Загострення демографічної проблеми світової економіки

Вступ.

1. Чисельність населення світу та його розміщення.

2. Демографічні проблеми людства у світі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Восени 1999 року з'явився на світ шестимільярдний мешканець Землі. А в травні 2000 року населення другої за чисельністю країни світу - Індії - досягло мільярда. Це символічний підсумок XX сторіччя, який запам'ятався не тільки науково-технічною революцією і руйнівними війнами, а й рекордними темпами зростання населення. Пік цього процесу -2,1 відсотка за рік - припав на 60-ті роки, потім темпи трохи вповільнились, але й теперішніх 1,3 відсотка достатньо, щоб у наступні 50 років населення Землі зросло майже в 2 рази: до 10-10,5 млрд. осіб.

Є над чим замислитись, розглядаючи демографічну карту світу. Земний простір - не гумовий. Чи зможе розташуватись на ньому і мирно співіснувати така кількість людей? Чи вистачить на всіх води, їжі, енергетичних ресурсів і, нарешті, повітря? Які зміни спричинить демографічний фактор у житті тих чи інших країн та народів? Як це вплине на життя в Україні?

Минуле XX сторіччя не дало однозначних відповідей на ці запитання. Водночас останні десятиріччя простежуються провідні тенденції майбутніх демографічних контурів.

Слід окремо наголосити: питання, чи потрібне нам зростання населення, - дискусійного характеру. Немає єдності думок і серед демографів, і серед економістів, і в колах політиків. Коли держава не спроможна на сучасному рівні доглядати немовлят, лікувати хворих дітей, коли сім'я і суспільство не спроможні забезпечити кожну дитину повноцінним харчуванням і доглядом, гарантувати дітям умови для цікавого та здорового дозвілля, коли в дитячих будинках в 2,5 раза більше дітей, ніж було після війни, а близько півмільйона дітей бомжують, - чи до місця лицемірне бідкання з приводу низької народжуваності?

1. Чисельність населення світу та його розміщення

До числа найбільш актуальних проблем сучасного людства відноситься проблема народонаселення, пов'язана насамперед із прискореними темпами зростання населення. Так, на початку нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн. осіб, у 1000 р. - 275 млн., у середині 17 ст. - 500 млн., у 1850 - 1,3 млрд., у 1900 - 1,6 млрд., у 1950 - 2,5 млрд., у 1970 - 3,6 млрд. за даними на 1999 рік, чисельність населення світу становила 6 млрд.

Зараз чисельність населення Землі складає 6,2 млрд. осіб. Протягом ХХ ст. кількість людей виросла у чотири рази. У містах мешкає 47% населення, у селах - 53%.

За оцінками ООН, чисельність населення збільшується на 1,2%, тобто 77 млн. 97% зростання доводиться на такі країни, як Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш, Індонезія.

Експерти вважають, що до 2050 р. в Індії мешкатиме на 100 млн. осіб більше, аніж у Китаї. А з розвинених країн високий рівень народжуваності зберігається лише в США. Ця країна займає сьоме місце в світі за темпами приросту чисельності населення. 80% цього зростання забезпечують іммігранти. Чисельність населення в Європі скорочується незважаючи на імміграцію.

Особливо швидкими темпами зростає населення в країнах, що розвиваються, Азії, Африки, Латинської Америки. Хоча, якщо ще кілька років тому деякі демографи ООН стверджували, що протягом одного-двох століть чисельність населення подвоїться і досягне 12 млрд. Тепер їм доводиться переглядати прогнози. Вони обережно передрікають, що до 2200 року кількість людей на планеті досягне 10 млрд., а потім почне скорочуватися.

Ще кілька десятиліть тому рівень народжуваності в деяких країнах - в Бразилії, Єгипті, Індії, Мексиці - доходив до 5-6 дітей у однієї жінки. Зараз загальний рівень народжуваності у світі складає - 2,1 дитини у однієї жінки.

На земній кулі населення розміщується вкрай нерівномірно. Фактори розміщення: природно-географічні, історичні, соціально-економічні, демографічні. Розрізняють п'ять головних ареалів скупчення:

1. Східно-азіатський (КНР, Японія, Республіка Корея, КНДР);

2. Південно-Східна Азія (Індонезія, Малайзія, Таїланд);

3. Південна Азія (Індія, Бангладеш, Пакистан);

4. Європейський;

5. Північноамериканський (Атлантичне узбережжя США і Канади).

Середня густота населення становить до 40 осіб на кв. км (Європа - 70, Азія - 75, Африка - 22, Америка - 17, Австралія - 2,5). Є території , які внаслідок давнього освоєння та сприятливих природно-географічних умов заселені дуже щільно (понад 300 чол./км2): Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, Японські острови, тощо. Найменше заселеними є заполярні, високогірні та аридні території[11, c. 327-329].

Вирізняються три фази демографічного переходу

1. Велика народжуваність і велика смертність, що пояснюється низьким рівнем життя населення і слабким розвитком медицини. Зараз на цьому етапі знаходяться Сомалі, Малі, Чад.

2. За рахунок підвищення рівня життя й поліпшення медичного обслуговування зменшується смертність за традиційно високої народжуваності. Кількість населення різко збільшується, темпи природного приросту перевищують 1,2%. Саме на цю фазу припадає демографічний вибух - швидкі темпи зростання приросту населення (більш як 1,8%). Така демографічна ситуація характерна для Венесуели, Болівії, Нігерії, Індії...

3. Народжуваність зменшується завдяки підвищенню соціально-економічного статусу жінки; смертність у межах 0,2-0,6%. У цій фазі знаходяться країни першого типу відтворення. Природний приріст малий або від'ємний. Коли він знижується до 0,2%. настає демографічна криза. Зараз вона спостерігається в Україні, Німеччині, Данії, Угорщині.

Отже, з підвищенням рівня економіки території (країни, регіону) змінюються і її демографічні показники. На кінець ХХ ст. загальносвітові показники природного приросту становлять близько 1,5% (народжуваність - 2,4%, смертність - 0,9%).

Демографічна політика - система заходів, що їх проводить уряд держави для зміни демографічної ситуації в бажаний бік. Прикладами країн, де основне завдання - зменшення приросту населення, є Китай, Індія, Бангладеш, Індонезія, Шрі-Ланка. Типовий приклад демографічної політики, спрямованої на зростання природного приросту (за рахунок збільшення народжуваності), країни Західної Європи. Демографічна проблема залишається досить гострою з глобальних проблем людства.

Нині найгірша демографічна ситуація склалася в Африці. Країни Азії та Латинської Америки дещо стабілізували неконтрольований приріст населення, деякі з них наблизилися до показників першого типу відтворення (низька народжуваність, низька смертність).

Найзначніші зміни в чисельності населення світу припали на ХХ ст. На початку 60-х рр. різко зросло населення Азії, Африки, Латинської Америки. Причинами цього явища були: отримання незалежності країнами цих регіонів, зменшення смертності населення, збільшення середньої тривалості життя і традиційно висока народжуваність. Із 80-х рр. проблема демографічного вибуху втратила свою гостроту: уповільнилися темпи приросту населення з 2.3 до 1,5 щороку; за прогнозами демографів, до 2100 р. чисельність жителів Землі має стабілізуватися в межах 10-12 млрд. світу. Але те, що 95% світового приросту припадає на країни третього світу, спричиняє інші проблеми: загальносвітове зниження рівня життя, зростання безробіття тощо[4, c. 339-340].

2. Демографічні проблеми людства у світі

Чисельність населення на земній кулі неухильно зростає протягом, принаймні, останніх 2000 років, однак найбільш інтенсивний ріст населення на Землі відбувається за останні 200 років. На цей час чисельність населення земної кулі збільшується зі швидкістю приблизно 70 млн. людей на рік. Воно зросло з 500 млн. у 1650 р. приблизно до 5 млрд. у 1981 р., а до 2000-го року досягло 8 млрд. Такий швидкий ріст населення земної кулі часто називають «демографічним вибухом». Зовсім недавно народжуваність у багатьох країнах стала знижуватися, але в близькому майбутньому це призведе лише до уповільнення росту чисельності, а не до досягнення постійного рівня чи його зниження. Однак демографічні проблеми зводяться не тільки до приросту населення, але й до інших факторів: природно-кліматичних особливостей регіонів, стану зовнішнього середовища, економічних і соціальних умов життя. Основними демографічними показниками суспільства є народжуваність, смертність і середня тривалість життя.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем.

У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000 p.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробітних, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності[8, c. 386-387].

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 p. або 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисельності світового населення, як одна з умов вирішення проблем народонаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, . Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

Народжуваність — процес відновлення суспільства за рахунок появи нового життя. Народжуваність визначається за допомогою коефіцієнта народжуваності (розподіл абсолютного числа немовлят до загальної кількості населення).

Смертність — визначається відношенням числа померлих до загальної кількості населення. З'явилася тенденція до її збільшення за рахунок серцево-судинних захворювань, злоякісних утворень, нещасливих випадків від отруєнь і травм, захворювань органів дихання, а також унаслідок алкоголізму, збільшення кількості самогубств. Демографічна ситуація в значній мірі визначається дитячою смертністю, основними причинами якої є уроджені аномалії, інфекційні й паразитичні хвороби, хвороби органів дихання.

Середня тривалість життя — це середнє число років, які повинна прожити новонароджена дитина.

У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища — в Японії й Ісландії (майже 80 років), найнижча — у республіці Чад (39 років).

Адаптація людини до дії екологічних факторів виникає і розвивається на базі спадкоємної програми організму і його здатності змінюватися під впливом природного добору.

Адаптивні можливості людського організму до зміни умов середовища, зберігаючи при цьому гомеостаз (рівновагу), запрограмовані генотипом. Однак кожна людина повинна допомагати підвищенню пристосувальних можливостей свого організму.

Основними умовами для цього є своєчасне раціональне і збалансоване харчування, чергування режиму активності, праці й відпочинку, в якому значне місце приділяється сну. Особливу роль у підвищенні адаптивних можливостей організму грають фізичні вправи й загартовування організму[1, c. 211-213].

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислове розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують вкрай негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами[9, c. 341-343].

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогнозами ООН, зменшиться до 2000 р. до 20,5%, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. — 66,9%, 1975 p. — 72,9% і за оцінкою до 2000 p. — 79,5%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості»:

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими і тими країнами, що розвиваються, .збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000р.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд. осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн. до 800 млн. душ і може досягнути 950 млн. у 2000 p.

Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд. осіб (а в 2025 p. — 8 млрд.), входить у XXI ст. з 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неписьменних, 1 млрд. безробітних, 1,5 млрд. знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд. до 20 млрд. осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються[12, c. 198-199].

Висновки

Незважаючи на складну демографічну ситуацію, спричинену "старінням нації", Японія не поспішає відчиняти двері перед іноземцями, оскільки без відрази не може навіть подумати про появу в країні "міні-Тегеранів" чи "міні-Шанхаїв". Нині Японія обмірковує законодавство про введення режиму більш вільної імміграції.

Чи не призначено Японії вповільнити біг і опинитися позаду? Японську економіку часто порівнюють з велосипедом - стійкий тільки на високій швидкості. Японія вже сповільнила економічне зростання з 6-8 до 2,5-3,5 відсотка щорічно. Деякі аналітики пророкують, що "японський велосипед" уповільнить біг і впаде. Ми так не вважаємо.

Причина тривалої переваги Японії над іншими країнами полягає не тільки в системі керування "Джапан інкорпорейтед" і не тільки у високій якості товарів. Це нація, що вміє виживати в будь-яких умовах.

Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочинає XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд., що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що знаходяться за "межею бідності".

Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, І нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top