Мовленеві комунікації

1. Види усного спілкування.

2. Ділова доповідь, звітна доповідь.

3. Культура мовлення, ознака внутрішньої культури.

Список використаної літератури.


1. Види усного спілкування

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин та професійних спрямувань тих, хто виступає публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

Настановча - вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру вступ, основна частина, висновки.

Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.


2. Ділова доповідь, звітна доповідь

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Основні вимоги до доповіді:

Виклад - письмовий й/або усний - певного питання, а також його обґрунтування. Звичайно від доповіді потрібно, щоб вона була:

· точною у частині фактичного матеріалу й містила обґрунтовані висновки;

· складена з урахуванням поглядів адресата;

· присвячена проблемам, що безпосередньо ставляться до певної теми;

· розділена на частини, логічно побудовані;

· досить великою, щоб вичерпати заявлену тему доповіді, але не настільки, щоб стомлювати адресата;

· цікаво написаною і легко читалась (слухалась);

· зрозумілою, наочною і привабливою по оформленню[2, c. 64-65].

До структури опрацювання доповіді звичайно відносяться:

1. Точність і практична здійсненність. Це вимога, якщо дослідження виконане сумлінно, не має потреби в поясненнях.

2. Врахування точки зору читача. Перш ніж приступити до написання доповіді, важливо ясно уявити собі тих, хто буде його читати, варто з'ясувати: чи призначена доповідь для широкої публіки, для однієї людини, або групи осіб, глибоко зацікавлених у рішенні поставлених питань. Доповідь, призначена для загального користування, повинна бути так складена, щоб зміст її був доступний розумінню осіб середньої кваліфікації. Якщо доповідь призначається для вищого технічного персоналу, для членів комісії або для керівників бізнесу, що володіють ґрунтовним знанням питання, цілком припустимо користуватися спеціальною термінологією, виходячи із припущення, що основні технічні положення будуть цілком зрозумілі й тому не мають потреби в додаткових визначеннях або поясненнях.

Наявність різних груп читачів між цими двома крайностями значно ускладнює це положення. Тому автор доповіді повинен заздалегідь ясно собі представити майбутніх читачів і точно визначити, яких знань предмета можна від них очікувати, і наскільки далеко треба йти в поясненні деталей. Перед автором стоїть завдання - викласти доповідь так, щоб усі могли б без зусиль його зрозуміти одночасно.

Варто припустити, як буде реагувати читач на критику, який піддані звичні йому подання, або на деякі пропозиції, вказівки або висновки, що суперечать його переконанням.

Дуже часто прекрасні доповіді, детально розроблені, відмінно побудовані, цілком обґрунтовані в частині висновки й рекомендацій, не мали успіху тільки тому, що критика й висловлювані припущень минулого так сформульовані, що замість переконання читача викликали в ньому протест.

3. Єдність доповіді. Єдність - значить цілісність побудови доповіді. Єдність може бути порушено:

· введенням у доповідь сторонніх питань, як би цікаві вони не були самі по собі;

· внесенням у текст деталей, що порушують плин думки. Це найбільш звичайні причини порушення єдності багатьох доповідей, прийнятних в інших відносинах. Якщо потрібно привести значну кількість різних статистичних даних щодо продукції, населення й т.д. , рекомендується поміщати в додатку статистичні таблиці, графіки, схеми, які містять вичерпні відомості. У самій же доповіді необхідно помістити відповідні посилання.

Часто рекомендується починати доповідь у такий спосіб: "Дійсна доповідь присвячена наступній проблемі" або: "Я маю на увазі довести наступне положення". Подібна вступна фраза особливо застосовна для неофіційних доповідей. Також важливо визначити предмет і в більше довгих, офіційних доповідях, і цієї мети служить заголовок, зміст і введення.

4. Зв’язність доповіді. Зв’язність доповіді багато в чому досягається ретельним розподілом деталей до основного тексту. І, звичайно, точним проходженням плану. План дає гарантію того, що зібраний і проаналізований аналітиком матеріал буде викладений щонайкраще . Доповідь відрізняється зв’язністю, якщо вона:

· ретельно розділена на частини;

· частини розташовані в логічній послідовності.

5. Пропорційність доповіді. Пропорційність вимагає, щоб кожному елементу доповіді надавалося належне значення й була приділена відповідна частка уваги.

Відносне значення фактів вдається досить точно встановити в процесі їхнього збору й послідовного зважування й перевірки. Приступаючи до доповіді, автор має досить певне подання про те, яке місце відвести кожному окремому питанню.

Пропорційність доповіді неминуче пов'язана з її обсягом. Міркування єдності, зв'язку й пропорційності до відомого ступеня впливають або навіть визначають тривалість доповіді, однак, не цілком. Доповідь повинна бути досить ємною, щоб вичерпувати предмет, але не настільки тривалою, щоб стомлювати слухачів або читачів. Стислість - це безумовна перевага, тому що при всіх інших рівних умовах доповідь, що містить потрібну інформацію в короткій, ясній і стислій формі, має більше шансів бути прочитаною і тим самим виконати своє призначення. Іноді виявляється корисним розділити доповідь на кілька частин і представити кожну з них самостійно. У таких випадках остання частина резюмує інші й зв'язує воєдино всю роботу.

6. Стиль доповіді. Велике значення для успіху справи має стиль, властивому авторові. Якщо автор має гарний, захоплюючий стиль, текст легко читається, ясний і переконливий, стислий у викладі, наочний у прикладах, і якщо робота приваблива по оформленню, то доповідь має всі шанси на успіх.

Доповідь повинна бути цікавою. Навіть найбільш спеціальні предмети можна цікаво й образно викласти, використовуючи порівняння аналогії, унікальні факти. Тому мистецтво зробити доповідь цікавим надає йому ще більшу цінність і значно підсилює шанси на гарний прийом.


3. Культура мовлення, ознака внутрішньої культури

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності. Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення — поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне. У багатому мовному арсеналі виробилася і закріпилася ціла система словесних вітань: “доброго ранку”, “доброго здоров'я”, “добривечір”, “бувайте здорові”, “доброго вечора у вашій хаті” тощо.

Хоч у повсякдення й увійшло багато словесних вітань, проте люди завше були обачливими з ними, до кожного випадку використовували далеко не весь арсенал. Зранку, в обід, чи ввечері вживали лише ті , що відповідали певному часові. Це ж стосується і кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної належності. Скажімо, коли одинак вітався з групою людей, неодмінно вживав множинну форму: “здоровенькі будьте” чи “доброго Вам здоров'я” тощо.

На окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Традиційно в Україні діти називали своїх батьків на “Ви”. Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.

Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність — основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний. Лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.

Вироблені віками і закріплені кращі форми вітань-звертань, повсякденного спілкування — не звичайна людська забаганка, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, а й переносному значенні. Це наш спосіб життя.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі “активно розвиваються”, ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим радянським десятиріччям, у 30—70-ті роки був спершу загально мовний, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба виправити становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки суспільно корисної праці.


Список використаної літератури

1. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад/ Елліна Білик,; Пер. з рос. Олени Росінської,. - Донецьк: БАО, 2005. - 382 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: Навч. посіб./ В.П. Галушко,. - Вінниця: Нова книга, 2002. - 222 с.

3. Гах Й. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Йосип Гах,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 158 с.

4. Герет Т. Етика бізнесу: монографія/ Томас М.Герет, Річард Дж.Клоноскі,; Пер. з англ. Остап Ватаманюк,; Ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало,. - 2-е вид.. - К.: Основи, 1999. - 214 с.

5. Етика ділового спілкування: Курс лекцій/ Міжрегіон. акад.управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. - К.: МАУП, 1999. - 203 с.

6. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України ; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.) — К., 2006. — 18 с.

7. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.

8. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. - 3-тє вид., стереотип.. - Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. - 221 с.

9. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. - К.: ЕксОб, 2000. - 196 с.

10. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник/ Юрій Палеха,; Європейський ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. - К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. - 179 с.

11. Резніченко В. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету / Київська міська держ. адміністрація. — К. : УНВЦ "Рідна мова", 2003. — 480с.

12. Статінова Н. Етика бізнесу: Навчальний посібник/ Ніна Статінова, Світлана Радченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К., 2001. - 279 с.

13. Стоян Т. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навчальний посібник/ Тетяна Стоян,; М-во освіти і науки України, Київ. економ. ін-т менеджм.. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 231 с.

14. Тимошенко Н. Корпоративна культура: Діловий етикет: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 392с.

15. Чмут Т. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Вікар, 2002. - 223 с.

загрузка...
Top