Основні форми міжнародних економічних відносин: загальна характеристика

Вступ.

1. Міжнародна торгівля як одна з основних форм МЕВ.

2. Міжнародна спеціалізація виробництва і науково-технічних робіт

3. Міжнародні валютні відносини як форма МЕВ.

4. Валютно-фінансові та кредитні відносини між країнами як форми МЕВ

5. Міграція робочої сили як форма МЕВ.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Міжнародні економічні відносини реалізуються через такі форми і сфери:

♦ міжнародна торгівля;

♦ міжнародна спеціалізація виробництва і науково-технічних робіт;

♦ обмін науково-технічними результатами;

♦ інформаційні зв'язки;

♦ валютно-фінансові та кредитні відносини між країнами;

♦ рух (переливання) капіталу;

♦ міграція робочої сили;

♦ діяльність міжнародних економічних організацій у вирішенні глобальних проблем господарського співробітництва.

Не змінюючи механізм попиту і пропозиції, міжнародні економічні відносини розширюють його межі, збільшуючи обсяги і асортимент. Нових кількісних і якісних характеристик набуває система ринкових цін, більш жорсткою стає конкуренція.

Процес інтернаціоналізації господарського життя і світові господарські зв'язки, що розвиваються на його основі, на рубежі XX і XXI ст. вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша інтернаціоналізація господарського життя, включення у світове ринкове господарство все нових країн та регіонів, що були раніше поза магістральним шляхом розвитку світової цивілізації.

У сучасному світовому господарстві під впливом НТП відбуваються глибокі структурні зрушення, які зумовлюють інтенсифікацію господарських зв'язків між країнами, окремими галузями їх господарств та підприємствами, фірмами. На це впливає багато чинників. До них належать випереджаючі темпи зростання зовнішньої торгівлі порівняно з виробництвом, накопичення капіталу та поглиблення спеціалізації й кооперування виробництва на світовому рівні, значний розвиток засобів зв'язку і ТНК тощо. Всі ці чинники ґрунтуються на зростаючому рівні міжнародного поділу праці.

Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ. Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого полягає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін.

1. Міжнародна торгівля як одна з основних форм МЕВ

Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами.

Сьогодні міжнародна торгівля одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП. Так, на початок 90-х років частка вартості поставлених на зовнішній ринок товарів у ВНП країни становила: в Нідерландах - 45 відсотків, Канаді - 28, Великобританії - 23, Італії - 16, Франції 17 відсотків. Інші країни, такі як США, Китай, Росія, мають багату і широко диверсифіковану ресурсну базу та ємкий внутрішній ринок й тому менш залежні від міжнародної торгівлі.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Наприклад, Японія володіє великою і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця відносно дешевша, оскільки мається у достатній кількості. У зв'язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фото і кінокамери, радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники, автомашини це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Проте Австралія, володіючи великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіталом, може дешево виробляти такі товари, як пшениця, вовна, м'ясо тощо.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту і імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами,, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Розмір економії суспільної праці, що досягається народним господарством країни безпосередньо внаслідок зовнішньої торгівлі, можна визначити, якщо відрахувати від загальної суми можливих витрат на виробництво товарів, від яких звільняється країна у зв'язку з імпортом цих товарів, величину витрат, пов'язаних з експортом продукції, на валютну виручку від якої придбається імпорт.

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпорту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу насамперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проблеми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.

Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі.

1. В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва. Так, якщо протягом 80х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 раза, а реальне зростання світової економіки становило не більше 1/3, то в першій половині 90х років глобальний товарооборот майже в З рази перевищив зростання світового виробництва.

2. У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1/5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі. Наприкінці 80х років світовий товарооборот вперше перевищив 3 трлн дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трлн дол. США.

3. Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство.

Існує ряд показників, що характеризують ступінь включення країни в зовнішньоекономічні зв'язки. Так, експортна квота показує співвідношення вартості експорту до вартості ВВП. Обсяг експорту на душу населення даної країни характеризує ступінь "відкритості" економіки.

4. Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, яка стала перевищувати 3/4, тоді як в 1980 р. її частка становила близько 60 відсотків. Відповідно зменшується частка сировини.

5. Найбільш значною і динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1/3 обсягу світової торгівлі (у 60х роках вона становила приблизно 1/5). Щодо окремих індустріальне розвинених країн, то в Японії, наприклад, така продукція перевищує 2/3 всього обсягу вивозу товарів, у Німеччині понад 1/2, у США понад 2/5. Особливо швидкими темпами зростає експорт наукоємних, високотехнологічних виробів. Так, експорт електронного обладнання шести основних країн-продуцентів зростав уже в 80х роках вдвічі швидше, ніж поставки на світовий ринок машин і обладнання. Щодо України, то її експорт машин і устаткування становить менше 10 відсотків зовнішнього товарообороту країни.

6. Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямах, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн в системі МЕВ, айв світовому господарстві в цілому. Це пов'язано насамперед з розвитком нових індустріальних країн та залученням на ринкових засадах до світової економіки країн, що відійшли від командно-адміністративної системи. Разом з тим зростає роль регулювання в міжнародній торгівлі, де створені такі міжнародні організації, як ГАТТ-СОТ, ЮНКТАД та ін.

Принциповим є питання про ціноутворення на світовому ринку. Воно визначається, по-перше, загальними принципами ціноутворення, по-друге, має свою особливість. Світова ціна має дві принципові основи свого походження.

Загальні принципи ціноутворення на світовому ринку виявляються в тому, що в умовах розвитку інтернаціоналізації виробництва формується інтернаціональна вартість товару як суспільне необхідна та її похідні інтернаціональні витрати виробництва та інтернаціональна ціна виробництва. Дія законів вартості, попиту і пропозиції веде до того, що основою світової ціни товару стає його інтернаціональна вартість, навколо якої й коливаються ціни на нього.

Проте є ще й друга основа реальної ціни на товар на світовому ринку, яка визначається особливістю ціноутворення на цьому ринку. Така особливість полягає в тому, що в основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару в країнах головних його експортерах. Справа в тому, що при невідшкодуванні витрат на виробництво товару в головних його експортерах вони зменшують свій експорт, тоді під дією на світовому ринку законів попиту і пропозиції зростає ціна на дані товари до рівня, що відшкодовує витрати виробництва і вартість в зазначених країнах.

2. Міжнародна спеціалізація виробництва і науково-технічних робіт

Науково-технічні зв'язки як форма МЕВ знаходять вираження у обміні патентами, ноу-хау, в лізингу, інжинірингу, консалтингу тощо. Ця форма стає все більш важливою й ефективною в умовах прискорення НТП, коли жодна країна, яким би значним потенціалом в галузі науки і техніки вона не володіла, неспроможна повністю задовольнити свої потреби у передовій науці і технології, випускати усю широку номенклатуру наукоємної продукції, що постійно вдосконалюється та розширюється. Не випадково обмін науково-технічними знаннями, досягненнями цієї продукції є найважливішим сектором сучасних МЕВ, що сприяє розвиткові спеціалізації і кооперування виробництва.

Основні характеристики розвитку науково-технічних зв'язків в сучасних умовах такі.

1. Обмін науково-технічними знаннями знаходить вираз у передаванні ліцензій, патентів і так званих секретів виробництва ноу-хау, тобто новітньої технології виробництва. Поряд із традиційними видами послуг зростає міжнародний обмін специфічними послугами науково-технічного характеру. До них належать: довгострокова оренда устаткування; інженерно-конструкторські послуги при проектуванні та будівництві об'єктів за кордоном інжиніринг; консультування з питань організації та управління виробництвом і збутом продукції, ведення міжнародного маркетингу консалтинг; підготовка персоналу; надання інформаційних послуг через міжнародні комп'ютерні "банки даних" насамперед через систему Інтернет; послуги в галузі медицини, освіти тощо. Щодо міжнародного маркетингу, то розширюється використання у міжнародних масштабах системи внутрішньо-фірмового оперативного пристосування до потреб ринку на основі економіко-математичних методів аналізу кон'юнктури ринку з використанням електронно-обчислювальної техніки. При цьому слід зазначити стимулюючу роль експорту й імпорту ділових послуг для подальшого розширення вивозу та ввозу товарів виробничого призначення.

2. Надзвичайно важливою політико-економічною характеристикою науково-технічних зв'язків є їх велика нерівномірність у світовому господарстві, що, в свою чергу, ґрунтується на відповідній нерівномірності самих науково-технічних розробок. Домінуюча частина останніх здійснюється в розвинених країнах, які домінують також в міжнародному науково-технічному обміні. Так, на них припадає понад 90 відсотків експорту товарів високої технології та до 70 відсотків їх імпорту, а шістка держав США, Японія, Німеччина, Франція, Італія і Великобританія здійснює близько 80 відсотків експорту та 70 відсотків імпорту таких товарів з цієї групи країн.

3. Розширення міжнародних науково-технічних зв'язків супроводжується розвитком конкуренції в пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу. Серйозного випробування зазнала останніми десятиліттями технологічна перевага США над найближчими конкурентами, яку вони мали до кінця 60х років. Західній Європі та Японії вдалося певної мірою потіснити США. Набирають сили в науково-технічних зв'язках нові індустріальні країни з числа країн, що розвиваються, та тих, що переходять до ринку.

Спеціалізація і кооперування безпосередньо виробництва. Розвиток спеціалізації та кооперування виробництва є визначальним чинником інтернаціоналізації господарського життя. Інтернаціоналізація виробництва і всієї економіки як наслідок інтернаціоналізації продуктивних сил та економічних виробничих відносин закономірна передумова економічної інтеграції як синтезованої форми сукупності економічних зв'язків, у центрі яких стоять відносини спеціалізації та кооперування.

Міжнародна спеціалізація виробництва це відокремлення певних його процесів та їх стадій в різних країнах. Вона полягає у все більшому розвитку його поділу на різних економічних рівнях:

макро, мето і мікро. На макрорівні йде спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів товарів і послуг. Її фундаментом є спеціалізація на мето і мікрорівнях. На меторівні розвивається процес міжгалузевої міждержавної спеціалізації, а найгрунтовніші процеси спеціалізації відбуваються на мікрорівні, які доходять до внутрішньогалузевої та внутрішньо-фірмової спеціалізації між окремими країнами. Остання є підґрунтям усього процесу міжнародної спеціалізації виробництва в сучасних умовах.

Міжнародна кооперація виробництва невід'ємна від його спеціалізації і має ті самі рівні свого прояву. Це відносини зв'язку між спеціалізованими учасниками виробництва з різних країн, їх обміну різними видами діяльності і продукції у світовому господарстві. Взаємопов'язаність міжнародної спеціалізації і міжнародного кооперування виробництва й забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку продуктивних сил і характеру економічних відносин.

Різновиди міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва визначаються розвитком міжнародного поділу праці від міжгалузевого до внутрішньо-фірмового, який саме і є основою стратегічної інвестиційно-виробничої форми МЕВ.

Структурні форми міжнародного поділу праці визначають, виходячи з класифікації родів виробництва, про що вже йшлося раніше, та за галузевою ознакою. За цією ознакою міжнародний поділ праці може проявлятися як між і як внутрішньогалузева спеціалізація окремих країн.

Міжгалузева спеціалізація це взаємовідносини між державами при обміні продуктів праці різних галузей виробництва у межах загального та деяких форм часткового поділу праці. Така спеціалізація втілюється, наприклад, в обміні продукції промисловості та сільського господарства (загальний поділ праці) або машинобудування та харчової промисловості, тваринництва та рослинництва (частковий поділ праці).

Внутрішньогалузева спеціалізація втілюється в міждержавному обміні продуктами праці в межах однієї галузі виробництва. Водночас вона може розглядатися як прояв одиничного й окремих форм часткового поділу праці.

Класифікація проявів міжнародного поділу праці включає також визначення в його складі предметної, подетальної (повузлової) та технологічної (постадійної) спеціалізації.

Предметна спеціалізація полягає в тому, що підприємства різних країн спеціалізуються на виробництві та експорті повністю завершеного виробу (легкового автомобіля, персонального комп'ютера, трикотажного виробу тощо) або напівфабрикату (поліметалевих руд, пластмаси, льону тощо), доведеного до рівня безпосереднього використання як сировини для іншої галузі промисловості (металургійних, машинобудівних, ткацьких підприємств тощо) в інших країнах без додаткової обробки його перед використанням. Предметна спеціалізація виробництва може бути пов'язана із загальним і частковим поділом праці, де в сферу міжнародного обміну вступають готові вироби або напівфабрикати, а також на цих самих засадах з між і внутрішньогалузевою спеціалізацією виробництва.

Предметна спеціалізація виробництва домінувала в міжнародному поділі праці до початку 60х років, тобто до масового утвердження у світовому господарстві ТНК і поглиблення в ньому інтеграційних процесів.

У поділі праці між країнами централізовано керованої економіки колишніми членами РЕВ предметна спеціалізація виробництва не просто переважала, а її висока частка у відносинах цих держав була законсервованою. Це пояснювалося, по-перше, значною замкненістю відтворювальних процесів у межах їхнього народного господарства, по-друге, невисоким ступенем проникності національних економічних кордонів і, по-третє, слабким розвитком внутрішньої спеціалізації виробництва при високому рівні монополізації його на великих підприємствах комбінованого типу. Інертність економічних систем, що була зумовлена пануванням командно-адміністративних методів у керуванні економікою, відсутність внутрішніх імпульсів до більш повного використання сукупності національних і зовнішньоекономічних факторів інтенсифікації відтворювального процесу перешкодили використанню ефективніших порівняно з предметною спеціалізацією форм міжнародного поділу праці.

Зближення умов виробничої та збутової діяльності великих корпорацій у сфері національної економіки та за її межами, в інтеграційних об'єднаннях або в освоєному ТНК господарському просторі, збільшення проникності національних економічних кордонів і посилення тенденції до розгортання філій як багатонаціональних, так і транснаціональних корпорацій у більшості країн, перенесення до них випуску спеціалізованої продукції зумовили вихід на перший план не предметної, а подетальної спеціалізації.

Подетальна (повузлова) спеціалізація відрізняється від предметної більшою стабільністю. При функціонуванні подетальної спеціалізації зміна партнера по кооперативних зв'язках потребує додаткових витрат. Водночас подетальна (як і технологічна) спеціалізація висуває на перший план самого виробника (підприємство, об'єднання), переносить центр тяжіння міжнародного співробітництва безпосередньо на сферу виробництва, тоді як предметна спеціалізація тяжіє до сфери обміну.

У міжнародній спеціалізації на виробництві окремих вузлів і деталей виділяють три основних напрями розвитку: 1) забезпечення інтернаціонального ринку комплектації засобів виробництва тими вузлами та блоками, які втілюють найновіші технікотехнологічні рішення; 2) дедалі зростаючий міжфірмовий обмін деталями та вузлами в межах ТНК; 3) посилення інтеграційних процесів, одним з основних завдань яких є створення належного клімату для міждержавної кооперації виробництва.

У процесі розвитку між та внутрішньогалузевої спеціалізації, а також предметної, подетальної і технологічної зростають кількісні параметри процесу інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього господарського життя. Натомість взаємодія генетичних (відносин міжнародної Кооперації виробництва і праці) і структурних (відносин, що опосередковують міжнародні форми процесу розширеного відтворення сукупного суспільного продукту) зв'язків, які формують певну міжнародну спільність, характеризує якісні аспекти інтернаціоналізації.

НТП спричинив позитивні структурні зрушення в світовій економіці змішаного типу. В індустріальне розвинених країнах виникла стійка тенденція до формування диверсифікованих галузевих структур, що включають не лише традиційні галузі (машинобудування, приладобудування), ай новітні високотехнолотічні галузі та види виробництва (хімія, електроніка, електротехніка тощо). Не випадково процеси міжнародного поділу праці й виникнення на його основі взаємозалежності національних економік найбільшого розвитку набули серед індустріальне розвинених країн, оскільки вони досить високого рівня виробництва та його спеціалізації. В останні десятиліття географія міжнародного поділу праці була розширена внаслідок приєднання за окремими параметрами до індустріальне розвинених цілого ряду країн Латинської Америки та Південно-східної Азії.

Як зазначалося вище, одним з напрямів, за яким розвивалася спеціалізація виробництва в багатьох промислове розвинених країнах, є предметна спеціалізація. ;

Так, кожна більше чи менше розвинена країна має власне літакобудування, проте воно обмежене, як правило, виробництвом кількох видів літаків або будь-якої іншої авіатехніки. Потребу в різноманітних літальних апаратах (літаках, вертольотах тощо) та чи інша країна задовольняє через зовнішній обмін, в основу якого покладено міжнародну спеціалізацію виробництва. Так, на виробництві літаків для авіаліній середньої або короткої протяжності спеціалізуються переважно авіаційні фірми Великобританії і Франції. США спеціалізуються на виробництві великих пасажирських лайнерів далекого прямування, а також на виготовленні вертольотів. Особливо відома корпорація "Боїнг", що будує цивільні літаки далекого прямування. Її літаки є в парку практично кожної міжнародної авіакомпанії. Цей тип пасажирського авіалайнера обслуговує всі світові авіалінії далекого прямування, в тому числі й ті, що пов'язують Київ із столицями західних країн.

Науково-технічним прогресом зумовлене поширення одиничного поділу праці, що пов'язаний з подетальною (повузловою) спеціалізацією виробництва. Ця форма міжнародного поділу праці спричинює зростання товарів проміжного, а не кінцевого використання. Останні виробляються на основі міжнародного кооперування виробництва.

Одиничний поділ праці ґрунтується на тому, що численні заводи спеціалізуються на виробництві різних комплектуючих деталей, вузлів для машин, механізмів, транспортних засобів тощо. Усі ці так звані напівфабрикати використовуються на завершальному етапі виробництва (а в багатьох випадках і воно ще є проміжним) і виступають як складові частини, комплектуючі елементи певного кінцевого продукту. Виготовлення таких кінцевих виробів (автомобілів, тракторів, літаків, електровозів, тягачів, комбайнів тощо) здійснюється на тому чи іншому самостійному підприємстві, яким завершується довгий і розгалужений технологічний ланцюг, що в умовах сучасної інтернаціоналізації виробництва і капіталу охоплює не лише численні національні, а й зарубіжні підприємства. Наприклад, понад 50 відсотків цивільних літаків, що випускаються фірмами Західної Європи, обладнані двигунами англійської компанії "Роллс-ройс".

До міжнародного науково-технічного кооперування окремої фірми чи держави в цілому спонукає потреба реалізувати масштабні проекти і програми. Наприклад, з метою освоєння космосу або будівництва гігантських енергетичних комплексів, створення транспортних комунікацій тощо окремі країни та промислові фірми, наукові й конструкторські центри вступають між собою у відповідні коопераційні зв'язки. Такі зв'язки становлять матеріальну основу інтернаціоналізації сучасного господарського життя, яка стає об'єктивною основою регіональної економічної інтеграції.

Отже, найхарактернішими рисами перетворення спеціалізації і кооперування в стратегічну виробничо-інвестиційну форму МЕВ є такі:

здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування на стадії власне виробництва поряд із сферою обігу;

здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва на основі усіх традиційних і перехідних до стратегічних форм світогосподарських зв'язків;

розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва через ТНК, які своєю організаційно-економічною структурою охоплюють всі стадії виробництва, а не тільки сферу обігу;

становлення міжнаціональних економічних об'єднань через міжнародні економічні організації, і насамперед регіональну економічну інтеграцію.

3. Міжнародні валютні відносини як форма МЕВ

На основі різноманітних форм міжнародних економічних відносин у світовій системі господарства складаються й розвиваються валютні відносини, що обслуговують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науково-технічних, досягнень. Їх еволюція пов'язана із зростанням міжнародного поділу праці, обсягів світового виробництва і обміну, а також із змінами у внутрішніх фінансово грошових системах провідних країн світового ринкового господарства.

У своєму розвитку світова валютна система пройшла ряд етапів, серед яких основними є три.

Завершення становлення першого етапу безпосередньо пов'язане з утворенням світового господарства. Наприкінці XIX на початку XX ст. основою міжнародної валютної системи був золотий стандарт, що забезпечував необмежений обмін національних валют, здійснення багатосторонніх розрахунків, вільний перелив капіталів між країнами, міжнародні платежі, стійкість грошового обігу.

Розвиток світового ринкового господарства і зростання його суперечностей призвели до відміни (спочатку в період після першої світової війни, а потім остаточно в середині 30х років XX ст.) золотого стандарту, який не міг уже повною мірою обслуговувати світогосподарські зв'язки. Проте золото, продовжуючи виконувати функції міри вартості, засобу утворення скарбів та світових грошей, залишалося головним засобом кінцевого врегулювання взаємних грошових вимог і зобов'язань різних країн. Для міжнародних розрахунків і як резерви платіжних коштів поряд із золотом почали використовувати деякі паперові національні валюти, головним чином долари США і англійські фунти стерлінгів. Цю систему називають золотовалютним стандартом, формування якого було завершено на основі Бреттон-Вудської угоди 1944 р., за якою долар США було прирівняно до золота у функції світових грошей.

Нині відповідно до Ямайської (Кінгстонської) угоди 1976 р. формується нова міжнародна валютна система валютний стандарт на основі "демонетизації" золота, відміни золотих паритетів і офіційної ціни золота. Хоч формально основою валютної системи були визначені спеціально записані права (SDR), що гарантуються МВФ, але на практиці долар США все ще залишається основою паритетів і валютних курсів, міжнародним платіжним засобом.

Валютний курс це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн, формально він встановлюється через визначення паритетів співвідношень між грошовими одиницями різних країн офіційними органами (національними банками чи іншими виділеними для цього фінансовими установами). Реально на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхиляється від паритету залежно від дійсних попиту і пропозиції на певну валюту.

В Україні валютний курс встановлюється НБУ. Найважливішою валютною проблемою в країні та однією з найгостріших проблем в цілому, що постали перед молодою державою, є розвиток національної валютної системи, яка має відповідати інтересам як розвитку національної економіки, так і участі її в МЕВ.

4. Валютно-фінансові та кредитні відносини між країнами як форми МЕВ

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє переплетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду в організації та управлінні виробництвом. А все це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями на багатогранній основі у вигляді позик СБ, МВФ та інших, де домінують головні розвинені країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експорту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвинених країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Позичковий капітал експортується у вигляді коротко чи довгострокових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.

Експорт капіталу приносить його власникам доход у вигляді промислового чи торгового прибутку, відсотка, дивіденду залежно від форми вкладання. Капітал в підприємницькій формі (підприємницький капітал) приносить його власнику доход переважно у вигляді прибутку, а капітал у позичковій формі (позичковий капітал) у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути "зв'язаним", тобто кредити надаються під закупки певних товарів у фірм, які вказуються кредитором. Це досить розповсюджене явище у світовому кредитуванні, в тому числі й при наданні позичок Україні, наприклад СБ, країнами ЄС, США, Японією та іншими країнами.

Міжнародна науково-технічна допомога виступає у вигляді гарантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, розробки економічних, фінансових і технічних програм, стажування і навчання за кордоном і т. ін. Цільовою метою міжнародної науково-технічної допомоги є не пряме одержання доходів, а допоміжне. Ця допомога спрямовується на розвиток умов для експорту капіталу в підприємницькій і позичковій формах через розвиток ринкових відносин, створення необхідного інвестиційного клімату тощо. Така форма набула розвитку в другій половині XX ст., особливо в його останній чверті. Науково-технічна допомога спочатку надавалась для відновлення в повоєнні роки ринкової економіки в розвинутих країнах, а також для ринкової трансформації в країнах, що визволилися від колоніального гніту, а тепер і в країнах перехідної економіки. Ринкова трансформація таких країн створює умови для одержання в них прибутків через різноманітні форми міжнародних ринкових відносин.

Основними характеристиками розвитку вивозу капіталу в сучасних умовах є такі.

1. На основі вивозу підприємницького капіталу складається розгалужена мережа ТНК, які включають виробничі підприємства в різних країнах. Сьогодні ТНК основний ланцюг в системі експорту підприємницького капіталу.

Закономірності розвитку процесу вивозу капіталу в підприємницькій формі через ТНК знайшли відображення в комплексній моделі експорту капіталу, що має назву "електрична парадигма", одним з головних розробників якої став Дж. Даннінг. Ця модель є комплексною (еклектичною), оскільки вона увібрала в себе з інших моделей, теорій вивозу капіталу те, що пройшло перевірку часом (парадигма від грец. paradeigma приклад, взірець, в якому відображається система однопорядкових форм). Модель значною мірою поборола однобокість і вузькість попередніх теорій іноземних інвестицій і набуває значного поширення в теорії та практиці вивозу капіталу ТНК різних країн розвинутої ринкової економіки.

Згідно з цією моделлю фірма розпочинає виробництво товарів і послуг за кордоном (тобто здійснює прямі інвестиції) тоді, коли для цього є три передумови. По-перше, коли фірма має переваги перед іншими фірмами в певній зарубіжній країні, специфічні переваги власника. По-друге, коли фірмі вигідніше використовувати ці переваги самій на місці, а не реалізувати їх через експорт товарів або знань іншим фірмам, переваги інтернаціоналізації. По-третє, коли фірма використовує за кордоном певні виробничі ресурси ефективніше, ніж у себе вдома, переваги місця розміщення.

2. Експорт капіталу з провідних розвинених країн привів до утворення їх "другої економіки". Так, зарубіжне виробництво ТНК вітчизняного базування перевищило експорт товарів і послуг з території США в 6 разів, Японії в 1,6, країн Західної Європи в 1,35 раза. Розміри "другої економіки", наприклад США, у 2 рази перевищили економіку Німеччини, Великобританії та Франції. Загальний обсяг прямих зарубіжних інвестицій головних розвинених країн ще в 80ті роки перевищив 700 млрд дол. США. При цьому весь період другої половини XX ст. характеризується виключно різким збільшенням обсягу вивозу капіталу, оскільки загальна сума закордонних інвестицій подвоюється кожні 10 років.

3. Поряд із зростанням масштабів вивозу капіталу відбуваються серйозні зміни в його напрямах, співвідношенні функціональних форм, самих формах державного і приватного експорту, складі експортерів, галузевій структурі тощо. Так, якщо традиційним напрямом вивозу капіталу в першій половині XX ст. був експорт з розвинених країн в економічно слабкорозвинені, то в другій половині характерним стало спрямування основної маси капіталу в розвинені країни. Щодо вивозу капіталу в країни, що розвиваються, то тут основний експорт капіталу спрямовується в нові індустріальні країни, які поряд з нафто-експортуючими країнами, що розвиваються, самі стали експортерами капіталу, причому, якщо нафто-експортуючі країни, що розвиваються, вивозять капітал в основному в позичковій формі в розвинені країни, то нові індустріальні країни у підприємницькій формі в різні країни.

Розпочате входження в світову економіку на ринкових засадах країн, що переходять до ринкових відносин, створило цілком новітній напрям міжнародного руху капіталів з утворенням в них ринку капіталу. Так, іноземні прямі інвестиції в Україні тільки за 1995 р. майже подвоїлися. Прийняття нового Закону України "Про режим іноземного інвестування" (березень 1996 р.) відкриває широкі можливості для залучення необхідних іноземних інвестицій, створення спільних підприємств тощо, а Закон України "Про промислово-фінансові групи" (листопад 1995 р.) надав правову базу для розвитку діяльності ТНК.

4. Важливою особливістю вивозу капіталу стало те, що поряд з експортом підприємницького капіталу все більшої сили набирає експорт позичкового капіталу, особливо в країни, що розвиваються та переходять до ринку. Так, іноземні кредити Уряду України в декілька разів перевищили прямі іноземні інвестиції в країну.

5. З'явилися нові методи контролю материнських ТНК над своїми закордонними філіями через надання їм кредитів та новітньої технології. Це дає змогу ТНК тримати в своїх руках управління філіями й без володіння контрольним пакетом акцій. ТНК, які мають більш високі науково-технічні та виробничо-організаційні досягнення в певній галузі, мають можливість вкладати свої капітали у відповідні галузі інших країн. Це створює сприятливі умови для взаємопроникнення капіталів розвинених країн, що свідчить про зростання суспільного характеру виробництва і водночас веде до посилення взаємозалежності економіки цих країн, розвитку ТНК.

6. Значні зміни відбулися в експорті капіталу і за формами власності. Так, якщо в 60х роках експорт державного капіталу в країни, що розвиваються, істотно перевищував експорт приватного капіталу, а в 70х роках між ними встановилась приблизна рівновага, то протягом подальшого періоду став переважати експорт приватного капіталу. Для цього за попередній період були створені необхідні умови, в тому числі й експортом державного капіталу. До того ж в розвинених країнах набули розповсюдження системи податкових стимулів для експорту приватного капіталу, найрізноманітніші гарантії і компенсації, пов'язані з можливою втратою власності за кордоном, тощо.

Проте зміни у співвідношенні між експортом капіталу по державній і приватній лініях не є незворотними. Про це свідчить зростання надання коштів по лінії "державної допомоги розвитку". Особливого значення порівняно з приватним капіталом набув державний та капітал міжнародних фінансових інститутів при експорті капіталу в країни, що переходять до ринкової економіки.

При введенні в країну інвестицій для іноземних підприємців особливе значення має інвестиційний клімат в ній. Його складовими є:

1. Політична і економічна стабільність.

2. Науково-технічний рівень.

3. Законодавча база, пільги.

Звернемо увагу на те, що, попри всі пільги, іноземний інвестор піде в країну, коли для цього є відповідні політико-економічні та техніко-економічні умови. Надання кредитів розвиненими державами та міжнародними економічними організаціями, що знаходяться під їх впливом, залежить насамперед від ринкової трансформації країни, стабільності її розвитку.

5. Міграція робочої сили як форма МЕВ

Міжнародна міграція робочої сили це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безробіття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з уповільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одного боку, та наявності потреби в додатковій дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з другого боку. Останні намагаються залучити, по-перше, висококваліфікованих фахівців, а по-друге, працівників для важких, непрестижних робіт (некваліфікована трудомістка і шкідлива для здоров'я праця на фабриках і заводах, прибиральники, мийники, сезонні працівники на сільськогосподарських роботах та ін.). Як перші, так і другі залучаються за умов оплати набагато нижчих за власних працівників. При цьому тенденція така, що в період економічного піднесення, появи нових робочих місць імміграція іноземних робітників, фахівців зростає, а в періоди криз та спадів іммігранти поповнюють армію безробітних, в'їзд їх в країну різко обмежується, приймаються та вступають в дію відповідні заходи державного регулювання.

Отже, різні форми відносного перенаселення, безробіття не єдина причина міжнародної міграції робочої сили. Серйозною причиною є різниця в національних рівнях заробітної плати. Так, за даними ЮНІДО, розрив у погодинній оплаті праці між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, перевищив у машинобудуванні, харчовій промисловості 7, а в текстильній майже 9 разів. У виробництві напівпровідників, наприклад, цей розрив між США і Сінгапуром досяг майже 12, а між Німеччиною і Пакистаном на бавовнопрядильних фабриках близько 30 разів. Не менший розрив в оплаті працівників країн розвинутої економіки та перехідних до ринку.

За терміном переміщення всі види трудових міграцій населення поділяють на: безповоротну, тобто зміну місця проживання назавжди; тимчасову, тобто зміну місця проживання на визначений, але тривалий строк; сезонну, пов'язану, наприклад, із сільськогосподарськими роботами; маятникову, човникову, міграцію, тобто регулярні, постійні поїздки для заробітку. Міграція тісно пов'язана з розвитком та переміщенням усіх складових продуктивних сил, виробничих ресурсів, характером виробничих відносин, відтворенням робочої сили, її розподілом та перерозподілом.

Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі.

1. Значно і постійно збільшуються її масштаби. З відходом від командно-адміністративної системи в міжнародний міграційний процес залучені народи практично усіх країн.

2. Основним напрямом міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та переходять до ринку, в розвинені країни. Так, загальна кількість робітників з країн, що розвиваються, в Західній Європі та США оцінюється разом із сім'ями в 25 млн. чол., причому понад 4/5 емігрантського потоку в США припадає на вихідців з країн Азії, Африки та Латинської Америки.

3. В умовах ринкових відносин певних масштабів набуває також взаємна міграція робочої сили між розвиненими країнами, а також між країнами, що розвиваються і переходять до ринку. Поруч із Західною Європою та США виникають нові центри тяжіння іноземних робітників. Такі центри активно формуються на Близькому та Середньому Сході (Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Лівія та ін., де налічується близько 10 млн іммігрантів), в Латинській Америці (Аргентина, Венесуела, Бразилія, де чисельність іммігрантів близько 8 млн), в Південно-Східній Азії (Сінгапур, Гонконг, Японія, де щорічний міграційний приплив сягнув понад 250 тис. іноземних робітників). Утворюються центри тяжіння для працівників країн, що переходять до ринкових відносин. Поряд з головним потоком мігрантів до Західної Європи та США зростають такі потоки до Польщі, Росії (з країн колишнього Радянського Союзу), Туреччини та ін. Особливим центром тяжіння іммігрантів став Ізраїль, де понад 1/3 населення становлять вихідці з республік колишнього СРСР.

Значно підвищилася серед мігруючих в розвинені країни частка висококваліфікованих фахівців. Справа в тому, що розвинені країни відбирають насамперед висококваліфікованих працівників і спеціалістів, отримуючи значні прибутки внаслідок економії витрат з підготовки відповідної їх кількості та кваліфікації. Процес "перекачування умів" з менш розвинених у високорозвинені країни є одним із сучасних проявів міжнародної міграції робочої сили. Додаючи розвиненим країнам значних прибутків, що обчислюються десятками мільярдів доларів США, цей процес в умовах НТР призводить до досить значних збитків не тільки матеріального, а й морального плану країн-донорів.

Значно збільшилася нелегальна імміграція, де все більше стає громадян із східноєвропейських країн, в тому числі нашої держави. Така імміграція відбувається в основному у вигляді законного перетинання кордону (як туристів, на запрошення родичів і знайомих тощо) з наступним нелегальним працевлаштуванням.

Сьогодні в Україні чітко проявилася тенденція збільшення відтоку населення за кордон. Це відтік робочої сили в інші країни з великих міст (завдяки високій кваліфікації); районів, де природні ресурси вичерпуються (завдяки досвіду трудових сезонних міграцій в межах колишнього СРСР); областей Західної України (завдяки прикордонному положенню з далеким зарубіжжям, збереженню родинних зв'язків тощо).

У цілому процес міжнародної міграції робочої сили суперечливий. З одного боку, це фактор суспільного розвитку людства, зростання ефективності суспільного виробництва, більш повного використання робочої сили, можливості суттєвого підвищення добробуту мігрантів і членів їх родин як початкового ступеня мікроекономіки. З другого боку, цей процес розвивається нерівномірно щодо окремих груп країн світового господарства. В умовах його суттєвої неоднорідності основні переваги від міжнародної міграції робочої сили на мікрорівні мають розвинені країни.

Висновки

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя міжнародних економічних відносин виступають в різноманітних формах, що історично виникли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, відповідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування. По-перше, міжнародні економічні відносини поділяються на три основні групи: традиційні, стратегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами.

Форми міжнародних економічних відносин — міжнародна торгівля; міжнародна міграція капіталу; трудова міграція між країнами; валютні відносини і розрахунки; міжнародні економічні інтеграційні процеси, науково-технічне співробітництво країн.

Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогосподарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є виробничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперування безпосередньо виробництва. Перехідними до стратегічних формами міжнародних економічних відносин стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп міжнародних економічних відносин.

Така характеристика основних форм МЕВ. Їх стрімкий розвиток в сучасних умовах привів до нагальної необхідності регулювання світогосподарських зв'язків.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top