Теорія міжнародної торгівлі

1. Основні положення теорії меркантилізму.

2.Вплив імпортного мита на економіку малої країни.

Список використаної літератури.

1. Основні положення теорії меркантилізму

Сам термін "меркантилізм" використовується для характеристики певних поглядів на роль зовнішньої торгівлі та зовнішньоторговельну політику, які домінували в роботах економістів у сімнадцятому та вісімнадцятому століттях. У суто формальному плані меркантилізм не можна вважати цілісною науковою школою. Це була саме сукупність ідей, появу яких викликав бурхливий процес розвитку національних держав та їх утвердження в системі світогосподарських зв'язків. [2, c. 7]

Першу спробу осмислити капіталістичну ринкову економіку зробили меркантилісти. Поняття "меркантилізм" походить від латинського слова "mercari"— торгувати. В англійській і французькій мовах "mercantile" означає "торговий", а італійське "mercante" означає "торговець" або "купець". Проте, слід зазначити, що меркантилістська система насправді є значно складнішою концепцією.

Як відомо, витіснення натурального господарства товарно-грошовими, а по суті — ринковими економічними відносинами охоплює конкретний історичний відрізок часу. К. Маркс назвав його періодом "первісного нагромадження капіталу". Значна частина економістів, у тому числі і К. Маркс, пов'язують цей період з великими географічними відкриттями, які сприяли розвитку міжнародної торгівлі.У цей період гроші стали тією економічною силою, яка протистояла силі феодального маєтку. Більше того, сам феодальний маєток, втягнутий у ринкові відносини, відчуває ненаситну жадобу до грошей. Сила не тільки окремих господарських одиниць, а й цілих держав починає вимірюватись безпосередньо їхніми грошовими ресурсами.[9, c. 24-25]

Багатство нації, на думку меркантилістів, визначається обсягом дорогоцінних металів, який вона має в своєму розпорядженні. Тому кожна нація повинна проводити таку політику, яка б сприяла накопиченню золота, срібла та інших коштовностей. Такому накопиченню серед інших факторів (наприклад, розширення колоніальних володінь за рахунок приєднання нових територій як джерела надходження коштовностей) сприяє і розвиток виробництва та реалізація товарів на зовнішньому ринку. Водночас необхідно по можливості скорочувати імпорт, оскільки купівля товарів за кордоном веде до відтоку повноцінних грошей з даної країни.

Узагальнюючи інтерпретацію даного "перехідного періоду", у тому числі і марксистську, слід відзначити, що економісти сходяться в основному:

був період меркантилізму з характерною йому доіндустріальною економікою, точніше кажучи — це ціла епоха, коли так звані меркантилісти, хоч і не погоджували між собою ні принципів, ні загального аналітичного інструментарію, але майже протягом трьох століть дотримувалися загальних "принципів" наукового світогляду.

Меркантилісти підкреслювали, що золото і будь-який скарб є показниками багатства країни.

Вони вважали доцільним:

1) підтримку владою імпорту дешевої сировини для промисловості;

2) регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу в країну золота і срібла;

2) протекціоністські тарифи держави на імпортовані промислові товари, а також заохочення нею експорту, особливо готової продукції;

4) ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу.

Таким чином, багатство країни меркантилісти вбачали у золоті і сріблі, а його джерелом вважали зовнішню торгівлю, яка через нееквівалентний обмін забезпечувала активний торговельний баланс. Саме тому об'єктом дослідження у меркантилістів була виключно сфера обігу. Це видно навіть з назв багатьох публікацій того часу. Наприклад, назва книги Томаса Мена "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої торгівлі як принцип нашого багатства"(1664).

В умовах середньовіччя і цехової системи основою соціально-економічного і адміністративно-політичного порядку суспільства були праця і земля; державне втручання здійснювалося як "традиція і звичай". В умовах же меркантилізму нові державні функціонери надавали перевагу указам і статтям. Так, в Україні діяли Литовський статут XVI ст. і "Устав на волоки"( 1557 p.). Вони, на відміну від "Руської правди", яка сприяла формуванню феодальних відносин у добу раннього середньовіччя, мали захищати ці відносини і сприяти їх поширенню в період розкладу феодальної системи, що почався під натиском нових економічних явищ — розвитку товарно-грошових відносин, торгівлі тощо. Меркантилісти, будучи прихильниками розвитку цих нових явищ, як і прихильники феодального порядку, не підтримували ідею комерціалізації праці і землі — вихідної умови формування ринкової економіки. Більше того, їхня безоглядна віра в абсолютну владу освіченої деспотії ще не була похитана навіть натяками на демократію. Очевидно, саме тому так довго в більшості європейських країн зберігалися ремісничі цехи і феодальні привілеї: у Франції — до 1790 р., в Англії — до 1834 р., в Україні — 1861 р.

При меркантилізмі національне промислове виробництво контролюється торговим капіталом і розвивається вже на комерційній основі, більше не замикаючись у рамках міст. Причиною цього було те, що купець знав ринок, обсяг існуючого попиту, міг забезпечити постачання товарів, які використовувалися в домашньому виробництві. Оскільки дорогого устаткування ще не існувало, то купець нічим особливо не ризикував, беручи на себе відповідальність за виробництво. Ось чому аж до кінця XVII ст. промислове виробництво в Західній Європі і до середини XIX ст. — в Україні лишалось простим додатком до торгівлі.

В доіндустріальній економіці через відсутність регулярної зайнятості, фабричної дисципліни, як і раніше, переважала думка про нееластичність попиту. Меркантилістські положення про активне сальдо торговельного балансу, у яких обґрунтовується перевищення експорту над імпортом, заохочується експорт капіталу та залучення в країну зарубіжного золота і схвалюється громадська праця, дійсно спонукають до думки, що вищі класи суспільства зобов'язані забезпечувати робочі місця, оскільки лише політика, суть якої можна виразити двома словами — "розори сусіда", збагатить націю, а більш висока заробітна плата знизить, а не підвищить пропозицію праці. Розвиток меркантилістських економічних ідей про державне регулювання зовнішньої торгівлі, ототожнення грошей і багатства та інші — слід розглядати з урахуванням двох етапів, які виділяють у розвитку меркантилізму, а саме: раннього і пізнього. Основним критерієм розрізнення цих етапів є шляхи досягнення активного балансу. [5, c. 32-34]

Отже, можна зробити висновок, що меркантилісти розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, в якій виграш однієї країни неминуче означає програш її торговельного партнера. У такій ситуації нації об'єктивно приречені на жорстке економічне та політичне суперництво. Ось чому, на думку меркантилістів, сильна армія, військово-морський та торговельний флот, міцна виробнича база є найважливішими умовами для посилення позицій нації в світі. До того ж більшість політичних діячів та вчених того періоду були щиро впевнені в тому, що держава повинна досить жорстко регулювати економічну діяльність, обмежуючи тим самим свободу індивіда, оскільки без державного контролю поведінка окремих економічних агентів може входити в протиріччя з цілями нації-держави (в тому числі і в плані накопичення коштовних металів).

Меркантилісти вважали, що економічна система кожної країни складається з трьох основних секторів: промисловості, сільського господарства (географічно сконцентрованого на території метрополії) та закордонних володінь (колоній). Вони виходили з того, що визначальну роль серед усіх класів суспільства відіграють торговці, а серед факторів виробництва — праця. В цьому зв'язку зазначимо, що меркантилісти, як і їхні наступники — представники класичної школи — стояли на позиціях трудової теорії вартості.

Меркантилісти весь час підкреслювали необхідність реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б сприяла досягненню позитивного сальдо торговельного балансу. Такий погляд частково пояснювався тим, що перевищення експорту над імпортом означало накопичення повноцінних грошей у країн і-експортері, які були для меркантилістів синонімом багатства та джерелом фінансування військових витрат.

У зв'язку з цим слід також відзначити, що, на думку меркантилістів, національна економіка функціонує в умовах неповної зайнятості, тому збільшення пропозиції грошей сприяє не стільки інфляції, скільки зростанню рівня виробництва та зайнятості. [2, c. 8-9]

Наприкінці вісімнадцятого століття наукова цінність поглядів меркантилістів була поставлена під сумнів. Так, зокрема, Давід Г'юм (David Hume) вказав на дві слабкі сторони меркантилістської логіки. По-перше, в реальному житті кількість золота та срібла, накопичена окремою нацією, не має вирішального значення; важливішим є обсяг товарів та послуг, які можна придбати за золото та срібло. Очевидно, що в загальному випадку потреби споживачів задовольняються не дорогоцінними металами та коштовностями, а тими товарами та послугами, які можна на них купити. Саме споживання цих конкретних продуктів і є метою суспільства кожної країни. Якщо ж іти за логікою меркантилістів, які виступали за максимально широкий розвиток експорту та обмеження імпорту, то можна припустити, що в кінцевому підсумку одні нації сконцентрували б у себе всі товари, що виробляються в світі, тоді як нація меркантилістів акумулювала б усі світові запаси золота.

Друге зауваження Давіда Г'юма стосувалося життєздатності меркантилістської політики в довготерміновому плані. Якщо припустити, що країна протягом певного часу може мати позитивне сальдо торговельного балансу, то можна зробити висновок, що приплив золота та срібла призвів би до збільшення пропозиції грошей та зростання цін. У свою чергу, зростання цін неминуче зробило б товари даної країни менш привабливими для закордонних споживачів, тоді як позиції імпортних товарів на внутрішньому ринку країни посилилися б. Але такий ціновий ефект призвів би до припинення припливу золота та срібла, тобто повноцінних грошей у країну.

Критику поглядів та політики меркантилістів продовжив А. Сміт. [1, c. 27]

2.Вплив імпортного мита на економіку малої країни

Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито. Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону. Імпортне мито — це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку (наприклад, експортне мито стягується при експорті кави з Бразилії, або какао з Гани). З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.[7, с.20]

Під торговельною політикою розуміють макроекономічну політику, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт або імпорт. Незважаючи на те, що зовнішня торгівля приводить до зростання економічного добробуту всіх країн – як експортерів, так і імпортерів, – на практиці вона ніде не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави.

Інструменти, які використовує держава для регулювання міжнародної торгівлі, можна поділити на тарифні (що ґрунтуються на застосуванні митних податків) та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).

Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни. [8, c. 163-164]

Існує три основних види митних податків:

• адвалерне мито – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна імпортного товару (Рd) складатиме:

Рd = Рm+ta.Рm,

де ta – ставка адвалерного мита;

Рm– ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару);

• специфічне мито – визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Наприклад, 0,2 ЄВРО за 1 см3 двигуна; 5 ЄВРО за 100 штук. Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме:

Рd = Рm+ts,

де ts – ставка специфічного митного податку;

• комбіноване мито – визначається як поєднання ставок адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 30%, але не менше ніж 6 ЄВРО за 1 штуку; 20%, але не менше ніж 8 ЄВРО за 1 кг.

Для того, щоб зрозуміти економічний вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, на добробут нації в цілому, застосуємо апарат кривих попиту і пропозиції.

Припустимо, що світова ціна на цукор Рw нижча за внутрішню рівноважну ціну, а тому Україні вигідно імпортувати цей продукт.

Де перебуватиме рівновага на ринку цукру в Україні за умов вільної зовнішньої торгівлі? В такій ситуації національні виробники зможуть забезпечити пропозицію цукру лише в розмірі S0, тоді як величина попиту на нього виявляється набагато більшою і дорівнює D0. Різниця між попитом та пропозицією за внутрішньою ціною, яка дорівнює світовій, покривається імпортом цукру, обсяг якого в цьому випадку дорівнює (D0 – S0). Купуючи цукор за відносно низькою світовою ціною, споживачі отримують виграш, розмір якого може бути виміряний як площа між кривою попиту та лінією світової ціни.

Припустимо тепер, що уряд України з метою захисту внутрішнього виробника від іноземної конкуренції запроваджує адвалерне імпортне мито в розмірі t=20%. Ціна імпортного цукру зростає на внутрішньому ринку на величину Рwt. В цих умовах споживачі, які раніше купували імпортний цукор за світовою ціною, зазнають втрат, оскільки за незмінного рівня доходів змушені купувати цього продукту менше і платити за нього дорожче. Імпорт скорочується, і, оскільки частина попиту на цукор залишається незадоволеною, споживачі проявляють підвищений інтерес до вітчизняної продукції. Проте розширення виробництва і збуту пов'язане зі зростанням витрат, тому іноземним виробникам буде вигідно збільшувати обсяги виробництва лише в тому випадку, коли зросте ціна на їхню продукцію.

Отже, паралельно з подорожчанням імпортного цукру, відбувається підвищення цін і на цукор вітчизняного виробництва. Через певний час рівноважна (з урахуванням імпорту) ціна на внутрішньому ринку встановиться на вищому рівні: РD=Рw+Рw.t. Таким чином, запровадження імпортного мита і пов'язане з ним наступне підвищення цін призводять до того, що:

а) вітчизняне виробництво цукру зростає;

б) внутрішнє споживання скорочується;

в) імпорт скорочується.

Легко помітити, що від запровадження мита в першу чергу страждають споживачі, оскільки вони змушені тепер платити дорожче за весь цукор (вітчизняний та імпортний) і, відповідно, споживати його менше. Через те що внутрішня ціна товару піднімається з рівня Рw до рівня РD, надлишок споживача як вимірник його вигод скорочується, і тоді чисті втрати споживачів від запровадження імпортного мита утворюють область (а+b+с+d).[4, c. 341-343]

Запровадження митного податку на імпорт відповідає інтересам вітчизняних виробників товарів, які конкурують з імпортом. З одного боку, вони можуть розширити обсяги реалізації, оскільки імпортні товари стають дорожчими і споживачі “переорієнтовують” попит на продукцію вітчизняного виробництва. З іншого боку, як це зазначалося раніше, зростання ціни на імпортні товари дає змогу вітчизняним виробникам теж підвищити ціни і отримати додатковий виграш.

Крім того, що ввізне мито впливає на інтереси споживачів і виробників, воно також є важливим джерелом доходів для державного бюджету.

Потрібно пам'ятати, що, запроваджуючи імпортне мито, держава водночас і витрачає певні кошти, пов'язані з розробкою самого тарифу, оформленням відповідної документації, утриманням митної служби тощо. Іншими словами, доходи від мита частково “поглинаються” самою тарифною системою, а тому чистий ефект для держави буде дещо меншим від очікуваного.

Проведений вище аналіз показав, що внаслідок запровадження ввізного мита виграють виробники та державний бюджет, а програють споживачі. Це означає, що імпортне мито приводить до перерозподілу доходів від споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які конкурують з імпортом.

Разом з тим ми бачимо, що сукупний виграш виробників і держави насправді є меншим, аніж втрати споживачів.

Таким чином, імпортне мито призводить до чистих втрат добробуту нації. Для того, щоб кількісно оцінити ці чисті втрати, потрібно знати розмір ввізного мита, а також скорочення обсягу імпортних надходжень або цінову еластичність попиту на імпорт.

Втрачений із запровадженням імпортного мита виграш від вільної зовнішньої торгівлі складається з двох частин:

• “ефект споживачів”: це втрата, оскільки продукція стає дорожчою і споживачі змушені скорочувати обсяги її споживання;

• “ефект виробників”: це також втрата, оскільки розширюються обсяги виробництва у недостатньо конкурентних вітчизняних фірм з вищим рівнем витрат, що негативно впливає на ефективність розподілу ресурсів. [7, c. 312-314]

Запровадження ввізного мита, як було показано вище, захищає інтереси виробників продукції, яка конкурує з імпортом. Проте, об'єктивно оцінюючи рівень такого захисту, потрібно пам'ятати, що різні виробництва можуть бути технологічно взаємопов'язаними. Це значить, що, захищаючи імпортним податком одну галузь, держава водночас захищає і пов'язані з нею галузі виробництва (наприклад, ті, які використовують її продукцію як сировину, напівфабрикат для подальшої обробки тощо). Тому фактичний рівень митного захисту, яким користується та чи інша галузь, може суттєво відрізнятися від того номінального рівня митного податку, який стягується з оподатковуваного імпорту.

Фактичний рівень митного захисту тієї чи іншої галузі збігатиметься з номінальним рівнем митного податку тоді, коли в матеріальних витратах цієї галузі немає імпортних компонентів або коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію галузі і на компоненти матеріальних витрат однакова.

Фактичний рівень митного захисту перевищуватиме номінальний, коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію більша, ніж на імпортні компоненти матеріальних затрат.

Нарешті, варто підкреслити, що можлива ситуація, коли фактичний рівень митного захисту виявиться від'ємним, незважаючи на те, що галузь захищена ввізним митом. Це може трапитися тоді, коли податкові ставки на компоненти матеріальних витрат значно перевищуватимуть митну ставку на кінцеву продукцію.

Митний податок, як правило, запроваджують для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Проте інколи держава йде на обмеження експорту. Запровадження вивізного мита може бути доцільним у тому випадку, коли ціна на якийсь продукт перебуває під адміністративним контролем держави і утримується на рівні, нижчому за світовий, завдяки тому, що виплачуються відповідні субсидії виробникам. У такому випадку обмеження експорту є необхідним заходом на підтримку достатнього рівня внутрішньої пропозиції і запобігання надлишкового експорту субсидійованого продукту. Звичайно, держава може бути зацікавленою в запровадженні вивізного мита і з точки зору збільшення надходжень до бюджету.

Вивізне мито використовують в основному країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Промислово розвинені країни використовують його рідко, а в США оподаткування експорту взагалі заборонене конституцією.

Таким чином, за допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і застосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовується для виробництва експортних товарів. Такі тенденції призводять до зниження загальної ефективності економіки і є ціною, яку необхідно заплатити за введення мита. Якщо ж ми розділимо втрати економіки на кількість "врятованих" робочих місць, то отримаємо вартість одного "врятованого" робочого місця. [2, c. 84-86]

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

2.Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі/ Ігор Бураковський,; Ред. Ю.Набока. -К.: Основи, 1996. -240 с.

3. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

5. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

6. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

7. Рут Ф.Р. Міжнародна торгівля та інвестиції/ Ф.Р. Рут, А. Філіпенко,; Пер. з англ.: Даніела Олесневич, Олександр Олесневич, Петро Кузик,. -К.: Основи, 1998. -743 с.

8. Циганкова Т. Міжнародна торгівля : Навч. посіб./ Тетяна Циганкова, Людмила Петрашко, Тимур Кальченко,; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. -К., 2001. -487 с.

9. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.

загрузка...
Top