Співпраця України з СОТ

Вступ.

1.1. Діалог Україна-Європейський Союз: минуле, сучасне, майбутнє.

1.2. Процес вступу України до СОТ.

2. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за 2005 рік.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

“Європейський вектор” української дипломатії є одним із приорітетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвро-пейських або загальноєвропейських структурах.[1, 328]

Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна.

Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями. Беручи до уваги важливість даної проблеми, у своїй статті автор проаналізував фактори “європейського вибору” України, зупинився на найважливіших сторінках взаємовідносин Україна - ЄС: 1991 - 1999 та подав прогноз щодо можливих варіантів подальшого розвитку двосторонніх відносин.

Із проголошенням незалежності України в 1991 році, всім стало зрозуміло, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава є одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці Європи. Президент ПАРЄ Мігель Мартінес зазначив, що Європа готова до тісної співпраці з Україною. “Україна – за його словами – найближчим часом буде прийнята до сім’ї європейських партнерів. Це буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в Європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття всієї європейської спільноти.”[1, 329]

Унікальність переважаючої більшості країн колишнього СРСР полягає в тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної і політичної системи. У зв'язку з цим ним об'єктивно необхідні час і відповідні зусилля для національно-державної ідентифікації, створення ряду передумов ефективного включення їх в глобальні економічні структури і процеси. Крім того, після проголошення незалежності певний період ці країни були ізольовані від світогосподарських глобальних процесів і приречені на автаркичну замкненість і самодостатність.

Можна виділити три визначальних передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відвертість економіки. Головним в цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляціонізму до відвертості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямах: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України грає створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відвертості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробниче-технологічні глобальні процеси. [1,329-330]

У Україні прийнятий ряд законів, що створюють номінальні можливості для включення її економіки в світове господарство, в міжнародний розподіл праці. Це, зокрема, закони «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про спеціальні (вільних) економічні зони» і інш. Тільки на початок 1997 р. було створено 3328 спільних підприємства, на основі чого залучено біля 500 млн. дол. США прямих зарубіжних інвестицій. Цей процес розвивається і далі. Є всі основи стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні і інші передумови для поступового включення її економіки в світогосподарські процеси і структури.

1. Можливості вступу України до СОТ

1.1. Діалог Україна-Європейський Союз: минуле, сучасне, майбутнє

На сьогодні одним із головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України щодо інтеграції у світову економіку є вступ до Світової організації торгівлі (СОТ). У Посланні Президента України до Верховної Ради (2002 р.) набуття членства в СОТ у 2002 — 2003 рр. визначено як системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій. Майже всі політичні сили в Україні визнають неможливість ефективної діяльності в системі міжнародної торгівлі, якщо країна не є при цьому членом СОТ. Україна як велика європейська держава з високим економічним потенціалом, учасник багатьох міжнародних організацій не має іншої (кращої) альтернативи вступу до СОТ. [2, 126]

СОТ — це одна з наймолодших міжнародних організацій, яка є правонаступником Генеральної Угоди з тарифів i торгівлі (ГАТТ). ГАТТ як міжнародна організація вже не існує, але існує угода ГАТТ, яка значно доповнена i вже не є основним законодавчим актом міжнародної торгівлі. СОТ було засновано 1 січня 1995 р. у результаті Уругвайського раунду переговорів (1986 —1994 рр.). На сьогодні СОТ – це організація, яка є визнаною правовою та інституціональною основою світової торговельної системи.

Новий Президент України також продовжує цей напрямок: „Я стверджую, що вступ до СОТ – це шанс отримати визнання на світових ринках, це можливість стати сильною країною, яка забезпечить добробут своїм громадянам, це намагання бути конкурентними. Нині Світова організація торгівлі об’єднує 148 країн. Майже вся світова торгівля здійснюється в рамках СОТ. Поза цією організацією залишається менше п’ятої частини країн світу.”

На початку 2005 року Президент проголосив вступ України до Світової організації торгівлі одним із першочергових пріоритетів зовнішньоекономічної політики на 2005 рік. Орієнтовним терміном вступу України до СОТ було визначено грудень 2005 року – час проведення Міністерської конференції СОТ у Гонконгу.

Загалом процес вступу України до СОТ передбачає дві головні складові:

- проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ;

- гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ.

Членство в СОТ — це чинник стабільного і передбачуваного розвитку економіки України. Можна прогнозувати, що набуття Україною членства в СОТ справить значний позитивний, вплив на розвиток зовнішньої торгівлі і стане запорукою стабільності і передбачуваності розвитку за рахунок забезпечення гарантованого доступу до світових ринків товарів, робіт, послуг. [3, 33-35]

Можна сказати, що від членства України в системі СОТ безпосередньо залежать можливість та перспективи інтеграції України до Європейського Союзу, Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (СЕРГА), інших інтеграційних угруповань, а також залучення іноземних інвестицій та отримання торговельних пільг від розвинених країн.

Набуття Україною членства в СОТ — необхідний практичний крок на її шляху до європейської інтеграції. Так, виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною i Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, більшість статей якої ґрунтуються на принципах СОТ, реалізація положень Спільної стратегії ЄС щодо України i запровадження зони вільної торгівлі з ЄС неможливі без вступу України до СОТ у найближчій перспективі.

При цьому вступ до СОТ забезпечить передбачуваний розвиток торговельно-економічних стосунків України з країнами Центральної, Східної та Західної Європи i країнами Балтії.

По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Якою б не була банальною ця істина, але українці були, є і завжди будуть європейцями. Важко не погодитись із думкою Л.Д. Кучми під час його виступу в Берліні, 5 липня 1995р., що ”Україні не треба нікуди прямувати. Вона була, є і лишається там, де їй визначено історією і географією.”[4, 312]

По-друге, історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.)

По-третє, ймовірна нова “загроза зі Сходу”, і, одночасно, “ідея повернення в Європу”, що охопила пост-комуністичні держави Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х – початку 90-х рр. виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя. Цей фактор змусив спрямувати русло зовнішньої політики України із “дружніх обійм Москви” в бік більш стриманих центрів європейської інтеграції: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга.

Водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. Разом із цим, всупереч бажанню прокомуністичних сил “реанімувати” “единый и неделимый”, Україна уникає участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити співдружність в наддержавну структуру федеративного характеру.

По-четверте, це “євростандарти” економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина.

1.2. Процес вступу України до СОТ

Головним завданням СОТ є лібералізація світової торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, усунення нетарифних бар’єрів, кількісних обмежень та інших перешкод у міжнародному обміні товарами та послугами.

Основними принципами та правилами ГАТТ/СОТ є: надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на недискримінаційній основі; взаємне надання національного режиму товарам та послугам іноземного походження; регулювання торгівлі переважно тарифними методами; відмова від використання кількісних обмежень; транспарентність торговельної політики; вирішення торговельних суперечок шляхом консультацій та переговорів тощо.

Всі країни-члени СОТ приймають зобов’язання щодо виконання близько двадцяти основних угод та юридичних інструментів, об’єднаних терміном “багатосторонні торговельні угоди”. Таким чином, СОТ є своєрідним багатостороннім контрактом (пакетом угод), нормами та правилами якого регулюється більш ніж 90 % всієї світової торгівлі товарів та послуг. [5, 31]

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 17 грудня 1993 року, коли було прийнято рішення про створення Робочої групи (РГ) з розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ/СОТ. Наступним кроком, відповідно до процедури приєднання, стало подання на розгляд Робочої групи 28 червня 1994 року Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України. Після ознайомлення членів РГ з Меморандумом та завершення етапу запитань та відповідей розпочалися переговори про вступ у багатосторонньому форматі. З того часу відбулося шістнадцять офіційних засідань РГ (останнє – у червні 2006 року), а з 1997 року розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами РГ. В цілому до складу РГ з розгляду заявки України щодо приєднання до СОТ входить 43 країни (країни ЄС ведуть переговори як один учасник РГ).

Важливо зазначити, що в середньому тривалість процесу вступу будь-якої країни до СОТ становить 4 - 6 років. Процес вступу України до цієї організації дещо затягнувся, оскільки вона вже більш 10 років перебуває у стані країни - претендента на вступ.

У 2000 р. відбулися позитивні зрушення у процесі приєднання України до СОТ. Вони стали наслідком активізації двосторонніх переговорів i були закріплені у двох указах Президента України — від 05.09.2001 р. № 797/2001 «Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі» та від 05.02.2002 р. № 104/2002 «Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі». [6, 80-88]

Так, в Указі Президента України «Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі» одним із пріоритетних напрямів діяльності Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади у сфері реалізації зовнішньоекономічної політики визначено забезпечення завершення вступу України до Світової організації торгівлі протягом 2001-2002 рр. Цим же Указом було передбачено ініціювання в установленому порядку проведення парламентських слухань з питання вступу України до СОТ.

Водночас в Указі Президента України «Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі» одним із ключових етапів завершення Україною вступу до СОТ визначено гармонізацію національного законодавства з нормами та вимогами цієї організації.

У країни-претендента основним координатором процесу вступу до СОТ є спеціально створений з цією метою орган, до якого входять представники різних міністерств, відомств та організацій. В Україні таким органом є Міжвідомча комісія з питань вступу України до СОТ. Цю Комісію з метою забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади стосовно вирішення питань вступу України до СОТ було утворено у 1996 р. Указом Президента України. Головою Комісії є віце-прем’єр-міністр України. До складу Комісії входять представники законодавчої i виконавчої гілок влади. Одним з основних завдань Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ є аналіз актів законодавства України з метою гармонізації та приведення їх у відповідність з нормами i принципами СОТ, договорами i домовленостями, підписаними в рамках багатосторонніх торговельних переговорів країн - членів СОТ.

Крім того, з метою належного забезпечення процесу адаптації національного законодавства до норм СОТ у структурі окремих міністерств i відомств утворені та діють підрозділи (робочі групи) з питань вступу до СОТ. У структурі Державної податкової адміністрації України таким відокремленим підрозділом є відділ адаптації нормативно-правових актів України до законодавства ЄС та співробітництва з СОТ.

На сьогодні в Україні створено ряд структур, які забезпечують процес вступу України до СОТ:

- Делегацію України на переговорах зі вступу до СОТ;

- Спільну парламентсько-урядову комісію з інтеграції України до СОТ;

- Департамент співробітництва з СОТ Міністерства економіки України;

- підрозділи та робочі групи з питань СОТ у межах окремих міністерств і відомств.

Водночас у квітні 2005 року ліквідовано Міжвідомчу комісію з питань вступу України до СОТ, з метою впорядкування системи органів з координації заходів щодо набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі. Натомість не визначено інших організаційних механізмів координації дій органів державної влади для узгодження рішень, спрямованих на гармонізацію нормативної бази із вимогами угод СОТ.

З метою забезпечення ефективної співпраці Уряду, Верховної Ради та представників ділових і громадських кіл 19 лютого 2004 року постановою парламенту прийнято рішення “Про утворення Спільної парламентсько-урядової комісії з інтеграції України до Світової організації торгівлі”. [7, 23]

Зазначена комісія є робочим органом з розгляду питань, що виникають у зв'язку з інтеграцією України до СОТ, включаючи питання всебічної оцінки ходу та результатів переговорного процесу, аналізу потенціалу держави щодо виконання міжнародних зобов‘язань за угодами СОТ та стратегічного розвитку економіки України після вступу до СОТ, реформування системи державного управління і адаптації законодавства до вимог СОТ.

У 2003 - 2006 рр. було значно активізовано переговорний процес між Україною до СОТ. Зокрема, протягом цього періоду було забезпечено:

- проведення 7-и засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ;

- проведення двосторонніх переговорів з 35 країнами-членами СОТ.

Протягом 2003–2006 років підписано 35 з 44 двосторонніх протоколів з доступу до ринків товарів та послуг:

- у 2003 році (11) з Бразилією, Болгарією, Естонією, ЄС, Ізраїлем, Кубою, Польщею, Словаччиною, Таїландом, Чехією, Угорщиною;

- у 2004 році (10) з Аргентиною, Гондурасом, Домініканською Республікою, Литвою, Малайзією, Монголією, Парагваєм, Туреччиною, Швейцарією, Шрі-Ланкою;

- у 2005 році (9) з Сальвадором, Молдовою, Норвегією, Індонезією, Японією, Ісландією, Хорватією, Еквадором та Китаєм;

- у 2006 році (5 протоколів) з США, Панамою, Австралією, Єгиптом та Колумбією.

Також завершено переговори із Перу, Вірменією та Тайванем. Тривають переговори з Киргизстаном.

Протягом 2005-2006 рр. було вирішено низку проблемних питань, які уповільнювали переговори між Україною та РГ СОТ.

Зокрема, було:

- усунуто податкові пільги, що надавались окремим підприємствам промисловості;

- встановлено однакові ставки акцизного збору на вітчизняні та імпортні транспортні засоби відповідно до принципу національного режиму;

- усунуто звільнення від ПДВ та податку на прибуток, платежів у Державний інноваційний фонд, від ПДВ та митних зборів на імпорт сировини, матеріалів, обладнання та товарів (не вироблених в Україні), які призначались для використання в межах технологічних парків;

- усунуто пільги у спеціальних економічних зонах та особливі режими для інвестиційної діяльності. Зокрема, всі звільнення від сплати мита на імпорт, ПДВ, акцизних зборів, квот та ліцензій, податку на прибуток, платежів у фонд соціального страхування безробіття, збору у Державний інноваційний фонд та обов’язкового продажу валютних надходжень;

- скасовано вимогу продажу Національному банку України 50% валютної виручки суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності при реалізації зовнішньоторговельних контрактів;

- скасовано дискримінаційний підхід до іноземних компаній щодо використання податкових векселів при розрахунках з бюджетом;

- скасовано режим ліцензування і квотування експорту деяких видів продукції;

- встановлено фіксовану плату за видачу експортних ліцензій, що відповідає вартості надання зазначеної послуги замість плати в адвалерному еквіваленті до вартості контракту;

- скасовано додатковий збір при імпорті нафтопродуктів.

За станом на 15 червня 2006 року підписано 44 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, на 80% узгоджено текст проекту Звіту Робочої групи – документу, що описує торговельний режим країни та містить перелік зобов‘язань, погоджено більше 98% тарифних позицій у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори з більшістю країн-членів Робочої групи щодо доступу до ринку послуг. [8,322 ]

2. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за 2005 рік

У 2005 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами-членами ЄС спостерігалися протилежні тенденції: зменшення обсягів експорту товарів супроводжувалося суттєвим зростанням їх імпорту. Одночасно відбувалося зростання обсягів зовнішньоторговельних послуг та прямих іноземних інвестицій між ними.

Зовнішня торгівля товарами

Експорт товарів до країн ЄС склав 9209,2 млн.дол., імпорт – 11873,9 млн.дол. Порівняно з 2004р. експорт зменшився на 5,8%, імпорт збільшився на 26,7%. Негативне сальдо становило 2664,7 млн.дол. проти позитивного у сумі 405,7 млн.дол. у 2004р. Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,8, у 2004р. – 1.

У загальному обсязі експорту країни доля ЄС становила – 26,9%, імпорту – 32,9% (у 2004р. відповідно 29,9% і 32,3%).

Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Італія (відповідно 1893,9 і 1030,3 млн.дол.), Німеччина (1286,2 і 3384,2 млн.дол). та Польща (1010,9 і 1406,7 млн.дол.).

Обсяг експорту товарів до Італії збільшився проти 2004р. на 273,4 млн.дол. (на 16,9%), Словаччини – на 110,5 млн.дол. (на 27,8%), Чеської Республіки – на 78,3 млн.дол. (на 26,2%), Австрії – на 68 млн.дол. (на 27,3%), Іспанії – на 51,6 млн.дол. (на 9,9%). В той же час, зменшився обсяг експорту до Німеччини на 604,8 млн.дол. (на 32%), Литви – на 259,1 млн.дол. (у 2,2 раза), Естонії – на 153,2 млн.дол. (у 2,2 раза), Угорщини – на 116,9 млн.дол. (на 14,5%), Бельгії – на 80,6 млн.дол. (на 29%), Латвії – на 65,6 млн.дол. (на 17,4%). [9]

Обсяги імпорту товарів збільшились з усіх країн ЄС, крім Мальти. При цьому, обсяг імпорту з Німеччини збільшився на 611,7 млн.дол. (на 22,1%), Польщі – на 398,5 млн.дол. (на 39,5%), Угорщини – на 176,5 млн.дол. (на 37,4%), Чеської Республіки – 163,3 млн.дол. (на 37,9%), Італії – на 150,6 млн.дол (на 17,1%).

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали – 21,2%, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 19,3%, руди, шлаки та зола – 6,9%, одяг текстильний – 5,7%, деревина та вироби з деревини – 4%, вироби з чорних металів – 3,9%.

Найбільші обсяги експорту чорних металів здійснювались до Італії, Польщі, Німеччини; енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – до Італії, Німеччини, Кіпру; руд, шлаків та золи – до Словаччини, Чеської Республіки, Австрії; одягу текстильного – до Німеччини, Франції, Сполученого Королівства; деревини та виробів з деревини – до Угорщини, Польщі, Італії; виробів з чорних металів – до Іспанії, Німеччини, Італії.

Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічне обладнання – 18,2%, електричні машини і устаткування – 11,8%, наземні транспортні засоби, крім залізничних – 10,6%, полімерні матеріали, пластмаси – 7,1%, фармацевтична продукція – 6%, папір та картон – 4,8%.

Найбільші імпортні надходження механічного обладнання здійснювались з Німеччини, Італії, Франції; електричних машин і устаткування – з Німеччини, Швеції, Чеської Республіки; наземних транспортних засобів, крім залізничних – з Німеччини, Польщі, Угорщини; полімерних матеріалів, пластмас – з Німеччини, Польщі, Угорщини; фармацевтичної продукції – з Німеччини, Франції, Угорщини; паперу та картону – з Польщі, Фінляндії, Німеччини.

Зовнішня торгівля послугами

У 2005р. експорт послуг України до країн ЄС збільшився на 13,4% і становив 1726,1 млн.дол., імпорт – відповідно на 44,9% і становив 1284,2 млн.дол.; позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 441,9 млн.дол. (у 2004р.– 636,2 млн.дол.). Питома вага експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі складала 28,1%, імпорту – 43,8% (у 2004р. відповідно 28,7% і 43%).[9]

Порівняно з 2004р. експорт послуг зріс на 203,8 млн.дол., у т.ч. до Данії – на 35 млн.дол. (у 3,6 раза), Італії – на 26,7 млн.дол. (в 1,6 раза), Нідерландів – на 21,5 млн.дол. (в 1,4 раза), Німеччини – на 44,9 млн.дол. (на 31,9%), Польщі – на 20,3 млн.дол. (в 1,5 раза), Франції – на 12,9 млн.дол. (на 28,9%), Кіпру – на 92,6 млн.дол. (в 1,6 раза), Латвії – на 14,7 млн.дол. (в 1,6 раза). Одночасно зменшились обсяги послуг, наданих Словаччині – на 39,9 млн.дол. (в 1,8 раза), Угорщині – на 82 млн.дол. ( в 1,6 раза).

Імпорт послуг до України збільшився на 398,1 млн.дол., у т.ч. з Австрії – на 58,9 млн.дол. (в 1,9 раза), Сполученого Королівства – на 124,3 млн. дол. (в 1,8 раза), Нідерландів – на 27,4 млн.дол. (в 1,7 раза), Німеччини – на 27,5 млн.дол. (на 19,1%), Польщі – на 11,6 млн.дол. (на 17,6%), Швеції – на 30,7 млн.дол. (в 1,5 раза), Кіпру – на 101,8 млн.дол. (в 1,9 раза). Одночасно скоротилися обсяги імпорту послуг з Литви – на 42,1 млн.дол. (в 7,3 раза), Латвії – на 5,9 млн.дол. (на 31,3%), Чеської Республіки – на 2,3 млн.дол. ( на 11,3 %).

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту до країн ЄС займали транспортні (74,6%), різні ділові, професійні та технічні ( 10,2%) послуги, імпорту – транспортні (19,4%), різні ділові, професійні та технічні (15,4%), фінансові (13,4%), роялті та ліцензійні (11,1%), будівельні (8,7%), комп’ютерні (8%) послуги.

Головними партнерами, на які припадало більше половини обсягу експорту, є – Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Бельгія, Угорщина, імпорту – Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Австрія, Швеція.

Найбільшу питому вагу в експорті послуг до Сполученого Королівства займали транспортні (68,3%), різні ділові, професійні та технічні (16,4%) послуги, у імпорті – різні ділові, професійні та технічні (21,8%), фінансові (34,1%), роялті та ліцензійні (9,5%) послуги. Експорт послуг до цієї країни скоротився на 6,3 млн.дол. (на 2%) за рахунок транспортних послуг – на 3,8 млн.дол. (на 1,8%)., послуг зв’язку – на 6,3 млн.дол. (на 11,1%), роялті та ліцензійних – на 14,7 млн.дол. (у 14,1 раза). Одночасно зріс експорт послуг по подорожах – на 3,3 млн.дол. (в 1,6 раза), різних ділових, професійних та технічних послуг – на 16 млн.дол. (в 1,5 раза). Імпорт послуг зріс на 124,3 млн.дол. (в 1,8 раза) головним чином за рахунок транспортних – на 26,9 млн.дол. (у 2,7 раза), фінансових – на 61,2 млн.дол. (у 3 рази), роялті та ліцензійних – на 24,9 млн.дол. (у 25,8 раза).

Найбільшу питому вагу в експорті послуг до Кіпру займали транспортні послуги (85%), в імпорті – роялті та ліцензійні (42,5%), різні ділові, професійні та технічні (14,3%) послуги, операційний лізінг (20,1%). Експорт послуг до цієї країни зріс на 92,6 млн.дол. (в 1,6 раза) за рахунок транспортних послуг – на 88,8 млн.дол. (в 1,8 раза). Імпорт послуг зріс на 101,8 млн.дол. (в 1,9 раза) за рахунок роялті та ліцензійних послуг – на 43,3 млн.дол. (в 1,9 раза), операційного лізінгу – на 15 млн.дол. (у 2,9 раза).

У експорті послуг до Німеччини найбільшу питому вагу становили транспортні (56,3%), різні ділові, професійні та технічні послуги (19,9%); в імпорті – різні ділові, професійні та технічні послуги (21,3%), послуги приватним особам та в галузі культури та відпочинку (18,1%), транспортні (17,8%), фінансові послуги (11,2%). Експорт послуг до цієї країни збільшився на 44,9 млн.дол. (на 31,9%) за рахунок транспортних послуг – на 15,4 млн.дол. (на 17,3%), послуг зв’язку – на 8,8 млн.дол. (у 4 рази), різних ділових, професійних та технічних послуг – на 5,3 млн.дол. (на 16,9%), по подорожах – на 3,9 млн.дол. (в 1,4 раза). Імпорт послуг зріс на 27,5 млн.дол. (на 19,1 %) за рахунок фінансових послуг – на 8,4 млн.дол. (в 1,8 раза), різних ділових, професійних та технічних послуг – на 14,7 млн.дол. (в 1,7 раза). Одночасно скоротились обсяги отриманих будівельних послуг – на 3,8 млн.дол. (на 37,4%).[9]

У експорті послуг до Бельгії та Угорщини найбільшу питому вагу становили транспортні послуги. В імпорті послуг з Австрії переважали будівельні, фінансові, транспортні послуги, зі Швеції – комп’ютерні послуги.

Висновки

Інтеграція України в світове господарство - один з пріоритетів її державної політики з моменту проголошення незалежності. Активне включення України в міжнародний поділ праці (МПП) призвано служити:

- підтримці в функціональному стані її галузей в період структурної перебудови і становлення ринкових відносин в державах колишнього СРСР;

- витяганню вигід від участі в МПП за рахунок використання порівняльних переваг у виробництві тих або інших товарів;

- забезпеченню оптимальних масштабів випуску продукції, гарантуючих окупність витрат на розробку і освоєння випуску нових видів продукції;

- отриманню доступу до світових ресурсів науково-технічної інформації і капіталу.[10, 25]

Як показує світовий досвід, інтеграція в сучасну світову економіку - це тривалий процес, який вимагає вироблення довгострокової економічної політики, що враховує історичні і господарські особливості кожної конкретної країни, тенденції НТП і світогосподарських зв'язків. Її реалізація складається в структурній перебудові економіки, підвищенні конкурентоспроможності її галузей, перебудові форм і методів господарських зв'язків, в поступальному русі вперед в напрямі більшої відвертості економіки.

Вступ до СОТ матиме надзвичайно важливі наслідки для України. По суті, він означатиме кардинальний поворот від практики довільного встановлення та застосування державою правил економічної поведінки до поступового впровадження правил, визнаних на багатосторонній міжнародній основі. Цей крок може стати вирішальним у процесі становлення цивілізованого ринкового господарства в нашій країні, здійснення більш радикальних адміністративної і структурної реформ, прискорення інтеграції України у світові та європейські економічні й політичні структури. [11, 341]

Список використаних джерел

1. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін. — К.: НІСД, 2005.

2. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 235 с.

3. Плотніков О. Україна: місце в світі і шляхи виходу з кризи // Україна: аспекти праці. – 1997. - № 5.

4. Осика С.Г., Пятницький В.Т. „Світова організація торгівлі” – Київ: К.І.С., 2001 - 491 с.

5. Скеленко О., Дрозденко В. Проблеми входження України до ЄС // Розбудова держави. – 1996. - № 2.

6. Чистілін Д. Еволюційний розвиток світової економіки та інтеграція України // Економіка України. – 1999. - № 1.

7. Гончарук А. На шляху до Світової організації торгівлі // Урядовий кур'єр. – 01.10.1999. - № 184.

8. Жук, М.В.Комерційні відносини України:організація зовнішньої торгівлі: Підручник.- Чернівці: "Рута", 2004.- 560с.

9. Державний комітет статистики України.[Электр. ресурс].– Режим доступа: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/zd/vzk/vzk2005.htm

10. Пузанов І.І.Економічні фактори формування умов зовнішньої торгівлі України: Спец.08.05.01:Автореф. дис. док. економ. наук.- К., 2002.

11. Міжнародна економіка Київ, 2005.- 676 с.

загрузка...
Top