Україна в міжнародному конкурентному середовищі: вибір стратегії розвитку

Вступ.

1. Міжнародна конкурентоспроможність та структурна політика України.

2. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні.

3. Інтеграційні вектори України та вибір стратегії розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Важливою метою українського уряду повинна стати розробка державної стратегії сталого розвитку.

План дій конкретизує заходи щодо співробітництва між Україною та ЄС за окремими напрямами та галузями. Особливе значення приділяється взаємозв'язкам в економічній сфері.

Умовою інтеграції України до ЄС визначається, насамперед, подальший прогрес у створенні повністю функціонуючої ринкової економіки, включаючи ціноутворення, контроль за державною допомогою, законодавче середовище, яке забезпечує чесну конкуренцію між суб'єктами господарювання.

В галузі макроекономічної політики відзначається необхідність посилити незалежність Національного банку України, а також зміцнити стабільність фіскальної системи, в тому числі шляхом проведення податкової реформи та реалізації заходів у пенсійній системі. Наголошується на необхідності зменшити участь держави в ціноутворенні, щоб запобігти погіршенню умов торгівлі та функціонування економіки.

Вважається за необхідне поліпшити умови для іноземних інвесторів; зокрема, рекомендується скасувати існуючі обмеження, закріплені Земельним кодексом України, на володіння земельними ділянками несільськогосподарського призначення українськими юридичними особами із часткою іноземного капіталу, включаючи ті, в яких іноземний капітал становить 100 %.

У соціальній сфері наголос робиться на зменшення бідності та збільшення зайнятості. Необхідно посилити соціальну інтеграцію, включаючи стабільну систему освіти, охорони здоров'я, інших соціальних послуг.

1. Міжнародна конкурентоспроможністьта структурна політика України

З моменту здобуття незалежності Україна увійшла в світове товариство як суверенна держава, і перед нею постала мета розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку. Стратегія повинна прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинуту країну постіндустріального типу, здатну забезпечити свою оборонну міць і високий рівень життя населення. З того часу минуло півтора десятиліття; умови розвитку України, як внутрішні, так і зовнішні, змінювалися, відповідно змінювалася стратегічна політика, механізм її здійснення. Проте головна стратегічна мета залишилася незмінною.

Кожний етап розвитку держави потребує постановки адекватних стратегічних цілей, їх конкретизації відповідно до окремих сфер і галузей економіки. Ця теза поділяється багатьма українськими економістами. «...Якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими її інституціональними передумовами вважались лібералізація, приватизація та корпоратизація, макроекономічна стабілізація, зазначає Д. Г. Лук'яненко, — то на сьогодні домінує ідея здатності держави забезпечити середовище, що стимулює внутрішню і міжнародну конкурентоздатність національних підприємств та об'єднань. Таким чином, вирішального значення для економічного розвитку України набуває макро- і мікрозбалансована структурна політика та її інституціональне забезпечення».

Така політика конкретизується в заходи, до яких належать:

♦ системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

♦ ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована із внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

♦ міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежності від окремих зарубіжних ринків;

♦ становлення власних транснаціональних економічних структур із глобальним менеджментом;

♦ забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.

Завершення 90-х років стало й часом припинення тривалої кризи в економіці України. Початок нового десятиліття ставить нові завдання, потребує уточнення й доповнення тих цілей, які визначалися раніше. В 2001 р. були розроблені «Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 pp.». Метою стратегії на наступне десятиліття проголошувалося забезпечення підґрунтя України як високорозвинутої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Якщо на попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління, то тепер ставилася нова мета — сформувати сильну державу, активізувати її регулюючу функцію і водночас здійснювати таку політику, яка не лише зберегла б, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку[4, c. 124-125].


2. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні.

Відповідно до головної мети розвитку «Концептуальні засади» визначали стратегічні пріоритети України:

1. Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Передбачалося, що до кінця 2007 р. Україна може претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. — створити реальні внутрішні передумови для вступу в ЄС.

2. Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього необхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.

3. Утвердження інноваційної моделі розвитку. Базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки.

4. Соціальна переорієнтація економічної політики. Головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, обмеження загрозливої диференціації доходів населення, подолання бідності, утвердження сучасних європейських стандартів життя.

Згідно з «Концептуальними засадами» соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися в два етапи:

Перший етап — 2002—2004 роки. Його основна мета — зміцнити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, створити сприятливі умови для накопичення інвестиційних ресурсів, істотно розширити внутрішній попит та утверджувати на цій основі надійну стабілізацію і стале зростання.

Другий етап — 2005—2011 роки. Передбачалася комплексна модернізація підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства.

Перший етап, запланований «Концептуальними засадами», вже завершився і йому можна дати оцінку. Певні цілі досягнуто. Зокрема, економіка стабілізувалася, темпи зростання ВВП навіть перевищили планові. Проте в цілому соціально-економічний розвиток України в цей час не виправдав очікувань. Спостерігалася низька активність іноземного інвестування в економіку, диференціація доходів населення поглибилася, зросла корумпованість, монополізація економіки олігархічними структурами.

У «Концептуальних засадах» конкретизувалися напрями реформування й шляхи його здійснення. Зокрема, серед пріоритетних були визначені такі сфери: інституційні перетворення; стратегія макроекономічної політики; стратегія розвитку внутрішнього ринку та реального сектора економіки; інвестиційна та структурно-інноваційна політика; соціальна політика; зовнішньоекономічна стратегія; активна державна регіональна політика; економічна та екологічна безпека[5, c. 32-34].

Аналіз виконання завдань Концепції на першому етапі виявив, що вона потребує коригування з огляду на реалії соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичного оточення. Тому було прийнято новий документ — «Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004—2015 роки). Шляхом європейської інтеграції».

У «Стратегії» визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження України як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі.

Проте й цей документ недостатньо враховує можливості використання економічного потенціалу України й прискорення процесу реформування економіки країни з метою її вступу до СОТ і Європейського Союзу. Перед новим урядом нашої держави постає завдання надати більш дієвого поштовху економічному розвитку й забезпечення необхідного динамізму рухові в напрямі до євроінтеграції. Перші кроки Президента В.А. Ющенка й уряду України дають підстави для сподівання на ефективну реалізацію стратегічної мети.

Важливою складовою стратегії розвитку України є зовнішньоекономічна політика. Україна є учасницею організацій глобального типу (ООН та її економічні структури), макрорегіонального (СНД, ОЧЕС, ГУАМ), мезорегіонального (єврорегіони). Ще знаходячись у складі СРСР, Україна стала однією із засновниць ООН у 1945 році на правах самостійного члена. Декілька разів вона обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН. Вона бере активну участь у роботі головного економічного органу ООН— Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР), а також в ЮНІДО, ЮНКТАД та інших органах, пов'язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до МВФ і Світового банку (1992). Міжнародний валютний фонд серед міжнародних організацій є найбільшим кредитором України; на другому місці — Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), та третьому — Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР).

Кредити МФВ йдуть на підтримку платіжного балансу й на погашення внутрішнього боргу України. Кошти, що надходять від Світового банку, спрямовані на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо. У структурі позик Світового банку значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі, на впровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі. Позики ЄБРР безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частина спрямовується на підтримку приватних малих і середніх підприємств. До співробітництва з ЄБРР підключаються найсолідніші комерційні банки України. В галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу[9, c. 141-142].

Серед небагатьох глобальних організацій, до яких Україна поки що не входить, але прагне увійти, є Світова організація торгівлі (COT). Доступ до неї обмежено досить жорсткими умовами, які Україна поступово виконує. Україна подала заяву про вступ до COT ще в 1993 p., а з 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів уряду України з країнами-членами СОТ про позитивну рекомендацію нашій країні щодо вступу до цієї організації. В «Концептуальних засадах» планувався вступ України до COT до 2003 року; як відомо, цього не сталося, процес переговорів триває.

Стратегічним напрямом зовнішньоекономічної політики України відносно глобальних економічних організацій є однозначна активізація участі нашої держави в їх функціонуванні. Що ж до макрорегіональних організацій, то тут формування української стратегічної лінії відбувається непросто. Вже говорилося, що першим регіональним угрупованням, до якого увійшла Україна (й стала одним з його співзасновників), була Співдружність Незалежних Держав. У перші роки незалежності стратегічними партнерами України визначалися Росія, США, Польща, Німеччина. Згодом стратегічний вектор України все більш почав повертатися до Європейського Союзу. Нині вже однозначно визнано: стратегічною метою України є вступ до ЄС Цей імператив був зафіксований ще в «Концептуальних засадах» як основне геополітичне завдання нашої держави. Після приходу до влади нового уряду в 2005 р. підтримка зусиль України щодо участі у європейській інтеграції значно активізувалася[9, c. 144].

У 1998 р. набула чинності після ратифікації Верховною Радою Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, яка була підписана ще в 1994 р. У 1998 та 2000 pp. Указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. У грудні 1999 р. Європейська Рада схвалила Спільну стратегію ЄС щодо України . Спільна стратегія ЄС передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті. У вересні 2000 р. відбувся Паризький самміт «Україна— ЄС», який засвідчив європейську перспективу України, стратегічний курс на інтеграцію України до ЄС. У 2001 р. було прийнято «План дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні». В 2002 р. в Копенгагені відбувся черговий самміт «Україна — ЄС», на якому було визнано прогрес України у виконанні вимог та стандартів ОБСЄ і Ради Європи, у запровадженні економічних реформ, позитивні зрушення в українській економіці. Було підкреслено необхідність розвивати й надалі стратегічне партнерство між Україною та ЄС.

У зв'язку з розширенням у 2004 р. складу ЄС Україна стала безпосередньо контактувати з ним кордонами, що надало нового аспекту у взаємозв'язках нашої країни з Європейським Союзом. Врахування цієї ситуації знайшло вираження в документі «Європейська політика сусідства», який прийнято в рамках Угоди «План дій Україна — Європейський Союз». Цей план розрахований на три роки. Він передбачає інтенсифікацію політичних, безпекових, економічних та культурних відносин між сторонами. Згідно з Планом, інтеграція України в Європейський Союз в оглядовому періоді буде здійснена у формі Зони вільної торгівлі ЄС — Україна після вступу України до COT. Відзначається, що Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір[3, c. 85-87].


3. Інтеграційні вектори Українита вибір стратегії розвитку

Європейська політика суспільства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:

♦ підвищується рівень інтеграції, включно участі України у внутрішньому ринку ЄС;

♦ розширюється політичне співробітництво;

♦ збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС; через Європейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка проектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;

♦ будуть розширені можливості для участі України в певних програмах ЄС, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв'язків, а також співробітництву у сфері охорони довкілля;

♦ буде надана підтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;

♦ поглибляться торговельні та економічні відносини, особливо після вступу України до COT.

План дій Україна — Європейський Союз визначає пріоритети діяльності, зокрема:

♦ зміцнення демократичних основ в Україні, забезпечення свободи засобів масової інформації та свободи слова;

♦ посилення співробітництва з питань спільної сусідської та регіональної безпеки;

♦ вступ України до COT;

♦ поліпшення інвестиційного клімату в Україні запровадженням недискримінаційних, прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощення адміністративних процедур та боротьби з корупцією;

♦ зміцнення податкової реформи в Україні;

♦ спрощення візового режиму між Україною та ЄС;

♦ поступове наближення законодавства, норм та стандартів України до законодавства, норм та стандартів Європейського Союзу;

♦ усунення дискримінаційного ставлення до працівників - мігрантів.

Значна увага в Плані дій приділяється торгівлі й реформі ринкових відносин. Згідно з Планом, поступово будуть скасовані всі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасування експортного мита на брухт чорних металів відповідно до двосторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно здійснити митну реформу з метою спрощення проходження товарів через митницю й усунення бюрократичних перепон. Поступово будуть усунені кількісні обмеження імпорту, його ліцензування.

План дій передбачає створення сприятливих умов для руху капіталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне дотримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії ЄС, а також України, мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких діють національні компанії. Поступово скасовуються обмеження щодо заснування компаній.

План дій декларує необхідність забезпечення вільного руху капіталу, пов'язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантування захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень або прибутку з них.

У сфері транспорту вважається за необхідне розробити і впровадити національну транспортну стратегію, яка включала б розвиток національної транспортної інфраструктури. Передбачається продовжувати участь у спільному розвитку транс'європейських коридорів, а також у програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової навігації. Учасники Плану дій візьмуть активну участь у сприянні розвитку Дунаю з метою повного використання його потенціалу як однієї з головних складових європейського внутрішнього водного транспорту[2, c. 64-66].

У галузі енергетики передбачається затвердити спільну енергетичну політику України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Вважається за доцільне диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; в цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса—Броди—Польща. Важливе значення має впровадження реструктуризації українських вугільних шахт, безпеці їх експлуатації.

План дій передбачає також заходи щодо охорони навколишнього середовища. Зокрема, йдеться про впровадження положення Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України в робочій групі Дунай — Чорне море.

Особливого значення надається співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Передусім вважається за необхідне зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України з метою поліпшення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційних сферах. Передбачається обмін науковим персоналом у рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися в напрямкі наближення до європейських стандартів у рамках Болонського процесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфері неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

У Плані дій звертається увага на розширення контактів та співробітництва на транскордонному та регіональному рівнях із сусідніми новими державами—членами ЄС. Вважається за необхідне забезпечити підтримку регіонів у підготовці та впровадженні «Програми сусідства» за участю України.

Серед програм, спрямованих на економічну взаємодію Європейського Союзу з Україною, особливо слід відзначити програму TACIS (Technical Assistance to the Commonwealth of Independent States) — Технічна допомога Співдружності Незалежних Держав. Програма TACIS була заснована в 1991 р. для надання допомоги незалежним державам, що утворилися після розпаду СРСР.

На початковому етапі пріоритетами програми TACIS було надання країнам СНД європейських ноу-хау, що були спрямовані на інституційну перебудову країн у зв'язку з їх переходом до ринкової економіки. На наступних етапах програма розширювалася й диверсифікувалася в галузевому відношенні[7, c. 59-61].

Україна є одним з найбільших отримувачів допомоги у рамках TACIS. Тільки у 1991—1999 рр. вона отримала 468 млн евро, а в 2000—2005 pp. — ще 200 млн евро. Починаючи з 2000 р. програма TACIS для України сконцентрована на інституційній, адміністративній і правовій реформі з наголошенням на зміцнення норм права, підтримку приватного сектора й подолання соціальних наслідків перехідного періоду. Проекти TACIS розвиваються в контексті Угоди про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС.

Розвиток приватного сектора є одним з ключових завдань програми. Реалізація цього завдання полягає в допомозі підприємствам у реструктуризації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підприємств, зокрема через підтримку банківського й фінансового сектора.

Серед окремих об'єктів, які були споруджені або реконструйовані TACIS, слід відзначити пункт перетину кордону в місті Чоп, міст в Ягодині, реконструкцію ряду енергетичних об'єктів з метою реалізації програми енергозберігання. Європейська Комісія взяла на себе обов'язок в рамках TACIS частково компенсувати втрати електроенергії в Україні через закриття Чорнобильської АЕС.

Важливим напрямом у реалізації програми TACIS є модернізація інформаційної системи приватизованих підприємств. Починаючи з 2000 p., експерти TACIS допомагали впроваджувати сучасні інформаційні системи на українських фірмах; зокрема, на «Київмедпрепарат», «Оболоні», «Бліцінформі», «Одесакабелі», «Возко», «Запоріжтрансформаторі».

Усього на економічні реформи в Україні TACIS виділила гранти на 32 проекти. Серед них — і проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та інші.

Вступ до Європейського Союзу нині є головною метою, визначальним вектором стратегічної політики України. Дата вступу нашої країни до ЄС поки що не визначена; Україна у відносинах з цією організацією має статус «сусідства». Звісно, що такий статус не зовсім відповідає устремлінням України на шляху інтеграції в європейське співтовариство; українська громадськість сподівалася на здобуття статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Проте очевидно, що нашій країні належить ще пройти певний період подальшого реформування економіки, підвищення її макроекономічних показників, щоб увійти до європейської спільноти на рівних. Є підстави сподіватися, що з приходом до влади в Україні нового уряду й більш прихильним ставленням до нашої країни з боку європейських держав після помаранчевої революції цей процес прискориться зусиллями обох сторін.

Як уже говорилося, Україна реально є учасницею таких регіональних об'єднань як СНД, ОЧЕС, ГУАМ. Проблеми, пов'язані з членством нашої країни в Співдружності Незалежних Держав, розглядалися в попередньому розділі. Слід додати, що економічний простір СНД зберігає для України важливе значення. Незважаючи на те, що частка СНД в зовнішній торгівлі нашої країни останнім часом зменшується, вона залишається ще досить високою. З Росією Україна має найбільший товарообіг. Значна кількість товарів, якими ми торгуємо з партнерами із СНД, підпадає під преференційний режим, в тому числі наш імпорт енергоносіїв. Збереглося чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх радянських республік. Більшість країн надає безвізовий режим, що полегшує вільне переміщення робочої сили[9, c. 148-149].

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України про «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції (сировини, матеріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

У межах СНД найважливіше значення мають наші стосунки з Росією. Вона визнана, поряд з ЄС і США, нашим стратегічним партнером. У «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» зазначається, що наші економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом нашої держави. Наголошується, що ці стратегічні стосунки мають ґрунтуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері «Концептуальні засади» вважають:

♦ співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

♦ науково-технічне та інноваційне співробітництво;

♦ розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

♦ інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп (ПФГ);

♦ розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

♦ взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

♦ спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох країн; взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;

♦ співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міграції.

Росія є головним постачальником енергоносіїв в Україну, насамперед нафти й газу. Нинішній український уряд відшукує альтернативні джерела забезпечення країни енергетичними ресурсами, щоб зменшити залежність від Росії, яка є майже монополістом на українському енергетичному ринку.

Проте в найближчому часі роль Росії як головного поставника енергоносіїв в Україну залишиться. Росія також є потенційно великим ринком для українських товарів та послуг (зокрема, транспортних послуг). Через ці обставини економічні зв'язки між нашими країнами ослаблювати було б недоречно.

Що ж до СНД, то очевидно, що ця організація потребує серйозного реформування. Ті цілі, що ставилися в момент її заснування в 1991 р., не в усьому відповідають сьогоднішнім реаліям. Ще більше це стосується механізму функціонування організації. Головна мета реформування — перетворення СНД з переважно політичної організації, якою вона є, на організацію, яка активно працювала б у напрямі поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. В такому разі участь України в СНД була б доцільною і ефективною.

У такому контексті слід розглядати й участь України в Єдиному економічному просторі (ЄЕП). Потенційно наша країна може отримати економічні вигоди завдяки режиму вільної торгівлі, що передбачає ця організація. Важливо тільки, щоб угоди, які підписуються в рамках ЄЕП, не суперечили цілям вступу України до ЄС[8, c. 14-16].

Іншим макрорегіональним об'єднанням, до якого входить Україна, є Організація Чорноморського економічного співтовариства (ОЧЕС). Це співтовариство було засноване в 1992 р. Воно складається з 11 держав: Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України. Серед цілей ОЧЕС — багатостороннє співробітництво чорноморських держав у різних галузях економіки, зокрема в промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, розвитку туризму, теле-комунікацій. Однією із сфер співробітництва визначено екологію Чорного моря. Механізм інтеграції в межах ОЧЕС передбачає безподаткову торгівлю, вільний рух капіталів та послуг, створення вільних економічних зон, обмін економічною інформацією.

Чорноморське економічне співробітництво знаходиться поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Зовнішня торгівля країн-учасниць орієнтована переважно на регіони, що знаходяться поза ОЧЕС. Так, у Росії товарообіг з регіонами ОЧЕС становить 15—16% від загального (з цієї частки дві третини припадає на Україну); для України цей показник дорівнює 11— 12 % (88 % за рахунок Росії), для Туреччини — 7, Греції — 3 в імпорті й 9 % у експорті. Тільки для Болгарії та Молдови цей показник вищий (відповідно 32 і 80 %).

Незважаючи на це, учасники ОЧЕС вбачають реальні перспективи для плідного співробітництва. Найперспективнішими напрямами інтеграції є: об'єднання електромереж у єдиній системі «Чорноморського кільця»; утворення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптиковолоконного зв'язку; програми з охорони Чорного моря.

Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), який розпочав діяльність у 1999 р. Його функціями є кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансових систем країн-членів. Квоти окремих країн в уставному капіталі ЧБТР становлять: Росія, Греція й Туреччина — по 16,5 %; Україна, Болгарія й Румунія — по 13,5 %; Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія й Молдова — по 2 % .

У рамках ОЧЕС утворені Міжнародний центр чорноморських досліджень, Науковий центр ОЧЕС.

Однією з найважливіших цілей ОЧЕС є утворення зони вільної торгівлі на території країн-учасниць. Прагнення до цього є в усіх країн. Проте ця справа ускладнюється тим, що деякі з членів (Греція) входять до ЄС і мають там особливий торговельний режим; інші (Болгарія й Румунія) скоро також стануть членами Європейського Союзу. Решта ж країн має інший режим торгівлі. До того ж деякі члени ОЧЕС (серед них Україна й Росія) поки що навіть не увійшли до Світової організації торгівлі, а без цього утворення зони вільної торгівлі в регіоні неможливе[8, c. 23-24].

Але не тільки нафтою живе економічна співдружність ГУАМ. Перспективи для розширення економічних відносин між країнами регіону не обмежуються транспортуванням енергоносіїв, вони значно ширші. Дружні стосунки, які стали особливо тісними, тепер між Україною й Грузією дають підстави для сподівання на новий імпульс у розвитку ГУАМ. До того ж, ця організація відкрита й для інших країн, які поділяли б її цілі й принципи.

Економічна інтеграція на макрорегіональному рівні — веління часу; вона випливає із закономірностей процесу глобалізації й поширюється, включаючи все нові й нові країни. Тому Україна не повинна залишатися поза процесом регіональної інтеграції, вона має брати участь в інтеграційних об'єднаннях різного типу, якщо це відповідає її інтересам[1, c. 95].


Висновки

Структура глобального конкурентного середовища може бути охарактеризована як дворівнева. На макрорівні - це сукупність регіональних конкурентних середовищ, які формуються під дією процесів міжнародної економічної інтеграції; на мікрорівні - процес транснаціоналізації, який здійснюється в різних напрямах та формах. Для ефективної організаційно оформленої інтеграції України в глобальний конкурентний простір необхідним є врахування кількісних та якісних передумов, які визначають рівень її конкурентоспроможності. Серед них: політико-правові, природні, економічні, інфраструктурні, соціальні та культурні передумови.

Державна політика щодо входження України в глобальний конкурентний простір, спрямована на формування інформаційного забезпечення цього процесу потребує: 1) здійснення комплексу заходів щодо виявлення фактів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку з боку інших держав через впровадження на рівні державних органів системи постійного моніторингу цін; 2) проведення торговельними представництвами України за кордоном аналізу зовнішніх ринків з метою виявлення можливостей розширення присутності на них українських підприємств та запобігання введенню обмежувальних заходів з боку інших держав; 3) формування інфраструктури інформаційного забезпечення шляхом створення мережі інформаційно-консультативних служб з метою надання послуг суб'єктам господарської діяльності в сфері експорту.

Державне регулювання процесу інтеграції України в глобальне конкурентне середовище за допомогою економічних важелів передбачає використання валютної, податкової, фінансово-кредитної, митно-тарифної, нетарифної та цінової політик для посилення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки.


Список використаної літератури

1. Дерев'янкін Д. Дослідження становлення і розвитку міжнародних економічних відносин //Економіка України. - 2008. - № 4 . - C. 93-95

2. Жуковська Ю.Г. Сучасні міжнародні та національні центральні статистичні класифікації в процесі їх розвитку //Статистика України. - 2007. - № 1. - C. 63-69.

3. Камінський Є. Конфліктність у світі і проблеми стабілізації розвитку України //Розбудова держави. - 1998. - № 5-6. - C. 85-93

4. Ковбасюк Ю. Становлення і розвиток міжнародних організацій у сфері зовнішньої торгівлі - передумова розширення багатостороннього регулювання торговельно-економічних відносин //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 2. - C. 124-129

5. Порядок підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1317 //Людина і праця. - 2001. - № 10. - С.32-39

6. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році: Доповідь //Економіст. - 2006. - № 2. - C. 25-75

7. Тези доповідей бізнес-форуму "Проблеми та перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні" //Наука та інновації. - 2008. - № 3. - C. 55-74

8. Участь України в регіональних торговельних союзах: вигоди і виклики //Національна безпека і оборона. - 2007. - № 7. - C. 2-53.

9. Хорошковський В. Завдання стратегії розвитку України в контексті співпраці з міжнародними фінансовими інститутами/ Валерій Хорошковський //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 1. - C. 141-150.

загрузка...
Top