Офіційно - діловий стиль

Вступ

І. Офіційно-діловий стиль

ІІ. Підстилі та жанри офіційно ділового мовлення

  1. Документ в офіційно-діловому стилі
  2. Специфічні мовні ознаки
  3. Критерії виділення офіційно-ділового стилю
  4. Комунікативна сфера
  5. Специфіка дипломатичного підстилю

ІІІ. Проблеми офіційно-ділового тексту

Висновки

Використана література

Вступ

Офіційно-діловий стиль сучасної української мови певний час розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вважалася наріччям російської. Проте інтенсивний розвиток художнього стилю, кодифікація норм літературної мови заклали добре підґрунтя для розвитку офіційно-ділового стилю, як тільки з'явилися для цього належні умови — утворення Української Народної Республіки. На жаль, законодавча, дипломатична, адміністративно-управлінська мовна спадщина того періоду (1918—1920 рр.) з відомих політичних причин мало досліджена. Офіційно-ділове життя української мови в УРСР всіляко обмежувалося, допускалося тільки для вигляду, проте ті мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структури, композиція ділового тексту, що були ще в давній книжній мові, сформувалися у стильову парадигму мовних ознак офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У зв'язку з проголошенням України незалежною самостійною державою нині максимально зростає роль офіційно-ділового стилю української мови, що обслуговує суспільне, громадське і державне життя громадян усієї країни.

Мета роботи: дати характеристику підстилям та жанрам офіційно-ділового стилю

Завдання: дати загальну характеристику та висвітлити проблеми офіційно-ділового стилю; а також його підстилівзаконодавчого, дипломатичного, адміністративно-канцелярського.

При роботі була використана наступна література: підручники Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови, Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови, Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови, інші та професійні журнали.

І. Офіційно-діловий стиль

Сфера використанняофіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення— регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль мас свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науковому стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.

Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновживаних мовних елементів широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

ІІ. Підстилі та жанри офіційно-ділового мовлення

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри):

  1. законодавчий (закони, укази, статути, постанови);
  2. дипломатичний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоколи);
  3. адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Законодавчий підстильскладають документи, які виконують настановчо-регулювальну функцію в державному і суспільному житті, утверджують обов'язкові правові норми: декрети, закони, кодекси, конституції, укази, постанови, рішення. Мова цих документів, хоч і насичена юридичною термінологією, ускладненими синтаксичними конструкціями з відокремленням, підрядністю, повинна бути доступною і зрозумілою кожному громадянинові держави, бо всі мають однакове конституційне право на таку законодавчу інформацію.

Дипломатичний підстильобслуговує дипломатичну службу, контакти Української держави з іншими державами, міжнародним співтовариством і всесвітніми організаціями. Цей підстиль характеризується специфічною лексикою, термінологією, серед якої чимало запозичень, та своєрідними формулами дипломатичної ввічливості.

До дипломатичних належать:

  • організаційно-регулюючі документи (конвенція, пакт, угода, протокол про наміри);
  • організаційно-впливові документи (декларація, нота, вербальна нота, міжнародна заява);
  • інформативно-описові документи (меморандум, комюніке).

Адміністративно - управлінськийпідстиль, як кровоносна система, забезпечує зв'язок усього управлінсько - виконавчого апарату держави міжйого внутрішніми підрозділами і кожним громадянином держави. Він єдиний з підстилів активно доходить до кожного члена суспільства, як і розмовний стиль, особливо нині, коли Україна стає правовою державою.

Серед адміністративно-управлінської документації виділяють:

  • розпорядчу (наказ, постанова, рішення, резолюція, розпорядження);
  • організаційну (договір, інструкція, статут, штатний розпис, тарифікація);
  • інформаційно-довідкову (автобіографія, заява, звіт, план,
    характеристика, інформація, довідка).

За строком зберігання визначають короткотермінові (до 10 років) і тривалого часу зберігання (понад 10 років) документи.

За секретністю чи відсутністю її документи бувають: секретними, для службового користування і звичайними.

За надходженням документи називають зовнішніми або внутрішніми (ті, що складаються в організації).

Документи, що стосуються особи, є її особистими, а ті, що стосуються роботи, — службовими.

Для офіційно-ділового стилю основною є функція повідомлення громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи виводиться з обігу на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і виробничого життя.

Положення, висловлене М. Брандес, про те, що в межах однієї предметної галузі функціональний стиль «уніфікує тип функціонування, тип поведінки кожного мовного жанру», найповніше підтверджується саме характером офіційно-ділового стилю: «Офіційно-діловий стиль керує (управляє) вибором і комбінуванням мовних засобів для оформлення змісту (висловлення, спілкування) у сфері суто офіційних людських взаємовідношень, а саме у сфері правових відношень і управління».

Традиційно, як і інші дослідники, відзначаючи книжний характер і писемну форму офіційно-ділового стилю, М. Брандес логічно продовжує: «... він не є мовою регулярного масового спілкування. Крім того, він комунікативне односторонній: це мова повідомлення, а не спілкування, Його сприймають, але дуже рідко відтворюють, і ним не говорять». На наш погляд, зауваження «ним не говорять» є дуже суттєвим для характеристики офіційно-ділового стилю: його використовують, він - засіб: системний, кодовий, схематичний.

Хоча офіційно-діловий стиль прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має і усну форму вияву (переговори на різних рівнях державної і громадської влади, офіційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян тощо).

До специфічних рис офіційно-ділового стилю відносять імперативність, розпорядність, регламентованість, непроникність. Це означає, що зміст документів є обов'язковим до виконання для тих, кому вони адресуються, у певних межах і регламентах; самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непроникні для їх елементів.

Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точність, однозначність, логічність викладу змісту. Однак у науковому стилі ці риси служать об'єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому вони мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність.

З художнім стилем офіційно-діловий перебуває в повній опозицій і за сферою дії, і за призначенням та функціями (в офіційно-діловому стилі — повідомлення і волевиявлення, у художньому — образне відтворення дійсності та естетичний вплив), і за добором виражальних засобів (в офіційно-діловому стилі — однозначний термінологічний лексикон, стійкі словосполучення, у художньому — полісемія, синонімія, експресивний синтаксис).

Вплив художнього стилю на офіційно-діловий виявляється через норми літературної мови, які формуються у своїй основній масі переважно в художньому стилі і потім сприймаються всіма стилями, насамперед офіційно-діловим.

На початковому етапі формування ділового стилю помітний сильний вплив розмовної мови, тому що влада прагнула донести свої розпорядження до багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого мовлення, чого не було, наприклад, у конфесійному стилі.

В часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, ділове письменство зберігалося в історичних пам'ятках попередніх періодів, продовжувало виробляти свої засоби в надрах інших стилів, зокрема в художньому стилі, публіцистиці, епістоляріях української еліти.

З розвитком документалістики й законодавства документа-лізуються і мовні засоби, термінологізується лексика, усталюються словосполучення і закріплюються як маркери офіційно-ділового стилю.

Документ в офіційно-діловому стилі

Основним видом текстів у офіційно-діловому стилі є документи. Вони класифікуються за формою донесення до адресатів і за жанрами підстилів — законодавчого, дипломатичного й адміністративно-управлінського.

Слово документ (від лат. dokumentum— повчальний приклад, взірець, доказ) у сучасній мові має такі значення:

1) діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь;

2) письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу;

3) письмовий твір, грамота і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе.

За формою донесення до адресатів виділяють документи, що повинні мати письмове підкріплення (квитанції, накладні, відомості, довідки, кошториси, фінансові звіти тощо), в яких переважає цифрова інформація і які мають призначення доказовості.

Тексти інших жанрів також фіксуються на письмі, але насамперед розраховані на усне оголошення по радіо і телебаченню, на зборах, прес-конференціях, зустрічах, проголошення на судових засіданнях. Це укази, постанови, акти, декларації, рішення, ухвали, оголошення, заяви, звернення офіційних осіб і партій, протести, угоди, договори, галузеві команди (спортивні, пілотні, морські, військові, будівельні) тощо.

За призначенням документи поділяються на директивні, що є орієнтиром для діяльності тим, кому адресуються, і нормативні, що містять правила діяльності і поведінки осіб чи колективу.

За рівнем стандартизації виділяють:

  • Документи з низьким рівнем стандартизації, в яких обов'язковим є тільки виклад найзагальніших відомостей, інші
    можуть мати конкретний і довільний виклад (доручення, авто
    біографія, розписка, звіт, протокол, рапорт, довідка, інформація, офіційний лист тощо).
  • Документи з високим рівнем стандартизації (паспорт, анкета, диплом, посвідчення, свідоцтво, типові заяви, бланки), в яких укладач чи заповнювач документа тільки вписує необхідні дані, вибирає варіант запису чи ставить прочерк. У таких документах думка уже стандартизована. До них належать і науково-ділові документи, що сформувалися на межі наукового і ділового стилів: анотації, каталоги, інструкції, огляди, проекти,
    програми конференцій, проспекти.

За видом інформації документи можна поділити на цифрові (статистичні бюлетені, кошториси, фінансові звіти, накладні) і текстові. Серед текстових можна назвати регламентуючі (конституція, статут, акт, угода, дипломатичний протокол), інформативні (повідомлення, оголошення, меморандум, звіт) і підсумовуючі (протокол засідання, витяг з протоколу, резолюція, резюме, декларація, заява партії, відозва).

До вже названих ознак офіційно-ділового стилю слід додати безособовий характер тексту, висловлювання йде від якоїсь узагальненої особи (держави, закону, порядку, права). І навіть у тих документах, де є конкретна особа (заява, доручення тощо), авторська індивідуальність приховується стандартом документа. Відсутність авторства зумовлює і відсутність емоційності, суб'єктивності. В офіційно-діловому стилі діє експресія не почуттів, а волевиявлення й логіки змісту (Висока сторона уповноважена заявити, вирок остаточний і оскарженню не підлягає).

2. Специфічні мовні ознаки

Специфічною мовною ознакою офіційно-ділового стилю є ділова лексика, що містить юридичну, дипломатичну, адміністративну термінологію (акт, акредитація, заява, інструкція, лота, контроль, кодекс, позов, уповноважені, компенсація), терміни з різних галузей науки, виробництва, громадського життя, оскільки офіційно-діловий стиль регулює не тільки дії владних структур, а й ділові стосунки груп і окремих людей між собою.

В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю. Офіційно-діловий стиль має в чотири рази більше високочастотної лексики, ніж художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інформації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночитання.

На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока частотність іменників. У текстах багато назв, іменники і прикметники майже не замінюються займенниками, дії і процеси передаються опредмечено, через віддієслівні Іменники (виконання, засідання, опис, розподіл).

До високочастотних мовних одиниць у офіційно-діловому стилі можна віднести відіменні похідні прийменники: відповідно до, у відповідь на, на виконання, у зв'язку з, на заміну, у разі.

Імперативний, розпорядчий характер багатьох документів (наказ, постанова) зумовив високу частотність інфінітивів (заслухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), серед дієслівних форм виділяються частотністю використання форми теперішнього часу та дієприкметники і дієприслівники, що пояснюються потребою стисло викласти зміст.

Слід відзначити, що в текстах офіційно-ділового стилю мало прикметників, зокрема майже немає якісних, тому що переважає номінація фактів, явищ без якісної оцінки їх.

Ті прикметники, що вживаються в офіційно-діловому стилі, є відносними і майже всі входять у стійкі словосполучення: державна скарбниця, матеріальна допомога, соціальний захист, моральне відшкодування, нормативний акт, грошова одиниця, споживчий кошик. З цієї самої причини (відсутність якісних оцінок) у документах дуже мало прислівників, частково функція їх компенсується прийменниково-іменниковими конструкціями: до запитання, за власним бажанням, за наказом, у розвиток наказу, за фактами порушень.

На синтаксичному рівні специфікою офіційно-ділового стилю є використання ускладнених довгих речень з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, однорідними членами, підрядними реченнями, але при цьому зміст речення негубиться завдяки членуванню його на окремі блоки, що створюють своєрідну синтаксичну комбінацію.

Синтаксичною ознакою офіційно-ділового стилю є широке використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, безособових, що пояснюється імперативним характером документів, а також номінативних речень у заголовках різних документів: Заява про відкриття рахунка; Опис бланків суворої звітності.

Найсуттєвішою рисою офіційно-ділового стилю є стандартність мовного оформлення документів, яка відображає типові і часто повторювані ситуації і змісти у сфері ділових стосунків. Вона сприяє економії місця і часу під час оформлення, а також при обробці документів і адекватному сприйманню та розумінню їх, підвищує інформативність документів.

Стандартизація породжує усталені мовні формули і блоки текстів, які за синтаксичного будовою нагадують словосполучення чи моделі речень: вид па проживання, вірча грамота, грошова компенсація, запис актів громадянського стану, засоби до існування, одноразова допомога, особа без певного місця проживання, порядок денний, право на працю, рада засновників, строк чинності, бути на утриманні, вести облік, вступити в права, входити до компетенції, діяти на засадах, довести до відома, залишитись у силі, набрати чинності, падати послуги, накласти стягнення, оскаржити стягнення, поновити на посаді, притягти до відповідальності, с обов'язковим для виконання, па виконання розпорядження, па вимогу керівництва, незалежно від форм власності, у відповідь на ваш лист, договірні сторони погоджуються з тим, що передбачено нижче; з правилами ознайомлений і зобов'язуюсь викопувати, визнати такими, що втратили чинність.

Особливістю цих стійких словосполучень (мовних формул) є те, що вони нерозчленовано виражають поняття і водночас мають виразну норму синтаксичного словосполучення, ніби перебувають на межі між фразеологією і синтаксисом. За граматичними ознаками вони — словосполучення, за вживаністю — фраземи, які не можна модифікувати (особа похилого віку; контроль за виконанням даного рішення; покласти на...; табель про ранги, притягнення до відповідальності).

3. Критерії виділення офіційно-ділового стилю

Критерії виділення офіційно-ділового стилю, зокрема дипломатичного підстилю, можна поділити на паралінгвістичні (суто комунікативні) і лінгвістичні (мовно-комунікативні).

До стилетворчих комунікативних (паралінгвістичних) чинників офіційно-ділового стилю відносяться:

  • комунікативна сфера суспільної діяльності;
  • соціально-культурні типи мовців;
  • ситуативна специфіка мовної комунікації.
    Вона складається з кількох компонентів:
  • типової цільової настанови мовного спілкування;
  • типових обставин та умов;
  • предмета мовлення і предметного оточення;
  • кількості учасників мовного спілкування;
  • їх соціально-рольових характеристик;
  • міжособистісних аспектів спілкування (знайомство, контакт, передбачуваність, непередбачуваність, приязнь, агресивність тощо).

До основних мовно-комунікативних стилетворчих чинників офіційно-ділового стилю можна віднести:

  • форму мовного спілкування (усна, писемна), жанри цих форм (доповідь, звіт, участь в обговоренні, пропозиція, зауваження, бесіда, експертиза, документи, листи);
  • загальні ознаки функціонального стилю;
  • основний функціональний тип мовлення і композиційно-
    мовні форми (монолог, діалог, полілог, розповідь, міркування, опис, переключення тощо);
  • принципи композиційної побудови тексту: інвенція, диспозиція (виклад, тези, логічні й аналогійні аргументи, факти, спростування, висновки);
  • специфічне (спеціалізоване) використання мовних засобів
    різних рівнів у межах дії названих комунікативних стилетворчих чинників офіційно-ділового стилю (елокуція), його підстилів та жанрів.

4. Комунікативна сфера

Комунікативна сфера, або сфера мовного спілкування, — це та галузь діяльності, в якій функціонує мова і в якій виробляє свою мовленнєву системність. Отже, такі сфери виділяються, а точніше, формуються залежно від професійної специфіки суспільної діяльності людей, матеріального виробництва, духовно-інтелектуальних інтересів. Важливими для суспільного і навіть особистого життя людини є правова, адміністративно-управлінська та державно-політична сфери. На їх теренах формується офіційно-діловий стиль. У державно-політичній сфері виокремлюється вужча, але надзвичайно актуальна для державного суверенітету нації сфера зовнішньополітичних відносин і міжнародної діяльності, вона має свою специфіку, суть якої в її двосторонньому характері. Одна сторона зумовлена внутрішнім станом країни і виявляється у обстоюванні її інтересів і намірів політики, а друга сторона спрямована у зовнішній світ

І зумовлюється та коригується його політикою, інтересами і впливами. Саме тому в стильових рисах і композиційно-мовних формах, системі номінування, способах вираження інтенції, лексико-фраземному арсеналі дипломатичного мовлення так багато специфічного — умовного, традиційного аж до конвенційності, усталеного і формального.

Саме через двосторонній характер дипломатичної діяльності (біполярність — оберненість однією стороною всередину країни, а другою — у зовнішній світ) дипломатичне мовлення (і мова) характеризується значними політичними, соціальними обмеженнями і навіть табу, підвищеним самоконтролем мовця у всіх комунікативних ситуаціях, високим рівнем професійної роботи і соціальної культури співрозмовників.

Чітко означене соціально-професійне середовище, елітні учасники дипломатичного мовлення (керівники держав і міжнародних організацій, урядовці, політики, діячі науки і культури — носії високого соціально-культурного типу учасників мовної комунікації) зумовили формування специфічного стилю викладу предметів мовлення, таких мовних рис, які символізують дипломатичну сферу. Проте це не означає, що в дипломатичному підстилі все тільки специфічне, особливе й спеціалізоване, бо за такої умови (що реально взагалі не є припустимою) відбулася б нейтралізація дипломатичної специфіки, або нейтралізація дипломатичної конотації. Певні риси мовних одиниць видаються специфічними тільки тоді, коли вони постають і підіймаються на нейтральному тлі інших рис. Основою всіх стилів і підстилів є нейтральні засоби загальнонаціональної української літературної мови. На нейтральному загальномовному тлі дипломатичне мовлення вирізняється не тільки особливістю предмета мовлення і змісту, відповідними професійними термінами і термінологічними словосполученнями, композиційно-мовленнєвими спеціальними конвенційними засобами, прийомами й мовними формулами, а й високим рівнем культури мовної особистості учасників дипломатичної комунікації.

У науковій літературі є приклади моделювання мовної особистості, при якому враховуються різні рівні мовної освіти, комунікативного досвіду, володіння мовою, мовних навичок і вмінь та національно-мовна і професійно-мовна культура. В. Богін так інтерпретує рівні володіння мовою безвідносно до фаху:

  • Рівень правильностіпередбачає володіння необхідним загальномовним лексиконом, орфоепічними, орфографічними і пунктуаційними навичками, граматичними нормами словозміни, словотворення й побудови речень.
  • Рівень інтеріоризаціїпередбачає володіння першим рівнем
    плюс вміння реалізовуватися у висловленнях та сприймати їх відповідно до внутрішнього стану мовного вчинку.
  • Рівень насиченостіозначає, що мовець володіє двома попередніми рівнями, а також багатством виражальних засобів мови, начитаний, має широкий і різнотемний лексикон, фразеологію.
  • Рівень адекватного виборуозначає таке досконале володіння попередніми рівнями, що дає можливість мовній особистості швидкого адекватного вибору і точної мовної реакції у кожній комунікативній ситуації.

Отже, це означає, що мовна особистість може об'єктивно й адекватно оцінити себе стосовно комунікативної ситуації.

Ю. Караулов - виділяє три ієрархічні рівні мовної особистості в такій інтерпретації:

  • Нульовий рівень, що відображає ступінь володіння семантикою буденної мови. Це рівень нейтралізації мовної особистості, тобто на новому вона не виділяється як оригінальна, мовотворча. З мовного погляду така особистість є непомітною.
  • Перший рівень — лінгвокогнітивний (тезаурусний), який
    передбачає опис мовної моделі картини світу з точки зору особистості (нові поняття, символи).
  • Другий рівень— мотиваційний, що передбачає забезпечення комунікативно-діяльнісних потреб особистості (необхідність висловитися, одержати інформацію, вплинути тощо).

Для того щоб досягти певного рівня розвитку мовної особистості, мовці повинні формулювати в собі відповідні для кожного рівня готовності.

Для першого (нульового) рівня — це усномовні та орфографічне правописні готовності.

Для другого (лінгвокогнітивного) рівня мовної особистості потрібні готовності користуватися поняттями, знаходити, вибирати, розуміти, переробляти інформацію із запропонованих текстів; готовність розгортати аргументацію, здатність до імпровізації.

Для третього (мотиваційного) рівня потрібна готовність цілеспрямовано керувати засобами мови, досягати за їх допомогою мети, прекрасно публічно виступаючи, тощо.

Не кожна мовна особистість через брак належної освіти та інші причини може осягнути всі рівні володіння мовою, та й некожна має в цьому комунікативні потреби. Однак для комунікантів дипломатичної сфери мають бути обов'язковими найвищі рівні володіння мовою. Ця вимога повинна входити до кваліфікаційної професіограми всіх співробітників дипломатичних служб.

Ситуативна специфікамовного спілкування найбільше залежить від цільової настанови мовця чи співбесідників. Вона визначається комунікативною сферою суспільної діяльності, призначенням функціонального стилю, зовнішніми впливами і внутрішніми намірами мовця, потребами конкретної мовної ситуації.

Цільові настанови дипломатичного мовлення виявляються в широкому спектрі намірів і дій. Це може бути аналіз інформації; передавання подій, фактів; оприлюднення або приховування даних; інформація або дезінформація; створення стереотипу (міфу) або його руйнування; позитивний або негативний вплив; створення задуманого іміджу власної держави; спростування негативної інформації й утвердження позитивної; передбачення на перспективу; розгадка чужих таємниць і створення власних тощо. Якщо врахувати, що часом дипломатичним співробітникам доводиться реалізовувати по декілька намірів одночасно, паралельно або сукупно, то стає очевидним, що в диспозиції дипломатичних текстів також одночасно можуть здійснюватись логічна, аналогійна і міфологічна аргументації та задіюватися об'єктивні і суб'єктивні чинники, а відповідно до цього й мовні засоби їх реалізації.

Типовими обставинами й умовамидипломатичного спілкування є сфера міждержавних і міжнародних контактів у формі дипломатичного листування, переговорів, зустрічей, публічних виступів, преси, спонтанного живого мовлення.

Основним і постійним предметом дипломатичного спілкування є зовнішня політика держави. Проте до предмета дипломатичного мовлення може входити і внутрішня політика та проблеми й питання з усіх сфер суспільно-виробничої та науково-культурної діяльності держав, які вступають у контакти й відносини із зовнішнім світом, переходять межу зовнішньої діяльності. Тому дипломатичне мовлення за спрямованістю завжди двостороннє (біполярне), а часто і багатостороннє.

За кількістю учасників комунікативного актув дипломатичному мовленні виділяють два найпоширеніші функціонально-комунікативні типи.

Перший з них — це індивідуальна зустріч (бесіда, переговори), в якій беруть участь тільки два дипломати високих рангів або керівники держав чи високі урядовці. Специфіка цього типу комунікації в тому, що йому передує попередня і часом тривала та широкомасштабна підготовка з дипломатичним листуванням, плануванням, передбаченням можливих несподіванок, узгодженням протоколу. Кожна така зустріч має двосторонній протокольний характер і як результат — дипломатичні документи (заяви, угоди, договори), тоді як в інших стилях і підстилях мовлення в індивідуальній бесіді ролі не розподіляються заздалегідь і формулюються спонтанно, в процесі бесіди, під впливом цілої низки додаткових факторів. Безперечно, ця особливість дипломатичного протоколу (попередня підготовка, двосторонній характер) відображається у мовній специфіці дипломатичного спілкування.

Другий тип дипломатичного мовлення можна назвати одностороннім. Це публічні виступи перед масовою аудиторією на самітах, з'їздах, конференціях, заяви в пресі, по радіо, на телебаченні. Вони також потребують попередньої стилістичної обробки тексту з дотриманням цілей і специфіки дипломатії.

Проміжний тип між першим та другим типами і значно рідший — це зустрічі з кількома учасниками комунікативного акту, обговорення за круглим столом, саміти.

Окремим типом можна вважати газетно-журнальні публікації на теми дипломатії. Вони мають характер транспонованих текстів, але зберігають основні лексичні особливості.

Соціально-рольові характеристики, як і взагалі соціально-культурний тип учасників дипломатичного мовлення, високі й чітко визначені (освіта, культура, спеціальність, кваліфікація, повноваження, ранг, посада, обов'язки, місія, доручення). Це позначається на регламентації, спеціалізації і культурі як спонтанного, живого, так і офіційно-ділового листування та офіційно-урочистого дипломатичного мовлення.

Роль міжособистісних безпосередніх контактівучасників комунікативного акту в дипломатичному мовленні надзвичайно велика. Вміння створити невимушено-дружню ситуацію, встановити контакт, сподобатися співрозмовнику, почати розмову, підтримувати її або непомітно спрямувати у потрібному напрямку допоможе створити приємні умови, доброзичливий стиль спілкування. І навпаки, скутість, напруження між учасниками зустрічі породжують холодний стиль, який може ще більше віддалити співрозмовника від мети. Часом міжособистісні контакти є показником реальних, а не декларованих відносин.

Названі й схарактеризовані вище комунікативні чинники не є суто інтралінгвістичними, вони невіддільні від функціонального стилю, в даному разі дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю, оскільки соціальна природа мови є невіддільною від її внутрішньої структурної організації. Тому, аналізуючи функціональний стиль або стильовий різновид, обов'язково слід брати до уваги сукупність позамовних чинників, їх вплив на мовні і взаємодію з ними.

Лінгвістичні ознаки функціонального стилю належать до його внутрішніх властивостей, що відображають специфіку використання загальномовної норми в певній сфері суспільної діяльності, а отже, в певному типі мовної комунікації.

Останнім часом лінгвістами висловлюється думка про правомірність виділення дипломатичного підстилю з офіційно-ділового в окремий стиль. Це питання досить складне і потребує масштабних, багатоаспектних досліджень. На нашу думку, дипломатичний підстиль при деякій своєрідності жанрових форм і виражальних засобів хоч і має свою специфіку, проте не виходить за межі офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль є тією основою, на якій тримається дипломатичний підстиль сучасної української мови. Дипломатичний підстиль в основі своїй зберігає спільність з іншими підстилями офіційно-ділового стилю щодо мети висловлювання, способів та форм її досягнення.

5. Специфіка дипломатичного підстилю

Специфіка дипломатичного підстилюполягає насамперед в поширених і непоширених мовних формулах номінацій, сформованих на безпосередній дипломатичній термінології, в етикетних формулах, які є невід'ємною особливістю своєрідного дипломатичного жанрового блоку — дипломатичного листування, і підносять дипломатичні тексти на рівень надввічливості, фіксуючи їх як своєрідність підстилю. Предикативні функціональні формули наявні як у текстах дипломатичного підстилю, так і загалом в інших офіційно-ділових текстах, проте особливість їх уживання, підтекстова семантика, непрямі форми вираження та частовживані мовні елементи суб'єктивної модальності роблять їх своєрідною ознакою дипломатичного підстилю. Як ще одну особливість дипломатичного підстилю (жанрового блоку дипломатичного листування) можна виділити своєрідність мовного формулювання і комбінування тексту та етикетну обов'язковість, особливе комунікативне навантаження композиційних формул — початкових і заключних. Все перераховане вище є, по суті, маркерами дипломатичного підстилю, що виокремлюють його на фоні офіційно-ділового стилю.

Дипломатичний підстиль як складова частина офіційно-ділового стилю функціонує в єдності із законодавчим та адміністративно-управлінським підстилями, про що свідчить активне використання жанрів, які прийнято співвідносити із законодавчим (декларація) та адміністративно-управлінським (договір, угода) підстилями.

До стильових рис офіційно-ділового стилю йалейсать: офіційність, об'єктивність, точність, логічність, консервативність, або традиційність, чіткість, ясність, стислість, стриманість, ввічливість. Вони досягаються у мовному вираженні офіційно-ділового стилю типовими для певних жанрів мовними одиницями лексичного, граматичного і текстового рівнів.

На лексичному рівні такими типовими (стандартними) мовними засобами досягається офіційно-ділова конотація — окремими словами і мовними формулами термінологічного значення; на синтаксичному рівні — «правильною» однотипною будовою розгорнених речень з однорідними конструкціями і нанизуванням зворотів, на текстовому рівні — суворою архітектонічною будовою тексту, певними композиційно-мовними формами і заданим порядком їх використання.

На цьому загальностильовому фоні офіційної діловитості дипломатичний підстиль виділяється блоком своїх традиційних жанрів та мовно-композиційними структурами — мовними формулами з цільовими настановами дипломатичної сфери: надввічливості, встановлення і підтримання контакту, досягнення мети, пошуку шляхів виходу з ситуації тощо.

ІІІ. Проблеми офіційно-ділового тексту

Важливі комунікативні якості писемного ділового мовлення зосереджені в головному елементі документа, тобто одиниці писемного мовлення — тексті. Мовознавці називають його основною підвалиною будь-якого документа.

На думку Г.Антипова, О.Донських, Ю.Сорокіна визначальна функція тексту —бути засобом соціальної комунікації в усіх сферах суспільного життя. Від умілого, грамотного, логічно послідовного викладу матеріалу залежить культура писемного ділового мовлення.

Саме текст і фактична реалізація його — це та проблема вироблення культури письма, розв'язання якої передбачає знання законів логічної й лексичної сполучуваності слів, уміння користуватися словесними формулами, розрізняти стильові особливості текстів, добирати до них відповідний мовний матеріал.

Текст як основний елемент писемного мовлення має такі комунікативні якості: стислість, послідовність викладу матеріалу, лаконічність, смислова точність, логічність, об'єктивність, простота, виразність мови і стилю, влучність думки тощо. Вони знаходять своє вираження в мовних конструкціях і словесних формулах текстів різного рівня стандартизації (звітах, ділових листах, актах, договорах, наказах), у логічних елементах (вступі, доказах, висновках).

Проте є чинники, ігнорування яких утруднює досягнення позитивного результату: надто велика кількість комунікативних якостей текстів, які взаємно доповнюють одна одну, їх важко відмежувати, нелегко провести чіткі грані між ними. З огляду на це методисти порушують питання про необхідність звести перелік комунікативних якостей мовлення до прийнятного з дидактичного погляду мінімуму, виокремити серед них найпотрібніші, найзручніші для аналізу й оцінки.

На-думку багатьох учених (А.Коваль, Н.Бабич, Л.Паламар, В.Мельничайко, М.Пентилюк, А.Марахова, Л.Савенкова, Г.Сагач), проблеми відтворення специфіки ділового текстотвору безпосередньо пов'язані з вибором способів, прийомів передачі компонента одиниць різних рівнів мови— ділової, термінологічної лексики, словотвірних засобів, синтаксичних структур та ін.

Поняття високої культури діловодства, культури мови ділових паперів реалізуються в культурі ділового мовлення, у вимогах до складання текстів документів з урахуванням комунікативних якостей, які виявляють себе в конкретних текстах залежно від рівня їх стандартизації (високого і низького).

Офіційно-ділове текстотворення має необмежені можливості для реалізації мовленнєвої культури в різних ситуаціях, для аналізу мовних засобів (лексичних, граматичних, стилістичних), для формування умінь і навичок мовленнєвої діяльності, оскільки:

  • тексти документів містять повідомлення про факти,
    явища суспільного життя; оцінку ділових і моральних якостей фахівців різних галузей народного господарства; звіти, інформацію про роботу; конкретні, реальні пропозиції;
  • тексти документів уможливлюють спостереження вербальних і невербальних засобів мовлення, відповідність їх цілям, умовам ситуації; аналіз структури мовлення з урахуванням його комунікативних якостей; виявлення функцій
    мовлення (денотативної, комунікативної, сигніфікативної, дейктичної, волюнтативної), створюючи на їхній основі лексико-тематичні групи;
  • тексти документів дають змогу формувати оцінне ставлення, критичну чи позитивну думку щодо мовного оформлення тексту; додержання основних правил складання його; виконувати лінгвістичний аналіз, орієнтуючись на види документів, структуру тексту, його семантику; свідомо оволодівати змістом тексту залежно від спеціальності, фаху, яких
    набуває студент у вузі;
  • тексти документів спрямовані на формування практичних умінь і навичок оформлення матеріалу текстів; на компонування його логічних частин; на вироблення умінь професійно грамотно оцінювати комунікативні можливості
    текстів документів, з якими працюватиме майбутній фахівець у певній сфері виробничої діяльності.

У практиці сучасного діловодства вироблено загальні вимоги до створення текстів документів, основні правила, які забезпечують реалізацію комунікативних якостей офіційно-ділового мовлення, додержання лексичних, граматичних, стилістичних норм.

Однак тексти документів, пов'язані з бухгалтерською, аудиторською, економічною діяльністю, мають свої аспекти дослідження, аналізу, які висвітлюють проблеми неточності у вживанні бухгалтерських, економічних термінів, доводячи потребу уніфікації їх. Вживання таких термінів, як "первісна вартість" (замість "первинна", "початкова" вартість); "обліковий регістр" (замість "обліковий реєстр"), "оборотні кошти" (замість "обігові кошти") і т.д., свідчить про неунормованість мови документів, про негативний вплив російської мови, що призводить до неточного, ненормативного вживання відповідних термінолексем.

Порушення законів логічної й лексичної сполучуваності, нерозрізнення омонімів (Франко — Франко, мета-мета, курс—курс, проспект—проспект, купюра —купюра), паронімів (девіз — девіза, сальдо — сальто, акцент — акцент), вживання неправильних засобів для формулювання думки в межах фрази та й у ширшому контексті, недоречне вживання типових мовних зворотів, фразеологічних сполук, іншомовних слів — усе це має стати об'єктом дослідження мови текстів ділової документації.

У грецькій культурі усталилося як мінімум три погляди на слово, на основі кожного з яких побудовано свій об'єкт аналізу — мова, текст, логіка. Першою передумовою усвідомлення тексту (зокрема й тексту документа) стають словесні формули, які виконують різні функції:

денотативну (називають предмети, явища, ознаки);

дейктичну (вказують на причини, результати, наслідки);

волюнтативну (спонукають до виконання певних дій};

сигніфікативну {узагальнюють процеси, роблять висновки).

Вдалий добір таких словесних формул дає змогу реалізувати названі вище функції в кожному конкретному тексті документа, використовуючи його дидактичні можливості.

Недостатня увага до реалізації дидактичних можливостей текстів документів, нерозробленість системи вправ і завдань, які б формували практичні вміння й навички роботи з такими текстами, його логічними частинами, спричинили появу на сторінках деяких посібників з ділового мовлення текстів, які не можуть бути взірцями для використання їх майбутніми фахівцями в практичній роботі. Бракує вдало дібраного дидактичного матеріалу, потрібного для вивчення лексики, фразеології, синтаксису ділового мовлення тощо. Текст документа є основою використання дидактичного матеріалу для різних навчальних робіт, особливо тих, які "зарекомендували" себе як ефективні, результативні й перспективні.

Різнопланова робота з текстами документів охоплює:

  • введення в текст стандартних конструкцій;
  • перестановку частий тексту;
  • продовження тексту за поданим початком;
  • висловлення свого ставлення до проблем, порушених у ділових текстах;
  • написання переказів тексту (стислого й докладного};
  • редагування тексту;
  • переклад окремих частин текстів документів з російської мови на українську;
  • підготовку запитань до тексту документа і відповідей на запитання;
  • роботу над визначенням лексичного значення слова, його ролі й місця в тексті тощо.

Пропонується методичний апарат для роботи з текстами документів, що містить фонетико-орфографічні, граматико-орфографічні, граматико-пунктуаційні, лексико-граматичні питання й завдання до текстів.

Важливою умовою грамотного оформлення тексту документа є чітко окреслене завдання.

Якщо потрібно перевірити, наскільки учень, студент орієнтується в конкретній ситуації, уміє її описати, висловити своє ставлення до неї, пропонуємо завдання на доповнення, продовження думки. Наприклад: у тексті характеристики:
Пані Косенко І.С. працює ...

До службових обов'язків ставиться ... Дбає про (за) ... Постійно підвищує ... У спілкуванні ... Має ...

у тексті звіту:

Я проходив (-ла) навчально-виробничу практику в ... Під час практики вивчав (-ла) ... Керівництво господарства створило всі ... Я ознайомився (-лася) з ...

Такі початки фраз орієнтують студента на додержання основних вимог до складання ділового тексту, а саме: послідовності викладу думки, конкретності, об'єктивності тощо.

Коли потрібно перевірити знання текстів документів, які починаються з однакових фраз, формулюємо завдання так:

• Тексти яких документів починаються з фрази "Я, Пономаренко Ігор Олександрович, ..."? Продовжте фразу й запишіть назви документів.

Багатими на синтаксичні моделі-конструкції є тексти службових листів. Завдання на доповнення, продовження тексту допоможуть перевірити знання функціональних ознак листів-запрошень, листів-прохань, листів-нагадувань тощо. Наприклад:

Важливою формою навчальної роботи з формування комунікативних умінь і навичок є редагування текстів документів. Воно реалізується в різноманітних видах вправ, для виконання яких можна застосувати низку методичних прийомів: спостереження над авторським текстом, над власною мовою, мовою своїх колег, однокурсників; редагування текстів через синонімічні, паронімічні заміни; застосування вставок, скорочень тощо.

Висновок

Закріплення Конституцією України статусу української мови як державної зумовлює зростання її суспільного значення в державному, політичному, господарському житті, в ділових відносинах між організаціями та установами. Проте часто виникає невідповідність між високим професійним рівнем і низьким рівнем культури мовлення особистості.

Завдання вищої школи — підготувати висококваліфікованих, грамотних фахівців, які б добре володіли українською мовою. Спеціаліст, який має справу з діловими паперами, документами, зобов'язаний опанувати лексичне й фразеологічне багатство ділового мовлення, словотворчі ресурси, граматичні норми української мови.

Загалом до вивчення ділового текстотвору треба підходити творчо, беручи до уваги рівень знань учнів, студентів, і не забуваючи про те, що текст як реальна комунікативна одиниця документа виконує ще й важливу виховну функцію. Бездоганно відредагований і оформлений, він є складником репутації підприємства, установи, організації, де працюватимуть студенти, своєрідною візитною карткою, свідченням високої культури управління.

Використана література

  1. Гуць М.В., Олійник І.Г., Ющук І.П. Українська мова у професійному спілкуванні. К.: Міжнародна агенція „BeeZone”, 2004-12-07
  2. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К.: АртЕк”, 1998
  3. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підруч. для студ. вуз. - К.: Либідь, 2000
  4. Волкотруб Г. Й. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови: Навч. посіб. - К.: ТОВ "ЛДЛ", 1998
  5. Мацько Л.І. Стилістика української мови: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. -К.: Вища школа, 2003
  6. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К., 1994
  7. Кравець Л.В. Стилістика української мови. Практикум. – К., 2003
  8. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1978
  9. Михайлюк В. Текст документа як вища комунікативна одиниця писемного офіційно-ділового мовлення. - //Диво слово. – 2001. - № 11. с. 26-28
  10. Рукас Т. Практична стилістика ділового мовлення. - //Дивослово. – 2003. - № 2. – с.71-74

загрузка...
Top