Семантико-стилістичні особливості суфіксальних та без суфіксальних прислівників та їх переклад (на матеріалі текстів різних жанрів)

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. КЛАС ПРИСЛІВНИКІВ У СИСТЕМІ ЧАСТИН МОВИ.

1.1..... Склад і ієрархія частин мови.

1.2. Клас прислівників в українській мові.

1.3. Клас прислівників в англійській мові.

1.4. Семантико-стилістичні особливості прислівників.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.

2.1. Особливості суфіксальних та без суфіксальних прислівників та їх переклад на українську мову.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

Прислівник (adverb) – це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? та позначає дієслово, дієприслівник, прикметник, інший прислівник або ціле речення.

Клас прислівників вирізняється своїми синтагматичними, а не лексичними особливостями. Насамперед слід підкреслити, що прислівник не має свого специфічного лексичного значення. Воно грунтується на лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, тому у прислівниковій синтагматичній позиції можуть траплятися компоненти з лексичним значенням статичної ознаки, процесу і предмета. Специфіка класу прислівників полягає в тому, що лексичне значення статичної ознаки, процесу і предмета ставиться у синтагматичний зв'язок із предикатом і через те виконує функцію ознаки ознаки.

Прислівник являє собою синтагматичний клас слів, який виконує функцію означення до класу предикатів. Переходячи в синтагматичний клас прислівників, прикметник, дієслово й іменник нейтралізують – хоча неоднаковою мірою - свої синтаксичні й морфологічні ознаки і стають периферійними елементами у структурі речення або словосполучення.

У системі частин мови прислівник виступає як відад'єктивний, віддієслівний і відсубстантивний синтаксичний дериват. Лише синтагматичне, стосуючись предиката, прислівник-сформована на базі прикметника, дієслова й іменника частина мови – означує предикат, змінює синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення трьох зазначених вихідних лексико-граматичних розрядів слів.

Є. Курилович відзначає подібність синтаксичного зв'язку прислівника і дієслова до синтаксичного зв'язку прикметника й іменника, а відмінність у тому, що з лексичного погляду прикметник означає якість, прислівник – відношення. Погоджуючись в основному з твердженням Є. Куриловича, хочемо зазначити, що прислівник відрізняється від прикметника не лексичним значенням, а синтаксичним зв'язком і семантико-синтаксичними відношеннями щодо опорного компонента в реченні або словосполученні. У прислівникові формально закріпилася зміна типових синтагматичних позицій трьох вихідних частин мови – присубстантивної означальної позиції прикметника, присудкової позиції дієслова, підметової позиції іменника або його керованої позиції другорядного члена речення – в напрямку створення периферійної позиції при предикаті вираженому звичайно дієсловом.

Таким чином, у периферійній позиції при предикаті лексичне значення прикметмика, дієслова й іменника ставиться у синтагматичний зв'язок і семантико-синтаксичні відношення з предикатом і стає причиною виникнення категоріального значення прислівника – значення ознаки ознаки. Л В. Щерба у статті про частини мови підкреслював, що категорія прислівників “становить виключно формальну категорію, тому що значення її збігається із значенням категорії прикметників, як це стає очевидним із порівняння таких пар, як легкий/легко, бодрый/бодро і т. д.” [1, с. 55]

Цю думку ще чіткіше висловлює О. М. Савченко: “Ми об'єднуємо значення прислівників у понятті “ознака ознаки”, але це об'єднання грунтується не на змісті їх значень, а на тому, що прислівники граматично підпорядковуються дієсловам, дієприкметникам, дієприслівникам, деякі – прикметникам” [1, с. 56]. Він кваліфікує прислівники як суто граматичний клас. Отже, у прислівників – дериватів від прикметників, дієслів і іменників – залишається невиявленим власне лексичне значення.

Мета: розкрити семантико-стилістичні особливості суфіксальних та без суфіксальних прислівників та їх переклад.

Завдання роботи:

  • охарактеризувати клас прислівників у системі частин мови та особливості їх словотворення;
  • семантико-стилістичні особливості прислівників, їх вживання в різних жанрах мови.

РОЗДІЛ 1. КЛАС ПРИСЛІВНИКІВ У СИСТЕМІ ЧАСТИН МОВИ

1.1.Склад і ієрархія частин мови

Виділення частин мови та їх кількість грунтується на охарактеризованих вище критеріях. Повне охоплення різнорідними критеріями якогось слова є симптомом його надійності до ядра лексико-граматичного класу. Відсутність якихось (лексичних, синтаксичних, морфологічних та ін.) ознак засвідчує похідність слова, наявність у ньому дериваційних рис або належність певного елемента до класу не-слів. Заслуговує на увагу думка Б. Гавранека відносно того, що ознаки, які утворюють частину мови як складне ціле, не завжди представлені так рівномірно, як в іменників, прикметників і дієслів, навіть якщо не зважати на відмінності між мовами різних типів. Твердження В. М. Жирмунського про варіації складного взаємозв'язку лексико-семантичного і граматичного аспектів тієї або іншої категорії, можливість домінування тих або інших із її ознак, а також про різноманітність оформлення у різних мовах частин мови як граматичних категорій, щоправда, із збереженням універсальності їх значень у лексико-семантичному аспекті, потребує поглибленого вивчення і дальшого розвитку [5, с. 358].

Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови – іменник, дієслово, прикметник і прислівник. На думку О. М. Пєшковського, Є. Куриловича, Ч. Фріза, Л.Теньєра та ін., саме ці частини мови виступають як незаперечні. Зокрема, О. М. Пєшковский вважав іменник, прикметник, дієслово і прислівник основними частинами мови та основними граматичними категоріями, оскільки вони існують у всіх мовах, незалежно від різноманітності мовних засобів їх вираження, і скрізь вони є категоріями, що зумовлюють ycі інші категорії. Є. Курилович, виділяючи також чотири кардинальні частини мови, відзначав, що слова мають первинну синтаксичну функцію залежно від їх лексичного значення (іменник: підмет; прикметник: означення до іменника; дієслово: присудок; прислівник: означення до дієслова) і що всяке вживання їх в іншій синтаксичній функції, відмінній від первинної, є з формального погляду мотивованим вживанням. Він підкреслював, що первинні синтаксичні функції випливають з лексичних значень частин мови і являють собою транспозицію цих значень [5, с. 359].

У системі англійської мови такі ж частини мови виділені Ч. Фрізом. Позначені цифровими індексами класи відповідають таким частинам мови: клас 1 – іменникові, клас 2 – дієслову, клас 3 – прикметникові, клас 4 – прислівникові. Основним критерієм при розподілі слів за класами у Ч. Фріза виступають функція і позиція. Л. Теньєр досить детально обгрунтував принципи виділення чотирьох частин мови – іменника, дієслова, прикметника і прислівника. Усі слова певної мови поділяються за Л.Теньєром на повні і пусті слова, з-поміж яких тільки повні слова характеризуються тим або іншим категоріальним значенням. Значення субстанції є категоріальним значенням іменника, процес – категоріальним значенням дієслова, атрибут субстанції – категоріальним значенням прикметника, атрибут процесу – категоріальним значенням прислівника [5, с.363].

На принципах чотирикомпонентної системи грунтуються частини мови, виділені О. П. Суником. Він вважає справжніми частинами мови тільки іменник, дієслово, прикметник і прислівник відповідно до їх загальнограматичних значень. Усі інші розряди слів виділяються за іншими ознаками, а отже, на думку О. П. Суника, не можуть вважатися частинами мови. Загальнограматичні значення виступають як лінгвістичні універсалії на противагу наборам граматичних значень типу роду, числа, відмінка, часу тощо, що виявляють специфічний для кожної мови характер У зв'язку з цим О. П. Суник не надає істотного значення синтаксичним функціям частин мови та їх морфологічному оформленню. До чотирикомпонентної системи частин мови схиляються також М. В. Панов, М. Комарек, Я. Корженський і О. С. Кубрякова [5, с. 365].

Концепція чотирикомпонентної системи частин мови стала поширеною у сучасній лінгвістиці. Проте в різних авторів вона набуває певних модифікацій щодо визначального або єдиного критерію (пор. базовий лексичний критерій у Є. Куриловича, функціональний і позиційний критерій у Ч. Фріза, граматичний критерій у вигляді загальнограматичного значення у О. П. Суника, ономасіологічний критерій, обстоюваний О. С. Кубряковою). На наш погляд, лише сукупність різнорідних критеріїв, проте з базовим характером семантичного критерію, уможливлює виділення двох центральних (лексико-граматичних) класів (іменник і дієслово) і двох різнорідних переферійних класів (прикметник і прислівник) [5, с. 368].

Семантичний критерій у трьох вимірах охоплює названі перші дві частини мови: по-перше, лексичним значенням іменника є назви конкретних предметів, дієслова – назви дій і станів; по-друге, дві лексико-граматичні частини мови спрямовані на відображення різних явищ дійсності: іменник відображає предмети, дієслово – дії і стани; по-третє, ці частини мови характеризуються узагальненим значенням предметності (іменник) і процесуальності (дієслово). Із семантичними ознаками розглядуваних частин мови тісно пов'язані їх синтаксичні функції (для іменника характерна функція підмета і сильнокерованого другорядного члена речення, для дієслова – функція присудка) [5, с. 368].

У семантико-синтаксичному ярусі мови, який, формуючи категоріальне значення частин мови і семантико-синтаксичні відношення на базі лексики, є глибинним щодо поверхневого ярусу членів речення і словосполучення, іменник функціонує в ролі суб'єкта або об'єкта, дієслово – в ролі процесуального елемента. Закріплення синтаксичного функціонування частин мови знайшло відображення в їх морфологічних показниках – формально-морфологічних (відмінювання, дієвідмінювання) особливостях і морфолого-семантичному змісті складників слова.

У східнослов'янських мовах іменникові, наприклад, властиві самостійні форми роду, числа і відмінка, дієсловам – форми способу, часу і виду. Кожна частина мови відрізняється також специфічними для неї дериваційними морфемами, які вживаються для творення похідних слів.

З-поміж частин мови явно протиставляються один одному позначення предметів і не-предметів. На нижчому рівні розрізнення не-предмети (ознаки в широкому розумінні цього слова) поділяються на ознаки, що пов'язуються у мисленні з динамічними характеристиками, і ознаку, які мисляться статично. Цю відмінність ознак чітко характеризує Дж. Лайонз, наголошуючи, що “стативність – це звичайна властивість для класу прикметників, але незвичайна для дієслів; нестативність звичайна для дієслів. але незвичайна для прикметників” [5, с. 370]. Найбільш чітко протиставлені один одному іменники і дієслова як основні частини мови.

Центр частин мови формують іменники і дієслова як суто автономні знаки, а периферію – прикметники і прислівники як менш автономні знаки. Клас прикметників позбавлений виразної лексичної автономності. У ньому закріпилася поляризація (відокремлення) семантики стану від основної предикатної характеристики дієслова – семантики дії. Якщо у сфері дієслова предикат стану не становить визначальної частиномовної семантичної ланки, хоча й набуває динамічних властивостей, то у сфері прикметника він трансформується в якісний стан, тобто статичну ознаку. Периферійна для дієслова семантика стану стає визначальною для прикметника, до того ж модифікованою семантикою якісного стану. Можна зробити висновок, що у прикметнику відбулося посилення дієслівного значення стану у бік постійної ознаки предмета. Закріпленість прикметника в присубстантивній позиції спричинила дублювання ним іменникових морфологічних категорій відмінка, числа і роду, а також перетворення останніх на несамостійні, зумовлені залежністю від опорного іменника, граматичні показники.

1.2. Клас прислівників в українській мові

Прислівник (лат. adverbіum – біля дієслова) – це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою?

Прислівник у реченні пов'язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад:

Синіла (де?) навкруги далечінь (Гончар);

Дорога все глибше (як?) врізалась в ущелину, зверху (звідки?), зі скель, покапувало. (М. Олійник)

Може також пов'язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості к ролі обставини міри, ступеня:

Ось зовсім (наскільки?) близько з води вихопилась гостра скеля. (Я. Баш)

Коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою?) старий. (О. Досвітній)

Рідше прислівник входить у звязок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення:

Карлос вибрав шлях (який?) направо, Гвідо вибрав шлях (який?) наліво. (Леся Українка)

Менш типовою для частини прслівників є роль присудка в односкладному реченні:

Тихо, пустельно, мов на краю світу. (Гончар)

За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на три розряди: означальні, обставинні та безособово-предикативні.

Означальні прислівники (перша частина тексту)

Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або стану (швидко бігти, міцно стати) та спосіб вияву їх, міру або ступінь (піклуватися по-батьківськи, занадто вразлива натура, утричі більша вага).

Означальні прислівники поділяються на три групи:

1) якісно-означальні;

2) способу або образу дії;

3) кількісно-означальні [8, с. 108].

1. Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони творяться від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -о або -е, наприклад: гарно, розумно, вдало, гаряче, добре.

Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння,

Наприклад:

легко - легше - найлегше; гірко - гіркіше - найгіркіше.

Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників. Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів -ше або -іше (довго - довше, тепло - тепліше), а також суплетивно (гарно - краще, погано - гірше) або аналітичним способом (вдало - менш вдало, ясно - більш ясно). Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най-, що додається до форми вищого ступеня, наприклад: весело - веселіше, найвеселіше, дорого - дорожче, найдорожче.

2. Прислівники способу або образу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, уплав, по-нашому, по-материнському).

3. Кількісно-означальні прислівники виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як багато? (двічі, утричі, дуже, надзвичайно).

Обставинні прислівники Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, тобто характеризують дію або процес за часовими, просторовими, причиновими відношеннями, рідше – за метою її виконання.

Обставинні прислівники поділяються на чотири групи:

1) прислівники часу;

2) прислівники місця;

3) прислівники причини;

4) прислівники мети [8, с. 109].

1. Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання коли? відколи? як довго? доки? (тепер, колись, віддавна, щороку, завжди).

2. Прислівники місця характеризують дію за просторовими відношеннями і відповідають на питання де? куди? звідки? (угорі, вниз, здалеку, праворуч).

3. Прислівники причини виражають причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (запалу, згарячу, здуру, знічев’я).

4. Прислівники мети виражають мету дії і відповідають на питання для чого? нащо? з якою метою? (умисне, наперекір, напоказ).

Безособово-предикативні прислівники

Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають:

а) стан природи (тихо, ясно, тепло, темно, холодно);

б) психічний або фізичний стан людини (легко, весело, радісно, сумно, душно); в) зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (треба йти, необхідно виконати, потрібно сказати) [8, с. 110].

У ролі головного члена безособових речень вони виражають відношення до особи, яка зазначає певного стану, або вказують на загальний фізичний стан природи.

Порівняйте:

Дівчині весело (холодне, лячно, байдуже); Надворі весело (холодно, сухо).

Модальні прислівники слугують для виявлення ставлення мовця до сказаного й у реченні виступають у ролі вставних слів. Сюди належать: мабуть, очевидно, безперечно, може, на жаль, на щастя, по-моєму, по-перше, по-друге тощо.

Наприклад:

Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи (Ю. Мушкетик).

Поділ прислівників на обставинні, предикативні й модальні великою мірою умовний. Іноді ті самі прислівники можуть належати і до обставинних, і до предикативних, залежно від їхніх синтаксичних функцій.

Наприклад, у реченні В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (3. Тулуб) прислівник приємно має обставинне значення способу дії.

А в реченні В гості я до Неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Леся Українка) той самий прислівник має предикативне значення.

Такі самі значення має, наприклад, і прислівник важко в реченнях: Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні (Марко Вовчок).

Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де й дітись! (1. Нечуй-Левицький).

Є прислівники, які можуть однаково виконувати обставинні, предикативні й модальні функції, як, наприклад, у реченнях Антін очевидно вагався.

Для мене очевидно, що Ви не бережетесь (3 тв. М. Коцюбинського).

З поїзда зійшло лише кілька пасажирів.

Очевидно, то були місцеві, вони одразу кудись зникли (В. Козаченко), де прислівник очевидно виступає то як обставинний, то як предикативний, то як модальний.

За походженням прислівники бувають:

а) первинні (їх ще називають займенниковими): де, куди, тут, там, туди, сюди, коли, тоді, як, так;

б) похідні (утворені від первинних): деінде, подекуди, повсюди, звідки, звідти, відколи, досі, поки, ніде, ніколи, ніяк, десь, коли-небудь;

в) відіменникові: згори, завчасу, вночі, щодня, гуртом, бігом, нишком, жартома, жаль, сором;

г) відприкметникові: тихо, далеко, здалека, нашвидку, досита, знову, по-старому, по-військовому, по-українському;

ґ) відчислівникові:

вперше, вчетверо, надвоє, двічі, тричі, по-перше;

д) відзайменникові:

нізащо, потім, зовсім, надто, по-моєму;

є) віддієслівні:

навстоячки, навприсядки, перегодя, хвилююче, нехотячи;

є) складні (утворені складанням кількох основ):

праворуч, обіруч, нашвидкуруч, натщесерце, босоніж, стрімголов, мимохідь, повсякчас, споконвіку, віч-на-віч, рано-вранці, тишком-нишком;

ж) складені (у вигляді словосполучень):

плече в плече, день ) у день, раз у раз, раз по раз, раз за разом, час від часу, нога за ногою, сам на сам, кінець кінцем, ні в сих ні в тих, ні за що ні про що, куди завгодно.

Правопис прислівників досить складний. Більшість із них пишеться разом, проте є й такі, що пишуться через дефіс, через два дефіси, двома та більше словами тощо: удосвіта, додому, по-іншому, рано-вранці, коли-не-коли, віч-на-віч, з давніх-давен, на світанку, з дому, раз у раз, з дня на день.

1.3. Клас прислівників в англійській мові

Клас прислівників вирізняється своїми синтагматичними, а не лексичними особливостями. Насамперед слід підкреслити, що прислівник не має свого специфічного лексичного значення. Воно грунтується на лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, тому у прислівниковій синтагматичній позиції можуть траплятися компоненти з лексичним значенням статичної ознаки, процесу і предмета. Специфіка класу прислівників полягає в тому, що лексичне значення статичної ознаки, процесу і предмета ставиться у синтагматичний зв'язок із предикатом і через те виконує функцію ознаки ознаки.

Прислівник являє собою синтагматичний клас слів, який виконує функцію означення до класу предикатів. Переходячи в синтагматичний клас прислівників, прикметник, дієслово й іменник нейтралізують – хоча неоднаковою мірою – свої синтаксичні й морфологічні ознаки і стають периферійними елемента ми у структурі речення або словосполучення.

У системі частин мови прислівник виступає як відад'єктивний, віддієслівний і відсубстантивний синтаксичний дериват. Лише синтагматичне, стосуючись предиката, прислівник-сформована на базі прикметника, дієслова й іменника частина мови-означує предикат, змінює синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення трьох зазначених вихідних лексико-граматичних розрядів слів.

Є. Курилович відзначає подібність синтаксичного зв'язку прислівника і дієслова до синтаксичного зв'язку прикметника й іменника, а відмінність у тому, що з лексичного погляду прикметник означає якість, прислівник – відношення. Погоджуючись в основному з твердженням Є. Куриловича, хочемо зазначити, що прислівник відрізняється від прикметника не лексичним значенням, а синтаксичним зв'язком і семантико-синтаксичними відношеннями щодо опорного компонента в реченні або словосполученні. У прислівникові формально закріпилася зміна типових синтагматичних позицій трьох вихідних частин мови – присубстантивної означальної позиції прикметника, присудкової позиції дієслова, підметової позиції іменника або його керованої позиції другорядного члена речення – в напрямку створення периферійної позиції при предикаті вираженому звичайно дієсловом [5, с.381].

Таким чином, у периферійній позиції при предикаті лексичне значення прикметмика, дієслова й іменника ставиться у синтагматичний зв'язок і семантико-синтаксичні відношення з предикатом і стає причиною виникнення категоріального значення прислівника – значення ознаки ознаки. Л В. Щерба у статті про частини мови підкреслював, що категорія прислівників “становить виключно формальну категорію, тому що значення її збігається із значенням категорії прикметників, як це стає очевидним із порівняння таких пар, як легкий/легко, бодрый/бодро і т. д.”

Цю думку ще чіткіше висловлює О. М. Савченко: “Ми об'єднуємо значення прислівників у понятті “ознака ознаки”, але це об'єднання грунтується не на змісті їх значень, а на тому, що прислівники граматично підпорядковуються дієсловам, дієприкметникам, дієприслівникам, деякі – прикметникам” [9, с. 56]. Він кваліфікує прислівники як суто граматичний клас. Отже, у прислівників – дериватів від прикметників, дієслів і іменників – залишається невиявленим власне лексичне значення.

Усі частини мови як слова мають у флективних мовах (навіть у мінімальних непохідних одиницях) принаймні двочленну будову. Іменник, дієслово і прикметник в українській мові виразно протистоять словозмінними параметрами своєму синтаксичному дериватові-прислівникові як незмінній частині мови.

У словозмінних частинах мови вичленовується коренева морфема (носій лексичного значення) і релятивна кінцева морфема-флексія (показник синтаксичних зв'язків і семантико-сиитаксичних відношень).

У прислівникові виступає нейтралізованою кінцева релятивна морфема, яку можна вважати щодо усіх матеріально виражених морфем-флексій в іменниках, дієсловах і прикметниках кінцевою нульовою релятивною морфемою як морфологічним показником класу прислівників. Натомість для прислівника характерні дериваційні морфеми-показник його похідності від інших частин мови.

Застосування логічного критерію передбачає встановлення співвідношення частин мови і понять. Лексичне значення слів, охоплюваних кардинальними частинами мови, перебуває в безпосередньому зв'язку з поняттям, є здебільшого адекватним відбиттям відповідного поняття. Характерним виявом цього зв'язку є здатність слів виступати логічним суб'єктом або предикатом судження, то граматично виражається у функціонуванні їх як членів речення.

Як у системі частин мови, так і всередині кожної з них наявні слова, які не охоплюються якимсь одним або декількома критеріями. Це є свідченням того, що “побутуючі уявлення про те, що іменники виражають тільки предмети і субстанції, а прикметники і дієслова-тільки несубстанціональні ознаки, підриваються численними прикладами вторинних значень, що ідуть у розріз з основними (первинними) значеннями названих частин мови” [9, с.57].

У кардинальних частинах мови виділяється сфера первинних лексичних значень, на основі яких формуються їх вторинні лексичні значення. Наявність в іменників, наприклад, лексичних значень дії або стану спостерігається тоді; коли ці іменники вторинні і грунтуються на інших частинах мови. Ця сфера є відображенням дериваційних відношень між частинами мови, механізму транспозиції.

Частини мови включають до свого складу підклас дериватів. яким не притаманне лексичне значення ядра лексико-граматичного класу. Відсутність хоча б однієї із сукупності ознак, що дають підставу для зарахування слова до відповідної частини мови, свідчить про дериваційне його походження, про його вторинність у межах первинного класу.

Деривати завжди відрізняються від слів з первинним значенням своїм лексичним значенням, але вони набувають категоріального значення другої частини мови. У реченні вони вступають у такі синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення до інших одиниць, як і слова з первинним значенням; відповідної частини мови. Відмінність дериватів становить суто синтаксичну специфіку. Ці явища називають транспозицією, тобто переведенням знаків з однієї частини мови до іншої.

Транспозиція відіграє важливу роль у функціонуванні мови, на що вказував Ш. Баллі: “Замкнуті у своїх основних категоріях, знаки служили б надзвичайно обмеженим джерелом засобів для задоволення численних потреб мовлення. Але завдяки міжкатегоріальним замінам думка звільняється, а вираження збагачується і набуває різних відтінків” [9, с. 58]. Транспоновані в іншу частину мови одиниці часто характеризуються складнішою порівняно з непохідними одиницями структурою, до якої входять синтетичні” або аналітичні дериваційні морфеми.

Прислівник (adverb) – це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? та позначає дієслово, дієприслівник, прикметник, інший прислівник або ціле речення.

Прислівники відносять до часток, які відмінюються. Деякі прислівники мають ступені порівняння. Так наприклад, oft, öfter/s або gern, lieber; hard, harder або well, better. Інші прислівники не можуть відмінюватись. Так наприклад, hier, damals, vielleicht; here, there, probably.

За значенням поділяються прислівники на наступні класи:

В англійській мові не тільки прислівники місця типу “backwards, forwards, downwards, upwards, inwards, outwards, northwards, southwards, eastwards, westwards, homewards, onwards, here, there, behind, across, indoors, towards, abroad, etc.” можуть описувати місце та напрямок, але також прийменники та дієслова. “Так наприклад, у самому дієслові вже закладена функція місця та напрямку” [9, с. 60].

Наведемо приклади “come, go, drive, climb, etc.” Проте, самі по собі дієслова не можуть позначати напрямок, так як для цього їм необхідні прийменники типу “away, up, down, to, etc.”.

Отже, в англійській мові є дієслова, які позначають місце та напрямок, але не самі, а “за допомогою певних конкретизаторів” [9, с. 60], у ролі яких виступають прийменники; тому маємо наступні комбінації “come to, go away, drive away, drive to, climb up, climb down, etc.”. Прийменники допомагають дієсловам точніше виразити функцію місця та напрямку.

1.4. Семантико-стилістичні особливості прислівників

Для характеристики семантико-граматичної функції прислівників необхідно розглянути значення слів, які складають цей клас, у відповідності до наступних двох принципів, які було розроблені лінгвістами. По-перше прислівники, як повнозначні слова, підрозділяються на:

- називні (пойотетичні)

- вказівні (дейктитичні).

В основному прислівники відносяться до називних слів. Але такі прислівники як here, there, soсамі по собі не характеризують ознаку, а залежать від ситуації, сгугують словесною вказівкою на ситуацію, т.б. є вказівними. По-друге, при розділенні всіх повнозначних слів на називні та неназивні, прислівники відносяться до неназивних, означальних слів, а це означає, що їх головне значення – участь в процесі складання смисла, т.б. у вираженні актуальної ознаки як доповнення до іншої ознаки (також актуальної на даний момент):

Наприклад:

The hats were extraordinarily similar. They live nearby.

Клас прислівників не володіє ні однією морфологічною ознакою, яка виступала б специфічною і могла б служити для визначення морфологічного статусу слова. Незмінність характерна і для інших частин мови; ступіні порівняння не охоплюють всієї категорії; словотворчий суфікс – ly(деякілінгвісти вважають його головною ознакою класу прислівників) також творить тільки частину прислівників. Між тим розгляд цього питання має певний інтерес.

По морфологічній структурі прислівники діляться на:

  • прості

(well,hard,much,almost,east, in,out,here,there,behind,now,late,twice,yesterday,already);

  • похідні

(calmly,highly,usually,recently,sideways,crab-wise,headlong,sidelong,home-ward (s),forward (s),afar,aloud,beside,below);

  • складні

(somehow,twofold, anywhere,inside,southwest, nowadays);

  • складові

(for centrial, to and fro,for once, at length, for ever).

Самим розповсюдженим суфіксом прислівників є суфікс якісних прислівників – ly.

Важливу роль в функції слова відіграє місце розташування прислівника. Позиція після прямого доповнення є типовою для прислівників, що нестандартна омонімічна прикметнику форма прислівника, яка спостерігається в розмовному стилі мови, можлива тільки в цій позиції.

Наприклад:

He drove the car slow into the garage (погано, але можливо)

He slow drove the car into the garage(неможливо).

Відмічаючи окремі оказіональні випадки змішання прислівників та прикметників, які стають все більш частішими в розмовній мові, автори граматик англійської мови засуджують це явище яке порушує правила англійської граматики.

Єдина граматична категорія – категорія ступеня порівняння – властива не всім розрядам прислівників, а головним чином якісним та деяким обставинним прислівникам.

Ряд прислівників утворюють ступені порівняння синтаксичним способом:

Early – earlier – earliest

Hard – harder – hardest

Soon – sooner – soonest

Прислівники well little badly much far утворюють ступені порівняння від інших коренів (суплетивно)

Better – best,

less – least,

worse – worst,

more – most.

Ступінь ознаки в цьому плані збільшення чи зменшення висловлюють в сполученні з іншими прислівниками (які припускають це семантично) слова: more– most, less– least.

Наприклад:

You could do it more neatly if you practiced regularly.

Встановлюється приблизно така закономірність в порівняльній ступені переважають словосполучення, в вищій – суфіксація.

Розглянувши деякі семантичні, синтаксичні та морфологічні особливості прислівників, можна зробити висновок, що ця неоднорідна категорія слів характеризується розмаїттям значень та функціонального використання.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Особливості суфіксальних та без суфіксальних прислівників та їх переклад на українську мову

В першому розділі роботи ми розглянули теоретичні питання семантико-стилістичних особливостей прислівників та їх переклад на українську мову.

Прислівник (adverb) – це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? та позначає дієслово, дієприслівник, прикметник, інший прислівник або ціле речення.

І прийшли до висновку, що ступені порівняння не охоплюють всієї категорії; словотворчий суфікс – ly(деякілінгвісти вважають його головною ознакою класу прислівників) також творить тільки частину прислівників.

Встановлюється приблизно така закономірність в порівняльній ступені переважають словосполучення, в вищій – суфіксація.

Для практичного дослідження класу прислівників (суфіксальний та без суфіксальний спосіб творення) та їх переклад на українську мову ми обрали художні твори, різні тексти з журналів, газет.

Отже, переглянувши велику кількість англійських текстів і здійснивши їх переклад на українську мову ми можемо зробити висновок, що спосіб творення англійських прислівників переважно без суфіксальний. Прислівники утворені за допомогою суфікса трапляються значно рідше і не такі популярні в англійській мові.

ВИСНОВКИ

Специфіка класу прислівників полягає в тому, що лексичне значення статичної ознаки, процесу і предмета ставиться у синтагматичний зв'язок із предикатом і через те виконує функцію ознаки ознаки.

У системі частин мови прислівник виступає як відад'єктивний, віддієслівний і відсубстантивний синтаксичний дериват. Лише синтагматичне, стосуючись предиката, прислівник – сформована на базі прикметника, дієслова й іменника частина мови – означає предикат, змінює синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення трьох зазначених вихідних лексико-граматичних розрядів слів.

Прислівник (adverb) – це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? та позначає дієслово, дієприслівник, прикметник, інший прислівник або ціле речення.

У прислівникові виступає нейтралізованою кінцева релятивна морфема, яку можна вважати щодо усіх матеріально виражених морфем-флексій в іменниках, дієсловах і прикметниках кінцевою нульовою релятивною морфемою як морфологічним показником класу прислівників. Натомість для прислівника характерні дериваційні морфеми-показник його похідності від інших частин мови.

Для характеристики семантико-граматичної функції прислівників необхідно розглянути значення слів, які складають цей клас, у відповідності до наступних двох принципів, які було розроблені лінгвістами. По-перше прислівники, як повнозначні слова, підрозділяються на:

- називні (пойотетичні)

- вказівні (дейктитичні).

Прислівники відносять до часток, які відмінюються. Деякі прислівники мають ступені порівняння. Так наприклад, oft, öfter/s або gern, lieber; hard, harder або well, better. Інші прислівники не можуть відмінюватись. Так наприклад, hier, damals, vielleicht; here, there, probably.

За значенням поділяються прислівники на наступні класи:

1. прислівники місця і напрямку -іnside, outside, here, there, forward backward, upstrairs, downstairs, etc.

2. прислівники часу – today, tomorrow, soon, then, now etc.

3. прислівники причини і наслідку – therefore, consequently, accordingly, etc.

4. модальні прислівники, які використовуються для опису мотивації або думки щодо сказаного – Certainly, definitely, luckily, surely, probably, possibly, etc.

5. питальні прислівники – when? where? why? how?, etc.

В основному прислівники відносяться до називних слів. Але такі прислівники як here, there, soсамі по собі не характеризують ознаку, а залежать від ситуації, сгугують словесною вказівкою на ситуацію, т.б. є вказівними. По-друге, при розділенні всіх повнозначних слів на називні та неназивні, прислівники відносяться до неназивних, означальних слів, а це означає, що їх головне значення – участь в процесі складання смисла, т.б. у вираженні актуальної ознаки як доповнення до іншої ознаки (також актуальної на даний момент).

Важливу роль в функції слова відіграє місце розташування прислівника. Позиція після прямого доповнення є типовою для прислівників, що нестандартна омонімічна прикметнику форма прислівника, яка спостерігається в розмовному стилі мови, можлива тільки в цій позиції.

Встановлюється приблизно така закономірність в порівняльній ступені переважають словосполучення, в вищій – суфіксація.

Розглянувши деякі семантичні, синтаксичні та морфологічні особливості прислівників, можна зробити висновок, що ця неоднорідна категорія слів характеризується розмаїттям значень та функціонального використання.

Переглянувши значну кількість англійських текстів і здійснивши їх переклад на українську мову ми можемо зробити висновок, що спосіб творення англійських прислівників переважно без суфіксальний. Прислівники утворені за допомогою суфікса трапляються значно рідше і не такі популярні в англійській мові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. The Combinatory Abilities of Adverbs of Place and Direction with Verbs on the Lexical Level // Exploring EFL Challenges with TESOL Community. 7th TESOL National Ukraine Conference. – “Univer”: Khmelnytsky. – 2002. – P. 102– 103.

  1. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1991. – 140 с.
  2. Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов, Науч. ред. П. Е. Бухаркин. -5-е изд., испр. и доп. – М.: Флинта: Наука, 2002. – 383 с.
  3. Жлуктенко Ю. О. Українсько-англійський словник: Близько 20 000 слів.– К.: Рад. шк., 1982. – 431 с.
  4. Категорія простору та засоби її мовної інтерпретації в англійській мові // Наукові записки. Серія філологічна. – Острог: Видавничий комплекс Острозької академії. – 2000. – С. 87 – 91.
  5. Качалова К.Н., Израилевич Е.Е. Практическая грамматика английского языка. – М.: Юнвес Лист, 2000. – 717 с.
  6. Лексична сполучуваність прислівників на позначення динамічних просторових відношень з семантичними групами /підгрупами дієслів // Наукові записки. Серія філологічна. – Острог: Видавничий комплекс Острозької академії. – 2001. – С. 69 – 73.
  7. Потиха З. А. Сучасне словотворення. – К., 1990.
  8. Семантична структура англійських прислівників місця та напрямку // Актуальні проблеми металінгвістики: Науковий збірник. Частина І. – Черкаси: Видавничий відділ ЧДУ. – 2001. – С.108 – 112.
  9. Семантична структура англійських прислівників на позначення статичних просторових відносин // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. – Луцьк. – 2001. – № 10. – С. 56 – 60.
  10. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. – К., 1996.
  11. Скребнев Ю. М. Основы стилистики английского языка: Учебник. – 2-е изд., испр. – М.: Астрель: АСТ, 2000, 2003. – 220 с.
  12. Трофимова З.С. Словарь новых слов и значений в английском языке. – М.: Павлин, 1933. – 304 с.
  13. Українсько-англійський словник спеціальних термінів / Ільїн В.С., Дорошенко К.П. та ін. – К.: ГР УРЕ, 1976.
  14. Функціонування прислівника there в текстах художньої прози // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. – Луцьк. – 2000. – № 2. – С. 154 – 158.
  15. Характер співвідношень між елементами семантичної структури англійського прислівника місця та напрямку back в текстах художнього та наукового стилів // Вісник Сумського державного університету. Серія філологічні науки. – Суми: Видавництво СДУ. – 2001. – № 5 (26). – С.73– 76.
  16. Шанский Н. М. Очерки по английскому словообразованию. – М., 1968.
загрузка...
Top