Порівняння ринків акцій України та однієї з країн поточної Європи або СНГ

Вступ.

1. Фундаментальний аналіз акцій в Україні.

2. Розвиток ринку акцій в Україні та Польщі і Чехії.

3. Напрями державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Українська економіка за часи незалежності пройшла складні етапи становлення шляхом реформування відносин власності. Бурхливий перехід від державної форми власності до приватної у 90-х роках XX — на початку XXI століття призвів до появи численної кількості акціонерних товариств. Проте ринок акцій в Україні нині все ще знаходиться на стадії становлення й характеризується низьким рівнем ліквідності та капіталізації. Однією з передумов для подальшого розвитку вітчизняного ринку акцій є збільшення його прозорості та привабливості для широкого кола інвесторів. Мірою визначення цих факторів є розмір отриманого доходу від володіння акціями. У зв'язку з цим актуальним є питання оцінки та прогнозування ринкової вартості акцій, оскільки за умови, коли переважна кількість акціонерних товариств в Україні не сплачує дивідендів, основний дохід власників акцій формується за рахунок приросту їх курсової вартості.

Мета дослідження — вивчення впливу мікроекономічних факторів на ринкову вартість акції. При цьому основними задачами є:

- Дослідити можливість застосування фундаментального аналізу акцій для аналізу акцій українських компаній.

- Обрати серед великої кількості коефіцієнтів та індикаторів, що характеризують діяльність компанії та ринок її акцій, найбільш репрезентативні для прогнозування ринкової вартості акцій.


1. Фундаментальний аналіз акцій в Україні

Серед аналітиків ринку акцій на сьогодні немає єдиної думки про те, які показники є основними і потребують найбільшої уваги при дослідженні процесів формування цін акцій на ринку. Є суперечки й стосовно того, наскільки складною має бути модель аналізу акцій, на основі якої можна ухвалювати інвестиційні рішення. Тому на ринку діють як моделі, що ґрунтуються на аналізі лише кількох основних показників, наприклад розроблена Бенджаміном Грехемом та Девізом Л. Доддом «модель Грехема Рі», так і багатофакторні моделі, що ґрунтуються на аналізі кількох груп показників, наприклад багатофакторні моделі US-E2 та US-E3, розроблені компанією BARRA.

У цілому можна виділити кілька основних напрямків аналізу акцій, які окремо чи разом можуть використовуватись для визначення внутрішньої (дійсної) вартості акцій акціонерних товариств та для прогнозування майбутнього значення їх ринкової вартості:

· аналіз безпосередньо фінансової звітності компанії: вертикальний та горизонтальний;

· аналіз коефіцієнтів, розрахованих на основі фінансової звітності компанії;

· аналіз індикаторів ринку акцій компанії.

Слід зазначити, що жоден з напрямків аналізу не є універсальним і тому не позбавлений певних недоліків. Ефективність застосування кожного з цих методів, під якою ми будемо розуміти ймовірність того, що розрахункова прогнозна ціна буде досягнута певною акцією, залежить від великої сукупності чинників. Першочергове значення серед них мають ступінь ефективності ринку цінних паперів країни та розвиненість цього ринку. Наприклад, горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності акціонерної компанії дозволяє зробити висновки щодо тенденцій розвитку компанії в цілому, а також окремих її показників, проте не зможе дати відповідь на питання стосовно майбутньої ціни акції компанії. До того ж, аналіз безпосередньо фінансової звітності окремої компанії є досить інформативним лише при її порівнянні зі звітністю інших компаній чи відстеженні динаміки окремих показників у часі.

Ефективним цей аналіз може бути також за умови здійснення аналітиком певних корегувань цієї звітності, пов'язаних із різними методами обліку в різних компаніях, та з тим, що при описанні деяких операцій бухгалтерський облік використовує спрощуючі гіпотези з економічної теорії. (Наприклад, гіпотеза про досконалі й такі, що не знають додаткових витрат, ринки, учасники яких обмінюються товарами за чесними (а не такими, що дають певні переваги) цінами. Хоча можливою є ситуація, коли певні показники з фінансових звітів мають тісну кореляцію з ринковою вартістю акцій і можуть використовуватись як так звані «сигнальні індикатори», що сповіщають аналітика про назріваючі зміни курсу акцій [8, c53].

Аналіз коефіцієнтів — найбільш поширений метод фінансового аналізу та є невід'ємною частиною фундаментального аналізу акцій. Проте використання коефіцієнтів має певну специфіку: один і той же коефіцієнт аналітик може розраховувати по-різному, залежно від розв'язання різних задач. Коефіцієнт часто набуває сенсу лише тоді, коли його порівнюють або з коефіцієнтами минулих періодів, або з певними встановленими стандартами, або з нормами чи інтервалами значень в інших компаніях певної галузі або в подібних галузях.

Так звані індикатори ринку акцій компанії фактично також можна зарахувати до вищевикладеного аналізу коефіцієнтів. Відмінність між аналізом індикаторів ринку акцій і аналізом коефіцієнтів полягає в тому, що друга група показників характеризує фінансовий стан компанії, в той час як перша група показників ґрунтується безпосередньо на аналізі ринкових характеристик акцій компанії. В економічній літературі розглядається велика кількість індикаторів, які характеризують акції певної компанії.

До найбільш значущих з них можна віднести:

· прибуток на акцію (earning per share, EPS);

· відношення ціни акції до прибутку на акцію (price/earning, Р/Е);

· відношення ціни акції до її балансової вартості (Price/Book);

· дивідендний дохід на акцію;

· коефіцієнт р (бета).

Таким чином, у цілому по групі українських компаній, які були об'єктами аналізу, не спостерігалось явної залежності між рухом курсів їх акцій у 2000-2006 роках і динамікою показників, що характеризують як безпосередньо їх діяльність, так і обіг їх акцій на ринку. Таку залежність не дозволив виявити ні вертикальний та горизонтальний аналіз звітності ВАТ, ні аналіз коефіцієнтів, ні кореляційний аналіз, ні регресійний аналіз. Серед причин, які зумовили таку низьку залежність між фундаментальними мікроекономічними факторами і динамікою курсів акцій українських компаній, на нашу думку, можна виділити такі:

1. Недостатньо розвинута культура надання та споживання необхідної для аналізу інформації, зумовлена тим, що:

а) досить коротка історія функціонування ринку акцій;

б) інформація про результати діяльності компаній, зокрема річні звіти ВАТ, по офіційним відкритим каналам доступу надходить на ринок дуже пізно. Неможливо приймати інвестиційні рішення на основі інформації, яка надійшла на ринок через 9 місяців після закінчення звітного року, а інколи взагалі не оприлюднюється, що порушує вимоги Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

в) інформація, що міститься в річних звітах ВАТ і оприлюднюється серед учасників ринку через уповноважені агентства, часто є суперечливою і не відповідає основним вимогам до фінансової звітності, зокрема надійності та можливості перевірити та зіставити дані за різні звітні роки. Так, по 9 з 10 емітентів, фінансова звітність яких підлягала аналізу в межах цього дослідження, було виявлено невідповідність даних фінансових звітів за різні роки. Наприклад, у балансі на 01.01.2004 вказувалась одна сума кредиторської заборгованості в 2003 році, а в балансі на 01.01.2005 за 2003 рік вказувалась інша сума;

г) труднощі систематизації необхідної інформації. Часто емітенти не бачать вигоди від прозорого ведення бізнесу, тому обмежуються тільки розкриттям інформації, що вимагається за законом, а саме — звітністю перед Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

д) майже відсутня конкуренція серед каналів отримання інформації. На сьогодні абсолютно домінуючою формою для отримання аналітиками систематизованої інформації є Інтернет. Йому суттєво програють паперові засоби масової інформації, що відрізняються меншою оперативністю подачі інформації та недостатньою кількістю кваліфікованих матеріалів, які здатні допомогти інвестору прийняти правильне рішення [1, c. 17-18].

2. Нерозвиненість ринку акцій в Україні, коли з більше ніж 30000 ВАТ постійно торгуються акції лише близько 100 компаній. При цьому обсяги торгівлі ними є незначними, щодо деяких акцій протягом певних років не було укладено жодної угоди або укладалось лише кілька угод. За таких обставин ліквідність акцій деяких емітентів, яка є необхідною умовою для укладання угод на ринку акцій за ціною, що максимально наближена до істинної вартості акції, є надзвичайно низькою. Низька ліквідність призводить до формування спреду між ціною купівлі та продажу в розмірі до кількох десятків відсотків для акцій, що входять до складу індексу ПФТС, та може досягати кількох сот відсотків для всіх інших. Цей чинник відштовхує з ринку більшість потенційних інвесторів.

3. Ускладнення входження на ринок інвесторів-фізичних осіб через значні витрати на відкриття інвестиційного рахунку в цінних паперах та його обслуговування в Україні.

4. Наслідком вищевикладеного є те, що основна мета більшості інвесторів на ринку цінних паперів в Україні в умовах триваючих процесів перерозподілу власності — не отримання інвестиційного доходу та диверсифікація вкладень, а перехоплення корпоративного контролю над компанією, яка становить інтерес для інвестора. Тому при купівлі акцій на ринку й не береться до уваги інвестиційна привабливість компанії та її акцій, відповідно не може бути тісного зв'язку між курсом акцій і фундаментальними мікроекономічними показниками діяльності емітентів акцій [5, c. 143].

2. Розвиток ринку акцій в Україні та Польщі і Чехії.

Останніми роками вітчизняний фондовий ринок продемонстрував достатньо високі темпи розвитку. Рівень його капіталізації за результатами 2006 року становить не менше 35 % ВВП, що цілком співставне з рівнями капіталізації ринків акцій Польщі та Чехії. Проте якісні характеристики вітчизняного фондового ринку знаходяться на низькому рівні, що перешкоджає йому ефективно виконувати функції, пов’язані із залученням та перерозподілом інвестиційних ресурсів для забезпечення стабільного економічного розвитку.

Український фондовий ринок характеризується декількома індексами: ПФТС, ProU-50, KP-Dragon, КАС-20, SB50 та низкою галузевих. Провідним і найбільш відомим для іноземного інвестора є індекс Першої Фондової Торгівельної Системи. Для включення в індекс компанія повинна пройти процедуру лістингу й належати до першого або другого рівнів списку ПФТС. До переліку акцій підприємств, що входять до індексу, відбираються акції, за якими було зареєстровано найбільшу кількість угод і спред між найкращим цінами купівлі та продажу не перевищував 40 %. До індексного портфеля ПФТС у 2001 р. входили акції 12 підприємств:

7 енергетичних (Київ-, Захід-, Донбас-, Дніпро- та Центренерго, Київ-обленерго та Полтаваобленерго);

З металургійних (Нижньодніпровський трубопрокатний завод, Запоріжсталь та Запоріжкокс);

— 1 хімічного (Стірол);

— 1 нафтогазового (Укрнафта).

Останніми роками спостерігається досить динамічний розвиток вітчизняного фондового ринку. Протягом 2003-2005 рр. обсяг ринку акцій в Україні зріс з одного з найменших у Центральноєвропейському регіоні (10 % ВВП) – до близько 35 % ВВП, що є співставним з розміром ринків акцій Чехії, Польщі, Румунії. Між тим стрімке зростання капіталізації не відтворює реального зростання фондового ринку, оскільки лише близько 10 % акцій підприємств перебувають у вільному обігу. Наприкінці 2006 р. капіталізація ринку акцій складала 199 млрд грн, а загальний обсяг торгів акціями становив 6,1 млрд грн, що майже удвічі перевищує річний показник 2005 р. Показник 2005 р. утричі перевищував за обсяг торгів 2004 р. Зростання показників спостерігається і в секторі облігацій. За оціночними даними, в Україні випущено облігацій майже на 74 млрд грн. Зареєстрований обсяг торгів облігаціями у 2005 р. склав майже 11 млрд грн, що на 86 % більше, ніж у 2004 р. При цьому зареєстрований обсяг емісії корпоративних облігацій становив майже 9 млрд грн, що у 2,2 разу перевищує показник 2004 р. У 2006 р. обсяг торгів облігаціями у Першій фондовій торговельній системі (ПФТС), на якій зосереджено понад 90 % операцій з цінними паперами та організованому ринку становив 21,3 млрд грн, з них корпоративними облігаціями – 12,3 млрд грн, державними – 8,0 млрд грн, муніципальними – 1,0 млрд грн. [7]

Польський фондовий ринок має розгалужену систему індексів WIG (Warsaw Index General). Основним індикатором польського ринку акцій є індекс WIG20. Він складається з акцій 20 компаній основного списку Варшавської фондової біржі, які мають найвищий рейтинг. У розрахунку рейтингу враховується капіталізація компанії на ринку з вагою 0,6 та оборот акцій з вагою 0,4. У формуванні індексної корзини використовується принцип диверсифікації: представництво в індексі кожного сектору не може перевищувати 5 компаній. Акції інвестиційних фондів та іноземних компаній не враховуються. Цей індекс не враховує дивідендів і обчислюється за формулою (5). WIG20 є базовим інструментом для ф'ючерсних контрактів. Інший індекс MID WIG містить 40 акцій з основного списку біржі (окрім тих, що включені в індекс WIG20, інвестиційних фондів та іноземних компаній).

"Граничні" ринки відносно невеликі та неліквідні навіть за стандартами ринків, що розвиваються. Для них характерні брак повної та надійної ринкової інформації, мала капіталізація і невеликий оборот (табл. 1).

Індекс TECHWIG включає акції польських високотехнологічних компаній. Індекс WIRR відбиває загальну дохідність ринку (включає дивіденди та привілейовані права акціонерів на нові випуски акцій). Індекс NIF є ціновим індексом для інвестиційних фондів. Переважна кількість секторів фондового ринку мають власні індекси [9, c. 38].

Празька фондова біржа публікує близько 20 індексів акцій. Історично першим і найбільш відомим з індексів є РХ50, введений у квітні 1994 р. Через рік було введено індекс PXL, який включав акції з головного та другого списку біржі, глобальний індекс PX-GLOB та 19 галузевих. Протягом 1997—2001 pp. індекс PXL та 4 галузевих припинили існування у зв'язку з переглядом принципів обчислення та недостатнім обсягом угод. На сьогодні основними є індекси РХ50 та PX-D. Індекс РХ50 включає акції 50 компаній, представлених на біржі, які відповідають певним умовам щодо капіталізації та ліквідності. Акції інвестиційних фондів та холдингових компаній, утворених із цих фондів, до індексної корзини не включаються. Склад індексу переглядається два рази на рік. Розраховується за формулою (5). PX-D обчислюється з січня 1999 p., є капіталізованим індексом, складеним із "голубих фішок" чеського ринку. Використовується як уявний базовий актив для торгівлі похідними фінансовими інструментами.

Успішні фондові ринки країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Польщі, Словенії, Угорщини, Хорватії, країн Балтії) функціонують на основі консолідованої системи біржової торгівлі із основною біржею, на якій укладається переважна більшість угод з цінними паперами. Функціонує централізована депозитарна система із центральним депозитарно-кліринговим центром. Організації цих ринків притаманні:

- висока концентрація обсягів торгівлі;

- активна участь держави як учасника ринку і як регулятора, спрямована на підвищення ліквідності ринку;

- свідома підтримка попиту на ресурси фондового ринку через врегулювання діяльності інституційних інвесторів і створення умов для участі домогосподарств на ринку.

Слід наголосити, що суттєву роль у становленні ліквідного фондового ринку в зазначених країнах відіграла держава. Найважливішими кроками державної політики у цій сфері були:

- розробка правил торгівлі на біржах, їх функціонування, забезпечення їх надійності та прозорості;

- активна політика щодо управління внутрішнім боргом, що обумовлювало наявність на внутрішньому організованому ринку надійних, високоліквідних цінних паперів – казначейських облігацій;

- продаж частини акцій підприємств, що приватизуються, на організованому фондовому ринку;

- забезпечення відповідної законодавчої бази функціонування ринку, що гарантувала захист прав акціонерів [8, c. 57].

3. Напрями державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні

Виходячи з аналізу досвіду країн Центральної та Східної Європи та з урахуванням особливостей економіки України, вважаємо за доцільне запропонувати два основних етапи цілеспрямованої державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні.

І. Початковий етап

1. Етап має на меті забезпечити розвиток ліквідності організованого ринку насамперед за рахунок консолідації і зростання частки організованого ринку. При цьому слід запобігти створенню невеликих за розмірами бірж, реєстраторів тощо з метою задоволення тимчасових корпоративних інтересів. Це має бути досягнуто шляхом запровадження жорсткіших норм щодо розкриття інформації при проходженні лістингу на біржах та в торговельних системах, більш жорстких норм щодо статутного фонду бірж, торгівців цінними паперами, реєстраторів, зберігачів, депозитаріїв, організаторів торгівлі інститутів спільного інвестування, управляючих активами. Також доцільно обмежити частку участі одних учасників в статутному капіталі інших (задля уникнення створення „кишенькових” компаній). Позитивним кроком у цьому напрямі є прийняття Закону України „Про цінні папери і фондовий ринок”, що передбачає збільшення мінімального статутного фонду для професійних учасників фондового ринку.

2. Важливим засобом розвитку фондового ринку має стати проведення точкової приватизації через первинне публічне розміщення акцій на організованому ринку. Такий механізм добре зарекомендував себе у Польщі, Угорщині, балтійських країнах. Він надає можливість залучити кошти населення до приватизації, забезпечує ринковий механізм визначення ціни об’єкта, що приватизується. Слід наголосити, що для вибору відповідного фондового майданчику має бути проведено відкритий та прозорий конкурс, який би враховував основні вимоги до організатора торгів - технічні можливості системи, можливість проведення прозорих та ефективних торгів, можливість системи забезпечити обіг акцій на вторинному ринку, залучення значної кількості інвесторів.

3. Протягом першого етапу має бути розпочато лібералізацію руху капіталу. Це вимагає вдосконалення системи банківського і фінансового нагляду, зміни монетарного режиму, лібералізації валютного ринку. Оскільки кроки з лібералізації мають бути поступовими і скоординованими зі змінами в монетарному режимі, перехідні норми мають передбачати здійснення валютного контролю за певним чітко визначеним переліком короткотермінових операцій, на період не більше трьох років. Операції фондового ринку, прямі іноземні інвестиції, купівлю нерухомості під інвестиції, довготермінові кредити тощо потрібно звільнити від контролю раніше. Поряд з валютним законодавством необхідно переглянути інші нормативні акти з точки зору обмежень зовнішньоекономічних операцій і дискримінації нерезидентів. Це стосується, наприклад, банківського, страхового, земельного законодавства, законодавства про інвестиційні і пенсійні фонди тощо. Водночас лібералізація доступу іноземних інвесторів на вітчизняний ринок фінансових (банківських і страхових) послуг має відбуватися поступово, з паралельним застосуванням механізмів, що стимулюють капіталізацію української банківської сфери та зміцнюють її конкурентоспроможність [9, c. 38-39].

4. Для успішності лібералізації необхідно здійснювати також і ряд супутніх заходів, перш за все:

- вдосконалення банківського і фінансового нагляду для моніторингу міжнародних трансакцій і використання складних фінансових інструментів, як наприклад, деривативи;

- повне застосування міжнародних стандартів обліку в фінансовому и корпоративному секторі;

- вдосконалення статистики платіжного балансу і системи відстеження зовнішньоекономічних фінансових потоків на макроекономічному рівні;

- повне використання стандартів інформаційної прозорості урядом і НБУ

- запровадження і послідовне здійснення чіткого монетарного режиму, проведення відповідальної грошової та фіскальної політики, що орієнтуються на досягнення бюджетної збалансованості, обмеження відносних обсягів державного боргу та зниження інфляції.

5. З метою забезпечення прозорості функціонування емітентів та ефективності корпоративного управління слід розробити та підготувати до прийняття закон „Про акціонерні товариства”. Основними напрямками діяльності, що вимагають врегулювання таким законом, є:

- чітке визначення процедури скликання та проведення загальних зборів акціонерів

- забезпечення рівних прав існуючих акціонерів при проведенні додаткової емісії.

- надання рівного доступу всіх акціонерів до інформації щодо діяльності акціонерного товариства

Оскільки вади корпоративного управління і захисту прав акціонерів залишаються найголовнішою фундаментальною перешкодою до розвитку фондового ринку, прийняття зазначеного закону посідає центральне місце серед завдань другого етапу.

ІІ. Етап розгортання реформи

Другий етап передбачає закріплення успіхів, досягнутих під час реалізації першого етапу, а також приведення нормативної бази та механізмів регулювання ринку фінансових послуг у відповідність до світових стандартів.

1. Надзвичайно важливим моментом є прийняття єдиного закону, який регулював би випуск та обіг усіх видів цінних паперів та питання професійної діяльності на ринку фінансових інструментів, депозитарного обслуговування, регулювання ринку фінансових інструментів. Головними завданнями цього закону є:

- врегулювання випуску та обігу похідних цінних паперів, які критично важливі для ефективного управління ризиками, що виникатимуть у процесі лібералізації руху капіталу та зміни монетарного режиму;

- розвиток ринку державних та муніципальних цінних паперів, що розширює можливості інвесторів для диверсифікації фінансових портфелів, сприяє розвитку приватних пенсійних фондів [5, c. 146-147].

При цьому заходи щодо розвитку депозитарної системи мають передбачати:

- укрупнення та інтеграція зберігачів та реєстраторів;

- створення централізованої депозитарної системи учасниками ринку із обмеженою участю держави та врахуванням принципів функціонування депозитарних систем в ЄС;

- інтеграція національної депозитарної системи в міжнародні депозитарні структури.

2. Прозорість діяльності емітентів та інших учасників ринку, своєчасне та належне розкриття інформації є однією із базових умов зменшення несиметричності інформації, що притаманна усім фінансовим ринкам, підвищення стабільності останніх, захисту прав інвесторів та кредиторів. Відтак необхідним є забезпечення на законодавчому рівні жорстких стандартів розкриття інформації емітентами, фінансовими посередниками та регуляторами, запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO).

При цьому розкриття інформації про діяльність регуляторів фінансових ринків також є одним із вирішальних факторів ефективного функціонування ринку, досягнення скоординованості дій регуляторів, їх незалежності, адекватності ресурсів. Формат, структура і графік оприлюднення інформації, що подається обома регуляторами, повинні бути переглянуті. Насамперед, потрібно регулярно, своєчасно і детально публікувати інформацію про:

- стан ринку та його учасників, аналіз на ринку тенденцій, статистичні дані;

- діяльність окремих секторів ринку фінансових послуг та учасників ринку;

- стратегічні напрямки державної політики для формування очікувань учасників ринку;

- кроки, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування фінансового ринку.

3. Невід’ємною складовою другого етапу реформування фондового ринку України має стати цілеспрямоване формування мережі інституційних інвесторів. Недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди, страхові компанії традиційно є найактивнішими учасниками фондових ринків розвинутих країн. В Україні ці інститути поки що перебувають на початковому етапі свого розвитку і не мають значних ресурсів для інвестування в цінні папери. Проте подальший розвиток ринку значною мірою залежатиме саме від ефективності і розміру інституційних інвесторів. Розвиток інституційних інвесторів матиме позитивний вплив на економіку України через сприяння ефективнішому перерозподілу капіталу, розширення пропозиції інвестиційних ресурсів, посилення стимулів їх ефективного використання.

Одним із найнагальніших завдань щодо розвитку інституційних інвесторів на ринку України є зменшення стимулів їх участі у тіньових схемах та переслідування незаконних трансакцій з «відмивання» коштів.

4. Мають набути розвитку заходи щодо лібералізації руху капіталів, розпочаті в рамках першого етапу та розраховані на здійснення протягом тривалого періоду [2].


Висновки

Можливість достовірної оцінки інвестиційної привабливості ринку акцій та окремих відкритих акціонерних товариств значною мірою залежить від можливості інвесторів і зацікавлених осіб прогнозувати зміни вартості акцій, оцінювати ризикованість інвестування в них. Інструментами оцінки інвестиційної привабливості акцій є технічний і фундаментальний аналіз. Основою для першого є дані про активність на фондових біржах і курси акцій, для другого різновиду інвестиційного аналізу — дані про сучасний стан і прогнози розвитку економіки, галузі й самого емітента. Для України, як і для більшості країн із перехідною економікою, характерною є недостатня поінформованість учасників ринку про обіг акцій та фінансово-господарський стан їхніх емітентів. Основною причиною такого явища є слаборозвинена інфраструктура фондового ринку.

Орієнтовно, реалізація двох вищенаведених етапів реформування фондового ринку потребуватиме 5-7 років. Після того, як більшість заходів, передбачених кожним з етапів, будуть реалізовані та будуть отримані певні результати, необхідно буде розробити нову стратегію розвитку фондового ринку, яка б враховувала існуючі напрацювання в даній сфері, та містила заходи, спрямовані на удосконалення фондового ринку. Оновлена стратегія повинна бути спрямована на практичну реалізацію фондовим ринком системних функцій, які належать йому в ринковій економіці. В її рамках мають відбутися завершення формування системи регулювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам, інтеграція внутрішнього фондового ринку до європейського ринку, формування повнофункціональної багаторівневої системи пенсійного страхування тощо.

З нашої точки зору, здійснення послідовної цілеспрямованої політики формування в Україні ефективного фондового ринку є принципово важливою складовою завершення процесу ринкової трансформації національної економіки, забезпечення інституційної збалансованості останньої, суттєвим чинником зміцнення національної конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Список використаної літератури

1. Корнійчук О. Системні проблеми фондового ринку України та їх вплив на реалізацію національних інтересів у фінансовій сфері // Економічний Часопис-XXI – 2006. – № 3-4.

2. Корнійчук О. Формування конкурентоспроможного фондового ринку України в контексті європейського досвіду // Економічний Часопис-XXI. – 2005. – № 11-12.

3. Леонов Д. А. Перспективні напрями розвитку інформаційної інфраструктури ринку акцій в Україні // Фінанси України. - 2007 . - № 2 . - С. 56 – 68

4. Міньков В. І. Деякі особливості розвитку фондового ринку України // Фінанси України – 2005. – № 12. – С. 104–114.

5. Перепелиця Р. Формування інституціональної структури фондового ринку в післяприватизаційний період // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. – 2006. – Выпуск 103-4. – С. 143– 148.

6. Річний звіт Асоціації «ПФТС» за 2005 рік – http://www.pfts.com/files/annual/PFTS-2005_UKR.pdf.

7. Сухоруков А. І., Собкевич О. В. Роль фондового ринку у забезпеченні економічної безпеки України // Стратегічна панорама – 2006. – № 1. http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/2006_1.php.

8. Шапран Н. Фундаментальний аналіз акцій в Україні: оцінка впливу макроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій // Економіст. - 2005. - № 11. - С. 53-57

9. Шевченко О., Червяченко Є. Ринок корпоративних облігацій України: стан та проблеми розвитку // Банківська справа – 2005. – № 4 – с. 37-41.

загрузка...
Top