Рекреаційні ресурси Перу

Вступ.

1. Природні ресурси Перу.

2. Особливості історико-культурних ресурсів Перу.

3. Характеристика основних туристичних об’єктів Перу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У культурі Перу знайшли відображення натхнення численного індійського населення країни, а також розвинених культур народів, які проживали для цієї території до підпорядкування її іспанцями. Найвідоміша високорозвинена древня утворення інків, скільки виходить приблизно з 1200 р. Інки володіли мистецтвом обробки каменю, створення інженерних споруджень, ткацтва, мали уявлення про медицину й астрономію, споруджували штучні тераси посівів на крутих схилах, створювали неперевершені твори мистецтва із золота й срібла й будували дороги.

Спадщину цих індійських народів можна розглядати не як у багатьох археологічних визначних пам'ятках і знахідках, як і в сучасній народній творчості, мистецтві й музиці, особливо характерних вождів індіанців - мешканців Анд.

Населення Перу - найбільш різнорідне за своїм складом на Американському континенті. Воно нараховує 1786 різних індіанських громад, об'єднаних у 13 мовних сімей, які переважно розсіяні по амазонській сельві. Такими є дані опублікованого в Лімі перепису населення.

Чилі - одна з країн Латинської Америки, що розвиваються найбільш динамічно в економічному плані. Чилі є єдиною країною цього регіону, де останніми роками не відбувається погіршення соціальних умов, а також найменше корумпованою країною Латинської Америки.

На індустрії туризму Перу негативно позначаються погроза тероризму й хвороби, особливо холера. Кількість іноземців, що відвідали країну, досягло максимуму - 300 тис. чоловік - в 1988 і знизилося до 216 тис. чоловік в 1995.


1. Природні ресурси Перу

Перу на перший погляд є типовою андійською країною, де високі засніжені піки і голі скелі древніх вулканів сусідствують із зеленими областями Сельви. Однак при всій своїй схожості з іншими державами регіону, це одна з найрізноманітніших у природному плані країн континенту. Природа цієї землі досить контрастна - тут можна знайти і мляві ділянки безводної пустелі, і "зелене покривало" вічнозелених лісів, і прозорі гірські озера, і величний вулканічний ландшафт. У зв'язку з такою різноманітністю територію країни розділено на три яскраво виражених природно-кліматичних зони.

Всю центральну частину Перу (біля третини території) займає складна система гірської країни, яку перуанці називають С’єрра ("гори"). Ціла мережа хребтів Перуанських Анд і Кордільєр (Західна, Центральна, Східна, Біла, Уайуш та інш.) простяглася тут з півночі на південь через всю країну, утворюючи безліч паралельних гірських ланцюгів і глибоких рівнин між ними. Вищою точкою Перу є сплячий вулкан Уаськаран (6768 м) у системі Кордільєра-Бланка (Біла Кордільєра). Мережа хребтів зрідка розривається локальним плато і плоскогір'ями, а також численними тектонічними котловинами, в одній з яких лежить найбільше високогірне судноплавне водоймище планети - озеро Тітікака (площа 8287 кв. км, висота водного дзеркала - 3810 метрів над рівнем моря). Також тут налічується близько сотні відносно невеликих гірських озер тектонічного і льодовикового походження.

У південній частині гірської країни підноситься півтори десятка сплячих і діючих вулканів, найвищим з яких є Місті (5822 м). Гірські схили вище від 3500 м покриті сухим високогірним степом, а нижче починається смуга вічнозелених (здебільшого хвойних) чагарників і дерев, що створюють на західних схилах сухі гірські ліси, а на східних вологу тропічну рослинність Сельви.

Вздовж західного узбережжя тягнеться вузька (завширшки від 80 до 150 км) смуга берегової пустелі - Коста, що омивається водами Тихого океану. Сухий і жаркий клімат Кости та її сильно порізана древніми ярами поверхня сприяють формуванню тут типово пустинного ландшафту зі скудною рослинністю і майже повною відсутністю людських поселень (проте саме тут знаходився центр формування численних доколумбових культур Америки).

Рівнинну східну частину країни, яка хвилями збігає від підніжжя Анд до долини ріки Амазонка, займає зона вологих тропічних лісів Сельви, що переходить на півдні в обширну передгірну рівнину Монтанья. Західна частина цього регіону, розташована в передгір'ях Анд, покрита густими вічнозеленими лісами і різнотрав’ям, у той час як при русі на схід ліси стають все густішими, а на самій Амазонської низовині їхня густина і видова різноманітність досягають фантастичних значень. Весь цей регіон пронизаний густою мережею рік, що беруть свій початок на льодовиках і засніжених Андах.

Рослинний світ кости бідний, і постійного рослинного покрову тут немає; зустрічаються кактуси, лишайники, сланкі чагарники (мімози, алиарробо). Та сама рослинність і на західних схилах Анд у сьєррі. Східні схили вкриті гірським тропічним лісом. Тут переважають деревоподібні папороті 10-14 м заввишки, величезний бамбук, багато мохів, лишайників і різномаїття орхідей. Сельву эаймає безкрайній вологий екваторіальний ліс, в якому нараховується понад 20000 видів рослин.

Перуанські орхідеї. Колібрі обирає квітки орхідей, забарвлені у теплі тони. У цій країні можна зустріти більш як три тисячі різновидів орхідей. Саме тут ростуть одні з найбільш незвичайних орхідей – «карликові», які настільки мініатюрні, що їх можна побачити лише за допомогою лупи. Але є і орхідеї, які сягають 70 сантиметрів заввишки.

Ці квіти в Перу можна побачити практично всюди (крім міст) - у тропічних джунглях Амазонки, на узбережжі Тихого океану і навіть у підгір’ї Анд. А деякі види орхідей навіть ростуть на висоті близько п'яти тисяч метрів над рівнем моря.

У Перу навіть відкрили перший у світі сад-музей орхідей, поетично названий «Парк легенд». Тут можна побачити понад 300 видів найрізноманітніших орхідей, вперше зібраних разом.

Листя коки. На високогір’ях Анд, на території Перу, Болівії, Еквадору росте кока. Це вічнозелений чагарник з дрібними білуватими квітками і червоними плодами-кістянками. З одного куща (чия висота може сягати п'ятьох метрів) за рік можна збирати по чотири врожаї протягом кількох десятиріч. Листя цього чагарника люди використовують вже кілька тисячоліть. Жовані шматочки коки були виявлені археологами біля стародавніх перуанських поселень, побудованих за 2500 років до нової ери, коли ще не було великих міст Рима і Афін.

Кукурудза (маїс). Її батьківщина – Центральна та Південна Америка. Одним з цих місць виявилася Мексика, це сталося 7000 тисяч років тому. Саме тут, здійснюючи розкопки одного із стародавніх міст Землі – Теуакана, американський археолог Мак Ніш знайшов «дику кукурудзу», якій на той час виповнилося вже вісім тисяч років. Але древню кукурудзу їли не лише у сонячній Мексиці – нею харчувалися і в Перу, Еквадорі, Колумбії. Саме тут і були знайдені її сліди – при розкопках старовинних індіанських могильників. Древня майя обожнювала кукурудзу. Невипадково в їх старих записах (кодексах) кукурудзу зображали у вигляді людської фігури.

Чай Мате. Традиційно напій мате готується у спеціальному посуді з плодів лагенарії, схожих на маленькі гарбузи. Цей посуд, часто майстерно оздоблений, з випаленими малюнками називається «калебаса», і п'ється з нього напій у гарячому вигляді через спеціальну металеву, зазвичай срібну трубочку з круглим наконечником з отворами – «бомбилла». У Латинській Америці мате п'ють всі – від малих дітей до людей похилого віку.

Перуанські кактуси - oдні з найбільших у світі. У Перу ростуть в основному величезні стовпоподібні кактуси – цереуси, які чудово виглядають у природних умовах пустинних ланшафтів, але для обмежених любительських умов звичайної міської квартири дуже великі. Серед численних кактусів, поширених на території Перу, можна перерахувати такі як неораймондії, які нагадують красиві малореберні стовпчики, та екзотичні азуреоцереуси з незвичним для ока (зазвичай всі «новачки» уявляють кактуси зеленими) голубуватою шкіркою, хаагецереуси, що ефектно наїжилися колючками. До «колекційних» перуанських кактусів можна віднести мелокактуси, які привертають увагу своїм ефектним цефалієм, і за розмірами сягають півметра, але при цьому дуже добре маскуються у чагарниках і високій траві… Вони зазвичай досить теплолюбні.

У горах Перу, де вранішня температура навіть влітку рідко перевищує нульову позначку, росте інший вид кактусів - оройя. Ці чудові кактуси сягають досить солідних розмірів, деякі екземпляри «доходять» до більш як 20 см у діаметрі. Вони відрізняються виразними колючками і маленькими, нібито восковими, кольорами від жовтих до червоно-рожевих, які нагадують на перший погляд іграшкові

Тваринний світ також дуже різноманітний: в очеретах живуть дикі качки, у мулі ховаються гігантські жаби, а в озері водиться лососева форель, окремі екземпляри якої сягають завдовжки більше метра.

Перуанська собака. Важко сказати скільки століть минуло відтоді, як люди її приручили. Схожі на неї собаки жили в стародавньому Єгипті. Її численні зображення є на кераміці Мочика і Чиму, на думку істориків, вона жила поруч з стародавньою людиною протягом не менше чотирьох тисяч років.

Унікальність цієї породи було визнано вже в 21-у столітті - коли влада Перу поставила перуанську голу собаку в розряд національного надбання.

Ця порода має унікальну здатність - їх шкура завжди злегка тремтить, незалежно від зовнішньої температури, залишаючись при цьому завжди оксамитово-теплою. Типова ознака породи - відсутність вовни на всьому тілі. Інша особливість цієї породи - неповна зубна система. Її колір може бути чорним у чорних собак, шиферно-чорних, голубувато-чорних, сірих, червоно-коричневих і світлих. Колір може бути однотонним або плямистим.

Її зріст може коливатися, залежно від однієї з трьох різновидів, від 25 см до 60 см у холці. Відповідно її вага коливається від 4 кілограмів (ця наймініатюрніша) до ваги звичайної сторожової собаки (близько 25 кг). Ця собака сповнена гідності і не агресивна. Одне з найголовніших її достоїнств для міського жителя - вона не залишає шерсті на килимах.

Скельні півники. Це птиці з сімейства котингів, які живуть в Латинській Америці.

Вони відомі своїми довгими ритуальними залицяннями-виставами. Прелюдією до них служить те, що півники, які виходять на звичайну лісову поляну, що їм служить сценою, починають довго ляскати своїми крилами і підстрибувати на місці.

Кондор. Один з наймогутніших мешканців перуанських Анд - це королівський кондор, розмах крил якого іноді сягає чотирьох з половиною метрів. Кондору колись поклонялися інки, шанобливо називаючи його владикою гір. Досі місцеві індіанці вірять, що побачити ширяючого в небі кондора - до успіху. Кондори - жива ширяюча в небесах легенда Латинської Америки.


2. Особливості історико-культурних ресурсів Перу

Мачу-Пікчу - знаменитий архітектурний комплекс Перу.

Тут знаходиться найвідоміший архітектурний комплекс Латинської Америки - Мачу-Пікчу. Мачу-Пікчу - "Стара Вершина", справжнє ім'я невідоме.

Це стародавнє місто знаходиться на вершині вузького пагорба між двома величними вершинами - більш низькою горою Мачу-Пікчу і більш високою - Уайнана-Пікчу. Розташований на висоті 500 м над рівнем долини, Мачу-Пікчу був добре вкритий і завдяки цьому не привернув уваги іспанців-конкістадорів. Це зруйноване місто виявив тільки в 1911 р. археолог Х. Бінгем. Мачу-Пікчу був центром поклоніння Сонцю, де мешкали головним чином жінки-жриці, Сонячні діви.

Храм Трьох Вікон, в центрі якого вертикально встановлений кам'яний стовп, розташування якого співвідноситься з проекціями вікон, також пов'язаний з сонячним культом. Храм стоїть на височині і орієнтований точно на схід. Поруч з ним розташована загадкова тригранна споруда, що зветься Головним храмом, з безліччю ніш і виступів. Цей храм побудований в основному з дуже великих кам'яних блоків - один з таких каменів у примикаючій стіні налічує не менш як 32 кути.

За Головним храмом круті східці спускаються на природний оглядовий майданчик - тут в скелястому грунті вирубана трикутна платформа. На ній височить майстерно обтесаний камінь під назвою Інтіуатана ("місце, до якого прив'язується Сонце") - моноліт, якому надано форму велетенського кулака, один з пальців якого вказує вертикально вгору. Можливо вона слугувала астрономічною обсерваторією. Камінь було відпиляно від суцільної скелі і встановлено на найвищому місці стародавнього міста, на вершині кам'янистого пагорба, де був ретельно підготовлений спеціальний майданчик. Астрофізик Р.Мюллер встановив, що існуючі на камені Інтіуатана різні похилі площини і кути абсолютно точно розраховані таким чином, щоб фіксувати (при даному географічному положенні і висоті) сонце на заході під час зимового сонцестояння, схід сонця.

Озеро Тітікака. Найвище навігаційне озеро в світі – Тітікака (Святе озеро).

Це найвище в світі судноплавне озеро (3810 метрів над рівнем моря), що має площу 8.300 кв. кілометрів і є найбільшим у Південній Америці. Воно знаходиться в 85 кілометрах від м. Ла-Пас.

Клімат озера впливає на величезну територію (20 тис. кв.км). Вода, що випаровується з поверхні озера, зволожує і нагріває навколишній простір, що створює умови для росту нетипових для гірського плато рослин, наприклад, евкаліптів.

З давніх часів озеро приваблювало як на свої береги, так і на острови, різні групи і племена людей, які залишили нам у спадок найцінніші археологічні пам'ятники. Найцікавіші з них можна побачити на островах Сонця і Місяця (Islas del Sol y de la Luna) і на півострові Копакабана (la Peninsula de Copacabana). Згідно з легендою, Імперія Інков зародилася саме на островах Сонця і Місяця, коли там була встромлена в землю золота палиця. Підтверджують цю легенду численні руїни на обох островах. На острові Сонця варто подивитися на сходи Інков (Escalera del Inca, Escalinata del Yumani), Святі джерела, які вважаються цілющим засобом повернення вічної молодості (Fuente Sagrada), палац Пілкокаїна (Palacio de Pilkokaina), лабіринт Чинкана (Laberinto de la Chinkana. Річка Амазонка - найповноводніша річка на планеті – Амазонка - бере свій початок у Перу. Амазонка (Amazonas) – річка в Південній Америці, найбільша в світі за розмірами басейну і водністю. Утворюється злиттям річок Мараньєн і Укаялі. Довжина від джерела Мараньєн 6400 км, від джерела Укаялі – 7000 км. Площа басейну - 7180 тис. кв. км (за іншими даними – 6915 тис. кв.км).

Амазонку живлять численні притоки: близько 20 з них завдовжки більш як 1500 км.

Найбільш значні притоки праворуч – Журуа, Пурус, Мадейра, Тапажос, Шингу, Токантінс; зліва – Іса, Жапура, Ріу-Негру.

Середня витрата в нижній течії близько 220 тисяч м/с. Середньорічний стік близько 7000 км (близько 15% загального річного стоку всіх річок земної кулі). Твердий стік – понад 1 мільярда тонн. Припливи проникають вгору по річці на 1400 км і в гирловій частині супроводжуються поророкою.

Разом з притоками Амазонка утворює систему внутрішніх водних шляхів завдовжки більш як 25 тис. км. Головне русло Амазонки судноплавне на 4300 км. (до Анд) До міста Манауса (1690 км від гирла) підіймаються океанські судна.


3. Характеристика основних туристичних об’єктів Перу

Перу - одна із найцікавиших країн світу. Тут зосереджені численні пам'ятники доєвропейського періоду - культури Кілкі, Лурче, Наска, Мочіка, Чаван, Чан- Чан, Чиму, Тиахуанко й, звичайно, Інка. Дивна природа - великі Анди й "зелене пекло" долини Амазонки, піщані дюни узбережжя Тихого океану й реліктове озеро - море Тітікака, загадкові петрогліфи Наска й високогірні пустелі - все це зосереджено на відносно невеликій території цієї країни.

Столиця країни - Ліма була заснована в 1535 р., і в період Конкісти була політичною й військовою столицею іспанських володінь у Південній Америці. У наші дні це величезне місто, розташований на березі Тихого океану, уважається одним із самих несприятливих для відвідування - сухий і жаркий клімат (середньорічна температура біля +26 С при 50 мм опадів), постійний смог з "гаруа" і вихлопів автомобілів, скупчення мільйонів людей і машин створюють Лімі репутацію "міста, де ніколи не світить сонце". Але проте забудований за чіткою схемою історичний центр міста Ліма - Сентро з іспанськими колоніальними особняками й ґратчастими дерев'яними балконами (оголошений ЮНЕСКО одним з об'єктів Всесвітньої культурної спадщини людства), а також багаті квартали окраїн досить цікаві.

Основними визначними пам'ятками столиці вважаються центральна площа Пласа-Де-Армас із кам'яним фонтаном (XVІІ ст., найстаріше спорудження міста), Кафедральним собором Санто-Домінго (1540 г., у ньому розташована усипальниця Франциско Пісарро) і Палацом уряду, численні будинки колоніальної епохи, Архієпископський палац і церква Сан- Франсиско, у якій збереглися катакомби колоніального періоду, площа де-Сан- Мартін зі статуєю Сан-Мартіна, що оголосило незалежність Перу, два храми доінкського періоду в Сан-Ісідро, Музей інквізиції, Музей мистецтв, колосальний Музей націй і унікальний Музей золота, Національний музей археології й антропології, а також Музей кераміки ім'я Рафаеля Ларко Еррері.

Заслуговують на увагу район театрів і ресторанів Мирафлорес, богемний квартал Барранко - центр нічного життя міста, багатий приморський район Сан-Ісідро, "вулиця закоханих" Пуенте-де-лос-суспирос ("Міст подихів"), що веде до оглядової площадки із прекрасним видом на Тихий океан, а також цілий ряд величезних "індійських ринків" ( Мерчадо-Індіо, Мірафлорес, Пуебло-Либре, Парк Кеннеді й ін.), які вважаються кращими місцями для шопінгу.

Околиці міста більш мальовничі, ніж столиця. В 80 км від Ліми, на висоті близько 3900 м, перебуває плато Маркауаси. Тут зосереджена величезна кількість мегалітичних скульптур і наскальних малюнків, походження яких дотепер невідомо. На скельному стрімчаку в 29 км південніше Ліми лежить Пачакамак - місце поклоніння Божественному Творцеві Землі, найважливіший релігійний центр доінкського періоду. У сусідній долині Римак розташовані загадкові спорудження Пуручуко й Кахамаркилья.

Куско (Хосхо - "центр землі") - один із найдавніших незвичайних міст світу. Столиця імперії інків у період її найвищого розквіту, місто, по легендах, був заснований першопредками Манко Капак і Мама Окльо приблизно в 1200 р. н.е.. Колишня могутня й велика столиця величезної імперії, місто й у наші дні повна життя, що, з огляду на висоту, на якій він розташований (близько 3500 м), ще більш дивно. Все місто оголошене ЮНЕСКО Культурним надбанням людства, що й не дивно - дороги, фундаменти будинків і церков, навіть камені для будівництва, висічені в околишніх горах ще інками й мають багатовіковий вік. Всі важливі спорудження цього величезного по тим часам міста, що споконвічно будувалося у вигляді силуету священної пуми, були побудовані з величезних каменів без застосування розчину (при цьому зазори між каменями незначні), вулиці абсолютно прямі й вузькі (для зручності оборони), а все місто пронизане унікальною системою кам'яних водотоків. Зараз Куско всі частіше називають "археологічною столицею Америки".

Основними визначними пам'ятками вважаються площа Пласа-Де- Армас, побудована іспанцями на місці древнього культового центра Уакальпа, два клеєваріння статуї Інки Пачакуте на горе, руїни гранітного Палацу Верховного інки, собор Ла-Компанья з величезним трьохсотрічним дзвоном Марія- Ангола (найбільший у Півд. Америці), церква Ель- Триунфо, церква Санто-Домінго й руїни клеєваріння Кориканча на схід міського центра, Палац правосуддя, Музей Інституту археології Національного університету, Музей віце-королівства й Музей релігійного мистецтва.

Західніше міського центра Куско, на вершині гори (3500 м над рівнем моря), перебуває монументальний комплекс споруджень Саксайуаман ("Хижий птах сірокам’яного кольору") - військовий і релігійний центр імперії інків. Колосальна міцність складена з величезних кам'яних блоків, підігнаних друг до друга практично без зазорів, зиґзаґоподібні стіни (є гіпотеза, що Саксайуаман був присвячений богові блискавки) складені настільки мистецьки, що вже багато століть стоять без найменшого відходу й ремонту. Центром спорудження є так званий "трон інки", що оточує 21 бастіон з потужними вежами, кожна з яких була здатна вкрити до тисячі воїнів. Щороку розкопки в Саксайуаман приносять всі нові й нові знахідки, багато хто з яких тільки додають загадок до історії цього унікального спорудження. Поблизу лежать руїни фортець Кенко, Пука- Пукара й Тамбо-Мачай.

З Куско починаються екскурсійні маршрути в Писак (30 км від Куско) - цитадель інків на вершині гірського ланцюга, до руїн древнього Оллантайтамбо, у Тумбес із його мальовничим Кафедральним собором і заповідником Агуас- Вердес, у Чинчеро ("село веселки", 28 км західніше Куско) - типове гірське село, що було в епоху інків відомим курортом, у Паукартамбо (112 км від Куско) і Трес- Крусес (50 км від Паукартамбо) через легендарну долину Коснипата ("Доліна Диму"), у відокремлену долину Синакара (124 км на схід Куско), у долини Уантанай і Вилканота (Урубамба), що вважаються осередком духовної культури інків, до міста-піраміди Ольянтайтамбо, в археологічний комплекс Караль (2600-2100 р. до н.е. - саме древнє місто на континенті, 200 км північніше Ліми), по "Стежці інків", що тягнеться по "Священній долині" повз самих загадковий споруджень древніх цивілізацій, у Чокепухио (35 км від Куско) - батьківщину загадкової культури Лурче, в останні вогнища опору іспанському вторгненню - Кориуайрачина, Вилкабамба-Виткос і Эспириту-Пампас, а також у Національний парк Ману.

В 112 км західніше Куско лежить найвідоміший і найзагадковий пам'ятник культури інків на континенті - Мачу- Пикчу ("стара гора"). Древнє священне місто інків, навколо щирого призначення якого дотепер ідуть суперечки, займає площу близько 33 тис. гектарів на рівному горном плато, розташованому на висоті 2700 м над рівнем моря в долині Урубамба. Розкопки, проведені в Мачу- Пикчу, відкрили миру знамениті Ворота Сонця "Інтиуатана" і обсерваторію, вирубані в скелі або складені з ретельно підігнаних гігантських брил палаци, храми (у тому числі, знаменитий Храм трьох вікон і "Священна площа") і більше двохсот інших будинків, оборонні стіни, сходи, водостоки й басейни, тисячі терас, вирубаних у гірських породах для розведення сільськогосподарських культур, палац Місяця в підніжжя сусідньої гори Уайна-Пікчу ("молода гора"), а також численні поховання й предмети доінкського періоду.

Одна з "перлин" країни - знаменита пустеля Наска, розташована в департаменті Іка на півдні країни, між ріками Інхенио й Наска. Велике (близько 500 кв. км), майже квадратне кам'яне плато, що лежить в умовах твердого арідного клімату, поцятковано видимими тільки з повітря загадковими малюнками колосальних (від 40 м до 8 км) розмірів, виконаних одною безперервною лінією, вибитої в камені. Дата їхнього створення орієнтовно оцінюється як 350-700 р. до н.е. , але так до кінця й невідомо, для чого вони були створені. Кілька сотень різноманітних фігур - від квадратів і простих прямих до стилізованих зображень тварин, птахів і людей у дивному одяганні (причому багато видів зображених живих об'єктів просто не з у районі Наска), покривають величезну площу, іноді перетинаючись один з одним, іноді - тягнуться строгими рядами на кілька кілометрів.

Крім малюнків, у Наска є ще одна цікава визначна пам'ятка - некрополь Чаучилья, що ставиться до пізнього періоду культури Наска (біля ІІ ст. н.е. ).

Ще один унікальний пам'ятник Перу - високогірне озеро Тітікака ("кам'яна пума"), розташоване на границі Болівії й Перу - самий великий у світі високогірна судноплавна водойма (площа 8287 кв. км). Характерною рисою цього озера, що є древньою морською затокою, піднятою тектонічними силами на висоту 3810 м, уважається його океанічна іхтіофауна - тут проживає безліч видів морських безхребетних і з, є навіть акули. Місцеві жителі, що ставляться до племен кечуа й аймара, будують із рясне зростаючого по берегах очерету практично все - житла, церкви, школи, музей, човни "тотори" і справжні плавучі острови "урос" (названі на честь вимерлого плем'я індіанців "уро"), життя на які не сильно змінилася за останні п'ятсот років. В інків і саме озеро, і його острова (усього їх більше 30) уважалися священними.

Окремої уваги, крім фантастичної панорами озера, заслуговують похоронні вежі ("чульпас") Сильустани з похованнями місцевих вождів епохи інків (загальна площа некрополя 4 тис. кв. м), "острів в'язких чоловіків" Такиле з непоганим Музеєм текстилю, острів Амантани із храмом Пачамамы ( Мати-Земля) і Пачатати ( Батько-Небо, храми перебувають на висоті 4200 м), високогірне село Чукито c церквою Санто- Доминго, а на дні озера аквалангісти виявили місто, що ставиться до епохи культури Тіауанако (ІX-X вв. н.е. ), що дуже схожий на описану в легендах прабатьківщину інків - легендарне місто Куско. Привабливі також столиця області - місто Пуно (засноване в 1668 р.), що лежить на висоті 3800 м. на південно-західному березі озера - головний порт озера й ніколи одне з найбагатших міст континенту (поблизу розташовані срібні шахти), а також колоніальні міста Хули й Помата, побудовані іспанцями в XVІ- XVІІ ст.

В 20 км південніше узбережжя лежить древнє місто- порт Тіауанако, розташований у наші дні на висоті 3625 м над рівнем моря (30 м вище рівня озера) і займає площу близько 450 тис. кв. м. Датування міста викликає безліч суперечок - археологічні дані говорять, що розквіт міста довівся на V ст. до н.е. , у той час як математичні й астрономічні розрахунки відносять спорудження Тіауанако приблизно до XV тисячоріччя ( так-так!) до н.е. У кожному разі, Тіауанако ніколи був процвітаючим портом із протяжними причалами й розташовувався безпосередньо на березі озера Тітікака. До наших днів дійшли піраміда Акапана ("штучна гора", висота 15 м, довжина сторони підстави - 230 м), "стоячий камінь" Каласасайя зі знаменитими Воротами Сонця з величезних кам'яних брил, невеликий підземний храм, величезні статуї висотою до 7,5 м, а також руїни інших, не менш вражаючих споруджень, складених подібно Мачу- Пикчу з колосальних кам'яних блоків. Область також відома своїми щорічними святковими заходами, а також величезними чередами альпаков і лам, з вовни яких тут роблять кращі в Перу тканини й традиційні індійські одяги.

Арекипа ("давайте зупинимося тут") - друге за величиною місто країни й великий економічний центр, розташований на самому півдні країни (близько 1 тис. км від Ліми) на висоті 2335 м над рівнем моря. Виникла на місці одного-єдиного маєтку, що належав конкістадорові Франсиско де Карвахалу, в улоговині між величезними вулканами (Мисти - 5822 м, Чачани - 6075 м, Ампато (активний), Корпуна й Пичупичу), Арекипа вважається найкрасивішим містом країни, по більшій частині забудованим колоритними будинками з білого каменю "сильяр" в іспанському колоніальному стилі кінця XVІІІ в. Головні визначні пам'ятки міста - відомий на увесь світ жіночий монастир де-Санта-Каталіна (1580 р.), Кафедральний собор, єзуїтська церква Ла-Кампанья, центральна площа Пласа-Де-Армас, банк у будинку гарного особняка Каса- Рикеттс (1738 г.), що був монетний двір Де-Ла-Монеда (XVІІІ ст.), особняк Каса-Морал і інші цікаві будинки, по більшій частині використовувані зараз як художні галереї й музеї.

В 180 км від Арекіпи розташований унікальний природний об'єкт - каньйон Колка, що вважається найглибшим у світі (загальна глибина 3400 м).

Тихоокеанське узбережжя країни, або Коста, заслуговує на окрему увагу. Тут немає такого достатку морських курортів, яке можна знайти на морських узбережжях інших країн, але зате вся ця вузька смужка, затиснута між величними Андами й безбережними просторами океану, буквально буяє цікавими історичними й культурними об'єктами. Головними визначними пам'ятками Кости вважаються національний морський заповідник Паракас і пам'ятники однойменної культури (датуються X-V ст. до н.е. ), піщані дюни Уакачина, оазиси навколо "столиці виноробів" Ики, національний парк Уаскаран і долина Уайлас, міста-курорти до півдня й півночі від Ліми, древнє глиняне місто Чан-Чан, таємничі доінкські міста-культури Сипан і Тукуме. Варто відвідати морський курорт Пикасмайо (краще місце в країні для віндсерфінга) і місто- курорт Паракас.

Східна частина країни - Сельва, що займає 60% території Перу, зайнята вологими вічнозеленими лісами. Ель-інферно-верде ("Зелене Пекло"), як називають цей район перуанці, є унікальної екосистемою планетарного масштабу - тут народжується ріка Амазонка (Солимойнс), живуть унікальні індійські племена, живе безліч ендемічних видів рослин і тварин, а в джунглях загублені численні пам'ятники індійських культур, багато хто з яких дотепер не досліджені до кінця.


Висновки

Перу - держава з економікою, що розвивається, яка довгі роки залежала від продажу сировинних ресурсів і сьогодні впевнено наближається до розвинених країн Північної півкулі.

Розміри країни и природно-географічна різноманітність зумовили контрасти її окремих районів.

Близько 90% населення формально належить до Римсько-католицької церкви, хоча більшість лише зрідка відвідують богослужіння або взагалі не виконують обрядів і в більшій степені прихильні традиційним народним віруванням. Католицьке духовенство щорічно отримує невелику допомогу від держави. В 1979 підписано конкордат між Ватиканом і перуанським урядом, що закріпив відокремлення церкви від держави і проголосив свободу віросповідання.

Перу - один зі світових лідерів рибальства й найбільший для планеті бутафор срібла, міді, вісмуту. За останні десятиліття держава зуміла розвити нетрадиційні галузі промисловості: товари широкого споживання задовольняє нестаток на внутрішньому ринку й становить певну частку експорту. Наступному розвитку національної економіки перешкоджають недостача інвестиційних капіталів і виїзд закордон фахівців з університетською освітою. Періодичні землетруси руйнують транспортну інфраструктуру Перу й для її підтримки в робочому стані необхідні чималі кошти.

Ріст чисельності населення випереджає величину виробництва сільськогосподарської продукції - держава змушена невсипно нарощувати імпорт продовольства. В 1960- х і 1970- х роках національні уряди провели земельну реформу й націоналізували нафтовидобувну галузь промисловості. Ці кроки привели до створення значного торговельного дефіциту й виникненню внутрішнього й зовнішнього боргів.


Список використаної літератури

1. Августин А. В верховьях Амазонки //Эхо планеты. - 2002. - № 15. - C. 20-26

2. Августин А. Тайны пустыни Наска //Эхо планеты. - 2002. - № 19-20. - C. 36-39

3. Дунаев В. Перу: науково-популярна література / Владимир Дунаев,. - М. : Мысль, 1984. - 135 с.

4. Країни світу: Америка, Австралія, Океанія/ Авт.-укл. В. М. Скляренко, В. В. Мирошнікова, А. С. Шуклінова, М. О. Панкова. - Харків : Фоліо, 2006. - 316 с.

5. Медведенко А. Легенды золотой столицы инков //Эхо планеты. - 2000. - № 43. - C. 27-31

6. Романова З. Перу: выбор способов преобразования //Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - № 2. - C. 86-93

7. Чабанний В. Українські інтереси на перуанському ринку //Діловий вісник. - 2003. - № 9. - C. 10-11

загрузка...
Top