Нормативно-правові відносини України з ЄС

Вступ.

1. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу.

2. Правові засади відносин між Україною та Європейським Союзом.

3. Розвиток інтеграції в ЄС та вплив розширення ЄС на Україну.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Україна прагне стати рівноправним партнером у стосунках з європейськими державами і часто можна почути про «прагнення України увійти в Європу», але ж Україна і є європейською країною в географічному та історичному вимірі. Наша країна уславила Європу іменами своїх синів і дочок протягом багатовікового розвитку, а тому розмови про її неєвропейський статус є недоречними.

Сучасний етап української історії - це період подолання багатьох бар'єрів, упереджень та стереотипів, зокрема - стереотипу меншовартосності українця.

Інтеграція - сукупність процесів, спрямованих на консолідацію, злиття суспільних, політичних, військових, економічних структур або етносів у рамках однієї чи кількох держав з метою протидії деструктивним внутрішнім і зовнішнім чинникам; це наслідок і форма прояву інтернаціоналізації всього суспільного життя - однієї з провідних тенденцій світового цивілізаційного розвитку, якому належить важливе місце у житті європейських держав з другої половини XX століття.Інтеграційний процес в Європі пройшов уже ряд стадій розвитку: 1948 р. - створення Оборонної Організації Західного Союзу, 1957 р. - оформлення ЄЕС - Європейського Економічного Співтовариства, 1 992 р. - підписання Договору про Європейський Союз.

За цих умов Україні доцільно принципово і стабільно розглядати перспективу загальноєвропейської, а далі й трансатлантичної інтеграції цілковито здійсненною, а проходження етапу ринкових перетворень і суспільної демократизації держав Центрально-Східної Європи і колишнього СРСР на засадах верховенства міжнародного права обов'язковою передумовою приєднання до інтеграційних процесів на теренах економічно розвинутих країн та водночас зміцнення європейської і загальносвітової стабільності.

1. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу

Національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво.Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

Глобалізація світового господарства, уніфікація національних економік на засадах ГАТТ/СОТ, економічні тенденції в державах-членах ЄС щодо консолідованого єдиною грошовою одиницею Європейського Союзу, потенційна взаємовигідність вільної торгівлі є важливими факторами економічної інтеграції та розвитку торгівлі між Україною та ЄС.

Базовим документом, що визначає засади економічної інтеграції України до ЄС та засади розвитку торгівлі, є Угода про партнерство та співробітництво.

Розвиток процесу економічної інтеграції полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників. Економічна інтеграція базується на координації, синхронізації та відповідності прийняття рішень у сфері економіки України та ЄС і передбачає ліквідацію обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму, формулювання основних економічних передумов для набуття Україною повноправного членства у ЄС [4, c. 2-4].

Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення європейської безпеки. З одного боку, вона включає всебічне входження України в європейський політичний (у тому числі зовнішньої політики і політики безпеки), правовий, економічний, інформаційний, культурний простір. З іншого - ідентифікацію політики ЄС щодо України, відокремлення її від політики ЄС щодо Росії та підтримку державами Європи та світовим співтовариством стратегії інтеграції України до ЄС. У цьому контексті важливим є співробітництво з Європейською Комісією, Європарламентом та іншими загальноєвропейськими інституціями, а також поглиблення відносин з окремими державами-членами ЄС. Істотною складовою зовнішньополітичної консолідації слід вважати згоду ЄС на поступове залучення України до регіональних ініціатив Союзу, а також відповідних форм політичного діалогу, партнерства та співробітництва ЄС з державами - асоційованими членами ЄС та іншими державами. Одним з реальних внесків на шляху до зближення політичних позицій України та ЄС було б досягнення згоди щодо спільної платформи в ООН з глобальних міжнародних питань та приєднання України до спільних заяв ЄС, заяв, що приймаються державами - членами ЄС в рамках Спільної зовнішньої політики і політики безпеки та у відповідних міжнародних організаціях, у тому числі ООН та ОБСЄ, залучення України до спільних дій ЄС, а також вироблення і прийняття спільних позицій та проведення спільних дій України та ЄС.

Галузева співпраця являє собою координацію і взаємодію між Україною та ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності. Пріоритет на найближчі роки у галузевій співпраці слід віддати сфері транс'європейських транспортних, включаючи магістральні газо- та нафтопроводи, електроенергетичних та інформаційних мереж, співробітництву у галузі юстиції, запобіганню та боротьбі з організованою злочинністю і поширенням наркотиків, митній справі, науково-дослідницькій сфері, промисловій та сільськогосподарській кооперації тощо. Окремим і винятково важливим напрямом галузевого співробітництва є співробітництво в галузі використання атомної енергії в мирних цілях.

Правовою основою галузевої співпраці є УПС, відповідні законодавчі акти сторін, угоди та протоколи, укладені між Україною і ЄС та державами-членами ЄС щодо співпраці і взаємодії як у цілому, так і у визначених галузях [8, c. 19-20].

Стратегічними перспективами фундаментальних системних трансформацій, що мають бути здійснені, є:

- реалізація стратеги випереджального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6-7% (у 1,5-2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-членами ЄС;

- опанування інноваційної моделі структурної перебудови та зростання, реалізація якої має забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності української економіки, ствердження України як високо-технологічної держави;

- соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов скорочення розриву в рівні та якості життєвих стандартів з країнами ЄС, ствердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, суттєве обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності;

- завершення необхідних процедур, які б забезпечували досягнення позитивних рішень щодо набуття членства у COT, що створить передумови ствердження, як це передбачено УПС, зони вільної торгівлі між Україною та ЄС;

- Україна має активно вирішувати завдання так званої секторальної (або галузевої) інтеграції. Йдеться про поглиблення інтеграційних процесів між Україною та ЄС в енергетичній сфері, співробітництво у розвитку транспортно-комунікаційних мереж, в інформаційній сфері та сфері високих технологій;

- у центрі уваги Уряду та ВР України мають бути проблеми адаптації законодавства України, національної системи права, включаючи правову культуру, судову та адміністративну практику, до системи законодавства та права Євросоюзу. Формування правового поля держави є тривалим суспільним процесом, органічно пов'язаним зі змінами в усіх інших сферах життя держави.

Євросоюз наполегливо закликає Україну посилити заходи, спрямовані на побудову функціонуючої ринкової економіки шляхом потужніших структурних, економічних та адміністративних реформ у рамках комплексної програми реформування, узгодженої з МВФ. ЄС активізуватиме діяльність у напрямку з'єднання українських транспортних систем із транс'європейськими мережами. Серед конкретних проектів: INOGATE (міжнародний транзит нафти і газу в Європу) та TRACECA (транспортний коридор «Європа — Кавказ — Центральна Азія») [11, c. 14-15].


2. Правові засади відносин між Україною та Європейським Союзом

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

У рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

З огляду на завершення у березні 2008 року 10-річного терміну дії УПС, 5 березня 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору між Україною та ЄС, який тимчасово носить робочу назву "нова посилена угода". На період до укладення нової посиленої угоди чинність УПС щороку автоматично продовжується за взаємною згодою сторін.

Значний позитивний політичний вплив на розвиток відносин між Україною та ЄС мало розширення ЄС у 2004 році, завдяки якому у складі Євросоюзу з'явилася так звана "група друзів України" – низка центральноєвропейських країн з традиційними партнерськими зв'язками з нашою державою. Яскраве підтвердження вибору України на користь демократичного шляху розвитку сприяло ґрунтовній переоцінці ЄС своєї політики щодо України, пошуку нових, нестандартних інструментів та механізмів. Однак справді якісний прорив у двосторонньому співробітництві відбувся з проведенням демократичних президентських виборів узимку 2004 року та парламентських виборів навесні 2006 року.

Незважаючи на позитивний ефект розширення, Євросоюз продовжує уникає відповіді на питання щодо визнання перспективи членства України в ЄС. У своїх документах – Спільній Стратегії щодо України 1999 року, рішеннях Ради міністрів ЄС із загальних питань та зовнішніх відносин від 21 лютого 2005 року щодо затвердження Плану дій Україна-ЄС, сторона ЄС лише "визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір". У мандаті Єврокомісії щодо переговорів про нову посилену угоду Україна – ЄС зазначається, що укладення нової угоди "не визначатиме наперед майбутній розвиток відносин України та ЄС". На ділі ж ЄС намагається інституціоналізувати Європейську політику сусідства, яка позиціонується як політика, "відмінна" від процесу розширення ЄС, та закріпити Україну у якості однієї з країн – лідерів ЄПС[10, c. 123-125].

Водночас, для України питання визнання перспективи членства в ЄС має не лише важливий політичний вимір, але й має значення для низки важливих економічних, правових та інших аспектів, які безпосередньо впливають на природу та характер двосторонніх стосунків, на вирішення низки практичних питань (перспектива запровадження безвізового режиму, надання передвступної допомоги, процедури скринінгу законодавства, асиметричного відкриття ринків, доступу до внутрішніх процедур обговорення рішень тощо). Тому дане питання залишається важливим для України у діалозі з ЄС, а його підтримка на порядку денному відносин змушує ЄС шукати додаткові засоби для забезпечення конструктивності та адекватності своєї позиції.

21 лютого 2005 року, під час засідання Ради з питань співробітництва, Україна та ЄС підписали трирічний План дій – двосторонній політичний документ, який містить заходи по розширенню політичної співпраці та поглибленню економічної інтеграції України до ЄС.

План дій покликаний вивести на якісно вищий рівень відносини України та ЄС порівняно з існуючими рамками УПС. Згідно з цим документом, Україна бере на себе значні політичні зобов'язання щодо проведення внутрішніх демократичних перетворень, економічних реформ та адаптації національного законодавства до норм та стандартів ЄС в низці секторів економіки. Практичний внесок ЄС у реалізацію Плану дій зводиться до технічної та фінансової допомоги у рамках новоствореного механізму допомоги "Європейський Інструмент партнерства та сусідства", надання ринкового статусу економіці України в контексті антидемпінгових розслідувань (надано у лютому 2005 р.) укладення угоди про спрощення візового режиму (підписана у червні 2007 р., набула чинності 1 січня 2008 р.), поглиблення співробітництва в рамках регіональної безпеки (механізм приєднання до заяв ЄС з міжнародних питань, започаткований у 2004 році), активізації співробітництва у сфері придністровського врегулювання, поширення на Україну фінансування Європейського Інвестиційного Банку, поглиблення секторальної співпраці (енергетика, транспорт, науково-технологічна сфера), допуску України до участі в тематичних програмах та агентствах ЄС [6, c. 6-7].

У відносинах між Україною та Європейським Союзом діють такі угоди:

Угода між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.93)

Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про заснування Представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні та про його привілеї та імунітети (підписана 17.09.93)

Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю та сталі (підписана 08.06.94)

Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (підписана 14.06.94)

Угода між Європейською Спільнотою та Урядом України про торгівлю деякими сталеливарними виробами (підписана 18.06.07)

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу (підписана 23.07.99)

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.99)

Угода про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС

Угода між Україною та ЄС про деякі аспекти повітряного сполучення (підписна 01.12.05)

Угода про співробітництво щодо цивільної глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС) між Європейським співтовариством, його державами-членами та Україною(підписна 01.12.05)

Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі між Європейським Союзом та Україною (підписна 01.12.05) [11, c. 27]


3. Розвиток інтеграції в ЄС та вплив розширення ЄС на Україну

Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Кіпр і Мальта з 2004 року стануть рівноправними членами ЄС. Територія ЄС збільшиться майже на чверть, а населення - на одну п'яту. 75 мільйонів чоловік приєднаються до 375 мільйонів нинішніх жителів Євросоюзу, перетворюючи його в найбільший у світі торговельний блок. У квітні 2003 року 10 нових країн підписали Угода про вступ до ЄС. Угоду про розширення ЄС повинні ратифікувати парламенти всіх 15 країн, що входять до ЄС [ 2, c. 12]. Позиція східноєвропейських країн у відношенні війни в Іраку може ускладнити ратифікацію. Населення всіх країн-кандидатів в основному підтримує вступ у ЄС, однак в Естонії і Латвії рівень підтримки коливається на рівні близько 50% [4, c. 11].

Виникнуть проблеми і політичного характеру. Коли до складу Євросоюзу буде входити вже 27 членів, то процедура прийняття рішень, використовувана в ньому, може дуже ускладнитися. Оскільки для прийняття рішень із ключових питань, таких як оподаткування, бюджет й основні права, а також в інших галузях потрібна одностайність всіх членів Євросоюзу, то за існуючої неоднорідності їхніх економік це означає, що спільний знаменник для прийняття рішень в Євросоюзі ставатиме дедалі меншим. Збільшиться ймовірність виникнення коаліцій країн-учасників, створених для блокування прийняття певних рішень. Але в умовах зростаючої неоднорідності Союзу-27 буде потрібна ще гнучкіша інституційна структура. Потрібно змінити структурний та регіональний фонди Євросоюзу до того, як відбудеться розширення на Схід, оскільки після цієї події новоприйняті східноєвропейські країни зможуть утворювати коаліційну меншість, що блокує прийняття певних рішень. Політика в галузі сільського господарства має бути переорієнтована таким чином, щоб замість субсидій, регулюючих ціни, виділялися субсидії, які б збільшували прибутки, отримувані у вигляді соціальних виплат, причому ці виплати повинні перетворюватися в національні боргові зобов'язання, а не в боргові зобов'язання Євросоюзу.

Самостійні національні держави Європи під час укладення договору про об'єднану Європу вже передали наднаціональному союзному органу з прийняття рішень ряд важливих питань, що стосуються їхнього суверенітету. Якщо цій передачі підлягатиме ще більше питань, що стосуються національного суверенітету, то проблема "дефіциту демократії" в Євросоюзі буде вирішена, а Європарламент отримає більше повноважень для визначення політики Євросоюзу.

Розширення ЄС підвищить внутрішню різнорідність ЄС і фінансовий тиск на найбільш розвинуті країни, що сповільнить розвиток Європи і послабить її позиції в конкуренції зі США, і підсилить внутрішньоєвропейські розбіжності, створивши погрозу внутрішньої фрагментації ЄС. Передвістя цього - Берлусконі, який прийшов до влади під гаслом пріоритетного розвитку півдня Італії, а не найбільш слабких членів ЄС. Розширений ЄС стане набагато біднішим: середній доход на душу населення в країнах, що приєднуються, складає усього 40% від існуючого у Союзі рівня. Сукупний ВВП нових членів єдиної Європи складає тільки 5% від сукупного ВВП "старих" членів ЄС. По оцінках Еврокомісії, за найближчі 10 років ВВП західноєвропейських країн може вирости лише на 0,5%. При цьому основне значення для економічного росту буде мати не стільки торгівля, скільки міграція й умови конкуренції [3, c. 54]. Також не виключається можливість того, що введення євро в менш благополучних країнах Східної Європи приведе до дестабілізації валюти. Одна із серйозних проблем - європейська аграрна політика, що обходиться занадто дорого. Нідерланди наполягають на реформах, оскільки, у противному випадку, незабаром прийдеться вливати гігантські суми в сільськогосподарські підприємства, насамперед, у Польщі, що вкрай нерентабельні.

Крім того, розширення вимагає значних фінансових уливань. Сума в 40 мільярдів євро (37,6 мільярда доларів), яку буде виділено на реорганізацію економіки нових членів ЄС із 2004-го до 2006 року, на перший погляд здається досить великою. Але якщо обчислити відношення виділеної суми до сукупного ВВП, тоді виявиться, що реконструкція Європи обійшлася б США в 1,5 відсотка національного ВВП на той період, а ЄС збирається обмежитися 0,08 відсотка свого ВВП. Виділяючи зі свого бюджету 40 мільярдів євро на своїх нових членів, ЄС розраховує поповнити скарбницю за рахунок їх же членських внесків, які становять 15 мільярдів євро.

Однак Західна Європа йде на приєднання "десятки" охоче. Для бізнесу це насамперед гарантія повернення вже вкладених у центральноєвропейський регіон інвестицій та можливість повною мірою використовувати дешеву робочу силу з Центрально-Східної Європи. Та основні дивіденди Західна Європа отримає у військово-політичній площині. Доленосний для Європи самміт 1999 року в Ніцці, де було оголошено намір прийняти до ЄС нових членів, мав ще одну історичну декларацію - про створення європейських сил швидкого реагування [8, c.23]. Цілком можливо, що прийняття нових членів до ЄС із позиції Західної Європи є геополітичним проектом, що має на меті створення нового потужного та незалежного від США військово-політичного блоку.

Якщо розглядати переваги та втрати окремих країн, зокрема України, від інтеграції з ЄС у фінансовому аспекті, то слід зазначити, що вони залежать перш за все від економічної політики та юридичної системи країн, а також від здатності підприємств протистояти конкурентному тиску в рамках ЄС, який є позитивним фактором вирівнювання економічного розвитку його членів. Детально прораховувати усі витрати та надходження неможливо, проте усі надходження можна чітко розділити на прямі та непрямі. До прямих можна віднести зростання можливостей доступу до ринку, приплив капіталу, прямі трансферти фінансових ресурсів з Євросоюзу, а до непрямих - поліпшення перерозподілу факторів виробництва, підвищення ефективності економічних процесів, економію фінансових ресурсів внаслідок послаблення бар'єрів в операціях з країнами ЄС[7, c. 39-41].


Висновки

1.Європейський Союз фактично сформував ефективну економічну систему, яка функціоную на основі єдиних стандартів якості, цінової політики, зумовленої умовами ВТО й окремими галузевими угодами в межах спільного ринку товарів і послуг;

2.Стратегічним завданням ЄС після його розширення до формату 25 членів є створення єдиної конфедеративної (федеративної) держави, з замкненим виробничим циклом, всіма необхідними ресурсами, що забезпечують її економічну безпеку. Сукупний фінансово-економічний потенціалу Євросоюзу вже зараз за основними показниками випереджається американський й за збереження стану відносної геополітичної стабільності в найближчі 10 років не матиме жодних стимулів для свого розширення.

3.Окрім політичної волі вищого керівництва України майже не існує по-справжньому зацікавлених у вступі України до Європейського Союзу сил. В самій Україні не існує єдиної позиції щодо необхідності трансформації держави у відповідності до Копенгагенських критеріїв ЄС. Не існує стійкого про українського лобі в Європі, США та Польща поступово втрачають оптимізм щодо європейських перспектив нашої держави.

4.Україна ще досить довгий час не зможе відповідати цим стандартам, оскільки рівень її виробничого потенціалу фізично не в змозі їм відповідати. Однак, рухатись у цьому напряму конче необхідно, оскільки в іншому випадку наша крок за кроком буде втрачати свій економічний суверенітет, не витримуючи товарної конкуренції навіть у межах СНД.


Список використаної літератури

1.Баштанник В. Політико-тансформаційна складова зовнішньої політики національної держави в системі євроатлантичної інтеграції/ В. Баштанник //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 2. - C. 224-236.

2. Глинкина С.П. Центрально-восточная Европа на пути в Евросоюз //Новая и новейшая история. - 2007. - № 3. - C. 46-65

3. Гончар М. Енергетична інтеграція України в ЄС: перспективи, проблеми, шляхи подолання //Євроатлантикінформ. - 2006. - № 5. - C. 52-54

4. Друзенко Г. Європейська інтеграція України: оцінка в загальноєвропейському контексті //Парламент. - 2005. - № 8. - C. 2-11

5. Касич А. О. Інтеграційні завдання України в умовах трансформації моделі розвитку глобальної економіки //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 7. - C. 78 - 86.

6. Курс європейської інтеграції обрали самі українці //Політика і час. - 2007. - № 7. - C. 6-7

7. Лондар С. Входження України у світовий економічний простір та трансформація фінансових визначень //Фінанси України. - 2006. - № 5. - С.39-49.

8. Нижник Н. Євроінтеграція України в умовах ймовірного розвитку системи колективної безпеки //Україна-НАТО. - 2004. - № 4. - C. 19-28

9. Радецький В. Європейська та євроатлантична інтеграція України як важливий фактор національної безпеки держави //Євроатлантикінформ. - 2006. - № 5. - C. 42-44

10. Рябінін Є. Процеси інтеграції у XX столітті: основні концепціїї їх вивчення //Політичний менеджмент. - 2006. - № 5. - C. 122-130

11. Стан і перспективи європейської інтеграції України: позиції представників влади //Національна безпека і оборона. - 2007. - № 2. - C. 13-29

загрузка...
Top