Ділове мовлення

1. Риси офіційно-ділового стилю на морфологічному рівні. Вибір граматичної форми слова у діловому мовленні

Офіційно-діловий стиль (ОДС) - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

Основне призначення - регулювати ділові стосунки зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність - це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

- офіційний характер;

- адресність;

- повторність;

- тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

- точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

- документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

- сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових, (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою традиційною ознакою досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

- додержання основних загальномовних і функціонально-стилістичних мовних норм;

- слова й вирази, що безпосередньо пов'язані з думкою, повинні стояти в тексті якнайближче;

- дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і граматичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

- вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі відхилення від основної думки повинні значно поступатися своїм обсягом перед викладом основної думки.

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1) широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо). ОДС має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

- між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

- між підприємствами, організаціями та установами;

- між державою та приватними особами;

- між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

- між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

- службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

- службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

- службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

- приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це - одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі - вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У період свого становлення ці два стилі «поряд із процесами дивергенції завжди показували багато пунктів конвергенції, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень». Нині відбувається процес відродження - на якісно новому рівні - книжної мови (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в ХІV-XVI ст.).

Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науково-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови - писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид - розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі принаймні три сучасні стилі - офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів - необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.

Із часу введення курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних закладах (1992) відбулася певна переорієнтація щодо розуміння самого предмета викладання.

Низький рівень культури усної й письмової ділової мови спричинений багатьма чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, серед яких основними є:

1. Знання мови й мовна грамотність не усвідомлюються певною категорією суспільства як такі, що є обов'язковими для досягнення високих щаблів у службовій кар'єрі.

2. Невміння відділяти явища, одиниці, структури однієї мови від іншої в умовах функціонування на одній території двох і більше мов.

3. Відсутність навичок користування довідковою літературою, недостатність такої, завелика вартість подібних видань (словників, енциклопедій, довідників тощо).

4. Шаблонність, несамостійність мислення, нетворчий підхід у розв'язанні різноманітних проблем як загального характеру, так і в офіційній сфері.

5. Спрощений підхід до вивчення як мови документів, так і їхньої структури і як наслідок - невміння врахувати конкретні чинники, що впливають на ситуацію.

1 Дивергенція (від латин, divergere - відхилятися, розходитися) - тут утворення самостійних стилів.

2 Конвергенція (від латин, convergentio на грунті converge - сходжусь, наближаюсь) - тут розвиток подібних рис у різних стилях унаслідок тісних і тривалих контактів.

2. Прийменник як засіб зв’язку слів у словосполученні та реченні. Особливості вживання прийменника „по”

Прийменником називається службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників (або займенників) служить для вираження підрядних зв’язків між словами в реченні. Приклади прийменників:

– первинні: без, в (у), від, для, по, через, при, про, над, під, до, з, ради;

– вторинні: задля, з-під, із-за, поза, щодо;

– утворені від інших частин мови: близько, внаслідок, після, поруч, перед, протягом, під час, з допомогою, у зв’язку, завдяки, незважаючи на тощо.

Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками) в різних відмінках, причому деякі з них поєднуються тільки з одним відмінком (без, від, до, крізь, про, при, біля, навколо, назустріч), деякі – з двома (на, над, перед, під про), а то й з трьома (в, з, за між).

Правопис прийменників в російській та українській мовах є вельми подібним і, як правило, великих утруднень під час перекладу не викликає. Звернемо увагу:

– можливе сплутування прийменників з префіксами3), наприклад: без дороги - бездоріжжя, попід вікнами - попідвіконню, з боку друзів – з боку, в середині стежки – всередині, з початку місяця – спочатку;

– складні іменники, утворені з допомогою прийменника з (із), пишуться через дефіс, наприклад: з-за, з-над, з-поза, з-під, з попід, з-серед;

– складені прийменники пишуться окремо, наприклад: під час, в силу, згідно з.

Головною проблемою будь-якого перекладу (особливо російсько-українського – через близькість, або навіть тотожність вимови багатьох прийменників), отже й джерелом численних помилок, є різне функціонування прийменників в різних мовах. Єдиною вказівкою, що існує в підручниках, як правило, є така: "користуючись прийменниками, треба дотримуватися загальноприйнятих літературних норм".

Як у всіх європейських мовах, застосування того чи іншого прийменника в українському реченні, а також його узгодження з наступним і попереднім словами (словосполученнями), визначає значення, в якому його потрібно вжити.

Під час перекладу завжди намагаються максимально тотожно передати зміст вихідного тексту. Таким чином, у разі виникнення питання щодо вибору прийменника, слід ретельно проаналізувати вихідний текст саме з погляду зв’язків між окремими елементами. Це дасть змогу зрозуміти шуканий сенс вживання прийменника в російській мові, отже визначити потрібну українську прийменникову конструкцію (ПК).

Коли визначення значення вживання прийменників викликає утруднення (наприклад, на рівні відчуттів все зрозуміло, але важко підібрати назву для шуканого зв’язку між словами), лишається надія зорієнтуватися за прикладами.

У російській мові цей прийменник вживається надзвичайно широко й має дуже багато значень. У науково-технічному та діловому стилях української мови його вживання істотно обмежено. У таблиці 1. подано українські ПК, які передають його

3. Скласти зразок пояснювальної записки на ім’я начальника відділу про запізнення на роботу

Начальнику відділу

науково-технічного

обслуговування

ОУНБ ім. Д.І. Чижевського

Воропай З.М.

головного бібліотекаря

Гаращенко О.М.

Пояснювальна записка

Я, Гаращенко Олена Миколаївна, запізнилася на роботу 5 вересня 2007 року на 20 хвилин (прийшла на роботу не в 9.00, а в 9.20). Справа в тому, що зранку я ходила в поліклініку, лікаря терміново викликали до завідуючого відділенням, і я затрималась на прийомі.

Головний бібліотекар відділу

науково-технічного обслуговування Гаращенко О.М.

5.09.2007 р.

4. Перекласти на українську мову:

По приказу - за наказом;

По собственному желанию– за власним бажанням;

Приказ по школе– наказ по школі;

Похоти по вкусу– похіть за смаком;

Называть по имени – називати по-імені

Остановка по требованию– зупинка на вимогу;

По выходным дням– у вихідні дні;

По халатности – по недбалості;

Курс лекций по истории Украины – курс лекцій з історії України;

Из-за пустяка – через дрібниці;

Из-за неосторожности – через необережність;

Опоздал, так как не было автобуса – запізнився бо не було автобуса.

Використана література

  1. Глущик С. В.Сучасні ділові папери: Навч. посібник для вищ. та середн. спец. навч. закладів. -К.: А.С.К., 2000, 2002. -397, с.
  2. Ладоня І. О. Українська мова: Навчальний посібник для студентів вузів I-II рівнів акредит. -К.: Вища школа, 2001. -157, с.
  3. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення: Навчальний посібник. -К.: МАУП, 2002. -254, с.
  4. Сучасна українська літературна мова: Підручник для студентів філолог. спец. вузів. -К.: Вища шк., 1997. -492, с.
  5. Сучасна українська мова: Підручник для студ. вузів. -К.: Либідь, 2001. -398, с.
  6. Шевчук С. В.Українське ділове мовлення. - К.: Вища школа, 1997. -270, с.
загрузка...
Top