Управління комерційною діяльністю

1. Організація продажу товарів на товарних біржах.

2. Історія розвитку комерційного підприємства в Україні.

3. Сутність комерційної діяльності на промисловому підприємстві.

Список використаної літератури.


1. Організація продажу товарів на товарних біржах

Товарна біржа є господарською організацією, що виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційної й економічні) функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту та пропозиції. При цьому функції (основні напрямки діяльності) біржі випливають, насамперед, з поняття товарної біржі як особливого суб'єкта господарювання (ст. 279 ГК України). До таких функцій можна віднести:

1. Організація проведення торгів - це напрямок, що вимагає належного матеріально-технічного забезпечення торгів, розробки правил біржової торгівлі, проведення торгів у певному місці й у певний час, здійснення контролю за дотриманням правил біржової торгівлі всіма учасниками торгів;

2. Розробка біржових контрактів — це напрямок, що припускає розробку й затвердження біржею стандартних умов типових біржових контрактів (якісна характеристика біржових товарів, розміри партії товарів, розробка однакових вимог до розрахунків по біржових угодах і т.п.).

3. Вирішення спірних питань — це напрямок діяльності біржі забезпечує розгляд третейським судом товарної біржі всіх суперечок, які виникають між учасниками біржової торгівлі із приводу укладання, зміни або виконання біржових угод, організації й проведенням біржових торгів. Загальні умови діяльності третейського суду біржі визначаються Законом України «Про третейські суди»;

4. Котирування й регулювання біржових цін — це визначення спеціальної (котирувальної) комісією біржових цін, станом на початок і закінчення торгів. Котирування цін носить офіційний характер і біржі зобов'язані публікувати ціни на товари в біржових бюлетенях.

5. Біржове страхування (хеджування) учасників біржової торгівлі від несприятливих для них коливань цін - це одна з найважливіших функцій, що дозволяє знижувати цінові ризики учасників, що виникають внаслідок нестабільності ринку. Дана функція підвищує довіру до біржі, залучає до участі в ній ринкових спекулянтів, підвищує кількість продавців, покупців і посередників.

6. Гарантування виконання угод - це напрямок забезпечує належне виконання зобов'язань сторін біржової угоди за рахунок системи гарантійних внесків, а також діяльності спеціального підрозділу біржі - клірингового центра;

7. Інформаційна функція — це напрямок припускає надання клієнтам, іншим зацікавленим організаціям інформації про наявність товарів, публікація такої інформації в газетах, журналах, інформаційних агентствах. Крім цього кожний учасник біржових торгів забезпечується всією необхідною інформацією для ухвалення відповідного рішення й покупці або продажу товару (інформація про укладені угоди, утворені ціни у т.ч. і на інших біржах, найважливіші політичні й економічні події і т.д.)

На етапі становлення біржової діяльності і торгівлі виключно реальними товарами, асортимент продукції, якою торгували на товарних біржах був досить широкий. Тут здійснювався продаж як біржових, так і позабіржових товарів.

Як свідчить світова практика, це виправдане явище в біржовій діяльності в період формування ринкових відносин.

До біржових товарів належать такі, що масово виробляються, мають якісну однорідність та стандартизовану зіставність характеристик на тривалий період часу, є взаємозамінними, тобто пристосовані до торгівлі за зразками або описом.

До позабіржових товарів належать всі інші, які не мають перерахованих вище характеристик, однак допускаються на біржові торги внаслідок високого рівня попиту і пропозиції.

У світовій практиці товарні біржі пройшли шлях від торгівлі реальним, як біржовим так і позабіржовим товаром, асортимент якого був, як правило, не систематизований і не упорядкований, до торгівлі виключно біржовими товарами, що зумовило, зокрема, і розвиток ф'ючерсного ринку.

При цьому позабіржові товари поступово вилучалися з біржової торгівлі і реалізувалися за допомогою інших форм торгівлі; торговими домами, аукціонами, ярмарками, тендерами.

Слід зазначити, що стандартизація є головною умовою автентичності біржового товару.

Стандартизація біржового товару має свою глибинну природу, яка через суто технічні заходи досягає важливих економічних результатів, а саме: демонополізації умов виявлення попиту і пропозиції товару.

Біржовий товар є масовим, однорідним, кількісно і якісно стандартизованим, взаємозамінним, знеособленим і, виходячи з високого рівня попиту і пропозиції, продається і купується у великих обсягах, що дає змогу виявити найбільш реальну рівноважну (ринкову) ціну. Це сировина або напівфабрикат, оскільки основним при визначенні біржового товару є те, що така продукція повинна пройти у своїй переробці тільки технологічну стадію первинної обробки.

За правилами біржової торгівлі у США та інших країнах з ринковими відносинами готові до споживання продукти промислового виробництва не допускаються на біржові торги, оскільки вважається, що регулювання обсягами виробництві таких товарів залежить від волі їх виробників, які, виходячи з цього, можуть впливати на рівень біржових цін.

Згідно із Законом України "Про товарну біржу" (ст. 3), товарна біржа має право самостійно розробляти, з урахуванням державних стандартів, власний перелік стандартів біржового товару, яким торгують.

З огляду на відповідні положення "Типових правил біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією" до біржових торгів допускається сільськогосподарська продукція визначеного переліку (затверджується біржею) стандартної якості, що є реальним товаром, а також стандартні контракти на цю продукцію, що допущені біржею у встановленому порядку до торгів.

В Україні товарні біржі обмежують торгівлю позабіржовими товарами і прагнуть до торгівлі виключно біржовими товарами.

Так, згідно з Тимчасовими правилами проведення біржових торгів на Українській аграрній біржі, стандартний товар визначається як біржовий товар точно визначеної якості при стандартизованих умовах торгівлі (обсяг угоди, час, місце і умови поставки, засіб визначення якості).

Перелік існуючих в Україні стандартів на товари, якими торгують, зокрема, на Українській аграрній біржі, включає п'ять груп, а кожна з них відповідно підгрупи згідно з якісними параметрами.

Вимоги до біржового стандарту мають плинний характер, що вимагає їх постійного перегляду, внесення змін і доповнень.

Уніфікація біржового товару, згідно з державними стандартами, задовольняє вимоги торгівлі на внутрішньому ринку України. Крім того, практично кожна товарна біржа розробляє на основі державних стандартів і застосовує власний перелік товарних груп у відповідності з Положенням про біржовий стандарт.

Однак досвід показує, що при виході біржових товарів України на світові ринки виникає проблема незіставності вітчизняного біржового стандарту з прийнятими у світовій торгівлі.

Значною мірою це зумовило і те, що тільки 10 % усього біржового обороту України в 1998 р. було реалізовано на ринках реального товару міжнародних бірж.

Звичайно, класифікація біржових товарів, згідно з "Гармонізованою системою опису і кодування товарів", що діє на міжнародних ринках, надмірно деталізована і складна у використанні за умови внутрішньої торгівлі, однак є необхідність пристосувати її до всього асортименту біржового товару. Це вимагає розробки Положення про єдиний класифікатор біржового товару, якими торгують на біржах України, з урахуванням національних стандартів та вимог "Гармонізованої системи опису і кодування товарів".

Однак, як застерігають спеціалісти, у процесі розробки таких біржових стандартів слід виважено ставитися до визначення рівнів (параметрів) вимог до товару.

Дуже високі вимоги, тобто "високий біржовий стандарт", піднімаючи якісний рівень товару, яким торгують, у порівнянні з іншими спричиняє ситуацію, коли з біржового обороту вибуває значна частина продукції дещо нижчого гатунку, хоча вона також класифікована як біржовий товар.

З іншого боку, "низький стандарт" сприяє притоку продукції низької якості, що зумовить спад біржового обороту на даній товарній біржі. Отже, відпрацювання оптимального за всіма параметрами біржового стандарту вимагає особливих підходів при його формуванні.

Як стверджують експерти, "Гармонізована система опису і кодування товарів", що запроваджується в міжнародній торгівлі, є найбільш уніфікованою і деталізованою порівняно з іншими, існуючими раніше. У цьому, власне, і є її основна перевага, оскільки вона обумовлює однотипне розуміння класифікаційних групувань, необхідне для визначення митних ставок, проведення економічного аналізу та розрахунку різних типів прогнозів.

Аналіз біржової діяльності товарних бірж в Україні за 1991-1999 pp. свідчить про значне скорочення асортименту товарів, яким торгують. Якщо в 1991 р. товарні біржі торгували асортиментом понад 3000 найменувань, то сьогодні лише в межах 70.

Цей процес має прогресивний характер, оскільки тепер торгують типовим асортиментом для переважної більшості товарних бірж України. Крім того, практично на всіх товарних біржах вводяться нові високоліквідні біржові товарні групи, серед яких висока питома вага енергоносіїв (бензин, дизельне пальне, мазут тощо).

У процесі еволюції біржової торгівлі змінюється сутність товарів, якими торгують, та вимоги до них. Так, поряд з торгівлею реальним товаром торгують стандартними біржовими контрактами на ф'ючерсному ринку.

Вже сама сутність ф'ючерсної торгівлі вимагає насичення біржового ринку тільки такими товарами, які можуть бути максимально стандартизованими за якісними ознаками.

Стандартизації вимагає й інший елемент, необхідний при продажу біржового товару, - контракт.

На сучасних великих ф'ючерсних біржах на рівних правах котируються контракти на всі біржові товари окремих товарних груп.

Такі контракти уніфіковані та взаємозамінні. Одночасно вони можуть обмінюватися через купівлю-продаж на контракти валютні, процентні, акційно-індексні. Досягнута майже загальна оборотність об'єктів біржової торгівлі.

На товарних біржах України форма контракту на реалізацію реального товару (спот і форвард) розробляється безпосередньо на біржі. Такий контракт враховує всі необхідні компоненти, які забезпечують його виконання, і затверджується загальними зборами бірж. Крім того, розробляються Правила виконання контракту, які є складовою частиною Правил торгівлі на біржі.

Товарним біржам України уже запропоновано типовий "Стандартизований біржовий контракт" на укладення угод, де максимально стандартизовані ті умови, які піддаються сьогодні цьому процесу.


2. Історія розвитку комерційного підприємства в Україні

Комерційний бізнес виступає невід'ємною ланкою сучасної ринкової економіки. Хоча сам термін "комерційний бізнес" є порівняно новим в українській економічній літературі, маємо чимало досліджень, що присвячені загальним питанням розвитку комерційного бізнесу, зокрема торговельно-сер-вісних підприємств. Однак варто більш детального наголосити, що в умовах перехідних економічних систем становлення комерційного бізнесу та його розвиток тісно пов'язаний із реформуванням відносин власності. Власне через це необхідно з'ясувати взаємозв'язок між реформуванням відносин власності і процесами становлення комерційного бізнесу, визначити який характер носить цей зв'язок: лише необхідний чи також і достатній, встановити вплив форми власності на діяльність суб'єкту комерційного бізнесу тощо. Вирішенню цих завдань і присвячена наша стаття.

Поняття власності належить до найбільш фундаментальних в економічній науці, зокрема форма власності є одним із визначників типу економічної системи, лежить в основі способу управління господарюючим суб'єктом і, відповідно, впливає на ефективність його діяльності.

Загалом під терміном власність розуміємо відношення між людиною чи співтовариством (групи людей, суб'єктів), з одного боку, і матеріальним світом (об'єктом), з іншого. Вона характеризує приналежність об'єкта до суб'єкта. Форми і характер відносин власності є визначальними ознаками сучасної економіки і найбільше активно виявляються і реалізуються в умовах ринку, де діють товарно-грошові і ринкові відносини. Ринок – це, насамперед, різноманітність і взаємодія форм власності, без власників немає ринку. Економічною наукою сформульовані умови, що загалом визначають форми і відносини власності в ринковій системі:

1. На ринку регулюються і розвиваються взаємовідносини між власниками капіталу, засобів виробництва, майна, робочої сили, виготовленого продукту.

2. Необхідний механізм, що додає динамізму у розвитку форм власності, і таким механізмом є конкуренція, породжена ринком.

3. Відносини власності – невід'ємна і справжня властивість господарювання, що забезпечує ріст ефективності діяльності власника.

4. Визначальними принципами ринку є економічна воля і особиста зацікавленість суб'єктів, що хазяйнують – власників.

У випадку, коли всі фактори виробництва: робоча сила, знаряддя і предмети праці – належать одній особі, то право власності поширюється і на продукт, створений чи прирощений у процесі виробництва власником. Уявимо тепер ситуацію, коли робоча сила в особі працівників трудового колективу не є власником засобів виробництва, тобто вони знаходяться в розпорядженні іншого власника. Власник засобів виробництва, надаючи засоби в користування робочої сили, укладає договірну угоду, відповідно до якої з’ясовуємо, хто і якою мірою буде власником чи розпорядником створеної (прирощеної) продукції.

Відносини власності породжують інші інтереси і стимули в господарській діяльності порівняно з державною формою власності, особливо коли контроль за ефективністю її використання є низьким. Хазяйнуючи на об'єкті власності, справжній власник не керується швидкоплинними інтересами. Він більше думає про майбутнє використання об'єкта. Інтерес до перспективи – найбільш діючий мотив постійної турботи власника про об'єкт власності, організації його ефективної діяльності. Відсутність власницького інтересу притупляє заклопотаність про стан і розвиток об'єкта власності, що призводить до хиткого і безсистемного використання матеріальних цінностей і, як наслідок, до певних втрат. Якщо не підкріплювати в людях почуття господаря шляхом ініціювання власницького інтересу, то шанси на успіх у господарюванні будуть незначні.

Особливу роль у розвитку форм власності відіграє ринкова конкуренція. Вона стає запорукою утворення стійких співвідношень між різними формами власності і формування їхньої структури. У результаті посилення конкуренції відбувається витіснення форм власності, що виявляться неконкурентоспроможними у сферах виробництва, обігу і споживання продукції. Відзначимо, що конкуренція форм власності, по суті необхідна, оскільки стимулює кожну з них до удосконалення.

Фактор ризику виступає стимулом підвищення відповідальності за прийняті підприємницькі і комерційні рішення власником. Найбільш високий ступінь мотивації при індивідуальній формі власності, коли власник ризикує усім своїм майном. За участі у спільній власності ступінь мотивації знижується. Отже, ризик визначає спонукання власника до раціонального використання об'єкта власності.

Однак перехід від державної власності до ринкових форм ще не вирішує проблеми побудови ринку. Необхідно, щоб нові власники вміли організувати виробництво, керувати ним, мали компетентність, виявляли зацікавленість. У протилежному випадку утворені форми власності не приведуть до належного ефекту.

В умовах ринку важливі не виділення і функціонування окремої форми власності, якою ефективною вона би не здавалася, а створення і підтримка різних форм власності. Різноманітні сучасні потреби у суспільстві можуть бути досить повно задоволені лише на основі всієї сукупності форм власності. Економічний механізм повинен бути єдністю взаємозалежних і конкуруючих форм власності. Їхня диференціація і постійна динамічність підсилюють конкурентну ознаку, а отже, і динаміку ринку. Питання про місце і роль кожної форми власності знаходить своє вирішення в найкращому сполученні різних форм власності, що відповідає вимогам економіки.

Державна форма власності в умовах ринку обумовлюється не прагненням одержати прибуток, а переслідує й інші цілі. Найчастіше це пов'язано з діяльністю держави щодо активізації й оздоровлення збиткових підприємств і галузей за рахунок державного бюджету. Метою державної власності є не розширення власної сфери, а гармонійний розвиток продуктивних сил і досягнення необхідної рівноваги у структурі форм бізнесової діяльності.

Індивідуальна і сімейна форми власності найбільш характерні для дрібного бізнесу. Внаслідок розвитку продуктивних сил суспільства відбулося об'єднання праці і капіталу, що привело до утворення двох напрямків: з одного боку, розвинулася приватна власність на основі колективної найманої праці, з іншого боку – спостерігався розвиток колективних спільних форм власності.

Незважаючи на удавану наявність високого рівня мотивації і зацікавленості в результатах праці колективної або кооперативної форм власності, у чистому виді ці форми не отримали широкого поширення. Річ у тім, що ефективність даних форм дуже висока лише в умовах малих підприємств, де досить чітко відслідковується зв'язок між власністю й участю в управлінні, одержанням і розподілом доходу.

В акціонерній формі власності і комерційно-підприємницькій діяльності проявилося найбільш раціональне сполучення колективних і індивідуальних інтересів, тому акціонерна форма і стала базисною в ринковій системі, зокрема у системі бізнесу. Індивідуальне торгове підприємство являє собою суб'єкт бізнесу, що господарює, із правами юридичної або фізичної особи, що створений за рахунок капіталу тільки одного власника або членів однієї родини. Такі підприємства можуть функціонувати в наступних організаційно-правових формах.

Індивідуальне підприємство є особистою власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність за власну діяльність. Використання найманої праці на таких підприємствах не враховується. Сімейне підприємство засновується на сімейній власності і використанні праці членів однієї родини, що проживають спільно. За цієї форми діяльності використання найманої праці також забороняється.

Приватне підприємство знаходиться в особистій власності одного власника, який має виключне право виступати від імені цього підприємства. З метою розвитку приватного підприємства власнику надається право найму робочої сили. Індивідуальні торгові підприємства можуть створюватися в результаті як приватизації державних або комунальних підприємств, так і організації нових. Утворення останніх багато в чому визначається наявністю стартового капіталу у претендентів на створення індивідуального підприємства. Господарські товариства і спілки – це комерційні підприємства з розділеним на частки (внески) засновників (учасників) статутним (складовим) капіталом. У комерційній практиці ці форми поділяються на партнерські і корпоративні підприємства.

Партнерське торговельно-сервісне підприємство являє собою суб'єкт, що хазяює, із правами юридичної особи, утворений для ведення спільної комерційної діяльності декількома засновниками (учасниками), що об'єднали свій капітал і діють на принципах партнерства. Кожний з партнерів є представником підприємства і несе майнову відповідальність по його зобов'язаннях. До партнерських торгових підприємств відносяться наступні організаційно-правові форми: повне товариство, товариство на вірі, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю.

Корпоративне торговельно-сервісне підприємство (лат. corporatio – об'єднання) – суб'єкт, що господарює, із правами юридичної особи, створений у формі акціонерного товариства. Воно має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій. Засновники акціонерного товариства (акціонери) несуть відповідальність згідно зі своїми зобов'язаннями тільки в межах вартості приналежних їм акцій. Вони укладають між собою угоду, що визначає зобов'язальні права стосовно ведення спільної діяльності. Установчим документом служить статут, затверджений засновниками. Він повинен містити: основні положення про акціонерне товариство; умови про категорії акцій, що випускають, їхньої номінальної вартості і порядку розміщення; розміри статутного капіталу; права акціонерів; питання управління діяльністю товариства. Вищим органом управління є загальні збори акціонерів. У товаристві з числом акціонерів більш 50 осіб формується Рада директорів. Виконавчий орган, що забезпечує поточне управління, може бути колегіальним (дирекція, правління) або одноособовим (генеральний директор, директор). Він підзвітний Раді директорів і загальним зборам акціонерів. Акціонерне товариство може бути у формі відкритого і закритого типу.

Господарче товариство визнається дочірнім, якщо основне господарське або інше товариство-інвестор переважає в його статутному фонді або капіталі і укладає з ним договір стосовно можливості визначати прийняття основних господарських рішень. Власне тут основне товариство відповідає солідарно з дочірнім товариством за угодами, укладеними останнім у виконання вказівок основного товариства. У випадку неспроможності (банкрутства) дочірнього товариства з вини основного товариства, останнє несе солідарну відповідальність за боргами боржника.

У практиці бізнесової діяльності вважається, що господарське товариство визнається залежним (дочірнім), якщо основне товариство має більш 20 % голосуючих акцій акціонерного товариства або 20 % статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Торговельно-сервісне підприємство може мати організаційну форму унітарного державного або комунального формування. Майно такого державного або комунального підприємства знаходиться відповідно у державній або комунальній власності і належить підприємству на правах господарського користування. Варто врахувати і те, що майно підприємства зазначеної форми не може бути розподілене між його працівниками. Керівника унітарного підприємства призначають органом, уповноваженим власником, і йому підзвітним.


3. Сутність комерційної діяльності на промисловому підприємстві

На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою було підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв'язок працівника з засобами виробництва. Під самостійним промисловим підприємством розуміється виробнича одиниця, що має виробничо-технічну єдність, організаційно-адміністративну і господарську самостійність. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Статус підприємця здобувається за допомогою державної реєстрації підприємства. При цьому суб'єктом підприємницької діяльності може бути як окремий громадянин, так і об'єднання громадян. Таким чином, підприємство — це самостійний суб'єкт, що хазяйнує, створений підприємцем чи об'єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

Як уже відзначалося, ціль діяльності підприємства — задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. Ще недавно основною метою підприємства називалося задоволення суспільних потреб. Але сьогодні, в умовах переходу до ринкової економіки, відкинути, цю мету і ставити єдиною метою одержання можливого прибутку не можна.

Комерційна діяльність підприємства – більш вузьке поняття, ніж підприємництво. Підприємництво – це організація економічної, виробничої й іншої діяльності, що приносить підприємцю доход. Підприємництво може означати організацію промислового підприємства, сільського фермерського господарства, торгового підприємства, підприємства обслуговування, банку, адвокатської контори, видавництва, дослідницької установи, кооперативу і т.д. Із усіх цих видів підприємницької діяльності тільки торгова справа є в чистому виді комерційною діяльністю. Таким чином, комерцію варто розглядати як одну з форм (видів) підприємницької діяльності. У той же час і в деяких видах підприємницької діяльності можуть здійснюватися операції по купівлі-продажу товарів, сировини, заготовленої продукції, напівфабрикатів і т.п., тобто елементи комерційної діяльності можуть здійснюватися у всіх видах підприємництва, але не є для них визначальними, головними.

Отже, комерційна робота підприємства являє собою велику сферу оперативно-організаційної діяльності торгових організацій і підприємств, спрямована на здійснення процесів купівлі-продажу товарів для задоволення попиту населення й одержання прибутку.

Акт купівлі-продажу товарів базується на основній формулі товарного обігу – зміні форми вартості:

Г – Т і Т’ – Г’

З цього випливає, що комерційна діяльність підприємства – поняття більш широке, ніж проста купівля-продаж товару, тобто щоб акт купівлі-продажу відбувся, торговому підприємцю необхідно зробити деякі оперативно-організаційні і господарські операції, у тому числі вивчення попиту населення і ринку збуту товарів, перебування постачальників і покупців товарів, налагодження з ними раціональних господарських зв'язків, транспортування товарів, рекламно-інформаційну роботу зі збуту товарів, організацію торгового обслуговування і т.д.

Простий перепродаж товарів з метою одержання прибутку, чи інакше «вироблення» грошей з чогось, є власне кажучи спекулятивною угодою, що не представляє собою корисної комерційної діяльності (шляхетного бізнесу).

Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

Його головна задача — задовольняння суспільних потреб у продукції (роботах, послугах) і реалізація на основі отриманого прибутку економічних і соціальних інтересів трудового колективу і власника майна.

Цільова функція підприємства — максимізація доходу (прибутку), є його довгостроковою метою, за для якої воно може в деяких випадках на короткий строк прагнути до росту обсягу виробництва, дотримуючи якої-небудь ринкової тактики чи навіть тимчасово скорочувати виробництво.

Підприємство вважається створеним і здобуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, здійснюваної як правило, за місцем перебування у виконавчому комітеті відповідного Ради народних депутатів, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Приступаючи до створення підприємства, будь-який чи підприємець чи група підприємців повинні мати перед собою ясну мету. Ця мета повинна бути підкріплена системою постійного одержання замовлень на свою продукцію чи послуги. Намічуваний випуск продукції чи надання послуг повинно бути забезпечене всім матеріально необхідним. Нарешті, починаючи нову справу, варто продумати про можливість постійного поповнення свого капіталу. Усе це необхідно досить докладно занотувати в основному документі — підприємницькому бізнес-плані. Важливою рисою будь-якого підприємця сучасного підприємства є здатність гнучко реагувати на зміну ситуації. Для цього треба бути компетентним в обраній сфері діяльності, мати необхідні риси характеру: цілеспрямованість, завзятість, готовність до невдач, здатність вчитися і робити висновки зі своїх помилок; вміти підібрати надійних партнерів. Треба бути готовим до конкурентної боротьби. Необхідно чітко організувати маркетинг, уміти підтримувати неформальні зв'язки, а на більш пізніх етапах — офіційні відносини як з постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують вироби, так і зі споживачами продукції, із замовниками.

Сучасне підприємство — складна організаційна структура. В умовах ринкової економіки зростає значення трьох основних напрямків організації промислового підприємства:

· наукової організації виробництва;

· наукової організації праці;

· наукової організації керування.

Наукова організація виробництва має на меті створення оптимальної техніко-технологічної системи на підприємстві. Це надійно й ефективно функціонуюче виробниче устаткування і технологія, упорядковані техніко-організаційні взаємозв'язки працівників.

Підприємство займає центральне місце в народно-господарському комплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності.

Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.

Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.

Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою рішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого робити.

При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні).

У ринковій системі усі має ціну. Різні види людської праці також мають ціну (рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для неусвідомленої координації людей і підприємств через систему цін і ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок.

По засобах узгодження між покупцями і продавцями (попиту та пропозиції) на кожнім з цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:

1) що робити? ( визначається голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);

2) як робити? ( визначається конкуренцією між виробниками (кожний прагне використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);

3) для кого робити? ( визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринках, факторами виробництва (робоча сила і засоби виробництва).

Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерел, з яких складаються доходи. Виробник установлює свої ціни, переміщаючи свій капітал у галузі з високим прибутком і залишаючи нерентабельне виробництво товару. Усе це і визначає, що робити. Прибуток тут ( вирішальний фактор функціонування ринкового господарства.


Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2005. - 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. - Кіровоград, 2003. - 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. - К.: Академія, 2003. - 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. - Кіровоград, 2004. - 223 с.

9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 239 с.

10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. - К.: Каравела, 2006. - 343 с.

загрузка...
Top