Структура і динаміка розвитку міжнародної інформаційного бізнесу країн Західної Європи

Вступ.

1. Поняття інформаційного бізнесу.

2. Поняття міжнародного інформаційного бізнесу.

3. Структура і динаміка розвитку.

4. Розвиток міжнародного інформаційного бізнесу в країнах СНД.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження. Входячи в світове економічне співтовариство, Україна реально стала на шлях реформ. В умовах глобальних перетворень особливого значення набувають інформація та інформаційні технології (ІТ), без яких неможливо уявити сучасний розвиток виробництва, управління, науки, банківської діяльності. Стан справ в усіх галузях економіки далекий від досконалості, тому дуже актуальним став розгляд питань відносно шляхів її реструктуризації, серед яких можна виділити інвестування, інноваційний потенціал та інноваційний менеджмент, складання обґрунтованих і ефективних бізнес-планів, керування проектами, відокремлення нових галузей економіки від традиційних тощо. Але жоден із них не дасть реального результату без кардинального перегляду й інтенсивного застосування таких категорій, як інформація, інформаційний бізнес (ІБ) та інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). При наявності великої армії спеціалістів і вчених, досвідчених керівників, дуже рідко кому вдається досягти кардинальних змін ситуації, що склалася. Метою цієї роботи стало комплексне дослідження таких галузей, як ІБ та ІКТ, їх сучасного стану та перспектив розвитку.

У наш час глобального подорожчання товарів і послуг, приведення їх до світових цін, комп’ютери залишаються одним з небагатьох продуктів, вартість яких постійно зменшується, а користувацькі якості поліпшуються, що викликає інтенсивний розвиток ІКТ. ІБ увійшов у наше життя непомітно, органічно, але досить швидкими темпами. І саме тому, що ми стикаємось з усіма аспектами ІБ, майже кожної хвилини в нашому житті (інформація, комп’ютери, комп’ютерні мережі, бази і банки даних, телекомунікації), ми вже не сприймаємо його прояви як категорії, які потрібно розглядати з економічної та державної точок зору.

На розвиток підприємницької діяльності в галузі інформаційних і комунікаційних технологій у нашій країні об’єктивно впливають такі фактори:

· практично повна відсутність теоретичних досліджень і практичних розробок з питань формування ринку інформаційних продуктів і послуг;

· загальне відставання від світового рівня в розвитку технічної бази передачі інформації, засобів обчислювальної техніки (ОТ), а також програмних продуктів;

· повна відсутність елементів ринкової інформаційної інфраструктури;

· нерозвиненість методичного, організаційного та функціонального забезпечення процесів удосконалення компонентів інформаційних і комунікаційних технологій;

Отже, саме концепція пріоритетів розвитку ІБ та ІКТ є тим інноваційним засобом, який прискорить ефективне розв’язання вищевказаних проблем.

Розвиток інформаційного сервісу відбувався на основі фундаментальних положень науково-інформаційної діяльності, відображених в роботах Д.І.Блюменау, Р.С.Гіляровського та з використанням інформаційних технологій, що знайшли відображення в наукових працях К. Г. Скрипкіна, М.Г.Твердохліба, М. М. Іванова. В основі організації інформаційного сервісу лежить вивчення потреб споживачів. Теоретичні і методичні проблеми вивчення інформаційних потреб для систем підтримки прийняття рішень відображені в роботах Т. І. Алачевої, О.І.Амоші, Л.В.Балабанової, Я.Г. Берсуцького, А.П.Веревченко, О.В.Виноградової, В.В.Вітлінського, В.К. Галіцина, А. Грінберга, В. М. Геєця, В.В.Годіна, В.Я.Заруби, К.Ф.Ковальчука, С. П. Кулицького, Ю.Г. Лисенка, Б.М.Мізюка, О.В.Оліфірова, В.В.Пастухової, B. С. Пономаренка, В.М.Порохні та О.І.Пушкаря. Питання, пов'язані з формуванням і розвитком ринку інформаційних продуктів і послуг, широко розглянуто в роботах Г.Р. Громова, С. Ф. Лазаревої, Л.Г.Мельника.

Метою та завданнямидослідження є створення комплексної системи механізмів щодо зміни існуючої структури ІБ та ІКТ в Україні на основі аналізу діяльності провідних фірм відповідного профілю.

Отже, головна мета роботи – дослідити структуру і динаміку розвитку міжнародної інформаційного бізнесу країн СНД.

Для цього були виконані наступні завдання:

- дослідити поняття інформаційного бізнесу;

- охарактеризувати поняття міжнародного інформаційного бізнесу 9

- проаналізувати структуру та динаміку розвитку інформаційного бізнесу;

- виявити особливості розвитку міжнародного інформаційного бізнесу в країнах СНД.

Інформаційний бізнес – це сфера підприємницької діяльності, пов’язана з розробкою, виробництвом і розповсюдженням компонентів ІКТ. Отже, подальше становлення і розвиток його неможливі без розв’язання комплексу теоретичних і методологічних проблем, викликаних особливостями економіки перехідного періоду, ролі та місця держави в процесах розвитку комерційних структур, розробки напрямків удосконалення інфраструктури бізнесу.

До суттєвих змін у потоках інформації, організаційних формах, методах обробки та подання даних призвели докорінні перетворення в економічній сфері, перехід від адміністративно-командних до економічних методів управління, розвиток підприємницької діяльності та ринкових структур, а також відсутність практичного досвіду, унікальність ситуації і необхідність швидкого прийняття рішення. Перелік указаних факторів може бути суттєво розширений. Отже, сфера ІБ і розвиток відповідних структур вимагають проведення в першу чергу теоретичних досліджень, що забезпечать:

· ефективне використання набутого світового досвіду в частині формування технічної бази засобів обчислювальної техніки та передачі інформації, а також відповідного програмного забезпечення;

· орієнтацію на кращі світові зразки з метою створення передової системи ІБ;

· врахування специфіки світового ринку інформаційних продуктів і послуг;

· адекватність відображення процесів перетворення інформації умовам функціонування компонентів інформаційних і комунікаційних технологій;

· пропаганда та створення ефективних інформаційних систем менеджменту (ІСМ) і комплексне їх впровадження та використання.

Компоненти ІКТ в Україні та інших країнах СНД розвиваються поза межами єдиного комплексу організаційних, правових і економічних заходів, який є необхідним для ефективного входження в ринкову економіку в умовах розподілу праці та послуг на міжнародному інформаційному ринку, чим визначається актуальність виконання вищенаведених завдань.

Предметомдослідження виступають міжнародний ІБ та ІКТ, їх економічні, правові й організаційні аспекти функціонування.

Об’єктдослідження – поняття та структура міжнародного інформаційного бізнесу.


1. Поняття інформаційного бізнесу

Інформаційний бізнес (ІБ) - порівняно нова сфера підприємницької діяльності. Термін "бізнес" (business - діло, справа, ділові відносини між людьми, або відносини між учасниками діла) - це діяльність, здійснювана приватним особами, підприємствами чи установами з виробництва або придбання і продажу товарів чи наданню послуг в обмін на інші товари, послуги або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб чи організацій.

Основними функціями інформаційного бізнесу в широкому розумінні являються: управління і ведення обліку; підготовка кадрів; маркетинг будь-якої діяльності і безпосереднє виробництво інформаційної продукції. Роль провідника досягнень науково-технічного прогресу і інновацій, радника при прийнятті управлінських і виробничих рішень і, з рештою, необхідність інформації при вирішення проблем і досягнення поставлених цілей кожного окремого члена суспільства, обумовлює багатогранність видів науково-інформаційної діяльності і її споживчу цінність[1].

Інформаційний бізнес має і свої специфічні функції, які поділяють його на комп'ютерний, суто інформаційний і змішаний, що відбивається на категорії інформаційного органу. Крім того категорія визначається ще й за такими показниками:

- кінцевою ціллю НІД є створення особистого інформаційного продукту силами своїх співробітників (інформцентри, довідково-інформаційні служби, фірми з виготовлення БД тощо);

- надання інформаційних послуг на основі замовлень і підтримки зі своїми користувачами відношень, близьких до неформальних (бібліотечне обслуговування, реклама, комп'ютерний сервіс тощо);

- створення інформаційної продукції у відповідності зі специфічними вимогами кінцевих споживачів (літературна і журналістська діяльність, мистецтво, галузеві центри інформації, центри НТІ тощо);

- використання різноманітних носіїв інформації, включаючи як традиційні - паперові, магнітнострічкові, діапозитивні та ін., так і електронні засоби зберігання даних (видавнича діяльність);

- створення інформаційної продукції для забезпечення прийняття рішень і підвищення якості цих рішень (юридично-правове, ділове інформування, ДЗК тощо );

- отримання прибутку за рахунок надання послуг і інформації, тому що користувачі прирівнюють ці послуги до проведених наукових досліджень і повністю їх оплачують (інформаційний маркетинг, експертно-аналітичні служби тощо);

- збір і збереження різноманітних відомостей про діяльність певної галузі, підприємства, установи тощо на відміну від консультацій у сфері управління (органи статистики, архіви і т. ін.);

- відношення до інформації як до свого кінцевого продукту (засоби масової інформації - ЗМІ).

Інформаційний бізнес, спрямований на підтримку процесів керівництва в різних галузях народного господарства, або на експертні оцінки, інколи ще називають "інформаційно-діловим обслуговуванням", "диференційованим забезпеченням процесів керівництва" або "системою підтримки прийняття рішень", розуміючи під цим програмоване формування цілеспрямованого, послідовного, комплексного і неперервного процесу інформування споживачів конкретною науково-технічною, економічною, діловою інформацією[2].

ІБ представляє собою нову сферу підприємницької діяльності у вигляді найкрупнішого багатогалузевого комплексу з уже складеною інфраструктурою і, з одного боку, входить до інфраструктури всієї системи підприємницької діяльності, з іншого боку, є самостійною сферою бізнесу. Функціонально-конструктивну схему ІБ наведено в додатку 1. [3]


2. Поняття міжнародного інформаційного бізнесу

При виборі категорії бізнесової діяльності інформаційного органу основними принципами повинно стати:

- виробляти те, що продається, а не продавати те, що виробляється;

- інтереси споживачів привалюють над виробничими міркуваннями, тому при визначенні цілей і задач обслуговування вирішальним стає не внутрішні технологічні, а зовнішні потреби;

- негнучкість, зайва стабільність процесів обслуговування повинна змінитися динамічністю, здатністю швидше і повніше пристосовуватися до вимог споживачів, до створення нових, розрахованих на більший попит, продуктів і послуг;

- управління інформаційним виробництвом базується не на директивних вказівках, не на плані-фетиші, а перш за все на вичерпному знанні об'єктивних факторів, реальних запитів суспільства, його груп і окремих споживачів, а також на швидко й вірно зроблених висновках відносно цього;

- в області фінансової діяльності більше уваги звертається на ціну, яку готовий прийняти споживач, а не на собівартість послуги чи товару, відповідно і бюджет будується з врахуванням вимог реалізації продуктів і послуг[4].

Формуючи власну політику інформаційного ринку, слід визначитися з колом послуг, що будуть надаватися, відповідно до наявних інформаційних ресурсів і з дотриманням балансу інтересів споживачів і видавців інформаційної продукції. На сучасному споживчому ринку існують такі групи інформаційної продукції, яка з точки зору бізнесу є товаром:

1. Науково-технічна продукція, яка створюється на замовлення або в процесі науково-технічної діяльності в ініціативному порядку і яка відноситься до сфер науки, техніки і виробництва. До цієї групи відносяться технічні рішення, в т. ч. винаходи і промислові зразки, технічна документація, ноу-хау, програмні системи, що реалізують інформаційні та інші технології. Специфічним видом науково-технічної продукції цієї групи є аналітичні матеріали - результати аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів. Предметом купівлі можуть бути матеріали, як спеціально підготовлені на замовлення, так і раніше виконані і реалізовані новому замовнику. До даного виду продукції може бути застосований ринковий механізм формування договірних цін, хоч дефіцит попиту нерідко призводить до довільного їх визначення. Слід підкреслити, найбільш перспективним напрямком створення цього виду інформаційного продукту є шлях, пов'язаний з його інтелектуалізацією і підвищенням наукоємкості.

2. Інформаційні продукти і послуги, пов'язані з так званим бібліотечним типом обслуговування. До цієї групи відносяться послуги з надання відповідно до запиту абонента як самого документа (книги, журнали, каталоги тощо), так і копій, рефератів, бібліографічних описів, об'єктографічних чи інших довідок, а також різноманітних баз і банків даних, послуги з надання дистанційного доступу, з проведення пошуку в інформаційних масивах, депонуванню рукописів, перекладів і т.ін. До цієї ж групи відносяться роботи з забезпечення переведення інформації на мікрографічні й машинозчитувані носії, надання телекомунікаційних каналів для забезпечення функціонування електронної пошти і проведення телеконференцій[5].

При формуванні товарного асортименту інформаційної продукції слід враховувати всі основні принципи бізнесової діяльності.

Підлеглий статус інформаційних органів, які ми розглядаємо, дає йому ряд переваг в організації бізнесу, а саме - відсутні проблеми початку діяльності і створення підприємства, необхідності його реєстрації, формування фондів, придбання майна та багатьох інших організаційно-управлінських проблем. Але досьє по входженню в бізнес він повинен обов'язково мати.

В досьє повинно входити: викладення проекту комерціалізації діяльності (цілі, види НІД і асортимент інформаційної продукції, концепція вартості НІД), експертні оцінки інформаційного ринку, попиту і пропозиції, прогнозованого обороту, фінансових і матеріальних витрат на виробництво; гіпотези з отримання прибутку, необхідних інвестицій, матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу інформаційного органу.

Форми організації інформаційного бізнесу, як і будь-якого іншого, можуть бути різноманітними - індивідуальне підприємництво, партнерство, акціонерне товариство, корпорація, товариство з обмеженою відповідальністю, франчайзінг тощо. Вибір та обґрунтування форми інформаційного бізнесу залежить переважно від поставленої цілі, вихідних матеріально-технічних, кадрових і фінансових умов, інформаційного споживчого ринку, переважаючого попиту, наявності конкурентів. В нашому варіанті ми маємо справу з франчайзінгом дещо спрощеної форми.

Франчайзінг (від французького "франшиза" - льгота, привілеї) визначається як надання підлеглому органу - франчайзі, права на виробництво і(або) збут продукту (послуги) з наданням допомоги в організації та управлінні бізнесом ліцензіаром - базовим підприємством, установою, фірмою тощо - тобто франчайзером. Суть франчайзінгу полягає в тому, що поточна діяльність франчейзі, в даному випадку - інформаційного органу, є повністю самостійною (штатний розклад, фонд заробітної плати, окремий план діяльності, довідково-інформаційний фонд), але він функціонує не як уособлений суб'єкт правовідношень, а як частка установи, закладу, організації чи підприємства, який є власником нематеріальних і матеріальних активів, надає свої юридичні ознаки, стандартні господарські процедури і бере на себе частку загальносистемних витрат в обмін на "винагороду" - компенсацію витрат і прибуток від діяльності інформаційного органу. Це співробітництво в даному випадку існує в порядку підлеглості, але воно буде більш відповідальним і результативним, якщо оговорюватиметься ще й контрактом[6].

При переході на бізнесові умови діяльності необхідно вирішити ряд завдань, серед яких:

перше - організувати так інформаційну діяльність, щоб можна було кваліфіковано і своєчасно виконувати свої обов'язки перед споживачами інформації;

друге - забезпечити себе таким "портфелем замовлень", який дозволить виправдати всі затрати на утримання інформаційного органу і отримати солідний прибуток.

У "портфель замовлень" повинні входити лише економічно ефективні види інформаційної продукції, визначені на основі вивчення інформаційних потреб споживачів та інтелектуальних і матеріально-технічних можливостей їх задоволення інформаційним органом. Це може бути:

1. Виконання" науково-інформаційних робіт і послуг за постійно діючими замовленнями підрозділів галузі. Сюди відноситься інформаційне забезпечення всіх пріоритетних напрямів діяльності галузі, цільових програм, заходів тощо. Вартість цих робіт визначається за реальними витратами на їхнє виготовлення з додаванням величини бажаного прибутку. На кожну з них відкривається окреме замовлення, в якому вказується перелік робіт, їх обсяг, строки і вартість їх виконання. Замовлення погоджується з фінансовою службою обох сторін і підписується.

2. Виконання робіт з індивідуального інформаційного забезпечення спеціалістів галузі. Сюди відносяться роботи по вивченню інформаційних потреб спеціалістів і організації їхнього постійного інформаційного забезпечення. Робота виконується за постійно діючим завданням або замовленням. Умови її виконання і оплати такі ж, як і в попередній роботі.

3. Виконання одноразових заходів з науково-інформаційного забезпечення підрозділів галузі і окремих спеціалістів. Сюди, окрім виконання окремих завдань на цільовий пошук і забезпечення інформацією, включаються також виконання перекладів з інших мов, підготовка покажчиків літератури на різних носіях, складання довідок, разовий пошук інформації у фондах, замовлення копій чи окремих документів. Ці види робіт і послуг оплачуються за договірними цінами.

4. Виконання одноразових замовлень з науково-технічної пропаганди. Сюди відносяться всі замовлення на проведення пошуку і передачі інформації про передовий досвід і інновації, а також організація і проведення заходів щодо вивчення передового досвіду чи інновацій. Оплата роботи здійснюється за фактичними цінами, встановленими виробником або за угодою.

5. Виконання одноразових замовлень підрозділів інших галузей і окремих споживачів. Ці роботи виконуються за письмовими замовленнями, в яких, крім сутності замовлення і строків його виконання, даються гарантії оплати виконаних робіт. Звичайно це: замовлення на надання допомоги в пошуку інформації, копії видань з ДІФу, інформаційні, адресні та аналітичні довідки, реферати, оглядова і бібліографічна інформація і т. п. або замовлення на отримання вже готової ексклюзивної інформаційної продукції. Виконана робота передається замовнику тільки після оплати виставленого рахунку. Якщо замовлення складне, й дороге, то вартість його виконання попередньо погоджується з замовником.

Відносно ж тих робіт, котрі, як перераховані вище, не оплачуються (обслуговування інформацією керівників, взаємообмін і тощо), то витрати на їх виконання, виставлені інформаційним органом керівництву базового підрозділу, відносяться на його накладні витрати[7].

Організаційно-економічне удосконалення НіД при переході на бізнесовий режим залежить від наявності:

- норм часу і виробітку на всі процеси і всю інформаційну продукцію;

- цін на всю без винятку продукцію, незважаючи на форму її надання споживачеві (платну чи безплатну);

- системи обліку і контролю за своєчасним виконанням;

- активного зворотного зв'язку зі споживачами;

- зниження собівартості продукції;

- рентабельності виробництва.

Не зважаючи на те, що комерційна науково-інформаційна діяльність в даному випадку є додатковою і лише сприяє збільшенню прибутку базового підрозділу, вона не повинна породжувати невиправдані робочі місця і витрати, які не приносять доходу. Тому одним з важливих моментів організації, становлення і розвитку інформаційного бізнесу є визначення доцільності його діяльності, перспективних обсягів реалізації продукції і послуг, отримання прибутку.

Бібліотека, як некомерційна установа, досі не має критеріїв комерційного ранжирування своїх послуг і продуктів. Тому першочерговим завданням повинно стати визначення реальної ціни продукції та послуг, які має намір бібліотека продавати споживачам. Це трудомістке, але одноразове завдання, і його необхідно зробити самим чи найняти спеціаліста. Потім необхідно зіставити реальну ціну з ринковою і прийняти рішення про доцільність виробництва кожного продукту чи послуги, тобто, визначитися з рентабельністю виробництва обраного товарного асортименту.

Всі ці питання покликане вирішити маркетингове дослідження, з якого і повинно починатися формування бізнесової стратегії будь-якого інформаційного органу[8].

3. Структура і динаміка розвитку

Інформаційний бізнес в Україні, яка робить перші кроки у формуванні інформаційного суспільства, знаходиться у зародковому стані і необхідно ще дуже багато зробити для його становлення та розвитку. Зважаючи на досвід країн з розвиненою інформаційною інфраструктурою, основні концептуальні засади становлення та розвитку ІБ можна сформулювати таким чином:

1. Загальна тенденція становлення ІБ не повинна відрізнятися від світового досвіду, тобто доцільним є перехід від традиційних видів діяльності до цільового інформаційного обслуговування в різних режимах.

2. Доцільно розвивати не тільки державний, а й недержавний (приватний) сектори інформаційного ринку. Світовий досвід показує, що державному сектору та його органам статистики не під силу здійснити якісне інформаційне обслуговування і задовольнити інформаційні потреби користувача. В умовах ринку змінюються джерела інформації (потоки інформації), виникає проблема збереження комерційної таємниці.

3. Зростає вага економічного аналізу інформаційної діяльності[9].

В умовах кризи підтримування власних інформаційних підрозділів стає дуже дорогим, тому в багатьох випадках їх скорочують.

За ринкових умов кращі шанси мають невеликі, але мобільні і добре організовані структури, здатні швидко змінювати номенклатуру ІПП, збільшувати частку інтелектуальних і наукомістких проектів, упроваджувати абонентське або договірне обслуговування користувачів.

4. ІБ має бути диференційованим відповідно до етапів життєвого циклу продуктів і технологій, що дасть змогу своєчасно та безболісно припиняти роботу над неконкурентоспроможними і дубльованими розробками.

5. Важливою задачею є використання ІТ для аналізу підприємств і фірм, що приватизуються.

6. Перспективним є встановлення контактів із закордонними фірмами та інформаційними системами для обміну інформацією. Необхідно створити зовнішні та внутрішні БД для інформування потенційних інвесторів про стан ринків і сфер інвестування.

7. За умов становлення інформаційного ринку особливої ваги набуває підтримка держави, яка з допомогою економічних і правових функцій повинна стимулювати інформаційний бізнес через прийняття відповідних законів (інформатизації, сертифікації ПП тощо), проведення відкритих конкурсів і розподіл фінансових коштів не по організаціях чи відомствах, а по конкретних проектах.

Аналіз показників функціонування інформаційного бізнесу дає можливість отримати всебічну картину стану справ у цій галузі. Нова тактика створення рейтингу інформаційних технологій базується на визначенні фактору впливу тієї чи іншої компанії на розвиток індустрії, дослідження якого враховує звіти визнаних на комп'ютерному ринку маркетингових фірм, а в якості інструментарію проведення міжнародного порівняльного аналізу використовуються уніфіковані ключові індикатори функціонування ІБ[10].

Тривалий час не визнавався самий товарний характер інформації в сфері технологічного обміну, і ринки існували для всіх товарів і послуг, крім інформації, ціна якої прирівнювалась до нуля, і робилось припущення, що розповсюдження знань відбувається безоплатно.

До числа найбільш дискусійних у сучасній економіці відноситься питання про ціну продуктів технічної творчості та програмного забезпечення, зокрема. Підхід до ціноутворення на інформаційно-обчислювальні послуги, спрямований на заміну адміністративних методів ціноутворення більш гнучкими, економічними дозволив висунути припущення про можливість збалансувати інтереси виробника та користувача й усунути диктат однієї сторони по відношенню до іншої.

Виходячи зі стану справ на сьогодні, держава повинна здійснити пряме регулювання через:

· структурні зміни в господарському механізмі на основі розроблення відповідного правового забезпечення та податкової політики, стимулювання конкуренції;

· організацію конкурсів на надання державних замовлень та інвестицій;

· установлення державних стандартів на ІС, ІТ тощо;

· розроблення механізму сертифікації інформаційних продуктів, технологій і фірм;

· створення умов для розвитку інформаційної інфраструктури та професійної підготовки і перепідготовки кадрів;

· формування контрактної системи взаємостосунків (фінансового механізму контрактів, організації і масштабів).

У всіх галузях інформаційної діяльності, в яких сформувалися та існують ринкові відносини, державні інформаційні структури реалізують свої послуги і продукти за ринковими цінами всім категоріям споживачів (у тому числі населенню, іншим державним організаціям, суспільним чи комерційним організаціям). Соціально незахищеним верствам населення видаються дотації (але в основному за цільовим методом як споживачам, а не через встановлення неконкурентно низьких цін)[11].

В окремих галузях інформаційної діяльності, де відсутня можливість створення ринкових відносин (наприклад, послуги масових бібліотек), ІПП надаються безкоштовно або за низькими цінами. Однак це стосується тільки послуг, що не потребують для свого надання ніяких додаткових витрат (доступ у читальний зал, право користуватися фондами і БД) і призначених винятково для власного споживання (у некомерційних цілях). Будь-які інші послуги незалежно від їх призначення мають надаватися за ринковими цінами для того, щоб одні споживачі не отримували суттєво більше, за інших, і тим самим не зменшували можливості інших в умовах фіксованого і обмеженого обсягу ресурсів.

Доходи, отримані від продажу ІПП, створених за державний рахунок, повертаються громадянам у вигляді скорочення витрат на їх підготовку або у вигляді надання ІПП більш високої якості. Для цього державні інформаційні структури, або організації, що використовують кошти держбюджету, не мають права включати в собівартість своїх послуг витрати на підготовку БД і масивів першоджерел (які таким чином отримують статус суспільної власності).

Поряд із розглянутими економічними підходами до забезпечення рівного доступу до інформації іноді вживаються й частково адміністративні заходи, коли держава встановлює для комерційних споживачів ціни вищі, ніж для некомерційних.

Що до ІПП, виготовлених за державний рахунок і наданих споживачам для здійснення комерційної діяльності в інформаційній сфері (наприклад, фонди першоджерел і БД), замість звичайних угод «купівлі-продажу» використовуються орендні та ліцензійні відносини, які повніше відповідають суті ІПП як об’єктів інтелектуальної власності.

Для вдосконалення інформаційної інфраструктури сьогодні необхідні:

· підтримка пріоритетних напрямків розвитку інформаційних технологій;

· забезпечення сумісності та взаємодії систем і мереж з урахуванням міжнародних стандартів;

· використання єдиного транспортного телекомунікаційного середовища.

Реструктуризація інформаційного бізнесу та інформаційно-комунікаційних технологій – це врахування рівня сучасної інфраструктури галузі та її вдосконалення, створення національного “бренду”, перехід від сотового до серійного виробництва, гнучка інвестиційна політика, якісна перебудова виробництва, науково обґрунтований інноваційний менеджмент, створення нових робочих місць, доцільна рекламна підтримка[12].


4. Розвиток міжнародного інформаційного бізнесу в країнахСНД

Сьогодення характерне тим, що в діяльності промислово розвинених країн світу досить чітко сформувались державнаполітика в галузі інформатизації.

Поява транснаціональних економічних структур, інформаційних та телекомунікаційних систем свідчить про перехід від індустріальної до інформаційної орієнтації розвитку економіки і суспільства. Глобальні інформаційні системи зв’язують світ в єдине ціле і роблять всі держави інформаційно взаємозалежними, заставляючи проявляти максимум уваги до якості інформаційної взаємодії в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства.

Вирішення проблем інформаційної взаємодії має випереджати за часом кожний наступний час в налагодженні співробітництва в тій чи іншій сфері.

Формування інформаційного простору СНД дозволить повніше координувати реформи, створювати належні умови для функціонування ринків товарів, послуг, капіталів та робочої сили, забезпечувати рівні права на придбання майна в приватну власність, володіння, користування та розпорядження ним на території країн-учасниць СНД, проводити «согласовану» політику в різних сферах.

Задачі, що стоять перед країнами-учасницями СНД в контексті формування інформаційного простору не обмежуються проведенням внутрішньої інформаційної політики, розвитком національного інформаційного простору. Ці задачі зв’язані також з виявленням шляхів та засобів розширення таких можливостей, які дозволили б країнам-учасницям отримати максимум «вигод» з розвитку світової інформаційної інфраструктури[13].

У сфері формування інформаційного простору СНД існують особливості, загальні для всіх країн Співтовариства і специфічні для кожної з держав. Причина цих специфічних особливостей полягає в тому, що не всі елементи інформаційного простору, як і суспільні структури окремих країн знаходяться в один і той же час на одній і тій же стадії розвитку. Процес розвитку країн-учасниць СНД не є лінійним і швидкість входження кожної з країн в світовий інформаційний простір може бути різною.

Становлення та розвиток підприємницької діяльності, зокрема у сфері інформаційного бізнесу, повинні спиратися на відповідні законодавчі норми, що регламентують усі аспекти правовідносин об’єктів і суб’єктів інформатизації, а також правовий статус методів, форм і засобів захисту інтелектуальної власності.

Міжнародна інформація і обмін інформацією відтворюють зовнішньополітичні інтереси окремих держав, блоків держав та цілих систем, тобто відтворюють реальні відносини між державами. В той же час у сфері міжнародної інформації відбувається гостра конкуренція держав.

Усі світові інформаційні потоки контролюють усього 5 ТНК. Цетакі, якAssociated Press, Reuters, France Press, RCA, Ashet, RTL. Вони отримують 90% прибутків від розповсюдження інформації в міжнародних каналах. Монополія ТНК привела до незбалансованого обігу інформації з одного боку і з іншого – до надмірних прибутків самих корпорацій. Якщо подивитися на акціонерів цих ТНК, то видно, що 65% акцій RCA належать підприємствам Америки, що замаються виробництвом лазерної зброї; 55% акцій Ashet належать французьким корпораціям, що займаються виробництвом приладів нічного бачення. Аналогічна ситуація і в інших компаніях, тобто понад 50% прибутків цих корпорацій відходить до військово-промислового комплексу. Отже фактично, міжнародну інформаційну систему контролює ВПК[14].

У 1970 році країни соцтабору, країни неприєднання (139 країн) та країни Азії, Африки та Латинської Америки виступили проти нерівномірного розподілу інформації у світі і зажадали збалансованого представлення в світових інформаційних потоках і рівномірного розподілу прибутків (прибутки всіх корпорацій здійснюються в основному за рахунок розміщення реклами товарів та послуг та інших пропозицій у світових інформаційних мережах. Так, наприклад, по 70 каналам RTL (якщо взяти їх сукупність) реклама передається по всьому світу цілодобово).

Основною метою робіт з формування інформаційного простору країн-учасниць СНД є забезпечення взаємодії національних інформаційних просторів країн Співтовариства на взаємовигідній основі, враховуючи національні та загальні інтереси у справі розвитку співробітництва в погоджених сферах діяльності.

У розвинених країнах сформувався новий розділ юридичної науки, що отримала назву «інформаційне право», або «комп’ютерне право». Базу інформаційного/комп’ютерного права складають законодавчі акти про інформацію та її захист, захист інтелектуальної власності, державну і комерційну таємниці, господарське та кримінальне законодавство, а також міжнародний діловий кодекс. Ми вже розглядали, що зроблено в Україні з формування правової бази інформатизації, але дуже багато ще треба зробити. Зокрема необхідно виконати наукові дослідження і розробки, спрямовані на:

· удосконалення механізму правового захисту програмних продуктів як об’єкта інтелектуальної власності;

· удосконалення договірних відносин за розроблення та продажу обчислювальної техніки, засобів комунікацій, програмних продуктів, надання інформаційно-обчислювальних послуг;

· застосування обчислювальної техніки в адміністративному управлінні;

· запобігання розробленню і поширенню програмних зловживань (вірусні програми);

· розроблення механізму електронного документообігу та електронної звітності тощо[15].

У складі загальних інтересів країн Співтовариства можуть бути названі:

· збереження та розвиток контактів громадян;

· розповсюдження інформації про життєдіяльність країн-членів СНД та органів Співтовариства;

· розвиток освіти, науки, техніки та культури;

· забезпечення доступу громадян, підприємств та організацій, органів державного управління до національних та міжнародних інформаційних ресурсів;

· забезпечення інформаційної безпеки;

· взаємодія у сфері надзвичайних ситуацій, стихійних лих та катастроф, своєчасне інформування з цих питань та інформаційне супроводження під час їх ліквідації;

· утворення умов взаємовигідного використання інформаційних ресурсів країн-учасниць СНД.

Однією з найважливіших проблем формування інформаційного простору країн-членів СНД є забезпечення кожною з них власною інформаційною безпекою та захистом свого інформаційного суверенітету. Для своєчасного вирішення цих питань кожна країна-учасниця СНД здійснює своєчасний моніторинг “протиріч” в інформаційній політиці та загроз інформаційному суверенітету[16].


Висновки

Глобалізація інформаційного бізнесу - це тенденція інформаційних технологій, що полягає в тому, що теоретично будь-яка людина (або фірма) є сьогодні споживачем інформації. Тому можливості інформаційного ринку, як і раніше, є безмежними, хоча й існує досить жорстка конкуренція між основними виробниками. Складові частини ІБ його форми та зміст постійно змінюються відображаючи склад наукових і прикладних розробок, вимог користувацького середовища і т. ін. Тому саме комплексний розгляд компонентів ІБ з урахуванням динаміки їх розвитку дозволив отримати вичерпну уяву та повну характеристику ІБ і застосовувати його як ефективний інноваційний засіб розвитку економіки України.

Найважливішим компонентом будь-якого виду діяльності повинна стати інформаційна інфраструктура, яка представляє собою сукупність інформаційних ресурсів і програмно-апаратних засобів ОТ, ІТ та інформаційно-обчислювальних мереж і систем. Рівень сучасної інформаційної інфраструктури визначається:

· доступністю найвіддаленіших джерел інформації;

· забезпеченням електронного зв’язку;

· створенням особливого стилю життя людини;

· інформаційно-комп’ютерним середовищем життя.

Аналіз показав, що вагомими стимулами розвитку ринку ІКТ є стрімкий розвиток і диференціація попиту на всі види наукової, технічної й, особливо, економічної інформації, підвищення вимог до змісту і форм подання даних, а перед підприємствами нової сфери – сфери ІБ постає актуальне завдання: задоволення зростаючих інформаційних потреб користувачів.


Список використаної літератури

1. Гужва В. Інформаційні системи в міжнародному бізнесі: Навчальний посібник/ Володимир Гужва, Анатолій Постєвой; М-во освіти України. КНЕУ. - 2-е вид., доп. і перероб.. - К., 2002. - 457 с.

2. Дейнеко Т. О. Інфраструктура інформаційного бізнесу і шляхи її реструктуризації //Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні. – Частина 1. – Чернівці: ЧДУ. – 1998. – С. 52 – 58.

3. Дейнеко Т.О. Інформаційний бізнес і його основні складові з погляду інвестицій і державного регулювання //Науковий вісник Чернівецького державного університету. Випуск 28. Економіка. – Чернівці: ЧДУ. – 1998. – С. 43–53.

4. Дейнеко Т. Інформаційний бізнес як інноваційний засіб розвитку економіки України: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.02 / НАН України; Інститут регіональних досліджень. — Л., 1999. — 19с.

5. Дейнеко Тетяна Олегівна. Інформаційний бізнес як інноваційний засіб розвитку сучасної економіки України: Дис... канд. екон. наук: 08.06.02 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці, 1999. — 204л.

6. Корнєв Ю. Інформаційно-аналітична діяльність як сфера бізнесу //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 12. - C. 123-126.

7. Корнєв Ю.Г. Аналіз інформаційної діяльності як сфери бізнесу //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 6. - C. 241- 248

8. Лазарєва С. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навчальний посібник/ Світлана Лазарєва,; М-во освіти і науки України, Київ. нац. коном. ун-т. - К.: КНЕУ, 2002. - 667 с.

9. Маїк Г. Захист інформації - основа безпеки бізнесу //Податкове планування. - 2004. - № 3. - C. 31-40

10.Медведєва В. Інформаційний бізнес у сфері освіти, культури і мистецтва: монографія/ Валентина Медведєва, Григорій Міщенко; М-о культури і мистецтв України; КНУКМ; НПБУ. - К.: Б.в., 2000. - 94 с

11.Нос І.М. Правові аспекти використання інформаційних технологій у бізнесі //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 10. - C. 149-157

12.Продаж бізнес-інформації через Інтернет: перспективи українських інформаційних агентств у контексті міжнародного досвіду/ Матвійчук Н.О. //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 8. - C. 97 - 102

13.Ячменьов О.В. Модель бізнес-процесу в інформаційних системах менеджменту //Вісник Житомирського Інженерно-технологічного інституту. - 1997. - № 6. - C. 179-182.

загрузка...
Top