Види та форми міжнародної торгівлі

Вступ.

Сутність, етапи та показники розвитку торгівлі.

1.1. Сутність міжнародної торгівлі та її види.

1.2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі

1.3. Система показників міжнародної торгівлі

2. Форми і сучасний стан розвитку зовнішньої торгівлі

2.1. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання.

2.2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб’єктів.

2.3. Регулювання міжнародної торгівлі

3. Зовнішня торгівля України.

3.1. Напрямки зовнішньоторговельної політики України.

3.2. Діяльність України в системі міжнародних торгових організацій.

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури.

Додатки. 49

Вступ

Міжнародна торгівля - найстарша форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще за довго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створив економічні умови для розвитку машинного виробництва, що найчастіше могло рости лише на базі імпортної сировини і масового заморського попиту. Зростання прибутку обумовлено застосуванням машин, визначило появу надлишкового капіталу і вивіз його за кордон, що поклало початок формуванню світового господарства, прискорило процес інтернаціоналізації продуктивних сил.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародної торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділу праці, виступає важливим фактором формування і функціонування світового господарства. У своїй історичній еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово-економічного співробітництва. В умовах НТР міжнародний торговий обмін здобуває усе більше значення. Своєрідність цих процесів у післявоєнний період особливо рельєфно відкривається при аналізі довгострокових тенденцій, особливостей, форм і методів спільної торгівлі.

Вільна міжнародна торгівля стимулює конкуренцію й обмежує панування монополій. Зростаюча конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій, що забезпечують найбільш низькі витрати на створення відповідних товарів. Звичайно, перехід на нові технології припускає використання самих новітніх досягнень в області науки і техніки, що в цілому сприяє підвищенню якості продукції, росту продуктивності праці, економічному розвитку країни в цілому. Вільний міжнародний обмін товаром надає споживачам можливість вибору більш різноманітного асортименту товарів. По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарчих зв’язків зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які складають, в свою чергу, сферу ”невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних бар’єрів.

Отже, у загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність даної теми.

Мета роботи – дослідити сутність міжнародної торгівлі та її концепції, етапи розвитку міжнародної торгівлі, систему показників розвитку міжнародної торгівлі, розглянути форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання, за специфікою взаємодії суб'єктів, а також розглянути регулювання міжнародної торгівлі, а також розглянути зовнішню торгівлю України.

Об’єктом роботи є міжнародна торгівля і зовнішньоторговельна політика.

Суб’єктом - процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах.

Сутність, етапи та показники розвитку торгівлі.

1.1. Сутність міжнародної торгівлі та її види

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світогосподарських зв'язків, опосередковуючи практично усі види міжнародного поділу праці і зв'язуючи всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Сучасна міжнародна торгівля - торгівля між країнами, що припускає ввіз (імпорт) і вивіз (експорт) товарів. У ній беруть участь різні юридичні особи - корпорації, їхні об'єднання, держави, окремі індивідууми. Вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, таким чином, збільшувати загальний обсяг виробництва.

Крім того, немаловажною особливістю є найрізноманітніші економічні і політичні ризики в міжнародній торгівлі, обумовлені географічними, політичними, національними факторами.

Сучасна міжнародна торгівля має динамічний характер. Структура й обсяг експорту, імпорту товарообігу різних країн і регіонів світу безупинно міняється. Аналіз показує винятково швидкий ріст товарообігу після другої світової війни: з 1947 по 1973 р. обсяг Світового експорту щорічно збільшувався приблизно на 6%. У цілому за післявоєнний період відбувся дійсний вибух експорту товарів: його обсяг при перерахуванні в поточні долари збільшився з менш чим 25 млрд. доларів у 1939р. до приблизно 2500 млрд. доларів у 1987р. 90-і роки не змінили цієї тенденції.

За даними Секретаріату ГАТТ, Оборот світової торгівлі в 1993 році, з урахуванням зміни цін зріс па 2,5%; обсяг світового експорту зріс на 2% і імпорту на 2%.

Інтенсивність торгових зв'язків значно розрізняється по країнах. На частку тільки промислово розвитих країн приходиться близько 70% міжнародної торгівлі і більш 3/4 усього торгового обороту, включаючи послуги. В основному вони ведуть цю торгівлю один з одним: близько 80% експорту промислово розвитих країн, призначається для інших промислово розвитих країн. На частку взаємної торгівлі країн, що розвиваються, виробляється лише чверть їхнього експорту .

Більшість країн у сучасних умовах - країни з відкритою економікою, тобто значна частина ВВП виробляється в них за участю зовнішньоторговельного сектора.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари США, євро. У зв'язку з цим, однією з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.

1.2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі

Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

II — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914р.);

III —період між двома світовими війнами (1914—1939рр.);

IV — повоєнний (50—60-ті роки);

V — сучасний (з початку 70-х років).

I етап характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі чинники:

  • залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообмін» прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою).
  • революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %. Слід зазначити, що за всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалось досягти такої домінантної позиції на світовому ринку. У 1997р. частка трьох найбільших експортерів світу — США. Німеччини та Японії — у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії — лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США.

У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ. free trade — вільна торгівля) — свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фрітрейдерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон.

Протекціонізм відіграв значну роль у розвитку фабричної та мануфактурної промисловості. Під його «прикриттям» Франція вела конкурентну боротьбу із Великобританією на початку XIX ст. В цілому на даному етапі розвитку світової торгівлі протекціонізм мав захисний характер у країнах Західної Європи та: США, охороняючи їх національну економіку від конкуренції зі розвиненішою промисловістю Великобританії.

IІ етап характеризується такими основними чинниками:

  • науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);
  • подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 p.; завершення будівництва Панамського каналу, що з'єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.

Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 p., а порівняно з 1800 р. — у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку.

Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріальне розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція. Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 % світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20 % світового.

За останнє десятиріччя цього етапу (1904-1914 p.p.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється — із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані.

III етап деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914— 1939рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920—1921 pp. та 1929—1933 pp., початком формування двох світових систем господарства.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

  • довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;
  • значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст обсягів виробництва індустріальне розвинутих країн становив приблизно 2 %, що вдвічі менше, ніж у 1889— 1913 pp.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 раза меншим, ніж у 1913 p.);
  • незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту).

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості Державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків. Останні являли собою валютні угруповання країн, що створювались для забезпечення валютно економічного пріоритету тієї країни, яка очолювала цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її «люти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об'єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов'язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом — Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, та встановлювався у відповідності з курсом фунта до долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший вплив.

У 1933р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом — Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів.

Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв'язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р, скоротився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8 раза.

Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в 1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.

IV етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» — саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких чинників:

  • посилення двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об'єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина;
  • розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за З0 повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;
  • початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада економічної взаємодопомоги — міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947р.; Бенілюкс — економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.; Європейська Асоціація вільної торгівлі — торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 p.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) — державне об'єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах).

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 p., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріальне розвинутих країнах — у 7,5 раза.

V етап - Сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:

1. конкуренції двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);

2. глобалізації світової економіки (з початку 90-х років).

З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Похитнулось домінуюче положення США. У свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт і інші західноєвропейські країни. У 80-і роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія стала вибиватися в лідери по факторах конкурентноздатності. У той же період до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на лідируючі позиції у світі по конкурентноздатності. За ними впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років займала перше місце.

Поки країни, що розвиваються в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробітком замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвиті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим, окремі країни, що розвиваються, насамперед «нові індустріальні країни», зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, у т.ч. машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн, що розвиваються, у загальному світовому обсязі на початку 90-х років склала 16.3%.

1.3. Система показників міжнародної торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

  • перероблених на митній території;
  • перероблених під митним контролем;

3) Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на світовому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті перевищує 50 %.

Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І, де

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);

I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB < GIF).

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

де ГТ— генеральна (загальна) торгівля;

Е — вартість експорту;

I—вартість імпорту;

Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:

  • спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;
  • загальної системи, що застосовується до всіх товарів. Спеціальний експорт включає: »
  • національний експорт;
  • вивезення товарів після переробки під митним контролем;
  • націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

  • товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари, ввезені для переробки під митним контролем;
  • товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

I ф.о — індекс фізичного обсягу;

p — ціна товару в базисному періоді;

q1 -— кількість товару в періоді, що вивчається;

q0 — кількість товару в базисному періоді.

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Сальдо балансу поточних операцій:

Г = F - 1 Cп -Eпо -Iпо

де Спо — сальдо балансу поточних операцій;

ЕПО — надходження за статтями балансу поточних операцій;

Iпо — платежі за статтями балансу поточних операцій.

Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних операцій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (перевищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом.

Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

де у.т. — індекс «умови торгівлі»;

Рх — індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти);

Рт — індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.

Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) — застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд:

Нj — індекс концентрації експорту країни/ (j — індекс країни); 239 — кількість видів продукції за класифікацією ООН;

i — індекс товару (від 1 до 239); хі — вартість експортованих товарів країною.

Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.

Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

Індекс диверсифікації експорту — це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей У структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула:

Sj — індекс диверсифікації експорту країни;

hj — частка товару в загальному експорті країни у';

hij. — частка товару в загальному світовому експорті.

Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіонального експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу.

Недоліком даного показника є його значна залежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни.

Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

Де Ед — експорт на душу населення;

Ід — імпорт на душу населення;

ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

Е — вартість національного експорту за рік;

І — вартість національного імпорту за рік;

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.

Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці.

Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

де kj — квота імпортна;

І- обсяг імпорту країни за певний рік;

ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Показники динаміки розвитку міжнародної торгівлі — це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).

Показники зіставлення — це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому.

2. Форми і сучасний стан розвитку зовнішньої торгівлі

2.1. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання

В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму данної країни з кожною окремою країною партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівля, торгівля за режимом найбільшого сприйняття, периферійна, прикордонна та дискримінаційна торгівля. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни до торгівельно-економічних відносин з іншими країнами.

Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торгово-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо.

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави які домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним із головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ – Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми і організації країн – членів ГАТТ користуються митними податковими та всіма іншими привілеями, які мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.

Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку піль у торговельному режимі.

Подібні торговельні преференції застосовуються у всіх сферах торговельного та економічного регулювання. Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті багатосторонніх домовленостей та угод.

Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються відносно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішим країнам в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій як сукупність митно тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги переважно стосуються готових виробів і напівфабрикатів.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжнародного права.

2.2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб’єктів

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції. Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

  • попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;
  • наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;
  • координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємо узгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;
  • закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування кооперування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;
  • розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;
  • здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;
  • довго строковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між корпорантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридичне самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Міжнародна кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або послуг, які є частиною угоди.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод .

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

  • виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;
  • вартість угоди, як правило, дуже значна;
  • термін дії угоди може становити 10-20 років;
  • зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший У вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

  • рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін вЩ кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);
  • хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);
  • лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.

Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фінансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу:

  • за власний кошт, який передбачає використання власних фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;
  • за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди використовуються кредити та позички банків і фінансових компаній;
  • з частковим фінансуванням лізингодавцем.

Пов'язаний із залученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використовується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60—80% вартості предмета), а решту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кредиторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробник предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в міру отримання від лізингоодержувача (або лізингоодержувачів) лізингових платежів протягом усього терміну дії лізингової угоди.

Предметом лізингової угоди може бути як нове майно, так і таке, що було в експлуатації. Цей факт не впливає на механізм укладання та виконання угоди, а враховується тільки при визначенні розмірів лізингових платежів та обчисленні ефективності укладання лізингової угоди.

2.3. Регулювання міжнародної торгівлі

Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито. Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону. Імпортне мито — це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку (наприклад, експортне мито стягується при експорті кави з Бразилії, або какао з Гани). З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.

Мито може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалерне мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встановлення як адвалерного, так і специфічного мита.

Таким чином, за допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і застосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовується для виробництва експортних товарів. Такі тенденції призводять до зниження загальної ефективності економіки і є ціною, яку необхідно заплатити за введення мита. Якщо ж ми розділимо втрати економіки на кількість "врятованих" робочих місць, то отримаємо вартість одного "врятованого" робочого місця.

Розширимо можливості нашого аналізу часткової рівноваги для визначення, обчислення впливу ступеня ефективного протекціонізму. Ця концепція почала розроблялися лише з кінця 60-х років XX ст., але широко використовується в наш час.

Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на території цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве виробництво та створити робочі місці в країні. Наприклад, країна може імпортувати вовну без стягнення мита, але встановити імпортне мито на ввезення з-за кордону вовняних тканин та одягу з метою стимулювання національного виробництва тканин та одягу, збільшення кількості робочих місць.

У такому випадку показник ефективного протекціонізму, який розраховується відносно до доданої вартості, що створюється в країні, або обсягів національного виробництва, є більшим за номінальну митну ставку, яка розраховується відносно до вартості кінцевої продукції. Національна додана вартість визначається як різниця між ціною кінцевої продукції та вартістю імпортованих матеріалів і напівфабрикатів, які використовуються для виробництва цього товару. В той час, як номінальне мито має більше значення для споживачів, оскільки визначає ступінь збільшення ціни на внутрішньому ринку, ступінь ефективного протекціонізму має більше значення для виробників, оскільки визначає ступінь реального захисту національного виробництва, яке конкурує з іноземним.

Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних обмежень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот.

Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговельного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розповсюджені у Західній Європі після Другої світової війни.

Розглянемо інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обмежень. До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження виникли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні обмеження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.

Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів.

Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару. Незважаючи на те, що більша частина таких вимог є розумною, існують і курйозні випадки, зокрема заборона на показ іноземних фільмів на британському телебаченні, заборона на рекламу віскі у Франції.

Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.

Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Хоча діяльність національних картелів заборонена в більшості країн, оцінити владу міжнародних картелів не так просто, оскільки їх діяльність не підпадає під юрисдикцію жодної з країн. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн — експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 pp., змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази.

Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг — це експорт, товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.

Експортні субсидії — це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.

І останнє. Заходи протекціонізму можуть стосуватися тих галузей, які повинні конкурувати з продукцією, що виробляється в країнах, які розвиваються і які мають менше економічної та політичної влади порівняно з розвиненими, щоб ефективно протистояти перешкодам на шляху їхнього експорту. Зауважимо, що деякі з наведених вище теорій частково перетинаються, інші знаходяться у суперечності, а решта взагалі не має достатнього емпіричного обґрунтування.

3. Зовнішня торгівля України.

3.1. Напрямки зовнішньоторговельної політики України

Стан зовнішньої торгівлі України зумовлюється впливом цілого комплексу економічних, політичних, соціальних, технологічних, структурних, екологічних та інших чинників. Вони розрізняються за природою походження, за часом, об'єктивним чи суб'єктивним характером виникнення, за тривалістю дії та обумовлюються залежністю від циклічності економічного розвитку, галузевою специфікою та іншими класифікаційними ознаками.

Виявити вагомість і наслідки впливу конкретних чинників, за вектором дії яких стоять численні причини, практично неможливо внаслідок прямих і опосередкованих взаємозв'язків та взаємодії між ними. Це зумовлено різною природою їх виникнення та походження, а також часовим впливом економічних процесів минулого і реалій ринкової трансформації.

Безсистемне нагромадження цих чинників призвело до вибору нинішньої моделі ринкового реформування, впровадження якої загострило системну трансформаційну кризу і посилило несприятливий розвиток зовнішньої торгівлі, що погіршує позиції нашої держави на світогосподарській арені.

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Міжнародна торгівля несе з собою безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони можуть імпортувати ту продукцію, яку вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє поширенню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.

Надзвичайно низький рівень українського експорту обумовлює і дуже низький рівень імпорту. Україні бракує твердої валюти, необхідної для закупівлі західного обладнання, технологій і споживчих товарів, які є ключем до економічного зростання й піднесення життєвого рівня. Для того, щоб процес реформ був успішним, він має обов'язково передбачати розширення обсягів експорту.

Крім того, в Україні низькі обсяги експорту поєднуються з його вкрай незадовільною структурою. Країна, що упродовж десятиріч перебувала в ізоляції від світових ринків, експортує дві основні категорії товарів: сировину й продукцію металургії.

У 2004 р. більше половини українського експорту за кордон становили сировина, чорні метали й цукор. Машини, устаткування та інші механізми (до цієї категорії входить також військовий експорт) становили лише 7,9 % експортного обороту, транспортні засоби — 3,6%. Така структура більше личить країнам, що розвиваються, аніж високорозвинутим промисловим державам, які звичайно набагато більше орієнтуються на експорт промислової продукції.

Україна увійшла у світовий економічний простір як експортер сировини. Країни з розвинутою ринковою економікою уже відійшли від експорту сировини і металів як таких.

Що ж до імпорту, то у період 2001-2004 рр. значну частку займали нафтопродукти і природний газ, ліс, паливо для атомних реакторів, а також деякі види хімічної продукції і незначну частку — послуги та товари народного споживання. На думку західних експертів, українська держава може в найближчій перспективі обмежити імпорт лісу і лісоматеріалів, комплектуючих для промислових підприємств (тих, які Україна з технічних чи інших причин виробляти не може) та інших товарів.

Прогноз ймовірного розвитку зовнішньоторговельних операцій України може бути розроблений на основі макроекономічного аналізу стану народного господарства. За оцінками розвитку економіки держави, які включають галузі промисловості, сільського господарства та невиробничої сфери, за умов впровадження програми структурної перебудови передбачається зростання обсягів експортно-імпортних операцій за 1995-2015 рр. на 22,6%. Принципово важлива така тенденція: збільшення товарообігу передбачається досягти за рахунок випереджаючого росту експорту — до 147,0 млн. дол. США.

Необхідно зауважити, що при вирішенні питання перспектив зовнішньоекономічної діяльності не слід виключати доцільність використання з цією метою зарубіжних технологій у поєднанні з вітчизняними або окремо. Такий підхід сприятиме розвитку нових вітчизняних технологій і галузей промисловості, а також модернізації діючих виробництв. Його завданнями стають як розширення експорту товарів, так і заміна у країні імпортованих виробів високоякісними зарубіжними технологіями. У цьому відношенні показовим є позитивний досвід Японії щодо запозичення найновіших науково-технічних досягнень шляхом масової закупки патентів.

Доцільно розробляти і здійснювати довгострокові державні програми скорочення потужностей важкої індустрії, інших галузей, які не відповідають загальносвітовим тенденціям науково-технічного прогресу, призводять до перевитрат енергії, виснаження і деградації природних багатств, погіршення екологічної ситуації. До модернізації цих галузей необхідно якнайширше залучати іноземних інвесторів.

Головні проблеми, що пов'язані з формуванням експортоорієнтованої структури економіки, полягають насамперед у тому, щоб визначити пріоритетні галузі чи види виробництва, в яких потрібно розвивати експортну орієнтацію, а також те, за рахунок яких механізмів цей розвиток має забезпечуватися. Звичайно, науковою основою цього повинна стати комплексна програма розвитку експортного потенціалу України. Вона має бути зорієнтована на нарощування експорту продукції переробних і, головним чином, наукомістких галузей, розширення різноманітних послуг зарубіжним споживачам. Вона повинна базуватися на відносних перевагах нашої економіки, до яких належать: дешева робоча сила, поєднана з достатнім рівнем кваліфікації; низька капіталомісткість науково-дослідних і конструкторських робіт при відносно розвинутій інфраструктурі для їх проведення та існуючих конкурентноспроможних технологічних розробках по ряду напрямів; довгострокове перебування української машинотехнічної продукції на ряді регіональних ринків, головним чином, у третьому світі, що забезпечує відповідні важелі контролю за цими експортними нішами; значні розміри накопичення основних виробничих фондів та фондів універсального обробного обладнання, наявність передових технологій у ряді секторів промисловості, що спирається на значні досягнення української фундаментальної та прикладної науки.

Враховуючи наявні конкурентні переваги, основними напрямками розвитку експортного потенціалу України могли б стати науково-технічні розробки, а також виробництва, що використовують такі розробки у різноманітних галузях з метою експорту високотехнологічної продукції, ліцензій, "ноу-хау". Можливим є нарощування випуску виробів легкої і харчової промисловості, сільського господарства з використанням сучасних технологій зберігання, пакування, транспортування та реалізації продукції; переорієнтація чорної металургії на виробництво продукції з більшим ступенем обробки за сучасними, енергозберігаючими, екологічно чистими та ефективними технологіями; порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів; суднобудування, цивільне літакобудування та автомобілебудування, електрозварювальне устаткування; космічне ракетобудування та комерційні запуски штучних супутників Землі; курортно-туристичні та оздоровчі комплекси; міжнародні транспортно-експедиторські та транзитні перевезення автомобільним, водним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом; конверсія оборонної промисловості з урахуванням принципу розумної достатності, експорт військової техніки і майна під державним контролем, виходячи з норм міжнародного права і відповідних міжнародних угод; виробництво продукції народних ремесел, художніх промислів та образотворчого мистецтва.

Крім того, пріоритетним напрямом розвитку експорту має стати підвищення рівня обробки української сировини. Україна може зайняти провідні позиції на світовому ринку у виробництві титану, рідкісноземельних металів, будматеріалів, каменеобробці, поставках каоліну, граніту і мармуру.

Для успішної реалізації зазначених напрямів слід докорінно вдосконалити патентно-ліцензійну справу; стимулювати розвиток малих і середніх підприємств, фірм і компаній, особливо тих, які займаються інженіринговими, консалтинговими і ліцензійними послугами, науковими розробками та їх освоєнням.

Доцільно, щоб головні сигнали, інформація для процесу прийняття рішень у сфері виділення пріоритетних експортоорієнтованих галузей і видів виробництва, йшла не від чиновників держапарату і не від керівників неконкурентоспроможних підприємств, а від ринку, від реальних результатів діяльності підприємств будь-якої форми власності у сфері реалізації продукції і послуг на зовнішніх ринках.

Відносно новим напрямком розвитку зовнішньоекономічних зв'язків може стати створення вільних економічних зон (ВЕЗ) у прикордонних районах. Проте варто зазначити, що розвиток ВЕЗ породжує не меншу кількість проблем, ніж вирішує.

Умовою активізації зовнішньоекономічних зв'язків є рекламно-інформаційна діяльність, яка дуже розвинута в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона стала впроваджуватися і в нових незалежних державах (ННД) у вигляді друкованої продукції, реклами по радіо і телебаченню. Проте зарубіжна інформація про комерційну діяльність у країнах ННД практично відсутня.

Якщо розглядати умови організації зовнішньоекономічних операцій у цілому по країні, то можна сказати, що вона потребує радикальної реформи, яка була б спрямована на підвищення її ефективності передусім у використанні експортного потенціалу.

3.2. Діяльність України в системі міжнародних торгових організацій

З кожним роком посилюється роль зовнішньоекономічних факторів у забезпеченні стабільного економічного розвитку України, підвищенні ступеня її участі в міжнародних економічних організаціях і світових інтеграційних процесах. У цьому контексті встановлення геоекономічних пріоритетів України є визначальним елементом розробки ефективної зовнішньоекономічної політики держави.

Україна як самостійна незалежна держава не стоїть осторонь від міжнародних інтеграційних процесів. Однак реалії у взаємовідносинах України зі світовим господарством характеризуються недостатнім рівнем готовності економіки країни до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва. Тому сьогодні актуальним і важливим є дослідження економічної доцільності входження України в ті або інші міжнародні угруповання й організації, важливе місце серед яких займає ГАТТ/СОТ.

Як відомо, з перших років незалежності Україна обрала стратегію побудови відкритої економіки, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Цей процес пов'язаний із вимогами ГАТТ/СОТ, встановленими щодо країни, яка має намір приєднатися до цієї організації. Однак зростання обсягів зовнішньої торгівлі, яке сприймається як позитивний результат лібералізації, відбувається в умовах занепаду вітчизняної економіки, зниження життєвого рівня населення, кризи платежів.

Що стосується приєднання України до ГАТТ/СОТ, то необхідно визначити ймовірні межі (у кількісних показниках), вихід за які може завдати шкоди національним інтересам України та її економічній безпеці. При розробці і реалізації ефективної стратегії зовнішньоторговельної інтеграції необхідно враховувати як домінуючі закономірності розвитку світового господарства, так і трансформації національної економіки для забезпечення її ефективної взаємодії зі світогосподарською сферою.

Питання про входження України до тих або інших міжнародних економічних об'єднань, ставлення до певних інтеграційних процесів стало необхідною складовою її зовнішньої стратегії, умовою вирішення кардинальних проблем внутрішнього розвитку. Причому, одночасно мова йде і про кількісний, і про якісні параметри міжнародного торгового й інвестиційного співробітництва з урахуванням ступеня державного сприяння кооперації у напрямку тих або інших географічних векторів, забезпечення членства (повного або часткового, асоційованого) у міжнародних господарських структурах.

Особливої актуальності цій проблемі додають відразу декілька факторів. Серед них слід зазначити фактор зниження або скасування як тарифних, так і нетарифних бар'єрів у торгівлі, фактор сприяння інвестиціям за допомогою спрощення процедури капіталовкладень в Україну, гарантії відповідних пільг від іноземних урядових структур, можливість запровадження спільних міждержавних науково-технічних коопераційних проектів тощо.

Така сучасна тенденція розвитку міжнародних торговельних відносин, як підвищення оперативності, все більше впливає на регулятивно-контрольний апарат у бік його спрощення, зменшення втручання і навіть повної ліквідації. Адже витрати на дотримання процедур міжнародної торгівлі складають щонайменше 10 % загального обсягу її обороту. Згідно цьому очевидно, що, залишившись осторонь від регіональних і світових інтеграційних процесів, що об'єктивно ведуть до зменшення відповідних витрат, Україна, як і будь-яка інша держава, була б нездатна у стратегічній перспективі підтримувати міжнародну конкурентоспроможність, використовувати переваги активної участі в міжнародному поділі праці. Інша річ, що немає лінійного алгоритму вирішення цього завдання, яке для України стає особливо складним. Історично успадковані диспропорції національного господарства, зокрема, його зовнішньоекономічної сфери, а також географічно-стратегічна “буферність” її території призводять до ситуації, коли в кожному з варіантів підключення до міжнародного коопераційного простору доводиться не тільки враховувати усі “за” і “проти”, але й іноді вибирати за принципом “вибору найменшого зла”. На даному історичному етапі вихідним і кінцевим пунктом дискусій постає питання про співвідношення двох стратегій — в напрямку господарського простору СНД і за його межі. Однак все актуальнішим стає більш детальний поділ “іншого світу”. Це допоможе краще проаналізувати коопераційний потенціал співробітництва України з окремими регіонами і країнами.

Іншою впливовою міжнародною економічною тенденцією є регіоналізація, що певною мірою формально суперечить глобалізації хоча б тому, що вона пов'язана зі створенням нових регулятивних обмежень, однак при цьому є діючою формою її відображення. Найбільш помітною серед регіональних інтеграційних тенденцій у сучасному світі є євроцентризм, що, в силу очевидних географічних та історичних причин, не може не стосуватися життєвих інтересів України.

Членами Європейського Союзу є країни з потужними економічними системами і високим рівнем життя. Однак недоречні безапеляційні скептичні оцінки перспектив входження України в ЄС. Теза про те, що Європа не зацікавлена в сильній Україні, намагаючись швидше бачити її своїм сировинним придатком, не має таких аргументів, які б ґрунтувалися на аналізі світових коопераційно-інтеграційних тенденцій. Ведучи мову про геополітичні та геоекономічні інтереси України, не можна забувати про те, що Європа — це тільки один із центрів впливу в сучасній світовій економіці. Іншими, як відомо, є Північна Америка, де створена Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), і країни Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР). Європа не є ані регіоном із найбільшими темпами економічного росту, ані унікальним прикладом інтеграції (у цьому відношенні конкуренцію їй складає проект НАФТА). І саме її відносна конкурентна слабкість і є одним із сильних об'єднуючих стимулів, який залучатиме інші країни (не виключено, що й Україну) до співпраці.

Серед галузевих напрямків співробітництва найбільш актуальними є машинобудівне, електротехнічне, енергетичне, агропромислове, хімічне, туристичне і медичне. Експортними товарами з України могли б стати добрива, технічні агрегати й устаткування, продукти харчування. Імпортними — морепродукти, кава, нікель, інші кольорові метали, тютюн, цитрусові, цукор-сирець. Причому останній, усупереч дещо спрощеним уявленням про конкурентність кубинського цукру, може стати додатковим чинником збільшення виробничого завантаження вітчизняних заводів, які перероблюють цукор (а їх в Україні понад 190) і експорт готової продукції з України, оскільки сумарний попит на цукор, навіть у географічних сусідів України (з огляду на країни Близького Сходу і Перської затоки), дозволяє розширити його постачання.

Підводячи підсумок вищесказаного, можна констатувати досить виражену і стійку тенденцію реального перетворення економіки України з частини єдиного економічного простору колишнього СРСР на самостійну “національну одиницю” у механізмі глобального поділу праці. І головними показниками в цьому відношенні виступають дані по національному експорту й імпорту: перші свідчать про реальну спроможність економіки брати ефективну участь у міжнародному поділі праці, а другі — про подолання технологічної залежності від постачання з країн колишнього СРСР через однобічність промислового розвитку і слабкість інфраструктури.

Висновки та пропозиції

Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. У сучасних умовах розходження в міжнародній спеціалізації можна проаналізувати лише на основі сукупності всіх ключових моделей міжнародного поділу праці.

Якщо розглядати світову торгівлю в плані тенденцій її розвитку, то в наявності з одного боку - явне посилення міжнародної інтеграції, поступове стирання границь і створення різних міждержавних торговельних блоків, з іншого боку - поглиблення міжнародного поділу праці, градація країн на промислово розвиті і відсталі.

В історичному плані не можна не відзначити ріст впливу азіатських країн на процеси світової торгівлі, цілком ймовірно в новому тисячоріччі цей регіон займе ведучі ролі у світовому процесі виробництва і реалізації товарів.

Однією з найважливіших визначальних рис інтеграційного розвитку будь-якої національної економіки є ефективний механізм формування і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Ефективність функціонування української національної економіки в більшій мірі залежить від правильного поєднання умов національного і міжнародного виробництва, вільної конкуренції і державного регулювання національного ринку в усіх сферах суспільного відтворення. Становлення України як незалежної держави вимагає формування принципово нових підходів до розробки зовнішньоторговельної політики і впровадження нової концепції реалізації ефективної моделі зовнішньоекономічної стратегії.

Розвиток зовнішньоторговельних операцій України на основі рівних прав і взаємної користі є важливим елементом розширення спектру взаємодії різних національних економік в межах єдиної світової економічної системи.

Проведений в роботі аналіз зовнішньої торгівлі показує, що розвиток зовнішньоторговельних операцій в останні роки в Україні відбувався в принципово нових умовах. Характерною ознакою зовнішньої торгівлі стала практично повна її лібералізація, яка призвела до змін зовнішньоекономічної стратегії і пріоритетів, що, в свою чергу, вимагало змін в структурі зовнішньоторговельної політики за рахунок встановлення нових форм організації і управління зовнішньоекономічної діяльності України.

Маючи майже 48-мільйонне населення, володіючи значними енергетичними ресурсами, досить висококваліфікованими трудовими ресурсами при зниженій вартості робочої сили, Україна являє собою величезний ринок товарів, послуг і капіталів. Однак ступінь реалізації цього потенціалу в зовнішньоекономічній сфері досить скромна. Частка України у світовому експорті в 2005 р. склала близько 3,5%, а в імпорті - менш 1,5%.

В організації регулювання зовнішньоторговельної політики України активну участь бере не тільки держава, але й великі недержавні установи і організації, створені ними асоціації, об’єднання, комітети та ін., які відповідають об’єктивним потребам участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України в міжнародному бізнесі. В систему регулювання зовнішньоекономічних зв’язків активно включаються міжнародні економічні організації, найбільше значення з яких мають ГАТТ/СОТ , Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) , Європейський Союз (ЄС), та інші. За допомогою цих організацій Україна здійснює сучасну зовнішньоекономічну політику, активізує свою участь в міжнародному поділі праці.

Список використаної літератури

  1. Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16.04.91 р. № 959-ХІІ (із змінами від 22.12.98. № 335-ХІУ).
  2. Про митну справу в Україні. Закон України від 25.06.91 р. № 1262-ХІІ.
  3. J. C. Ingram. International trade: 2001. -441p.
  4. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. М.: 1997.- с. 155-167.
  5. Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые организации и развивающиеся страны. — М.: Финансы и статистика. 1998.– с.56-87.
  6. Аристов Г. Б. Оптовая торговля на Западе // Экономика и жизнь. №32, - 1999.-с.45-56.
  7. Балаков П.К. "Международные торговые отношения и расчеты"М.:1994. – с.145-167.
  8. Беляцкий С.А. "Международная экономичская взаимосвязь и взаимозависимость: проблемы, тенденции" Экономика Украины,2002.- №9. – с.32-46.
  9. Гольцберг А.В.Воронова Г.М. “Международная торговля” К.1994
  10. Дергачев В. В. "Особенности мирохозяйственной интеграции Украины на основе свободных экономических зон" Экономика Украины,1994. - №12.-с.23-45.
  11. Козик В.В., Панкова Л.А. “Світове господарство та міжнародні економічні відносини”, Л.:1995. – с.145-188.
  12. Коллонтай В.М. Внешнеэкономические связи: Стратегия и регулирование. — М.: Наука, 1999.-с.233-277.
  13. Королев О.В. Проблемы конструирования и использования макроэкономических, эконометрических моделей переходной экономики. (на примере Украины) – К.,1997.— с.154-197.
  14. Кочетов Э.А."Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия Украины" Мировая экономика и международные отношения №11, 1999. – с.26-38.
  15. Методика расчета эффективности внешнеторгових операций/Московский государственный ун-т . – М., 1999. – 46 с.
  16. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник.-К.: КНЕУ, 2003. – с.692-733.
  17. Омельянович О. Н."Состояние и проблемы торговли Украины" Экономика Украины1999.- №7. – с.48-57.
  18. Організація Світового банку / Інформаційне резюме Світового Банку. – Вашингтон. —1998.
  19. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения. Пер. с франц. /Общ. Ред. Н.С.Бабинцевой. –М.:Прогресс Универс,1994.-с.166-190.
  20. Перехідна українська економіка: Стані перспективи/ За ред. д.е.н. проф. Філіпенка, проф. В. Бандери (США).— К.,1996. — с.132-166.
  21. Румянцев А.П., Климко Н.Г., Міжнародна економіка: - К.: Знання прес, 2003. – с.365-400.
  22. Сіскос Е. Европейський союз і проблеми міжнародної економічної інтеграції України. — К., 2003. – с.16.
  23. Соколенко В.А. Оцінні аспекти залучення вітчизняних і зарубіжних інвестицій в економіку України: Автореферат дис. На… 08.02.02. Харків, 2002. – с.18.
  24. Соколов В., Шишков Ю. Как измерить открытость национального хозяйства // Международная экономика и международные отношения. 2003. —№3. – с.35-42.
  25. Трансформация / Экономический бюллетень о странах с переходной экономикой. — № 6.— 1998. —Издание Всемирного банку и Института Уильяма Дэвидсона. — К., 1998. — с.40.
  26. Трансформаційні процеси в господарстві регіонів Східної Європи: Наукові доповіді Міжнародної науково-практичної конференції. Ірпінь,1997.— с.122-132.
  27. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге вид., випр. і доп./ За заг. ред. А.І.Кредісова. - К.:ВІРА-Р, 2002.-с.388-402.
  28. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.— М., Инфра-М, 1998.-с. 87-100.
  29. Циганкова Т. М. , Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – с.328-399.
  30. Школа І.М., В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини Чернівці “Рута” 1996.- с.231-253.
загрузка...
Top