УРСР в ЮНЕСКО. Діяльність і внесок

Вступ.

1. Вступ УРСР до ЮНЕСКО та її діяльність.

2. Внесок УРСР у діяльність ЮНЕСКО.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Коли учасником міжнародних організацій ставав СРСР, Москва турбувалася про те, щоб втягнути до них Україну і Білорусію. Найбільш активно українська делегація діяла в Постійній комісії ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), членом якої стала у 1954р. Українські представники в ЮНЕСКО, включаючи тих, хто працював в апараті цієї організації на постійній основі, брали участь у підготовці рішень, пов’язаних з розвитком культурних зв’язків між країнами, ліквідацією неписьменності у країнах, що визволилися з-під колоніальної залежності, збереженням, охороною і популяризацією пам’яток культури тощо. За поданням делегації УРСР ЮНЕСКО прийняла рішення відзначити у березні-травні 1964р. на міжнародному рівні 150-у річницю від дня народження Т.Шевченка. Заключний акт торжеств з участю офіційних представників ЮНЕСКО відбувся наприкінці травня. Йому надали формат Міжнародного форуму діячів культури у Києві.

Членство України в ЮНЕСКО стратегічно орієнтоване на сприяння розширенню міжнародного співробітництва наукових, освітніх і культурних інституцій шляхом забезпечення їх участі у програмній діяльності Організації. Метою такого співробітництва є зміцнення інтелектуального потенціалу країни та залучення його до загальносвітових процесів в гуманітарній сфері, а також використання в національних інтересах можливостей ЮНЕСКО та міжнародного досвіду в галузях її компетенції.


1. Вступ УРСР до ЮНЕСКО та її діяльність

УРСР стала членом ЮНЕСКО 12 травня 1954. Представниками УРСР в ЮНЕСКО були: Ю. Кочубей (згодом заступник міністерства закордонних справ УРСР, тепер заступник генерального директора ЮНЕСКО), М. Решетняк, А. Зленко, В. Скофенко. У 1980 — 85 члени виконавчої ради ЮНЕСКО був представник УРСР (Г. Цветков).

Відомо, що ЮНЕСКО почала діяти ще 1946 р., але так звані "радянські" делегації приєдналися до неї тільки 1954 р. Повноваження підписати Статут ЮНЕСКО Радою Міністрів УРСР були передані послові СРСР у Великобританії Я.Малику. У своєму зверненні до Генерального директора ЮНЕСКО Л.Еванса 2 квітня 1954 р. (вих. №7) А.Барановський повідомляв: "Прошу Вас, пане генеральний директор, розглядати даного листа як офіційний документ про прийняття Українською Радянською Соціалістичною Республікою Статуту ЮНЕСКО". Отже, 2 квітня 1954 р. Українська РСР стала повноправним членом ще однієї міжнародної організації.

На цьому, однак, технічні проблеми з вступом до ЮНЕСКО завершені не були. Причиною цього стало те, що провідні західні держави розглядали Українську РСР саме як своєрідного сателіта СРСР і з певного часу все звіряли з Москвою. Так сталось, для прикладу, 27 квітня 1954 р., коли політвідділ МЗС УРСР зареєстрував під №236/1 ноту Посольства Франції у Москві, в якій говорилося: "Посольство Франції засвідчує свою повагу Міністерству Закордонних Справ Союзу Радянських Соціалістичних Республік і має честь повідомити йому, що воно поінформоване про передачу Послом СРСР у Лондоні грамот про приєднання СРСР до ЮНЕСКО. Посольство Франції було б вдячне Міністерству Закордонних Справ Союзу Радянських Соціалістичних Республік, якби воно мало ласку повідомити йому, чи мають намір Україна й Білорусія вчинити так само. Посольство користується нагодою, щоб ще раз передати Міністерству Закордонних Справ запевнення у своїй високій повазі" [8, c. 164-165].

На наш погляд, це було черговим відображенням реального ставлення західних держав до членства Української РСР у міжнародних організаціях.

Характерно, що цей документ було передано вищим посадовим особам МЗС СРСР (Молотову, Громику, Зоріну, Кузнецову) та посольству СРСР у Парижі, але не до Києва чи Мінська. Сприймався як даність той факт, що дозвіл Москви на приєднання УРСР до ЮНЕСКО А-Барановський одержав ще до цієї ноти французького посла, як і те, що в Лондоні та Парижі цілком напевне знали наведене вище повідомлення українського міністра про приєднання до ЮНЕСКО. Річ в іншому, а саме: західні уряди чекали офіційного підтвердження цього рішення Москвою. Значущим у цьому плані є й той факт, що підтвердження прийняття Української РСР до ЮНЕСКО А.Барановський одержав від тимчасового представника СРСР при цій організації В.Єрофеєва.

У 1974 — 79 в системі ЮНЕСКО відділ музейних справ очолював Ю. Турченко. Не погоджуючися з радянською політикою на Україні в ділянці культури і мистецтва, він покинув працю в ЮНЕСКО і залишився У Франції. Постановою Ради Міністрів УРСР 1956 створено Комісію УРСР у справах Юнеско, до складу якої входять бл. 50 керівних представників мін-в і відомств, наук. і громадських установ. Ця комісія опрацьовує плани роботи на відтинку ЮНЕСКО й координує працю нац. комітетів в УРСР для наук. програм (геол. співробітництво, гідрологічна програма, океанографічна комісія, вивчення слов. культур тощо). 1979 у Києві відбулася міжнар. славістична конференція ЮНЕСКО, в якій взяли участь бл. 200 славістів. З 1970 появляється чужими мовами «Бюлетень Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО», видано брошуру М. Петрачкова, Т. Коваленка-Косарика «Україна — член ЮНЕСКО» (1966), А. Зленка «Unesco and Problems of the Present» (1984). У плані діяльності ЮНЕСКО окремими виданнями появилися кн.: G. Chevchuk, « La politique culturelle dans la République socialiste soviétique d'Ukraine» (1981, також англійською мовою), альбом «Sculpture et architecture de bois» (1981), Леонід Новиченко «Taras Chevtchenko» (1982), «Антологія укр. радянської поезії» Poetry of Soviet Ukraine's New World: An Anthology (1986) та ін. Свого часу в ЮНЕСКО відзначено 150-річчя з дня народження Т. Шевченка, 250-річчя з дня народження Г. Сковороди, 100-річчя народження Лесі Українки, І. Франка, Є. Патона; влаштовано фестиваль фільмів О. Довженка (1984). Керамічне пано Л. Мішкової прикрашує коридор ЮНЕСКО 1983 ЮНЕСКО відзначила 1500-ліття заснування Києва, і делегація, очолювана ген.-дир. А. М. М'Боу, з цієї нагоди відвідала Київ. Як і в ін. міжнар. організаціях, представники УРСР в ЮНЕСКО виконують заг.-сов. директиви.

За 55років напрацьовано значний потенціал і досвід співпраці з цією Організацією у сферах її компетенції, а також багатостороннього міжнародного гуманітарного співробітництва [10, c. 149-150].

За період членства в ЮНЕСКО Україна виступала ініціатором започаткування багатьох міжнародних програм і проектів цієї Організації. Зокрема, в ході 26-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО вона ініціювала розгортання масової міжнародної кампанії по викоріненню неписьменності. Ця кампанія набула широкого міжнародного визнання і лягла в основу багато20-річної програмної діяльності ЮНЕСКО в цій галузі. Україна висунула також пропозицію про використання засобів інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства і ненависті між народами, що дало поштовх до розробки і прийняття відповідної Декларації (1978 р.). Україна була серед ініціаторів розробки Декларації про раси і расові забобони, започаткування проектів стосовно ролі ЮНЕСКО у встановленні нового міжнародного економічного порядку, вивчення та поширення слов'янських культур та інш.

На 27-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) Україна виступила з ініціативою розробки "Програми культури миру". Ця ініціатива лягла в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО в напрямку зміцнення її етичної місії та ролі у формуванні психології культури миру, клімату довіри і толерантності. На підставі цієї пропозиції розроблено міждисциплінарний проект "На шляху до культури миру", який став складовою частиною всіх наступних дворічних програм та стратегічних напрямків діяльності Організації до 2001 року. В рамках цього проекту у 1999 р. в Києві під егідою Президента України та за фінансовою участю ЮНЕСКО проведено Міжнародну конференцію "Демократичне врядування та культура миру в країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи". В ході 29-ї сесії Генконференції ЮНЕСКО Україна ініціювала звернення до ООН з метою проголошення ООН одного з років Міжнародним роком захисту, збереження та відродження культурної спадщини.

На 56-ї сесії Генеральної асамблеї ООН ця ініціатива знайшла своє відображення - 2002 рік проголошено ООН міжнародним роком із захисту світової культурної спадщини.

З огляду на історичний характер 30-ї сесії Генеральної конференції (останньої у другому тисячолітті), Україна визначила такі найважливіші завдання ЮНЕСКО на нинішньому етапі входження людства у XXI століття: пошук формули гармонізації глобальних, регіональних і національних інтересів, нових форм співробітництва, зміцнення мандатної функції ЮНЕСКО та її ролі інтелектуального та морально-етичного центру як у системі ООН, так і на міждержавному рівні.

Україна обиралася до цілого ряду керівних та програмних органів ЮНЕСКО, насамперед до Виконавчої Ради. У 1981 - 1985 рр. представником УРСР у Виконраді було призначено Г.М. Цвєткова, 1995 - 1999 рр. представниками України були В.Д. Хандогій та А.М. Зленко. 15 жовтня - 3 листопада в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі відбулася 31-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, в якій брала участь делегація України, на чолі з Заступником Глави Адміністрації Президента, Головою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО А.К.Орлом. В ході сесії Генконференції відбулися вибори до Виконавчої ради ЮНЕСКО. Завдяки активній, чітко скоординованій та різноплановій роботі МЗС, Постпредства при ЮНЕСКО та дипустанов України за кордоном нашу державу переважною більшістю голосів (116) було обрано до Виконавчої Ради ЮНЕСКО на чотирирічний термін. Окрім України до складу Виконради від II регіональної виборчої групи (країни Центральної і Східної Європи) були обрані Словаччина (81 голос) та Білорусь (72 голоси). Загалом у нашій виборчій групі на три вакантні місця у Виконраді, окрім України, претендували ще сім країн - Азербайджан, Албанія, Вірменія, Білорусь, Латвія, Словаччина та Югославія [4, c. 576-577].

2. Внесок УРСР у діяльність ЮНЕСКО

Саме в ЮНЕСКО українські представники працювали з більшою відкритістю й активністю. Цьому сприяла відносна деполітизованість у діяльності згаданої міжнародної організації. У довідці К.3абігайла, підготовленій ним у лютому 1955 р., з цього приводу містяться такі дані: "Радянські делегації вступили в ЮНЕСКО в 1954 році і вперше взяли участь у її сесії. Ця обставина певною мірою визначала позицію СРСР: активної участі в обговоренні всіх питань не брав, обмежувався тільки найважливішими, принциповими питаннями; радянські делегації придивлялися, вивчаючи роботу конференції, як і діяльність ЮНЕСКО загалом. ЮНЕСКО є, всупереч різним буржуазним діячам, організацією політичною. Нині переважний вплив в ЮНЕСКО належить США, котрі тому широко використовують її апарат для посилення свого впливу в інших країнах, включаючи і ті країни, котрі перебувають у сфері впливу інших великих держав... Участь радянських делегацій і країн народної демократії істотно змінила становище в ЮНЕСКО у сенсі підриву впливу США в цій організації. ЮНЕСКО, завдяки вступу в її члени СРСР, УРСР, БРСР і країн народної демократії, одержала реальну можливість стати міжнародним органом, що дає певні можливості для міжнародного співробітництва"".

Саме в ідеологічному контексті й розгорталася діяльність українського представництва в ЮНЕСКО. Мета полягала в тому, щоб дискредитувати капіталістичні країни та наголосити на досягненнях соціалістичної системи. Як повідомляється у згаданій вище довідці, глава делегації УРСР одразу ж заявив про необхідність того, щоб ця організація насамперед почала допомагати слабко розвинутим країнам у ліквідації неписьменності, добилася безкоштовної освіти для дітей, незалежно від статі, раси, мови й соціального стану батьків. Наступальна позиція "радянських делегацій" багато в чому спричинилася до ухвалення відповідної резолюції ЮНЕСКО (без статті про безкоштовну освіту).

Специфічну й активну позицію обирали українські представники в ЮНЕСКО під час обговорення проблеми боротьби з раковими захворюваннями. Виступивши проти зосередженості ЮНЕСКО тільки на фінансуванні та інших формах розв'язання проблеми встановлення причин ракових захворювань, делегат від України Тульчинська порушила питання про негайне впровадження у життя вже одержаних результатів, її пропозиція була схвалена більшістю делегацій (21 проти 18 при 7, що утрималися) [7, c. 5-7].

Гостра боротьба велася в ЮНЕСКО з приводу обсягів фінансування. Радянським делегаціям не вдалося добитися відходу від шкали, використовуваної в ООН. Тож пропозиція, щоби внесок СРСР становив 10%, УРСР — 1%, а БРСР — 0,45%, не пройшла. Але водночас саме завдяки цьому не зуміли добитися зниження свого внеску з 33% до 30% і американці.

Національна комісія України у справах ЮНЕСКО (далі Нацкомісія) є постійно діючим міжвідомчим органом при Міністерстві закордонних справ України, створеним з метою забезпечення та координації участі України в діяльності ЮНЕСКО. Діяльність Нацкомісії забезпечує її Секретаріат, який є структурним підрозділом Управління культурного та гуманітарного співробітництва МЗС України. До кола питань, якими займається Нацкомісія, належить проблематика цієї спеціалізованої міжнародної організації ООН, а саме: освіта, наука, культура, комунікація, інформація, навколишнє середовище тощо.

В рамках своїх повноважень Нацкомісія готує та забезпечує участь українських делегацій в роботі чергових сесій Генеральної конференції ЮНЕСКО, Виконавчої ради ЮНЕСКО та інших міжурядових органів цієї Організації, до яких обрана Україна.

Україна послідовно реалізує стратегічний курс на інтеграцію в європейське співтовариство. У сфері вищої освіти головне питання полягає в приєднанні України до Болонського процесу. У травні 2004 року спільно з ЮНЕСКО, МОН на базі НТУ "КПІ" проведено міжнародну конференцію з питань приєднання до Болонського процесу.

Україна є стороною низки конвенцій ЮНЕСКО у сфері культури. Це, зокрема, Гаазька конвенція про захист культурної спадщини у випадку збройного конфлікту (1954 р.) та Перший Гаазький протокол (1954 р.), Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні цінності (1970 р.), а також Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.) і Європейська конвенція про захист археологічної спадщини (1992 р.) [1, c. 14-15].


Висновки

За час членства в ЮНЕСКО Україна тричі обиралася до керівного органу Організації - Виконавчої Ради: 1981 - 1985 рр., 1995 - 1999 рр. та 2001 – 2005 рр. Україна обиралася також до таких програмних органів ЮНЕСКО, як Міжнародна координаційна рада програми „Людина і біосфера”, Міжурядова рада Загальної програми з інформації, Міжурядовий комітет Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядовий комітет сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження у випадку їх, Міжурядовий комітет Міжурядової програми з інформатики, Міжурядова рада Міжнародної гідрологічної програми.

Канали ЮНЕСКО використовуються для популяризації серед світового співтовариства української науки, культури та освіти. Iнформацiйнi видання Організації публікують статті i матеріали про Україну. За фінансового сприяння з боку ЮНЕСКО в Україні було видано ряд книг, альбомів, матеріалів та публікацій. Проведено цілу низку конференцій та досліджень. Важливе значення в цьому плані має внесення ювілеїв видатних діячів та історичних подій українського народу до спеціального календаря ЮНЕСКО та участь Організації та її членів у відзначенні цих ювілеїв. У штаб-квартирі Організації проводяться українські виставки, концерти, кiноперегляди, наукові конференції тощо.

На сьогодні Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії (у 2003 році обрана 8-й раз підряд, починаючи з 1989 року) та Міжурядового комітету з авторського права. Під час 32-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (жовтень 2003 року) Україну обрано до Ради Міжнародного бюро з питань освіти, Міжурядової ради Міжнародної програми розвитку комунікації, Комітету по штаб-квартирі, а також до робочих органів ЮНЕСКО - Спецкомітету та Групи експертів з фінансових і адміністративних питань Виконавчої ради.


Список використаної літератури

1. Бюлетень Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. — К. : ТОВ "Українська редакція журналу "Кур'єр ЮНЕСКО", 1996.

2. Дипломатія сучасної України: (Енциклопедичний довідник)/ НАН України, Наук. т-во ім. Т.Шевченка, М-во закордонних справ України та ін.; Літ.ред. Г.Воронич. - К.: Коорд. бюро ЕСУ НАНУ, 1997. - 86 с.

3. Зленко А. ЮНЕСКО і актуальні проблемі сучасності: монографія / А. М. Зленко,. - К. : Політвидав України, 1986. - 142 с.

4. Нариси з історії дипломатії України: науково-популярна література/ О.І.Галенко, Є.Є.Камінський, М.В.Кірсенко та ін.. - К.: Вид. дім "Альтернативи", 2001. - 733 с.

5. Протокол про співробітництво між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Організацією Об'єднаних Націй в питаннях освіти, науки і культури (ЮНЕСКО)

6. Сидоренко С. Нова ініціатива ЮНЕСКО: етичні й моральні виміри для вищої освіти і науки //Педагогіка і психологія. - 2005. - № 2. - C. 3-16.

7. Україна в Юнеско //Педагогіка толерантності. - 2002. - № 1. - C. 4-49

8. Україна і ЮНЕСКО: 50 років інтеграції у міжнародний освітній простір (Добірка статтей) //Відкритий урок: розробки, технології, досвід. - 2005. - № 1-4. - C. 164-181

9. Федорук Я. Міжнародна дипломатія і політика України / Ярослав Федорук; НАН України; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім.М.Грушевського, Львівське від-ня. - Львів. - 1996

10. Яценківський О.В. Україна 50 років член ЮНЕСКО //Педагогіка толерантності. - 2004. - № 2-3. - C. 149-151

загрузка...
Top