адже треба зробити вибір: оцінювати набуту у процесі навчання суму знань або взяти відповідальність судити, чи діти вивчили і засвоїли цінності та принципи. Для громадянської освіти важливо, чи досягли діти успіху в розвитку і засвоєнні цінностей і громадського духу, однак за якими критеріями це можна оцінити? Та й чи має учитель право давати такі оцінки? Учителеві допоможе опора на цінності, права людини, закон і право.

Щоб громадянська освіта не втратила актуальності на фоні змін у суспільстві, освітянам слід дотримуватися таких основних принципів:

- громадянську освіту слід визначати як пов’язану із дисциплінами, базованими на науковому знанні, котре забезпечує необхідні посилання;

- не скорочувати громадянську освіту до спрощеного, так званого "наукового" знання, а пам’ятати, що значною мірою вона грунтується саме на здоровому глузді;

- намагатися таким чином організувати громадянську освіту, щоб забезпечити взаємоузгодженість між тими знаннями і уміннями, котрі передає учитель, і тими, що засвоюють діти.

Слід також пам’ятати: як і кожний предмет, громадянська освіта формує групу тих чи iнших умінь і навичок; вивчається на основі навчальної практики і тих видів діяльності, котрі можна до неї застосувати; має специфічні методи оцінювання. Основними поняттями, які повинні вивчати діти під час занять, на думку експертів Ради Європи, повинні бути такі: рівність, права людини, правосуддя, закон, ідентичність, громадянство [8, с. 149].

Урахування цих положень сприятиме підготовці в школах справжніх громадян, готових брати активну участь у житті суспільства й будувати спільний демократичний, у нашому випадку – європейський дім. Оскільки Україна намагається підтримувати і розвивати демократію в суспільстві, для українських освітян, як і для держави, уведення громадянської освіти в шкільні програми надало б значну підтримку в розвитку демократичного суспільства.

1.3 Принципи та методи дослідження

Мета громадянської освіти - сформувати особистість, якій притаманні демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі у житті суспільства [40, с. 92].

Завдання громадянської освіти:

- надати молодому поколінню знання про світові демократичні здобутки та особливості становлення демократії в Україні;

- сформувати мотивацію та основні вміння, необхідні для відповідальної участі у громадсько-політичних процесах, критично-конструктивне ставлення молоді до життя суспільства;

- сприяти становленню активної позиції громадян щодо реалізації ідеалів і цінностей демократії в Україні;

- створити умови учням щодо набуття досвіду громадянської дії, демократичної поведінки та комунікативної взаємодії.

Громадянська освіта базується на тих же загальнопедагогічних і дидактичних принципах, що й освіта в цілому. Проте, превалюючими для неї на даному етапі є:

- гуманізм означає пріоритетність ідеї прав і свобод людини, творчий розвиток особистості, виховання людської гідності, поваги до приватної власності, розуміння значущості особистісної автономності; співвіднесення освітніх вимог з можливостями та природними здібностями дитини;

- демократичність означає виховання духу соціальної солідарності, справедливості, вміння конструктивно взаємодіяти із суспільством та приймати рішення; передбачає діалогічний характер освіти, суб'єктно-суб'єктні відносини між педагогами і учнями, атмосферу взаємоповаги та довіри у шкільному колективі, учнівське самоврядування, відкритість і зв'язок школи з іншими агентами процесу соціалізації (сім'єю, дитячими і молодіжними громадськими організаціями, засобами масової інформації, церквою тощо);

- зв'язок з практичною діяльністю передбачає пріоритетність для системи громадянської освіти навчання і виховання умінь і дій, зорієнтованість учнів на навички соціальної взаємодії, вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, перш за все у своєму життєвому середовищі, вміння самостійно приймати відповідальні рішення і діяти у правовому полі;

- зорієнтованість на позитивні соціальні дії означає цілеспрямованість громадянської освіти на соціальні сподівання учнів, набуття позитивного досвіду соціальних дій, формування позитивного іміджу компетентної громадянськості;

- наступність і безперервність означає поетапне, відповідно до вікових особливостей, розширення інформаційного, виховного, інструментального (практичного) обсягу системи освіти для демократії, що бере початок у дошкільному вихованні, включає всі етапи середньої, вищої, професійної освіти, а також освіту для дорослих; передбачає виховання потреби вчитися навичок громадянськості протягом усього життя;

- міждисциплінарність означає навчання і виховання громадянськості в процесі вивчення різних навчальних дисциплін; узгодження змісту навчальних програм з метою та завданнями громадянської освіти;

- культуровідповідність передбачає врахування у змісті громадянської освіти етнонаціонального, регіонального культурного і звичаєвого контексту, зв'язок шкільного колективу з місцевою громадою, участь у спільних із нею соціальних, культурних, природозахисних акціях;

- полікультурність означає наповненість громадянської освіти ідеєю універсальності прав людини, а також ідеєю етнокультурного розмаїття України, Європи, світу, правової рівності національних культур; передбачає виховання особистості на засадах міжетнічної толерантності, поваги до представників інших культур, найперше - в учнівському середовищі; означає практичну реалізацію прав представників української нації, інших етнічних спільнот на розвиток і збереження своєї мови, культурної самобутності у контексті формування української політичної нації;

- плюралізм означає виховання поваги до засад політичної, ідеологічної, етнонаціональної, расової різноманітності; уникнення екстремістських поглядів і поведінки у житті шкільного колективу, виховання толерантного ставлення до різних світоглядних, політичних доктрин, релігійних переконань, до діяльності у школі різних молодіжних громадських організацій; виховання усвідомлення непийнятності будь-якого політичного екстремізму [40, с. 93-94].

Змiст громадянської освiти як головний засiб цiлеспрямованого навчання має базуватися на основних iдеях демократичного суспiльства. Це система iнтегрованого знання, оволодiння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умiнь особистості, становленню яких в громадянській освіті надається бiльшого значення, нiж засвоєнню власне професiйних знань та умiнь.

При формуваннi змiсту громадянської освiти необхiдно дотримуватись:

- особистiсно зорiєнтованого пiдходу, за якого у центрі навчально-виховного процесу стоять iнтереси особи. За таких умов центральною iдеєю громадянської освіти є поняття невiдчуджуваних прав людини, а змiст її спрямовується на виховання громадянина демократичного суспiльства, патріота України, що прагне вільного вибору і будує свою діяльність на основi визнання абсолютної цінності прав людини.

Особистiсно зорiєнтований пiдхiд за формування змiсту громадянської освiти передбачає врахування вiкових особливостей учнів, розробку кожного конкретного етапу навчання за вiковою вертикаллю у взаємопов'язаному контекстi всього навчального процесу;

- дiяльнiсного пiдходу, який визначає спрямування змісту громадянської освіти на розвиток уявлень і вмінь, що сприяють успішній соцiальній активностi особистості. Цей підхід реалізується шляхом створення навчальних ситуацій, в яких апробовуються на практицi засвоєні громадянськi цiнностi. Реалізація цього підходу здійснюється шляхом викладення глобальних проблем посередництвом локальних на основі позитивного досвіду участі учнів в окремих громадянських акціях, проектах тощо;

- конкретно-iсторичного пiдходу, який вимагає розглядати навчальний змiст в цiлому, як iсторичну категорiю, своєрiдну модель конкретних вимог суспiльства щодо пiдготовки молодi до життя та дiяльностi в даному суспiльствi на певному етапi його розвитку. Конкретно-iсторичний пiдхiд спрямовує змiст громадянської освiти на вирішення найбільш актуальних для даного етапу розвитку українського суспiльства завдань.

Культурологiчна функцiя освiти, зокрема шкiльної, передбачає оновлення змiсту на засадах його гуманiзацiї, гуманiтарiзацiї, цiлеспрямованого використання надбань нацiональної та свiтової культур. Змiни в змісті освiти є основним дiєвим iнструментом реформування освіти, приведення її у відповідність з оновленою метою, з потребами сьогодення. Пріоритет при реформуванні освіти надається зміні змісту освіти і стосується перебудови всiх навчальних програм вiдповiдно до провідної iдеї освiти, їх взаємозв'язку, iнтеграцiї в єдину систему сучасного знання, а не структурним змiнам в системі освiти, створенню нових типiв шкіл [40, с. 96].

Змiст громадянської освiти має спрямовуватись на досягнення цiлей як навчання, так i виховання, а успішність її повинна оцiнюватись не так за обсягом отриманих знань та умiнь, як за результативністю їх трансформування в світогляднi прiоритети та цiннiснi настанови, формування громадянської культури особистості.

Громадянська освiта може розглядатися, як:

- комплекс iнтегрованих знань (змiст);

- процес розвитку i поширення цих знань, як необхiдного компонента громадянського суспільства [40, с. 96].

Як комплекс iнтегрованих знань громадянська освiта являє собою складну динамiчну систему, що поєднує:

- громадянськi знання, на основі яких формуються уявлення щодо форм і способів функціонування громадянина у політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному полі демократичної держави;

- громадянськi вмiння та досвід участі у соціально-політичному житті суспільства та практичного застосування знань;

- громадянськi чесноти - норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного суспільства.

Громадянська освiта - один з основних засобiв формування громадянської культури. В сучаснiй геополiтичнiй ситуацiї громадянська культура особистостi має формуватись не лише на основi нацiональної культури i нацiональних цiнностей, а й з урахуванням загальноцивілізаційної спадщини людства, плюралiзму вiросповiдань та системи iдей, а також прагнення до унiверсалiзацiї загальних правил та цiнностей.

РОЗДІЛ 2.ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

2.1. Зміст та методологія громадянської освіти

Складовими громадянської культури є громадянська освiченiсть, компетентнiсть, досвід громадянської участі та громадянська зрiлiсть особистостi, що визначається духовно-моральними якостями, цiннiсними орiєнтацiями та свiтоглядно-психологiчними характеристиками особи.

Зміст громадянської освіти охоплює:

- культурологічні знання, ядром яких в системі освіти для демократії є культура міжлюдських (міжгрупових і міжособистісних) відносин. Оволодіння культурним надбанням своєї нації відбувається водночас із вихованням доброзичливого і зацікавленого ставлення до культур інших народів, етнічних спільнот, які становлять культурне розмаїття регіону, України, Європи, міжнародного географічного регіону, світу. Одним із важливих чинників політичної і духовної консолідації українського полікультурного суспільства, формування української політичної нації є відродження української мови, вільне володіння всіма громадянами України українською мовою як державною, функціональна двомовність і багатомовність її громадян;

- фiлософськi та аксеологiчнi знання про громадянськi, демократичнi, загальнолюдськi, нацiональнi цiнностi;

- полiтичнi знання щодо демократичних принципів функціонування політичної системи і влади та їх особливості в Україні; процедури та механізмів формування і функціонування державних структур, порядку реалізації їх повноважень, апеляцій до них; основи конституційного устрою в Україні, особливостей взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх відповідальності перед громадянами;

- правовi знання щодо права та його ролі в суспiльствi; Конституцiї, як основного закону; основ конституційного ладу країни; порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування; знання щодо прав людини, механізмів їх захисту, обов'язків і відповідальності; національних та міжнародних нормативних актів, присвячених цій проблемі;

- економiчнi знання щодо сутності ринкових відносин як елемента демократії; основних економічних принципів; фiнансової системи, системи соціального забезпечення та соціального захисту; соцiально-економiчних аспектів екологiчної проблеми, проблеми розвитку та екологiчної безпеки;

- соціально-психологічні знання щодо психологічної природи та сутності владно-підвладних відносин; мотивації соціальної поведінки особистості; психологічних особливостей інформаційного впливу на свідомість виборців; способів розв'язання конфліктних ситуацій; щодо ефективності форм комунікативної взаємодії [45, с. 22].

Усі поняття, включені до змісту громадянської освіти, розглядаються як робочі, необхідні для оволодіння конкретними діями. Одним із основних завдань, яке має бути розв'язане системою громадянської освіти, є забезпечення мінімальної функціональної громадянської освіченості особи. Тому зміст освіти має бути спрямовано на здобуття учнями досвіду громадянських вчинків і переживань, основних громадянських умінь, зокрема:

- реалізовувати своє право на участь у виборах та інших формах демократії;

- обстоювати свої права, беручи участь у діяльності об'єднань громадян та громадських акціях;

- захищати свої права за допомоги державних органів та органів місцевого самоврядування;

- обстоювати свої права за допомогою апеляції до суду, правоохоронних та правозахисних організацій;

- орієнтуватися в умовах вільного ринку; відстоювати свої права як споживача і платника податків;

- використовувати типові прийоми та методи розв'язання проблемних ситуацій;

- диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору;

- критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;

- комунікативні уміння.

Зміст громадянської освіти має бути зорієнтовано не лише на розвиток уявлень молоді про громадянськість та шляхи її реалізації на основі системи понять з різних галузей наукових знань, а й на формування емоційно-ціннісного компоненту громадянської культури особистості, що включає, насамперед:

- усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості;

- усвідомлення себе як громадянина і патріота України;

- почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу;

- лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність;

активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях;

- усвідомлення себе як особистості, спроможної впливати на ситуацію в державі;

- критичне сприйняття соціально-політичної інформації; усвідомлення можливості та цінності самостійного політичного вибору;

- готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки;

- усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей, соціальних груп у суспільстві.

Оволодiння системою знань сприяє формуванню свiтоглядних орiєнтацiй особистостi, виробленню власної фiлософiї життєдiяльностi, її самоiдентифiкацiї та самореалізації в кожній із сфер суспільного життя:

Як процес впровадження системи знань про людину i суспiльство громадянська освiта в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

- як навчальний предмет,

- як мiжпредметна форма дiяльностi в рамках освiтянського простору,

- як органiзацiя позакласної та позашкільної діяльності (виховання),

- як органiзацiя шкiльного життя, що сприяє демократичнiй поведінцi.

Тобто iдеї громадянськостi та демократiї мають бути основними та наскрiзними в системi шкiльного життя, в його формальних та неформальних проявах. При формуваннi змiсту громадянської освiти та запровадженнi її в рамках предметно-тематичної моделi в навчальний процес слід дотримуватись принципу послiдовностi та безперервностi. Згiдно вiкової вертикалi змiст громадянської освiти може розглядатись як пропедевтичнi (ознайомлюючi або пiдготовчi) курси в початковiй та основній школi, та спецiальнi тематичнi курси в основній та старшій школі [46, с. 31].

Першою формою здійснення громадянської освіти є запровадження спеціальних навчальних курсів. Найдоцільніше ввести такий курс у старшій школі. Впровадження курсу саме для цієї вікової категорії має суттєві переваги. По-перше, вивчення курсу в цьому випадку може спиратись на ті знання та навички у царині громадянознавства, що їх учні отримають раніше, під час вивчення громадянознавчих "модулів" в інших предметах. Відтак курс виконає узагальнюючі завдання. Крім того, впровадження зазначеного предмета в старшій школі відповідає віковим особливостям та інтересам старшокласників. Запроваджуючи цей курс, необхідно якнайповніше врахувати наявні в учнів громадянознавчі знання, звернути увагу на профіль навчання, але громадянська освіта має бути складовою освіти в класах будь-якої спеціалізації. Пропонується інтегрований курс, своєрідний узагальнюючий тренінг з питань демократії на порозі самостійного життя молодого громадянина.

Другою формою є впровадження змісту громадянської освіти до існуючих шкільних предметів. Найбільш придатні для цього такі навчальні предмети інваріантної частини навчального плану як історія України, всесвітня історія, основи правознавства, українська та зарубіжна літератури. Можливе впровадження окремих елементів змісту громадянської освіти до курсів іноземної мови, географії. Певні можливості надають також курси варіативної частини - "Права людини", "Людина і світ", "Основи економіки", "Ознайомлення з оточуючим світом" тощо. Ці предмети дають учням безпосередні знання щодо теоретичних засад демократії, історичного досвіду і життя сучасних демократичних суспільств, політичної системи та конституційного устрою української держави, взаємозв'язку політичної та економічної системи, соціальної структури та норм соціальної взаємодії, прав людини і механізмів їх захисту, тенденції розвитку світового культурного процесу. Певні можливості розвитку громадянських чеснот, таких як саморозуміння, здатність робити вибір та відповідати за це, формування комунікативних навичок та умінь конструктивно розв'язувати конфлікти, толерантність дають курси "Основи психології", "Психологія спілкування", соціально-психологічні тренінги [46, с. 34]. Предмети соціально-гуманітарного циклу формують базовий комплекс громадянських умінь і навичок, систему демократичних пріоритетів і цінностей особистості.

Передача знань та iнформацiї, що сприяє утвердженню гуманiстичних, громадянських цiнностей може здiйснюватися при навчаннi негуманiтарних предметів (природничо-математичного циклу тощо), які розкривають цiлiснiсть свiту, взаємозв'язок людини з природою, вiдповiдальнiсть за збереження екологiї та життя на планетi, сприяють розвиткові критичного мислення та аналiзу [46, с. 35].

Впровадження змісту громадянської освіти в різні предмети може відбуватися, зокрема, шляхом розробки блоків-модулів для кожного уроку, де можливе і планується впровадження громадянознавчого змісту.

Формами громадянської освiти можуть також слугувати освiтнi або навчально-виховнi творчi програми: "Я - громадянин України", "Я i економiка", "Особистiсть", "Лiдер", "Я i моя сiм'я", "Я - людина".

Навчання громадянськостi, виховання громадянина не слiд обмежувати тiльки навчальними курсами, спецiалiзованими дисциплiнами або сумою окремих гуманiтарних предметiв та тем. Важливу роль у цьому відіграє органiзацiя позакласної та позашкiльної виховної роботи, що сприяє розвиткові громадянських якостей та умiнь. Це є третьою формою реалізації громадянської освіти.

Для цього можуть застосовуватись найрізноманітніші форми та методи роботи. Це можуть бути традиційні предметні тижні, лекції, творчі зустрічі, екскурсії та експедиції, яким надається громадянознавче спрямування. Доцільним є проведення диспутів, дебатів, заходів змагального характеру. Діяльність дитячих клубів різного спрямування, дитячих та молодіжних громадських організацій також сприяє розвиткові громадянської освіти. Участь в їх роботі, з одного боку, дає можливість учням отримати безпосередній громадянський досвід, а з іншого - залучити їх до проведення різноманітних заходів, у тім числі громадянознавчої тематики.

Певні демократичні та громадянські цiнності дiти засвоюють, беручи участь у повсякденному життi школи, спiльноти, громади. При цьому школа може виступати як модель свiту дорослих, що є четвертою формою впровадження громадянської освіти. Практичною школою демократії для учнів має стати учнівське самоврядування. Воно формує навички проведення передвиборчих кампаній, участі у виборах, розробки і реалізації власної політичної програми, апеляції до владних структур з метою захистити свої права, ефективної взаємодії з владою. Органи учнівського самоврядування мають ініціювати розробку кодексу поведінки учня, його демократичне обговорення і подальше чітке дотримання, здійснюючи тим самим правову підготовку учнів, вести пошук ефективних шляхів співпраці зі шкільною адміністрацією.

Важливим завданням громадянської освiти є оптимізація процесу соцiалiзації учнiв, спрямування їх на соцiальну практику. Освiта взагалi - це процес соцiалiзацiї, завдяки якому учнi вчаться бути громадянами; громадянськi знання та навички мають вiдповiдати потребам їхніх взаємовідносин із оточуючим свiтом. Важливу роль у формуванні громадянина відіграє залучення його до участі у громадських акціях та ініціативах (благодійна допомога, екологічні проекти, соціологічні опитування тощо). Уміння визначати життєві проблеми своєї громади, прагнення до участі у їх розв'язанні є ознаками соціальної активності молодої людини.

Ефективна громадянська освіта можлива лише за умов створення демократичного клімату в самій школі. Стиль спілкування, зокрема між адміністрацією та вчителями, має бути для учнів практичним прикладом толерантності, взаємоповаги, відкритості, демократизму. Вчитель повинен поважати людську гідність учня, його право на власну думку, заохочувати відкрите обговорення та демократичне прийняття рішень. Необхідно залучати до співпраці зі школою батьків, культивувати серед них демократичні цінності та традиції.

Ефективність громадянської освіти значною мірою зумовлюється методами її запровадження.

Сучасна українська школа має чималий досвід викладання традиційними методами: лекції, семінари, диспути, бесіди, самостійна робота з підручником та періодикою, написання рефератів, учнівські доповіді. Потенціал цих методів з точки зору завдань громадянської освіти досить значний: вони дозволяють подати різноманітну інформацію, акцентувати увагу учнів на ключових аспектах теми, ознайомити з різними концепціями та підходами до проблеми, зробити загальні висновки. Проте традиційні методи не орієнтовані на активну взаємодію учня з учителем та учнів між собою, самостійне і спільне прийняття рішень, що має бути вирішальною передумовою їх громадянської активності в майбутньому.

Тому пріоритетну роль у громадянській освіті мають відігравати активні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення і базуються на принципі багатосторонньої взаємодії.

До активних методів належать різноманітні види дискусії ("гудіння бджіл", "сніжки", дискусія-симпозіум, "концентричне коло" та інші), ситуаційно-рольові ігри, ігри-драматизації, "мозкові атаки", інтелектуальні аукціони, метод аналізу проблемної ситуації. Важливе мiсце посiдає проектна робота: органiзацiя рiзноманiтних проектiв та кампанiй, видання газет i журналiв.

Застосування наведених форм і методiв громадянської освiти та виховання покликані формувати в особистостi когнiтивнi та поведiнковi норми, що включають у себе вмiння мiркувати, аналiзувати, ставити запитання, шукати власнi вiдповiдi, критично та всебічно розглядати проблему, робити власнi висновки, брати участь у громадському життi, здатність орієнтуватися і адаптуватися в нових соціальних умовах, захищати свої iнтереси, поважати iнтереси i права iнших, самореалiзуватися тощо.

2.2. Формування засад громадянської освіти педагогічних працівників вищих навчальних закладів в Україні

Провідну роль в реалiзацiї громадянської освiти відіграють освiтньо-виховні заклади (формальної i неформальної освiти): дошкiльнi навчальнi заклади, загальноосвітні навчальні заклади (загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ cтупеня, гімназії, колегіуми, ліцеї, спеціалізовані школи), професiйно-технiчнi навчальні заклади; вищі навчальні заклади І-ІV рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища, iнститути, унiверситети, заклади післядипломної освіти та iншi вищi навчальнi заклади), позашкiльнi навчальні заклади (центри, будинки, станції, установи, клуби, бiблiотеки); заклади та установи культури, громадськi (неурядовi) організації [40, с. 94]. Причому на шкільні роки припадає ключовий період формування громадянської культури, громадянських цiнностей, самоусвідомлення молодої людини, включаючи нацiональну свiдомiсть.

Важлива роль у формуваннi громадянськостi має належати сiмейному вихованню. Саме в сім'ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави.

На становлення громадянської свідомості впливають також політичні партії, громадські організації та асоціаціації (молодіжні, жіночі, правозахисні, екологічні тощо).

Виконувати завдання громадянської освіти та просвiти мають також засоби масової iнформацiї, пропагуючи ідеї громадянськості, публiкуючи вiдповiдні матерiали, випускаючи навчальні теле- та радiопередачі.

Сприяти досягненню цiлей громадянської освіти значною мiрою покликанi рiзноманiтнi благодiйнi та фiлантропiчнi органiзацiї та фонди шляхом пiдтримки органiзацiї виховних заходiв, конкурсiв, семiнарiв, тренiнгiв, надання грантiв для розробки науково-методичних матерiалiв, посiбникiв, пiдручникiв, фiнансової пiдтримки публiкацiй.

Таким чином, реалізується навчально-виховна модель, в якiй взаємодiють усi складовi процесу виховання громадянина: сiм'я, навчальні заклади всіх рівнів і типів, соцiальнi партнери, об'єднання громадян, засоби масової iнформацiї.

Громадянська освіта може бути ефективною лише за умов створення широкого культурного контексту, причетності всього суспільства до справи утвердження демократії, надання вихованцям прикладів ефективної громадянської дії, тому до справи громадянської освіти доцільно залучати широкі кола громадськості, громадські організації, родини, засоби масової інформації, громади за місцем розташування школи.

Для розповсюдження ідей громадянської освіти, впровадження її в навчально-виховні заклади, виходячи з умов, які склалися у вітчизняній системі освіти, необхідно, найперше, до актуальності цієї важливої справи привернути увагу Міністерства освіти та науки України, Академії педагогічних наук України, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Загальними напрямками реалізації концепції, що потребують уваги органів управління освіти, є:

- проведення широкого обговорення щодо важливості громадянської освіти (або освіти для демократії) у суспільстві, використовуючи ЗМІ, круглі столи, конференції для педагогічної громадськості за участі науковців; запровадження постійнодіючих семінарів з проблем громадянської освіти; залучення до обговорення та співробітництва громадські організації, асоціації, батьків;

- включення проблематики громадянського суспільства та формування громадянськості, політичної культури до дослідницьких програм та планів навчальних та наукових закладів;

- узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм вже існуючих дисциплін гуманітарного циклу, орієнтуючись на пріоритетність формування культури громадянськості;

- вивчення та узагальнення міжнародного досвіду освіти для демократії, висвітлювання його в фахових журналах, на науково-теоретичних і практичних конференціях та семінарах;

- забезпечення підготовки спеціалістів, які здійснюватимуть перепідготовку вчителів;

- розробка курсів, окремих модулів, навчально-методичного забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів;

- запровадження спеціалізації "громадянська освіта" на курсах перепідготовки вчителів в інститутах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

- включення в програми підвищення кваліфікації керівників навчально-виховних закладів тематику громадянської освіти;

- створення на базі інститутів післядипломної освіти, громадських організацій центрів для навчання різних категорій педагогічних працівників демократичним методам взаємодії з вихованцями;

- залучення громадських організацій до співробітництва із закладами освіти в напрямку розробки науково-методичного забезпечення громадянської освіти, залучення школярів та вчителів до участі у суспільному житті.

Шляхи реалізації концепції громадянської освіти в школах.

У зв'язку з тим, що сучасна школа ще не звільнилася від авторитарних методів навчання та виховання, і враховуючи, що демократії не можна навчити недемократичними методами, пріоритетним напрямком громадянської освіти є реальна демократизація шкільного життя, створення демократичного клімату в класі та школі. Для реалізації цього завдання необхідно:

- навчати вчителів демократичних методів взаємодії з вихованцями, орієнтації на суб'єктний підхід, уміння створити демократичний клімат у класі та школі на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності; створити умови для розвитку почуття власної гідності в учнів, відповідальності, здатності до самовизначення;

- широко впроваджувати проблемно-діалогічні підходи, активні методи навчання і виховання;

- використовувати потенціал шкільної психологічної служби для розвитку комунікативної культури та міжособових відносин, соціальної компетентності, самосвідомості, саморозуміння та толерантності у дітей та підлітків.

Мотивованість до участі у суспільно-політичному житті - одне з найважливіших завдань освіти для демократії. Україна сьогодні ще не має досвіду демократичних традицій, участі громадян у прийнятті рішень, у суспільно-політичних процесах, громадських організаціях та асоціаціях для захисту своїх прав та обстоювання інтересів.

Шляхами реалізації цих завдань можуть бути:

- розробка та впровадження школами власних планів-проектів "Демократична школа", програм "Удосконалення шкільного життя", "Школа як демократичний проект";

- включення школярів до вирішення реальних шкільних проблем, розробки проектів щодо вивчення та розв'язання локальних проблем шляхом залучення до співпраці громадських організацій, громад мікрорайонів, де розташована школа, щоб надати змогу дітям набути відповідного досвіду;

- розвиток позашкільної діяльності - організація клубів, асоціацій, проектів для збору інформації та розв'язання реальних проблем;

- надання учням можливості формувати навички самоврядування, створення об'єднань, асоціацій, груп за інтересами.

Впровадження окремого курсу "Громадянська освіта", варіативних модулів, які можна включати в існуючі предмети, потребує розробки науково-методичного забезпечення, посібників, навчальних програм, методичних матеріалів.

Необхідно створити навчально-методичні та ресурсні центри для збору та узагальнення існуючих матеріалів, тиражування відповідних видань, а також опрацювання виховних інновацій, апробацію нових технологій на експериментальних майданчиках, поширення передового досвіду.

Поширенню ідей громадянської освіти сприятиме організація просвітницьких заходів для батьків з метою впровадження демократичних гуманістичних методів сімейного виховання.

Докорінне реформування політичних, економічних, соціальних засад суспільного життя в Україні, глобалізація постіндустріального обширу вимагають від сучасних загальноосвітніх закладів адекватної відповіді на виклики цивілізаційного поступу щодо формування особистості.

Громадянин XXI століття як феномен консолідованих зусиль "навчання демократії" повинен:

- уміти цінувати і бути готовим відстояти ідеали свободи, права людини;

- відповідально і компетентно брати участь у житті суспільства;

- усвідомити власне, національно ідентифіковане місце вільної особистості серед вільних співгромадян;

- набути інтеркультурного менталітету й толерантного ставлення до ідей та думок інших.

Посткомуністична трансформація в Україні ставить завдання створення системи громадянської освіти, оскільки повсякденна соціальна практика, низький рівень суспільного сприйняття демократичних орієнтирів та псевдодемократичні стосунки між державою, суспільством і особою відверто гальмують демократію в країні.

Ситуація вимагає чіткого спрямування шкільного навчально-виховного процесу на формування громадянської компетентності, гідності і відповідальності молодих людей, свідомих демократичних принципів співжиття і пріоритетів прав людини.

Для реалізації цих завдань призначена регіональна модель громадянської освіти, затверджена управлінням освіти і науки Полтавської облдержадміністрації, яка визначає:

- методичні засади її впровадження;

- перелік пріоритетних завдань та систему заходів навчальних закладів і органів управління освітою.

Регіональна модель громадянської освіти орієнтується на концептуальні засади, структуру, принципи громадянської освіти, розроблені у проектах [37, с. 14], суголосних із загальнодержавними, акцентуючи увагу на шляхах їх реалізації на регіональному рівні.

Для прикладу наведемо, регіональну модель впровадження громадянської освіти в Полтавській області.

План упровадження громадянської освіти, розроблений управлінням освіти і науки Полтавської облдержадміністрації, ПОІППО за підтримки Бюро з освітніх та культурних програм США (ВЕСА) та адміністрування Ради з міжнародних досліджень та обмінів IREX, має принципово відкритий характер [1, с. 24].

Розкриємо декілька аспектів пропонованого проекту впровадження громадянської освіти в навчальних закладах області.

Передусім громадянську освіту потрібно здійснювати, враховуючи особливості сучасного інформаційного простору. Систему громадянської освіти важливо супроводжувати в школі й інформаційним вихованням. Треба навчати послуговуватися нескінченними інформаційними потоками, що здатні дезорієнтувати людину, оскільки ЗМІ – це влада, причому набагато більша, ніж ми зазвичай думаємо. Адже для більшості існує тільки те, що стало фактом ЗМІ. Звідси – необхідність уміти користуватися хоча б маленьким човником, яким можна пливти у морі інформації.

Дати правильну оцінку інформаційній продукції здатна особистість, яка естетично грамотна, засвоїла громадянські знання, тому важливо підготувати вчителів до оволодіння педагогічними технологіями її формування.

Прикро, що на рівні державної освітньої політики завдання інформаційного виховання в Україні не розв'язуються і належно не оцінюються [1, с. 25].

Система освіти, крім підготовки фахівців, повинна розв'язувати і духовно-психологічні проблеми, що також носять глобальний характер, а сьогодні накладаються ще й на кризу нашої духовної культури.

На жаль, масова культура, що пронизує ЗМІ, передусім телебачення, є набагато впливовішим чинником у формуванні людини, ніж висока.

Офіційно зорієнтовані на останню, школа і вищі навчальні заклади у конкуренції з маскультурою програють, оскільки вона пропонує полегшені варіанти інформації, знімає моменти складності дійсності, препарує її таким чином, що стає не тільки легко, але і приємно "засвоювати" інформацію. Природно, дитина віддасть перевагу тому, до чого звикла і що є легшим. Так починає зростати провалля між духовністю людини, котра задовольняється маскультурою, і високою культурою, що стає від неї все більш далекою. Для людини, вихованої на маскультурі, університетський курс світової філософії, високі цінності епохи Ренесансу, Просвітництва можуть виявитися якоюсь потойбічною данністю. Це ставить перед сучасною освітою складне завдання – найтоншу роботу з формування духовного світу дітей.

Вивчення численної різнопланової інформаційної продукції дає підставу стверджувати, що інформаційний простір є полізначеннєвим за своєю сутністю, наповненим розмаїттям художніх образів, насиченим матеріалами політичного і комерційного характеру, довільними версіями, невірогідними фактами і заявами. Віддаючи належне демократичним принципам функціонування ЗМІ, потрібно підкреслити, що соціокультурний зміст інформаційного простору потребує корекції відповідно до гуманістичних принципів та ідеалів, діючого законодавства, державотворчих процесів. Збагачення естетичного досвіду особистості, гармонійний розвиток, повноцінна громадянська життєдіяльність значною мірою . залежать від інформаційно-культурних цінностей, що надходять із джерел масової комунікації.

Аналіз зарубіжного педагогічного досвіду, стану вітчизняної теорії і практики громадянської освіти дозволяє обгрунтувати висновок про те, що визначальною особливістю сучасного педагогічного процесу є необхідність урахування у педагогічній практиці домінуючого впливу ЗМІ на розвиток школярів.

Успішній реалізації виховних завдань сприяє усвідомлення педагогами того, що обмеження, заборона інформаційної продукції не є ефективними методами виховання, натомість реалізація завуальованого педагогічного впливу шляхом формування критичного сприймання інформації, створює умови для корекції громадянських цінностей і умінь, зацікавлень, уподобань, естетичних смаків школярів. Неупереджене особистісне ставлення педаґога до інформаційної продукції, усвідомлення Я-естетико-педагогічного потенціалу, вміння толерантно ставитися до позицій і естетичних смаків інших людей, вивчення і використання у навчально-виховному процесі інформаційних знань учнів уможливлюють вироблення громадянських та естетичних орієнтирів у безмежному інформаційному просторі.

Виходячи з обумовлених вище засад, регіональна модель громадянської освіти базується на таких принципах:

В умовах демократизації сучасної освіти цілком закономірним стає пошук шляхів удосконалення процесу навчання, надання йому європейського характеру.

Громадянська освіта – це не тільки окремий предмет, а цілий комплекс заходів, спрямованих на формування громадянина, здатного приймати свідомі рішення і впливати на життя суспільства.

Велика роль у становленні громадянської освіти належить керівникам шкіл, котрі повинні сприяти демократичній обстановці в школі, розробці й реалізації комплексної програми освітньої діяльності навчального закладу.

Упровадження громадянської освіти буде ефективним тоді, коли здійснюватиметься на методичних принципах інноваційного навчання.

Кожен урок, виховний захід мають бути спрямовані на розвиток особистості, різноманітних форм мислення учнів, формування їхніх переконань, умінь реалізувати дієвий естетико-педагогічний уплив завуальованого характеру (педагогічні технології формування естетично грамотної особистості: "виховання сумнівів", "пошук множинних розв'язань проблеми", "розкриття комерційної природи шоу-бізнесу").

Важливою умовою впровадження програми громадянської освіти в школах області є власний вибір моделі громадянської освіти. Керівникам шкіл важливо навчитися самостійно проектувати шкільні моделі громадянської освіти.

Із метою реалізації громадянської освіти керівникам шкіл області насамперед потрібно:

- розробляти і впроваджувати власні шкільні плани-проекти "Демократична школа", "Удосконалення шкільного життя", "Школа як демократичний проект";

- надати змогу вихованцям набути досвід розв'язання реальних шкільних проблем, розробки проектів щодо вивчення та розв'язання локальних проблем через співпрацю із громадськими організаціями, громадами мікрорайонів, де розміщена школа;

- сприяти створенню демократичного клімату в школі на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності, відповідальності, здатності до самовизначення;

- впроваджувати інтерактивні методики як при засвоєнні нового матеріалу, так і при перевірці знань, умінь, навичок учнів, виявленні їхніх ціннісних орієнтирів.

Органи управління освіти повинні потурбуватися про підготовку педагогічних кадрів до здійснення комплексу виховних і освітніх заходів із громадянської освіти, врахувати, що остання в сучасному інформаційному просторі грунтується на положеннях про значення феномена інформації для розвитку особистості і цивілізації, творчий характер інформаційної продукції, що зумовлює багатоваріантну плюралістичну сутність інформаційного простору, поліфункціональний уплив інформаційних джерел на особистість, необхідність виховання грамотного реципієнта інформаційного простору.

Аналіз функціонування сучасного інформаційного простору сприяє розумінню загальних і часткових закономірностей педагогічної діяльності, спрямованої на виховання сприймання інформаційної продукції, формування засобів захисту особистості від дезінтегруючого, деструктивного впливу джерел інформації.

Глобальна інформатизація сучасного суспільства надає особливого значення пошуку нових педагогічних технологій, інноваційних методик підготовки вчителів до гармонійного розвитку особистості школярів, збереження її самобутності, збагачення естетичного досвіду дітей, захисту від деформуючих, руйнівних чинників соціуму. Підготовка вчителів до громадянської освіти школярів у сучасному інформаційному просторі буде ефективною за умов розробки і впровадження в систему неперервної педагогічної освіти курсу "Філософія освіти для демократії», виховання у педагогів естетичного сприймання інформаційного простору, толерантності, позитивного особистісного ставлення до естетико-інформаційного досвіду школярів; формування в учителів умінь використовувати естетико-педагогічний потенціал засобів масової інформації у навчально-виховному процесі, оволодіння вчителями педагогічними технологіями формування естетично грамотної особистості, набуття ними вмінь реалізувати гностичну діяльність, ураховуючи вплив інформаційної продукції на функціонально поєднані компоненти педагогічного процесу.

Для підготовки на Полтавщині фахівців із громадянської освіти продуктивними є ініціативи, що їх висувають педагогічні колективи та громадські організації області.

Комсомольський Центр освітніх програм, очолюваний учителем історії та правознавства ЗОШ № 1 Н.Тягай, розпочав проект "Нові інформаційні технології – викладачам громадянської освіти Полтавщини", метою якого є поширення знань про використання нових інформаційних технологій та формування навичок роботи з Інтернет у викладачів, що здійснюють громадянську освіту у Полтавському регіоні [12, с. 9].

Полтавський обласний інститут післядипломної освіти ім. М.В.Остроградського отримав грант від Ради з Міжнародних досліджень та обмінів IREX і за сприяння Бюро з освітніх та культурних програм США (ВЕСА) реалізує проект "Cтворення ресурсного центру з громадянської освіти у Полтавській області", мета якого полягає у створенні й розвитку ресурсного центру з громадянської освіти для вчителів суспільних дисциплін області на базі ПОІППО. Завданнями ресурсного центру є: забезпечення доступу до інформаційних ресурсів Інтернет учителів громадянської освіти Полтавщини; вивчення і впровадження світового досвіду у викладанні суспільних дисциплін у школі; створення регіональної моделі громадянської освіти; розробка регіональної програми формування громадянської компетентності [12, с. 9].

Перед ПОІППО постало завдання розробити модель підготовки вчителів до громадянської освіти і відповідних до неї методичних рекомендацій, що сприятимуть утвердженню гуманістичних особистісно орієнтованих виховних принципів.

Управління освіти і науки Полтавської облдержадміністрації сподівається, що Полтавський державний педуніверситет ім. В.Г.Короленка також сприятиме підготовці майбутніх учителів до громадянської освіти, реалізувавши громадянознавчий потенціал філософських, політологічних, правових, економічних, історичних, соціально-психологічних дисциплін у вищій педагогічній освіті. На нашу думку, доцільно створити нормативні та спецкурси з громадянської освіти в системі підготовки майбутніх вчителів, впровадити громадянознавчу тематику у практику виконання курсових і дипломних робіт студентами педуніверситету; вивчити питання про доцільність започаткування нової спеціальності - "Громадянська освіта".

Завдання, визначені для відділів освіти, ПОІППО, освітньо-виховних закладів, установ культури у "Плані впровадження громадянської освіти у Полтавській області у 2001-2005 рр.", матеріали цього номера "Постметодики" "Громадянська освіта в школі", підготовленого за підтримки Бюро з освітніх та культурних програм США (ВЕСА) й адміністрування Ради з міжнародних досліджень та обмінів IREX, сприятимуть реалізації громадянської освіти на Полтавщині [12, с. 10].

Вища школа має широке поле діяльності в напрямку формування громадян. Серед агентів впливу тут можна зазначити загальні курси політології, спеціальні курси для студентів-політологів, юристів, істориків, студентське самоврядування, студентські та молодіжні організації, засоби комунікації, куди входять і студентські видання, вузівські адміністративні одиниці (деканати по роботі зі студентами, наглядові комісії, вихователі, куратори), профспілки, підручники, та, зрозуміло, викладачі. Але той загальнотеоретичний курс основ політології, що викладається всім студентам без винятку, не несе відповідного смислового навантаження. Він сприймається студентами як щось важке, незрозуміле і непотрібне. Конкретних знань про політичну систему української держави студенти майже не виносять для себе з цього курсу. Тобто потрібно давати їм не тільки теоретичні знання, але й таку інформацію, яку б можна було використовувати у житті.

Наприклад, механізм обрання Президента, народних депутатів, проведення плебісциту та референдуму, дії та повноваження Конституційного суду, Уповноваженого з прав людини, міжнародних органів захисту прав людини, структуру центральних та місцевих органів влади, їхні функції тощо. Якщо ми хочемо мати свідомого своїх прав та обов’язків, освіченого громадянина, треба дбати про це заздалегідь, ще в роки навчання.

Показовим є приклад Київського національного торговельно-економічного університету (КНТЕУ). Відділ навчально-виховної роботи видав методичні рекомендації під назвою “Органи студентського самоврядування: активізація громадянської, соціальної, патріотичної свідомості студентської молоді”, де зазначаються цілі та основні форми роботи з молоддю. Цей вуз приділяє особливу увагу студентському самоврядуванню як такому, що дає змогу масово залучати молодь до управління студентським життям, підвищує рівень самостійності та відповідальності не тільки у навчанні, але й в житті поза межами навчального закладу. Самоврядування в університеті функціонує з метою участі студентів у заходах ректорату, деканатів з підготовки кадрів та виховання їх, а також забезпечення виконання студентами обов’язків і одночасно захисту їхніх прав [49, с. 28]. Студентське самоврядування сприяє гармонійному розвитку особистості і формуванню навичок організатора, керівника або, принаймні, свідомого механізмів захисту своїх прав громадянина. Діяльність органів студентського самоврядування та студентських організацій у вузах узгоджується з адміністрацією і тому не залежить від політичних партій та рухів. Як правило Статутом заборонена будь-яка політична діяльність у стінах вузу. Це сприяє становленню неупередженого, об’єктивного погляду студента на події та розташування політичних сил в країні. Крім того, функціонування органів студентського самоврядування має важливе значення для розвитку демократії у вищій школі. Принципи студентського самоврядування сприяють підготовці студентів до свідомої й активної участі в громадському управлінні, розвитку соціальної активності і відповідальності; формуванню бажання творчої участі у справах колективу; створенню можливостей для підвищення соціально-політичної активності студентів через залучення їх до участі в різних формах діяльності; контролю за змістом діяльності колективів студентського самоврядування, виконанням рішень студентського колективу, реалізації студентами своїх прав [49, с. 30]. Важливим елементом у системі виховання громадян у вищій школі є особистість викладача або наставника. По суті він здійснює вплив не тільки на науковий розвиток студента, але й на соціальний також. Тому авторитет такої людини визначається знаннями, життєвим досвідом, громадянською позицією, людською привабливістю, моральними якостями. Таким чином методом підготовки КНТЕУ свідомих громадян є включення особистості в усі громадські справи з метою формування її громадянської позиції [49, с. 30].

Цікавим є також досвід Національного університету “Києво-Могилянська академія” (НаУКМА). Там запроваджено для студентів третього-четвертого років навчання вибірковий курс “Демократична громадянськість” [49, с. 31]. Це є концептуально-методологічний курс. Його специфіка полягає в тому, що він покликаний дати навички дослідження проблем політичної культури, організації та здійснення демократичної освіти громадян, розробки методології такої освіти.

Цілями курсу є:

1. розвиток у студентів міждисциплінарних знань про феномен громадянськості, поглиблення розуміння концептів “демократія” та “громадянин”;

2. сприяння формуванню у них навичок дослідження проблем політичної культури та громадянської освіти;

3. залучення їх до пошуку сучасних форм і методів викладання знань про демократію;

4. залучення студентів до розробки політики розвитку громадянської освіти в Україні [49, с. 33].

В межах теоретичних та практичних занять студенти вчаться розрізняти базові поняття, наприклад “громадянськість”, “патріотизм”, “громадянська свідомість”, “політичне виховання”, “політична культура”, “громадянські права”, “права людини” тощо. Курс одночасно ведуть український та канадський викладачі, що дозволяє порівнювати загальні підходи до поняття “громадянин”. У такий спосіб відбувається підготовка молодих науковців та майбутніх освітянських кадрів.

Зараз істотно підвищилася роль різноманітних проектів у напрямку “Civic education”. Їхня робота пов’язана з організацією та проведенням спеціальних курсів та конференцій для студентів, науковців, викладачів з метою підвищення їхнього рівня знань та навичок, обміну досвідом, думками, розробки програм нових курсів тощо. Наприклад, Міністерством освіти і науки України спільно з Канадським агентством міжнародного розвитку, Посольством Канади в Україні та Університетом Квінз (Онтаріо, Канада) з 1998 р. впроваджується проект “Демократична освіта”, в межах якого 48 молодих українських дослідників та викладачів пройшли стажування у провідних університетах Канади.

За матеріалами стажування українськими та канадськими фахівцями розроблена програма навчального курсу і підручник “Основи демократії” для студентів вищих навчальних закладів України, експертизу яких на відповідність європейським та міжнародним стандартам було здійснено Інститутом вищої освіти АПН України. З 24 по 30 червня 2001 р., у Пущі-Водиці проходив семінар-тренінг для викладачів вищих навчальних закладів України, де були обговорені теми з програми нового курсу, ресурси і методи його викладання, а також можливі проблеми, пов’язані з цим. Як підсумок – курс “Основи демократії” вже викладається у деяких вищих навчальних закладах, наприклад у Львівському національному університеті ім. І.Франка.

Хотілося б звернути увагу ще на такий фактор як тип та місце знаходження навчального закладу. В залежності від того чи це невелике селище, чи обласний центр, чи столиця існує певний рівень якості підготовки та перепідготовки освітянських кадрів, забезпечення навчальними посібниками, запровадження нових курсів та методик викладання. Рівень урбанізації напряму впливає на соціально-політичне становлення особистості [49, с. 35].

Наприклад, далеко не всі сільські середні школи мають можливість вводити до програми курси, які могли б познайомити учнів зі структурою політичної системи суспільства, механізмами захисту громадянських прав, ієрархією органів влади та системою самоврядування. Щодо вищої школи, то також велике значення має тип та характер певного навчального закладу. Наприклад, Львівський національний університет, Дніпропетровський національний університет, Київський національний педагогічний університет, Національний університет “Києво-Могилянська академія” в силу якості професорсько-викладацького складу, матеріально-технічного забезпечення, мети виховної діяльності по-різному впливають на розвиток особистості громадянина в демократичній державі.

Таким чином, формування свідомого громадянина демократичної держави залежить від рівня його освіти, де особливе значення мають знання в галузі суспільних та гуманітарних наук, та активної громадської діяльності в своєму колективі чи спільноті.

Метою вчителів, викладачів, вихователів, кураторів та інших працівників у галузі освіти повинен стати якісний підхід до викладання предметів, що пов’язані із державознавством, об’єктивне та шанобливе ставлення до свого предмету та тих цінностей демократичної держави, що засвоюються учнями та студентами. Але найголовнішим у справі громадянської освіти в демократичній державі є засвоєння та тлумачення прав та обов’язків громадянина цієї країни.

2.3. Формування засад громадянської освіти педагогічних працівників вищих навчальних закладів в зарубіжних країнах

Чим сильніша і більш розвинута держава, тим краще в ній живеться людям – її громадянам, і чим більше піклуються про державу її громадяни, тим вона сильніша й більш розвинута.

В преамбулі Загальної Декларації прав людини, що була прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю у 1948 р., наголошується, "щоб кожна людина і кожна структура суспільства, постійно враховуючи положення Декларації, прагнули шляхом проведення просвітницької та освітньої діяльності сприяти поважанню цих прав та свобод" [46, с. 55].

А в Статті 26 (пункт 2) наголошується, що "Освіта повинна спрямовуватися на всебічний розвиток людської особистості й на поглиблення поваги до прав людини та її основних свобод. Освіта має сприяти взаєморозумінню, терпимості й дружбі між усіма народами, расовими чи релігійними групами, а також повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй у справі підтримання миру" [46, с. 55].

Ці основоположні визначення слугують, по суті, фундаментом для побудови системи громадянської освіти в усіх країнах.

Конкретні кроки щодо розвитку громадянської освіти були зроблені ще на 18-й сесії ЮНЕСКО у 1974 р. прийняттям Рекомендації "Про освіту з міжнародного співробітництва та миру і освіту стосовно прав людини та основних свобод", де містився заклик до усіх урядів, державних працівників в галузі освіти та вчителів визнати зв'язок між міжнародною освітою та освітою з прав людини і ввести це в практику через відповідну освітню політику та навчальні програми.

Документ закликав до імплементації освіти з прав людини в дошкільні заклади, середні школи та в освіту для дорослих, в систему підготовки вчителів, в навчальну літературу, в дослідження.

В 1978 р. внесок до справи розвитку громадянської освіти робить Рада Європи, в особі свого вищого політичного органу - Комітету Міністрів, який прийняв Резолюцію R (78) 41 "Про навчання прав людини", де рекомендувалося вводити навчання правам і основним свободам людини в систему освіти, заохочувати дослідження в галузі прав людини, навчати правам людини державних службовців [46, с. 57].

У 1985 р. Комітет Міністрів Ради Європи підтвердив принципи своєї попередньої резолюції, прийнявши Рекомендації за № R (85) 7 "Про викладання та вивчення прав людини в школах", де конкретно були визначені навички, що мають набуватися в процесі освіти з прав людини та знання, які повинні бути включені зо змісту.

Додаток до Рекомендації під назвою "Пропозиції стосовно викладання та навчання прав людини в школах" містить шість головних розділів: права людини в навчальному плані школи, знання та навички, що мають набуватися в процесі вивчення прав людини, клімат школи, підготовка вчителів, міжнародний день з прав людини.

Так, зокрема в розділі "Права людини в навчальному плані школи" наголошується, що усвідомлення та реалізація прав людини є важливим елементом підготовки молоді до життя в демократичному та плюралістичному суспільстві. Це є частиною соціальної та політичної освіти, і залучає міжкультурне та міжнародне розуміння. Діти мають оволодівати поняттями з освіти прав людини в ранньому віці. Наприклад, набуття вмінь ненасильницького вирішення конфліктних ситуацій та формування поваги до інших мають відбуватися в дошкільному віці та в початковій школі.

В середній школі повинно проходити оволодіння більш абстрактними ідеями освіти з прав людини, що включають розуміння філософських, політичних та правових понять в процесі вивчення історії, географії, суспільствознавства, релігійної освіти, мови та літератури.

Права людини нероздільно пов'язані зі сферою політики. Тому в процесі вивчення прав людини учні мають вивчати основні міжнародні документи, угоди та закони.

Важливу роль у подальшому розвитку освіти з прав людини відіграв конгрес ЮНЕСКО "Освіта - для прав людини та демократії" та Всесвітня конференція з прав людини у Відні у 1993 р. Учасники конференції закликати держави світу включити поняття прав людини, демократії та закону в навчальні програми усіх інституцій формальної та неформальної освіти та сприяти домінуванню цих ідей в житті кожного суспільства.

У 1997 р. Парламентська асамблея Ради Європи приймає Рекомендації за № 1346 "Про Освіту з прав людини", де зокрема констатується, що, "на жаль в деяких державах-членах рівень культури в сфері прав людини все ще низький, відсутнє справжнє розуміння прав людини, ситуація з правами людини в Європі незадовільна" і тому необхідно вживати подальших дій в цьому аспекті [48, с. 39].

Асамблея вітала рішення Генеральної Асамблеї Об'єднаних Націй, прийняте у 1994 р., розпочати декаду освіти з прав людини в усьому світі та закликала держави-члени надати освіті з прав людини пріоритетного статусу. З цією метою вона рекомендувала реформувати навчальні плани та програми середньої школи з огляду на вилучення елементів, що можуть заохочувати формування негативних стереотипів, включення позитивних аспектів різних культур, та інструментів формування толерантності та поваги до людей інших культур, а також сприяти відповідному наповненню та якомога активнішому використанню мережі Інтернет для освіти з прав людини.

Договір про Європейський Союз (Маастрихтський Договір від 7 лютого 1992 р.) підняв справу громадянського виховання в Західній Європі на новий рівень, бо цим договором передбачена не тільки спільна стратегія науково-технічного розвитку і охорони навколишнього середовища, але й єдине громадянство ЄС, що може бути реалізоване на практиці "за умов координації політики держав-членів у сфері освіти і професійного навчання, орієнтованих на загальноєвропейські вимоги і стандарти" [48, с. 41].

Тема формування "європейської свідомості", "громадянина Європи" знаходить своє відображення та є характерною для змісту і спрямованості шкільного навчання взагалі і громадянської освіти, зокрема в Західній Європі.

В країнах Східної Європи склалися інші політичні й соціальні умови, що впливають на підходи до громадянської освіти. Але загальні тенденції і логіка їх суспільного розвитку відбуваються у напрямку сприйняття тих цінностей, які відповідають глобальній ідеї європейської спільноти щодо створення загальноєвропейського освітнього простору.

Отже, глобальна стратегія громадянської освіти, що включає мету, принципи, формування змісту, методи та форми розроблені та продовжують вдосконалюватися на міжнародному рівні, і в Європі - це передусім на рівні Ради Європи.

В той же час, зміст та форми громадянської освіти в кожній окремій країні обумовлюються певною мірою системою цінностей, які суспільство вважає за необхідне передавати підростаючому поколінню.

В цьому контексті можна навести приклад Канади, в якій підходи до громадянської освіти також мають свої національні особливості. Ще на початку 70-х років, виходячи із національної специфіки в країни на державному рівні була проголошена політика багатокультурності та плюралістичного суспільства. Тому багатокультурне виховання стало фундаментом усієї громадянської освіти в цій країн. Освіта з прав людини, в першу чергу, акцентує проблеми етносу, раси, релігійних відмінностей, громадянства та такого пов'язаного з цим питання, як рівності усіх перед законом.

Мету громадянської освіти в зарубіжних країнах визначають на рівні подвійної перспективи - суспільства та індивіду.

З погляду суспільства, громадянська освіта має гармонізувати соціалізацію кожної людини і передати їй знання, правила і цінності, необхідні для життя в демократичному суспільстві. При цьому наголошується, що акцент необхідно робити на формуванні громадянської культури учня.

Що стосується індивіду, то акцент має робитися на знанні громадянських прав та обов`язків, на механізмі захисту окремої людини і меншин, на необхідності дотримання громадянських норм і правил, на проблемах свободи та ін.

Освіта, безумовно, є одним з найвпливовіших серед внутрішніх та зовнішніх факторів формування політичної культури громадян України. Саме від змісту та якості цього фактору залежить рівень ціннісних уявлень громадян про структуру та принципи дії політичної системи, про свої громадянські права та обов’язки, а також вміння користуватися цими знаннями.

Насамперед слід зазначити, що в даному контексті “освіта” вживається як сукупне поняття для характеристики процесів, що пов’язані з діяльністю не тільки інституцій шкільної та вищої освіти, але й різноманітних освітніх проектів, студій, курсів, організацій, а також рівнем підготовки освітянських кадрів, діяльністю спеціальних наглядових органів, кількістю та якістю навчальних посібників тощо. Крім того, можна вважати, що освітній процес прямо чи опосередковано відбувається протягом усього життя людини.

Розглянемо період освіти в середній школі.

Школа формує групових лідерів, які у майбутньому перетворяться на дорослих людей з активною громадянською позицією. Тобто за умов рівних стартових позицій школа надає можливість вільного розвитку особистості дитини як майбутнього дорослого громадянина. Через участь у шкільному самоврядуванні, виконання громадських доручень, ознайомлення з правами та обов’язками школа прищеплює навички участі громадянина у суспільному житті. До речі, президент США Білл Клінтон надає великого значення фактору шкільного самоврядування, оскільки він сам колись належав до групи шкільних активістів [48, с. 43].

Цікавим є те, що ця інституція поєднує дію таких факторів як групи однолітків, родина, засоби масової комунікації, державна ідеологія. Вплив на формування громадянина може відбуватися прямим шляхом через заняття по суспільствознавству чи правознавству або у непрямий спосіб – через матеріал на уроках історії чи літератури. Безумовно, особистість вчителя, його власні думки, погляди поведінка також можуть впливати на формування поглядів майбутнього громадянина. Варто також зазначити, що у формуванні громадянської свідомості школяра певне місце займають шкільні традиції, як то: урочисті збори, лінійки, присвячені державним або національним святам, церемонії, що пов’язані із державними символами.

Наприклад, студенти зі Сполучених Штатів Америки одностайно визначають церемонію щоранкового підняття державного прапора як таку, що значно вплинула на їхнє патріотичне ставлення до своєї держави. Варто відзначити, що якщо за часів Радянського Союзу вчителі прищеплювали, а подекуди змушені були нав’язувати своїм учням елементи радянської культури, соціалістичної ідеології, то після проголошення незалежності України вони роблять те саме, але дещо в іншому ключі. Ось чому важливий неупереджений, об’єктивний, але в той же час шанобливий спосіб викладання предметів у середній школі.

Науково-технічний прогрес і необхідність постійного вдосконалення соціально-економічної і політичної структури суспільства ставлять дедалі складніші завдання перед системою вищої освіти. Найактивніший пошук нових ефективних форм і методів вирішення цих проблем відбувається, перш за все, у передових країнах Північної Америки, Західної і Центральної Європи та Азії. У зв'язку з цим, досвід цих держав може бути дуже корисним у справі реформування системи освіти в Україні та інших країнах пострадянського простору.

Розкриваючи основні напрямки в розвитку вищої школи в передових країнах світу, варто насамперед виділити такі тенденції, як демократизація та підвищення ефективності. При всій різноманітності систем вищої освіти, підходів в її організації і розв'язанні проблем співвідношення державного та приватного, централізованого та самоврядного начал можна виділити загальну рису, що проявилася приблизно з початку 80-х, а особливо з 90-х років XX сторіччя, - це демократизація. Тенденція демократизації виявляє себе в кількох напрямках:

- децентралізація управління навчальними закладами;

- розвиток університетського самоврядування;

- підвищення суспільного статусу професорсько-викладацького складу;

- розширення студентського самоуправління;

- посилення впливу громадськості на вищу школу.

Важливою умовою демократизації є децентралізація керівництва вищою освітою. Ця проблема є особливо актуальною для країн з високим рівнем централізації (Франція, Швеція, Японія тощо). Держава намагається позбутися виконання ряду функцій і передає їх у відповідальність університетів або місцевих органів управління. Йдеться передусім про фінансування вузів, їх матеріальне забезпечення, затвердження планів навчання і прийому студентів, формування структури самого навчального закладу. Нерозривно пов'язаний з цим процесом розвиток вузівського самоврядування, коли відбувається розширення права університетів визначати всі сторони наукової, навчальної і комерційної діяльності, формувати нові структурні підрозділи, встановлювати посадові оклади тощо. Важливим у розвитку вузівського самоврядування є право вибирати керівників вищих навчальних закладів і їх підрозділів.

Подальшим поглибленням університетської демократії можна вважати розширення повноважень колективних органів управління: наукових рад, рад попечителів, сенатів та інших подібних структур. Безумовно, в різних країнах ці процеси відбуваються по-різному, адже системи управління вищою освітою, традиції, що складалися століттями, є дуже відмінними навіть у розвинутих країнах. Якщо канадські університети, можливо, вже досягли розумної межі у розвитку внутрішньої демократії, то французькі та шведські вищі навчальні заклади ще тільки шукають її. Авторитарні традиції не так легко перебороти. Так, у Франції внутрішнє самоврядування мають тільки класичні університети і Сорбонна з її особливим статусом. Усі інші вищі навчальні заклади підпорядковуються в цьому плані безпосередньо Міністерству освіти. Цікавою особливістю цієї системи є те, що найпрестижніші й найавторитетніші університети «Grandes Ecoles» не мають ніякої автономії, що не типово для інших країн [24, с. 7].

Необхідно відзначити, що значних успіхів у розвитку автономії досягай іспанські, португальські університети, що є наслідком реформ 80-90-х років. Рішучі зміни відбулися в пострадянських країнах Центральної Європи і Балтії. В Естонії до того ж вдалося швидко й ефективно вирішити давню і болючу проблему відірваності вузівської науки від академічної. В той же час досить невизначеною залишається ситуація в Греції, де реформування системи управління вищою освітою було фактично зупинено [24, с. 7].

Своєрідна ситуація склалася в університетах США. Президентів університетів тут призначають спеціальні органи, які формує губернатор штату, - Board of Trustees or Regents. Отож, президент формально не несе відповідальності перед колективом університету і ніяк від нього не залежить. У житті ж усе інакше. Дуже рідко коли керівник вищого навчального закладу наважується на відкриту конфронтацію з Сенатом університету. Крім того, губернатор, призначаючи склад ради попечителів, завжди пам'ятає, що викладачі вузів і студенти - це його виборці, до того ж досить впливові.

В Україні внаслідок посилення авторитарних тенденцій у суспільному управлінні та реформ 1993-1996 років Міністерство освіти отримало всю повноту влади над вищими навчальними закладами [24, с. 8]. Міністр освіти має право призначати і звільняти з посади ректорів, а ті, в свою чергу, призначати і звільняти керівників усіх підрозділів вузу. Ця жорстко централізована система зберігається і сьогодні, хоча бюрократичний тиск на університети послабшав після відставки Згуровського з посади Міністра освіти.

Подібні проблеми спостерігаємо і в країнах Латинської Америки, Африки та, частково, Азії. Корупція, клановість, постійний адміністративний тиск з боку державних структур та інших впливових груп стали повсякденною практикою в університетах цих країн [24, с. 8].

Логічним наслідком демократизації вищої школи і її важливою складовою є підвищення впливу й авторитету викладачів університетів, коли професор перетворюється на рушійний, творчий елемент наукового і педагогічного процесу, стає ключовою фігурою у формуванні основних напрямків політики університету. Він створює наукові програми, впроваджує нові форми й методи навчання, веде пошук наукових і ділових партнерів, ініціює заснування нових структурних підрозділів, організовує наукові проекти, програми, асоціації.

Підвищується роль професорів у формуванні й проведенні політики в галузі освіти на місцевому та національному рівнях. Навіть в одній з найбільш централізованих систем вищої освіти - французькій, міністр понад рік провадив консультації, конференції та семінари з професорами, студентами і ректорами вузів, перш ніж піти на деякі кроки з реформування навчального процесу (як приклад іншого підходу до проблеми ми можемо згадати реформи 1993-1996 років в Україні, коли фундаментальні зміни в системі вищої освіти відбувалися всупереч позиції університетської спільноти, із застосуванням шантажу, погроз та адміністративного тиску) [24, с. 8]. Крім того, освітян активно запрошують до багатопланового співробітництва центральні й місцеві органи влади, недержавні організації, ділові кола.

Варто відзначити, що тут ідеться про справжній авторитет і незалежність професорів як професіоналів вищого рівня. У деяких країнах у минулі роки досягти такого авторитету намагалися бюрократичними методами, не зачіпаючи суті проблеми. Так, у Швеції існувала практика призначення провідних викладачів університетів через кабінет міністрів, що, безумовно, впливало на престижність цих посад, але жодною мірою не звільняло професорів від обтяжливих обов'язків виконувати всі вказівки Міністерства освіти в повсякденній праці [34, с. 49].

У багатьох країнах Європи та Північної Америки дуже інтенсивно дискутується питання подальшого розвитку системи захисту наукової свободи і підвищення авторитету працівників університетів. Запеклі суперечки викликає система «tenure» - запроваджена для захисту професорів від можливого адміністративного тиску практика укладання довічного контракту, що застосовується після проходження випробувального періоду (як правило, 5-10 років). Цікаво те, що серед противників цієї системи чимало самих професорів. Деякі університети (Florida Gulf Coast University, приміром) зовсім відмовились від практики надання «tenure» своїм викладачам [34, с. 50]. Вони пояснюють це тим, що подібна система не надає вченим внутрішнього стимулу для розвитку і призводить до творчого застою. Можливо, такі аргументи мають певний сенс, але більшість університетів усе ж дотримується Рарог Ю. В. Сучасні тенденції у реформуванні вищої освіти в розвинених країнах світу 61 випробуваної системи, хоча і з певними видозмінами. У Каліфорнійському і Нью-Йоркському університетах впровадили практику звітів - перевірок викладачів кожні 5-7 років. Особливо це стосується професорів, які не виявляють активності в науковій і педагогічній діяльності [34, с. 51]. Імовірно, такий підхід виявиться найпродуктивнішим, оскільки гарантує, з одного боку, свободу творчості професорів, а з іншого - забезпечує постійний стимул і контроль за їх науковим розвитком.

Неабияким фактором у підвищенні соціального статусу і стимуляції творчої діяльності професорів є їх матеріальне забезпечення. У зв'язку з цим варто відзначити, що для всіх передових країн є характерним зростання заробітної платні викладачів вищих навчальних закладів випереджаючими темпами. За даними American Association of University Professors посадові оклади професорів зросли за 1983-1997 на 72%. Впродовж 90-х років вони збільшувались на 3-5% щорічно. На теперішній час середня оплата праці професорів приблизно втричі перевищує середній рівень заробітної платні по країні [34, с. 53]. Ці факти особливо вражають, якщо згадати становище освітян у пострадянських країнах.

Необхідною складовою демократизації освіти є розвиток студентського самоврядування. Західні університети завжди були сприятливим середовищем для формування різноманітних студентських об'єднань, товариств, асоціацій, рухів тощо. Починаючи з 80-х років це явище набуло, так би мовити, законодавчого оформлення і підтримки. Студентів почали запрошувати до складу керівних органів університетів, спочатку як спостерігачів, а згодом як повноправних членів [34, с. 55].

Студенти мають значний вплив на формування навчальних планів, створення відповідних умов для навчання, праці та життя (групи безпеки, бізнес-центри, асоціації за інтересами, національні товариства і навіть об'єднання сексуальних меншин).

Вирішальною є роль студентів в організації життя в студентських містечках. Все це, безумовно, є позитивними наслідками демократизації, що відкривають широкий простір для розвитку творчої індивідуальності. Разом з цим існують і негативні моменти студентського самоврядування, що випливають з випадків безконтрольності та недостатньої відповідальності юнаків і дівчат. Серйозними проблемами для університетської спільноти стало поширення вживання наркотиків, злочинність, пропаганда націоналістичних і расистських ідей у студентському середовищі. Причому це стосується як північноамериканських, так і європейських університетів [34, с. 57].

Одним із факторів, що впливають на процес реформування університетської системи, починаючи з 60-70-х років, є громадськість. Ідеться не лише про посилення впливу наглядових рад та інших подібних установ. Активну участь в опрацьовуванні засад розвитку вищої освіти беруть місцеві громади й загальнонаціональні недержавні фундації, що діють як через органи державної влади, так і безпосередньо через університети. Особливо ця система розвинена в США, де серед найвпливовіших загальнонаціональних організацій можна назвати так звану «велику шістку», яка активно захищає інтереси освітян на національному та регіональному рівнях [35, с. 62].

Цікавим явищем є активізація діяльності різноманітних об'єднань випускників університетів (alumnis). Особливо впливові такі організації в університетах Канади і США, де вони бувають безпосередньо причетні до керівництва університетами. В деяких канадських вищих навчальних закладах alumnis навіть беруть участь у формуванні складу наглядової ради. Необхідно відзначити, що подібне явище властиве вищим навчальним закладам так званої «англосаксонської» (Австралія, Великобританія, Канада, США) системи. В більшості європейських країн такі організації є менш впливовими й активними, не кажучи вже про посткомуністичні країни, де, якщо об'єднання випускників і існують, то тільки формально і ніякого впливу на університети, як правило, не мають.

Таким чином, внаслідок демократизації та автономізації університети перетворюються із закритих академічних громад, відірваних від реальності, на повноцінну складову соціально-політичної та економічної системи країни. Причому вища школа намагається грати роль активного й ініціативного суб'єкта найважливіших трансформацій у суспільстві. Демократичні реформи ставлять перед собою, по суті, одну мету: підвищити ефективність вищої школи. Перед вищими навчальними закладами постають такі завдання:

1) скорочувати витрати і більше заробляти;

2) постійно підвищувати науковий рівень досліджень і якість освіти;

3) забезпечити ринок робочої сили необхідною кількістю висококваліфікованих фахівців.

Для досягнення цих цілей використовують різні методи, і перш за все фінансові. Так, уряд може обмежувати прямі державні дотації і стимулювати практику надання цільових грантів на проведення актуальних досліджень і на реалізацію проектів, пов'язаних з удосконаленням системи навчання.

Хоча поряд з цим спостерігається значне зростання державного фінансування вищої освіти в розвинених країнах, особливо в США і Канаді; винятком можна вважати Австралію, де відбулися значні скорочення у 90-ті роки. В посткомуністичних країнах ситуація зовсім інша, сказати б, навіть критична [35, с. 64].

Ґранти надають університетам, науковим організаціям, групам освітян і вчених та окремим професорам. Особливою увагою користуються молоді вчені, викладачі, перспективні студенти. Існують спеціальні ґранти для представників національних меншин та інших незахищених соціальних груп. Фінансову допомогу надають не тільки державні органи, а й численні приватні фонди. Особливо активні й потужні фонди діють у США. Розміри цієї фінансової підтримки дуже різняться.

Так, Станфордський університет у 1996 році отримав на проведення досліджень 312 млн. дол., Прінстонський - 117 млн дол., Сльський - 172 млн дол. Національна академія освіти США надає індивідуальні ґранти до 100 000 доларів на рік. Загалом же наприкінці 90-х років 1086 вищих навчальних закладів отримували понад 15 млрд дол. благодійної фінансової допомоги на рік, що становило 20% усіх доходів університетів [35, с. 66].

Така система дає змогу постійно контролювати науковий рівень проектів і уникати зрівнялівки. Крім того, постійно вдосконалюється система державних стандартів, яка покликана гарантувати необхідну якість вищої освіти. При цьому в централізованих системах вищої освіти вона стає гнучкішою, зорієнтованою на основні показники (Франція, Швеція і навіть Японія), а в США докладають зусиль на національному рівні, щоб ввести єдині стандарти, хоча традиційно втручання держави в освіту в цій країні мінімальне. У підсумку це призвело до суттєвої різниці в якості освіти залежно від штату і вузу.

Досить болючим залишається питання акредитації вищих навчальних закладів. У централізованих системах цю функцію виконують відповідні державні комісії, що створює сприятливі умови для адміністративного тиску на університети. Акредитація «по-українськи» у 1994-1998 роках надала чимало прикладів адміністративних зловживань тодішнього керівництва міністерства освіти [35, с. 67].

Разом з цим важко погодитися, що система опитувань і рейтингового оцінювання незалежними асоціаціями, як це практикується в США, є досконалою. Вона викликає численні нарікання, зокрема через невизначеність того, хто визначає міру відповідальності, неупередженості й професійності цих асоціацій. Але завдяки активному пошуку раціональних рішень і широкому обговоренню цієї проблеми вузівською та науковою спільнотою поступово відбувається формування певного розумного балансу.

Дуже важливою вимогою до університетів Заходу є забезпечення потреб суспільства в професіоналах різних галузей знання і практики. Ось чому впродовж останніх років відбувалося кількісне зростання вищої освіти. В лідерах цього процесу ідуть Канада (особливо провінція Онтаріо) і США, де доля молоді, що навчається у вищих навчальних закладах, сягає 62%, в Європі – 30-60%, у Латинській Америці – 10-18%, в Азії – 5-60%, в Африці - до 15% [35, с. 69].

Однак розв'язання проблеми наповнення ринку праці кваліфікованими фахівцями є значно складнішим, ніж просто досягнення певних кількісних показників. Ось чому вищі навчальні заклади провадять широкі дослідження головних напрямків розвитку країни, консультуються з представниками урядових структур, бізнесу, місцевих громад, студентами. Тільки після цього складають навчальні й наукові плани, впроваджують нові курси, розробляють новітні технології навчання. Втім, навіть така практика не страхує від помилок. Яскравим прикладом цього може слугувати проблема гострої нестачі фахівців у галузі комп'ютерних наук і програмістів (при надлишках фахівців інших профілів) у найрозвиненіших країнах Північної Америки і Західної Європи, через що тут виникла пряма загроза успішному розвитку економіки [35, с. 70]. При цьому нестача фахівців подібного профілю, за оцінками експертів, зростатиме, через що деякі країни змушені вдатись до назвичайних заходів і сподіваються пом'якшити гостроту цієї проблеми за рахунок залучення програмістів з країн Східної Європи та Азії.

В остаточному підсумку численні дискусії про необхідність удосконалення вищої освіти і практичні кроки з її реформування мають на меті створити таку саморегульовану систему на національному, регіональному й університетському рівні, яка б самостійно, без авралів і криз розвивалася у відповідь на потреби життя суспільства.

Досвід останніх років наводить на висновок, що ця система повинна включати і високорозвинену університетську демократію та автономію, і державне регулювання (перш за все контроль за основними стандартами і стимулювання), і активний вплив громадськості (в тому числі й через недержавні організації та благодійні фонди). При цьому співвідношення цих трьох складових має бути відповідне у кожній країні, змінюватися з часом або під впливом певних обставин.

РОЗДІЛ 3.ПРАКСІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УПРАВЛІННІ ВИЩИМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ В УКРАЇНІ

3.1. Порівняльний аналіз підходів до громадянської освіти педагогічних працівників в Україні та країнах Західної Європи

Характерним для розвитку ліберальних демократій є те, що від самого початку вони будувалися на базі своєрідного суперництва й водночас партнерства між державою як апаратом офіційного врядування та громадянським суспільством як неофіційним, неформальним улаштуванням і вільною організацією життя людей. У демократичному суспільстві громадянська освіта є навчанням того, як бути вільним і захистити власні інтереси у стосунках з державою, це своєрідне звільнення людини зсередини. Отже, ліберальна, демократична громадянська освіта має будуватися на партнерстві держави та громадянського суспільства. Це принципова умова, що єдина здатна забезпечити належний розвиток і демократизм змісту такої освіти, застерегти від перекручень і зловживань.

До цього слід додати, що фахівцями в галузі політичної науки визначено, що у сучасних постіндустріальних суспільствах відбувається таке собі “звужування” держави – поступове скорочення числа питань громадського, щодо яких уряд має визначальний вплив та відповідальність за рахунок того, що цю роль перебирають на себе різні неурядові структури, громадські організації.

Зрештою є ще одна обставина, яка робить необхідним розгляд питання щодо ролі української держави в становленні й здійсненні громадянської освіти. Адже очевидно, що найкращою школою демократії є безпосереднє життя в демократичній державі. Натомість важко навчати демократії, коли учні бачать, що її немає в суспільстві, в якому вони живуть. За політичної модернізації – переходу від тоталітаризму до демократії – доводиться культивувати демократичні цінності, поширювати демократичні процедури, нові правила життя й стилі поведінки в умовах недемократичної дійсності.

Коли в суспільному житті бракує демократизму, громадянська освіта сама здатна стати чинником поширення демократії. Розв’язання проблем громадянської освіти має сприяти розвиткові громадянського суспільства.

Наведені аргументи (про специфічну відмінність демократичної громадянської освіти від практики формування громадянської лояльності; про тенденцію останніх десятиріч до “звуження” ролі держави у суспільному житті; про недостатню демократичність української держави для здійснення демократичної громадянської освіти) свідчать, що громадянська освіта, яка відповідає ліберально-демократичним цінностям та ідеалам, за своєю сутністю має бути предметом партнерських зусиль та відповідальності як держави, так і громадянського суспільства.

Громадянська освіта - це вимога часу, тому розвиток і вдосконалення її системи є актуальним завданням для всіх демократичних країн.

Певний досвід у цій галузі має й Україна. Сучасна українська педагогіка спирається на багату спадщину, на кращі традиції у вихованні громадян. Протягом останніх років у нашій країні вжито чимало заходів із впровадження системи громадянської освіти: випущено експериментальні підручники, які нині проходять апробацію, у загальноосвітніх школах діють експериментальні майданчики, проводяться конференції та семінари, Академією педагогічних наук України розроблено проект концепції громадянського виховання. Питання громадянської освіти знайшли відображення у проекті концепції дванадцятирічної освіти. Незважаючи на відмінність підходів, методик та масштабу національних систем громадянської освіти, єдиною залишається їхня мета - виховання громадянина, який цінує та готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності й права людини.

Завдання розвитку громадянської освіти в Україні ставлять перед собою численні неурядові громадські організації, що вже існують і продовжують виникати. Це – асоціації вчителів історії, правознавства, суспільствознавства тощо, правозахисні групи, колективи, що ініціюють і здійснюють різноманітні освітні проекти. За деякими даними нині в Україні діє понад 30 освітніх громадських організацій, три з них об’єднують директорів шкіл. Ці організації проводять позакласні заходи з громадянської освіти для учнів, сприяють роботі органів учнівського та батьківського самоврядування, оволодінню практичним досвідом реалізації громадянських прав.

Роль неурядових організацій у громадянській освіті полягає в тому, що вони сприяють практичному, безпосередньо з життя засвоєнню громадянських знань, їх застосуванню при здійсненні конкретних справ. Вони можуть оперативно збирати потрібну інформацію з різних джерел, аналізувати її, формулювати збалансовані й справедливі судження, практичні рекомендації. На конкурсних засадах неурядові організації, що об’єднують науковців, фахівців-педагогів, можуть виборювати і реалізовувати державні замовлення по розробці навчальних посібників, підготовці й перепідготовці вчителів, здійсненню інших освітніх заходів.

Як приклад, проект “Мережа громадянської освіти” – це масштабний проект, який працює на території всієї України і ставить за мету сприяти розвитку громадянської освіти. Громадянська освіта при цьому розуміється як довготривалий багатогранний процес, що сприяє вихованню розважливих та відповідальних громадян, які розуміють свої права та обов'язки, особливості функціонування суспільного життя і державних інститутів.

Освіта з прав людини, що спрямована на усвідомлення учнями своїх прав та обов`язків, співвіднесення з правами інших, заохочення відповідальних дій для охорони прав усіх, розглядається як базовий компонент громадянської освіти, що слугує об'єднуючим фактором для інших її напрямів (екологічного, міжкультурного, тощо).

Як приклад регіональна модель впровадження громадянської освіти в Полтавській області.

План упровадження громадянської освіти, розроблений управлінням освіти і науки Полтавської облдержадміністрації, ПОІППО за підтримки Бюро з освітніх та культурних програм США (ВЕСА) та адміністрування Ради з міжнародних досліджень та обмінів IREX, має принципово відкритий характер [1, с. 24].

Розкриємо декілька аспектів пропонованого проекту впровадження громадянської освіти в навчальних закладах області.

Передусім громадянську освіту потрібно здійснювати, враховуючи особливості сучасного інформаційного простору. Систему громадянської освіти важливо супроводжувати в школі й інформаційним вихованням. Треба навчати послуговуватися нескінченними інформаційними потоками, що здатні дезорієнтувати людину, оскільки ЗМІ – це влада, причому набагато більша, ніж ми зазвичай думаємо. Адже для більшості існує тільки те, що стало фактом ЗМІ. Звідси – необхідність уміти користуватися хоча б маленьким човником, яким можна пливти у морі інформації.

Дати правильну оцінку інформаційній продукції здатна особистість, яка естетично грамотна, засвоїла громадянські знання, тому важливо підготувати вчителів до оволодіння педагогічними технологіями її формування.

Аналіз зарубіжного педагогічного досвіду, стану вітчизняної теорії і практики громадянської освіти дозволяє обгрунтувати висновок про те, що визначальною особливістю сучасного педагогічного процесу є необхідність урахування у педагогічній практиці домінуючого впливу ЗМІ на розвиток школярів.

Успішній реалізації виховних завдань сприяє усвідомлення педагогами того, що обмеження, заборона інформаційної продукції не є ефективними методами виховання, натомість реалізація завуальованого педагогічного впливу шляхом формування критичного сприймання інформації, створює умови для корекції громадянських цінностей і умінь, зацікавлень, уподобань, естетичних смаків школярів. Неупереджене особистісне ставлення педаґога до інформаційної продукції, усвідомлення Я-естетико-педагогічного потенціалу, вміння толерантно ставитися до позицій і естетичних смаків інших людей, вивчення і використання у навчально-виховному процесі інформаційних знань учнів уможливлюють вироблення громадянських та естетичних орієнтирів у безмежному інформаційному просторі.

Показовим є приклад Київського національного торговельно-економічного університету (КНТЕУ). Відділ навчально-виховної роботи видав методичні рекомендації під назвою “Органи студентського самоврядування: активізація громадянської, соціальної, патріотичної свідомості студентської молоді”, де зазначаються цілі та основні форми роботи з молоддю. Цей вуз приділяє особливу увагу студентському самоврядуванню як такому, що дає змогу масово залучати молодь до управління студентським життям, підвищує рівень самостійності та відповідальності не тільки у навчанні, але й в житті поза межами навчального закладу. Самоврядування в університеті функціонує з метою участі студентів у заходах ректорату, деканатів з підготовки кадрів та виховання їх, а також забезпечення виконання студентами обов’язків і одночасно захисту їхніх прав [49, с. 28]. Студентське самоврядування сприяє гармонійному розвитку особистості і формуванню навичок організатора, керівника або, принаймні, свідомого механізмів захисту своїх прав громадянина. Діяльність органів студентського самоврядування та студентських організацій у вузах узгоджується з адміністрацією і тому не залежить від політичних партій та рухів. Як правило Статутом заборонена будь-яка політична діяльність у стінах вузу. Це сприяє становленню неупередженого, об’єктивного погляду студента на події та розташування політичних сил в країні. Крім того, функціонування органів студентського самоврядування має важливе значення для розвитку демократії у вищій школі. Принципи студентського самоврядування сприяють підготовці студентів до свідомої й активної участі в громадському управлінні, розвитку соціальної активності і відповідальності; формуванню бажання творчої участі у справах колективу; створенню можливостей для підвищення соціально-політичної активності студентів через залучення їх до участі в різних формах діяльності; контролю за змістом діяльності колективів студентського самоврядування, виконанням рішень студентського колективу, реалізації студентами своїх прав [49, с. 30]. Важливим елементом у системі виховання громадян у вищій школі є особистість викладача або наставника. По суті він здійснює вплив не тільки на науковий розвиток студента, але й на соціальний також. Тому авторитет такої людини визначається знаннями, життєвим досвідом, громадянською позицією, людською привабливістю, моральними якостями. Таким чином методом підготовки КНТЕУ свідомих громадян є включення особистості в усі громадські справи з метою формування її громадянської позиції [49, с. 30].

Цікавим є також досвід Національного університету “Києво-Могилянська академія” (НаУКМА). Там запроваджено для студентів третього-четвертого років навчання вибірковий курс “Демократична громадянськість” [49, с. 31]. Це є концептуально-методологічний курс. Його специфіка полягає в тому, що він покликаний дати навички дослідження проблем політичної культури, організації та здійснення демократичної освіти громадян, розробки методології такої освіти.

Цілями курсу є: розвиток у студентів міждисциплінарних знань про феномен громадянськості, поглиблення розуміння концептів “демократія” та “громадянин”; сприяння формуванню у них навичок дослідження проблем політичної культури та громадянської освіти; залучення їх до пошуку сучасних форм і методів викладання знань про демократію; залучення студентів до розробки політики розвитку громадянської освіти в Україні [49, с. 33].

Курс “Основи демократії” вже викладається у деяких вищих навчальних закладах, наприклад у Львівському національному університеті ім. І.Франка.

Напрямками реалізації громадянської освіти в Україні:

- проведення широкого обговорення щодо важливості громадянської освіти (або освіти для демократії) у суспільстві, використовуючи ЗМІ, круглі столи, конференції для педагогічної громадськості за участі науковців; запровадження постійно діючих семінарів з проблем громадянської освіти; залучення до обговорення та співробітництва громадських організацій, асоціацій, батьків;

- включення проблематики громадянського суспільства та формування громадянськості, політичної культури до дослідницьких програм та планів навчальних та наукових закладів;

- узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм уже існуючих дисциплін гуманітарного циклу, орієнтуючись на пріоритетність формування культури громадянськості;

- вивчення та узагальнення міжнародного досвіду освіти для демократії, висвітлення його у фахових журналах, на науково-теоретичних і практичних конференціях та семінарах;

- забезпечення підготовки спеціалістів, які здійснюватимуть перепідготовку вчителів;

- розробка курсів, окремих модулів, навчально-методичного забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів;

- запровадження спеціалізації "громадянська освіта" на курсах перепідготовки вчителів у інститутах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; включення в програми підвищення кваліфікації керівників навчально-виховних закладів тематики громадянської освіти;

- створення на базі інститутів післядипломної освіти, громадських організацій центрів для навчання різних категорій педагогічних працівників демократичних методів взаємодії з вихованцями;

- залучення громадських організацій до співробітництва із закладами освіти в напрямку розробки науково-методичного забезпечення громадянської освіти, залучення школярів та вчителів до участі у суспільному житті.

Слід зазначити також, що в умовах одностайного визнання усіма державами ролі громадянської освіти підходи до місця останньої в школі варіюються.

Багатий досвід громадянської освіти накопичено в умовах зрілих демократій Великобританії, США, Канади, Франції, Італії, Нідерландів та інших країн, де створено різноманітні підручники, розроблено навчальні курси, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку та перепідготовку вчителів. Значних зусиль щодо розвитку освіти для демократії докладають і посткомуністичні країни: Польща, Румунія, Латвія, Росія.

Так, в деяких зарубіжних країнах викладання знань та розвиток вмінь відбувається через впровадження окремого предмету "Громадянознавство". Це ми бачимо на прикладі Франції, де предмет "Громадянознавство" входить до базового компоненту. Як окремий предмет "Громадянознавство" також викладається і в початковій школі Бельгії ( в частині французької спільноти ( 1 год. на тиждень).

У Франції "Громадянознавство" викладається у колежі (перший рівень середньої школи - 4 роки навчання) та початковій школі. Офіційні французькі документи визначають громадянську підготовку учнів як "абсолютно необхідну" в середній школі, проте навчальним планом цій дисципліні відводиться лише 1 год. на тиждень. Оцінки також не ставляться і це знижує зацікавленість учнів [23, с. 4].

Викладання громадянознавства в початковій школі відповідає рекомендаціям міжнародних організацій про те, що громадянську культуру слід формувати з раннього дитинства.

В більшості інших країн ідеї "Громадянознавства" викладаються шляхом включення блоків знань з громадянознавства до інших навчальних дисциплін (Велика Британія, Данія, Норвегія, Нідерланди, Фінляндія, тощо).

Освіта з прав людини в середній школі зарубіжних країн зазвичай передбачає формування знань, навичок, цінностей та громадської участі.

Ядро знань, як правило, включає:

- основні категорії прав людини, права та обов`язки (ідея прав має бути пов'язана із відповідальністю перед іншими, перед суспільством та людством в цілому);

- основоположні міжнародні декларації та конвенції з прав людини;

- інформацію про видатних діячів та основні події в історичній боротьбі за права людини;

- матеріали про різні форми несправедливості та дискримінації (расизм, геноцид та ін).

Так, в посібники для початкової школи, розроблені Комісією з прав людини та прав молоді Квебеку "Навчання правам та обов`язкам" включена Декларація прав дитини з пояснення прав дитини на освіту, соціальний захист, на вільний розвиток, тощо.

Зміст "Громадянознавства" у Франції зосереджено на правилах демократичного життя, політичних та адміністративних інститутах, місці Франції у світі.

Наприклад, в програми для початкової школи включені такі теми, як: - Підготовчий курс (один рік) "Основні правила життя в суспільстві", "Повага до себе та інших, почуття автономії і відповідальності", "Визнання прав інших, рівність рас і статі, повага до особистості", "Символи Республіки: Маріанна, прапор, Марсельєза, день 14 липня".

Елементарний курс (один рік):

"Поняття особистості і власності на прикладах шкільного", "Батьківщина, єдність і національна ідентичність", республіканський девіз: "Свобода, Рівність, Братерство", Право на голосування і загальне виборче право", "Національна територія, президент, міністри, депутати" [23, с. 5-6].

Середній курс (три роки): - Роль Франції у світі Декларація прав людини і громадянина 1789 року, Загальна Декларація прав людини 1948 року, демократичні інститути Франції, конституція.

В середній школі вивчаються такі теми (наприклад, у 3-му класі колежу, де прийнята зворотна нумерація, тобто 4-й рік навчання у колежі (6, 5, 4, 3 кл). Франція, республіканська держава, міжнародне життя, цінності демократії.

В країнах, де блоки з громадянознавства входять до інших навчальних предметів, знання включаються в навчальні програми та підручники.

Так, в програми та підручники з історії включені такі аспекти освіти прав людини, як: виникнення та розвиток демократії, рабство, колоніалізм, імперіалізм, революції, її ідеали та внесок, порушення прав людини в процесі війн, засоби масової інформації.

Наприклад, в підручник з історії для середніх шкіл Нідерландів, в розділ "Фашизм та націонал соціалізм Італії та Німеччини" входить тема "Менталітет ( расистка доктрина), а в розділ "Світ після 1945 р. - "Європейське Економічне Співтовариство".

Програма з історії для середньої школи Люксембургу (вік 15 років) включає тему "Середина 19-го сторіччя до теперішнього часу", підтеми - європейський імперіалізм, російська революція, СРСР під керівництвом Леніна та Сталіна, фашизм в Італії та Німеччині, Гітлер, Холокост, міжнародні організації: ООН, НАТО, Європейський Союз.

В програму з історії для середньої школи Великої Британії входить тема "Заснування ООН та Загальна Декларація прав людини" [23, с. 8].

Канадські програми та підручники з історії для середньої школи, виходячи із політики націленості на плюралістичне суспільство, в першу чергу, включають тематику багатокультурної спадщини.

Що стосується громадянської освіти у Норвегії, то вона, як і в більшості країн імплементована до різних навчальних дисциплін. При порівнянні змісту, то у Норвегії "громадянознавство" розглядається значно ширше аніж, наприклад, у Франції, де спостерігається зосередженість на правилах демократичного життя, політичних та адміністративних інститутах.

У Норвегії предмет "громадянська освіта" охоплює предметний матеріал для 1-6 класів, який розглядається у процесі вивчення історії рідного краю, географії, природничих наук і суспільствознавства.

До програми внесено розділ: народність саамі, в процесі вивчення якого учні знайомляться з культурою та історією саамського народу, у них формується почуття поваги до цієї народності, що проживає на території Норвегії.

Програма також включає такі розділи як: "наше тіло і здоров'я" (пропаганда здорового способу життя), "використання навколишнього середовища" (формування екологічної культури), "повсякденне життя і співпраця серед людей" (розвиток вмінь співпрацювати, здатності до самооцінки), "спілкування, драма, картини й засоби інформації" (розвиток творчих здібностей).

Основні завдання громадянської освіти у Норвегії такі:

- забезпечити учнів різнобічними знаннями про себе, сім'ю і довкілля; історію й життя в суспільстві, природні ресурси і географію;

- надати інформацію про взаємозв"язок природи, суспільства;

- сприяти здобуттю різноманітного досвіду, почуттю впевненості у власних здібностях;

- сприяти розвитку уваги та критичного мислення;

- закладення основи, що потрібна для прийняття рішень та відповідальності.

Навички подібні до тих, якими оволодівають в процесі інших форм соціальної освіти:

- спілкування (висловлювання думок усною та письмовою формою, обговорення та слухання);

- критичне мислення (збір та аналіз матеріалу з багатьох джерел, досягнення логічних умовиводів);

- соціальні навички (співробітництво, розв'язання конфліктів, тощо.

Цінності включають розвиток позитивного іміджу індивіду, підвищення самосвідомості, відкритість по відношенню до інших, прийняття та повага відмінностей.

Елемент громадської участі акцентує основну ідею громадянської освіти - застосування набутих знань та навичок для удосконалення реалій суспільства.

Серед методів, що застосовуються перевага надається інтерактивним. Вони передбачають дискусії, вільне висловлювання думок, захист особистих і колективних прав.

В Західній Європі активно застосовуються політичні ігри, наприклад, "Якщо б я був президентом протягом тижня", "Якщо я був директором школи".

За допомогою канадських посібників (для середньої школи) учні вчаться розробляти "Кодекс школи", працювати у "Клубі правозахисників", засновувати "Комітет з захисту прав жінок та дітей", готувати виступи з проблем прав людини та дитини на телебаченні та ставити п'єси відповідної спрямованості.

І останнє - кожна програма з громадянської освіти відповідає тим вимогам суспільства, які останнє ставить в певний конкретний час.

3.2. Рекомендації щодо оптимізації громадянської освіти педагогічних працівників в Україні

2005 рік було проголошено Радою Європи роком громадянської освіти. Приємно відзначити той факт, що сучасна шкільна вітчизняна освітня система не стоїть осторонь від світових інновацій у царині демократичного виховання молоді. Включення України у загальносвітові політичні, соціально-економічні і культурні процеси, розвиток європейської інтеграції робить важливими такий напрям роботи з молоддю. Сучасні суспільно - політичні реалії в Україні наочно демонструють важливість соціальної активності громадян та їхньої політично-правової культури для становлення демократичної держави. Не можна також не погодитися із тим фактом, що саме молодь стає сьогодні тою верствою населення, яка відчуває на собі найбільшу відповідальність за наше спільне майбутнє. Відповідно не лише перед педагогічною громадськістю але й перед усім суспільством стоїть гостра необхідність впровадження комплексу соціально-педагогічних заходів з метою підготовки молоді до життя в умовах демократичного суспільства.

З одного боку суспільна потреба у громадянському вихованні особистості займає важливе місце у низці державних документів, у яких підготовка молоді до відповідального і усвідомленого життя та діяльності у демократичній правовій державі, громадянському суспільстві визначається пріоритетним напрямом освіти. З іншого боку, ідея, що громадянське виховання покликане готувати молоду людину до відповідального громадянства, активної участі в політичному житті держави, поки що не стала пріоритетною в сучасному освітянському просторі України. Як свідчить педагогічна практика, громадянському вихованню, особливо у позаурочний час, не надається належної уваги. При цьому характерні такі недоліки: переважання вербальних методів виховання, недооцінка значення спілкування школяра із оточуючим довкіллям, відсутність новаторських, цікавих для учнів форм виховання тощо.

Оскільки першочерговим завданням виховного процесу є підготовка учнівської молоді до повноцінного життя та праці, випускник сучасної школи, який житиме і діятиме в умовах постіндустріального суспільства, повинен вміти гнучко адаптовуватися до різноманітних життєвих ситуацій, самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на практиці, бути суспільно активним, комунікабельним, контактним в різноманітних соціальних групах, уміти критично мислити, попереджувати конфліктні ситуації або вміло виходити із них.

Ефективність громадянського виховання великою мірою залежить від соціальних відносин, що склалися у суспільстві, а також від технологій, котрі використовуються педагогами для формування громадянської самосвідомості учнівської молоді. Аналіз вітчизняної системи громадянського виховання дає підстави констатувати той факт, що останнім часом істотно змінилися підходи до його реалізації у вітчизняній педагогічній практиці. Інноваційні педагогічні технології, активні та інтерактивні методи роботи стали звичним явищем навчально-виховного процесу. Відповідно й формується вітчизняна модель методичної роботи, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у галузі громадянської освіти й виховання.

Сучасна шкільна виховна система надає більше уваги проектувальній роботі при організації соціальної активності учнів. У вітчизняних загальноосвітніх навчальних закладах створюються учнівські громадські організації, органи шкільного самоврядування. Поширюється інноваційний досвід співробітництва загальноосвітніх закладів із громадськими організаціями, органами державної влади та місцевого самоврядування, засобами масової інформації.

Як свідчить педагогічний досвід, всебічний підхід до реалізації системи громадянського виховання в школі не може бути досягнутий виключно засобами одного предмету чи навчального курсу. Більш ефективним є включення компонентів громадянського виховання у тематику різних шкільних предметів і позакласних заходів, а також відповідна організація укладу шкільного життя. У цьому плані вітчизняна дослідниця сучасних проблем громадянського виховання К.Чорна зазначає, що громадянське виховання повинне стати серцевиною усієї діяльності школи як у процесі навчання, так і позакласній роботі [31, с.3]. Його ефективність залежить, насамперед, від реального визнання педагогами особистості учня як головної мети виховання, найважливішого пріоритету, найбільшої цінності суспільства. Тому, у цьому сенсі важко переоцінити можливості позакласної та позашкільної роботи з учнівською молоддю, котра є тією сферою, що в першу чергу орієнтована на створення єдиного освітнього простору і формування в школярів цілісного сприйняття світу; на гармонізацію вимог по реалізації освітнього стандарту і створення умов для розвитку індивідуальних інтересів і потреб особистості.

Це дає нам змогу стверджувати, що громадянське виховання у вітчизняній педагогічній практиці все частіше розуміється як система або модель шкільної освіти, котра наскрізно проходить не лише через навчальний процес у вузькому предметному значенні; але в ширшому значенні цього поняття є надпредметною областю діяльності школи, що сприяє вихованню демократичних громадянських цінностей і поведінки усіх учасників освітнього процесу. Як зазначає О.Сухомлинська, реалізація громадянського виховання у практиці загальноосвітньої школи передбачає „впровадження такого педагогічного процесу, що торкається усіх аспектів навчання і виховання, їх різних рівнів – організаційного, змістового, функціонального, комунікативного” [31, с. 3].

Головним результатом громадянського виховання повинна стати громадянська зрілість особистості, що складається як із практичних навичок участі в суспільному житті, так і рівня розвитку громадянських якостей особистості. Такий соціальний досвід у ході виховної педагогічної дії набувається як у ході навчального процесу, так і внаслідок позакласної чи позашкільної діяльності. Рівень громадянської культури учнів зростає у тому разі, коли навчальна програма у школі та громадська діяльність у суспільстві гармонійно та систематично поєднуються. Провідне місце у виховному процесі посідає використання таких форм виховання громадянськості, що передбачають добровільний вибір особистістю поведінки, котра відповідає таким важливим категоріям, як обов’язок, ініціативність, дисциплінованість, самостійність, вимогливість, принциповість.

Слід зауважити, що у радянську добу попри високий рівень заіделологізованості суспільства склалося чимало традицій та цікавих форм виховної роботи, котрі були спрямовані на розвиток таких якостей особистості як співучасть суспільним інтересам та потребам, почуття колективізму, повага до праці, патріотизм, суспільна відповідальність тощо. Багато з них не втратили своєї актуальності і нині. Водночас, як свідчить наш аналіз, сучасні суспільно-політичні реалії потребують нових форм громадянського виховання учнівської молоді. Нові обставини вимагають і методологічно нових підходів до виховної роботи.

За останні роки в Україні можна спостерігати певний прогрес щодо впровадження інноваційних форм громадянського виховання та громадянської освіти у навчально-виховний процес як загальноосвітніх, так і позашкільних навчально-виховних закладів. Демократизація освітньої діяльності дає змогу педагогам використовувати різноманітні, альтернативні засоби навчання та виховання учнів.

Загальновизнано, що активну життєву позицію молодої людини легше сформувати через діяльнісне освоєння явищ соціально-економічного спектру, коли вона бере участь у моделюванні соціальних явищ, практично засвоює навички ведення дискусій та відстоювання власної позиції. Відповідно громадянське виховання передбачає як інтеграцію усіх ланок шкільного навчально-виховного процесу, так і активне залучення школяра до свідомої суспільної участі у позашкільній діяльності. Серед ефективних педагогічних форм громадянського виховання старшокласників у позакласній та позашкільній виховній практиці можна навести такі: зустрічі з представниками влади та працівниками правоохоронних органів; конкурси на кращий лист народному депутатові, голові міської/селищної ради; конкурси плакатів на громадянознавчу тематику; пішохідні екскурсії на тему: „Довкілля в якому я живу”; суспільні проекти школярів „Громадянин”; суспільно-політичні дискусії старшокласників, різноманітні екологічні акції тощо.

Суспільні заходи, участь у спортивних змаганнях, клубах, групах за інтересами надають можливість школярам спільно досягати загальних цілей, вимагають від них вибору лідерів та прийняття важливих рішень. Безпосередня участь у житті школи надає можливість майбутнім активним громадянам: виступати у ролі партнерів громадського життя, не втрачаючи власної індивідуальності; набувати необхідних навичок колективної співпраці; розвивати організаторські вміння та збагачувати досвід самоорганізації і самоуправління; ознайомлюватися з різними способами вирішення питань; оцінювати власну діяльність під кутом зору особистих принципів та інтересів, потреб громади та країни; стимулювати інтерес до вивчення основ суспільного устрою.

З метою формування у вихованців практичних громадянських вмінь та навичок необхідно ширше впроваджувати демократичні норми організації шкільного життя. Задля ефективного здійснення системи громадянської освіти та виховання у школі організація самоуправління повинна відповідати певним вимогам. Особливу увагу педагогам слід звертати на внутрішній зв’язок шкільного самоуправління з практикою громадянського життя, на відповідну підготовку і компетентність учителів та шкільної адміністрації у справі запровадження демократичного стилю керівництва, на співпрацю із засобами масової інформації, громадськими організаціями, місцевою владою задля здійснення важливого соціального призначення – виховання демократичного громадянина. Найбільш розповсюдженими формами реалізації шкільного та учнівського самоврядування у вітчизняній освітньо-виховній системі є учнівська рада, учнівський конгрес, шкільні ЗМІ, учнівська громадська приймальня, шкільна республіка, прес-конференції шкільної адміністрації, шкільний банк тощо.

Таким чином, широка тематична палітра різноманітних виховних форм у позакласній роботі дає можливість відзначити достатньо високі можливості цієї сфери у процесі громадянського становлення учнівської молоді. У цьому зв’язку велике значення має практична спрямованість діяльності учнів у місцевій громаді, її орієнтація на суспільно-корисні справи, а також участь школярів у розробленні та практичному втіленні власних соціальних проектів, проведення благодійних акцій, історична пошукова робота. Для забезпечення умов становлення громадянських компетентностей учнівської молоді необхідна практика самостійного вирішення проблеми на відповідному для старшого шкільного віку рівні.

Найбільш ефективними є такі форми громадянського виховання школярів, які виводять учнів за стіни школи, прилучають їх до діяльності спільно з громадськими організаціями, до виконань завдань молодіжних організацій, вияву ініціативи щодо самостійних корисних суспільних справ. Особливо актуальні в цьому плані ігрові методики, проектувальні технології, що забезпечують розширення позитивного соціокультурного досвіду учнів. Виправдовують себе своєрідні ігри, в яких старшокласники виконують ролі організаторів, керівників, розпорядників, органи самоврядування, створені на виборній основі тощо.

Таким чином, сучасні педагогічні форми громадянського виховання школярів забезпечують підготовку учнівської молоді до життя у правовій державі, сприяють формуванню в учнів базових соціальних компетентностей, їхньому активному залученню в соціальне життя, розвитку важливих життєвих навичок критичного мислення, дискусії, співробітництва, переговорів, прийняття рішень, взаємодії з представниками влади, засобами масової інформації, однолітками, батьками, громадськістю. Громадянська спрямованість навчально-виховного процесу дає можливість реально впливати на становлення конкретних життєвих компетентностей учнівської молоді як на уроці, так і в позакласній діяльності, розширює діапазон виявлення його здібностей, збільшує можливість кожного випускника школи зайняти гідне становище у суспільстві та виявити свою свідому громадянську активність.

У громадянській освіті поняття громадянського суспільства є не менш важливим, аніж поняття конституціоналізму, прав людини, суверенітету й інших термінів, пов'язаних з демократичним управлінням. Якщо ми хочемо, щоб наші учні могли аналізувати, розуміти і поважати демократію як у своїй країні, так і в усьому світі, вони повинні мати уявлення про громадянське суспільство, вміти оцінювати діяльність організацій громадянського суспільства і співвідносити свої знання про громадянське суспільство з іншими ключовими поняттями теорії і практики демократії. Більше того, якщо ми хочемо, щоб наші учні були готові до виконання ролі активних громадян у конституційній демократії, вони повинні опанувати громадянськими навичками і цінностями, необхідними для ефективної участі в діяльності організацій громадянського суспільства.

Знання про громадянське суспільство повинні підкріплюватися громадянськими навичками і цінностями, необхідними для активної участі в суспільному житті. Тому на практичних заняттях у класі, у суспільному житті за стінами школи повинні розвиватися певні навички поведінки і якості (чи чесноти), що підкреслюють необхідність лідерства, співпраці, довіри, толерантності, громадянськості і впевненості в собі.

Для навчання навичкам і цінностям, необхідним для ефективної діяльності організацій громадянського суспільства, можна використовувати навчальну співпрацю (cooperative learning) і практичне навчання (service learning) [25, с.2]. Навчальне співробітництво, при якому учні працюють разом у невеликих групах над вирішенням певних проблем, стало однієї з найпопулярніших і типових методик в американських школах. Методика практичного навчання, коли учні разом беруть участь у вирішенні місцевих проблем, перетворилася в один з основних напрямків в галузі громадянської освіти. Більш того, при Університеті штату Міннесота недавно був відкритий Національний об'єднаний центр практичного навчання (National Service Learning Cooperative Clearinghouse), що займається розробкою методик викладання і навчання, які поєднують реальну участь учнів у суспільному житті на місцевому рівні з академічними знаннями, особистісним розвитком і громадянською відповідальністю. Таким чином, в американській освіті в основу ставиться розвиток навичок і цінностей, необхідних для активної участі в діяльності громадянського суспільства.

І хоча акцент на понятті громадянського суспільства в громадянській освіті не зможе сам по собі відродити його ідею, учні повинні знати, що таке громадянське суспільство, як воно пов'язане з конституційною демократією і як брати участь у його діяльності, оскільки життєздатне громадянське суспільство є одним з найбільш істотних компонентів стабільної конституційної демократії.

Участь у житті демократичної держави для громадянина не обмежується тільки голосуванням на виборах чи роботою в урядових організаціях. Вона відбувається, як правило, за місцем проживання. Громадяни часто самі створюють організації, що ставлять різні цілі, такі, наприклад, як поліпшення умов життя, захист навколишнього середовища, прав особистості, охорона здоров'я, організація дозвілля. Такі організації називаються неурядовими, некомерційними, суспільними, добровільними. Робота в них і є участь у суспільному житті. Багато хто вважає, що громадське життя є необхідної складової демократії.

Група людей стає громадськістю, коли вони працюють разом для досягнення спільної мети. Група громадян має більший вплив на події, аніж окрема людина. Уряду, суспільним і комерційним організаціям важко зневажити думкою групи.

У більшості демократичних країн багато релігійних, некомерційних чи інших добровільних організацій підтримують бідних, голодних, бездомних людей, тобто вони допомагають уряду в реалізації його програм. У свою чергу уряд підтримує такі організації, звільняючи їх від податків чи виділяючи їм кошти. Громадські організації відіграють важливу роль, контролюючи і критикуючи діяльність уряду. При диктатурах їхня робота серйозно обмежена чи взагалі заборонена.

Громадські організації можуть бути: релігійними, жіночими, молодіжними, дитячими, природоохоронними, спортивними, батьківськими, правозахисними й ін.

Визначальною рисою активного громадянина є прагнення брати участь у суспільному житті. Це більше, ніж просте членство в організації. Для того щоб робота на благо суспільства завершилася успіхом, потрібно чимало часу і зусиль.

Існують місцеві, регіональні, національні і міжнародні громадські організації. У демократичних державах громадяни зазвичай беруть участь у роботі громадських організацій за місцем проживання. Це викликано тим, що там зважуються конкретні життєві проблеми: чистота води, перебої в електропостачанні, прибирання сміття чи відсутність у мікрорайоні дитячих площадок. Як правило, для вирішення місцевих проблем громадяни створюють організації, де вони можуть:

- висловити свою думку,

- щось змінити,

- взяти участь у суспільно корисній справі,

- відчути себе членом колективу однодумців.

Громадські організації дають громадянам відчуття єдності, що не здатна дати їм влада. Це особливо відчувається в тому випадку, якщо організація колективно підходить до вирішення поставлених завдань. У колективі народжується взаєморозуміння і консенсус, а це означає, що люди з різними поглядами знаходять те, що їх поєднує - загальні ідеї і цілі.

Хоча громадяни більше беруть участь у роботі місцевих організацій, вони також працюють у громадських організаціях, що вирішують регіональні, національні і міжнародні проблеми. У результаті їхньої діяльності уряди бувають змушені закінчити війни, припинити расову дискримінацію чи зупинити реалізацію проектів, що наносять шкоду навколишньому середовищу.

В Україні вже тривалий час відбуваються суперечливі та складні трансформаційні процеси в економіці, політиці та національній самосвідомості. В процесі демократизації наша країна подолала певний відрізок шляху і перебуває на етапі становлення політичних інститутів демократії. Проте конституційне закріплення основних інститутів та принципів демократії - лише один з кроків на шляху демократизації. Україні вкрай необхідна консолідація демократії, призвичаєння людей до життя в нових умовах. Дуже важливо, щоб громадяни знали свої права і обов’язки, дотримувались закону, мислили критично і незалежно та бути впевнені у тому, що вони можуть реально впливати на зміни в суспільстві. Все це потребує відповідних зусиль в сфері громадянської освіти населення і, в першу чергу, молоді.

Сучасна українська педагогіка спирається на багату спадщину, на кращі традиції у вихованні підростаючого покоління. Протягом останніх 10 років в навчальних закладах України впроваджується в навчально-виховний процес громадянська освіта та виховання. Разом з тим, системні трансформації, що відбуваються в середніх та вищих навчальних закладах України і які пов’язані з демократизацією навчально-виховного процесу, досить суперечливі.

Отже, щодо проблем розвитку громадянської освіти в наших навчальних закладах. На перший погляд існує багато ознак демократичних перетворень:

- обрано шлях гуманістичних особистістно - орієнтованих педагогічних технологій,

- визначено як пріоритетний напрямок розвиток громадянської освіти та виховання,

- закладено демократичні основи учнівського та студентського самоврядування.

Але, якщо об’єктивно проаналізувати ефективність та, особливо, результативність цих нововведень, то на жаль, необхідно визнати, що процес розвитку й становлення системи громадянської освіти та виховання в середніх і вищих навчальних закладах України відбувається досить повільно і в деякій мірі спонтанно.

Так, якщо в 1991 році елементи громадянської освіти простежувались, в основному, в навчальних курсах «Основи права», «Людина і світ», то в 2001 році вже з’явилося багато нових , таких як «Основи громадянської освіти», «Політика і право», «Громадянин України і міжнародне право», «Я - громадянин» та інші. Але кількісний ріст не призвів до росту якісного. Проблемним та дискусійним залишається питання про те, яким саме шляхом здійснювати формування громадянської освіченності та культури учнівської і студентської молоді:

- інтегруванням елементів громадянської освіти до існуючих політико-правознавчих курсів?

- введенням нових спеціалізованих та цілісних курсів громадянської освіти?

- комплексним оновленням існуючих дисциплін з урахуванням сучасних наробок щодо запровадження громадянської освіти та використанням інтерактивних методик?

Рекомендації щодо розвитку громадянської освіти працівників вищих навчальних закладів:

1. У зв'язку з тим, що сучасна школа ще не звільнилася від авторитарних методів навчання та виховання, і враховуючи, що демократії не можна навчити недемократичними методами, пріоритетним напрямком громадянської освіти є реальна демократизація шкільного життя, створення демократичного клімату в класі та школі. Для реалізації цього завдання необхідно:

- навчати вчителів демократичних методів взаємодії з вихованцями, орієнтації на суб'єктний підхід, уміння створити демократичний клімат у класі та школі на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності; створити умови для розвитку почуття власної гідності в учнів, відповідальності, здатності до самовизначення;

- широко впроваджувати проблемно-діалогічні підходи, активні методи навчання і виховання;

- використовувати потенціал шкільної психологічної служби для розвитку комунікативної культури та міжособистісних відносин, соціальної компетентності, самосвідомості, саморозуміння та толерантності у дітей та підлітків.

2. Вмотивованість до участі у суспільно-політичному житті - одне з найважливіших завдань освіти для демократії. Україна сьогодні ще не має досвіду демократичних традицій, участі громадян у прийнятті рішень, у суспільно-політичних процесах, громадських організаціях та асоціаціях для захисту своїх прав та обстоювання інтересів. Шляхами реалізації цих завдань можуть бути:

- розробка та впровадження школами власних планів-проектів "Демократична школа", програм "Удосконалення шкільного життя", "Школа як демократичний проект";

- залучення школярів до вирішення реальних шкільних проблем, розробки проектів щодо вивчення та розв'язання локальних проблем шляхом запрошення до співпраці громадських організацій, громад мікрорайонів, де розташована школа, щоб надати змогу дітям набути відповідного досвіду;

- розвиток позашкільної діяльності - організація клубів, асоціацій, проектів для збору інформації та розв'язання реальних проблем;

- надання учням можливості формувати навички самоврядування, створення об'єднань, асоціацій, груп за інтересами.

3. Впровадження окремого курсу "Громадянська освіта", варіативних модулів, які можна включати в предмети, що викладаються, потребує розробки науково-методичного забезпечення, посібників, навчальних програм, методичних матеріалів.

Необхідно створити навчально-методичні та ресурсні центри для збору та узагальнення існуючих матеріалів, тиражування відповідних видань, а також опрацювання виховних інновацій, апробації нових технологій на експериментальних майданчиках, поширення передового досвіду.

4. Поширенню ідей громадянської освіти сприятиме організація просвітницьких заходів для батьків з метою впровадження демократичних гуманістичних методів сімейного виховання.

Соціологічні дослідження, проведені, зокрема, серед вчителів 47 середніх шкіл м. Дніпропетровська, свідчать про те, що чіткої системи запровадження громадянської освіти, на жаль, не має. Щодо вищих навчальних закладів, то в них перевага віддається комплексному оновленню існуючих політико - правознавчих курсів. В той же час і в середній, і в вищій школі існуюча система освіти недостатньо зорієнтована на формування у молоді демократичних цінностей, виховання громадянина демократичної держави.

Серйозною перешкодою на шляху громадянської освіти та виховання є розрив між теоретичними знаннями та повсякденною соціальною практикою.

В той же час не можна не враховувати, що не зважаючи на існуючі проблеми за останні роки в навчальних закладах України напрацьовано певний практичний досвід. Це стосується, насамперед, форм та методів запровадження громадянської освіти, змістовних підходів. Національна доктрина розвитку освіти України, резолюція Другого Всеукраїнського з’їзду працівників освіти чітко визначили: «Всю систему виховної роботи організовувати на основі пріоритетів громадянської освіти та виховання шляхом формування особистості громадянина через його політичну, правову, економічну освіченність та практичну участь у суспільно-значущих справах».

У порівнянні з рішеннями 1 з’їзду працівників освіти, де тільки згадувалось про тенденції запровадження громадянської освіти в навчально-виховний процес, це значне просування вперед. Як результат підвищенної уваги суспільства та владних структур до процесів демократичних перетворень, в навчальних закладах України спостерігаються останнім часом конкретні зрушення. Так, в ряді шкіл запроваджено пілотні проекти, створено нові підручники, здійснюється перепідготовка вчителів історії та правознавства на курсах післядипломної освіти.

Тільки за 1999-2001 роки проведено 18 всеукраїнських та регіональних науково - практичних конференцій, семінарів та тренінгів з питань запровадження громадянської освіти, започатковано випуск ряду інформаційних бюлетенів та видань, таких як «Трансатлантична програма підтримки громадянського суспільства», «Права людини і громадянська освіта» та інші. Позитивні зміни спостерігаються останнім часом і в студентському середовищі, де ідеї громадянськості та демократії набувають особливої ваги та значення. Це пов’язано з одного боку з традиційним прагненням студентської молоді до революційної універсалізації загальних правил та цінностей, і з другого - потребою оптимального самовизначення майбутнього соціального статусу особистості в суспільстві.

Звичайно, ефективність трансформаційних змін щодо становлення й розвитку громадянської освіти в навчальних закладах України багато в чому залежить від рівня сформованості в них демократичних взаємовідносин між всіма учасниками навчально - виховного процесу. Слід зазначити, що цей процес досить динамічний і потребує постійного відстеження. Зокрема, спираючись знову ж таки на результати соціально - психологічного обстеження, проведеного серед 250 старшокласників 9х-11х класів та 170 студентів 1х-3х курсів вищих навчальних закладів, наведу деякі данні. Так, на запитання «Чи вважаєте Ви свої взаємовідносини з викладачем побудованими на принципах толерантності, взаємоповаги, відкритості та демократизму?» із 250 учнів - старшокласників ствердно відповіли лише 45, а з 170 студентів погодились з такою думкою 35 чоловік, що складає відповідно 18 і 20,6 відсотків від усіх опитуваних [28, с.6].

Мабуть, це красномовне свідчення того, що одним із найважливіших завдань сучасної української школи залишається створення в навчальних закладах нових соціально - психологічних умов спілкування на засадах справжньої демократії, коли педагог буде поважати людську гідність учня чи студента, їх право на власну думку та особистістний вибір. В такому сенсі для українського суспільства при здійсненні реформ освітньої системи визначальне значення має навчання демократії, розвиток в учнівської та студентської молоді здатності бути громадянином, спроможним утверджувати свою суб’єктивність у конструктивній взаємодії з іншими індивідумами та владою.

В той же час необхідно зважити на те, що в більшості навчальних закладів, особливо в тих, що розташовані в сільській місцевості, учні не мають елементарних знань про економіку, право, політику, загалом суспільство. Відсутність цих знань зумовлює нездатність раціонально і критично сприймати світ, нові ідеї та реалії життя.

Отже, необхідною умовою демократичного розвитку особистості кожного школяра та студента повинно стати створення такої цілісної системи громадянської освіти та виховання, яка б давала молодій людині - громадянину необхідний мінімум знань про політику, право, історію, економіку і наповнювала б раціональним змістом його політичну та громадську участь у суспільному житті. Причому, ініціатива створення такої системи має виходити, насамперед, від освітянської громадськості, а її зміст та концептуальна спрямованність повинні не дублювати відповідні західні системи (США, Франції, Великобританії, Німеччини, Нідерландів), а враховувати національні особливості та наявний досвід.

В той же час необхідно знову повернутися до осмислення практичних сторін досвіду громадянської освіти, який накопичено в країнах зрілої демократії. Це можливо здійснити шляхом організації практичних обмінних стажувань вчителів, викладачів вищих навчальних закладів, лідерів органів учнівського та студентського самоврядування в провідних навчальних закладах США, Великобританії, Нідерландів. Причому, на мій погляд, такі стажування доцільно поєднати із вивченням підходів сімейного виховання громадянськості. Адже саме в сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави.

Пропонується створити літні табори сімейного громадянського спілкування на зразок скаутських таборів, в яких саме і буде відбуватись формування практичних навичок громадської позиції особистості через цінності сімейно - етичних відносин.

Повертаючись до проблем прогностичного визначення подальшого розвитку громадянської освіти та виховання в середніх і вищих навчальних закладах України, хочу зазначити, що на мій погляд, цей процес повинен бути комплексним, диференційованим та поетапним, а головне - більш динамічним.

Певні знання про світові демократичні здобутки у нашої молоді вже є На черзі - практична участь у громадсько - політичних процесах та оволодіння навичками життя у відкритому громадянському суспільстві. Звідси - головне завдання: створити молодим людям необхідні умови для набуття досвіду демократичної поведінки та громадської дії в оновленному суспільстві.

2000/2001 навчальний рік (1 вересня) у вищих навчальних закладах освіти України розпочинається першою лекцією "Я - громадянин України".

Розбудова Української держави, незалежність якої проголошена прийнятою Верховною Радою України Декларацією про державний суверенітет України ( 55-12 ) 16 липня 1990 року та Актом проголошення незалежності України ( 1427-12 ) (24 серпня 1991 року) і підтверджена результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, ставить на порядок денний перед вищими навчальними закладами надзвичайно важливе й невідкладне завдання - виховання справжнього громадянина й патріота рідної землі [28, с. 8].

Зміцнити й розвинути демократичну правову державу можуть громадяни, які люблять свій народ, готові самовіддано захищати й розбудовувати Україну, які мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права і свободи та вміють відстояти їх, сприяючи громадянському миру, злагоди суспільства та додержуючись законів. У зв'язку з цим завданням професорсько-викладацькому складу треба спрямувати хід цього заходу на розширення і поглиблення знань у студентської молоді про історичний розвиток незалежної держави України. Сприяти розкриттю творчого та духовного потенціалу студентської молоді, спонукати її до активізації процесу самопізнання та самотворення, що в майбутньому допоможе молоді уникнути багатьох життєвих помилок, обрати той вид діяльності, який уможливить найповнішу самореалізацію, безпосередньо пов'язану з готовністю творчо працювати на благо Батьківщини, прагнути бути свідомим громадянином України, її патріотом.

Студенти вищих навчальних закладів під час навчання проходять процес усвідомлення життєвої потреби професійної підготовки, трудової активності, ініціативи, підприємництва; розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання, конкурентоспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Формуванню національної самосвідомості студентів, вихованню любові до рідного краю, патріотичному становленню громадян держави України сприяє ознайомлення їх з державними символами, історією української національної символіки.

Важливим етапом державотворення є прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України (28 червня 1996 року) Конституції ( 254к/96-ВР ) - Основного Закону України, у якому статтею 20 визначені та описані державні символи України. Доцільно дати коротку характеристику державної символіки України, а також розглянути офіційні документи: "Декларація про державний суверенітет України" ( 55-12 ), "Акт проголошення незалежності України" ( 1427-12 ), "Закон про громадянство України" ( 1636-12 ) також окремі статті Конституції України.

Необхідно наголосити, що кожна людина - найменша частинка єдиного цілого, яким є народ. З ним вона споріднена і спільністю походження, і мовою, і способом мислення, і традиціями й різноманітними суспільними зв'язками. Тому в основу змісту першої лекції мають бути покладені відомості про історико-культурні традиції українського народу, особливості його трудової діяльності й побуту, матеріальну та духовну культуру, історичний досвід і нинішній спосіб організації життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема.

Також треба висвітлити родовід людини, спосіб життя та виховання в сім'ї, відомості про рідний край, місце і роль молоді в економічному і духовному розвитку держави України. Підкреслити, що любов до свого краю, пошана до батьків, свого родоводу, традицій, що постійно живлять патріотизм молодої людини протягом усього її життя, переростає в любов до "великої" Батьківщини - України, до її народу.

Необхідно звернути увагу студентів, що свідомий громадянин України є насамперед морально вихованою людиною, яка веде здоровий спосіб життя, є скромною, совісною, працьовитою, милосердною, без шкідливих звичок та ін. Необхідно підкреслити, що справжній громадянин - всебічно й гармонійно розвинена, фізично досконала людина з глибокою національною і патріотичною самосвідомістю.

Важливо підкреслити, що для майбутнього спеціаліста з вищою освітою характерно почуття господаря, високий ступінь трудової активності, підприємливості, мобільності й адаптованості до виробничих і соціальних вимог. Майбутнє України, а отже, й кожного громадянина, інтеграція її у світове співтовариство залежать від кожного з нас.

Важливо разом зі студентами зробити висновок, що громадянин і патріот України сьогодні - це не той, хто говорить красиві слова про Україну, прикрашає дійсність, а той, хто бачить труднощі і помилки, нерозв'язані проблеми, розуміє суспільно-політичну ситуацію в країні й світі. Проте він не панікує, не стоїть осторонь, а готовий долати перешкоди. Патріот - це той, хто в нинішніх умовах сприяє розбудові демократичної держави згідно закону.

Під час підготовки та проведення першої лекції треба використовувати плакати з символікою України, карти і художні репродукції краєвидів України, тексти художніх творів, технічні засоби навчання та інше. Рекомендується музичне супроводження (гімн, музика та пісні українських композиторів), а також уривки з художніх творів, наприклад, слова Володимира Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою, -

І вічні ми будемо з нею!

На свято можна запросити народних депутатів усіх рівнів, а також державних службовців, батьків, керівників міста, підприємств, діячів науки і культури.

Виховний захід рекомендується провести за такою формою: розповідь з елементами лекції чи бесіди, повідомлення та ін. Результативність його залежить від уміння захоплено, з настроєм подати інформацію, зацікавити нею студентів і перевести бесіду на дискусію.

Рекомендується в рамках виховного заходу проведення дискусії, інтерв'ю (бесіда) на громадянську тему, наприклад: "Мій громадянський ідеал", "Мета мого життя", "Як ти уявляєш собі справжнього громадянина?" та інше.

Студенти повинні повести розмову про свою майбутню професію, про те як готуються вони стати кваліфікованими спеціалістами, про своє відношення до освіти і обраної професії. Важливо зробити висновок, що в умовах ринкових відносин, економічного становлення держави, зміни форм власності більше шансів на гарну роботу і високий заробіток має компетентний, конкурентоспроможний спеціаліст, ерудована, освічена та вихована людина.

Викладач спільно зі студентами повинен зробити висновок, що сучасний випускник вищого закладу освіти має віддзеркалювати якості: творчого фахівця, з високим рінем професіоналізму, спроможного вирішувати масштабні завдання, які забезпечать прогрес держави. Він знатний створювати нові наукові технології; готовий до здійснення інноваційної діяльності, поєднує в собі широку фундаментальну наукову і практичну підготовку, досконало володіє своєю спеціальністю, розширює свій культурний кругозір і наукову ерудицію, застосовує на практиці принципи наукової організації праці, прагне до постійного самовдосконалення; справжній фахівець має гуманістичний світогляд, такі риси як людяність, милосердя, доброту, чесність, порядність, доброзичливість у поєднанні з любов'ю до людей та високою загальною культурою; у нього високий рівень громадянської, правової свідомості, моральної самозавершеності; соціальної відповідальності. Це і буде патріотизм, готовність стати на захист Батьківщини.

ВИСНОВКИ

Сьогодні практично не піддає сумніву важливість та необхідність розбудови громадянської і політичної освіти. Та при цьому важко помітити узгодженість у розумінні їх сутності та співвідношення. В цьому питанні, як правило, немає одностайності, необхідної глибини й логіки аргументації не лише в середовищі вітчизняних дослідників. На цей аспект проблеми звертає увагу, зокрема, І. Жадан у статті “Психолого-педагогічні проблеми політичної освіти молоді”. Вона зазначає, що вітчизняні наука і педагогічна практика й до сьогодні неоднозначно інтерпретують поняття "політична" і "громадянська" освіта.

По-різному визначають їх і в країнах усталеної демократії. Якщо в американській інтерпретації поняття "громадянський" ширше, ніж поняття "політичний," то в німецькій - навпаки. Однак, незважаючи на таку різницю, серед основних завдань освітнього процесу є засвоєння політико-правових знань і навичок взаємодії, а також формування системи потреб і установок особистості, які б віповідали цінностям демократичного суспільства. Далі І. Жадан пропонує розглядати політичну освіту як складову громадянської освіти, засіб формування культури громадянськості [12, с. 6].

Погоджуючись з автором цього твердження щодо загальної постановки проблеми протиріч при тлумаченні змісту понять “політична” і “громадянська” освіта, не можу не заперечити її іншої тези – про необхідність розглядати політичну освіту як складову громадянської освіти. В реальних умовах не можна підходити до вирішення цієї проблеми, механічно встановивши ієрархію між ними. Мабуть, неправильно буде й ототожнювати ці поняття, що можна помітити в твердженнях вже згаданих авторів. Для відповіді на порушені питання необхідно детально проаналізувати сам зміст понять і на цій основі зробити висновки про їх співвідношення. Тому для початку зробимо спробу охарактеризувати сутність вказаних понять, спираючись на твердження частини провідних дослідників, які наводилися в науковій літературі.

Так, зокрема, на думку дослідників наукового колективу на чолі з академіком АПН України О. Сухомлинською, який підготував у квітні 2000 року “Концепцію громадянського виховання дітей і молоді”, громадянська освіта – це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від влади задоволення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства [12, с. 6].

У зарубіжній літературі термін "громадянська освіта" означає підготовку дітей до життя в суспільстві як незалежних особистостей і як членів суспільства. Крім передачі знань із класичного набору дисциплін (рідна мова, математика, історія, географія тощо), це ще й викладання правил, згідно з якими людина повинна жити в суспільстві, етичних і моральних норм, за якими дитина буде формувати судження про людей та суспільство і на яких останнє ґрунтується [19, с. 6].

Як бачимо, підгрунтя громадянської освіти не є специфічним, характерним лише для тієї чи іншої держави чи континенту, а стосується усієї планети. Без сумніву, у громадянській освіті є величезна кількість питань, на які науковці ще тільки шукають відповіді. Однак є і спiльнi для всіх проблеми, наприклад, людські стосунки, уміння жити у взаємній повазі до свобод один одного, способи контролювання насильства і розв'язання конфліктів, владні стосунки між окремими особами, групами і закладами. Не можна не погодитися, що в дослідженні та висвітленні цих питань саме школа може відігрaвати значну роль. Комітет міністрів Ради Європи прийняв спеціальні рекомендації щодо "навчання і висвітлення прав людини в школах" [19, с. 6]. Однак із досвіду знаємо, що зазвичай школи виконують цю функцію скоріше із примусу, ніж добровільно. На уроках учні отримують переважно академічну освіту з елементами виховання. Тому Рада Європи вирішила виділити громадянську освіту як окремий вид шкільної освіти з власною методологією і площиною діяльності.

Як визначення, так і методологія громадянської освіти оточені політичними й ідеологічними проблемами. Відкинувши суперечки щодо цих питань, можна прийняти за "спільний знаменник" гіпотезу Франсуа Одіг'єра про те, що центральною орієнтацією, метою громадянської освіти є вимір законності, що грунтується на правах людини [20, с. 8]. Більшість європейських шкіл підходить до громадянської освіти з цієї точки зору, хоча декотрі з них значну, коли не головну, увагу приділяють релігійним нормам. За таких розходжень освітяни все більше орієнтуються на законність, що ще раз свідчить про те, що у світі (зокрема у Європі) поволі створюється і розвивається загальна система правил і стандартів, котра сприятиме більшій суспільній гармонії.

Мета громадянської освіти - сформувати особистість, якій притаманні демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі у житті суспільства [40, с. 92].

Завдання громадянської освіти: надати молодому поколінню знання про світові демократичні здобутки та особливості становлення демократії в Україні; сформувати мотивацію та основні вміння, необхідні для відповідальної участі у громадсько-політичних процесах, критично-конструктивне ставлення молоді до життя суспільства; сприяти становленню активної позиції громадян щодо реалізації ідеалів і цінностей демократії в Україні; створити умови учням щодо набуття досвіду громадянської дії, демократичної поведінки та комунікативної взаємодії.

Складовими громадянської культури є громадянська освiченiсть, компетентнiсть, досвід громадянської участі та громадянська зрiлiсть особистостi, що визначається духовно-моральними якостями, цiннiсними орiєнтацiями та свiтоглядно-психологiчними характеристиками особи.

Провідну роль в реалiзацiї громадянської освiти відіграють освiтньо-виховні заклади (формальної i неформальної освiти): дошкiльнi навчальнi заклади, загальноосвітні навчальні заклади (загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ cтупеня, гімназії, колегіуми, ліцеї, спеціалізовані школи), професiйно-технiчнi навчальні заклади; вищі навчальні заклади І-ІV рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища, iнститути, унiверситети, заклади післядипломної освіти та iншi вищi навчальнi заклади), позашкiльнi навчальні заклади (центри, будинки, станції, установи, клуби, бiблiотеки); заклади та установи культури, громадськi (неурядовi) організації [40, с. 94].

Для розповсюдження ідей громадянської освіти, впровадження її в навчально-виховні заклади, виходячи з умов, які склалися у вітчизняній системі освіти, необхідно, найперше, до актуальності цієї важливої справи привернути увагу Міністерства освіти та науки України, Академії педагогічних наук України, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Метою вчителів, викладачів, вихователів, кураторів та інших працівників у галузі освіти повинен стати якісний підхід до викладання предметів, що пов’язані із державознавством, об’єктивне та шанобливе ставлення до свого предмету та тих цінностей демократичної держави, що засвоюються учнями та студентами. Але найголовнішим у справі громадянської освіти в демократичній державі є засвоєння та тлумачення прав та обов’язків громадянина цієї країни.

Тема формування "європейської свідомості", "громадянина Європи" знаходить своє відображення та є характерною для змісту і спрямованості шкільного навчання взагалі і громадянської освіти, зокрема в Західній Європі.

В країнах Східної Європи склалися інші політичні й соціальні умови, що впливають на підходи до громадянської освіти. Але загальні тенденції і логіка їх суспільного розвитку відбуваються у напрямку сприйняття тих цінностей, які відповідають глобальній ідеї європейської спільноти щодо створення загальноєвропейського освітнього простору.

Отже, глобальна стратегія громадянської освіти, що включає мету, принципи, формування змісту, методи та форми розроблені та продовжують вдосконалюватися на міжнародному рівні, і в Європі - це передусім на рівні Ради Європи.

В той же час, зміст та форми громадянської освіти в кожній окремій країні обумовлюються певною мірою системою цінностей, які суспільство вважає за необхідне передавати підростаючому поколінню.

Отже, необхідною умовою демократичного розвитку особистості кожного школяра та студента повинно стати створення такої цілісної системи громадянської освіти та виховання, яка б давала молодій людині - громадянину необхідний мінімум знань про політику, право, історію, економіку і наповнювала б раціональним змістом його політичну та громадську участь у суспільному житті. Причому, ініціатива створення такої системи має виходити, насамперед, від освітянської громадськості, а її зміст та концептуальна спрямованність повинні не дублювати відповідні західні системи (США, Франції, Великобританії, Німеччини, Нідерландів), а враховувати національні особливості та наявний досвід.

В той же час необхідно знову повернутися до осмислення практичних сторін досвіду громадянської освіти, який накопичено в країнах зрілої демократії. Це можливо здійснити шляхом організації практичних обмінних стажувань вчителів, викладачів вищих навчальних закладів, лідерів органів учнівського та студентського самоврядування в провідних навчальних закладах США, Великобританії, Нідерландів. Причому, на мій погляд, такі стажування доцільно поєднати із вивченням підходів сімейного виховання громадянськості. Адже саме в сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 2005-й - Європейський рік громадянства через освіту: брошура / Бюро інформації Ради Європи в Україні. - К. : Б. в., 2005. - 31, с.

2. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України : Історія. Теорія: Підручник для студ. вуз.. - К. : Либідь, 1998. - 557, с.

3. Бєлова Л. Становлення системи управління навчально-виховним процесом у вищих навчальних закладах України: нові умови та нові вимоги // Педагогіка і психологія. - 2002. - № 2. - С. 27-29

4. Вишневський О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? // Освіта. - 2000. - № 45. - С. 4-5

5. Вища освіта і наука - найважливіші сфери відповідальності громадянського суспільства та основа інноваційного розвитку : Рішення колегії МОН України від 24.04.05 №3/2-4 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. - 2005. - № 13-14. - С. 1-16

6. Вукіна Н. Інформаційний бюлетень проекту "Українська мережа громадянської освіти" // Права людини. - 2000. - № 6 . - С. 6-7

7. Гейхман В. Л. Высшая школа: правовые вопросы. - К: Лыбидь, 1990. - 365, с.

8. Гелпі Е. Освіта та еволюція держави // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 3. - С. 145-158

9. Годованець В. Правова освіта громадян України: методологічні проблеми розроблення Концепції // Право України. - 1999. - № 1. - С. 27-30

10. Демиденко Т. Підготовка вчителів до здійснення громадянської освіти : (Теоретичний аспект) // Історія України. - 2001. - № 46. - С. 1-2

11. Держава і громадянська освіта. Документи. http://iatp.org.ua/cen/libr/state_ce.html

12. Добірка статей про громадянську освіту в Україні // Права людини. - 2001. - № 6. - С. 2-7

13. Егоров Г. Європейська стратегія громадянської освіти і виховання учнів // Історія в школах України. - 1997. - № 3. - С. 50-55

14. Єгоров Г. До питання змісту громадянської освіти в зарубіжній школі // Історія в школі. - 1999. - № 10. - С. 17-19

15. Іванов М. Політична освіта як важливий чинник громадянського розвитку української нації // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - С. 335-341

16. Іванов М. Що таке "громадянська" і що таке "політична" освіта? // Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 41-49

17. Іванов М. Деякі проблеми вироблення державної стратегії освіти й виховання громадянина сучасної України // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 3. - С. 311-321

18. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 332 с.

19. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. – "Освіта України" – № 32. – 9 серпня 2000 р. – С. 6.

20. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності: Проект /Наук. творч. колектив: О.Cухомлинська (наук. кер.) та ін. // Шлях освіти. – 2000. – №3. – С. 7–13

21. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Освіта України. - 2000. - 9 серпня. - С. 6-7

22. Концепція громадянської освіти в Україні //"Інформаційний бюлетень Проекту "ЕDUCATION FOR DEMOCRACY IN UKRAINE". – Випуск 2, жовтень 2000 р.

23. Кроки до демократії: Уроки громадянської освіти // Права людини в Україні. - 2005. - № 12. - С. 2-12

24. Лавриченко Н. Трансформація моделей громадянської освіти в країнах ЄС. // Історія в школі. - 2007. - № 7-8

25. Луговий В. У глобалізованому світі будуть дуже схожі системи і підходи до навчання громадян... // Освіта України. - 2003. - № 42-43. - С. 1-2

26. Мазак А. Становлення громадського суспільства та завдання удосконалення діяльності мівсцевих органів управління освітою // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 1. - С. 185-188

27. Мазыкина Н. Инновационные подходы в патриотическом воспитании и гражданском становлении личности // Воспитание школьников. - 2002. - № 6. - С. 6-11

28. Мельниченко Б. Програма громадянської освіти у демократичному суспільстві: приклад Польщі // Історія в школі. - 1999. - № 12 . - С. 4-7

29. Мірошниченко В.І. Підготовка вчителів до естетичного виховання школярів у сучасному інформаційному просторі. Автореферат дисертації. – Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. – Київ, 2001. g

30. Нетреба В. Школа громадянського виховання. Як народитися... тричі? // Освіта. - 2003. - 5-12 березня. - С. 6

31. Ніколаєнко С. Вища освіта і наука - найважливіші сфери відповідальності громадянського суспільства та основа інноваційного розвитку // Освіта. - 2005 - № 13 - С. 2-3

32. Огаренко В. Критерії ефективності управління вищим навчальним закладом // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - С. 248-253

33. Оржехівський В. Громадська освіта в школах Російської Федерації // Права людини. - 2002. - № 3. - С. 8-12

34. Пометун О. Та ін. Кроки до демократії: уроки громадянської освіти: Метод. посіб. для позакл. занять /О.Пометун., Т.Ремех, Е.Ламах. – К.: А.П.Н., 2001. – 127 с.

35. Правова система суспільства: проблеми, перспективи: ІІ Міжнародна науково-практична конференція. Матеріали конференції. – Кіровоград., 2006. - 127, с.

36. Правові засади захисту особистісних цінностей та суспільної моралі : Збірник нормативних актів України /Український центр політичного менеджменту. - К., 2007. - 439 с.

37. Рацул О. А. Виховання громадянськості у студентів: історія та теорія : Методичні рекомендації до вивчення спецкурсу. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2005. - 69 с.

38. Савотина Н. Гражданское воспитание: традиции и современные требования // Педагогика. - 2002. - № 4. - С. 39-44

39. Савотина Н. Современный опыт гражданского воспитания: особенности и тенденции развития // Воспитание школьников. - 2003. - № 5. - С. 2-7

40. Сайпулаева Т. Содержание и методы гражданского образования в США // Педагогика. - 2002. - № 5. - С. 91-96

41. Свірень М. Вищий навчальний заклад як соціально - культурна система: від концепції до практики // Персонал. - 2005. - № 6. - С. 66 – 70

42. Сімеонова В. Майбутнє - за громадянською освітою // Рідна школа. - 2003. - № 2. - С. 61.

43. Солтис Д. Громадянські засади і управління американською, канадською, та українською народною освітою: макроісторичні порівняння // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1998. - № 2. - С. 123-134

44. Сотнічук Л. Громадянська освіта в сучасній школі: Погляд практика // Історія України. - 2007. - № 4. - С. 20-21

45. Сухомлинська О.В. Ідеї громадянськості й школа в Україні // Шлях освіти. – 1999. – № 4. – С. 21–25

46. Уайт, Патриція. Громадянські чесноти і шкільна освіта: виховання громадян демократичного суспільства: монографія. - К. : Вища освіта, 2002. - 117, с.

47. Филонов Г. Феномен гражданственности в структуре личностного развития // Педагогика. - 2002. - № 10. - С. 24-29

48. Формування активної життєвої позиції молодого громадянина України: Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - К., 2002. - 141 с.

49. Чорна К.І. Основні проблеми та напрями виховання молодого громадянина незалежної України // Нові технології виховання. – К., 1995. – С. 28–32

50. Чорна К. Громадське виховання - нагальна потреба України //Освіта України. - 2000. - № 51-52. - С. 5

загрузка...
Top