Світовий ринок технологій

Вступ.

1. Суть та структура світового ринку технологій. Учасники ринку технологій.

2. Структура світового ринку технології.

3.Особливості міжнародної передачі технології на світовому ринку.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Технологія - сукупність знань про використання або удосконалення машин, устаткування, що забезпечують обробку, виготовлення, зміну стану, якості і форми сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції.

Міжнародні документи ООН трактують поняття «технологія» як:

· набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг;

· матеріалізовану або упредметнену технологію (машини, устаткування і т.д.)

Міжнародний технологічний обмін - це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.

Формування світового ринку технологій відбулося в другій половині 50-х - 60-і роки ХХ сторіччя, коли обсяг міжнародних комерційних операцій за технологіями перевищив масштаби національного обміну. Це дозволило виділити міжнародний обмін технологіями в окрему форму міжнародних економічних відносин. За даними МВФ кількість країн, що обмінюються технологіями з 1960 року збільшилося з 22 до 84, розширився обсяг щорічних ліцензійних операцій, що свідчить про зростаючу економічну роль цього виду товарів для всіх учасників обміну технологіями. За деякими оцінками, у розрахунку на одиницю витрат валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку набагато вище, ніж експорт звичайних товарів. Технологічний обмін перевищує традиційні світогосподарські потоки товарів, послуг і капіталів.


1. Суть та структура світового ринку технологій. Учасники ринку технологій

Прискорення НТР привело до утворення в другій половині XX ст. нового світового ринку — технологічного, що функціонує поряд зі світовими ринками товарів, праці й капіталу. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнародний поділ технології, тобто історично сформоване або набуте зосередження цього фактора виробництва в окремих країнах. У міжнародній економіці технології зазвичай розглядаються як розвинутий фактор виробництва, що має міжнародну мобільність, а саме поняття "технологія" трактується як сукупність науково-технічних знань, котрі можна використовувати при виробництві товарів та послуг.

Поняття міжнародного технологічного трансферу, як правило, трактується двояко: у широкому розумінні — як проникнення будь-яких науково-технічних знань і обмін виробничим досвідом між країнами, а у вузькому — як передача науково-технічних знань і досвіду, що стосуються конкретних технологічних процесів. Усі форми технологічного трансферу обумовлені змістом технології і відображають діалектичний процес її зародження, розквіту, старіння і заміни новою. Етапам циклу життя технології відповідають такі її види: 1-й етап — унікальна; 2-й етап — прогресивна; 3-й етап — традиційна; 4-й етап — морально застаріла.

До унікальних технологій відносять винаходи й інші науково-технічні розробки, захищені патентами або такі, які містять ноу-хау, що унеможливлює їх використання конкуруючими організаціями. Основні риси унікальної технології:

— має новизну, найвищий технічний рівень, і може бути використана у виробництві на умовах виняткової монополії;

— створюється в результаті НДДКР і винахідницької діяльності фахівців;

— при визначенні ціни такої технології на ринку враховується її спроможність створювати максимальний додатковий прибуток.

До прогресивної технології належать розробки, що мають новизну і техніко-економічні переваги порівняно з технологіями-аналогами, що використовуються потенційними покупцями нової технології і їхніми конкурентами. Основні риси прогресивної технології:

— на відміну від унікальної технології, що має абсолютну перевагу над будь-якою технологією у відповідній галузі, переваги прогресивної технології є відносними;

— прогресивність тієї або іншої технології може виявлятися в межах окремих країн, різних підприємств, у різних умовах її застосування;

— зазначені технології не захищаються патентами і не мають яскраво виражених ноу-хау, але забезпечують досить високі виробничі переваги, що гарантують їх покупцям одержання додаткового прибутку;

— такі технології можуть бути створені в результаті не тільки науково-технічної і винахідницької діяльності вчених та інженерів, але й "еволюції" унікальних нововведень, що поступово втрачають свою новизну [5, c. 86-87].

Традиційна (звичайна) технологія — це розробки, що відображають середній рівень виробництва, досягнутий більшістю виробників продукції в якійсь галузі. Основні риси традиційної технології:

— така технологія не забезпечує її покупцю значних техніко-економічних переваг і якість продукції порівняно з аналогічною продукцією головних виробників, і розраховувати на додатковий (понад середній) прибуток у такому випадку не доводиться;

— її перевагами для покупця є порівняно невисока вартість і можливість придбання перевіреної у виробничих умовах технології;

— традиційна технологія створюється, як правило, у результаті старіння і широкого поширення прогресивної технології;

— продаж такої технології зазвичай здійснюється за цінами, що компенсують продавцю витрати на її розробку і одержання середнього прибутку.

Морально застаріла технологія належить до розробок, що Не забезпечують виробництво продукції середньої якості і з техніко-економічними показниками, яких досягають більшість виробників аналогічної продукції. Використання таких розробок закріплює технологічну відсталість її власників.

Для розробки промислової технології або впровадження нового продукту у сучасне промислове виробництво потрібні промислові лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. У зв’язку з цим поглиблюється поділ праці між індивідуальними винахідниками, що пропонують нові нетрадиційні ідеї, дрібними і середніми інноваційними компаніями, що доводять ці ідеї до стадії практичного застосування, і крупними корпораціями, що забезпечують використання нової технології у масовому виробництві.

Дрібні інноваційні компанії в основному визначають пропозицію на сучасних ринках технології. Найпоширенішим способом реалізації свого продукту для незалежного винахідника або дрібного бізнесу є продаж винаходу промисловій компанії, зацікавленій в освоєнні нововведення у виробництво.

Ринкова структура на початковому етапі відтворювального циклу технології характеризується, з одного боку, великою кількістю дрібних інноваційних фірм і індивідуальних винахідників, що генерують нові технічні ідеї і прагнуть продати свої науково-технічні результати. З другого боку знаходиться велика кількість крупних промислових компаній, готових придбати найбільш перспективні з них для застосування у власному виробництві шляхом скупки патентів і ліцензій, контрактації мілких фірм на умовах субпідряду, найму володіючого технологією спеціаліста або придбання підприємства, де вона успішно використовується [3, c. 98-99].

Значну роль у здійсненні зв’язку між різними учасниками процесу відтворення технології відіграють посередницькі фірми. Вони є необхідним атрибутом розвинутих ринків технології. Їх значення полягає в тому, що вони:

- обслуговують науково-технічний обмін;

- сприяють підвищенню швидкості поширення нововведень в економіці;

- сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Крім посередницьких фірм елементом інфраструктури, що сприяє поширенню нових технологій, є розширення практики проведення різних виставок, ярмарок, на яких винахідники і мілкий інноваційний бізнес можуть продемонструвати свої досягнення в різних галузях знань [1, c. 114-115].

2. Структура світового ринку технології

Світовий ринок технології (СРТ) — це сукупність міжнародних економічних відносин з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти: технології продуктів,

процесів та управління. Об'єкти цього ринку можуть мати уречевлений або неуречевлений вигляд. До уречевлених належить товарна продукція виробничої сфери, яка переміщується між країнами каналами міжнародної торгівлі.

Товари класифікуються за коефіцієнтом технологічної місткості торгівлі, який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на виробництво товарів і торгівлю ними. Так, високотехнологічномісткими вважаються: аерокосмічне устаткування, комп'ютери, електроніка, ліки; середньотехнологічномісткими — автомобілі, хімікати, різна промислова продукція; низькотехнологічномісткими — будівельні матеріали, продукти харчування, чорні метали, текстиль, одяг, взуття.

Об'єкти світового ринку технології у неуречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управління. Класифікувати їх за внутрішньою цілісністю можна лише умовно на позаринкові: інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо; потенційно ринкові: патенти, "ноу-хау", науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо; ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, копірайт, франчайзинг, наукоємні послуги у сферах виробництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо.

На сучасному світовому ринку технології функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки:

— на моно- і мікрорівнях — університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, частка яких становить до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;

— на мезорівні — транснаціональні та багатонаціональні корпорації, національні компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін.), які є провідними патентувачами та забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;

— на макрорівні — держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції цього ринку є визначальною;

— на мегарівні — міждержавні утворення та інтеграційні діяльність підприємств на світовому ринку технологи

угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;

— на метарівні — міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких слід особливо вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомерційна дифузія технологій) [2, c. 154-156].

Географія поширення досягнень НТР є дуже нерівномірною і в основному залежить від науково-технічних потенціалів країн. Так, 9/10 світового обсягу патентів та ліцензій, а також витрат на науково-дослідні та проектно-експериментальні розробки припадає на десять розвинутих країн: США, Японію, Велику Британію, Німеччину, Францію, а також Італію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію. Хоча ці країни є основними "постачальниками" технологій на СРТ, більшість із них залишається нетто-імпортерами, їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних. Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх десятиріч лише США, Велика Британія та Швеція.

Характерним, як можна помітити з наведених даних, є надвисокий ступінь монополізації світового ринку технології, що набагато вищий, ніж в інших сегментах міжнародної торгівлі. До 90 % нових технологій спрямовуються внутрішньокорпоративними каналами, відповідна частина платежів надходить від закордонних філій до материнських компаній [7, c. 85].


3.Особливості міжнародної передачі технологіїна світовому ринку

Міжнародна передача технології — це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання зарубіжних науково-технічних досягнень.

Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні — це передача власне технології або технології "в чистому вигляді", а в широкому — передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому вигляді — це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія — це машини і обладнання. Передача технології об'єднує обидва поняття.

Міжнародні організації розглядають міжнародну передачу технології не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:

• відбір і придбання технології;

• адаптацію і освоєння придбаної технології;

• розвиток місцевих можливостей удосконалення технології з урахуванням особливостей національної економіки.

Технологія передається способами, які можна поділити на некомерційні і комерційні.

Способи некомерційної передачі технології:

• надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

• проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

• стажування спеціалістів;

• спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:

1. Власне передача технології:

• виконання НДДКР за замовленнями;

• ліцензування;

• інжиніринг;

• закупівля зразків техніки для імітації;

• закупівля машин і обладнання;

• лізинг машин і обладнання.

2. Спільне розроблення і використання технології:

• координація НДДКР — взаємне інформування партнерів про плани науково-технічних розробок;

• кооперування НДДКР на договірній основі;

• спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.

3. Промислове кооперування та спільне підприємництво:

• у формі науково-технічного виробничого кооперування — спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах;

• у формі спільних підприємств (СП)[3, c. 163-165].

Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:

• внутріфірмовим;

• міжфірмовим.

Внутріфірмовий канал — це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.

Міжфірмовий — це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Основою міжнародної передачі технології є проведення НДДКР. На їх виконання передові промислово розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе більшу частину результатів передових наукових досліджень. Це передовсім США, Японія, ФРН, Франція, Англія. Сума витрат на НДДКР в США перевищує суму витрат для цих потреб в усіх інших перерахованих країнах, разом узятих. Країни, які не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

в) ноу-хау — передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг — це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг — це надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Крім цього, технологія передається між країнами в межах угод про промислове співробітництво, про науково-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво тощо [7, c. 136-138].


4. Форми міжнародного трансферу технологій

Міжкраїнний рух технології має дві основні форми: комерційну (міжнародна торгівля товарами і послугами та трансфер неуречевлених технологій) і некомерційну (науково-технічні публікації, проведення виставок, ярмарків, симпозіумів, міграція фахівців, діяльність міжнародних організацій зі співробітництва в області науки та техніки тощо).

У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами: патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Ці інструменти включають в себе поняття "інтелектуальна власність", яке поділяється на дві складові:

1. Промислова власність — патенти на винаходи і промислові зразки, сертифікати, що підтверджують реєстрацію товарних знаків і знаків обслуговування. Все це охороняється Паризькою конвенцією 1883 р.

2. Авторське право — поширюється на будь-які творчі твори незалежно від форми, призначення і достоїнств твору (лекції, доповіді, статті, брошури, книги, технічні описи, інструкції з експлуатації, ілюстрації будь-якого виду, малюнки, плакати, фотографії і т. п.) і означає, що без згоди автора або його правонаступників ніхто не може ні в якому вигляді відтворювати або будь-яким іншим способом використовувати об'єкти, і що охороняються цим правом. Авторські права охороняються національними законами, а на міжнародному рівні — Берн-ською конвенцією 1886 р. і Всесвітньою конвенцією 1952 р. Розглянемо більш детально окремі інструменти.

Патент — це документ, що видається компетентним державним органом винахіднику, і засвідчує його авторство та І пріоритет, а також дає йому монопольне право на використання нововведення протягом певного часу (звичайно 15—20 років) на території певної країни.

Ліцензія — дозвіл, що видається власником технології (ліцензіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу і за певну плату.

Ноу-хау — це технічний досвід і секрети виробництва, інформація, які мають комерційну цінність. Ноу-хау може бути представлене у вигляді програмного забезпечення, прийомів і навиків виробництва, схем, креслень, описів, рецептів тощо.

Копірайт (право відтворення) — ексклюзивне право автора ; твору на показ і відтворення своєї роботи. Копірайт захищає від копіювання головним чином твори мистецтва і літератури — 1 книги, фільми, радіопередачі, аудіо-, відеопродукцію тощо. Однак часто копірайт поширюється і на знання у вигляді ескізів, макетів, малюнків, креслень, що використовуються у виробництві.

Промисловим зразком називається нове художньо-конструкторське вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. За допомогою промислового зразка встановлюється монополія на форму (орнамент) продуктів праці. На промислові зразки, так само як і на винаходи, видаються патенти.

Товарна марка (товарний знак) — символ певної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і ! який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника. Зазвичай це малюнок, графічне зображення, сполучення літер, ім'я засновника або власника підприємства. У випадку експорту товару товарна марка зазвичай реєструється в країнах експорту [10, c. 105-107].

Міжнародна передача технології здійснюється в таких формах:

1. Патентна угода — міжнародна торгова угода, за якою власник патенту поступається своїм правом на використання винаходу покупцеві патенту. Зазвичай малі вузькоспеціалізо-вані фірми, що не в змозі самі впровадити винахід у виробництво, продають патенти великим корпораціям.

2. Ліцензійна угода — міжнародна торгова угода, за якою власник винаходу або технічних знань дає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію.

3. "Ноу-хау" — надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги. Предметом купівлі-прода-жу в цьому випадку звичайно є незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність.

4. Інжиніринг — надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Вони включають широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, іспитів, гарантійного і післягарантійного обслуговування.

5. Франчайзинг — продаж права на ведення бізнесу під ім'ям або торговою маркою франчайзера.

6. Договори з приводу копірайту — відступлення виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію.

7. Надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовку персоналу тощо [3, c. 146-147].


Висновки

Основні передумови, що обумов бурхливий розвиток міжнародного обміну технологіями:

- на рівні країни - це нерівномірність розвитку країн світового господарства в науково-технічній сфері, що може бути зв'язане з недостатнім обсягом витрат на НДОКР у деяких країнах і з розходженням цілей їхнього застосування;

- на рівні підприємств придбання технології сприяє рішенню конкретних економічних і науково-технічних проблем; подоланню вузькості науково-технічної бази, недоліку виробничих потужностей і інших ресурсів; одержанню нових стратегічних можливостей у розвитку.

Науково-технічні послуги за самою своєю сучасною природою не можуть не вносити радикальних змін до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов'язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп'ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.

Специфіка та функціональна роль саме міжнародної торгівлі послугами особливо тісно пов'язані з сучасним характером економічного, науково-технічного прогресу, зростанням значення інформаційного обміну, збільшенням інтелектуальної компоненти у ВВП. Відтепер сфера послуг потребує великого «інтелектуального навантаження», передусім завдяки таким своїм компонентам, як електронні програмні розробки, телекомунікації, ділові, наукомісткі, кредитно-фінансові та страхові послуги, охорона здоров'я, інші групи наукомістких галузей.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

5. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

6. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

7. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

8. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

9. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посіб. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

10. Школа І. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник для студ., що вивч. дисципліну "Міжнародна економіка". — Чернівці : Рута, 1996. — 204с.

загрузка...
Top