Світовий ринок капіталів

Вступ.

Характерні риси світового ринку капіталів.

Система зовнішньо торгівельного регулювання в України

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Світовому капіталістичному ринку завжди була властива гостра конкурентна боротьба між підприємствами окремих країн. Зокрема, зараз боротьба йде між США і Японією, країнами ЄС і іншими державами. В даний час, тобто в епоху корпоративного капіталізму, на світовому капіталістичному ринку практично безроздільно панують ТНК, підтримувані національними урядами або блоками держав. Саме ці учасники міжнародних економічних відношень здійснюють економічний поділ світу, змовившись про поділ світового ринку різноманітних товарів і цінах на ці товари.

Світовий капіталістичний ринок відіграє величезну роль у підвищенні норми прибутку підприємств промислово розвинутих країн за рахунок посилення експлуатації економічно відсталих країн.

Принципова структура інституцій, які управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислово розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять Кабінет Міністрів, Міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне статистичне управління (міністерство), Міністерство закордонних справ, податкові відомства.

Завдання роботи:

1. охарактеризувати характерні риси світового ринку капіталів;

2. показати систему зовнішньо торгівельного регулювання в Україні.

1.Характерні риси світового ринку капіталів

Сучасний світовий ринок має ряд рис, що розкривають особливості його функціонування. Які ж вони? Перша характерна риса визначається товарною природою капіталізму. Вона полягає в тому, що економічні зв'язки між окремими країнами здійснюються за принципом вигідності, прибутковості.

Другою характерною рисою світового капіталістичного ринку є анархія виробництва і конкуренції. Якщо в кожному окремому підприємстві виробництво здійснюється планомірно, те в масштабі всієї капіталістичної країни й у світі в цілому воно протікає анархічно. Розподіл засобів виробництва між різноманітними галузями економіки відбувається стихійно. Визначальним чинником галузевого розміщення товаровиробників є прагнення кожного з них укласти капітал у ту сферу діяльності, де норма прибутку вище. У результаті довільного розподілу засобів виробництва в країнах і у світі в цілому між окремими сферами виробництва виникає диспропорція. І хоча різноманітні виробничі сфери ринуться до рівноваги, тому що кожний підприємець повинен робити таку споживчу вартість, яка задовольняла б суспільну потребу, проте ця тенденція різноманітних секторів економіки виявляється лише як реакція проти постійного порушення цієї рівноваги. Анархія на світовому капіталістичному ринку і його нестійкість ще більш посилюються в зв'язку з тим, що прагнення капіталу до безупинного розширення виробництва зустрічає на своєму шляху вузькі рамки платоспроможного попиту багатьох країн, що імпортують.

Істотною рисою сучасного світового ринку є також те, що в систему зовнішньої торгівлі втягуються країни, що знаходяться на самих різних щаблях розвитки товарного виробництва. У сумі держав, що беруть участь у МРТ, надаються промислово розвинуті країни, що розвиваються держави, у тому числі такі економічно відсталі з них, у яких збереглися докапіталістичні виробничі відношення. Це обумовлено різноманітними історичними термінами виникнення капіталізму в різних країнах і регіонах і з нерівномірністю темпів його розвитки.

У XX в. світовий капіталістичний ринок пережив декілька глибоких криз. Перший із них був пов'язаний із світовою війною 1914-1918 р., історичні наслідки якої зробили величезний вплив на весь хід подальшого розвитку світового господарства. Війна призвела до тривалого і глибокого порушення міжнародного товарообміну. Лише до 1924 р. фізичний обсяг товарообігу на світовому капіталістичному ринку досяг довоєнного рівня. До цього треба додати, що в зв'язку з відпаданням революційної Росії від світового ринку, сфера його діяльності була обмежена введенням радянським урядом надзвичайних заходів по керуванню зовнішньоекономічними зв'язками країни. У результаті цих акції додаток інвестиційних засобів головних капіталістичних держав до російських ресурсів було припинено, а умови збуту їхніх товарів введені в жорстке річище державного імпорту. Така глибока криза світового капіталістичного ринку вибухнув незабаром після закінчення другої світової війни, що до підстави потрясла всю структуру міжнародних економічних відношень капіталізму. Проте після 1945 р. відродження міжнародного товарообігу відбулося порівняно швидше, чим після першої світової війни.

Нарешті, у повоєнний період світовий капіталістичний ринок стикнувся з новими труднощами, пов'язаними з розпадом колоніальної системи імперіалістичних держав. Підйом національно-визвольної боротьби призвів до завоювання країнами Азії й Африки політичної незалежності, що підірвало базу й економічне панування промислово розвинутих держав, що наштовхнулися там на зростаючі трудності збуту своїх товарів і вивозу капіталу. Необхідно відзначити, що всі ці кризи в кінцевому рахунку були переборені. У цілому відмітною рисою повоєнного періоду явилося помітне прискорення темпів розвитку міжнародної торгівлі, що досягла самого високого рівня за всю попередню історію капіталізму. У цей період спостерігалося майже безупинне прискорення експорту. Так, середньорічні темпи його приросту в 50-х рр. склали 69%, у 60-х рр. - 8,2%, а в 1970-1973 р. - 9,4%. Навіть в умовах розвинутої в 70-х рр. найгострішої економічної кризи зовнішньоекономічна сфера капіталізму розвивалася успішніше, ніж капіталістичне господарство в цілому.

Одна з відмітних рис сучасного світового ринку виявляється в тому, що промислово розвинуті держави приймають усе більш серйозну участь у проведенні заходів щодо захисту національних ринків від імпорту товарів і форсуванні експорту своєї продукції. Мова йде про відродження політики протекціонізму, що була властива мануфактурному періоду розвитку капіталізму і ранньої стадії машинного періоду. Тепер у зв'язку з ростом незбалансованості платіжних балансів багато країн знову обертаються до політики протекціонізму.

Значні зміни, що пройшли в рамках світового капіталістичного ринку пов'язані не стільки з безпосередніми результатами другої світової війни, скільки з наступними особливостями розвитку міжнародних економічних відношень. В другій половині XX в. виникають регіональні економічні блоки промислово розвинутих країн, що вступили на шлях створення інтеграційних угрупувань - ЄС, ЕАСТ, останнім часом Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА). Держави, що розвиваються, створюють свої економічні об'єднання. Наприклад, у 1975 р. створена ЛАЄС - Латиноамериканська економічна система, регіональна економічна організація країн Латинської Америки і басейну Карибського моря, членами якої є 26 держав регіону. У 1967 р. із метою розвитку взаємних економічних і соціальних зв'язків утворена АСЕАН - асоціація держав Південно-Східної Азії. Її членами є Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд і Філіппін. Інтеграційні об'єднання виникають і в інших регіонах світу. Між учасниками інтеграційних угруповань поступово ліквідуються всі торгово-економічні перешкоди, але стосовно третіх країн відбувається уніфікація мит і іншого роду перешкод. Ці заходи являють собою новий тип монополізації світового капіталістичного ринку. Економічною основою таких блоків є об'єктивне наростаюче прагнення підвищити ефективність у різноманітних секторах світового господарства. Результатом цієї тенденції стала подальша інтернаціоналізація виробництва. У той же час виникнули монопольні угруповання особливого роду, що монополізують не території своїх країн від проникнення іноземних товарів, а виробництво і збут окремих товарів. Такою організацією, наприклад, показала себе ОПЕК, що монополізувала збут нафти.

Проте, незважаючи на ріст монополізації під прапором регіональної лібералізації, характерним моментом у розвитку світового ринку є те, що усе більший розвиток одержують міжнародні державні форми його регулювання. До таких форм ставляться як загальні торгові спілки типу Всесвітньої торгової організації, так і такі утворення, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитки (МБРР), Європейський банк реконструкції і розвитки (ЕБРР) і ін.

2.Система зовнішньо торгівельного регулювання в Україні

Принципова структура інституцій, які управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислово розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять Кабінет Міністрів, Міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне статистичне управління (міністерство), Міністерство закордонних справ, податкові відомства.

Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівництва, регулювання і контролю в галузі зовнішньої торгівлі, виробляє розпорядження і стежить за їх виконанням усіма підвідомчими йому організаціями.

Сьогодні міністерство виконує такі найважливіші функції:

1) розробляє і здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торговельних відносин країни з іноземними державами;

2) розробляє проекти торговельних договорів, угод і конвенцій із питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням свого уряду торговельні договори й угоди, контролює виконання міжурядових торговельних договорів і угод;

3) складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі, накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;

4) регулює і контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань, торговельних представництв за кордоном і торговельних радників при посольствах і місіях своєї країни;

5) займається питаннями митної політики;

6) розробляє і здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоторговельними операціями;

7) вивчає питання транспортування зовнішньоторговельних вантажів і контролює виконання планів перевезень товарів;

8) спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що стосуються зовнішньої торгівлі;

9) видає експортні й імпортні ліцензії, реєструє контракти;

10) займається підбором і підготовкою кадрів. Звичайно основною структурною одиницею міністерства зовнішньої торгівлі є управління. За характером діяльності всі управління міністерства можна об'єднати в три групи:

1. Торговельно-політичні управління (регіональні) займаються питаннями розвитку торговельних взаємозв'язків з окремими групами країн. Вони виробляють основи торговельної політики країни, а також заходи щодо зміцнення економічних зв'язків із зарубіжними країнами.

2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови експорту й імпорту; розглядають заявки іноземних держав на постачання і закупівлю товарів, проводять переговори з іноземними делегаціями з питань експорту й імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.

3. Функціональні управління та відділи.

Існує кілька типів таких управлінь, наприклад

  • договірно-правове - готує проекти торговельних договорів і угод, урядових постанов; контролює виконання правових умов договорів і угод);
  • валютне управління - складає валютні баланси з торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті;
  • митне управління - керує місцевими митними організаціями і контролює дотримання ними вимог законодавства і правил з митної справи; вивчає питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у розробленні проектів міжнародних угод у частині, що стосується митної справи;
  • управління цін - здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів та ін.

Торговельні представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі.

Функції та завдання торговельних представництв такі:

1) представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвиткові торговельних та інших господарських відносин даної країни з країною перебування торговельного представництва;

2) регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

3) здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

4) вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв'язки і кон'юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої торгівлі даної країни, і давати відповідну інформацію в Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговельним організаціям та іншим заінтересованим організаціям і компаніям своєї країни.

Звичайно торговельні представництва даної країни становлять частину відповідних повноважних представництв цієї держави за кордоном; вони є частиною посольства або місії даної країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансовими інструментами і насамперед регулюванням курсу національної валюти, що прямо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні й розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі - винятково важлива функція, безпосередньо пов'язана з зовнішньоторговельним процесом.

Митні органи - це державні установи, які контролюють експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито і податки.

Міністерство закордонних справ визначає зовнішньополітичні орієнтири і сприяє зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни.

Економічні органи системи ООН:

ЭКОСОР (Економічна і соціальна рада) - орган ООН, що займається питаннями координації економічної і соціальної діяльності ООН та її спеціалізованих установ.

Завдання ЭКОСОР:

- служити центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і вироблення рекомендацій щодо відповідної політики для держав-членів і системи ООН загалом;

- контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії і виконання першочергових завдань, установлених Генеральною Асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах, і забезпечувати послідовне практичне виконання на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, прийнятих на конференціях ООН та інших форумах системи ООН після їх затвердження Генеральною Асамблеєю та/або Економічною і соціальною радою;

- здійснювати загальну координацію діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних сферах і з цією метою забезпечувати виконання першочергових завдань, установлених Генеральною Асамблеєю для системи загалом;

- готувати всебічні огляди політики у сфері оперативної діяльності у всій системі ООН, враховуючи при цьому необхідність рівноваги сумісності та відповідності першочерговим завданням, поставленим Генеральною Асамблеєю для системи загалом.

Регіональні економічні комісії:

ЄЕК (Європейська економічна комісія) - комісія Економічної і соціальної ради ООН, створена відповідно до її резолюції від 28 березня 1947 р.

Комісія покликана сприяти економічному розвитку і співробітництву європейських країн, підвищенню рівня життя їх населення. З цією метою ЄЕК повинна проводити дослідження, розробляти рекомендації урядам країн-членів, здійснювати практичні заходи.

Основною метою цієї комісії є заохочення економічних відносин як між самими європейськими країнами, так і між ними й іншим світом.

Спеціалізовані установи ООН:

ІКАО (Організація міжнародної цивільної авіації) - спеціалізована установа ООН, що займається питаннями співробітництва держав у сфері цивільної авіації. Одним з основних видів її діяльності є розроблення уніфікованих технічних правил, що регулюють міжнародні польоти й експлуатацію повітряних суден, аеродромів та аеронавігаційних засобів.

Розроблені ІКАО технічні правила, стандарти і рекомендації сприяють зростанню ефективності міжнародних повітряних перевезень, підвищують безпеку польотів на міжнародних повітряних трасах.

ІМО (Міжнародна морська організація) - спеціалізована установа ООН, що займається морським судноплавством і безпекою на морі.

Основні цілі ІМО такі: забезпечення механізму співробітництва держав у сфері урядового регулювання міжнародного судноплавства шляхом розроблення технічних правил і стандартів, покликаних підвищувати ефективність торговельного судноплавства і безпеку мореплавання; сприяння усуненню дискримінації та зайвих обмежень із боку судноплавних компаній, які здійснюють міжнародні перевезення вантажів; розгляд будь-яких питань, що стосуються судноплавства, що можуть бути їй передані яким-небудь органом або іншою спеціалізованою установою ООН.

ІМО здійснює свою практичну діяльність у таких напрямках: забезпечення безпеки на морі, запобігання забрудненню морського середовища, спрощення формальностей і процедур морських перевезень, надання технічної допомоги в галузі морського судноплавства.

ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури) - спеціалізована організація ООН, завданням якої є "сприяння зміцненню миру і безпеки, підтримуючи співробітництво народів у галузі освіти, науки і культури, в інтересах забезпечення загальної поваги до справедливості, законності, прав людини й основних свобод, проголошених у Статуті ООН, для всіх народів, незалежно від раси, статі, мови і релігії" (ст. 1 Статуту ЮНЕСКО).

Для практичної діяльності ЮНЕСКО характерні такі напрямки:

1) здійснення заходів на користь миру, роззброєння, розрядки напруженості; боротьба з колоніалізмом, расизмом і апартеїдом;

2) діяльність, спрямована на розвиток національної освіти;

3) діяльність у сфері науки, техніки і соціальних наук;

4) діяльність у сфері культури;

5) розвиток засобів інформації.

ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) - спеціалізована установа ООН, метою якої є "досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров'я" (Статут ВООЗ).

ВПС (Всесвітній поштовий союз) - спеціалізована установа ООН, створена для розвитку зв'язків між народами через сприяння ефективному функціонуванню поштових служб і міжнародному співробітництву в культурному, соціальному й економічному плані.

MCE (Міжнародний союз електрозв'язку) - покликаний підтримувати і розширювати міжнародне співробітництво з метою удосконалення і раціонального використання усіх видів електрозв'язку. МСЕ надає також технічну допомогу країнам, що розвиваються, у справі планування й організації електрозв'язку, будівництва підприємств і засобів зв'язку та підготовки місцевих кадрів у галузі електрозв'язку.

ВОІВ (Всесвітня організація інтелектуальної власності), її завданням є: сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі за допомогою співпраці держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; забезпечення адміністративного співробітництва міжнародних союзів інтелектуальної власності.

ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю). Основні її принципи - багатосторонність зовнішньої торгівлі; застосування загального режиму найбільшого сприяння; зниження митних тарифів та інших (нетарифних) обмежень; взаємність поступок; ведення зовнішньої торгівлі на приватноправовій основі.

ВТО (Всесвітня торговельна організація), її головною метою є сприяння розвитку торгівлі як засобу економічного зростання і розвитку.

ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку) - спеціалізована організація ООН, що займається всією сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі.

Основні функції Конференції: заохочення міжнародної торгівлі, особливо з погляду прискорення економічного розвитку; визначення принципів і політики, що стосуються міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; розгляд і сприяння координації діяльності інших установ у межах системи ООН у галузі міжнародної торгівлі; ведення переговорів і ухвалення багатосторонніх правових актів у галузі торгівлі (у співпраці з компетентними організаціями ООН); узгодження політики уряду і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі та пов'язаного з нею розвитку.

Товарні угоди, асоціації імпортерів та експортерів відіграють важливу роль у координації політики і цін між експортерами й імпортерами на окремих світових товарних ринках.

ГРУПА СЕМИ" (G-7) - нарада семи провідних капіталістичних країн з економічних питань. Країни-члени - США, Великобританія, Франція, Німеччина, Канада, Італія, Японія.

МВФ (Міжнародний валютний фонд). Головним призначенням Фонду є сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері, розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і відповідно зростанню зайнятості і поліпшенню макроекономічних умов усіх країн - членів Фонду. Основні завдання МВФ: визначення паритету і курсу валют, надання країнам-членам кредитів, сприяння конвертованості валют, скасування обмежень у поточних операціях, надання консультативної допомоги з фінансових і валютних питань державам - членам Фонду.

ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку). Головні її цілі - сприяння економічному і соціальному розвитку країн, як тих, що беруть участь, так і тих, що не беруть участі в роботі Організації; розроблення ефективних методів координації їх торговельної і загальноекономічної політики; стимулювання зусиль, спрямованих на надання допомоги державам, що розвиваються; сприяння розвитку світового економічного обміну на багатосторонній недискримінаційній основі.

СБ (Світовий банк). Головне завдання Банку полягає в стимулюванні приватних іноземних капіталовкладень через надання гарантій або шляхом прямої участі, а також у сприянні міжнародній торгівлі та підтриманні платіжних балансів.

Основною діяльністю Банку є надання довгострокових кредитів під достатньо високий відсоток.

ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку). Головне завдання Банку - надання довгострокових кредитів європейським країнам.

ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) - спеціалізована установа ООН з 1984 p., головна мета якої - заохочувати промисловий розвиток і прискорювати індустріалізацію країн, що розвиваються, а також координувати всю діяльність ООН у сфері промислового розвитку.

ЄЕС (Європейське економічне співтовариство) - одне з найбільших економічних угруповань, першочерговими завданнями якого були: створення "Загального ринку" через ліквідацію національних бар'єрів на шляху вільного руху товарів, робочої сили, послуг і капіталів, а також поступовий перехід до проведення єдиної політики в різноманітних сферах економічного і соціального життя країн-учасниць (сільське господарство, конкуренція, транспорт, податки тощо).

Перехід до єдиної торговельної політики, який намічався, повинен був забезпечити погоджені дії учасників угруповання в зовнішньоекономічній сфері і виступ ЄЕС як єдиного цілого в системі міжнародних економічних відносин.

ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі). Основна ціль Асоціації - ліквідація перешкод, що утрудняють розвиток торгівлі (скасування мита і кількісних обмежень).

АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії). Головні її завдання: сприяння економічному, соціальному і культурному прогресу; зміцнення миру і регіональної стабільності; взаємодопомога в проведенні науково-дослідних робіт, розвитку освіти, техніки, у підготовці кадрів, у питаннях адміністрування; досягнення ефективного співробітництва в промисловості і сільському господарстві.

Висновки

Отже, ми можемо зробити висновок, що виникнення і становлення світового ринку – це складний і довготривалий процес, що був обумовлений міжнародним поділом праці і капіталістичним виробництвом.

Світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов’язані між собою законами міжнародного поділу праці. Світовий ринок є сферою забезпечення розширеного відтворення, тому зв’язки між товаровиробниками різних країн здійснюються через обмін товарами і розширюються в міру збільшення масштабів виробництва.

Також треба зазначити, що взаємодія світових господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.

Світовий ринок має складну структуру, яка може змінюватись під впливом різних чинників, але найголовніший з них є НТР, так як протягом усієї своєї історії людство перебуває у стані постійного наукового пошуку, змінюючи навколишній світ. Під впливом НТР змінюється не тільки сучасний стан світового господарства, а й відбуваються якісні і територіальні зрушення у ньому. Структуру світового ринку можна розглянути у трьох аспектах: регіональному, товарно-галузевому та соціально-економічному.

Список використаних джерел

  1. Буглай В. Б. Международные экономические отношения. -М.: Финансы и статистика, 1996. -159 с.
  2. Дахно І. І.Міжнародна економіка. -К.: МАУП, 2002. -214 с.
  3. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини. -К.: Знання-Прес, 2003. -405, с.
  4. Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.
  5. Міжнародна економіка : Підручник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -223, с.
  6. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини/ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
  7. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -К.: Знання , 2005. -397, с.
  8. Савельєв Є. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

загрузка...
Top