Техніка мовлення оратора

Вступ.

1. Пряма та непряма тактики мовленнєвого впливу.

2. Високий, середній і низький стилі.

3. Стилістичні фігури в риториці.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Оратор, який ставить перед собою мету — виступити пе-эед певною аудиторією, — звісно, насамперед повинен визначити найбільш прийнятну у даний момент для даної аудиторії тему. А маючи на меті виступити ще й цікаво і захоплююче, оратор повинен вчинити і певні конкретні кроки у цьому напрямку, до яких належить віднести: підбір доцільних мовних засобів, граматичну правильність, ясність думки, довершеність висловлення.

Вимога граматичної правильності, якій підлягає мова виступу, - слушна. Але тут слід ураховувати, що з промовою виступають найчастіше без заучування напам'ять. Хоча більшість слухачів і самі припускаються граматичних погрішностей, зони не упустять нагоди відзначити найбільш очевидні хиби І мові оратора. Оратора часто не залишає відчуття непевності, доки він не буде твердо знати, що мова його граматично правильна. Інакше замість того, щоб зосередитись на змісті промови, доведеться зосереджуватися на словах.

Ясність думки і довершеність висловлення також важливі. Коли ви говорите про прості предмети або про речі широко вживані, намагайтесь користуватися термінами, які найбільше для цього підходять. Наприклад, описуючи необхідні умови для роботи на текстильній фабриці, мабуть, більш доцільно сказати: «Гарні умови праці на текстильній фабриці повинні включати в себе не тільки вдосталь сонячного світла, чистого повітря, зручні меблі, щоб можна було посидіти і відпочити, не тільки смачні страви в їдальні, але ще й добре слово і впевненість у завтрашньому дні». Набагато гіршим був би виступ, де йшлося б про «задовільні санітарні умови», «належну організацію відпочинку», «належні гарантії»...

1. Пряма та непряма тактики мовленнєвого впливу

Часто (в захваті від власної поважності) оратор не слідкує за конкретністю своєї мови. Що означає, наприклад, вислів: «Утікачі дуже швидко неслися автобаном, і вітер свистів у них у вухах»? Майже нічого. А от вислів: «Вони мчали автобаном зі швидкістю 160 кілометрів на годину» мало кого залишить байдужим. І про вітер, який свистів у вухах, не треба згадувати. Краще, щоб у вашому виступі землетрус був не просто «сильний», а силою у 6,5 бала...

Прямі тактики мовного впливу можна визначити як тактики відкритого типу. Важливим показником цієї тактики є її незмінюваність. Прямі значення мовних одиниць не підлягають варіюванню. Такий, наприклад, заклик: «Зробимо Суми зразково чистим містом!» Люди часто запрошують інших називати речі своїми іменами, хоча малоймовірно, що справжні імена ре-чей насправді навряд чи кому відомі.

Зважте ще й на те, що існує велика кількість «вагомих» слів, які завдяки певним асоціаціям викликають приємні чи неприємні відчуття (наприклад, такі слова, як «пришелепкуватий», «розбухнути», «віддячити»). Або, звісно, приємно бути відвертим і прямо сказати: «Мій опонент — брехун». А чи приємно аудиторії чути це слово (я вже не катку про опонента, який може бути присутнім у залі)? Сказавши: «Мій опонент свідомо спотворив факти», ви скажете те саме, але і ви виглядатимете краще, і всі присутні чудово зрозуміють, про що йдеться. Утім, самі можете порівняти формальне і емоційне значення таких слів і висловів: умер, простягнув ноги, наказав довгожити, врізав дуба, загнувся, окочурився, переставився; або: аромат, запах, дух, пахощі, сморід. Зрозуміло, що існує відома відмінність між багатьма прямими висловами, елементарна градація: «Йди геть!», «Вийди звідси!» та «Іди, будь ласка!» Який вислів кращий?

Привабливість прямого («доброякісного») повідомлення визначається ступенем довіри, який виявляє той, хто слухає, до того, хто говорить. Прямі мовні тактики не вступають у конфлікт з критерієм щирості, хоча рівень їх ефективності завжди підлягає сумніву. Співбесіднику мало коли подобається, якщо його відверто до чогось примушують. Так, дослідження в галузі реклами свідчать, що людям не подобається, коли їм говорять: «зберігайте (гроші в Ощадбанку) », « запитуйте (в аптеках міста) », « купуйте (тільки у нас) ». У людей виникає лише почуття роздратування через те, що їх примушують робити те, що потрібно комусь[4, c. 26-27].

Непрямі тактики мовного впливу. Загальний принцип побудови непрямої тактики мовного впливу базується на тому, що фактично будь-яка непряма тактика пропонує слухачеві певну загадку — більшої чи меншої складності. Якщо слухач (читач) розгадає цю шараду, то отримає певну уяву не тільки про зміст повідомлення, а ще й про мотиви того, чому повідомлення побудоване саме так, непрямо. Непряма тактика мовного впливу містить у собі інтригу, вона оволодіває особистісними характеристиками слухача, включає його у повідомлення.

Однак досить часто, застосовуючи таку тактику, сучасний носій мови відчуває занепокоєння, побоюється бути неправильно зрозумілим, лякається ініціативи слухача. Атому поспішає відразу розкрити карти, щоб не виникло непорозуміння.

Очевидна особливість непрямих тактик мовного впливу в тому, що вони забезпечують слухачеві свободу дій як свободу ініціативи та фантазії. Адже «розгадати» — означає проаналізувати, перебрати в своїй свідомості декілька неприйнятних варіантів розгадки, зрозуміти, чому вони неприйнятні, а, можливо, врешті-решт і дійти «правильної відповіді». Останнє в лапках, бо хто ж може бути впевненим остаточно, чи те, що вам здалося правильним, мав на увазі ваш співбесідник, коли говорив: «у обіймах Морфея», «жодна мисляча людина», «у ногу з часом». Тому цілком слушними є заяви про фігуральний характер непрямих тактик[1, c. 24-25].

2. Високий, середній і низький стилі

В історії красномовства давно було опрацьоване вчення про три стилі красномовства. У цьому плані показова праця Феофана Прокоповича «Про риторичне мистецтво».

Для високого стилю характерне досягнення оратором атмосфери піднесення, зворушення слухачів. Тому оратору слід підбирати відповідні емоційні та величні засоби впливу на аудиторію. До таких можна віднести метафори, катахрези, алегорії, метонімії та інші фігури піднесення.

Середній (або квітчастий) стиль промови покликаний надати слухачам насолоду від почутого. У такій промові слушно використати засоби, які покращують зміст виступу: гіперболи, епітети, метафори, усілякого роду вислови знаних мислителів і поетів, гумористичні включення, жарти тощо. Адже після такої промови слухачі повинні залишити аудиторію у гарному в веселому настрої.

Низький стиль — це стиль повчання і розповідей. Переважно його вживають у ситуаціях, коли ми інформуємо, повчаємо або проповідуємо людям якісь істини. Тут, як правило (але не обов'язково!), промовці не застосовують риторичних фігур і тропів. Хоча ніхто й не стверджує, що у повчанні не може бути жарту чи оповідання обов'язково має бути сухим і позбавленим емоцій[6, c. 34].


3. Стилістичні фігури в риториці

Зазвичай у риториці для того, щоб висловитись красиво, застосовують тропи і фігури.

Троп — це слово або фраза у переносному значенні, образний вислів, переміщення у семантиці слова від прямого до переносного значення. Тропами є, наприклад, метафора, катахреза, синестезія, метонімія, синекдоха, антономазія, еналлага, гіпербола, літота, епітет, оксюморон, алегорія, антитеза, емфаза, каламбур, тавтологія, плеоназм, евфемізм, паралепсістаінші.

Застосування тропів передбачає варіації значень.

Метафора у перекладі з грецької мови означає перенесення. Метафора — усяке застосування слова або вислову в переносному значенні,а тому в її основі лежить порівняння. Метафора має велике репрезентативне значення. Метафора — троп, який характеризує. Вже Аристотель зазначав, що складати гарні метафори - значить підмічати подібності у природі. Приклади: «Аргументи б'ють мимо цілі»; «посмішкою ясною природа...»; «у кожний цвях квітучого бузку...»; «кричущі кольори».

Катахреза — це різновид метафори, у якій поєднуються несумісні поняття або некоректне застосування слів. Інколи катахрезу визначають як незвичну метафору, що сприймається як нагромадження слів; інколи як метафору дурного смаку. Приклади: «відважний захисник століття, що зупинилось»; «запізнілий вияв розуміння»; «провісник сумнівного сподівання».

Синестезія — це троп метафоричного типу, у якому задіяно відразу декілька почуттів у різних комбінаціях. Приклади: «подайте мені такий аргумент, щоб я міг його помацати»; «чим ти слухаєш?»; «людина, яка думає шлунком»; «блискуча промова».

Алегорія — це ще один троп метафоричного типу, який демонструє іносказання, визначення абстрактного поняття за допомогою конкретного. Алегорія — це ще і уподібнення, подробиці якого складаються в систему натяків. Алегорія найбільш послідовно переводить думку в «картину». У подальшому запропонована картина знову має бути розтлумачена як думка. Приклади: « Содом і Гоморра на званій вечірці»; «донкіхоти перебудови», для того щоб усвідомити зміст цих алегорій, слід мати певні знання, певну ерудицію[8, c. 41-42].

Метонімія — це троп, заснований на відносинах суміжності між співставлюваними предметами. Механізм метонімії полягає в заміщенні «імені предмета» його ознакою або назвою іншого предмета, що знаходиться у зв'язку з першим предметом. Метонімія — троп, який ідентифікує. Приклади: «Как белое платье пело в луче...» (А.Блок), «погоджуватись з книжкою»; «жваве перо»; «якби молодість знала, якби старість могла!»; «читати Франка».

Синекдоха — подання цілого як частини цього цілого або, навпаки, подання частини як цілого. Синекдоха як різновид метонімії ґрунтується на співставленні цілого і частини. Класичний приклад синекдохи — Чеширський кіт, який міг щезати так, що залишалась лише його посмішка. У Гоголя батько казав одному синові: «А над усе, Павлуша, бережи копійку». Йдеться тут, насамперед, про грошові накопичення, а копійка — лише частка цілого. Або: «Я стою в черзі за цим чарівним фетровим капелюшком».

Антономазія — це троп, який використовує описуюче визначення особи замість того, щоб назвати її ім'я і прізвище. Антономазія несе в собі елемент аналогії, оскільки замість власного імені застосовують інше. Для адекватного сприйняття антономазії потрібно мати певний рівень фонових знань, певну ерудицію. Приклади: «український Сократ»; «моя Голгофа» ; «сумський Остап Бендер»; «країна тисячі тюльпанів».

Епітет — різновид визначення, який відрізняється значною експресією. Як епітети найчастіше застосовуються прикметники. Приклади: «вогняно-рудий тигр»; «холодна голова»; «струнка теорія»; «солодкі сподівання»[10, c. 11-12].

Оксюморон — стилістичний засіб, який породжує нове поняття, поєднуючи очевидні протилежності. Взятий у цілому оксюморон характеризується тим, що зображальність відносин схожості, реалізованих у головній його частині, підсилюється завдяки відносинам контрастності, реалізованим у допоміжній частині. Для адекватного сприйняття оксюморона потрібна певна широта поглядів, оскільки інакше він сприймається як безглуздість. Утім, саме завдячуючи таким висловам і робляться найбільш цікаві смислові відкриття. Приклади: «відкриття закриття вернісажу»; « Сей труп живой...» — висловився Пушкін про Мазепу; «усім відомі новини»; «вбога розкіш вбрання».

Антитеза — протиставлення понять, схем, точок споглядання, подій. Антитеза реалізується застосуванням вислову, який включає в себе два слова або дві групи слів, явно пов'язаних між собою відношенням лексичної або контекстуальної протилежності. Приклади: «життя коротке — мистецтво вічне»; «товар наш - гроші ваші»; «краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим».

Градація — або нанизування: поступовий перехід від одного стану до іншого при підсилюванні або послабленні якості з метою підсилення ефекту мови. Градація складається не менше ніж з трьох словесних компонентів, які мають щось спільне у значенні, і в той же час протиставлені одне одному за інтенсивністю прояву цього спільного. Є градація, у якої якість підсилюється, а є — у якої якість послаблюється. Наприклад, «переміг, розгромив, знищив»; «на жаль, існує і така прогресія: цигарка, хвороба, смерть»; «сьогодні ти вкрав гайку, завтра вкрадеш пилосос, а післязавтра — прокатний стан»[4, c. 29-30].


Висновки

Техніка мовлення — невід'ємна частина мистецтва звучної мови, ораторського мистецтва. І коли йдеться про неї, зважають не тільки на «техніцизм», «віртуозність», а й на технічні павички, без яких ораторського мистецтва не існує.

В понятті «техніка мовлення» відбиваються три відносно самостійні проблеми: володіння голосом, інтонування, управління аудиторією. Що стосується останньої, то ми на ній зупинятися в повному обсязі не будемо, оскільки значну частину прийомів управління аудиторією ми уже проаналізували попередньо: це дидактичні (композиційні), стилістичні (мовні), психологічні. В цій темі розглянемо лише інтонаційні. Зауважимо лише, що коли мова іде про управління аудиторією, то це означає, що, як писав Емерсон, «дійсне красномовство не має потреб ні в колокольному дзвоні, аби скликати народ, ні в поліції, аби підтримувати порядок. Оратор цього досягає вмінням проголошувати промову. Існує думка, що є три категорії ораторів: «Одних можна слухати, інших неможливо слухати, третіх не можна не слухати». В певній мірі це залежить від техніки мовлення, від нашого голосу, адже голос — це ми і наші думки. За невеликим виключенням, кожна людина має від природи голос, який може стати чітким, сильним і багатим відтінками. І все ж більшість людей часто ковтають окремі звуки, їх голос стає монотонним, невиразним.

Будь-який виступ оратора, розрахований на переконання аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення та досконалу техніку мовлення. Під технікою мовлення розуміється вміння оратора володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією.


Список використаної літератури

1. Александров Д. Риторика: Учебное пособие/ Дмитрий Александров,. - М.: Флинта: Наука, 2002. - 622 с.

2. Вандишев В. Риторика: Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник/ Валентин Вандишев,. - К.: Кондор, 2003 , 2006. - 262 с.

3. Гурвич С. Основи риторики: [Навчальний посібник]/ Сократ Гурвич, Віктор Погорілко, Мирон Герман,. - К.: Вища школа, 1978. – 171 с.

4. Зарецкая Е. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации/ Елена Hаумовна Зарецкая,; Елена Зарецкая. - М.: Дело, 1998. - 475 с.

5. Ковельман А. Риторика в тени пирамид: Массовое сознание римского Египта/ А. Б. Ковельман,; АН СССР, Ин-т востоковедения. - М.: Наука, 1988. - 190 с.

6. Колотілова Н. Риторика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Наталія Колотілова; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 229 с.

7. Кохтев Н. Риторика: Учеб. пособие для учащихся 8-11-х кл. учеб. заведений с углубл. изуч. гума-нит. предметов, а также для лицеев и гимназий/ Николай Кохтев,. - М.: Просвещение, 1994. - 206 с.

8. Мацько Л. Риторика: Навч. посіб./ Любов Мацько, Оксана Мацько,. - К.: Вища шк., 2003. – 310с.

9. Сагач Г. Риторика: Навч. посібник для середн. і вищих навч. закладів/ Галина Сагач,; КНУ ім. Т.Г. Шевченка. - К.: Ін Юре, 2000. - 565 с.

10. Чибісова Н. Риторика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Наталя Чибісова, Ольга Тарасова,; М-во освіти і науки України, Народна українська академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 227 с.

загрузка...
Top